Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 905/1562/18 : Господарські справи (до 01.01.2019); Майнові спори; Виконання договору кредитування; Інший спір про виконання договору кредитування.
Надіслано для оприлюднення: 01.03.2019. Зареєстровано: 01.03.2019. Забезпечено надання загального доступу: 04.03.2019.
Дата набрання законної сили: 26.02.2019
Номер судового провадження: 144 Д

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
		проспект Незалежності, 13, місто Харків, 61058
		 
		ПОСТАНОВА
		 
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		"26" лютого 2019 р. Справа № 905/1562/18 
		 
		Колегія суддів у складі: головуючий суддя Фоміна В.О., суддя Крестьянінов О.О., суддя Шевель О.В. 
		за участю секретаря судового засідання Курченко В.А.
		розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Східного апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Акціонерного товариства Українська залізниця (вх.№144 Д/2) та Акціонерного товариства Сбербанк (вх.№ 168 Д/2) на рішення Господарського суду Донецької області від 06.12.18, ухваленого суддею Курило Г.Є. у місті Харкові, повний текст складено 11.12.2018, у справі №905/1562/18 
		за позовом Акціонерного товариства Сбербанк, м. Київ
		до Державного підприємства Донецька залізниця, м. Донецьк 
		за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача  Публічного акціонерного товариства Українська залізниця, м. Київ
		про стягнення 5415000,00 долл. США 
		 
		ВСТАНОВИЛА:
		 
		У серпні 2018 року ОСОБА_1 товариство Сбербанк звернулось до Господарського суду Донецької області з позовом до Державного підприємства Донецька залізниця про стягнення заборгованості в розмірі 5415000,00 доларів США, з яких 3750000,00 доларів США заборгованість за основною сумою кредитної лінії та 1635000,00 доларів США заборгованість за процентами за користування кредитною лінією.
		Рішенням Господарського суду Донецької області від 06.12.2018 у справі №905/1562/18 позов задоволено частково. Стягнуто з Державного підприємства Донецька залізниця на користь АТ Сбербанк заборгованість за основною сумою кредитної лінії у розмірі 3750000,00 доларів США, заборгованість за простроченими процентами за користування кредитною лінією у розмірі 1370000,00 доларів США, судовий збір в розмірі 616700,00грн. В іншій частині позовних вимог відмовлено. 
		ПАТ Українська залізниця з рішенням суду не погодилось, звернулось до Східного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Донецької області від 06.12.2018 року по справі № 905/1562/18 в частині стягнення з Державного підприємства Донецька залізниця 1361250,00 доларів США процентів, та ухвалити у цій частині нове рішення, яким відмовити АТ Сбербанк у задоволенні позовних вимог до Державного підприємства Донецька залізниця в частині стягнення 1361250,00 доларів США процентів.
		Скарга третьої особи мотивована тим, що судом першої інстанції безпідставно не враховано висновки ОСОБА_2 Верховного Суду, викладені у постанові від 28.03.2018 у справі №444/9519/12, якими визначено право кредитодавця нараховувати проценти за користування кредитними коштами тільки в межах періоду кредитування.
		Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 14.01.2019 у даній справі відкрито апеляційне провадження, апеляційний розгляд призначено на 14.02.2019. 
		АТ «Сбербанк» з рішенням суду не погодився, звернувся до Східного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Донецької області від 06.12.2018 року по справі № 905/1562/18 в частині відмови АТ Сбербанк в стягненні заборгованості за процентами, нарахованими в період з 21.12.2014 по 20.07.2015 у загальному розмірі 265000 доларів США, прийняти нове рішення, яким позовні вимоги АТ Сбербанк задовольнити в повному обсязі. В іншій частині рішення Господарського суду Донецької області від 06.12.2018 року по справі №905/1562/18 залишити без змін.
		Скарга позивача мотивована тим, що судом першої інстанції неправомірно встановлено відсутність підстав для переривання строку позовної давності, про яку заявляв відповідач у даній справі в частині вимог про нарахування процентів за користування кредитом.
		Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 14.01.2019 у даній справі відкрито апеляційне провадження, апеляційний розгляд призначено на 14.02.2019. 
		28.01.2019 від АТ «Укрзалізниця» надійшов відзив на апеляційну скаргу АТ «Сбербанк», в якому третя особа просить залишити апеляційну скаргу АТ «Сбербанк» без задоволення, рішення в частині відмови в позові про стягнення 265000,00 грн. дол США без змін.
		01.02.2019 від АТ «Сбербанк» надійшов відзив на апеляційну скаргу АТ «Укрзалізниця», в якому банк просить апеляційну скаргу АТ «Укрзалізниця» залишити без задоволення.
