Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 640/21535/18 : Адміністративні справи (з 01.01.2019); Справи щодо захисту політичних (крім виборчих) та громадянських прав, зокрема щодо; забезпечення права особи на звернення до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів.
Надіслано для оприлюднення: 25.02.2019. Зареєстровано: 27.02.2019. Забезпечено надання загального доступу: 28.02.2019.
Дата набрання законної сили: 10.06.2019
Результат оскарження 10.06.2019 Шостий апеляційний адміністративний суд: залишено постанову суду без змін
Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		1/110
		ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м.  Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1Р І Ш Е Н Н Я
		І М Е Н Е М   У К Р А Ї Н И
		м. Київ
		25 лютого 2019 року                      № 640/21535/18
		Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючої судді Клочкової Н.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження (в письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом:           
		          ОСОБА_1
		до                     Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини Денісової Людмили Леонтіївни
		про                     визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії, стягнення шкоди
		ВСТАНОВИВ:
		До Окружного адміністративного суду міста Києва надійшла позовна заява ОСОБА_1 (надалі - позивач, ОСОБА_1.), адреса: АДРЕСА_1, до Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини Денісової Людмили Леонтіївни (надалі - відповідач), адреса: 01108, місто Київ, вулиця Інститутська, будинок 21/8, в якій позивач просить:
		- визнати протиправною бездіяльність Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини Денісової Людмили Леонтіївни з розгляду електронного звернення ОСОБА_1 - заяви від 31 липня 2018 року «повідомлення щодо порушення вимог законодавства, а саме Закону України «Про звернення громадян» посадовими особами НАДС та про недоліки в їх діяльності при розгляді заяви ОСОБА_1 від 25 червня 2018 року до НАДС»;
		- зобов'язати Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини Денісову Людмилу Леонтіївну провести належний розгляд електронного звернення ОСОБА_1 - заяви від 31 липня 2018 року «повідомлення щодо порушення вимог законодавства, а саме Закону України «Про звернення громадян» посадовими особами НАДС та про недоліки в їх діяльності при розгляді заяви ОСОБА_1 від 25 червня 2018 року», з забезпеченням дотримання прав заявника відповідно до положень Закону України «Про звернення громадян»;
		- стягнути з Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини Денісової Людмили Леонтіївни на користь ОСОБА_1 моральну шкоду у розмірі 5000,00 грн;
		- стягнути з Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини Денісової Людмили Леонтіївни на користь ОСОБА_1 судові витрати у сумі 11613,35 грн, з яких 1409,60 грн - витрати з оплати судового збору, 10203,75 грн - витрати з оплати на професійну правничу допомогу.
		СТИСЛИЙ ВИКЛАД ПОЗИЦІЇ УЧАСНИКІВ СПРАВИ ТА ПРОЦЕСУАЛЬНІ ДІЇ
		Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва відкрито провадження в адміністративній справі в порядку спрощеного позовного провадження (в письмовому провадженні).
		В обґрунтування позовних вимог зазначено, що позивачем подано до відповідача електронне звернення - повідомлення щодо порушення вимог Закону України «Про звернення громадян» посадовими особами НАДС (Національне агентство України з питань державної служби) та про недоліки в їх діяльності при розгляді його заяви від 25 червня 2018 року, проте, відповідачем звернення позивача не розглянуто належним чином у відповідності до вимог чинного законодавства України, що спричинило, у тому числі, заподіяння позивачу моральної шкоди, яку він оцінює у 5000,00 грн.
		У своєму відзиві на адміністративний позов представник відповідача заперечуючи проти позову вказує на те, що відповідачем після об'єктивної та всебічної перевірки звернення позивача у строки, визначені законодавством, повідомлено про результати перевірки його звернень, відсутність правових підстав для вжиття заходів реагування за ними та роз'яснено окремі аспекти законодавства, пов'язані з порушеними ОСОБА_1 питаннями.
		Відповідно до ч. 8 ст. 262 Кодексу адміністративного судочинства України, (далі - КАС України), при розгляді справи за правилами спрощеного позовного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи.
		ОБСТАВИНИ СПРАВИ
		Позивачем 31 липня 2018 року до Уповноваженого Верховної Ради України прав людини Денісової Л.Л. подано електронне звернення, а саме, заяву №1 «повідомлення щодо порушення вимог законодавства, а саме Закону України «Про звернення громадян» посадовими особами НАДС та про недоліки в їх діяльності при розгляді заяви ОСОБА_1 від 25 червня 2018 року до НАДС».
		В зазначеній заяві позивачем вказано на грубі порушення Національним агентством України з питань державної служби своїх обов'язків, зазначених в статтях 7, 15, 18, 19 Закону України «Про звернення громадян», що призвели до порушення прав позивача на об'єктивну, всебічну і вчасну перевірку, розгляд заяви в присутності позивача та інші права, передбачені Законом та які були зазначені у заяві.
		Крім того, в заяві позивачем висловлено прохання до відповідача при розгляді заяви забезпечити дотримання його прав, встановлених статтею 18 Закону України «Про звернення громадян» та викладено детально заходи для забезпечення можливості реалізації його прав відповідно до Закону.
		Листом від 29 серпня 2018 року №17/12-К323425, 323430, 323468, 323518, 323519, 323523, 323541, 323557.18/10-110 Секретаріат Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини повідомив позивача про початок розгляду його звернень та про те, що з огляду на необхідність додаткового вивчення питань, порушених у цих зверненнях, строк їх розгляду продовжено, а також про те, що про результати розгляду звернень від 30 липня 2018 року та від 31 липня 2018 року позивача буде проінформовано додатково.
		На час звернення до суду з вказаною позовною заявою позивач відповіді про результати розгляду його заяви, по суті порушених в ній питань, не отримав.
		Тому, позивач вважає, що відповідачем вчинено протиправну бездіяльність, яка полягає у нерозгляді його заяви в порядку, передбаченому положеннями Закону України «Про звернення громадян».
