Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 802/721/18-а : Адміністративні справи (з 01.01.2019); Справи з приводу регулюванню містобудівної діяльності та землекористування, зокрема у сфері; землеустрою; державної експертизи землевпорядної документації; регулювання земельних відносин, з них.
Надіслано для оприлюднення: 26.02.2019. Зареєстровано: 27.02.2019. Забезпечено надання загального доступу: 27.02.2019.
Дата набрання законної сили: 26.02.2019
Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		ПОСТАНОВА
		Іменем України
		 
		26 лютого 2019 року 
		Київ
		справа №802/721/18-а
		адміністративне провадження №К/9901/69221/18
		Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Берназюка Я.О., судді Мороз Л.Л.., судді Коваленко Н.В., розглянувши в письмовому провадженні у касаційному порядку адміністративну справу № 802/721/18-а
		за позовом ОСОБА_3 
		до Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області 
		про визнання дій неправомірними та зобов'язання вчинити дії,
		за касаційною скаргою Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області 
		на рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 15 травня 2018 року (у складі судді Жданкіної Н.В.) та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 19 листопада 2018 року (у складі колегії суддів Сторчака В.Ю., Мельник-Томенко Ж.М., Ватаманюка Р.В.), 
		В С Т А Н О В И В :
		ІСТОРІЯ СПРАВИ
		Короткий зміст позовних вимог
		ОСОБА_3 (далі - ОСОБА_3, позивач) звернувся до Вінницького окружного адміністративного суду із позовом до Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області (далі також - відповідач) про визнання дій неправомірними та зобов'язання вчинити дії, в якому просив:
		- визнати протиправною відмову Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області у не наданні ОСОБА_3 дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення фермерського господарства в розмірі земельної частки (паю) 2,83 в умовних кадастрових гектарах для ведення фермерського господарства на території Раківської сільської ради Томашпільського району Вінницької області (за межами населеного пункту, державної форми власності), яка викладена у формі листа від 04 вересня 2017 року за №   14436/0-7299/6-17;
		- зобов'язати Головне управління Держгеокадастру у Вінницькій області надати ОСОБА_3 дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення фермерського господарства в розмірі земельної частки (паю) 2,83 в умовних кадастрових гектарах для ведення фермерського господарства на території Раківської сільської ради Томашпільського району Вінницької області (за межами населеного пункту, державної форми власності).
		Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач посилається на те, що будучи членом ФГ "САДІВНИК-А", звернувся в червні 2016 року та повторно в серпні 2016 року до ГУ Держгеокадастру із клопотанням про надання йому дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки у розмірі земельної частки (паю) 2,83 умовних кадастрових гектарів для ведення фермерського господарства на території Раківської сільської ради Томашпільського району Вінницької області (за межами населеного пункту, державної форми власності). Листом від 02 липня 2016 року №   Д-10145/0-3443/6-16 управління відмовило в наданні дозволу. Позивач не погоджуючись із вказаною відмовою звернулась до суду із адміністративним позовом. За результатами розгляду Вінницьким окружним адміністративним судом винесено постанову, залишену в силі Вінницьким апеляційним адміністративним судом, якою адміністративний позов задоволено частково. Визнано протиправною відмову Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області викладену у листі від 06 вересня 2016 року та зобов'язано повторно розглянути клопотання ОСОБА_3 від 03 серпня 2016 року про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 2,83 га на території Раківської сільської ради Томашпільського району Вінницької області.
		Однак, Головне управління Держгеокадастру на виконання постанови Вінницького окружного адміністративного суду, розглянувши повторно клопотання ОСОБА_3, 04 вересня 2017 року відмовило у надані відповідного дозволу.
		Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
		Рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 15 травня 2018 року, залишеним без змін постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 19 листопада 2018 року, адміністративний позов задоволено.
		Суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, приймаючи оскаржуване рішення, прийшов до висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог позивача. Зокрема, враховуючи, що позивач неодноразово звертався до Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області з одного і того ж питання, при цьому, є судові рішення, які набрали законної сили, з огляду на наявність у суду права при задоволенні вимог адміністративного позову прийняти рішення про зобов'язання відповідача вчити певні дії, суд першої інстанції дійшов висновку, що позивачем обрано вірний спосіб захисту порушених прав, який може бути застосований при прийнятті рішення у даній адміністративній справі. Відтак, належним способом захисту порушеного права позивача буде зобов'язання відповідача надати дозвіл на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення фермерського господарства в розмірі земельної частки (паю) 2,83 в умовних кадастрових гектарах для ведення фермерського господарства на території Раківської сільської ради Томашпільського району Вінницької області (за межами населеного пункту, державної форми власності).