		11.02.2019 від ДП «Донецька залізниця» надійшов відзив на апеляційні скарги АТ «Сбербанк» та АТ «Укрзалізниця», в якому відповідач просить відмовити у задоволенні апеляційної скарги АТ «Сбербанк», та задовольнити апеляційну скаргу АТ «Укрзалізниця», скасувати рішення Господарського суду Донецької області від 06.12.2018 по справі №905/1562/18 в частині стягнення з Державного підприємства «Донецька залізниця» 1370000,00 долл. США процентів, та ухвалити у цій частині нове рішення, яким відмовити АТ «Сбербанк» у задоволенні позовних вимог до Державного підприємства «Донецька залізниця» в частині стягнення 1370000,00 долл. США процентів.
		В судовому засіданні 14.02.2019 оголошено перерву до 26.02.2019.
		В судовому засіданні 26.02.2019 учасники справи підтримали свої доводи викладені в апеляційних скаргах та відзивах на апеляційні скарги. Зокрема, представник АТ «Сбербанк» просив апеляційну скаргу АТ «Укрзалізниця» залишити без задоволення, рішення Господарського суду Донецької області скасувати в частині відмови АТ Сбербанк в стягненні заборгованості за процентами, нарахованими в період з 21.12.2014 по 20.07.2015 у загальному розмірі 265000 доларів США, прийняти нове рішення, яким позовні вимоги в цій частині задовольнити. Представник АТ «Укрзалізниця» просила суд залишити апеляційну скаргу АТ «Сбербанк» без задоволення, рішення в частині відмови в позові про стягнення 265000,00 грн. дол США без змін, однак просила скасувати рішення Господарського суду Донецької області від 06.12.2018 року по справі № 905/1562/18 в частині стягнення з Державного підприємства Донецька залізниця 1 362 500,00 доларів США процентів, усно уточнивши апеляційну скаргу та зазначивши про помилку в розрахунку, наведеному в апеляційній скарзі, просила ухвалити у цій частині нове рішення, яким відмовити АТ Сбербанк у задоволенні позовних вимог до Державного підприємства Донецька залізниця в частині стягнення 1332250,00 доларів США процентів. Представник ДП «Донецька залізниця» підтримала доводи представника АТ «Укрзалізниця».
		Відповідно до статті 269 ГПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що обєктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обовязковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
		Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення присутніх представників сторін, зясувавши обставини справи та перевіривши їх доказами в межах, встановлених статтею 269 ГПК України, а також перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а також повноту встановлення обставин справи та відповідність їх наданим доказам, встановила наступне.
		21.09.2012 між Публічним акціонерним товариством Дочірній банк Сбербанку Росії (правонаступником якого є позивач ОСОБА_1 товариство Сбербанк, м. Київ, банк) та відповідачем, Державним підприємством Донецька залізниця, м. Донецьк (позичальник) укладено договір про відкриття кредитної лінії №32-В/12/66/ЮО (кредитний договір), за змістом п.1.1 якого банк відкриває позичальнику відновлювальну кредитну лінію в доларах США, що надалі іменується кредитна лінія, та на підставі додаткових угод до цього договору окремими частинами (траншами) надає позичальнику кредитні кошти у порядку і на умовах, визначених цим договором. Позичальник, у свою чергу, зобов'язується використати кредит з метою, зазначеною у п.1.5 цього договору, своєчасно та у повному обсязі виплачувати банку проценти за користування кредитом, виконати інші умови цього договору та повернути банку кредит у терміни, встановлені цим договором та/або додатковими угодами до цього Договору. 
		Умовами п.п. 1.2, 1.4, 1.5 кредитного договору передбачено, що ліміт кредитної лінії складає 3750000,00 доларів США. Останній день дії кредитної лінії - 18.09.2015. У цьому договорі терміном останній день дії кредитної лінії позначається термін, з настанням якого зобовязання банку з наданням позичальнику кредиту на умовах цього договору припиняються. Кредит надається на капітальні інвестиції.
