Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 757/21639/15-ц : Цивільні справи (до 01.01.2019); Позовне провадження; Спори, що виникають із договорів; Спори, що виникають із договорів позики, кредиту, банківського вкладу.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 27.02.2019. Забезпечено надання загального доступу: 27.02.2019.
Дата набрання законної сили: 07.02.2019
Номер судового провадження: 14-54цс19

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		У Х В А Л А
		07 лютого 2019 року
		м. Київ
		Справа № 757/21639/15-ц 
		Провадження № 14-54цс19
		Велика Палата Верховного Суду у складі:
		судді-доповідача Лященко Н.П., 
		суддів Антонюк Н. О., Бакуліної С. В., Британчука В. В., Гудими Д. А., Данішевської В. І., Золотнікова О. С., Кібенко О. Р., Князєва В. С., Лобойка Л. М., Прокопенка О. Б., Рогач Л. І., Саприкіної І. В., Ситнік О. М., Уркевича В. Ю., Яновської О. Г. 
		перевірила наявність підстав для передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду цивільної справи за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4, Національного банку України, треті особи - Публічне акціонерне товариство «Комерційний банк «Надра», уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації в Публічному акціонерному товаристві «Комерційний банк «Надра», про стягнення банківських металів 
		за касаційною скаргою ОСОБА_3 на заочне рішення Печерського районного суду м. Києва від 15 листопада 2016 року в складі судді Писанця В. А. та постанову Апеляційного суду м. Києва від 07 лютого 2018 року в складі колегії суддів Гаращенка Д. Р., Невідомої Т. О., Пікуль А. А.,
		ВСТАНОВИЛА:             
		У червні 2015 року ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_4, Національного банку України (далі - НБУ), про стягнення банківських металів.
		Позивач зазначив, що 04 квітня 2013 року між ним та Публічним акціонерним товариством «Комерційний банк «Надра» (далі - ПАТ «КБ «Надра») було укладено договір строкового банківського вкладу в банківських металах «Золотий», відповідно до умов якого він передав на вкладний рахунок банківський метал - золото 999,9 проби, загальною вагою 1 439,47 гр. або 46,280 тр. ун. золота, відсоткова ставка за вкладом - 1,5 % річних, строк дії вкладу - 18 місяців від дати надходження вкладу. Вклад був внесений ним 04 квітня 2013 року в повному розмірі.
		09 жовтня 2014 року він звернувся до банку з платіжною вимогою про необхідність переведення всього розміру вкладу разом з відсотками на поточний рахунок, відкритий у публічному акціонерному товаристві «Укрексімбанк», однак така вимога банком не була виконана.
		Крім того, наступні його вимоги щодо повернення вкладу також були залишені банком без задоволення.
		Постановою Правління НБУ від 06 лютого 2015 року № 83 ПАТ «КБ «Надра» віднесено до категорії неплатоспроможних, що унеможливлює повернення вкладу.
		ОСОБА_3 зазначив, що згідно офіційної відкритої інформації, розміщеної на сайті НБУ, найбільш опосередкованим власником банку, а відповідно до статті 52 Закону України «Про банки і банківську діяльність» і пов'язаною особою, є ОСОБА_4
		Вказував на те, що ОСОБА_4 під час придбання ПАТ «КБ «Надра» розумів, що на ньому лежить обов'язок відновити нормальний фінансовий стан банку та відповідно підтримувати його на належному рівні. Однак, факт введення тимчасової адміністрації свідчить про те, що ОСОБА_4 не вдалося налагодити діяльність банку, тим більше, нездійснення належного контролю за банком, зокрема мало наслідком невиконання банком взятих на себе зобов'язань та відповідно порушення вимог законодавства, тому відповідно до статті 58 Закону України «Про банки і банківську діяльність», останній має нести цивільно-правову відповідальність за доведення банку до неплатоспроможності.
		ОСОБА_3 просив суд стягнути солідарно з ОСОБА_4 та НБУ на його користь заборгованість у розмірі 37,30 тр. ун. золота.
		Ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 15 листопада 2016 року позовні вимоги ОСОБА_3 до НБУ про стягнення банківських металів залишено без розгляду.
		 
		Заочним рішенням Печерського районного суду м. Києва від 15 листопада 2016 року, залишеним без змін постановою Апеляційного суду м. Києва від 07 лютого 2018 року, у задоволенні позову ОСОБА_3 відмовлено.
		Відмовляючи у задоволенні позову ОСОБА_3 суд першої інстанції. з висновками якого погодився й суд апеляційної інстанції, виходив із того, що ОСОБА_3 не доведено належними та допустимими доказами, що ОСОБА_4 є найбільш опосередкованим власником ПАТ «КБ «Надра» та саме з його вини банк було доведено до стану неплатоспроможності. Крім того, ПАТ «КБ «Надра» є неплатоспроможним та перебуває в стані ліквідації, чинним законодавством чітко визначено, що задоволення вимог кредиторів банку в такому випадку здійснюється в порядку, передбаченому Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», задоволення вимог кредиторів поза межами процедури ліквідації банку не передбачено.
