Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 320/5877/17 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, що виникають із земельних відносин, з них:.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 26.02.2019. Забезпечено надання загального доступу: 26.02.2019.
Дата набрання законної сили: 13.02.2019
Номер судового провадження: 14-32цс19

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		Постанова
		Іменем України
		13 лютого 2019 року
		м. Київ
		Справа № 320/5877/17
		Провадження № 14-32 цс 19
		ВеликаПалата Верховного Суду у складі:
		судді-доповідача - ГудимиД.А.,
		суддів: Антонюк Н. О., Бакуліної С. В., Британчука В. В., Данішевської В. І., Золотнікова О. С. , Кібенко О. Р., Лобойка Л. М., Лященко Н. П., Прокопенка О. Б., Рогач Л. І., Саприкіної І. В., Ситнік О. М., Уркевича В. Ю., Яновської О. Г.
		розглянула справу за позовом Семенівської сільської ради Мелітопольського району Запорізької області (далі також - позивач) до ОСОБА_3 (далі також - відповідач), третя особа, яка не заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, - Мелітопольська районна державна адміністрація (далі також - РДА) Запорізької області, про стягнення збитків,
		за касаційною скаргою відповідача на рішення Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 16 січня 2018 року, ухвалене суддею Урупою І. В., і постанову Апеляційного суду Запорізької області від 25 квітня 2018 року, прийняту колегією суддів у складі ПоляковаО.З., КухаряС.В. й ОнищенкаЕ.А.
		Учасники справи:
		        позивач: Семенівська сільська рада Мелітопольського району Запорізької області,
		        відповідач: ОСОБА_3,
		        третя особа, яка не заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору: Мелітопольська РДА Запорізької області.
		ІСТОРІЯ СПРАВИ
		Короткий зміст позовних вимог
		1.           16 серпня 2017 року позивач звернувся до суду з позовом про стягнення з відповідача збитків у вигляді неодержаного доходу у сумі 36 101,67 грн.
		2.           Позов мотивував такими обставинами:
		2.1.     Відповідач є власником об'єктів нерухомості на комунальних земельних ділянках позивача (далі разом - об'єкти нерухомості), а саме:
		2.1.1.                Комплексу об'єктів нерухомого майна для обслуговування будівель і споруд лазні розташованих на земельній ділянці площею 0,2130 га за адресою: АДРЕСА_1;
		2.1.2.                Комплексу об'єктів нерухомого майна для обслуговування складських приміщень на земельній ділянці площею 1,1164 га за адресою: АДРЕСА_2; 
		2.1.3.                1/10 комплексу об'єктів нерухомого майна для обслуговування складських приміщень на земельній ділянці площею 0,9222 га за адресою: АДРЕСА_2
		2.2.     Відповідач не оформив документів, які посвідчують право користування чи власності земельними ділянками під об'єктами нерухомості, внаслідок чого територіальній громаді в особі позивача заподіяні збитки у вигляді неодержаного доходу.
		2.3.     Відповідно до складених районною комісією з питань визначення та відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам актів № 3, 4 і 5 про визначення розміру збитків, заподіяних внаслідок користування земельними ділянками без правовстановлюючих документів від 8 вересня 2014 року (далі - акти), затверджених розпорядженнями голови Мелітопольської РДА Запорізької області від 1 жовтня 2014 року за № 411, 412 і 413 (далі разом - розпорядження голови Мелітопольської РДА Запорізької області), розмір неодержаного позивачем доходу складає 36 101,67 грн.
		2.4.     На момент звернення до суду з позовом відповідач збитки не відшкодував, а тому їх має з нього стягнути суд.
		Короткий зміст рішення суду першої інстанції
		3.           16 січня 2018 року Мелітопольський міськрайонний суд Запорізької області ухвалив рішення, яким позов задовольнив: стягнув з відповідача збитки у сумі 36 101,67 грн.
		4.           Суд вважав, що відповідач фактично користується земельними ділянками без достатніх правових підстав, хоча з часу виникнення права власності на об'єкти нерухомості у нього виник обов'язок укласти договори оренди відповідних земельних ділянок, який не був виконаний. Тому внаслідок протиправної поведінки відповідача позивачеві заподіяна шкода у розмірі 36 101,67 грн.
		Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції
		5.           25 квітня 2018 року Апеляційний суд Запорізької області прийняв постанову, якою рішення суду першої інстанції залишив без змін.
		6.           Мотивував постанову так:
		6.1.     Обставини справи суд першої інстанції встановив, і його висновки відповідають вимогам закону.
