Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 752/5416/17 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах про недоговірні зобов’язання, з них; про відшкодування шкоди, з них; завданої майну фізичних або юридичних осіб.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 27.02.2019. Забезпечено надання загального доступу: 27.02.2019.
Дата набрання законної сили: 20.02.2019
Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
		 
		 
		П О С Т А Н О В А
		 
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		 
		20 лютого 2019 року                                                                                                         місто Київ
		єдиний унікальний номер справи: 752/5416/17                                            
		номер провадження: 22-ц/824/587/2019                        
		Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах: 
		головуючого - Верланова С.М. (суддя - доповідач), суддів: Мережко М.В., Савченка С.І.,
		розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 22 листопада 2018 року у складі судді Плахотнюк К.Г., у справі за позовом ОСОБА_1 до товариства з додатковою відповідальністю «Страхова компанія «Київ Ре», ОСОБА_2 про відшкодування матеріальної шкоди,
		В С Т А Н О В И В:
		У березні 2017 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до товариства з додатковою відповідальністю «Страхова компанія «Київ Ре» (далі - ТДВ «СК «Київ Ре»),     ОСОБА_2 про відшкодування шкоди.
		Позовна заява мотивована тим, що 28 червня 2015 року у місті Біла Церква Київської області сталася дорожньо-транспортна пригода (далі - ДТП) за участю автомобіля «MERCEDES-BENZ 316 CDI», державний номер знак (далі - д.н.з.) НОМЕР_6, що належить на праві власності ОСОБА_1, під керуванням водія ОСОБА_3 та автомобіля НОМЕР_1, під керуванням водія ОСОБА_2 Ухвалою Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 16 вересня 2015 року ОСОБА_2 визнано винним у вчиненні правопорушення, передбаченого ст.286 КК України. Вказувала, що згідно звіту про визначення вартості матеріального збитку від                     18 серпня 2015 року, складеного фізичною особою-підприємцем «ОСОБА_4.» (далі - ФОП «ОСОБА_4.»), вартість відновлювального ремонту належного їй автомобіля «MERCEDES-BENZ 316 CDI» становить 35 160 грн 07 коп. За складання вказаного звіту позивач сплатила 1 350 грн.
		Зазначала, що цивільно-правова відповідальність водія автомобіля НОМЕР_1, ОСОБА_2 на момент ДТП була застрахована в ТДВ «СК                   «Київ Ре» згідно з полісом обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів № АЕ/2667517 від 21 березня 2015 року. 24 грудня 2015 року представник позивача звернувся до ТДВ «СК «Київ Ре» із заявою про виплату  страхового відшкодування, проте останнє у січні 2016 року відмовило у виплаті страхового відшкодування через неможливість встановити розмір збитку у зв'язку із незбереженням потерпілою особою пошкодженого автомобіля у такому стані, в якому він заходився після ДТП, до тих пір, поки його не огляне призначений страховиком представник.
		Позивач вважала, що ТДВ «СК «Київ Ре» відмовило у виплаті страхового відшкодування неправомірно, оскільки Законом України «Про обов'язкове страхування цивільно - правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», у редакції чинній на момент ДТП, не встановлено обов'язку позивача повідомляти про настання страхового випадку страхову компанію, де застрахована цивільно-правова відповідальність водія автомобіля НОМЕР_1, ОСОБА_2 
		Вказувала, що ОСОБА_2 мав сам повідомити ТДВ «СК «Київ Ре» про настання страхового випадку до 02 липня 2015 року, а уповноважений представник страхової компанії повинен був прибути до місцезнаходження пошкодженого автомобіля позивача протягом десяти робочих днів, а саме, до 01 серпня 2015 року. Проте представник  ТДВ «СК «Київ Ре» прибув на огляд пошкодженого автомобіля позивача лише 11 листопада 2015 року.          
		Зазначала, що вона повідомила ОСОБА_2 відомості про себе, своє місце проживання та надала свій номер телефону, а тому, на думку позивача, ТДВ «СК «Київ Ре» повинно було розпочати розслідування страхового випадку та зателефонувати позивачу про надання пошкодженого автомобіля для огляду. Проте, ТДВ «СК «Київ Ре» до 11 листопада 2015 року жодних дій для проведення огляду автомобіля не вчинила, у зв'язку з цим позивач самостійно обрала експерта для визначення розміру шкоди. 