		У касаційній скарзі, поданій у квітні 2018 року до Верховного Суду, ОСОБА_3 в особі представника ОСОБА_5, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права й порушення норм процесуального права, просив скасувати вказані судові рішення та ухвалити нове рішення про задоволення позову.
		Касаційну скаргу мотивовано тим, що висновки судів першої та апеляційної інстанцій щодо недоведеності вини ОСОБА_4 у доведенні ПАТ «КБ «Надра» до неплатоспроможності та щодо відсутності підстав для притягнення останнього до цивільно-правової відповідальності згідно зі статтею 58 Закону України «Про банки і банківську діяльність» є необґрунтованими. Відповідальність власників істотної участі, передбачена статтею 58 Закону України «Про банки і банківську діяльність», є самостійним видом відповідальності та не залежить від здійснення процедури ліквідації банку, встановленої Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб». Суди попередніх інстанцій не врахували, що внаслідок дій ОСОБА_4 порушується невід'ємне право позивача володіти та вільно користуватись своїм майном. ОСОБА_4, як власник істотної участі банку, має нести відповідальність за зобов'язаннями ПАТ «КБ «Надра» перед ОСОБА_3, оскільки саме відповідач не вжив всіх необхідних заходів для запобігання неплатоспроможності банку.
		Аргументом касаційної скарги також було вказано те, що діяльність банку не відповідала вимогам банківського законодавства та нормативно-правових актів НБУ, була ризиковою та такою, що створювала загрозу інтересам вкладників та кредиторів банку, а також стабільності банківської системи України. Усупереч вимогам статті 58 Закону України «Про банки і банківську діяльність», якою встановлено обов'язок власників істотної участі в банку вживати своєчасних заходів для запобігання настанню неплатоспроможності банку, власники істотної участі не вжили дієвих і своєчасних заходів з фінансової підтримки банку для приведення його діяльності у відповідність до вимог законодавства України. Акціонери банку не підтвердили готовність надати реальну і оперативну фінансову підтримку установі, у тому числі для погашення боргів, отриманих попереднім акціонером, що призвело до подальшого погіршення фінансових показників діяльності банку та неможливості своєчасного виконання зобов'язань перед вкладниками та іншими кредиторами.
		Касаційна скарга також містить посилання на те, що судами не було досліджено інформацію, розміщену на сайті НБУ щодо причин неплатоспроможності ПАТ «КБ «Надра» щодо підстав віднесення банку до неплатоспроможних, та ухвалу Печерського районного суду м. Києва від 16 грудня 2015 року, у якій йдеться про кримінальне провадження, розпочате за фактом заволодіння колишніми службовими особами спільно з власниками та керівниками банку державними коштами НБУ в особливо великому розмірі.
		Ухвалою Верховного Суду від 26 квітня 2018 року відкрито провадження у справі.
		У травні 2018 року до Верховного Суду надійшло заперечення на касаційну скаргу від уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «КБ «Надра», в якому заявник посилалась на те, що законодавством регламентовано чіткий порядок звернення кредиторів із вимогами про забезпечення відшкодування коштів за вкладами, зокрема щодо їх включення до реєстру кредиторів на повернення банківських вкладів і відсотків, та правові підстави задоволення Фондом гарантування вкладів фізичних осіб таких вимог. ОСОБА_3 звернувся до уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «КБ «Надра» з заявою кредитора у визначений законом строк. Кредиторська вимога позивача включена до реєстру акцептованих вимог кредиторів у сьому чергу в сумі 932 891 грн 55 коп. (щодо договору строкового банківського вкладу (депозиту) в банківських металах «Золотий» від 04 квітня 2013 року). Таким чином, враховуючи те, що вимоги ОСОБА_3 включені до реєстру акцептованих вимог кредиторів та підлягають задоволенню в ліквідаційній процедурі, останній має змогу задовольнити свої кредиторські вимоги у черговості, визначеній частиною першою статті 52 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».
		У травні 2018 року до Верховного Суду надійшло заперечення від представника ОСОБА_4 - ОСОБА_6, в якому зазначено про те, що заочне рішення Печерського районного суду м. Києва від 15 листопада 2016 року та постанова Апеляційного суду м. Києва від 07 лютого 2018 року є законними й такими, що ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права, а вимоги касаційної скарги є необґрунтованими.
		Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 12 грудня 2018 року справу призначено до судового розгляду в порядку спрощеного провадження.