		Також, позивач зазначив, що внаслідок протиправної бездіяльності відповідача, йому завдана моральна шкода, яка полягає у душевних стражданнях та приниженні честі та гідності з тих підстав, що він є громадським активістом та журналістом, який присвятив багато свого часу, творчої енергії та сил на викривання правопорушень посадових осіб центральних органів виконавчої влади в сфері приватизації. Позивачу притаманні особливо розвинуте емоційне сприйняття дійсності та почуття справедливості, а тому нехтування відповідачем під час здійснення розгляду його заяви його законними правами, сприймалося ним, як прояв образи з боку відповідача, що призвело до сильного психологічного дискомфорту, погіршення самочуття, емоційного хвилювання. Внаслідок протиправних дій відповідача, позивач вважає, що було порушено його стан душевної рівноваги, для відновлення якого йому доводилося докладати додаткові вольові та психологічні зусилля, у зв'язку з чим, він був позбавлений можливості повноцінно працювати, виконувати свої обов'язки професійного творчого працівника - журналіста, для чого потрібен виважений стан емоційного спокою.
		Крім того, позивач послався на те, що додатково дисциплінуючи себе, йому доводиться витрачати набагато більше часу для підтримки необхідної продуктивності праці, що позначається щоденно на його фізичному та моральному стані, через що він не встиг закінчити роботу над серією публікацій, присвячених актуальному стану приватизації державного майна. Гострота цих переживань посилюється тим, що в позивача, як громадського активіста, загострене почуття справедливості.
		Більш того, позивач зазначив, що внаслідок неправомірних дій відповідача, були порушені його нормальні життєві зв'язки з партнерами, яким він змушений додатково пояснювати чому він припинив виконувати свої обов'язки журналіста, перестав писати публікації для ЗМІ, які так чекає загальна аудиторія.
		Також, позивач послався на те, що дії відповідача, на його думку, носять навмисний характер, про що може свідчити зміст листа відповідача від 29 серпня 2018 року №17/12-К323425, 323430, 323468, 323518, 323519, 323523, 323541, 323557.18/10-110, з якого вбачається, що відповідач фактично здійснив тлумачення Закону України «Про звернення громадян» не на користь позивача з тих питань, про порушення яких, велась мова у його заяві, тобто відповідь відповідача спрямована на захист органу, який порушив права позивача.
		При цьому, за доводами позивача, відповідач усвідомлював, що якщо він звернувся з заявою, то факти, викладені в ній, є достовірними, заслуговують уваги широкого кола громадян та становлять загальний суспільний інтерес, а тому зневага прав позивача, в тому числі, спрямована й на підрив його авторитету серед громадян, приниженні честі та гідності як громадського активіста та журналіста.
		Крім того, в обґрунтування заподіяння моральної шкоди, позивач послався й на те, що він змушений захищати своє порушене право в судовому порядку, а отже витрачати значних зусиль та часу для його відновлення, що вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого часу, побуту, оскільки у зв'язку з необхідністю звернення до суду для належного відстоювання своїх прав він повинен був звертатись за правовою допомогою.
		На підставі викладеного, позивач зазначив, що оцінює заподіяну йому моральну шкоду у 5000,00 грн.
		ДОВОДИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
		Позивач зазначає, що відповідачем вчинено протиправну бездіяльність, яка полягає у неналежному розгляді його заяви від 31 липня 2018 року відповідачем, що також спричинило йому моральну шкоду, яку він оцінює у 5000,00 грн.
		Як вбачаться з наданої суду копії заяви №1 ОСОБА_1 - повідомлення щодо порушення вимог законодавства, а саме Закону України «Про звернення громадян» посадовими особами НАДС та про недоліки в їх діяльності при розгляді заяви ОСОБА_1 від 25 червня 2018 року до НАДС від 31 липня 2018 року, ОСОБА_1 звернувся до Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини з вказаною заявою.
		В цій заяві позивач зазначив, що 25 червня 2018 року ним було подано на електронну поштову скриньку до НАДС заяву про повідомлення про порушення чинного законодавства та недоліків в діяльності НАДС та їх посадових осіб при проведенні конкурсу на зайняття вакантної посади керівника апарату ФДМУ, в якій було викладено факти про порушення законодавства та факти фальсифікацій щодо перевірки документів, поданих кандидатом ОСОБА_7, при прийнятті рішення про допуск ОСОБА_7 до конкурсу та були зазначені прохання та вимоги.
		Також було викладено прохання про забезпечення дотримання зазначених прав ОСОБА_1 при розгляді заяви, встановлених статтею 18 Закону України «Про звернення громадян» та вимогу про забезпечення виконання його прав, які зазначені у вказаній статті. 
		Національне агентство України з питань державної служби листом від 03 липня 2018 року №7932/90-18 надало письмову відповідь про результати розгляду заяви ОСОБА_1, з якою, як вбачається зі змісту заяви від 31 липня 2018 року до відповідача, ОСОБА_1 не погодився та вважає, що його права були порушені, у зв'язку з чим просив Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини:
		- об'єктивно, всебічно і вчасно перевірити та розглянути викладені в заяві факти та обставини;
		- повідомити про відкриття провадження та проінформувати про результати провадження (пункт 3.10 Порядку здійснення провадження Уповноваженого), 
		- надати копії складених в рамках провадження протоколів про адміністративне правопорушення (наказ Уповноваженого від 16 лютого 2015 року №3/02-15);
		- при розгляді цієї заяви забезпечити дотримання прав ОСОБА_1, встановлених статтею 18 Закону України «Про звернення громадян», а саме: 
		- після призначення виконавця (посадової особи, яка здійснить перевірку заяви) та внесення даних про це в реєстраційно - контрольну картку (постанова Кабінету Міністрів України від 14 квітня 1997 року №348),  повідомити ОСОБА_1 про дату та час перевірки поданої заяви для забезпечення виконання його права брати участь у перевірці та для забезпечення виконання його права особисто викласти аргументи особі, що перевіряла цю заяву; повідомити щодо дати закінчення перевірки та повідомити про час і дату для реалізації права знайомитися з матеріалами перевірки; 
		- визначити термін для реалізації права ОСОБА_1 подавати додаткові матеріали або для реалізації права наполягати на здійсненні запитів для отримання додаткових матеріалів; 
		- право бути присутнім при розгляді заяви (бути присутнім на засіданні при розгляді заяви), а саме на доповіді виконавця (особи, що перевіряла заяву) про результати перевірки, щодо проекту резолюції та щодо проекту прийнятих рішень, під час прийняття Уповноваженим Верховної Ради України з прав людини рішень з порушених питань у заяві (відповідно до додатків № 1, №4 постанова Кабінету Міністрів України від 14 квітня 1997 року №3480 та при підготовці письмової відповіді за результатом розгляду заяви (стаття 16 Закону України «Про звернення громадян»), яку в обов'язковому порядку підписує керівник органу; 
		- право на одержання письмової відповіді про результати розгляду заяви.
