Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 1740/2067/18 : Адміністративні справи (з 01.01.2019); Справи з приводу адміністрування податків, зборів, платежів, а також контролю за дотриманням вимог податкового законодавства, зокрема щодо; адміністрування окремих податків, зборів, платежів, з них; податку на прибуток підприємств.
Надіслано для оприлюднення: 26.02.2019. Зареєстровано: 27.02.2019. Забезпечено надання загального доступу: 28.02.2019.
Дата набрання законної сили: 18.02.2019
Номер судового провадження: 857/113/19

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		18 лютого 2019 рокуЛьвів№ 857/113/19
		Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі:
		судді-доповідача                                                                 Шинкар Т.І.,
		суддів                                                                                   Пліша М.А.,
		                                                                                             Судової-Хомюк Н.М.,
		секретаря судового засідання                                            Дідик Н.С.,
		розглянувши у судовому засіданні в м.Львові апеляційну скаргу Головного управління ДФС у Рівненській області на рішення Рівненського окружного адміністративного суду (головуючий суддя - Комшелюк Т.О.), ухвалене у відкритому судовому засіданні в м.Рівне о 11 год 19 хв. 12 листопада 2018 року, повне судове рішення складено 15 листопада 2018 року, у справі №1740/2067/18 за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ЕЙЧСІІ КОСТРУЦІОНІ Україна» до Головного управління ДФС у Рівненській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,
		В С Т А Н О В И В:
		 
		01.07.2018 Товариство з обмеженою відповідальністю «ЕЙЧСІІ КОСТРУЦІОНІ Україна» (далі - Товариство) звернулось в суд з позовом до Головного управління ДФС у Рівненській області, просило визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення №0004411404 від 18.05.2018.
		Рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 12 листопада 2018 року позов задоволено.
		Задовольняючи адміністративний позов, суд першої інстанції виходив з того, що первісна (балансова вартість) запасів у вказаній сумі була сформована у бухгалтерському обліку платника податків ще до передачі таких запасів на відповідальне зберігання, а оскільки первісна вартість запасів у бухгалтерському обліку не змінюється, крім випадків, передбачених цим Положенням (стандартом) (п.15 П(С)БО 9 «Запаси»), то, відповідно, суд дійшов висновку, що у позивача не було підстав для збільшення балансової первісної вартості запасів на суму витрат на їх зберігання, понесених після їх зарахування на баланс. Суд першої інстанції зауважив, що витрати на оплату послуг зберігання запасів не є ані витратами, що пов'язані з придбанням товарів, ані витратами, пов'язаними із доведенням товарів до стану, в якому вони придатні для використання у запланованих цілях, оскільки послуги зберігання запасів надаються з метою забезпечення схоронності запасів та жодним чином не впливають на їх характеристики. Враховуючи матеріли справи та норми чинного законодавства, суд першої інстанції дійшов висновку, що Товариство правомірно відносило витрати на зберігання запасів у повному розмірі 16 666 666,67 грн. як адміністративні витрати до витрат періоду, коли вони були здійснені, і не було зобов'язане збільшувати на їх суму балансову (первісну) вартість запасів.
		Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, Головне управління ДФС у Рівненській області подало апеляційну скаргу, просить скасувати рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 12 листопада 2018 року та ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити. Апеляційну скаргу мотивовано тим, що при перевірці визначення фінансового результату за правилами бухгалтерського обліку встановлено порушення ведення бухгалтерського обліку в частині ведення обліку запасів. Скаржник вказує, що акумулювання позивачем витрат із зберігання матеріально-виробничих запасів на рахунку 92 «Адміністративні витрати» суперечить п.18 ПСБО 16. Скаржник зазначає, що судом першої інстанції безпідставно не враховано, що позивачем по бухгалтерському обліку безпідставно віднесено до складу адміністративних витрат витрати, які безпосередньо пов'язані з придбанням матеріально-виробничих запасів і доведенням їх до стану, в якому вони придатні для використання у запланованих цілях. Також вказує, що послуги по зберіганню запасів, майна, техніки, які фактично були придбані із ціллю їх подальшої реалізації, відносяться до витрат, що відображаються одночасно із визнанням доходів. З огляду на вказане, вважає, що суд першої інстанції дійшов невірного висновку щодо задоволення позовних вимог.