		6.2.     Будь-яких доказів, які спростовують розрахунки позивача щодо розміру заподіяної шкоди, відповідач не надав, як і не надав доказів на підтвердження неможливості оформлення права користування земельними ділянками відповідно до вимог закону.
		6.3.     З огляду на те, що об'єкти нерухомості зареєстровані за відповідачем саме як за фізичною собою, а не як за фізичною особою-підприємцем, недоречними є вимоги відповідача щодо закриття провадження у справі та стосовно наявності юрисдикції господарського суду.
		Короткий зміст вимог касаційної скарги
		7.           19 травня 2018 року відповідач подав до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду касаційну скаргу. Просить скасувати ухвалені у справі судові рішення й ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позову в повному обсязі. Скаржиться на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
		Короткий зміст ухвали суду касаційної інстанції
		8.           9 січня 2019 року Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду ухвалою передав справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду.
		9.           Мотивував тим, що відповідач оскаржує рішення Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 16 січня 2018 року та постанову Апеляційного суду Запорізької області від 25 квітня 2018 року, зокрема, з підстав порушення правил суб'єктної юрисдикції.
		АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
		(1)        Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
		10.       Відповідач обґрунтовує касаційну скаргу тим, що:
		10.1.  Користується земельними ділянками, які знаходяться під об'єктами нерухомості та необхідні для їх обслуговування, а також сплачує податок на землю;
		10.2.  Отримав згоду на розробку проектів землеустрою щодо відведення цих земельних ділянок як фізична особа-підприємець, а тому спір має розглядатися за правилами господарського судочинства;
		10.3.  Суди необґрунтовано задовольнили позовні вимоги, оскільки для розрахунку розміру орендної плати, яку треба стягнути з відповідача, позивач застосував неправильні коефіцієнти. Внаслідок цього була незаконно завищена вартість земельної ділянки, а тому і розмір збитків, заподіяних позивачеві;
		10.4.  Позивач мав пред'явити вимоги за кожним фактом заподіяних збитків окремо;
		10.5.  Позивач є неналежним в частині вимоги про стягнення збитків за користування земельною ділянкою площею 1,1164 га, розташованою за адресою: АДРЕСА_2, оскільки ця ділянка перебуває у державній, а не в комунальній власності.
		11.       6 лютого 2019 року відповідач подав відповідь на відзив на касаційну скаргу. Заперечує аргументи цього відзиву так:
		11.1.  Відповідач не є власником нерухомого майна на АДРЕСА_2 та не отримував дозволу на розробку проекту землеустрою щодо земельної ділянки за вказаною адресою. А є власником нерухомого майна на АДРЕСА_3 у тому ж селі й отримав дозвіл на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення в оренду земельної ділянки площею 0,6210 га за цією адресою. Вважає, що цей факт має значення для розрахунку безпідставно збереженої орендної плати.
		11.2.  На підтвердження вказаних доводів надав копію рішення позивача «Про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення в оренду земельної ділянки» від 19 грудня 2014 року № 8; копію технічного паспорта, виданого Комунальним підприємством «Мелітопольське міжміське бюро технічної інвентаризації» на об'єкт нерухомого майна за адресою: АДРЕСА_3; технічний звіт кадастрової зйомки земельної ділянки, виготовлений Приватним підприємством «Сервіор».
		(2)        Позиції інших учасників справи
		12.       23 липня 2018 року позивач подав відзив на касаційну скаргу. Просить залишити її без задоволення. Вважає, що рішення судів у справі є законними й обґрунтованими з огляду на таке:
		12.1.  Власником об'єктів нерухомості є відповідач як фізична особа, а тому спір правильно розглянутий за правилами цивільного судочинства;
		12.2.  Відповідач жодної плати за користування земельними ділянками не вносить;
		12.3.  Розмір збитків розрахований на підставі технічної документації з нормативної грошової оцінки земель з урахуванням їх категорії та виду цільового призначення;
		12.4.  Земельний податок зараховується до бюджету позивача як місцевий податок;
		12.5.  Позивач використав право на об'єднання в одній позовній заяві кількох вимог, пов'язаних між собою.
		13.       Мелітопольська РДА Запорізької області позицію щодо касаційної скарги не висловила.
		ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
		(1) Оцінка аргументів учасників справи та висновків судів
		(1.1)   Щодо юрисдикції суду
		14.       Цивільний процесуальний кодекс (далі - ЦПК) України у редакції, чинній на час відкриття провадження у справі, передбачав, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають, зокрема, з цивільних і земельних відносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства (частина перша статті 15).