		Пунктами 4.1, 4.2 кредитного договору в день підписання цього договору банк відкриває позичальнику позичковий рахунок для обліку кредиту. Банк надає позичальнику кредит лише у межах строку дії кредитної лінії окремими частинами (траншами) шляхом надання траншу в сумі, що дорівнює ліміту кредитної лінії, або декількох траншів, але так, щоб у будь-який момент розмір кредиту не перевищував ліміт кредитної лінії. Кожний транш надається на підставі окремої додаткової угоди до цього договору, укладеної між позичальником і банком, у строк не пізніше 3 днів з дня її укладення. Додаткові угоди про надання окремих траншів можуть бути укладені лише за взаємною згодою сторін і є невід'ємною частиною цього договору. У кожній такій додатковій угоді сторони повинні визначити:
		- розмір траншу кредиту в межах розміру ліміту кредитної лінії;
		- строк надання і повернення траншу кредиту;
		- реквізити для надання кредиту, якщо вони відрізняються від зазначених у п.9.2 цього договору.
		Відповідно до п.4.3 кредитного договору протягом строку дії кредитної лінії та у межах вільного залишку її ліміту за умови укладення додаткових угод згідно з п.4.2 цього договору позичальник має право необмежену кількість разів отримувати кредит у порядку та на умовах, передбачених цим договором. Зобов'язання банку з надання позичальнику кредиту за цим договором чинне лише в межах терміну дії банківської ліцензії банку, виданої Національним банком України.
		Після укладення додаткової угоди згідно з п.4.2 цього договору банк здійснює кредитування позичальника за умови, що: 
		- заява позичальника про надання кредиту оформлена відповідно до вимог цього договору; 
		- виконані умови, передбачені п.4.4 цього договору та відсутні обставини, які відповідно до п.8.3 цього договору надають право банку в односторонньому порядку вимагати від позичальника дострокового повернення повної суми заборгованості за цим договором, а також інші права, передбачені законодавством України та/або цим договором та/або договорами забезпечення. Банк зобовязаний надавати позичальнику кредитні кошти на підставі його заяви не пізніше 3 робочих днів з дня її отримання або протягом більш тривалого строку, зазначеного в такій заяві. Заява подається в банк в письмовому вигляді або передається в електронному вигляді засобами системи клієнт-банк з використанням електронних підписів у порядку та на умовах передбачених відповідним договором, укладеним позичальником з банком (п.4.5 кредитного договору).
		Згідно із п.8.1 кредитного договору позичальник зобов'язується повертати банку кожен із траншів кредиту у термін, зазначений у відповідній додатковій угоді до цього договору.
		За будь-якими вимогами сторін, які випливають за даним договором, встановлюється позовна давність тривалістю у три роки (п. 11.6 кредитного договору).
		За приписами п.п.6.1  6.3 кредитного договору позичальник зобов'язується сплачувати банку за користування кредитом проценти у розмірі, передбаченому договором. Проценти за кредитом нараховуються на загальну суму заборгованості за кредитною лінією в валюті заборгованості. Нарахування процентів за користування кредитом здійснюється щоденно протягом дії цього договору із розрахунку 360 днів у році. Нарахування процентів починається з дня надання кредиту (включно). Нарахування процентів повністю і остаточно припиняється в день фактичного повернення кредиту в повному обсязі. День повернення кредиту не враховуються при нарахуванні процентів. Проценти, нараховані відповідно до пунктів 6.1  6.2 цього договору, позичальник зобовязаний сплачувати щомісяця не пізніше 3 робочих днів, наступних за днем закінчення періоду. При цьому під періодом сторони розуміють кожний з періодів, який починається з того числа місяця, в якому був укладений цей договір, і закінчується в день, що передує такому числу наступного (відповідного) місяця (т.ч. проценти за кредитом за такий день нараховуються).
		Цей договір набуває чинності з дати його підписання банком та позичальником, скріплення печатками сторін, та зобов'язання по ньому виникають після погодження його Міністерством інфраструктури України та Міністерством фінансів України, і діє до повного виконання зобов'язань позичальника по цьому договору (п.11.3 укладеного сторонами правочину).
		Надання кредиту на умовах наведеного договору підтверджується заявою ДП «Донецька залізниця» №НЗЕ-10/2987 від 26.10.2012 про надання 26.10.2012 кредиту у розмірі 3750000,00 доларів США згідно договору №32-В/12/66/ЮО від 21.09.2012 шляхом перерахування на позичковий рахунок №26003013000233 (840) в Акціонерному товаристві Сбербанк Росії.
		Додатковою угодою №1 від 26.10.2012 сторони погодили, що позичальнику надається транш кредиту в сумі 3750000,00 доларів США на строк з 26.10.2012 по 20.08.2015.
		Відповідно до меморіального валютного ордеру №39589601 від 26.10.2012 на суму 3750000,00 доларів США, підтверджується виконання АТ «Сбербанк» зобов`язання щодо видачі кредитних коштів за кредитним договором №32-В/12/66/ЮО від 21.09.2012 ДП «Донецька залізниця». 