		Товариство подало відзив на апеляційну скаргу, зазначило, що витрати на оплату послуг зберігання не є ані витратами, що пов'язані з придбанням товарів, ані витратами, пов'язаними із доведенням товарів до стану, в якому вони придатні до використання в запланованих цілях, оскільки послуги зберігання запасів надаються з метою забезпечення схоронності запасів і жодним чином не впливають на їх характеристики. Вважає, що Товариство правомірно відносило витрати на зберігання запасів у повному обсязі як адміністративні витрати до витрат періоду.  
		В судовому засіданні представник відповідача апеляційну скаргу підтримав, представник Товариства щодо апеляційної скарги заперечив, просив залишити в силі рішення суду першої інстанції.
		Згідно з ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.
		Суд апеляційної інстанції, переглядаючи справу за наявними у ній доказами та перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції, в межах доводів та вимог апеляційної скарги, дослідивши докази, що стосуються фактів, на які посилаються учасники справи, приходить до переконання, що оскаржуване рішення суду першої інстанції вимогам ст.242 КАС України відповідає.
		Як встановлено судом першої інстанції з матеріалів справи, Товариство з обмеженою відповідальністю «ЕЙЧСІІ КОСТРУЦІОНІ Україна» зареєстровано 22.03.2016 Виконавчим комітетом Рівненської міської ради, взято на податковий облік в органах державної податкової служби 22.03.2016 та станом на 02.05.2018 перебувало на обліку в ДПІ у              м. Рівному Головного управління ДФС у Рівненській області.
		З 02.03.2018 по 23.04.2018 Головним Управлінням ДФС у Рівненській області проведено документальну планову перевірку Товариства з питань дотримання вимог податкового законодавства, валютного та іншого законодавства, єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування за період з 02.03.2016 по 31.12.2017.
		За результатами перевірки складено акт №1129/17-00-14-01/40360720 від 02.05.2018 відповідно до висновків якого перевіркою встановлено, зокрема, порушення Товариством пп.134.1.1 п. 134.1 ст.134 Податкового кодексу України, пп. 5,7,11,19 ПСБО 16 «Витрати», Інструкції про застосування Плану рахунків бухгалтерського обліку активів, капіталу, зобов'язань і господарських операцій підприємств і організацій, затверджену наказом Міністерства фінансів України від 30.11.1999 №291, в результаті чого занижено фінансовий результат за 2017 рік у розмірі 952 667 грн., що призвело до заниження податку на прибуток у розмірі 1 714 800 грн.
		18.05.2018 Головним Управлінням ДФС у Рівненській області на підставі акта перевірки від 02.05.2018 №1129/17-00-14-01/40360720 винесено податкове повідомлення-рішення №0004411404 від 18.05.2018, яким збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на прибуток в сумі 1 714 800 грн. та застосовано штрафну санкцію у розмірі 25% в сумі 428 700 грн.
		За результатами розгляду скарги Товариства на податкове повідомлення-рішення №0004411404 від 18.05.2018 ДФС України прийнято рішення від 10.07.2018 про залишення скарги Товариства без задоволення, а податкового повідомлення-рішення - без змін.
		Вважаючи вказане податкове повідомлення-рішення протиправним та таким, що підлягає скасуванню, Товариство звернулось із позовом до суду.
		Перевіряючи законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції виходить з наступного.
		Враховуючи вимоги частини 2 статті 19 Конституції України та частини 2 статті 2 КАС України, законодавцем визначено критерії для оцінювання рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, які одночасно є принципами адміністративної процедури, що вироблені у практиці європейських країн.
		Пунктом 44.2 статті 44 Податкового кодексу України встановлено, що для обрахунку об'єкта оподаткування платник податку на прибуток використовує дані бухгалтерського обліку та фінансової звітності щодо доходів, витрат та фінансового результату до оподаткування. 
		Відповідно до пп.134.1.1 п.134.1 ст.134 Податкового кодексу України об'єктом оподаткування податку на прибуток підприємств є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом коригування (збільшення або зменшення) фінансового результату до оподаткування (прибутку або збитку), визначеного у фінансовій звітності підприємства відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності, на різниці, які виникають відповідно до положень цього Кодексу.
		Якщо відповідно до цього розділу передбачено здійснення коригування шляхом збільшення фінансового результату до оподаткування, то в цьому разі відбувається: зменшення від'ємного значення фінансового результату до оподаткування (збитку); збільшення позитивного значення фінансового результату до оподаткування (прибутку).
