Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 1207/1329/12 : Цивільні справи (до 01.01.2019); Позовне провадження; Спори, що виникають із договорів; Спори, що виникають із договорів позики, кредиту, банківського вкладу.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 27.02.2019. Забезпечено надання загального доступу: 27.02.2019.
Дата набрання законної сили: 13.02.2019
Номер судового провадження: 14-19цс19

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		П О С Т А Н О В А
		 
		Іменем України
		          
		13 лютого 2019 року
		м. Київ
		Справа № 1207/1329/12 
		Провадження № 14-19цс19
		 
		Велика Палата Верховного Суду у складі:
		судді-доповідача Лященко Н. П., 
		суддів Антонюк Н. О., Бакуліної С. В., Британчука В. В., Гудими Д. А., Данішевської В. І., Золотнікова О. С., Кібенко О. Р., Лобойка Л. М., Прокопенка О. Б., Рогач Л. І., Саприкіної І. В., Ситнік О. М., Уркевича В. Ю., Яновської О. Г.,
		розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Ленінського відділу державної виконавчої служби Луганського міського управління юстиції (далі - Ленінський ВДВС Луганського МУЮ) на ухвалу Жовтневого районного суду м. Луганська від 2 грудня 2013року у складі судді Чаркіної І. Є. та ухвалу Апеляційного суду Луганської області від 15 квітня 2014 року у складі суддів Дмитрієвої Л. Д., Заіки В. В., Лозко Ю. П. у цивільній справі за скаргою ОСОБА_3 на бездіяльність державних виконавців Ленінського ВДВС Луганського МУЮ,
		ВСТАНОВИЛА:
		У квітні 2011 року ОСОБА_3 звернувся до суду із зазначеною скаргою, посилаючись на те, що 9 листопада 2009 року до Ленінського ВДВС Луганського МУЮ ним надіслана заява про примусове виконання судового рішення на підставі виконавчого листа. Заявник указує на те, що строки проведення виконавчих дій, передбачені чинним законодавством, минули, а рішення суду не виконано. Посилаючись на зазначені обставини, ОСОБА_3 просив суд визнати неправомірною бездіяльність державного виконавця Ленінського ВДВС Луганського МУЮ та зобов'язати його здійснити необхідні дії з виконання судового рішення, а саме: провести стягнення з отриманих боржником доходів, провести опис та арешт майна боржника, заборонити боржникові виїзд за межі України до повного погашення боргу, постановити окрему ухвалу відносно посадових осіб, які допустили бездіяльність при здійсненні виконавчого провадження.
		Ухвалою Жовтневого районного суду м. Луганська від 2 грудня 2013 року, залишеною без змін ухвалою Апеляційного суду Луганської області від 15 квітня 2014 року, скаргу ОСОБА_3 задоволено частково. Визнано неправомірною бездіяльність державних виконавців Ленінського ВДВСЛуганського МУЮ при виконанні виконавчого листа № 2-3807, виданого 29 жовтня 2009 року Жовтневим районним судом м. Луганська, про стягнення з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 5828, 45 грн у виконавчому провадженні № 15880911. Зобов'язано державних виконавців Ленінського ВДВС Луганського МУЮ усунути порушення прав ОСОБА_3шляхом вчинення відповідних дій з належноговиконаннявиконавчого листа, виданого 29 жовтня 2009 року Жовтневим районним судом м. Луганська відповідно до вимог Закону України від 21 квітня 1999 року № 606-XIV  «Про виконавче провадження» (далі - Закон № 606-XIV у відповідних редакціях, чинних на час вчинення виконавчих дій та звернення ОСОБА_3 зі скаргою). У задоволенні інших вимог відмовлено.
		У травні 2014 року Ленінське ВДВС Луганського МУЮ подало до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу на ухвалу Жовтневого районного суду м. Луганська від 2 грудня 2013 року та ухвалу Апеляційного суду Луганської області від 15 квітня 2014 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просило скасувати оскаржувані судові рішення.
		Касаційна скарга мотивована тим, що розгляд скарги на бездіяльність посадових осіб Ленінського ВДВС Луганського МУЮ відноситься до компетенції адміністративного суду. Заявник жодного разу не скористався своїми правами як сторони виконавчого провадження та не ознайомився з його матеріалами, а тому скарга ОСОБА_3 є необґрунтованою та такою, що не підлягає задоволенню. Державним виконавцем надіслано запити до реєстраційно-облікових установ. ОСОБА_3 пропустив строк на оскарження, встановлений статтею 385 Цивільного процесуального кодексу України(далі - ЦПК України). Судами не враховано, що на виконанні у виконавчої служби перебуває зведене виконавче провадження про стягнення з ОСОБА_4 заборгованості, яке згідно з вимогами статті 38 Закону № 606-XIVзупинено у зв'язку з розшуком майна боржника - транспортного засобу. 
		Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 5 серпня 2014 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано її матеріали із Жовтневого районного суду м. Луганська.
		Вимоги цієї ухвали не виконано в частині витребування матеріалів справи через те, що Жовтневий районний суд м. Луганська знаходиться на території проведення антитерористичної операції.
		Відповідно до Закону України від 12 серпня 2014 року № 1632-VII «Про здійснення правосуддя та кримінального провадження у зв'язку з проведенням антитерористичної операції»та згідно з розпорядженням Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 2 вересня 2014 року № 27/0/38-14 (зі змінами та доповненнями), від 12 вересня 2014 року № 29/0/38-14, від 8 грудня 2014 року № 56/0/38-14 та від 27 березня 2015 року № 19/0/38-15 «Про визначення територіальної підсудності справ» змінено територіальну підсудність справ Жовтневого районного суду м. Луганська та визначено територіальну підсудність справ за Троїцьким районним судом Луганської області.
		У зв'язку з набранням чинності 15 грудня 2017 року Законом України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» касаційну скаргу передано до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIIІ «Перехідні положення» ЦПК України.
		Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду від 27 червня 2018 року встановлено, що судове провадження у цій справі слід вважати втраченим, та направлено до Троїцького районного суду Луганської області копії матеріалів касаційного провадження у справі № 1207/1329/12 для вирішення питання про відновлення втраченого судового провадження.
		Ухвалою Троїцького районного суду Луганської області від 28 вересня 2018 року втрачене судове провадження в цивільній справі № 1207/1329/12 відновлено у частині ухвали Жовтневого районного суду м. Луганська від 2 грудня 2013 року та ухвали Апеляційного суду Луганської області від 15 квітня 2014 року.
		У листопаді 2018 року з Троїцького районного суду Луганської області надійшли матеріали відновленого втраченого судового провадження.
		Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 26 листопада 2018 року справу призначено до судового розгляду.
		Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду ухвалою від 12 грудня 2018 року передав справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду з підстави, встановленої частиною шостою статті 404 ЦПК України.
		Ухвалою ВеликоїПалати Верховного Суду від 25 січня 2018 року справа прийнята до розгляду.
		Частиною другою статті 389 ЦПК України встановлено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
		Заслухавши доповідь судді, перевіривши наведені в касаційній скарзі доводи в межах підстав оскарження, встановлених статтею 389, частиною шостою статті 403 ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає.
		Під час розгляду справи суди встановили, що в Ленінському ВДВС Луганського МУЮ знаходиться на виконанні виконавче провадження № 15880911 за виконавчим листом № 2-3807, виданим 29 жовтня 2009 року Жовтневим районним судом м. Луганська про стягнення з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 грошових коштів у розмірі 5 828,45 грн.
		Постановою від 18 листопада 2009 року державним виконавцем Ленінського ВДВС Луганського МУЮ відкрито виконавче провадження, боржнику надано 7?денний строк для добровільного виконання рішення суду. Копія зазначеної постанови була вручена боржнику ОСОБА_4 особисто під розпис.
		У встановлений строк ОСОБА_4 рішення суду у добровільному порядку не виконав.
		1 березня 2010 року державним виконавцем направлені запити до адресного бюро Управління Міністерства внутрішніх справ Українив Луганські області та до Державної автомобільної інспекціїУкраїни в Луганській області щодо місця реєстрації та наявності транспортних засобів стосовно боржника. Тобто упродовж 3,5 місяців жодних дій з примусового виконання рішення суду не відбувалось.
		22 березня 2010 року з адресного бюро надійшла відповідь на запит, у якій надано інформацію про адресу місця реєстрації боржника; 19 квітня 2010 року - з автомобільної інспекції про наявність у боржника автомобіля марки «Мазда».
		23 лютого 2011 року, тобто через 1 рік 3 місяці з дня відкриття виконавчого провадження, державним виконавцем складено акт про відсутність боржника за місцем реєстрації.
		7  липня 2011 року, тобто через 1 рік 7 місяців з дня відкриття виконавчого провадження та після звернення ОСОБА_3 до суду з цією скаргою, державним виконавцем винесено постанову про арешт майна боржника - автомобіля марки «Мазда» та заборону на його відчуження.