		Також, ОСОБА_1 у вказаній заяві від 31 липня 2018 року, вимагав від Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини негайно:
		- відкрити провадження на підставі відомостей про порушення прав громадянина ОСОБА_1 та на підставі повідомлення про порушення вимог Закону посадовими особами НАДС, які містяться у заяві ОСОБА_8 (Порядок здійснення провадження Уповноваженого); 
		- здійснити провадження (виконання дій та прийняття рішень) у розумні строки з урахуванням терміну (3 місяці з дня вчинення правопорушення) накладання стягнення (накази Уповноваженого від 12 серпня 2013 року №18/02-13 та від 16 лютого 2015 року №3/02-15); 
		- з метою сприяння поновленню конституційних прав і свобод громадянина ОСОБА_1, зобов'язати посадових осіб НАДС провести перевірку заяви від 25 червня 2018 року, прийняти по ним рішення та повідомити про суть прийнятих рішень з дотриманням прав ОСОБА_1 при перевірці та розгляді заяви, які були зазначені у заяві та які встановлені законодавством про звернення громадян; 
		- вжити заходів щодо притягнення до відповідальності посадових осіб, винних у порушенні прав ОСОБА_1, зазначених у статті 18 Закону України «Про звернення громадян» та у його заяві від 25 червня 2018 року та законних інтересів при розгляді його заяви від 25 червня 2018 року. (Т.1, арк.. 12-14)
		Листом №17/12-К323425, 323430, 323468, 323518, 323519, 323523, 323541, 323557.18/10-110 від 29 серпня 2018 року Секретаріат Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини повідомив ОСОБА_1 про те, що Секретаріатом розпочато розгляд звернень ОСОБА_1 від 30 липня 2018 року та від 31 липня 2018 року щодо порушення посадовими особами Національного агентства України з питань державної служби, Міністерства юстиції України та народними депутатами України права на звернення.
		При цьому, також ОСОБА_1 повідомлено про те, що з огляду на необхідність додаткового вивчення питань, порушених у його зверненнях, строк їх розгляду продовжено відповідно до частини 1 статті 20 Закону України «Про звернення громадян» та про те, що про результати розгляду звернень від 30 липня 2018 року та від 31 липня 2018 року ОСОБА_1 буде проінформовано додатково. (Т.1, арк. 15)
		13 вересня 2018 року Секретаріат Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини листом №17/12-К323425, 323430, 323468, 323518, 323519, 323523, 323541, 323557, 18-1/10-110 повідомив ОСОБА_1 про розгляд звернень останнього від 30 липня 2018 року та від 31 липня 2018 року.
		Додатково до листа №17/12-К323425, 323430, 323468, 323518, 323519, 323523, 323541, 323557.18/10-110 від 29 серпня 2018 року ОСОБА_1 повідомлено й про те, що дія Закону України «Про звернення громадян» не поширюється на порядок розгляду заяв і скарг громадян, установлений, зокрема, трудовим законодавством.
		Повідомлено, що розгляд питання щодо ймовірного порушення законодавства під час перевірки документів, поданих кандидатом на зайняття посади ОСОБА_7 має здійснюватися в порядку, визначеному спеціальним законодавством, а не Законом.
		Також, у вказаному листі зазначено, що правових підстав для вжиття заходів реагування за зверненнями ОСОБА_1 немає, з огляду на те, що порушень права на звернення посадовими особами Національного агентства України з питань державної служби, Міністерства юстиції України та народними депутатами України не встановлено.
		Відповідно до наданої суду копії Реєстру б/н від 14 вересня 2018 року вказаний лист направлений на адресу позивача 14 вересня 2018 року, проте, в матеріалах справи відсутні відомості, якими саме засобами зв'язку (електронною поштою, простою кореспонденцією через відділення поштового зв'язку, рекомендованим листом з повідомлення про вручення поштового відправлення тощо) було надіслано вказаний лист ОСОБА_1 
		Заперечуючи проти задоволення позовних вимог у письмовому відзиві на позов,  представник відповідача зазначив, що 01 серпня 2018 року до Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини разом з іншими скаргами надійшло звернення ОСОБА_1 від 31 липня 2018 року щодо порушення посадовими особами Національного агентства України з питань державної служби права на звернення.
		З огляду на необхідність додаткового вивчення питань, порушених у зверненнях ОСОБА_1 (зокрема, у його скарзі від 31 липня 2018 року), строк їх розгляду було продовжено, про що повідомлено позивача листом від 29 серпня 2018 року №17/12-К323425, 323430, 323468, 323518, 323519, 323523, 323541, 323557.18/10-110, у якому також було роз'яснено порядок реалізації прав, передбачених статтею 18 Закону України «Про звернення громадян».