		Якщо відповідно до цього розділу передбачено здійснення коригування шляхом зменшення фінансового результату до оподаткування, то в цьому разі відбувається: збільшення від'ємного значення фінансового результату до оподаткування (збитку); зменшення позитивного значення фінансового результату до оподаткування (прибутку).
		Для платників податку, у яких річний дохід від будь-якої діяльності (за вирахуванням непрямих податків), визначений за правилами бухгалтерського обліку за останній річний звітний (податковий) період не перевищує двадцяти мільйонів гривень, об'єкт оподаткування може визначатися без коригування фінансового результату до оподаткування на усі різниці (крім від'ємного значення об'єкта оподаткування минулих податкових (звітних) років), визначені відповідно до положень цього розділу. Платник податку, у якого річний дохід (за вирахуванням непрямих податків), визначений за правилами бухгалтерського обліку за останній річний звітний (податковий) період не перевищує двадцяти мільйонів гривень, має право прийняти рішення про незастосування коригувань фінансового результату до оподаткування на усі різниці (крім від'ємного значення об'єкта оподаткування минулих податкових (звітних) років), визначені відповідно до положень цього розділу, не більше одного разу протягом безперервної сукупності років в кожному з яких виконується цей критерій щодо розміру доходу. Про прийняте рішення платник податку зазначає у податковій звітності з цього податку, що подається за перший рік в такій безперервній сукупності років. В подальші роки такої сукупності коригування фінансового результату також не застосовуються (крім від'ємного значення об'єкта оподаткування минулих податкових (звітних) років).
		Згідно з актом перевірки від 02.05.2018 №1129/17-00-14-01/40360720 вибірковою перевіркою достовірності відображених показників у р.02 Декларації «Фінансовий результат до оподаткування (прибуток або збиток), визначений у фінансовій звітності відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності» поданих Декларацій з податку на прибуток підприємств за період з 22.03.2016 по 31.12.2017 на підставі наданих до перевірки документів контролюючим органом встановлено його заниження у розмірі 9 526  667 грн. за 4 квартал 2017 року.
		Під час перевірки контролюючим органом встановлено, що Товариством передано Представництву «Тодіні Коструціоні Дженералі С.П.А.» на відповідальне зберігання матеріально-виробничі запаси, що складаються: з матеріалів, мастильних матеріалів і запасних частин, відповідно до договору №1 від 31.03.2016 та додатку №1 на загальну суму 133 195 763,13 грн, в тому числі ПДВ. 
		Вказані ТМЦ попередньо придбані Товариством у Представництва «Тодіні Коструціоні Дженералі С.П.А.» на підставі договору купівлі-продажу.
		До перевірки Товариство на підтвердження отриманих послуг зберігання надало акти здачі-приймання робіт (надання послуг) №0У-000001 від 27.09.2017, в якому зазначено : «зберігання матеріально-виробничих запасів» та визначена сума наданих послуг 20  000  000грн., в тому числі ПДВ - 3  333  333,33 грн. Станом на 31.12.2017, матеріально-виробничі запаси повернуті з відповідального зберігання.
		У бухгалтерському обліку операції з надання послуг зберігання Товариством відображено наступними записами: Дт 631 «Розрахунки з вітчизняними постачальниками» Кт 311 «Поточний рахунок» 20   000  000 грн. - оплата; Дт 92 «Адміністративні витрати»        Дт 631 «Розрахунки з вітчизняними постачальникам» - 16 666  667 грн.; Д-т 79 «Фінансовий результат до оподаткування» К-т 92 «Адміністративні витрати»; Дт 644 «Податковий кредит» Дт 631 «Розрахунки з вітчизняними постачальниками» 3 333   333,00 грн.
		Оплата проведена з розрахункового рахунку платіжним дорученням №663 від 27.09.2017, призначення платежу: «за зберігання матеріально-виробничих запасів згідно рахунку №1 від 12.09.2017». Розрахунки за договором зберігання №1 від 31.03.2016 проведені в повному обсязі, інших документів до перевірки не представлено. Заборгованість по бухгалтерському обліку відсутня.
		Таким чином, витрати із зберігання матеріально-виробничих запасів позивачем акумулювалися на рахунку 92 «Адміністративні витрати», тоді як на переконання контролюючого органу адміністративні витрати у вигляді витрат на зберігання товарно-матеріальних цінностей підлягають включенню до собівартості продукції (робіт, послуг) та визнаються витратами певного періоду одночасно з визнанням доходу, для отримання якого вони здійсненні.