		Короткий зміст вимог касаційної скарги
		Не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, відповідач звернувся із касаційною скаргою до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, в якій просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій і прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову в повному обсязі.
		ПРОЦЕСУАЛЬНІ ДІЇ У СПРАВІ ТА КЛОПОТАННЯ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
		Касаційна скарга подана 24 грудня 2018 року.
		Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 08 січня 2019 року для розгляду цієї справи визначено склад колегії суддів, а саме: суддю-доповідача Берназюка Я.О., суддів Мороз Л.Л. та Коваленко Н.В.
		Ухвалою Верховного Суду від 15 січня 2019 року відкрито касаційне провадження у справі №   802/721/18-а, витребувано адміністративну справу та запропоновано сторонам надати відзив на касаційну скаргу.
		Ухвалою Верховного Суду від 25 лютого 2019 року справу призначено до розгляду в порядку письмового провадження за наявними матеріалами без повідомлення та виклику учасників справи колегією у складі трьох суддів на 26 лютого 2019 року. 
		Одночасно з касаційною скаргою було заявлено клопотання про зупинення виконання постанови Сьомого апеляційного адміністративного суду від 19 листопада 2018 року, в задоволенні якого було відмовлено ухвалою Верховного Суду від 25 лютого 2019 року.
		СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ
		Судами попередніх інстанцій, на підставі наявних у матеріалах справи доказів встановлено, що в червні 2016 року позивач, у відповідності до положень частини шостої статті 118 Земельного  кодексу України, звернувся до відповідача із клопотанням про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 2,83 га на території Раківської сільської ради Томашпільського району Вінницької області у власність для ведення фермерського господарства.
		Листом від 02 липня 2016 року за №   Д-10145/0-3443/6-16 управління відмовило позивачу в наданні вищевказаного дозволу.
		Постановою Вінницького окружного адміністративного суду від 18 квітня 2017 року у справі №   802/187/17-а за позовом ОСОБА_3, третя особа, яка не заявляє самостійні вимоги на предмет спору, на стороні позивача - Фермерське господарство "Садівник -А" до Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області про визнання відмови протиправною та зобов'язання вчинити дії, залишеною в силі ухвалою Вінницького апеляційного адміністративного суду від 11 липня 2017 року, позов задоволено частково. Визнано протиправною відмову Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення фермерського господарства в розмірі земельної частки (паю) 2,83 в умовних кадастрових гектарах для ведення фермерського господарства на території Раківської сілської ради Томашпільського району Вінницької області (за межами населеного пункту, державної форми власності), яка викладена у листі від 06 вересня 2016 року. Зобов'язано Головне управління Держгеокадастру у Вінницькій області розглянути клопотання ОСОБА_3 від 03 серпня 2016 року про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 2,83 га на території Раківської сільської ради Томашпільського району Вінницької області. В решті позовних вимог відмовлено.
		Головне управління Держгеокадастру, на виконання постанови Вінницького окружного адміністративного суду від 18 квітня 2017 року, розглянуло повторно клопотання ОСОБА_3 про надання дозволу на розробку документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність на території Раківської сільської ради Топашпільського району Вінницької області.
		За результатами розгляду клопотання відповідачем прийнято відмову у наданні дозволу на розробку документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність №   Д-14436/0-7299/6-17 від 04 вересня 2017 року, яка містить лише посилання на частину шосту статті 79-1, частину шосту статті 118 Земельного кодексу України та частину десяту статті 24 Закону України "Про Державний земельний кадастр", без зазначення мотивів такої відмови.
		Таким чином, враховуючи, що відповідачем прийнято повторно відмову від 04 вересня 2017 року за №   Д-14436/0-7299/6-17 без урахувань висновків рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 18 квітня 2017 року у справі №   802/187/17-а., позивач звернувся до суду з адміністративним позовом.
		ДОВОДИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
		Касаційну скаргу відповідач обґрунтовує тим, що судами першої та апеляційної інстанцій незаконно, з неправильним застосуванням норм матеріального права задоволено позовні вимоги. Зазначає, що у відмові у наданні дозволу на розроблення документації із землеустрою від 04 вересня 2017 року за №   Д-14436/0-7299/6-17 позивачу було чітко роз'яснено про те, що місце розташування об'єкта не відповідає схемі землеустрою наявній документації яка розроблялася для передання зазначеної земельної ділянки в оренду відповідно до договору оренди землі від 06 травня 2014 року № 215. Також відповідач зазначає, що вимога щодо зобов'язання відповідача надати дозвіл на розробку проекту із землеустрою щодо відведення земельної ділянки порушує дискреційні повноваження Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області визначені земельним законодавством України.
		Від позивача відзиву або заперечень на касаційну скаргу відповідача не надходило, що відповідно до статті 338 КАС України не перешкоджає касаційному перегляду справи.
		ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ 
		Оцінка доводів учасників справи і висновків суду першої та апеляційної інстанції
		Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам касаційної скарги, а також виходячи з меж касаційного перегляду справи, визначених статтею 341 КАС України, колегія суддів зазначає наступне.
		Згідно з положенням частини четвертої статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
		Згідно до частин першої, другої та третьої статті 242 КАС України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
		Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
		Крім того, стаття 2 та частина четверта статті 242 КАС України встановлюють, що судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, а саме бути справедливим та неупередженим, своєчасно вирішувати спір у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. 
		Зазначеним вимогам процесуального закону рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 15 травня 2018 року та постанова Сьомого апеляційного адміністративного суду від 19 листопада 2018 року відповідають, а вимоги касаційної скарги є необґрунтованими з огляду на наступне.
		Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та способом, передбаченими Конституцією та законами України.
		Відповідно до частини третьої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
		Тож суди попередніх інстанцій мали з'ясувати, зокрема, чи було оскаржуване рішення Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області прийняте, зокрема, у межах повноважень, відповідно до закону та з дотриманням встановленої процедури.
		Норми матеріального права, в цій справі, суд застосовує в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин.
		Згідно частини першої статті 3 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) земельні відносини регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.
		Відповідно до частин першої, другої, пункту "а" частини третьої статті 22 ЗК України землями сільськогосподарського призначення визнаються землі, надані для виробництва сільськогосподарської продукції, здійснення сільськогосподарської науково-дослідної та навчальної діяльності, розміщення відповідної виробничої інфраструктури, у тому числі інфраструктури оптових ринків сільськогосподарської продукції, або призначені для цих цілей.
		Згідно із пунктом "а" частини першої статті 121 ЗК України, громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності в таких розмірах для ведення фермерського господарства - в розмірі земельної частки (паю), визначеної для членів сільськогосподарських підприємств, розташованих на території сільської, селищної, міської ради, де знаходиться фермерське господарство. Якщо на території сільської, селищної, міської ради розташовано декілька сільськогосподарських підприємств, розмір земельної частки (паю) визначається як середній по цих підприємствах. У разі відсутності сільськогосподарських підприємств на території відповідної ради розмір земельної частки (паю) визначається як середній по району.
		Відповідно до частин першої, другої статті 116 ЗК України, громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.
		Згідно із частиною третьою статті 116 ЗК України безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі: а) приватизації земельних ділянок, які перебувають у користуванні громадян; б) одержання земельних ділянок внаслідок приватизації державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій; в) одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.
		Відповідно до приписів статті 31 ЗК України, землі фермерського господарства можуть складатися із: земельної ділянки, що належить на праві власності фермерському господарству як юридичній особі; земельних ділянок, що належать громадянам-членам фермерського господарства на праві приватної власності; земельної ділянки, що використовується фермерським господарством на умовах оренди. Громадяни - члени фермерського господарства мають право на одержання безоплатно у власність із земель державної і комунальної власності земельних ділянок у розмірі земельної частки (паю).
		Згідно статті 32 Земельного кодексу України, громадянам України - членам фермерських господарств передаються безоплатно у приватну власність надані їм у користування земельні ділянки у розмірі земельної частки (паю) члена сільськогосподарського підприємства, розташованого на території відповідної ради.
		Дія частини першої цієї статті не поширюється на громадян, які раніше набули права на земельну частку (пай).
		Частиною другою статті 13 Закону України "Про фермерське господарство" встановлено, що членам фермерських господарств передаються безоплатно у приватну власність із раніше наданих їм у користування земельні ділянки у розмірі земельної частки (паю) члена сільськогосподарського підприємства, розташованого на території відповідної ради. Земельні ділянки, на яких розташовані житлові будинки, господарські будівлі та споруди фермерського господарства, передаються безоплатно у приватну власність у рахунок земельної частки (паю).