		Частиною п'ятою статті 403 ЦПК України (у редакції Закону № 2147-VIII) встановлено, що суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії або палати, має право передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо дійде висновку, що справа містить виключну правову проблему і така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.
		Згідно із частинами першою та четвертою статті 404 ЦПК України (у редакції Закону № 2147-VIII) питання про передачу справи на розгляд палати, об'єднаної палати або Великої Палати Верховного Суду вирішується судом за власною ініціативою або за клопотанням учасника справи. Про передачу справи на розгляд палати, об'єднаної палати або Великої Палати Верховного Суду суд постановляє ухвалу, зокрема, з обґрунтуванням підстав, визначених у частині п'ятій статті 403 цього Кодексу.
		Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 10 січня 2019 року справу передано для розгляду Великою Палатою Верховного Суду з підстави, передбаченої частиною п'ятою статті 403 ЦПК України (у редакції Закону № 2147-VIII).
		Обґрунтовуючи зазначену підставу для передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, колегія суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду послалася на те, що у судах касаційної інстанції перебували на розгляді справи щодо застосування положень частини шостої статті 58 Закону України «Про банки і банківську діяльність», при їх розгляді суди зазначали, що відповідальність власників істотної участі та керівників банку не є автоматичною. Вона може бути застосована до власників істотної участі лише в разі віднесення банку до категорії неплатоспроможних з їх вини. Таким чином, особа, яка вимагає стягнення шкоди з власників істотної участі в банку та/або їх керівників, має довести факт заподіяння такої шкоди указаними особами внаслідок дій або бездіяльності, розмір зазначеної шкоди, надати докази зв'язку між невиконанням зобов'язань та заподіяною шкодою та докази вини власника.
		У деяких судових рішеннях суди касаційної інстанції указували, що на власників істотної участі в банку та/або їх керівників може бути покладена відповідальність лише за наявності в сукупності певних умов, які разом утворюють склад цивільного правопорушення, а саме: наявність шкоди, протиправної поведінки, причинного зв'язку між поведінкою і шкодою, вини.
		Колегія суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду, посилаючись на те, що положенням частини шостої статті 58 Закону України «Про банки і банківську діяльність» (у редакції від 25 січня 2015 року) не урегульовано питання, у який саме спосіб має бути доведена вина власника істотної участі в банку у віднесенні банку до категорії неплатоспроможних, а також те, що суди касаційної інстанції при вирішенні аналогічних справ доходять різних висновків, які впливають на єдність судової практики, вважає, що вирішення цього правового питання, з урахуванням наведених вище правових висновків судів касаційної інстанції у подібних правовідносинах, містить виключну правову проблему для забезпечення сталого розвитку права та формування єдиної правозастосовної практики. Правовою проблемою є загальне визначення підстав, меж, принципів відповідальності власника істотної участі в банку, зокрема, відповідальності за бездіяльність та її наслідки (частина четверта статті 58 Закону України «Про банки і банківську діяльність» у редакції від 25 січня 2015 року) або дії та їх наслідки (частина п'ята статті 58 Закону України «Про банки і банківську діяльність» у редакції від 25 січня 2015 року), тягар доведення вини тощо.
		Велика Палата Верховного Суду вважає такі висновки про наявність підстав для передачі справи на розгляд згідно з частиною п'ятою статті 403 ЦПК України (у редакції Закону № 2147-VIII) недостатньо обґрунтованими з огляду на таке.
		Виключна правова проблема має оцінюватися з урахуванням кількісного та якісного вимірів. Кількісний ілюструє той факт, що вона наявна не в одній конкретній справі, а у невизначеній кількості спорів, які або вже існують, або можуть виникнути з урахуванням правового питання, щодо якого постає проблема невизначеності. З погляду якісного критерію про виключність правової проблеми свідчать такі обставини, як відсутність сталої судової практики в питаннях, що визначаються, як виключна правова проблема; невизначеність на нормативному рівні правових питань, які можуть кваліфікуватися як виключна правова проблема; необхідність застосування аналогії закону чи права; вирішення правової проблеми необхідне для забезпечення принципу пропорційності, тобто належного балансу між інтересами сторін у справі. Метою вирішення виключної правової проблеми є формування єдиної правозастосовної практики та забезпечення розвитку права. 
		Аналіз судової практики не свідчить про наявність протилежних і суперечливих судових рішень та глибоких і довгострокових розходжень у судовій практиці у справах з аналогічними підставами позову та подібними позовними вимогами.
		У всіх справах, на які посилається колегія суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду в ухвалі від 10 січня 2019 року, суди перевіряли та встановлювали наявність чи відсутність вини власників істотної участі у віднесенні банку до категорії неплатоспроможних та завданні шкоди позивачам саме власниками істотної участі.
