Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 220/121/18 : Кримінальні справи (до 01.01.2019); Злочини проти основ національної безпеки України; Посягання на територіальну цілісність і недоторканність України.
Надіслано для оприлюднення: 27.02.2019. Зареєстровано: 28.02.2019. Забезпечено надання загального доступу: 01.03.2019.
Дата набрання законної сили: 27.02.2019
Номер судового провадження: 1-кп/220/13/19
Номер кримінального провадження в ЄРДР: 22017050000000132

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		Справа № 220/121/18 
		Провадження № 1-кп/220/13/19 
		 
		 
		У Х В А Л А 
		Іменем України
		27 лютого 2019 року                     смт Велика Новосілка Донецької області
		Великоновосілківський районний суд Донецької області у складі:
		головуючого судді           ОСОБА_1 
		за участю секретаря         ОСОБА_2 
		прокурора          ОСОБА_3 
		обвинуваченого        ОСОБА_4 
		захисника       адвоката ОСОБА_5 
		розглянувши всудовому засіданні в залі суду в смт. Велика Новосілка кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань від 03.04.2017 року за № 22017050000000132 за обвинуваченням ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченогоч. 2 ст.110КК України,
		ВСТАНОВИВ:
		На розгляді Великоновосілківського районного суду Донецької області перебуває зазначене кримінальне провадження.
		В зв`язку з закінченням терміну повноважень судді ОСОБА_6 , в провадженні якоїперебувала данакримінальна справа, обвинувальний акт розподілено до розгляду судді ОСОБА_1 .
		На даний час справу прийнято до розгляду в підготовчому судовому засіданні. До розгляду справи по суті та дослідження доказів у справі суд не переходив.
		Ухвалою слідчого судді Жовтневого районного суду м. Маріуполя від 06.12.2017 р. обвинуваченому обрано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою строком на 60 днів, до 02.02.2018 р.    
		Ухвалою від 09 січня 2019 року запобіжний захід у вигляді тримання під вартою в черговий раз продовжено до 09 березня 2019 року включно.
		На даний час ОСОБА_4 перебуває під вартою 1 рік два місяці та двадцять один день.
		Прокурор вважав необхідним продовжити строк запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, обраного судом відносно ОСОБА_4 , оскільки зазначені при обранні та продовження запобіжного заходу ризики не зменшилися і продовжують існувати. Також повідомив, що в межах іншого кримінального провадження ОСОБА_4 повідомлено про підозру у вчиненні ще одного кримінального правопорушення.
		Захисник обвинуваченого просила встановити ОСОБА_4 запобіжний захід у вигляді застави, посилаючись на недоведеність заявлених прокурором ризиків та стан здоров`я обвинуваченого, а підозру повідомлено за той самий злочин і за тими самими обставинами що відбувались в той самий період.
		Крім іншого, суду надано довідку медичної установи, за змістом якої, серед іншого, ОСОБА_4 рекомендовано проведення коронарографії з наступним вирішенням необхідності кардіохірургічного втручання (аорто-коронарного шунтування або стернування).
		Обвинувачений підтримав позицію захисника, вважав ризики недоведеними.
		Вислухавши думку сторін кримінального провадження, суд приходить до наступних висновків.
		Так, ОСОБА_4 обвинувачується у вчиненні тяжкого злочину, за який законом передбачено покарання у вигляді позбавлення волі на строк від 5 до 10 років.
		Виходячи із пред`явленого обвинувачення, яке стосується посягання на територіальну цілісність і недоторканість України, в інтересах новоствореної «ДНР» ОСОБА_4 може мати певні зв`язки з «ДНР», під час досудового розслідування перебував у розшуку, існує реальний ризик, що знаючи, яке кримінальне покарання йому загрожує, він може переховатися від суду.
		Отже, на даний час продовжують існувати обставини, які були підставою для обрання запобіжного заходу у виді тримання під вартою відносно обвинуваченого по даному кримінальному провадженню, наявні ризики не зменшилися, тому клопотання прокурора підлягає задоволенню.
		За таких обставин, проаналізувавши доводи сторін, суд приходить до висновку, що наявна необхідність у збереженні обвинуваченомуміри запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою із визначенням строку у межах шестидесяти днів.
		Враховуючи, що строк тримання під вартою обвинуваченого спливає 09 березня 2019 року, то суд вважає за необхідне продовжити строк його тримання під вартою по 27 квітня 2019 року включно.
		Разом з тим, заКонвенцією про захист прав людини і основоположних свободна державу покладається обов`язок вжити заходи до забезпечення прав людини, яка тримається під вартою.
		Відповідно дост.17 Закону України № 3477-IV від 23.02.2006 року «Про виконання рішень і застосування практики Європейського суду з прав людини»суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини, а також українські суди мають застосовувати при розгляді справ практику Європейського Суду з прав людини як джерело права.
		Відповідно дост. 9 Конституції України, чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.
		Згідно із ч. 2ст. 8 КПК України, принцип верховенства права у кримінальному провадженні застосовується з урахуванням практики Європейського суду з прав людини.