		Крім того, зазначала, що 31 липня 2015 року вона телеграмою повідомила ТДВ «СК «Київ Ре» про ДТП. 26 жовтня 2015 року позивач  надала  ТДВ «СК «Київ Ре» повідомлення про ДТП і перелік документів, в тому числі звіт про визначення вартості матеріального збитку від 18 серпня 2015 року, які необхідні для встановлення факту ДТП, причин та обставин її настання, а також розміру заподіяної їй шкоди. 
		З урахуванням наведеного, позивач ОСОБА_1 просила: стягнути солідарно з ТОВ «СК «Київ Ре» та ОСОБА_2 на свою користь майнову шкоду у розмірі 34 660 грн, витрати за оплату проведення незалежної оцінки по визначенню вартості матеріального збитку у розмірі 1 350 грн; стягнути з ОСОБА_2 на свою користь франшизу у розмірі 500 грн; стягнути пропорційно з ТДВ «СК « Київ Ре» та ОСОБА_2 витрати на правову допомогу у розмірі 4 000 грн та судовий збір у розмірі 640 грн.
		Рішенням Голосіївського районного суду міста Києва від 22 листопада 2018 року позовну заяву ОСОБА_1 залишено без задоволення. 
		Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить його скасувати та ухвалити нове рішення, яким її позовну заяву задовольнити повністю. Крім того, ОСОБА_1 в апеляційній скарзі додатково просить стягнути пропорційно з ТДВ «СК «Київ Ре» та ОСОБА_2 на свою користь витрати, пов'язані з оплатою послуг судового  експерта при проведенні судової автотоварознавчої експертизи від 11 червня 2018 року у даній справі у розмірі 3 000 грн.
		Апеляційна скарга мотивована тим, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про відсутність правових підстав для солідарної відповідальності відповідачів.              Зазначає, що її право на стягнення з відповідачів матеріальної шкоди у солідарному порядку передбачене ст.ст. 541, 542 ЦК України. Крім того, суд першої інстанції у порушення принципів встановлених міжнародного та національного законодавства не захистив право позивача на відшкодування шкоди, а замість встановлення належного відповідача, який має відповідати за позовними вимогами, фактично ухилився від вирішення спору, обмежившись висновком про відсутність підстав для солідарного стягнення з відповідачів завданої шкоди. Вказує, що суд першої інстанції хоча й не дав правової оцінки доводам ТДВ «СК «Київ Ре» про відсутність підстав для виплати страхового відшкодування, проте така відмова останньої у виплаті страхового відшкодування є незаконною.  
		Відповідачі ТДВ «СК «Київ Ре» та ОСОБА_2 не скористалася своїм правом на подання до суду відзиву на апеляційну скаргу, своїх заперечень щодо змісту і вимог апеляційної  скарги до апеляційного суду не направили. 
		Згідно з ч.3 ст.360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
		Відповідно до ч.1 ст.369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
		Оскільки в даній справі ціна позову становить 37 510 грн. 07 коп., що менше ста розмірів прожиткового мінімуму, і дана справа не відноситься до тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження,апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження відповідно до приписів ч.13 ст.7 ЦПК України, якою передбачено, що розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. 
		Відповідно до положень ч.ч.1,2 ст.376 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
		Заслухавши доповідь судді-доповідача, вивчивши матеріали справи та перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково з таких підстав.
		Відповідно до вимог ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. 
		Згідно з вимогами ст.264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.
		Оскаржуване рішення суду зазначеним вимогам закону не відповідає. 
		Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що                        28 червня 2015 року у місті Біла Церква Київської області на перехресті вулиць Першотравнева-Водопійна сталась ДТП за участю автомобіля НОМЕР_2, що належить на праві власності ОСОБА_1, під керуванням водія ОСОБА_3 та автомобіля НОМЕР_1, під керуванням водія ОСОБА_2
		Згідно з ч.6 ст.82 ЦПК Українивирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов'язковими для суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.
		Судом першої інстанції встановлено, що ДТП сталася з вини водія ОСОБА_2, що підтверджується ухвалою Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від               16 вересня 2015 року, згідно з якою ОСОБА_2 свою вину визнав повністю та його було звільнено від кримінальної відповідальності за вчинення злочину, передбаченого                   ч.1 ст.286 КК України, у зв'язку з примиренням із потерпілою (а.с.10). 
		Тому вказані обставини не підлягають доказуванню в силу положень ч.6 ст. 82 ЦПК України.  