		Оскільки Товариством реалізовано матеріально-виробничих запасів на суму                  37 377 380,44 грн., станом на 31.12.2017 залишки матеріально-виробничих запасів на рахунках 20 становлять 49 872 048,34 грн., то контролюючий орган дійшов висновку, що розмір вартості послуг зберігання, що мав відобразитись в залишку матеріально-виробничих запасів становить 9 526 667грн (49 872 048,34 грн. х 100/ 87 249 428,78грн = 57,16%;              16 666 667х57,16 = 9 526  667 грн.), зокрема, дана сума є залишком послуг зберігання, що відноситься на залишок нереалізованих матеріально-виробничих запасів та відповідає п.7 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 16 «Витрати» - Витрати визнаються витратами певного періоду одночасно з визнанням доходу, для отримання якого вони здійснені. Тобто, витрати у розмірі 9 526 667 грн. Товариству необхідно відобразити на збільшення балансової вартості товару, який залишився не реалізованим.
		Проте, Податковим кодексом України не передбачено коригування фінансового результату до оподаткування на суму вартості послуг із зберігання запасів, такі операції відображаються відповідно до правил бухгалтерського обліку.
		Наказом Міністерства фінансів України від 20.10.1999 №246 затверджено Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 9 «Запаси» (далі - П(С)БО 9), яким визначено методологічні засади формування у бухгалтерському обліку інформації про запаси і розкриття її у фінансовій звітності.
		Відповідно до п.4 П(С)БО 9 запаси - активи, які: утримуються для подальшого продажу (розподілу, передачі) за умов звичайної господарської діяльності; перебувають у процесі виробництва з метою подальшого продажу продукту виробництва; утримуються для споживання під час виробництва продукції, виконання робіт та надання послуг, а також управління підприємством/установою. 
		Чиста вартість реалізації запасів - очікувана ціна реалізації запасів в умовах звичайної діяльності за вирахуванням очікуваних витрат на завершення їх виробництва та реалізацію. Відновлювальна вартість - сучасна собівартість придбання. 
		Запаси визнаються активом, якщо існує імовірність того, що підприємство/установа отримає в майбутньому економічні вигоди, пов'язані з їх використанням, та їх вартість може бути достовірно визначена (п.5 П(С)БО 9).
		Згідно з п.6 П(С)БО 9 для цілей бухгалтерського обліку запаси включають, зокрема, товари у вигляді матеріальних цінностей, що придбані (отримані) та утримуються підприємством/установою з метою подальшого продажу. 
		Придбані (отримані) або вироблені запаси зараховуються на баланс підприємства/установи за первісною вартістю (п.8 П(С)БО 9).
		Пунктом 9 П(С)БО 9 встановлено, що первісною вартістю запасів, що придбані за плату, є собівартість запасів, яка складається з таких фактичних витрат: суми, що сплачуються згідно з договором постачальнику (продавцю) за вирахуванням непрямих податків; суми ввізного мита; суми непрямих податків у зв'язку з придбанням запасів, які не відшкодовуються підприємству/установі; транспортно-заготівельні витрати (затрати на заготівлю запасів, оплата тарифів (фрахту) за вантажно-розвантажувальні роботи і транспортування запасів усіма видами транспорту до місця їх використання, включаючи витрати зі страхування ризиків транспортування запасів); інші витрати, які безпосередньо пов'язані з придбанням запасів і доведенням їх до стану, в якому вони придатні для використання у запланованих цілях. До таких витрат, зокрема, належать прямі матеріальні витрати, прямі витрати на оплату праці, інші прямі витрати підприємства/установи на доопрацювання і підвищення якісно технічних характеристик запасів.
		У разі, якщо на момент оприбуткування запасів неможливо достовірно визначити їх первісну вартість, такі запаси можуть оцінюватися та відображатися за справедливою вартістю з наступним коригуванням до первісної вартості.
		Згідно з п.14 П(С)БО 9 не включаються до первісної вартості запасів, а належать до витрат того періоду, в якому вони були здійснені (встановлені): понаднормові втрати і нестачі запасів; фінансові витрати (за винятком фінансових витрат, які включаються до собівартості кваліфікаційних активів відповідно до Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 31 «Фінансові витрати»; витрати на збут; загальногосподарські та інші подібні витрати, які безпосередньо не пов'язані з придбанням і доставкою запасів та приведенням їх до стану, в якому вони придатні для використання у запланованих цілях.