		Окрім цього, відповідно до ч. 5ст. 9 КПК України, кримінальне процесуальне законодавство України застосовується з урахуванням практики Європейського суду з прав людини.
		Так, приписами ч.5 ст. 176 КПК України встановлено, що при обранні обвинуваченому у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст. 110 КК України, інші запобіжні заходи, ніж тримання під вартою, не застосовуються.
		Проте, обмеження розгляду клопотання про продовження строку тримання під вартою лише переліком законодавчих (стандартних) підстав для його застосування без встановлення їх наявності та обґрунтованості до конкретної особи ОСОБА_4 є порушенням вимог п.4 ст. 5 Конвенції, що прямо суперечить правовій позиції Європейського суду з прав людини, викладеній у справах «Харченко проти України» та «Белевитський проти Росії».
		Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини по справі «Свершов проти України» тяжкість злочину, в якому обґрунтовано підозрюється особа, має суттєве значення, однак не може бути єдиною підставою для тримання особи під вартою.
		З матеріалів кримінального провадження вбачається, що обвинувачений раніше не судимий, має сім`ю та місце постійного проживання, що свідчить про наявність міцних соціальних зв`язків.
		В своїх рішеннях по справах «Кудла проти Польщі», «Ухань проти України», «Хумматов проти Азербайджану», «Петухов проти України», Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував на тому, що держава повинна забезпечити тримання ув`язненої особи в умовах, які відповідають принципу поваги до її людської гідності, а також належним чином забезпечити її здоров`я та добробут з огляду на практичні потреби ув`язнення. 
		Відсутність належної медичної допомоги може, таким чином, становити поводження, що суперечить ст. 3 Конвенції.
		Стаття 3Конвенції є втіленням однієї з основоположних цінностей демократичного суспільства. Конвенція категорично забороняє катування або нелюдське чи таке, що принижує гідність, поводження або покарання, незважаючи на обставини чи поведінку потерпілого
		Згідно з аналітичною довідкою Моніторингової місії ООН з прав людини в Україні щодо "Впливу положень частини 5 статті 176 Кримінального процесуального кодексу України на права людини" зроблено висновок про те, що: 
		Взяття під варту повинно бути засноване на прийнятому в кожному конкретному випадку рішенні про те, що воно є обґрунтованим і необхідним з урахуванням всіх обставин для таких цілей, як попередження втечі, втручання в процес збирання доказів або рецидиву злочину.
		Статтею 177 "Мета і підстави застосування запобіжних заходів" Кримінального процесуального кодексу України передбачено, що застосування запобіжного заходу має відбуватись з огляду на наявність одночасно двох елементів:
		(i) обґрунтованої підозри у вчиненні особою злочину, та
		(ii) ризиків, які дають суду підстави вважати, що особа не буде виконувати покладених на неї процесуальних обов`язків, а також вчинить спробу:
		1) переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду;
		2) знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення;
		3) незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні;
		4) перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином;
		5) вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.
		Враховуючи викладене, перш ніж застосувати приписи ч. 5 ст. 176 Кримінального процесуального кодексу України, суди мають переконатись у наявності обох із вказаних елементів.
		Положення ч. 5 ст. 176 Кримінального кодексу України порушують окреслені вище міжнародні стандарти прав людини, оскільки обмежують повноваження судів щодо обрання альтернатив досудовому триманню під вартою у кримінальних справах, пов`язаних із конфліктом на сході України.
		Даний висновок ґрунтується на аналізі практики Європейського суду з прав людини, яка, відповідно до Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", має застосовуватись українськими судами як джерело права. 
		ЄСПЛ вже вказував на порушення статті 5 § 3 Конвенції у низці справ, де застосування альтернативних триманню під вартою забезпечувальних заходів було заборонено законом.
		Так, у справі Piruzyan v. Armenia 8 ЄСПЛ встановив, що "клопотання заявника про звільнення під заставу були також: відхилені з огляду на те, що він обвинувачувався у вчиненні правопорушення, яке відповідно до ст. 19 Кримінального кодексу визнається тяжким злочином, а п. 1 ст. 143 Кримінального процесуального кодексу забороняв звільнення під заставу у такому випадку. Суд вважає, що таке автоматичне відхилення клопотань заявника щодо обрання застави, позбавлене будь-якого судового контролю за конкретними обставинами його тримання під вартою, є несумісним з гарантіями статті 5 § 3".
		Відповідно до вказаного рішення ЄСПЛ, національні суди, розглядаючи кримінальні справи, пов`язані з конфліктом, повинні розглядати можливість застосування альтернатив досудовому триманню під вартою, незважаючи на заборону, яка визначена ч. 5 ст. 176 Кримінального процесуального кодексу України.
		Суд також приймає до уваги, що тримання під вартою не повинно бути занадто довгим, оскільки це може порушувати презумпцію невинуватості. Коли затримки стають необхідними, суддя повинен знову розглянути альтернативи досудового тримання під вартою.