		Відповідно до звіту про визначення вартості матеріального збитку від 18 серпня 2015 року №207, складеного ФОП «ОСОБА_4.», вартість матеріального збитку, завданого власнику автомобіля НОМЕР_3, становить 35 160 грн               07 коп. (а.с.16-19). 
		За складання вказаного звіту про визначення вартості матеріального збитку представником позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_5 було сплачено 1 350 грн, що підтверджується квитанцією від 18 серпня 2015 року (а.с.43).
		Судом першої інстанції встановлено, що на час скоєння ДТП цивільно-правова відповідальність водія транспортного засобу «VOLKSWAGEN», д.н.з. НОМЕР_4, ОСОБА_2 була застрахована у ТДВ «СК «Київ Ре» згідно з полісом обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів                  № АЕ/2667517,  страхова сума на одного потерпілого за шкоду заподіяну майну становить 50 000 грн, розмір франшизи 500 грн, що підтверджується даними витягу з Єдиної бази даних моторного (транспортного) страхового бюро України (далі - МТСБУ) (а.с. 9). 
		Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того, що право потерпілого на відшкодування шкоди її заподіювачем, або ж страховиком є абсолютним і нерозривно пов'язане з його обов'язком визначитися до кого із відповідачів пред'явити такі вимоги і в якій частині, а тому суд дійшов висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 про покладення на відповідачів ТДВ «СК «Київ Ре» та ОСОБА_2 обов'язку солідарно відшкодувати майнову шкоду не підлягають задоволенню.  
		Проте повністю з такими висновками суду першої інстанції погодитись не можна з таких підстав.
		Відповідно до ст.541 ЦК України солідарний обов'язок або солідарна вимога виникають у випадках, встановлених договором або законом, зокрема у разі неподільності предмета зобов'язання.
		Законодавство України не передбачає солідарного обов'язку страховика та страхувальника щодо відшкодування шкоди, заподіяної внаслідок ДТП майну потерпілого.
		Аналогічного висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від                         20 червня 2018 року у справі №308/3162/15-ц.
		Відтак, правильним є висновок суду першої інстанції про відсутність передбачених законом підстав для солідарного стягнення з відповідачів матеріального збитку та вартості послуг з оцінки такого збитку.
		Разом з тим, згідно з ч.1 та ч.2 ст. 2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
		Суд та учасники судового процесу зобов'язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.
		За змістом ст.ст.189, 264 ЦПК України суд визначає склад учасників судового процесу, які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин та яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.
		Однак суд першої інстанції, замість встановлення належного відповідача, який має відповідати за пред'явленими позовними вимогами, фактично ухилився від вирішення спору, обмежившись висновком про відсутність підстав для солідарного стягнення з відповідачів завданої позивачу майнової шкоди, що суперечить передбаченим ст.2 ЦПК України завданням цивільного судочинства та порушив гарантоване ст.6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод право позивача на доступ до правосуддя.
		Відповідно до ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є, зокрема, неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду, викладених у рішенні суду першої інстанції,  обставинам справи, порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. 
		З наведених підстав рішення суду першої інстанції не може вважатись законним і обгрунтованим та в силу ст.379 ЦПК України підлягає скасуванню, оскільки зазначені вище порушення, які допустив суд першої інстанції, призвели до неправильного вирішення справи.
		Вирішуючи спір в межах заявлених позовних вимог, колегія суддів вважає, що позовна заява ОСОБА_1 підлягає задоволенню частково з таких підстав.
		Відповідно до ст. 988 ЦК України страховик зобов'язаний, у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату у строк, встановлений договором.
		Згідно зі ст.3 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно - правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» (далі - Закон) обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності здійснюється з метою забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров`ю та /або майну потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди та захисту майнових інтересів страхувальників.
		Статтею 22 Закону передбачено, що у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров`ю, майну третьої особи.
		Відповідно до пункту 33.3 ст.33 Закону водії та власники транспортних засобів, причетних до дорожньо-транспортної пригоди, власники пошкодженого майна зобов'язані зберігати пошкоджене майно (транспортні засоби) у такому стані, в якому воно знаходилося після дорожньо-транспортної пригоди, до тих пір, поки його не огляне призначений страховиком (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, - МТСБУ) представник (працівник, аварійний комісар або експерт), а також забезпечити йому можливість провести огляд пошкодженого майна (транспортних засобів). Особи, зазначені в цьому пункті, звільняються від обов'язку збереження пошкодженого майна (транспортних засобів) у такому стані, в якому воно знаходилося після дорожньо-транспортної пригоди, у разі якщо не з їхньої вини протягом десяти робочих днів після одержання страховиком (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, - МТСБУ) повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду його уповноважений представник не прибув до місцезнаходження такого пошкодженого майна.