		Частиною шостою статті 118 ЗК України визначено, що громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У такому клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.
		Відповідно до частини сьомої статті 118 ЗК України відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу, може бути лише невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.
		Системний аналіз наведених правових норм дає підстави зробити висновок, що ЗК України визначено вичерпний перелік підстав для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, зокрема: невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку. При цьому, чинним законодавством не передбачено право суб'єкта владних повноважень відступати від положень статті 118 ЗК України.
		Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 10 грудня 2013 року справі № 21-358а13 та в постанові Верховного Суду від 27 лютого 2018 року в справі № 545/808/17.
		Відповідно до статті 118 ЗК України порядок безоплатної передачі земельних ділянок у власність громадянами передбачає реалізацію таких послідовних етапів:
		- звернення громадян з клопотанням про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки;
		- надання дозволу відповідним органом виконавчої влади або місцевого самоврядування;
		- розробка суб'єктами господарювання за замовленням громадян проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки;
		- погодження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в порядку, передбаченому статтею 186-1 Земельного кодексу України;
		- затвердження відповідним органом виконавчої влади або місцевого самоврядування проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність.
		Отже, передача (надання) земельної ділянки у власність відповідно до статті 118 Земельного кодексу України є завершальним етапом визначеної процедури безоплатної приватизації земельних ділянок. При цьому, отримання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки не означає позитивного рішення про надання її у власність.
		Аналогічна правова позиція висловлена у постанові Верховного Суду України від 13 грудня 2016 року в справі № 815/5987/14 та постанові Верховного Суду від 27 лютого 2018 року в справі № 545/808/17.
		При цьому, судами попередніх інстанцій встановлено та матеріалами справи підтверджено, що в червні 2016 року позивач у відповідності до норм частини шостої статті 118 ЗК України, звертався до відповідача із клопотанням про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 2,83 га на території Раківської сільської ради Томашпільського району Вінницької області у власність для ведення фермерського господарства. 
		Листом від 02 липня 2016 року за № Д-10145/0-3443/6-16 відповідач відмовив позивачу в наданні вищевказаного дозволу. 
		Постановою Вінницького окружного адміністративного суду від 18 квітня 2017 року у справі № 802/187/17-а за позовом ОСОБА_3, третя особа, яка не заявляє самостійні вимоги на предмет спору, на стороні позивача - Фермерське господарство "Садівник -А" до Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області про визнання відмови протиправною та зобов'язання вчинити дії, залишеною в силі ухвалою Вінницького апеляційного адміністративного суду від 11 липня 2017 року, позов задоволено частково. Визнано протиправною відмову Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення фермерського господарства в розмірі земельної частки (паю) 2,83 в умовних кадастрових гектарах для ведення фермерського господарства на території Раківської сілської ради Томашпільського району Вінницької області (за межами населеного пункту, державної форми власності), яка викладена у листі від 06 вересня 2016 року. Зобов'язано Головне управління Держгеокадастру у Вінницькій області розглянути клопотання ОСОБА_3 від 03 серпня 2016 року про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 2,83 га на території Раківської сільської ради Томашпільського району Вінницької області. В решті позовних вимог відмовлено.
		Головне управління Держгеокадастру, на виконання постанови Вінницького окружного адміністративного суду від 18 квітня 2017 року, розглянуло повторно клопотання ОСОБА_3 про надання дозволу на розробку документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність на території Раківської сільської ради Топашпільського району Вінницької області.
		За результатами розгляду клопотання відповідачем прийнято відмову у наданні дозволу на розробку документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність № Д-14436/0-7299/6-17 від 04 вересня 2017 року, яка містить лише посилання на частину шосту статті 79-1, частину шосту статті 118 Земельного кодексу України та частину 10 статті 24 Закону України "Про Державний земельний кадастр", без зазначення мотивів такої відмови. 
		Враховуючи встановлені обставини, колегія суддів Верховного Суду погоджується із судами попередніх інстанцій, що відповідачем прийнято повторно відмову від 04 вересня 2017 за №   Д-14436/0-7299/6-17 без урахувань висновків рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 18 квітня 2017 року у справі №   802/187/17-а.