		8 липня 2011 року державним виконавцем знову складено акт про відсутність боржника за місцем реєстрації.
		11 липня 2011 року державним виконавцем направлені запити до міського комунального підприємства «Бюро технічної інвентаризації в м. Луганську», обласної інспекції з державного технічного нагляду, Управління Держкомзему у м. Луганську, Державної податкової інспекції в Ленінському районі м. Луганська, Управління Пенсійного фонду України в Ленінському районі м. Луганська, Луганського міського центру зайнятості про наявність нерухомого майна, розрахункових рахунків та іншої інформації щодо боржника ОСОБА_4
		Задовольняючи частково скаргу ОСОБА_3, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, виходив із того, що під час здійснення виконавчих дій з виконання зазначеного виконавчого листа державними виконавцями Ленінського ВДВС Луганського МУЮ допущені грубі порушення вимог Закону № 606-XIV щодо строків примусового виконання рішення суду, що свідчить про бездіяльність, яка є неправомірною. Відмовляючи в задоволенні вимог ОСОБА_3 про зобов'язання Ленінського ВДВС Луганського МУЮ провести стягнення з отриманих боржником доходів, провести опис та арешт майна боржника, заборонити боржнику виїжджати за межі України до повного погашення боргу, суд виходив із того, що зобов'язання державного виконавцявчинити необхідні дії з виконання рішення суду не належить до компетенції суду, оскільки державний виконавець повинен керуватися у своїй роботі вимогами Закону № 606-XIVта Інструкцією про проведення виконавчих дій, затвердженою наказом Міністерства юстиції України від 15 грудня 2009 року № 74/5.
		У частині третій статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
		Частиною першою статті 15 ЦПК України в редакції, чинній на час звернення з цією скаргою до суду та постановлення судом першої інстанції оскаржуваної ухвали, установлено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо: захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин; інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства.
		Згідно з положеннями 383, 384 ЦПК України у редакції, чинній на час звернення з цією скаргою до суду та вирішення судом питання про відкриття провадження у справі, встановлено, що сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду зі скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їх права чи свободи. Скарга подається до суду, який видав виконавчий документ.
		Зазначені норми кореспондуються із нормами статті 82 Закону № 606-XIV, який був чинним на час звернення ОСОБА_3 з цією скаргою до суду, та якими установлено, що рішення, дії чи бездіяльність державного виконавця або іншої посадової особи державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами до суду, який видав виконавчий документ, а іншими учасниками виконавчого провадження та особами, які залучаються до проведення виконавчих дій, - до відповідного адміністративного суду в порядку, передбаченому законом (частина третя вказаної статті).
		Тобто зазначеними нормами передбачено можливість оскарження стягувачем дій державного виконавця до того суду, який видав виконавчий документ на виконання свого рішення, зокрема, ухваленого в порядку цивільного судочинства. Така скарга подається з метою судового контролю за виконанням судового рішення, ухваленого у відповідній справі.
		Оскільки  ОСОБА_3 є позивачем у цивільній справі та стягувачем у виконавчому провадженні з примусового виконання судового рішення, прийнятого в ній, то зазначена скарга підлягала розгляду в порядку цивільного судочинства. В обґрунтування касаційної скарги Ленінський ВДВС Луганського МУЮпосилався також на те, що на виконанні у нього знаходиться зведене виконавче провадження про стягнення з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 заборгованості за двома виконавчими листами. Разом із тим будь-які докази, які б свідчили що на виконанні перебувають рішення, ухвалені за різними видами судочинства, у матеріалах справи відсутні, а судами такі обставини не встановлені. Ураховуючи викладене, посилання Ленінського ВДВС Луганського МУЮ на те, що розгляд цієї скарги відноситься до компетенції адміністративного суду не відповідають вимогам закону.
		Щодо недотримання ОСОБА_3 строку на оскарження бездіяльності державного виконавця, встановленого статтею 385 ЦПК України, ВеликаПалата Верховного Суду зазначає, що ця обставина не була предметом дослідження судом першої інстанції, а також предметом оскарження та перегляду апеляційним судом, про що свідчать матеріали відновленого судового провадження, а тому, з урахуванням повноважень суду касаційної інстанції, визначених статтею 400 ЦПК України, відсутні підстави для перегляду судових рішень у цій частині в касаційному порядку.
		Відповідно до статті 1 Закону № 606-XIV виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню (далі - рішення).
		Державний виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів примусового виконання рішень, неупереджено, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії (стаття 11 Закону № 606-XIV).