		15.       ЦПК України у редакції, чинній на час розгляду справи судами першої й апеляційної інстанцій, також встановлює, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають, зокрема, з цивільних і земельних правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства (частина перша статті 19).
		16.       Господарський процесуальний кодекс України у редакції, чинній на час відкриття провадження у справі, встановлював юрисдикцію господарських судів у вирішенні, зокрема, спорів, що виникають із земельних відносин, в яких беруть участь суб'єкти господарської діяльності, за винятком тих, що віднесено до компетенції адміністративних судів (пункт 6 частини першої статті 12).
		17.       Суди першої й апеляційної інстанцій встановили, що:
		17.1.  Відповідач зареєстрував право власності на об'єкти нерухомості: на підставі свідоцтва про право власності від 30 квітня 2003 року - на 1/10 комплексу об'єктів нерухомого майна для обслуговування складських приміщень за адресою: АДРЕСА_2; на підставі свідоцтва про право власності від 24 жовтня 2003 року - на комплекс об'єктів нерухомого майна для обслуговування будівель і споруд лазні за адресою: АДРЕСА_1; на підставі свідоцтва про право власності від 4 листопада 2003 року - на комплекс об'єктів нерухомого майна для обслуговування складських приміщень за адресою: АДРЕСА_2.
		17.2.  20 липня 2011 року відповідач звернувся до позивача із заявами про надання в оренду земельних ділянок під об'єктами нерухомості.
		17.3.  21 липня 2011 року позивач прийняв рішення: 
		17.3.1.            № 17 «Про надання згоди на розробку проекту землеустрою, щодо відведення земельної ділянки під розміщення та обслуговування будівлі під складське приміщення та господарчого двору (сільгосптехніка) ФОП ОСОБА_3.» (далі - рішення № 17) щодо земельної ділянки площею 1,1164 га на АДРЕСА_4;
		17.3.2.            №18 «Про надання згоди на розробку проекту землеустрою, щодо відведення земельної ділянки під розміщення та обслуговування складських приміщень ФОП ОСОБА_3.» (далі - рішення № 18) щодо земельної ділянки площею 0,2130 га на АДРЕСА_1;
		17.3.3.            № 19 «Про надання згоди на розробку проекту землеустрою, щодо відведення земельної ділянки під розміщення та обслуговування складських приміщень ФОП ОСОБА_3.» (далі - рішення № 19) щодо земельної ділянки площею 0,1070 га на АДРЕСА_2.
		17.4.  19 листопада 2013 року позивач прийняв рішення № 10 про внесення змін до пункту 3 рішення № 17 шляхом виключення з нього слів і цифр «становить 1 рік».
		17.5.  3 квітня 2015 року відповідач звернувся до позивача із заявою про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 0,2130 га для будівництва й обслуговування будівель торгівлі, розташованої на території Семенівської сільської ради за адресою: АДРЕСА_1.
		17.6.  16 квітня 2015 року позивач прийняв рішення № 10, яким затвердив проект землеустрою щодо відведення в оренду відповідачеві земельної ділянки з кадастровим номером НОМЕР_1, площею 0,2130 га, розташованої на території Семенівської сільської ради за адресою: АДРЕСА_1, для будівництва й обслуговування будівель торгівлі та надав вказану земельну ділянку в оренду відповідачеві строком на 10 років з розміром орендної плати 3 % від нормативної грошової оцінки земельної ділянки.
		17.7.  Згідно з актом № 3 від 8 вересня 2014 року розрахунковий розмір збитків, завданих позивачеві використанням відповідачем без оформлення правовстановлюючого документу земельної ділянки площею 1,1164 га за адресою: АДРЕСА_2, за період з 4 вересня 2011 року до 4 вересня 2014 року включно становить 21 543,80 грн.
		17.8.  Згідно з актом № 4 від 8 вересня 2014 року розрахунковий розмір збитків, завданих позивачеві використанням відповідачем без оформлення правовстановлюючого документу земельної ділянки площею 0,2130 га за адресою: АДРЕСА_1, за період з 4 вересня 2011 року до 4 вересня 2014 року включно становить 11 789,33 грн.
		17.9.  Згідно з актом № 5 від 8 вересня 2014 року розрахунковий розмір збитків, завданих позивачеві використанням відповідачем без оформлення правовстановлюючого документу 1/10 частки земельної ділянки площею 0,9222 га за адресою: АДРЕСА_2, за період з 4 вересня 2011 року до 4 вересня 2014 року включно становить 2 768,54 грн.