		Всебічно та об'єктивно перевіривши звернення ОСОБА_1 від 31 липня 2018 року разом з іншими скаргами заявника, Секретаріат листом від 13 вересня 2018 року №17/12-К323425, 323430, 323468, 323518, 323519, 323523, 323541, 323557, 18-1/10-110 у строк, визначений статтею 20 Закону України «Про звернення громадян», повідомив позивача про результати перевірки його звернень, відсутність правових підстав для вжиття заходів реагування за ними, а також роз'яснив окремі аспекти законодавства, пов'язані з порушеними ОСОБА_1 питаннями.
		Зазначену відповідь передано до Управління документального забезпечення та прийому громадян Секретаріату й надіслано простим поштовим відправленням, що, як зазначено у відзиві, підтверджують дані відповідного реєстру.
		Щодо твердження ОСОБА_1 про бездіяльність Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини у зв'язку з розглядом його звернення від 31 липня 2018 року, представник відповідача у відзиві на позовну заяву зазначив, що оскільки скаргу позивача відповідачем було розглянуто відповідно до вимог Закону з наданням відповідних роз'яснень, діяння останнього не можуть бути кваліфіковані як бездіяльність.
		Крім того, представник відповідача наголосив на тому, що права, передбачені статтею 18 Закону України «Про звернення громадян», заявник реалізує в обсязі, що відповідає його інтересам, із власної ініціативи, а з урахуванням вимог чинного законодавства України, адресати звернення не можуть відмовити в реалізації прав, визначених статтею 18 Закону, проте, не зобов'язані додатково повідомляти заявника про можливість ними скористатися.
		Також, на думку представника відповідача, оскільки ні Уповноважений Верховної Ради України з прав людини, ні Секретаріат не є колегіальними органами, а діють за принципом єдиноначальності, проведення спеціальних засідань для розгляду звернень в Секретаріаті не передбачено, тому звернення, що надходять до Уповноваженого, підлягають одноособовому розглядові. Щодо прав заявника під час розгляду заяви чи скарги, що передбачені статтею 18 Закону України «Про звернення громадян», ОСОБА_1 були надані роз'яснення листами Секретаріату.
		Стосовно похідної вимоги ОСОБА_1 про стягнення моральної шкоди, представник відповідача зазначив, що остання не підлягає задоволенню, оскільки всі скарги позивача Секретаріат розглянув згідно із Законом України «Про звернення громадян», а тому, на думку представника відповідача, жодним чином не порушив прав позивача.
		Відповідно до     ст. 242 КАС України    рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені судом, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
		При цьому, суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.
		При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
		Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), "Проніна проти України" (заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v.) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29).
		ВИСНОВКИ ЩОДО НАЯВНОСТІ/ВІДСУТНОСТІ ПОРУШЕНЬ
		Досліджуючи докази в даній справі, суд дійшов висновку, що бездіяльність відповідача, яка полягає у неповному та невсебічному розгляді електронного звернення ОСОБА_1 - заяви від 31 липня 2018 року «повідомлення щодо порушення вимог законодавства, а саме Закону України «Про звернення громадян» посадовими особами НАДС та про недоліки в їх діяльності при розгляді заяви ОСОБА_1 від 25 червня 2018 року до НАДС» є протиправною, у зв'язку з наявністю порушень процедури розгляду звернення.
		НОРМИ ПРАВА
		Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам суд зазначає наступне.
		Частиною 2 ст. 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені    Конституцією   та законами України.
		У відповідності до частини 1 статті 1 Закону України «Про звернення громадян» від 02 жовтня 1996 року №393/96-ВР (надалі - Закон України від 02 жовтня 1996 року №393/96-ВР) громадяни України мають право звернутися до органів державної влади, місцевого  самоврядування, об'єднань громадян, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, засобів масової інформації, посадових осіб відповідно до їх функціональних обов'язків із зауваженнями, скаргами та пропозиціями, що стосуються їх статутної діяльності, заявою або клопотанням щодо реалізації своїх соціально-економічних, політичних та особистих прав і законних інтересів та скаргою про їх порушення.
		          Статтею 3 цього ж Закону передбачено, що під зверненнями громадян слід розуміти викладені в письмовій або усній формі пропозиції (зауваження), заяви (клопотання) і скарги.
		Заява (клопотання) - звернення громадян із проханням про сприяння реалізації закріплених Конституцією та чинним законодавством їх прав та інтересів або повідомлення про порушення чинного законодавства чи недоліки в діяльності підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, народних депутатів України, депутатів місцевих рад, посадових осіб, а також висловлення думки щодо поліпшення їх діяльності. Клопотання - письмове звернення з проханням про визнання за особою відповідного статусу, прав чи свобод тощо.
		У відповідності до статті 4 Закону України від 02 жовтня 1996 року №393/96-ВР до рішень, дій (бездіяльності), які можуть бути оскаржені, належать такі у сфері управлінської діяльності, внаслідок яких: порушено права і законні інтереси чи свободи громадянина (групи громадян); створено перешкоди для здійснення громадянином його прав і законних інтересів чи свобод; незаконно покладено на громадянина які-небудь обов'язки або його незаконно притягнуто до відповідальності.
		Згідно з положеннями частин 1, 4, 6 та 7 статті 5 Закону України від 02 жовтня 1996 року №393/96-ВР звернення адресуються органам державної влади і органам місцевого самоврядування, підприємствам, установам, організаціям незалежно від форми власності, об'єднанням громадян або посадовим особам, до повноважень яких належить вирішення порушених у зверненнях питань.
		Звернення може бути усним чи письмовим.
		Письмове звернення надсилається поштою або передається громадянином до відповідного органу, установи особисто чи через уповноважену ним особу, повноваження якої оформлені відповідно до законодавства. Письмове звернення також може бути надіслане з використанням мережі Інтернет, засобів електронного зв'язку (електронне звернення).