		Відповідно до банківських виписок та розрахунків заборгованості, станом на 14.08.2018 заборгованість за основною сумою кредитної лінії складає 3750000,00 дол. США, заборгованість за процентами за користування кредитною лінією складає та 1665000,00 дол. США (з них прострочених  1635000,00 доларів США).
		Неналежне виконання умов кредитного договору з боку відповідача стало підставою для звернення позивача з позовом про стягнення 3750000,00 долл. США основного боргу та 1635000,00 долл. США процентів за користування кредитними коштами.
		Приймаючи рішення про часткове задоволення позовних вимог, суд першої інстанції встановив наявними підстави для стягнення з відповідача суми наданого кредитного траншу (основного боргу) за кредитним договором у розмірі 3750000,00 долл. США, та 1370000,00 долл. США процентів за користування кредитними коштами. Відмовляючи у стягненні 265000,00 долл. США процентів, суд першої інстанції зазначив, що позивачем не доведено факт переривання позовної давності, заявленої відповідачем щодо вимог про стягнення процентів за користування кредитними коштами за період з 21.12.2014 по 20.07.2015, та з урахуванням загального строку позовної давності зменшив суму процентів до 1370000,00 долл. США.
		Розглянувши вказане рішення на предмет правильного застосування норм матеріального та процесуального права, колегія суддів погоджується з наведеними висновками суду першої інстанції в частині позовних вимог про стягнення процентів за користування кредитними коштами, оскільки доводи апеляційних скарг підстав нарахування та стягнення суми основного боргу (кредитного траншу у розмірі 3750000,00 долл США) не стосуються.
		За своєю правовою природою договір №32-В/12/66/ЮО від 21.09.2012 є кредитним договором, згідно з яким, за приписами ст. 1054 Цивільного кодексу України, банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 глави 71 Цивільного кодексу України, якщо інше не встановлено параграфом 2 і не випливає із суті кредитного договору.
		Позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики (ст. 1048 Цивільного кодексу України).
		Відповідно до ч.1 ст. 1049 Цивільного кодексу України, позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
		Позика вважається повернутою в момент зарахування грошової суми, що позичалася, на банківський рахунок позикодавця (ч. 3 ст. 1049 Цивільного кодексу України). 
		Однак, у відповідності до п. 6.2. кредитного договору сторони домовились, що нарахування процентів за користування кредитом здійснюється щоденно протягом дії цього договору із розрахунку 360 днів у році; нарахування процентів повністю і остаточно припиняється в день фактичного повернення кредиту в повному обсязі. 
		При цьому в п. 11.3 кредитного договору зазначено, що строк дії договору - до повного виконання зобовязань позичальника по цьому договору. 
		Отже, виходячи з умов кредитного договору від 21.09.2012 №32-В/12/66/ЮО проценти нараховуються позивачем, та, відповідно, сплачуються відповідачем до дня фактичного повернення кредиту.
		Відповідач посилається на правовий висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 28.03.2018 у справі № 444/9519/12, згідно якого положення абз. 2 ч. 1 ст. 1048 ЦК України, за яким проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін, може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування. Після спливу визначеного договором строку кредитування право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняються.
		Тим самим, АТ «Укрзалізниця» вважає, що позивачем неправомірно нараховано проценти за період починаючи з 20.08.2015 (день закінчення кредитування за спірним договором), а судом першої інстанції безпідставно задоволено суму процентів нарахованих з 21.07.2015.
		Однак, колегія суддів не погоджується з такими висновками АТ «Укрзалізниця», оскільки відповідно до приписів статті 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України).
		Суд апеляційної інстанції зазначає, що у даній справі сторонами у пункті 6.2 кредитного договору з урахуванням принципу свободи договору (статті 6, 627 ЦК України) передбачено іншу домовленість, яка, на відміну від загального правила щомісячної виплати процентів лише у межах погодженого сторонами строку кредитування, встановленого абзацом 2 частини 1 статті 1048 ЦК України, допускає нарахування банком процентів за користування кредитом по день повного погашення заборгованості.
		До аналогічного висновку дійшов Верховний Суду при розгляді справи №913/11/18 від 13.12.2018.
		До того ж, у справі №444/9519/12, по якій ОСОБА_2 Верховного Суду висловила свою думку, обставини справи були відмінними ніж в даній справі.
		Відтак, враховуючи умови договору №32-В/12/ЮО від 21.09.2012, судом першої інстанції правильно не застосовано до правовідносин сторін даного спору правову позицію ОСОБА_2 Верховного Суду, викладену в постанові від 28.03.2018 у справі № 444/9519/12. 