		17.10.              1 жовтня 2014 року голова Мелітопольської РДА Запорізької області видав розпорядження № 411, 412 і 413, якими затвердив вказані акти № 3, 4 і 5 від 8 вересня 2014 року.
		18.       Таким чином, суди встановили, що відповідач розробив, а позивач йому затвердив лише один проект землеустрою щодо відведення в оренду земельної ділянки з кадастровим номером НОМЕР_1; проекти землеустрою стосовно інших двох земельних ділянок, на яких знаходяться об'єкти нерухомого майна, відповідач на затвердження позивачеві не подав, щодо жодної з трьох земельних ділянок договори оренди не уклав.
		19.       Суб'єктами земельних відносин є: громадяни, юридичні особи, органи місцевого самоврядування й органи державної влади (частина друга статті 2 Земельного кодексу (далі - ЗК) України).
		20.       Земельні ділянки можуть передаватися в оренду, зокрема, громадянам України (частина друга статті 93 ЗК України).
		21.       Передання в оренду земельних ділянок комунальної власності громадянам у разі розташування на цих ділянках об'єктів нерухомого майна (будівель, споруд), які перебувають у їх власності, здійснюється у порядку, встановленому статтею 123 ЗК України (частина третя статті 124 цього кодексу).
		22.       Відповідно до частини другої статті 123 ЗК України у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, особа, зацікавлена в одержанні у користування земельної ділянки, зокрема, із земель комунальної власності за проектом землеустрою щодо її відведення, звертається з клопотанням про надання дозволу на його розробку до відповідної ради.
		23.       Проект землеустрою щодо відведення земельних ділянок є різновидом документації із землеустрою (пункт «ґ» частини другої статті 25 Закону України «Про землеустрій»).
		24.       Замовниками документації із землеустрою можуть бути, зокрема, органи місцевого самоврядування, землевласники та землекористувачі (частина перша статті 26 цього Закону).
		25.       Орган місцевого самоврядування у двотижневий строк з дня отримання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, а в разі необхідності здійснення обов'язкової державної експертизи землевпорядної документації згідно із законом - після отримання позитивного висновку такої експертизи приймає рішення про надання земельної ділянки у користування (частина шоста статті 123 ЗК України у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).
		26.       За змістом вказаних приписів отримання в оренду земельної ділянки комунальної власності та вчинення дій, спрямованих на виготовлення документації із землеустрою, не залежать від наявності у фізичної особи статусу підприємця. Його наявність не свідчить про те, що з моменту державної реєстрації фізичної особи-підприємця вона виступає в такій якості у всіх правовідносинах (див. постанову Великої Палати Верхового Суду від 13 березня 2018 року у справі № 306/2004/15-ц; близькі за змістом висновки Велика Палата Верхового Суду сформулювала у постановах від 23 травня 2018 року у справі № 629/4628/16-ц, від 27 червня 2018 року у справі № 749/230/15-ц та від 3 жовтня 2018 року у справі № 904/1182/17). Тобто, наявність у відповідача статусу підприємця не свідчить про те, що він виступає у такій якості у правовідносинах з користування земельними ділянками та у правовідносинах стосовно замовлення документації із землеустрою щодо цих ділянок.
		27.       Отже, вказівка у рішеннях позивача № 17, 18 і 19 про надання дозволу на виготовлення документації із землеустрою ФОП ОСОБА_3 не впливає на юрисдикцію суду. Це підтверджується й тим, що відповідач звертався до позивача із заявами про виділення йому земельних ділянок в оренду не як фізична особа-підприємець, а щодо однієї з них - з кадастровим номером НОМЕР_1 - позивач вже затвердив відповідачеві проект землеустрою як фізичній особі.
		28.       ВеликаПалата Верховного Суду зауважує, що факт, на який звернув увагу суд апеляційної інстанції, про те, що об'єкти нерухомості зареєстровані за відповідачем як за фізичною собою, а не як за фізичною особою-підприємцем, не має значення для визначення юрисдикції суду, оскільки нерухоме майно за фізичною особою-підприємцем зареєстроване бути не може.
		29.       За відсутності встановлених судами обставин фактичного використання відповідачем як підприємцем земельних ділянок для здійснення господарської діяльності у період, за який позивач просить стягнути з відповідача суму неодержаного доходу від оренди цих ділянок, ВеликаПалата Верховного Суду погоджується з аргументами позивача та висновками апеляційного суду про відсутність юрисдикції господарського суду для розгляду цього спору, який має розглядатися за правилами цивільного судочинства.