		У зверненні має бути зазначено прізвище, ім'я, по батькові, місце проживання громадянина, викладено суть порушеного питання, зауваження, пропозиції, заяви чи скарги, прохання чи вимоги. Письмове звернення повинно бути підписано заявником (заявниками) із зазначенням дати. В електронному зверненні також має бути зазначено електронну поштову адресу, на яку заявнику може бути надіслано відповідь, або відомості про інші засоби зв'язку з ним. Застосування електронного цифрового підпису при надсиланні електронного звернення не вимагається.
		У відповідності до частини 1 статті 7 Закону України від 02 жовтня 1996 року №393/96-ВР звернення, оформлені належним чином і подані у встановленому порядку, підлягають обов'язковому прийняттю та розгляду.
		Частинами 1, 3 та 4 статті 15 Закону України від 02 жовтня 1996 року №393/96-ВР передбачено, що органи державної влади, місцевого самоврядування та їх посадові особи, керівники та посадові особи підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, об'єднань громадян, до повноважень яких належить розгляд заяв (клопотань), зобов'язані об'єктивно і вчасно розглядати їх, перевіряти викладені в них факти, приймати рішення відповідно до чинного законодавства і забезпечувати їх виконання, повідомляти громадян про наслідки розгляду заяв (клопотань).
		Відповідь за результатами розгляду заяв (клопотань) в обов'язковому порядку дається тим органом, який отримав ці заяви і до компетенції якого входить вирішення порушених у заявах (клопотаннях) питань, за підписом керівника або особи, яка виконує його обов'язки.
		Рішення про відмову в задоволенні вимог, викладених у заяві (клопотанні), доводиться до відома громадянина в письмовій формі з посиланням на Закон і викладенням мотивів відмови, а також із роз'ясненням порядку оскарження прийнятого рішення.
		Статтею 18 цього ж Закону визначені права громадянина при розгляді його заяви чи скарги, зокрема, громадянин, який звернувся із заявою чи скаргою до органів державної влади, місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, об'єднань громадян, засобів масової інформації, посадових осіб, має право: 
		- особисто викласти аргументи особі, що перевіряла заяву чи скаргу, та брати участь у перевірці поданої скарги чи заяви; 
		- знайомитися з матеріалами перевірки; 
		- подавати додаткові матеріали або наполягати на їх запиті органом, який розглядає заяву чи скаргу; 
		- бути присутнім при розгляді заяви чи скарги; 
		- користуватися послугами адвоката або представника трудового колективу, організації, яка здійснює правозахисну функцію, оформивши це уповноваження у встановленому законом порядку; 
		- одержати письмову відповідь про результати розгляду заяви чи скарги;
		- висловлювати усно або письмово вимогу щодо дотримання таємниці розгляду заяви чи скарги; 
		- вимагати відшкодування збитків, якщо вони стали результатом порушень встановленого порядку розгляду звернень.
		Абзацами 1, 3, 4, 5, 6 частини 1 статті 19 Закону України від 02 жовтня 1996 року №393/96-ВР визначено обов'язок органів державної влади і місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації незалежно від форм власності, об'єднання громадян, засобів масової інформації, їх керівників та інших посадових осіб в межах своїх повноважень об'єктивно, всебічно і вчасно перевіряти заяви чи скарги; на прохання громадянина запрошувати його на засідання відповідного органу, що розглядає його заяву чи скаргу; скасовувати або змінювати оскаржувані рішення у випадках, передбачених законодавством України, якщо вони не відповідають закону або іншим нормативним актам, невідкладно вживати заходів до припинення неправомірних дій, виявляти, усувати причини та умови, які сприяли порушенням; забезпечувати поновлення порушених прав, реальне виконання прийнятих у зв'язку з заявою чи скаргою рішень; письмово повідомляти громадянина про результати перевірки заяви чи скарги і суть прийнятого рішення.
		Частиною 1 статті 20 Закону України від 02 жовтня 1996 року №393/96-ВР передбачено, що звернення розглядаються і вирішуються у термін не більше одного місяця від дня їх надходження, а ті, які не потребують додаткового вивчення, - невідкладно, але не пізніше п'ятнадцяти днів від дня їх отримання. Якщо в місячний термін вирішити порушені у зверненні питання неможливо, керівник відповідного органу, підприємства, установи, організації або його заступник встановлюють необхідний термін для його розгляду, про що повідомляється особі, яка подала звернення. При цьому загальний термін вирішення питань, порушених у зверненні, не може перевищувати сорока п'яти днів.
		Згідно з частинами 1 та 2 статті 4 Закону України «Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини» від 23 грудня 1997 року №776/97-ВР (надалі - Закону України від 23 грудня 1997 року №776/97-ВР) Уповноважений є посадовою особою, статус якої визначається Конституцією України, цим та іншими законами України.
		Уповноважений здійснює свою діяльність незалежно від інших державних органів та посадових осіб. Діяльність Уповноваженого доповнює існуючі засоби захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина, не відміняє їх і не тягне перегляду компетенції державних органів, які забезпечують захист і поновлення порушених прав і свобод.
		Частиною 1 статті 10 цього ж Закону передбачено, що для забезпечення діяльності Уповноваженого утворюється секретаріат, який є юридичною особою, має свій рахунок у банку та печатку встановленого зразка.
		Статтею 16 Закону України від 23 грудня 1997 року №776/97-ВР визначено, що Уповноважений здійснює свою діяльність на підставі відомостей про порушення прав і свобод людини і громадянина, які отримує: 1) за зверненнями громадян України, іноземців, осіб без громадянства чи їх представників; 2) за зверненнями народних депутатів України; 3) за власною ініціативою.
		У відповідності до приписів статті 17 Закону України від 23 грудня 1997 року №776/97-ВР Уповноважений приймає та розглядає звернення громадян України, іноземців, осіб без громадянства або осіб, які діють в їхніх інтересах, відповідно до    Закону України     "Про звернення громадян".
		Звернення подаються Уповноваженому в письмовій формі протягом року після виявлення порушення прав і свобод людини і громадянина. За наявності виняткових обставин цей строк може бути подовжений Уповноваженим, але не більше ніж до двох років.