		Слід відзначити, що обов'язковість судових рішень гарантується статтею 124 Конституції України. Судові рішення є обов'язковими до виконання на всій території України і тому вважаються законними, доки вони не скасовані в апеляційному чи касаційному порядку або не переглянуті компетентним судом в іншому порядку, визначеному процесуальним законом, в межах провадження справи, в якій вони ухвалені.
		Найважливішим результатом здійснення правосуддя адміністративними судами є ухвалення судового рішення.
		Судове рішення - це акт правосуддя, ухвалений згідно з нормами матеріального та процесуального права і згідно з конституційними засадами та принципами адміністративного судочинства є обов'язковим до виконання на всій території України.
		Аналогічний правовий підхід викладено у рішенні Європейського суду з прав людини від 19 березня 1997 року у справі "Горнсбі проти Греції", в якому Суд зазначив, що, право на судовий захист було б ілюзорним, якби національна правова система Високої Договірної Сторони дозволяла, щоб остаточне, обов'язкове для виконання судове рішення залишалося невиконаним на шкоду будь-якій зі сторін. Ефективний доступ до суду включає право на виконання судового рішення без невиправданих затримок.
		Крім того, відсутність у заявника можливості домогтися виконання судового рішення, винесеного на його користь, становить втручання у право на мирне володіння майном, як це передбачено пунктом 1 статті 1 Першого протоколу. 
		При цьому, визначальним принципом правосуддя в адміністративних справах є принцип офіційного з'ясування всіх обставин у справі і обов'язок суб'єкта владних повноважень, який заперечує проти позову, доказувати правомірність своїх дій чи рішень.
		Суд враховує ту обставину, що Головне управління Держгеокадастру у Вінницькій області розглядало подану позивачем заяву на виконання постанови Вінницького окружного адміністративного суду від 18 квітня 2017 року у справі №   802/187/17-а і зазначеним судовим рішенням вже було визнано факт відповідності наданих позивачем документів вимогам ЗК України і вказано, що підставою для відмови у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність могли бути виключно обставини, визначені частиною сьомою статті 118 ЗК України.
		В контексті ж розгляду даної справи, відповідач повторно відмовив позивачу у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність без належного обґрунтування мотивів такої відмови, тим самим не врахувавши висновки, викладені в судовому рішенні у справі 802/187/17.
		Суд критично ставиться до доводів касаційної скарги про те, що у відмові у наданні дозволу на розроблення документації із землеустрою від 04 вересня 2017 року за №   Д-14436/0-7299/6-17 позивачу було чітко роз'яснено про те, що місце розташування об'єкта не відповідає схемі землеустрою наявній документації яка розроблялася для передання зазначеної земельної ділянки в оренду відповідно до договору оренди землі від 06 травня 2014 року № 215, оскільки зазначене не підтверджується матеріалами справи (а.с. 13). Відповідь на клопотання позивача не містить жодної підстави для відмови у наданні такого дозволу передбаченого частиною сьомою статті 118 ЗК України.
		За таких обставин, суд вважає, що спірна відмова прийнята з порушенням вимог статті 2 КАС України, а саме: без урахування усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення, без урахування принципу пропорційності та не у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
		Відтак, колегія суддів Верховного Суду погоджується із висновками судів попередніх інстанцій, які визнали оспорювань відмову протиправною та такою, що підлягає скасуванню.
		З приводу правомірності задоволення судами попередніх інстанцій позовної вимоги про зобов'язання відповідача надати позивачу дозвіл на розроблення проекту землеустрою та доводів касаційної скарги про втручання судами в дискреційні повноваження відповідача, Верховний Суд зазначає наступне.
		Задовольняючи зазначену позовну вимогу, суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що зобов'язання відповідача вчинити певні дії не є втручанням у дискреційні повноваження суб'єкта владних повноважень. Належним та ефективним способом захисту порушеного права позивачів є зобов'язання відповідача надати вищезазначений дозвіл.
		Колегія суддів Верховного Суду вважає такі висновки судів попередніх інстанцій вірними, у зв'язку із наступним.
		На законодавчому рівні поняття "дискреційні повноваження" суб'єкта владних повноважень відсутнє. У судовій практиці сформовано позицію щодо поняття дискреційних повноважень, під якими слід розуміти такі повноваження, коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) вибирати один з кількох варіантів конкретного правомірного рішення. Водночас, повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб'єкта владних повноважень. Тобто, у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов'язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов'язати до цього в судовому порядку.