		(1.2)   Щодо підстав для об'єднання позовних вимог
		30.       Відповідно до частини другої статті 118 ЦПК України у редакції, чинній на час відкриття провадження у справі, позивач має право об'єднати в одній позовній заяві кілька вимог, пов'язаних між собою.
		31.       Пов'язаними вимогами слід вважати такі, що виникають з одних і тих самих або з аналогічних підстав і водночас пов'язані між собою одним і тим самим способом захисту прав і законних інтересів.
		32.       Не допускається об'єднання в одне провадження вимог, які підлягають розгляду за правилами різних видів судочинства, якщо інше не встановлено законом (стаття 16 ЦПК України у вказаній редакції).
		33.       У цій справі позивач просить стягнути з відповідача кошти на підставі розпоряджень голови Мелітопольської РДА Запорізької області, якими затверджені акти районної комісії з питань визначення та відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам.
		34.       Велика Палата Верховного Суду вважає, що позивач не порушив правил об'єднання позовних вимог, оскільки такі вимоги пов'язані між собою підставою виникнення (користування одним відповідачем декількома земельними ділянками без правовстановлюючих документів, що призвело до безпідставного збереження відповідачем майна (орендної плати), належної позивачеві), обраним позивачем способом захисту (стягнення коштів), обставинами та доказами, якими позивач обґрунтовує позов. Окрім того, відсутні підстави вважати, що об'єднання позовних вимог створило перешкоди для з'ясування суті взаємовідносин сторін спору чи утруднило його вирішення.
		(1.3)   Щодо правової підстави для стягнення неотриманої орендної плати
		35.       Суди першої й апеляційної інстанцій застосували до правовідносин сторін приписи статті 22, глави 82 («Відшкодування шкоди») Цивільного кодексу (далі - ЦК) України та глави 24 («Відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам») ЗК України, тобто приписи, які регламентують деліктне зобов'язання з відшкодування шкоди, завданої правопорушенням.
		36.       Відповідно до пункту 2 частини другої статті 22 ЦК України збитками є доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).
		37.       Частина перша статті 1166 ЦК України встановлює, що шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
		38.       Відповідно до частини другої статті 152 ЗК України власник земельної ділянки може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. А згідно з пунктом «д» частини першої статті 156 ЗК України власникам землі відшкодовуються збитки, заподіяні внаслідок неодержання доходів за час тимчасового невикористання земельної ділянки.
		39.       За змістом вказаних приписів ЦК України та ЗК України відшкодування шкоди (збитків) є заходом відповідальності, зокрема, за завдану шкоду майну чи за порушення прав власника земельної ділянки.
		40.       Шкода, завдана майну юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала (частина перша статті 1166 ЦК України). Підставою для відшкодування є наявність складу цивільного правопорушення, зокрема, об'єктивної та суб'єктивної сторони (шкоди, протиправного діяння її заподіювача, причинного зв'язку між шкодою та протиправною поведінкою заподіювача, вини останнього). За відсутності хоча б одного з елементів цього складу цивільно-правова відповідальність не настає. Зокрема, особа, яка завдала шкоду, звільняється від обов'язку її відшкодовувати, якщо доведе, що шкода заподіяна не з її вини (частина друга статті 1166 ЦК України).
		41.       Натомість, предметом регулювання глави 83 ЦК України є відносини, що виникають у зв'язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.
		42.       Відповідно до частин першої та другої статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення глави 83 ЦК України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.
		43.       Кондикційні зобов'язання виникають за наявності одночасно таких умов: набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала (див. висновок, сформульований Верховним Судом України у постанові від 2 березня 2016 року у справі № 6-3090цс15).
		44.       У разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав договірний характер спірних правовідносин виключає можливість застосування до них судом приписів глави 83 ЦК України (див. висновок, сформульований Верховним Судом України у постанові від 2 жовтня 2013 року у справі № 6-88цс13).
		45.       За змістом глав 82 і 83 ЦК України для деліктних зобов'язань, які виникають із заподіяння шкоди майну, характерним є, зокрема, зменшення майна потерпілого, а для кондикційних - приріст майна у набувача без достатніх правових підстав. Вина заподіювача шкоди є обов'язковим елементом настання відповідальності у деліктних зобов'язаннях. Натомість, для кондикційних зобов'язань вина не має значення, оскільки важливим є факт неправомірного набуття (збереження) майна однією особою за рахунок іншої.