		Статтями 33, 34 Закону передбачено порядок звернення у разі настання дорожньо-транспортної пригоди, яка може бути підставою для здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати). Водій транспортного засобу, причетний до такої пригоди, зобов'язаний: дотримуватися передбачених правилами дорожнього руху обов'язків водія, причетного до дорожньо-транспортної пригоди; вжити заходів з метою запобігання чи зменшення подальшої шкоди; поінформувати інших осіб, причетних до цієї пригоди, про себе, своє місце проживання, назву та місцезнаходження страховика та надати відомості про відповідні страхові поліси. Водій невідкладно, але не пізніше трьох робочих днів з дня настання дорожньо-транспортної пригоди, письмово надати страховику, з яким укладено договір обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, - МТСБУ), повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду встановленого МТСБУ зразка, а також відомості про місцезнаходження свого транспортного засобу та пошкодженого майна, контактний телефон та свою адресу.
		Якщо водій транспортного засобу з поважних причин не мав змоги виконати зазначений обов'язок, він має підтвердити це документально.
		Страховик зобов'язаний протягом двох робочих днів з дня отримання повідомлення про настання події, що містить ознаки страхового випадку, розпочати її розслідування, у тому числі здійснити запити щодо отримання відомостей, необхідних для своєчасного здійснення страхового відшкодування.
		Протягом 10 робочих днів з дня отримання повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду страховик (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, - МТСБУ) зобов'язаний направити свого представника (працівника, аварійного комісара або експерта) на місце настання страхового випадку та/або до місцезнаходження пошкодженого майна для визначення причин настання страхового випадку та розміру збитків, відповідно до вимог Закону.
		Відповідно до положення ст.34.3 Закону, якщо представник страховика (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, - МТСБУ) не з'явився у визначений строк, потерпілий має право самостійно обрати аварійного комісара або експерта для визначення розміру шкоди. У такому разі страховик (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, - МТСБУ) зобов'язаний відшкодувати потерпілому витрати на проведення експертизи (дослідження).
		Для визначення причин настання страхового випадку та розміру збитків страховиком та МТСБУ залучаються їхні працівники. Страховиком, МТСБУ та потерпілими також можуть залучатися аварійні комісари, експерти або юридичні особи, у штаті яких є аварійні комісари чи експерти.
		Як вбачається з матеріалів справи, про ДТП її учасники не повідомили ТДВ «СК               «Київ Ре» у встановлений Законом строк.
		Колегія суддів не приймає до уваги надану позивачем телеграму від 31 липня 2018 року на підтвердження обставин повідомлення нею ТДВ «СК «Київ Ре» про ДТП, оскільки  зміст цієї телеграми не містить даних про дату ДТП та обставини її вчинення, а тому не може бути належним доказом повідомлення страховика про ДТП відповідно до вимог Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно - правової відповідальності власників наземних транспортних засобів». Вказаною телеграмою лише повідомлено ТДВ «СК «Київ Ре» про дату огляду належного позивачу транспортного засобу для визначення вартості матеріального збитку (а.с.33-34).
		З матеріалів справи вбачається, що ТДВ «СК «Київ Ре»було повідомлено про ДТП лише 26 жовтня 2015 року, а саме, коли представник позивача - ОСОБА_5 звернулася до ТДВ «СК «Київ Ре» із заявою про відшкодування майнової шкоди, завданої внаслідок ДТП (а.с.11).
		Пошкоджений внаслідок ДТП автомобіль НОМЕР_3, який належить ОСОБА_1, на день повідомлення ТДВ «СК «Київ Ре» про ДТП та звернення позивача до цієї страхової компанії  із заявою про відшкодування майнової шкоди, був відремонтований, що підтверджується актом огляду транспортного засобу від                              11 листопада 2015 року, складеного представником - ФОП ОСОБА_7, в якому вказано, що на момент звернення до страхової компанії та огляду автомобіль відновлений та знаходиться в робочому стані. Вказаний акт підписаний представником позивача -                      ОСОБА_5 та ФОП ОСОБА_7 (а.с.138). 