		При розгляді звернення Уповноважений:
		1) відкриває провадження у справі про порушення прав і свобод людини і громадянина;
		2) роз'яснює заходи, що їх має вжити особа, яка подала звернення Уповноваженому;
		3) направляє звернення за належністю в орган, до компетенції якого належить розгляд справи, та контролює розгляд цього звернення;
		4) відмовляє в розгляді звернення.
		Уповноважений не розглядає тих звернень, які розглядаються судами, зупиняє вже розпочатий розгляд, якщо заінтересована особа подала позов, заяву або скаргу до суду.
		Повідомлення про прийняття звернення до розгляду або відмову у прийнятті звернення до розгляду надсилається в письмовій формі особі, яка його подала. Відмова у прийнятті звернення до розгляду повинна бути вмотивованою.
		У відповідності до частини 2 статті 25 Закону України від 02 жовтня 1996 року №393/96-ВР громадянину на його вимогу і в порядку, встановленому чинним законодавством, можуть бути відшкодовані моральні збитки, завдані неправомірними діями або рішеннями органу чи посадової особи при розгляді скарги. Розмір відшкодування моральних (немайнових) збитків у грошовому виразі визначається судом.
		Щодо моральної шкоди, це питання регламентовано чинним законодавством наступним чином. Статтею 23 Цивільного кодексу України передбачено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.
		Моральна шкода полягає:
		1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я;
		2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів;
		3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна;
		4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.
		Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб.
		Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
		Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов'язана з розміром цього відшкодування.
		Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.
		Згідно зі статтею 1167 Цивільного кодексу України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.
		ПОЗИЦІЯ СУДУ
		Судом встановлено, що ОСОБА_1, користуючись своїм правом, звернувся до Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини з заявою - повідомленням щодо порушення вимог Закону України «Про звернення громадян» посадовими особами Національного агентства України з питань державної служби та про недоліки в їх діяльності при розгляді його заяви від 25 червня 2018 року. 
		Вказана заява відповідає вимогам Закону України «Про звернення громадян» від 02 жовтня 1996 №393/96-ВР та містить усі необхідні реквізити, зазначені у статті 5 цього Закону. 
		Також, судом встановлено, що заява ОСОБА_1 прийнята до розгляду Секретаріатом Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, про що свідчить наявний в матеріалах справи лист від 29 серпня 2018 року №17/12-К323425, 323430, 323468, 323518, 323519, 323523, 323541, 323557.18/10-110.
		Так, аналіз наведених вище норм діючого на момент виникнення спірних правовідносин законодавства України дозволяє суду дійти висновку про те, що розглядаючи заяву позивача Уповноважений Верховної Ради України з прав людини, відповідно до вимог статті 17 Закону України «Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини» від 23 грудня 1997 року №776/97-ВР зобов'язана була в межах своїх повноважень відкрити провадження у справі про порушення прав і свобод людини і громадянина, роз'яснити заходи, що їх має вжити ОСОБА_1, у разі наявності правових підстав, направити звернення за належністю в орган, до компетенції якого належить розгляд справи, та контролювати розгляд цього звернення або відмовити в розгляді звернення.
		В той же час, Уповноважений Верховної Ради України з прав людини, на виконання вимог Закону України «Про звернення громадян» від 02 жовтня 1996 №393/96-ВР зобов'язана була перевірити обставини, на які ОСОБА_1 посилався у своїй заяві, надати їм відповідну оцінку,  запросити заявника, зокрема, ОСОБА_1 на засідання, оскільки таке прохання містилося в самій заяві, а у разі визнання заяви необґрунтованою роз'яснити порядок оскарження прийнятого за нею рішення, а також у письмовій відповіді зазначити суть прийнятого рішення.
		Проте, судом встановлено, що відповідачем вимоги Закону України «Про звернення громадян» від 02 жовтня 1996 року №393/96-ВР та Закону України «Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини» від 23 грудня 1997 року №776/97-ВР в описаній вище частині не виконані, зокрема, Уповноваженим Верховної Ради України з прав людини
		1) не відкрито провадження у справі про порушення прав і свобод людини і громадянина;
		2) не роз'яснено заходи, що їх має вжити ОСОБА_1, у разі наявності правових підстав;
		3) не запрошено заявника ОСОБА_1 на засідання, оскільки таке прохання містилося в самій заяві;
		4) не прийнято вмотивованого рішення про задоволення або відмову у задоволенні заяви.
		          Більш того, суд вважає за необхідне зазначити, що у листі - відповіді від 13 вересня 2018 року щодо результатів розгляду заяви ОСОБА_1 відсутні відомості щодо прийнятого відповідачем саме рішення по суті, оскільки чинним законодавством України передбачено прийняття Уповноваженим саме рішення про розгляд звернення громадянина, а з вказаної відповіді вбачається лише те, що відповідачем не встановлено порушень права на звернення посадовими особами Національного агентства України з питань державної служби, Міністерства юстиції України та народними депутатами України, а тому правових підстав для вжиття заходів реагування за зверненнями ОСОБА_1 немає, що, на думку суду, не свідчить про дотримання відповідачем порядку прийняття рішення за зверненням громадянина у розумінні Закону України «Про звернення громадян» та статті 17 Закону України «Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини». 
		Крім того, в матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази щодо належного направлення на адресу позивача відповідачем відповіді від 13 вересня 2018 року за №17/12-К323425, 323430, 323468, 323518, 323519, 323523, 323541, 323557, 18-1/10-110, а тому у суду відсутні підстави вважати, що позивач станом на день звернення до адміністративного суду з цією позовною заявою був у встановленому законом порядку повідомлений про результати розгляду його заяви від 31 липня 2018 року відповідачем. 
		Також, суд зазначає, що чинним законодавством України, зокрема, статтею 19 Закону України «Про звернення громадян» від 02 жовтня 1996 року №393/96-ВР не передбачено обов'язковості розгляду заяв або скарг громадянина на засіданні лише в разі розгляду звернення колегіальним органом, тому суд критично ставиться до доводів представника відповідача в цій частині, як на обґрунтування непроведення засідання з приводу розгляду заяви позивача та, відповідно, не запрошення позивача на таке засідання.