		Первісна вартість запасів у бухгалтерському обліку не змінюється, крім випадків, передбачених цим Положенням (стандартом) (п.15 П(С)БО 9).
		Відповідно до п.24 П(С)БО 9 запаси відображаються в бухгалтерському обліку і звітності за найменшою з двох оцінок: первісною вартістю або чистою вартістю реалізації.
		В свою чергу, методологічні засади формування в бухгалтерському обліку інформації про витрати підприємства та її розкриття в фінансовій звітності визначені Положенням (стандарт) бухгалтерського обліку 16 «Витрати», затвердженим Наказом Міністерства фінансів України від 31.12.1999 №318 (далі - П(С)БО 16).
		Відповідно до п.5 П(С)БО 16 витрати відображаються в бухгалтерському обліку одночасно зі зменшенням активів або збільшенням зобов'язань.
		Витратами звітного періоду визнаються або зменшення активів, або збільшення зобов'язань, що призводить до зменшення власного капіталу підприємства (за винятком зменшення капіталу внаслідок його вилучення або розподілу власниками), за умови, що ці витрати можуть бути достовірно оцінені (п.6 П(С)БО 16).
		Згідно з п.7 П(С)БО 16 витрати визнаються витратами певного періоду одночасно з визнанням доходу, для отримання якого вони здійснені. Витрати, які неможливо прямо пов'язати з доходом певного періоду, відображаються у складі витрат того звітного періоду, в якому вони були здійснені.
		Пунктом 11 П(С)БО 16 встановлено, що собівартість реалізованої продукції (робіт, послуг) складається з виробничої собівартості продукції (робіт, послуг), яка була реалізована протягом звітного періоду, нерозподілених постійних загальновиробничих витрат та наднормативних виробничих витрат.
		До виробничої собівартості продукції (робіт, послуг) включаються: прямі матеріальні витрати; прямі витрати на оплату праці; інші прямі витрати; змінні загальновиробничі та постійні розподілені загальновиробничі витрати. 
		Таким чином, до витрат, що формують собівартість придбаного та реалізованого товару, належать витрати, пов'язані з доведенням його до стану, придатного для продажу, покращенням якісних характеристик товару та, як наслідок, збільшенням його вартості. Такі витрати пов'язуються з доходами від реалізації товарів, в момент переходу права власності покупцеві та визнаються витратами того звітного періоду, в якому відбувся перехід права власності на товар покупцеві.
		Водночас, згідно з п.17 П(С)БО 16 витрати, пов'язані з операційною діяльністю, які не включаються до собівартості реалізованої продукції (товарів, робіт, послуг), поділяються на адміністративні витрати, витрати на збут та інші операційні витрати.
		Відповідно до п.18 П(С)БО 16 до адміністративних витрат відносяться такі загальногосподарські витрати, спрямовані на обслуговування та управління підприємством: загальні корпоративні витрати (організаційні витрати, витрати на проведення річних зборів, представницькі витрати тощо); витрати на службові відрядження і утримання апарату управління підприємством та іншого загальногосподарського персоналу; витрати на утримання основних засобів, інших матеріальних необоротних активів загальногосподарського використання (операційна оренда, страхування майна, амортизація, ремонт, опалення, освітлення, водопостачання, водовідведення, охорона); винагороди за професійні послуги (юридичні, аудиторські, з оцінки майна тощо); витрати на зв'язок (поштові, телеграфні, телефонні, телекс, факс тощо); амортизація нематеріальних активів загальногосподарського використання; витрати на врегулювання спорів у судових органах; податки, збори та інші передбачені законодавством обов'язкові платежі  (крім податків, зборів та обов'язкових платежів, що включаються до виробничої собівартості продукції, робіт, послуг); плата за розрахунково-касове обслуговування та інші послуги банків, а також витрати, пов'язані з купівлею-продажем валюти; інші витрати загальногосподарського призначення.
		Відповідно до Інструкції про застосування Плану рахунків бухгалтерського обліку активів, капіталу, зобов'язань і господарських операцій підприємств і організацій, затвердженою Наказом Міністерства фінансів України від 30 листопада 1999 №291, на рахунку 92 «Адміністративні витрати» відображаються загальногосподарські витрати, пов'язані з управлінням та обслуговуванням підприємства. До загальногосподарських витрат, зокрема, належать витрати на утримання адміністративно-управлінського персоналу, витрати на їх службові відрядження, витрати на утримання основних засобів, інших матеріальних необоротних активів загальногосподарського призначення (оренда, амортизація, ремонт, комунальні послуги), охорона, юридичні, аудиторські, транспортні послуги, поштово-телеграфні, канцелярські витрати, сума податків, зборів (обов'язкових платежів).