		Тобто, дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти, чи не діяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі. Важливою ознакою такого вибору є те, що він здійснюється без необхідності узгодження варіанту вибору будь-ким.
		У справі, що переглядається, повноваження щодо надання дозволу на розробку проекту землеустрою чи надання мотивованої відмови у його наданні, регламентовано частиною третьою статті 123 Земельного кодексу України.
		Умови, за яких орган відмовляє у наданні дозволу, визначені законом. Якщо такі умови відсутні, орган повинен надати дозвіл. Ці повноваження та порядок їх реалізації передбачають лише один вид правомірної поведінки відповідного органу - надати дозвіл або не надати (відмовити). За законом у цього органу немає вибору між декількома можливими правомірними рішеннями. Тому зазначені повноваження не є дискреційними. 
		Також, колегія суддів звертає увагу на те, що статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
		При цьому під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект.
		Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам та виключати подальше звернення особи до суду за захистом порушених прав.
		Така правова позиція узгоджується із позицією, висловленою Верховним Судом України у постанові від 16 вересня 2015 року у справі №   21-1465а15 та Верховним Судом у постанові від 22 грудня 2018 року у справі № 804/1469/17.
		Таким чином, суд вважає правильними висновки судів попередніх інстанцій щодо протиправності відмови Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області стосовно надання позивачу дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства, а також те, що зобов'язання відповідача судовим рішення по іншій адміністративній справі (№   802/187/17-а) повторно розглянути клопотання позивача знову призвело до прийняття необґрунтованої відмови та необхідності звернутись з даним адміністративним позовом, то належним способом захисту порушених прав позивача слугуватиме судове рішення про зобов'язання відповідача видати зазначений дозвіл.
		Касаційна скарга не містить належних та обґрунтованих доводів, які б спростовували наведений висновок суду. У ній також не зазначено інших міркувань, які б не були предметом перевірки апеляційного суду та щодо яких не наведено мотивів відхилення такого аргументу.
		Розглядаючи цю справу в касаційному порядку Суд також враховує, що згідно з імперативними вимогами стаття 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги; на підставі встановлених фактичних обставин справи лише перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального та дотримання норм процесуального права. 
		Частиною другою статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
		Закон України "Про судоустрій і статус суддів" встановлює, що правосуддя в Україні функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.
		Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.
		Так, Європейський суд з прав людини у рішенні по справі «Рисовський проти України» (№ 29979/04) визнав низку порушення пункту 1 статті 6 Конвенції, статті 1 Першого протоколу до Конвенції та статті 13 Конвенції у справі, пов'язаній із земельними правовідносинами; в ній також викладено окремі стандарти діяльності суб'єктів владних повноважень, зокрема, розкрито елементи змісту принципу «доброго врядування».
		Цей принцип, зокрема, передбачає, що у разі якщо справа впливає на такі основоположні права особи, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і послідовний спосіб (рішення у справах «Beyeler v. Italy» № 33202/96, «Oneryildiz v. Turkey» № 48939/99, «Moskal v. Poland» № 10373/05).
		Суд, у цій справі, враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок, крім іншого, акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. 
		Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), "Проніна проти України" (заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29). 
		Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
		У відповідності до частини першої статті 350 КАС України (в редакції, чинній на момент винесення цього судового рішення) суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.
		Враховуючи наведене, Верховний Суд не встановив неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень і погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій у справі.
		Рішення судів першої та апеляційної інстанцій у цій справі є законними та обґрунтованими і не підлягають скасуванню, оскільки суди, всебічно перевіривши обставини справи, вирішили спір у відповідності з нормами матеріального права та при дотриманні норм процесуального права, в оскаржених судових рішеннях повно і всебічно з'ясовані обставини в адміністративній справі з наданням оцінки всім аргументам учасників справи, а доводи касаційної скарги їх не спростовують.
		Оскільки колегія суддів залишає в силі рішення суду першої та апеляційної інстанцій, то відповідно до статті 139 КАС України судові витрати не підлягають новому розподілу.
		Керуючись статтями 341, 345, 349, 350, 355, 356, 359 КАС України, 
		П О С Т А Н О В И В:
		Касаційну скаргу Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області залишити без задоволення.
		Рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 15 травня 2018 року та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 19 листопада 2018 року залишити без змін.
		Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
		 
		Головуючий                                                                                 Я.О. Берназюк 
		Судді:                                                                                          Л.Л. Мороз 
		                                                                                          Н.В. Коваленко

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...