		У зв'язку із зазначеним, суд приходить до висновку про наявність правових підстав для визнання протиправною бездіяльності Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, яка полягає у неповному та невсебічному розгляді електронного звернення ОСОБА_1 - заяви від 31 липня 2018 року «повідомлення щодо порушення вимог законодавства, а саме Закону України «Про звернення громадян» посадовими особами НАДС та про недоліки в їх діяльності при розгляді заяви ОСОБА_1 від 25 червня 2018 року до НАДС» та зобов'язання Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини Денісову Людмилу Леонтіївну повторно розглянути електронне звернення ОСОБА_1 - заяви від 31 липня 2018 року №2 «повідомлення щодо порушення вимог законодавства, а саме Закону України «Про звернення громадян» посадовими особами НАДС та про недоліки в їх діяльності при розгляді заяви ОСОБА_1 від 25 червня 2018 року» з дотриманням порядку, встановленого Законом України «Про звернення громадян» від 02 жовтня 1996 року №393/96-ВР.
		Інші доводи та аргументи учасників не спростовують висновків суду в цій частині позовних вимог.
		В той же час, в частині позовних вимог щодо відшкодування моральної шкоди, суд не знаходить правових підстав для їх задоволення, оскільки позивачем не було надано до суду жодних належних та допустимих доказів, які підтверджують завдання йому такої шкоди саме на суму 5000 грн. та не було доведено причинно-наслідкового зв'язку з предметом позову. 
		Згідно з ч. 1 ст. 9, ст. 72, ч.ч. 1, 2, 5 ст. 77 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
		Доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
		Кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
		В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
		У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
		Якщо учасник справи без поважних причин не надасть докази на пропозицію суду для підтвердження обставин, на які він посилається, суд вирішує справу на підставі наявних доказів.
		Беручи до уваги вищенаведене в сукупності, повно та всебічно проаналізувавши матеріали справи та надані позивачем докази суд дійшов до висновку про необхідність часткового задоволення позовних вимог.
		Беручи до уваги вищенаведене в сукупності, проаналізувавши матеріали справи та надані сторонами докази, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є частково обґрунтованими, та такими, що підлягають частковому задоволенню.
		Відповідно до частини 3 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.
		Як вбачається з наявної у матеріалах справи квитанції, позивачем під час звернення з даним позовом до суду сплачено судовий збір у розмірі 1409,60 грн. Відтак, враховуючи часткове задоволення позовних вимог, суд присуджує на користь позивача пропорційно до задоволених вимог, судові витрати у розмірі 704,80 грн. 
		Стосовно вимоги ОСОБА_1 про стягнення за рахунок бюджетних асигнувань відповідача витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 10203,75 грн, суд зазначає наступне.
		Відповідно до   статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України     судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; сторін та їхніх представників, що пов'язані із прибуттям до суду; пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз; пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; пов'язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.
		За змістом частини 3 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України     розмір витрат на правничу допомогу адвоката, серед іншого, складає гонорар адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, які визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.
		Розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
		Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
		Згідно з частинами 6, 7   статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України у разі недотримання вимог частини п'ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
		З аналізу положень статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України     вбачається, що склад та розмір витрат на професійну правничу допомогу підлягає доказуванню в судовому процесі - сторона, яка хоче компенсувати судові витрати повинна довести та підтвердити розмір заявлених судових витрат, а інша сторона може подати заперечення щодо неспівмірності розміру таких витрат. Результат та вирішення справи безпосередньо пов'язаний із позицією, зусиллям і участю в процесі представника інтересів сторони за договором. При цьому, такі надані послуги повинні бути обґрунтованими, тобто доцільність надання такої послуги та її вплив на кінцевий результат розгляду справи, якого прагне сторона, повинно бути доведено стороною в процесі.
		Принцип співмірності витрат на оплату послуг адвоката запроваджено у частині п'ятій     статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (частина 5 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України).
		При цьому, розмір витрат на правничу допомогу встановлюється судом на підставі оцінки доказів щодо детального опису робіт, здійснених адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
		Тобто, питання розподілу судових витрат пов'язане із суддівським розсудом (дискреційні повноваження).
		Згідно з пунктом 4 частини першої     статті першої Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»     від 05 липня 2012 року №5076-VI  договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
		Статтею 19 цього ж Закону визначено такі види адвокатської діяльності, як: надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.
		Тобто, правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз'яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах, захист від обвинувачення тощо, а договір про надання правової допомоги укладається на такі види адвокатської діяльності як захист, представництво та інші види адвокатської діяльності.
		Представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов'язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов'язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов'язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні (пункт 9 частини першої  статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» від 05 липня 2012 року №5076-VI  ).
		Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (пункт 6 частини першої     статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» від 05 липня 2012 року №5076-VI ).
		Відповідно до   статті 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»     від 05 липня 2012 року №5076-VI  гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
		Як вбачається з наданої суду копії договору про надання правових послуг №3/12/ЗГ-КДМ від 07 грудня 2018 року, укладеного між ОСОБА_1 та адвокатом ОСОБА_10, останній зобов'язався надати ОСОБА_1 за плату правові послуги, визначені у цьому Договорі. 
		Пунктом 2 Договору визначено зміст послуги. Також, умовами договору передбачено, що розмір гонорару не залежить від досягнення чи недосягнення адвокатом позитивного результату, якого бажає клієнт.
		Розмір гонорару за фактично надані послуги підтверджується актом приймання - передачі наданих послуг, який підписується сторонами цього договору та складає його невід'ємну частину. (пункт 6.4. Договору)
		У відповідності до пункту 6.5. Договору оплата гонорару адвоката за цим договором здійснюється у наступному порядку:
		6.5.1 клієнт сплачує адвокату авансовий платіж у розмірі 2000,00 грн без ПДВ не пізніше 5 (п'яти) робочих днів з моменту укладання цього Договору.