		За змістом частини другої статті 25 цього Закону державний виконавець протягом трьох робочих днів з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження, у якій вказує про необхідність боржнику самостійно виконати рішення у строк до семи днів з моменту винесення постанови та зазначає, що у разі ненадання боржником документального підтвердження виконання рішення буде розпочате примусове виконання цього рішення із стягненням з боржника виконавчого збору і витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій.
		У разі ненадання боржником у строки, встановлені частиною другою статті 25 Закону № 606-XIV для самостійного виконання рішення, документального підтвердження повного виконання рішення, державний виконавець на наступний день після закінчення відповідних строків розпочинає примусове виконання рішення (стаття 27 цього Закону).
		Частиною першою статті 30 Закону № 606-XIV встановлено, щодержавний виконавець провадить виконавчі дії з виконання рішення до завершення виконавчого провадження у встановленому цим Законом порядку. Державний виконавець зобов'язаний провести виконавчі дії з виконання рішення протягом шести місяців з дня винесення постанови про відкриття виконавчого провадження, а з виконання рішення немайнового характеру - у двомісячний строк. Строк здійснення зведеного виконавчого провадження обчислюється з моменту приєднання до такого провадження останнього виконавчого документа.
		Установивши, що державним виконавцем дії з примусового виконання судового рішення здійснені з грубим порушенням вимог Закону № 606-XIV щодо строку їх проведення (більшість виконавчих дій здійснено після звернення ОСОБА_3 з цією скаргою), суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що встановлені обставини свідчать про бездіяльність державного виконавця, яка є неправомірною. 
		Згідно з частиною першою статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
		Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у рішенні від 10 лютого 2010 року у справі «Серявін та інші проти України» зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (далі - Конвенція) зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. У справі «Трофимчук проти України» ЄСПЛ також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не можна розуміти як вимогу детально відповідати на кожен довід. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи. 
		Відповідно до усталеної практики ЄСПЛ (рішення у справах «Пономарьов проти України», «Устименко проти України», «Рябих проти Російської Федерації», «Нєлюбін проти Російської Федерації»), які з огляду на положення статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» застосовуються судами при розгляді справ як джерело права, повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію, а сама можливість існування двох точок зору на один предмет не є підставою для нового розгляду. Повноваження вищих судів мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень. Одним з основоположних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, яка передбачає дотримання принципу res judicata, тобто принципу остаточності рішення, згідно з яким жодна зі сторін не має права домагатися перегляду остаточного і обов'язкового рішення лише з метою повторного слухання справи і постановлення нового рішення.
		Таким чином, наведені Ленінським ВДВС Луганського МУЮ у касаційній скарзі доводи не можуть бути підставами для скасування оскаржуваних судових рішень, оскільки вони не підтверджуються матеріалами справи, ґрунтуються на неправильному тлумаченні скаржником норм матеріального та процесуального права та зводяться до переоцінки встановлених судом обставин, що в силу вимог статті 400 ЦПК України  виходить за межі розгляду справи судом касаційної інстанції. Доводи скаржника щодо необґрунтованості заявлених вимог були предметом дослідження суду апеляційної інстанції із наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах чинного законодавства, і з якою погоджується суд касаційної інстанції.
		Ураховуючи наведене та межі перегляду справи судом касаційної інстанції, оскаржувані судові рішення підлягають залишенню без змін як такі, що прийняті з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а касаційна скарга Ленінського ВДВС Луганського МУЮ підлягає залишенню без задоволення.
		Частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України передбачено: якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
		Оскільки в цьому випадку оскаржувані судові рішення підлягають залишенню без змін, Верховний Суд не здійснює розподілу судових витрат.
		Ураховуючи наведене та керуючись статтями 402-404, 409, 410, 416 ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду
		ПОСТАНОВИЛА:
		Касаційну скаргу Ленінського відділу державної виконавчої служби Луганського міського управління юстиції  залишити без задоволення.
		Ухвалу Жовтневого районного суду м. Луганська від 2 грудня 2013 року та ухвалу Апеляційного суду Луганської області від 15 квітня 2014 року залишити без змін. 
		Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
		 
		Суддя-доповідач                                        Н. П. Лященко      Судді:     Н. О. Антонюк       Л. М. Лобойко       С. В. Бакуліна        О. Б. Прокопенко      В. В. Британчук       Л. І. Рогач       Д. А. Гудима       І. В. Саприкіна        В. І. Данішевська       О. М. Ситнік      О. С. Золотніков       В. Ю. Уркевич        О. Р. Кібенко       О. Г. Яновська

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...