		Листом ТДВ «СК «Київ Ре» від 25 грудня 2015 року за №1789, адресованого представнику позивача - ОСОБА_5, повідомило, що 26 жовтня 2015 року ТДВ «СК «Київ Ре» направило представника - ФОП ОСОБА_7, яка 11 листопада 2015 року провела огляд та встановила, що автомобіль НОМЕР_3, відновлений. Відповідно до Методики товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів, якщо КТЗ на момент технічного огляду відновлено повністю або частково, то калькуляція відновлювального ремонту не складається, а надається повідомлення замовнику оцінки про неможливість проведення дослідження. Згідно з п.п.37.1.3 п.37.1 ст.37 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно - правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» підставою для відмови у здійсненні страхового відшкодування (регламентної виплати) є невиконання потерпілим або іншою особою, яка має право на отримання відшкодування, своїх обов'язків , визначених цим Законом, якщо це призвело до неможливості страховика (МТСБУ) встановити факт дорожньо-транспортної пригоди, причини та обставини її настання або розмір заподіяної шкоди. З огляду на зазначене, ТДВ «СК «Київ Ре» не вбачало правових підстав для відшкодування шкоди позивачу.   
		По справі встановлено, що вартість відновлювального ремонту та вартість майнової шкоди, заподіяної ОСОБА_8, визначена суб'єктом оціночної діяльності ФОП «ОСОБА_4.» за заявою ОСОБА_5 від 31 червня 2015 року.
		Таким чином, колегія суддів вважає, що позивачем було порушено пункт 33.3 Закону щодо обов'язку збереження пошкодженого транспортного засобу у такому стані, в якому він знаходився після дорожньо-транспортної пригоди, до огляду представником страховика. ОСОБА_8 порушила порядок і строки звернення до страхової компанії, що призвело до неможливості призначення страховиком розміру завданої шкоди. 
		До аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 27 червня 2018 року у справі № 405/5159/15-ц. 
		За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ТДВ «СК «Київ Ре» про відшкодування матеріальної шкоди.     
		Разом з тим, колегія суддів вважає, що позовні вимоги ОСОБА_1 до  ОСОБА_2 про відшкодування матеріальної шкоди підлягають задоволенню з таких підстав.
		Відповідно до п.1 ч.2 ст. 22 ЦК України збитками є втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки).
		Згідно з ч.1, ч.2 ст. 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.
		Відповідно до статей 1166, 1187 ЦК України шкода, завдана особі чи майну фізичної або юридичної особи, підлягає відшкодуванню у повному обсязі особою, яка її завдала. Обов'язок відшкодувати завдану шкоду виникає у її заподіювача за умови, що дії останнього були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв'язок та є вина зазначеної особи, а коли це було наслідком дії джерела підвищеної небезпеки, - незалежно від наявності вини.
		Згідно з п.1. ч.1 ст. 1188 ЦК України передбачено, що шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме, шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою.
		Як зазначено вище, ДТП сталася з вини водія ОСОБА_2, внаслідок якої належний позивачу автомобіль НОМЕР_5, зазначав механічних пошкоджень.  
		Згідно звіту про визначення вартості матеріального збитку від 18 серпня 2015 року, складеного ФОП «ОСОБА_4.», вартість матеріального збитку завданого власнику автомобіля НОМЕР_3, становить 35 160 грн 07 коп. 
		Доказів на спростування вказаного розміру матеріального збитку ОСОБА_2 не надав, що є його процесуальним обов'язком в силу ст. 81 ЦПК України.
		На виконання умов договору №207 про надання послуг з оцінки, укладеного між представником позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_5 та ФОП «ОСОБА_4.», позивач сплатила 1 350 грн.
		Отже, враховуючи, що внаслідок ДТП, яка сталася з вини ОСОБА_2 було пошкоджено належний позивачу автомобіль НОМЕР_3,  колегія суддів приходить до висновку про наявність правових підстав для стягнення з ОСОБА_2  на користь позивача матеріальної шкоди у розмірі 35 160 грн 07 коп. та витрат за складання звіту про визначення вартості матеріального збитку у розмірі 1 350 грн.
		Що стосується прохання ОСОБА_1 в апеляційній скарзі про стягнення пропорційно з ТДВ «СК «Київ Ре» та ОСОБА_2 на її користь витрат, пов'язаних з оплатою послуг судового  експерта при проведенні судової автотоварознавчої експертизи від 11 червня 2018 року у даній справі у розмірі 3 000 грн., то воно не підлягає до задоволення, оскільки вказані вимоги не були предметом розгляду у суді першої інстанції та рішення суду по них не ухвалювалось. Тому відповідно до положень ст.376 ЦПК України у суду апеляційної інстанції відсутні підстави для їх вирішення. До того ж колегія суддів враховує, що при визначення розміру матеріального збитку позивач не виходила із розміру, який визначений відповідно до висновку судової автотоварознавчої експертизи від 11 червня 2018 року.