		6.5.2. клієнт оплачує гонорар, у розмірі визначеному у акті приймання - передачі наданих послуг за вирахуванням сум авансового платежу, не пізніше 5 (п'яти) робочих днів з дня ухвалення судом першої інстанції рішення по суті.
		Як вбачається з наданої суду копії Акту приймання - передачі надання правових послуг від 12 грудня 2018 року за договором про надання правових послуг №3/12/ЗГ-КДМ від 07 грудня 2018 року, цим актом сторони підтвердили, що адвокат фактично надав, а клієнт прийняв правові послуги на загальну суму 10203,75 грн без ПДВ.
		Розмір витрат клієнта, як зазначено у акті складається з наступних послуг:
		- аналіз фактичних обставин справи: дослідження змісту та форми поданої клієнтом до УВРУзПЛ заяви №1 від 31 липня 2018 року, дослідження відповіді Секретаріату УВРУзПЛ від 29 серпня 2018 року, встановлення конкретних порушень прав та законних інтересів клієнта, передбачених Законом України «Про звернення громадян» - 1 год. 30 хв. *50% розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб 1440,75 грн;
		- аналіз судової практики з розгляду судових спорів щодо порушень прав та інтересів осіб, пов'язаних з порушенням законодавства України зі звернення громадян до суб'єктів владних повноважень - 3 год.*50% розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб 2881,50 грн;
		- обґрунтування правової позиції та способу захисту прав та інтересів клієнта, включаючи право на відшкодування моральної шкоди - 3 год.*50% розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб 2881,50 грн;
		- складання та подання позовної заяви до Окружного адміністративного суду міста Києва - 3000,00 грн.
		В матеріалах справи наявний ордер на надання правової допомоги серії ПТ№ 063619 від 07 грудня 2018 року та копія дубліката квитанції від 13 грудня 2018 року про сплату 2000,00 грн з призначенням платежу: «авансовий платіж за послуги по Договору №3/12/зг-кдм від 07.12.2018 р. без ПДВ». 
		Суд звертає увагу, що в матеріалах справи відсутні докази, які підтверджують факт сплати ОСОБА_1 грошової суми саме у розмірі 10203,75 грн. 
		Крім того, згідно з позицією, сформульованою Верховним Судом у постанові від 15 травня 2018 року у справі № 821/1594/17, з огляду на запровадження нових правил відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, для підтвердження та обґрунтування розміру витрат на правничу допомогу необхідне доведення відображення фахівцем у галузі права та адвокатом доходів, отриманих від незалежної професійної діяльності, як самозайнятої особи, шляхом надання доказів ведення Книги обліку доходів та витрат, затвердженої   наказом Міндоходів від 16 вересня 2013 року № 481 «Про затвердження форми Книги обліку доходів і витрат, яку ведуть фізичні особи - підприємці, крім осіб, що обрали спрощену систему оподаткування, і фізичні особи, які провадять незалежну професійну діяльність, та Порядку її ведення», зареєстрованим у в Міністерстві юстиції України 01 жовтня 2013 року за № 1686/24218. Проте, таких доказів позивачем суду надано не було.
		Тобто, позивачем не доведено, а судом не встановлено обґрунтованість та фактичний обсяг витрат на правничу допомогу саме на суму 10203,75 грн в цій адміністративній справі, у зв'язку з чим суд приходить до висновку про відсутність правових підстав для стягнення на користь позивача витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 10203,75 грн, проте наявні підстави для стягнення витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 2000 грн.
		На підставі вище викладеного, керуючись ст. ст. 72-77, 90, 139, 241-246, 250, 255 КАС України, суд - 
		ВИРІШИВ:
		1. Адміністративний позов ОСОБА_1 до Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини Денісової Людмили Леонтіївни про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити дії - задовольнити частково.
		2. Визнати протиправною бездіяльність Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини Денісової Людмили Леонтіївни, яка полягає у неповному та невсебічному розгляді електронного звернення ОСОБА_1 - заяви від 31 липня 2018 року «повідомлення щодо порушення вимог законодавства, а саме Закону України «Про звернення громадян» посадовими особами НАДС та про недоліки в їх діяльності при розгляді заяви ОСОБА_1 від 25 червня 2018 року до НАДС». 
		3. Зобов'язати Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини Денісову Людмилу Леонтіївну повторно розглянути електронне звернення ОСОБА_1 - заяви від 31 липня 2018 року «повідомлення щодо порушення вимог законодавства, а саме Закону України «Про звернення громадян» посадовими особами НАДС та про недоліки в їх діяльності при розгляді заяви ОСОБА_1 від 25 червня 2018 року» з дотриманням порядку, встановленим Законом України «Про звернення громадян» від 02 жовтня 1996 року №393/96-ВР.
		4. У задоволенні інших позовних вимог відмовити.
		5. Стягнути на користь ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, РНОКПП НОМЕР_1) понесені ним судові витрати по сплаті судового збору в розмірі 704 (сімсот чотири) гривні 80 копійок за рахунок бюджетних асигнувань Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини Денісової Людмили Леонтіївни (01108, місто Київ, вулиця Інститутська, будинок 21/8, код ЄДРПОУ 21661556).
		6. Стягнути на користь ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, РНОКПП НОМЕР_1) понесені ним витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 2000 (дві тисячі) грн за рахунок бюджетних асигнувань Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини Денісової Людмили Леонтіївни (01108, місто Київ, вулиця Інститутська, будинок 21/8, код ЄДРПОУ 21661556).
		 
		Рішення набирає законної сили в порядку, визначеному статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України, після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
		Рішення може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України, протягом тридцяти днів, з дня складання повного тексту рішення. 
		 
		 
		Суддя                                                                                                          Н.В. Клочкова

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...