		46.       Обов'язок набувача повернути потерпілому безпідставно набуте (збережене) майно чи відшкодувати його вартість не є заходом відповідальності, оскільки набувач зобов'язується повернути тільки майно, яке безпідставно набув (зберігав), або вартість цього майна.
		47.       Суди першої й апеляційної інстанцій встановили, що відповідач є власником об'єктів нерухомості, розміщених на трьох земельних ділянках, право користування якими відповідач у встановленому законом порядку не оформив.
		48.       Перехід прав на земельну ділянку, пов'язаний із переходом права на будинок, будівлю або споруду, регламентований у ЗК України. Так, якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об'єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача (частина друга статті 120 ЗК України). Набуття іншою особою права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, які розташовані на земельній ділянці, є підставою припинення права користування земельною ділянкою у попереднього землекористувача (пункт «е» частини першої статті 141 ЗК України).
		49.       За змістом глави 15 ЗК України у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, право користування земельною ділянкою комунальної власності реалізується через право постійного користування або право оренди.
		50.       Частина перша статті 93 ЗК України встановлює, що право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності. Землекористувачі також зобов'язані своєчасно сплачувати орендну плату (пункт «в» частини першої статті 96 ЗК України).
		51.       Право оренди земельної ділянки виникає з моменту державної реєстрації цього права (стаття 125 ЗК України).
		52.       За змістом вказаних приписів виникнення права власності на жилий будинок, будівлю, споруду не є підставою для виникнення права оренди земельної ділянки, на якій вони розміщені і яка не була відведена в оренду попередньому власнику. Право оренди земельної ділянки виникає на підставі відповідного договору з моменту державної реєстрації цього права. Проте, враховуючи приписи частини другої статті 120 ЗК України, не є правопорушенням відсутність у власника жилого будинку, будівлі, споруди зареєстрованого права оренди на земельну ділянку, яка має іншого власника і на якій ці будинок, будівля, споруда розташовані.
		53.       Відтак, Велика Палата Верховного Суду вважає, що відсутні підстави застосовувати до спірних правовідносин приписи чинного законодавства України про відшкодування шкоди (збитків) власникам земельних ділянок.
		54.       До моменту оформлення власником об'єктів нерухомості права оренди земельних ділянок, на яких ці об'єкти розташовані, відносини з фактичного користування земельними ділянками без укладених договорів їх оренди та недоотримання їхнім власником доходів у вигляді орендної плати є за своїм змістом кондикційними.
		55.       Фактичний користувач земельних ділянок, який без достатньої правової підстави за рахунок власника цих ділянок зберіг у себе кошти, які мав заплатити за користування ділянками, зобов'язаний повернути ці кошти власнику земельних ділянок на підставі частини першої статті 1212 ЦК України (аналогічні висновки сформульовані у постановах Великої Палати Верховного Суду від 23 травня 2018 року у справі № 629/4628/16-ц та від 20 листопада 2018 року у справі № 922/3412/17).
		56.       Суди першої й апеляційної інстанції хоч і зазначили, що відповідач користується земельними ділянками без достатніх правових підстав, проте дійшли хибного висновку про наявність підстав для застосування приписів глави 82 («Відшкодування шкоди») ЦК України та глави 24 ЗК України («Відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам»).
		57.       Отже, суд першої інстанції неправильно застосував норми матеріального права, а суд апеляційної інстанції вказані порушення не виправив.
		(1.4)   Щодо інших доводів касаційної скарги
		58.       Суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) та протоколи до неї, а також практику Європейського суду з прав людини як джерело права (стаття 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»).
		59.       Згідно з пунктом 1 статті 6 Конвенції кожен має право на справедливий розгляд його справи судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.
		60.       Європейський суд з прав людини вважає, що поняття «суд, встановлений законом», стосується не лише правової основи існування суду, але й дотримання ним норм, які регулюють його діяльність (див. mutatismutandisрішення у справі «Сокуренко і Стригун проти України» («Sokurenko and Strygun v. Ukraine») від 20 липня 2006 року, заяви № 29458/04 та № 29465/04, § 24).
		61.       Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні (частини перша, друга та п'ята статті 263 ЦПК України).
		62.       Консультативна рада європейських суддів у Висновку № 11 (2008) до уваги Комітету МіністрівРади Європи щодо якості судових рішень зазначила, що «якість судового рішення залежить головним чином від якості його мотивування. … Виклад підстав прийняття рішення не лише полегшує розуміння та сприяє визнанню сторонами суті рішення, але, насамперед, є гарантією проти свавілля. По-перше, це зобов'язує суддю дати відповідь на аргументи сторін та вказати на доводи, що лежать в основі рішення й забезпечують його правосудність; по-друге, це дає можливість суспільству зрозуміти, яким чином функціонує судова система» (пункти 34-35).