		Вирішуючи питання про стягнення із ОСОБА_9 на користь ОСОБА_8 судових витрат, колегія суддів виходить з такого.
		Право на правову допомогу гарантовано статтями 8, 59 Конституції України, офіційне тлумачення якого надано Конституційним Судом України (Рішення від 16 листопада 2000 року №13-рп/2000; Рішення від 30 вересня 2009 року № 23-рп/2009; Рішення від 11 липня 2013 року №6-рп/2013).
		Відповідно до ч.1 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
		До витрат, пов'язаних з розглядом судової справи, належать витрати на професійну правничу допомогу (п.1 ч.3 ст.133 ЦПК України).
		Частиною 1 ст. 137 ЦПК України передбачено, що витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
		Відповідно до ч.3 ст.137 ЦПК України для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
		Згідно з ч. 4 ст.137 ЦПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
		За умовами ст.ст. 6, 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
		З матеріалів справи вбачається, що 01 березня 2017 року між товариством з обмеженою відповідальністю «Автопоміч» в особі директора - адвоката Мелеха Д.О. та позивачем по справі ОСОБА_11 був укладений договір про надання правової допомоги, за умовами якого адвокат Мелех Д.О. на умовах платності зобов'язався надавати ОСОБА_1 правову допомогу (а.с.46, 52).
		На підтвердження понесених витрат на правничу допомогу, позивачем надано суду акт виконаних робіт від 09 березня 2017 року, у якому міститься детальний перелік робіт та їх вартість у сумі 4 000 грн (а.с.50).
		Також позивачем надано квитанцію на підтвердження оплати послуг адвоката за договором про надання правової допомоги від 02 березня 2017 року на суму 4 000 грн         (а.с.49).
		Надані позивачем документи відповідно до положень ст.ст. 12,81 ЦПК України є належними доказами сплати ОСОБА_1 грошових коштів за надання професійної правничої допомоги ТОВ «Автопоміч» в особі директора - адвоката Мелеха Д.О. у даній справі.
		Також встановлено, що за пред'явлення позову ОСОБА_1 сплатила судовий збір у розмірі 640 грн, а за подання апеляційної скарги - 1 057 грн (а.с.8, 186).
		Згідно з ч.1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
		Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову - на відповідача (п.1 ч.2 ст.141 ЦПК України).
		Відповідно до ч.13 ст.141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
		Оскільки судом апеляційної інстанції позовні вимоги ОСОБА_1 до    ОСОБА_2 задоволено та враховуючи, що відповідно до положень ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються, у тому числі з судового збору та витрати на професійну правничу допомогу, то у з урахуванням положень ст.141 ЦПК України, понесені            ОСОБА_1 судові витрати підлягають стягненню з ОСОБА_2 на її користь, а саме, витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 4 000 грн та судовий збір у розмірі 1 697 грн 20 коп.
		Згідно з ч.3 ст.389 ЦПК України судові рішення у малозначних справах (ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб) не підлягають касаційному оскарженню, крім випадків, визначених у п.2 ч.3 ст.389 ЦПК України.
		Керуючись ст.ст.367, 374, 376, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах, 
		П О С Т А Н О В И В:
		Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
		Рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 22 листопада 2018 року скасувати та ухвалити нове рішення. 
		Позов ОСОБА_1 до товариства з додатковою відповідальністю «Страхова компанія «Київ Ре», ОСОБА_2 про відшкодування матеріальної шкоди - задовольнити частково.
		Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 матеріальну шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди у розмірі 35 160 грн 07 коп. та витрати, пов'язані з оплатою послуг за складання звіту про оцінку матеріального збитку у розмірі 1 350 грн, а всього 36 510 (тридцять шість тисяч п'ятсот десять) грн 07 коп. 
		Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 4 000 грн та судовий збір у розмірі 1 697 грн 20 коп.
		У задоволенні решти позовних вимог ОСОБА_1 відмовити.
		Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття і оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, визначених у ч.3 ст.389 ЦПК України.
		 
		Головуючий
		 
		Судді:

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...