		Як вбачається з матеріалів справи Товариством на баланс зараховано запаси за їх первісною вартістю у сумі 87 249 428,78 грн, за ціною їх придбання, що відповідачем не заперечується. Первісна (балансова вартість) запасів у вказаній сумі була сформована у бухгалтерському обліку платника податків ще до передачі таких запасів на відповідальне зберігання.
		Оскільки положеннями пункту 9 П(С)БО 9 встановлено, що первісною вартістю запасів, що придбані за плату, є собівартість запасів, яка складається з таких фактичних витрат, зокрема, витрат, які безпосередньо пов'язані з придбанням запасів і доведенням їх до стану, в якому вони придатні для використання у запланованих цілях (прямі матеріальні витрати, прямі витрати на оплату праці, інші прямі витрати підприємства/установи на доопрацювання і підвищення якісно технічних характеристик запасів), тоді як витрати на оплату послуг зберігання жодним чином не пов'язані з доведенням товару до стану, придатного для продажу, або з покращенням якісних характеристик та як наслідок збільшення вартості такого, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції, щодо відсутності підстав  для віднесення таких витрат до витрат, що формують собівартість реалізованих товарів.
		Також, Товариством до матеріалів справи долучено висновок судової економічної експертизи від 09.08.2018 №126, відповідно до якого наданими документами обґрунтовано включення Товариством вартості послуг зі зберігання запасів в загальній сумі                         16   666   667 грн. без ПДВ, отриманих від Представництва «ТОДІНІ КОСТРУЦІОНІ ДЖЕНЕРАЛІ С.П.А.» згідно з Договором про зберігання матеріально-виробничих запасів     № 1 від 31.03.2016, до складу адміністративних витрат, що зменшують фінансовий результат до оподаткування за 2017 рік, коли такі витрати були понесені.
		Статтею 108 КАС України встановлено, що висновок експерта для суду не має заздалегідь встановленої сили і оцінюється судом разом із іншими доказами за правилами, встановленими статтею 90 цього Кодексу. 
		Згідно з ст.90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили.
		З врахуванням зазначеного, суд апеляційної інстанції вважає вірним висновок суду першої інстанції щодо відсутності правових підстав для збільшення Товариством балансової первісної вартості запасів на суму витрат на їх зберігання, понесених після їх зарахування на баланс та правомірності віднесення витрати на зберігання запасів у повному розмірі        16  666 666,67 грн. як адміністративних витрат до витрат періоду, коли вони були здійснені. В свою чергу доводи та висновки контролюючого органу, викладені у акті перевірки щодо встановлених порушень, оскаржених у даній справі, належними та допустимими доказами не підтверджені, а винесене податкове повідомлення-рішення від 18.05.2018 №0004411404 не відповідає встановленим ст.2 КАС України критеріям обґрунтованості та законності.
		Відповідно до ст.77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
		Відповідно до ч.2 ст.6 КАС України та ст.17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини» передбачено застосування судами Конвенції та практики ЄСПЛ як джерела права.
		У п.58 Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.
		З огляду на викладене, враховуючи положення ст.316 КАС України, прецедентної практики ЄСПЛ, суд апеляційної інстанції приходить переконання, що судом першої інстанції у рішенні викладено мотиви протиправності винесення контролюючим органом податкового повідомлення-рішення Головного управління ДФС у Рівненській області від 18 травня 2018 року №0004411404 та на основі об'єктивної оцінки наданих сторонами доказів повно встановлено фактичні обставини справи, правильно застосовано норми матеріального права. Доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують, на законність судового рішення не впливають.
		Керуючись статтями 229, 241, 243, 308, 310, 316, 321, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, 
		 
		П О С Т А Н О В И В:
		 
		Апеляційну скаргу Головного управління ДФС у Рівненській області залишити без задоволення, а рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 12 листопада 2018 року у справі №1740/2067/18 - без змін.
		Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції. 
		 
		Суддя-доповідач Т. І. Шинкар судді М. А. Пліш   Н. М. Судова-Хомюк      Повне судове рішення складено 26.02.2019

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...