		63.       Європейський суд з прав людини вказує на те, що «пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати мотивування своїх рішень, хоч це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, серед іншого, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях з огляду на приписи законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок, що випливає зі статті 6 Конвенції, з мотивування може бути визначено лише у світлі конкретних обставин справи» (див. mutatismutandisрішення Європейського суду з прав людини у справі«Проніна проти України» («Pronina v. Ukraine») від 18 липня 2006 року, заява № 63566/00, § 23).
		64.       Згідно з частинами першою та другою статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
		65.       Відповідно до підпунктів «а», «б» та «в» пункту 3 частини першої статті 382 ЦПК України постанова суду апеляційної інстанції складається з мотивувальної частини із зазначенням: встановлених судом першої інстанції та неоспорених обставин, а також обставин, встановлених судом апеляційної інстанції, і визначених відповідно до них правовідносин; доводів, за якими суд апеляційної інстанції погодився або не погодився з висновками суду першої інстанції; мотивів прийняття або відхилення кожного аргументу, викладеного учасниками справи в апеляційній скарзі та відзиві на апеляційну скаргу.
		66.       В апеляційній скарзі відповідач, зокрема, зазначав, що земельна ділянка площею 1,1164 га є державною, а не комунальною власністю, і що вартість цієї земельної ділянки та розрахунок завданої шкоди завищений.
		67.       Апеляційний суд не навів мотивів прийняття або відхилення цих аргументів відповідача, а погодився з висновками суду першої інстанції стосовно суті спору, оскільки вважав, що відповідач не виконав викладених у розпорядженнях голови Мелітопольської РДА Запорізької області про затвердження актів вимог про відшкодування позивачеві збитків.
		68.       ВеликаПалата Верховного Суду звертає увагу на те, що наявність вимог до відповідача, які випливають з розпоряджень голови Мелітопольської РДА Запорізької області про затвердження актів, не звільняє суд від обов'язку дослідити інші докази у справі, які можуть як підтверджувати, так і спростовувати підставність заявлених позовних вимог.
		69.       Аргументи позивача у відзиві на касаційну скаргу про те, що збитки мали бути стягнуті, оскільки відповідач не звертався до суду з вимогою про скасування чи визнання нечинними розпоряджень голови Мелітопольської РДА Запорізької області, а позовна давність для їх оскарження минула, Велика Палата Верховного Суду відхиляє. Згідно з її висновком, викладеним у постанові від 23 січня 2019 року у справі № 750/10172/17, правова природа актів комісії з визначення та відшкодування збитків власникам землі і землекористувачам унеможливлює здійснення судового розгляду вимог про визнання незаконними та скасування відповідних рішень (розпоряджень) органів влади про затвердження цих актів.
		70.       Отже, той факт, що відповідач не оскаржив розпоряджень голови Мелітопольської РДА Запорізької області, не може свідчити про безспірність суми стягнення. Такі розпорядження суди мають оцінити під час розгляду справи в сукупності з іншими наданими сторонами доказами.
		71.       ВеликаПалата Верховного Суду звертає також увагу на її висновки, сформульовані у постанові від 23 травня 2018 року у справі № 629/4628/16-ц, згідно з якими обов'язковими для визначення орендної плати є відомості у витягах з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельних ділянок.
		72.       Суди зазначене не врахували, погодившись з даними про оцінку земельних ділянок, що вказані у розрахунках, наданих позивачем.
		73.       Відповідно до статті 1 Закону України «Про оренду землі» оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності.
		74.       Частина перша статті 15 Закону України «Про оренду землі» в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, визначала, що істотними умовами договору оренди землі є, зокрема, орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, форм платежу, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату.
		75.       Розмір, форма і строки внесення орендної плати за землю встановлюються за згодою сторін у договорі оренди (крім строків внесення орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності, які встановлюються відповідно до Податкового кодексу (далі - ПК) України (частина друга статті 21 Закону України «Про оренду землі» у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).
		76.       Відповідно до пункту 289.1 статті 289 ПК України для визначення розміру податку та орендної плати використовується нормативна грошова оцінка земельних ділянок.
		77.       Розрахунок нормативної грошової оцінки земельної ділянки здійснюється відповідно до Методики нормативної грошової оцінки земель населених пунктів, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 23 березня 1995 року № 213 (далі - Методика).