		Таких висновків дійшов Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ у справах: № 757/24481/16-ц ухвала від 27 березня 2017 року; № 761/3002/15-ц ухвала від 29 березня 2017 року; № 759/2588/16-ц ухвала від 05 липня 2017 року; № 757/25664/15-ц ухвала від 13 жовтня 2016 року.
		Аналогічного висновку прийшов і Верховний Суд у постановах від: 21 лютого 2018 року у справі № 643/2472/16-ц; 20 червня 2018 року у справі № 757/3766/17-ц та 21 червня 2018 року у справі № 757/26671/17-ц.
		У постанові від 13 січня 2016 року у справі № 910/10919/15 Вищий господарський суд України, залишаючи без змін судові рішення судів попередніх інстанцій, виходив із того, що чинним законодавством не передбачена автоматична відповідальність власників істотної участі за зобов'язаннями банку у випадку визнання його неплатоспроможним. Відповідно до положень статті 58 Закону України «Про банки і банківську діяльність» (у редакції від 25 січня 2015 року) необхідними умовами покладення відповідальності на акціонера за зобов'язаннями банку є: наявність у нього істотної участі в банку; наявність протиправного діяння; наявність шкоди, завданої таким діянням; причинно-наслідковий зв'язок між протиправним діянням і заподіяною шкодою; вина учасника істотної участі в банку. Позивачем не доведено можливість застосування такої міри відповідальності, як стягнення збитків, оскільки ним не доведено наявність всіх елементів складу цивільного правопорушення з боку саме відповідача. Також Вищий господарський суд України висловив позицію, що надання необґрунтованих переваг одному з кредиторів банку за рахунок стягнення заборгованості з одного з акціонерів банку, вина якого у настанні неплатоспроможності банку не доведена, свідчило б про порушення принципу верховенства права.
		Передаючи справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду колегія суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду посилалася також на ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 10 травня 2017 року у справі № 753/23222/15-ц та ухвалу Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду від 16 травня 2018 року у справі № 757/34878/15-ц, проте в обох випадках справи було направлено на новий розгляд до суду першої та апеляційної інстанцій через не встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.
		Велика Палата вважає за необхідне зазначити, що Законом України від 02 березня 2015 року № 218-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо відповідальності пов'язаних із банком осіб» частини п'яту та шосту статті 58 Закону України «Про банки і банківську діяльність» викладено в новій редакції, відповідно до якої пов'язана з банком особа за порушення вимог законодавства, у тому числі нормативно-правових актів НБУ, здійснення ризикових операцій, які загрожують інтересам вкладників чи інших кредиторів банку, або доведення банку до неплатоспроможності несе цивільно-правову, адміністративну та кримінальну відповідальність. Пов'язана з банком особа, дії або бездіяльність якої призвели до завдання банку шкоди з її вини, несе відповідальність своїм майном. Якщо внаслідок дій або бездіяльності пов'язаної з банком особи банку завдано шкоди, а інша пов'язана з банком особа внаслідок таких дій або бездіяльності прямо або опосередковано отримала майнову вигоду, такі особи несуть солідарну відповідальність за завдану банку шкоду. 
		Отже, аналіз судової практики не виявив виключної правової проблеми із зазначеного питання з урахуванням кількісного та якісного вимірів, глибоких та довгострокових розходжень у відповідній судовій практиці.
		Згідно з частиною шостою статті 404 ЦПК України (у редакції Закону             № 2147-VIII) якщо Велика Палата дійде висновку про відсутність підстав для передачі справи на її розгляд, справа повертається (передається) відповідній колегії (палаті, об'єднаній палаті) для розгляду, про що постановляється ухвала. Справа, повернута на розгляд колегії (палати, об'єднаної палати), не може бути передана повторно на розгляд Великої Палати.
		За викладених обставин Велика Палата Верховного Суду не вбачає підстав для прийняття справи до розгляду та повертає її колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду.
		Керуючись статтею 404 ЦПК України (у редакції Закону № 2147-VIII), Велика Палата Верховного Суду
		 
		УХВАЛИЛА:        
		 
		Справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4, Національного банку України, треті особи - Публічне акціонерне товариство «Комерційний банк «Надра», уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації в Публічному акціонерному товаристві «Комерційний банк «Надра», про стягнення банківських металів повернути колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду - для розгляду касаційної скарги. 
		Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.
		 
		Суддя-доповідач  Н.П. Лященко     Судді:             Н. О. Антонюк     С.В.Бакуліна             Л.М.Лобойко     О.Б.Прокопенко        В.В.Британчук       Л.І.Рогач       Д.А.Гудима       І.В.Саприкіна      В.І.Данішевська       О.М.Ситнік      О.С.Золотніков       В.Ю.Уркевич        О.Р.Кібенко     О.Г.Яновська       В.С.Князєв

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...