		Моніторингова місія ООН з прав людини в Україні також звертає увагу на те, що досудове тримання під вартою не повинно бути обов`язковим для всіх обвинувачених в конкретному злочині без урахування індивідуальних обставин.
		Прецедентне право Конвенції сформулювало чотири базових причини для відмови у звільненні під заставу: а) ризик того, що підсудний не з`явиться в судове засідання; б) ризик того, що підсудний вживатиме заходів для запобігання відправленню правосуддя; в) скоїть інші правопорушення; г) стане причиною порушення громадського порядку (справи Тирон проти Румунії, Смирнова проти Росії Пірузян проти Вірменії).
		Ризик втечі обвинуваченого не може бути встановлений лише на основі суворості можливого вироку. Оцінка такого ризику має проводитись з посиланням на ряд інших факторів, які можуть або підтвердити існування ризику втечі або- вказати, що вона маловірогідна і необхідність в утриманні під вартою відсутня (Панченко проти Росії).
		Ризик втечі має оцінюватися у світлі факторів, пов`язаних з характером особи, її моральністю, місцем проживання, родом занять, майновим станом, сімейними зв`язками та усіма видами зв`язку з країною, в якій така особа піддається кримінальному переслідуванню (Бекчиєв проти Молдови). Ризик втечі не виникає лише за відсутності постійного місця проживання (Сулаоя проти Естонії), § 64). Ризик втечі зменшується зі збігом часу, проведеного під вартою (Ноймайстер проти Австрії).
		У той час як серйозність покарання є релевантною обставиною в оцінці ризику того, що обвинувачений може втекти, тяжкість обвинувачення не може сама по собі служити виправданням тривалого попереднього ув`язнення особи (Ідалов проти Росії, Гарицький проти Польщі, Храїді проти Німеччини, Ілійков проти Болгарії).
		У своєму Рішенні «Подвезько проти України» № 74297/11 від 12.02.15р. Європейський Суд з прав людини у п. 21 вказує, що аргументи «за» і «проти» звільнення (з-під варти), включаючи ризик того, що обвинувачений може перешкоджати належному провадженню у справі, не повинні оцінюватись абстрактно, але мають підтверджуватись фактичними даними. Ризик того, що обвинувачений може переховуватись, не може оцінюватися виключно не підставі ступеня тяжкості можливого покарання. Він має оцінюватися з урахуванням ряду інших відповідних факторів, які можуть або підтвердити існування небезпеки переховування, або довести, що така можливість є настільки незначною, що може не виправдати досудове тримання під вартою.
		До того ж в зазначеному Рішенні Суд звернув увагу на неприпустимість загальних формулювань в судових рішеннях та застосування повторюваних шаблонних фраз. Зазначене не свідчить про те, що суди здійснюють належну оцінку фактів стосовно необхідності застосування такого запобіжного заходу за обставин конкретної справи.
		В порядку ст. 182 КПК України, суд з урахуванням викладених обставин кримінального правопорушення, майнового та сімейного стану підозрюваного, ризиків, які передбачені ст. 177 КПК України, період перебування під вартою, відсутність судимостей, вік та репутацію обвинуваченого, відсутність майнової шкоди та стан здоров`я, міцність соціальних зв`язків, вважає за можливе визначити заставу, достатню для забезпечення виконання підозрюваним обов`язків, передбачених КПК України - в розмірі 40 (сорока) прожиткових мінімумів доходів громадян в сумі 76840 грн. (1921x40 = 76840).
		Керуючись ст.ст. 139,177,178,182,183,197,199, 327 КПК України, суд, -
		УХВАЛИВ:
		Запобіжний захід відносно ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , залишити без зміну вигляді тримання під вартою, продовживши строк цього запобіжного заходу на наступні 60 днів, тобто по 27 квітня 2019 року включно.
		Визначити суму застави у розмірі 40 (сорока) прожиткових мінімумів доходів громадян в сумі 76840 грн., які необхідно внести на депозитний рахунок ТУ ДСА України в Донецькій області до закінчення терміну тримання під вартою.
		При внесенні визначеної суми застави ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_2 з-під варти - звільнити.
		У разі внесення застави, покласти на ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_2 наступні обов`язки:
		1) прибувати до слідчого, прокурора, суду за першою вимогою;
		2) не відлучатися із населеного пункту, в якому він проживає чи перебуває, без дозволу слідчого, прокурора, суду ;
		3) повідомляти слідчого, прокурора, суд про зміну свого місця проживання та/або місця роботи.
		4) утримуватися від спілкування з свідками за даним кримінальним провадженням.
		5) здати на зберігання органам поліції, за місцем проживання свій паспорт (паспорти) для виїзду за кордон, інші документи, що дають право на виїзд з України і в`їзд в Україну.
		6) носити електронний засіб контролю.
		Ухвала підлягає негайному виконанню після її оголошення.
		Ухвала оскарженню не підлягає.
		 
		    Суддя                     ОСОБА_1

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...