		78.       Згідно з пунктом 21 Методики нормативна грошова оцінка земель населених пунктів визначається за спеціальною формулою з урахуванням, зокрема, коефіцієнта, який характеризує функціональне використання земельної ділянки (під житлову та громадську забудову, для промисловості, транспорту тощо).
		79.       Велика Палата Верховного Суду звертає увагу на те, що суди першої й апеляційної інстанцій не оцінили наявні у матеріалах справи: рішення позивача від 16 квітня 2015 року № 10 та витяг з Державного земельного кадастру про земельну ділянку НВ-2301244702014 від 15 грудня 2014 року щодо цільового призначення та функціонального використання земельних ділянок і відповідності цих даних інформації, зазначеній у розрахунках позивача; рішення позивача від 21 липня 2011 року № 19 та розрахунок до акта № 5 щодо площі земельної ділянки, дозвіл на розробку проекту землеустрою якої був наданий позивачеві, та площі відповідної земельної ділянки, про безпідставне користування якою відповідачем стверджує позивач.
		80.       Суд апеляційної інстанції не навів мотивів прийняття або відхилення аргументів відповідача з апеляційної скарги щодо неправильності застосування позивачем коефіцієнтів, які характеризують функціональне використання земельних ділянок при розрахунку їх нормативної грошової оцінки, що має значення для визначення розміру орендної плати, яку позивач просить стягнути з відповідача.
		81.       Відхиляючи доводи апеляційної скарги щодо завищеної суми втрат позивача, апеляційний суд не мотивував, чому за наявності в матеріалах справи різних даних про функціональне використання земельних ділянок в основу рішення суду першої інстанції були покладені дані, наведені у розрахунку позивача.
		82.       Окрім того, апеляційний суд не дослідив надану відповідачем довідку Міськрайонного управління у Мелітопольському районі та м. Мелітополі Головного управління Держгеокадастру у Запорізькій області від 29 січня 2018 року № 60/179-18, а також не оцінив доводи відповідача щодо приналежності однієї із земельних ділянок до державної власності та відсутності підстав для задоволення вимоги позивача в частині стягнення коштів за користування цією ділянкою.
		83.       З огляду на викладене Велика Палата Верховного Суду вважає, що суди не мотивували відхилення доводів відповідача щодо встановлення обставин, які, на його думку, мали значення для правильного вирішення справи, та не дослідили належним чином зібрані у справі докази.
		84.       Відповідно до статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
		85.       Тому Велика Палата Верховного Суду відхиляє доводи відповідача, зазначені у відповіді на відзив, оскільки не має права вважати доведеними чи встановлювати обставини, які не були встановлені у рішеннях судів попередніх інстанцій, та досліджувати докази, які відповідач не подавав до суду першої й апеляційної інстанцій.
		(2) Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
		(2.1) Щодо суті касаційної скарги
		86.       Згідно з пунктом 2 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має, зокрема, право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю і передати справу повністю на новий розгляд.
		87.       Відповідно до пунктів 1 і 2 частини третьої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази чи необґрунтовано відхилив заяву учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.
		88.       Згідно з частиною четвертою статті 411 ЦПК України справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.
		89.       З огляду на те, що суди першої й апеляційної інстанцій не дослідили всі зібрані у справі докази та не обґрунтували відхилення доводів відповідача щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення цієї справи, касаційна скарга є частково обґрунтованою. Тому рішення Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 16 січня 2018 року та постанову Апеляційного суду Запорізької області від 25 квітня 2018 слід скасувати, а справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.
		(2.2) Щодо судових витрат
		90.       З огляду на висновок щодо суті касаційної скарги судові витрати, понесені у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, мають бути розподілені за результатами розгляду спору.
		Керуючись частиною першою статті 400, пунктом 2 частини першої статті 409, статтями 411, 416, 417, 418, 419 ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду
		П О С Т А Н О В И Л А :
		1.   Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково.
		2.   Рішення Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 16 січня 2018 року та постанову Апеляційного суду Запорізької області від 25 квітня 2018 року скасувати, а справу передати на новий розгляд до Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області. 
		Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття.
		Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.
		Суддя-доповідач Д.А.ГудимаСудді:Н.О.АнтонюкН.П.Лященко С.В.БакулінаО.Б.Прокопенко В.В.БританчукЛ.І.Рогач В.І.ДанішевськаІ.В.Саприкіна О.С.ЗолотніковО.М.Ситнік О.Р.КібенкоВ.Ю.Уркевич Л.М.ЛобойкоО.Г.Яновська

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...