		Також колегія суддів зазначає, що правомірним є нарахування банком процентів за період з 21.12.2014 по 13.08.2018, оскільки, як зазначалось, умовами (п. 6.2.) кредитного договору сторони домовились, що нарахування процентів повністю і остаточно припиняється в день фактичного повернення кредиту в повному обсязі. 
		Судом також перевірена арифметична відповідність заявлених до стягнення суми боргу за кредитом та відсотками даними бухгалтерського обліку, умовам кредитного договору, та встановлена їх ідентичність та відповідність умовам.
		Відповідачем заявлено про застосування строку позовної давності щодо стягнення процентів за користування кредитом за період з 21.12.2014 по 15.08.2015.
		Відповідно до статті 257 Цивільного кодексу України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
		Наслідки спливу позовної давності передбачено ст. 267 Цивільного кодексу України.
		Згідно з ч. 3, 4 статті 267 ЦК України, позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
		Відповідно до ч. 1 ст. 261 Цивільного кодексу України, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. 
		У відповідності до ст. 264 Цивільного кодексу України перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку. Позовна давність переривається у разі пред'явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач. Після переривання перебіг позовної давності починається заново. Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується.
		Вчинення особою дій, що свідчить про визнання нею свого боргу є підставою для переривання строку давності за умови, якщо такі дії вчинені особисто особою, до якої пред'явлено вимогу, а дії вчинені іншою особою (не відповідачем) не переривають строк позовної давності для пред'явлення вимог саме до відповідача.
		Як зазначає позивач листами від 13.10.2014 №в-о Н-01/2954, від 23.11.2015 №в.о. Н-01/2963, від 29.10.2015 №в.о. Н-01/2655, від 15.10.2015 №в.о. Н-01/2446, від 09.09.2015 № в.о. Н-01/2032, від 28.07.2015 №2012/496, від 21.01.2015 №в.о. Н-01/25; довідками про установчі документи та органи управління від 05.08.2015 №2012/533 та від 08.07.2015 №в.о. Н-01/1510 та листом від 27.11.2015 №ЦЦР-6/1030 Державної адміністрації залізничного транспорту України, відповідач вчинив дії, що свідчать про переривання строку позовної давності.
		Колегія суддів зазначає, що у дослідженні обставин, пов'язаних із вчиненням зобов'язаною особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку (частина перша статті 264 ЦК України), необхідно у кожному випадку встановлювати, коли конкретно вчинені боржником відповідні дії, маючи на увазі, що переривання перебігу позовної давності може мати місце лише в межах строку давності, а не після його спливу. До дій, що свідчать про визнання боргу або іншого обов'язку, можуть, з урахуванням конкретних обставин справи, належати: визнання пред'явленої претензії; зміна договору, з якої вбачається, що боржник визнає існування боргу, а так само прохання боржника про таку зміну договору; письмове прохання відстрочити сплату боргу; підписання уповноваженою на це посадовою особою боржника разом з кредитором акта звірки взаєморозрахунків, який підтверджує наявність заборгованості в сумі, щодо якої виник спір; письмове звернення боржника до кредитора щодо гарантування сплати суми боргу; часткова сплата боржником або з його згоди іншою особою основного боргу та/або сум санкцій. При цьому якщо виконання зобов'язання передбачалося частинами або у вигляді періодичних платежів і боржник вчинив дії, що свідчать про визнання лише певної частини (чи періодичного платежу), то такі дії не можуть бути підставою для переривання перебігу позовної давності стосовно інших (невизнаних) частин платежу. 
		Вчинення боржником дій з виконання зобов'язання вважається таким, що перериває перебіг позовної давності, лише за умови, коли такі дії здійснено уповноваженою на це особою, яка представляє боржника у відносинах з кредитором у силу закону, на підставі установчих документів або довіреності.
		З матеріалів справи вбачається, що часткова оплата заборгованості по процентам, здійснена відповідачем в листопаді 2014 року.
		Досліджуючи докази на підтвердження переривання відповідачем позовної давності, колегія суддів зазначає, що в листі від 27.11.2015 №ЦЦР-6/1030 саме керівником Державної адміністрації залізничного транспорту України висловлено підтвердження наявності заборгованості станом на 27.11.2015 за кредитним договором №32-В/12/66/ЮО від 21.09.2012, тоді як позичальником у спірних кредитних відносинах є Держану підприємство «Донецька залізниця». 
		Отже, враховуючи, що ДП «Донецька залізниця» та АТ «Укрзалізниця» є різними юридичними особами, тому визнання заборгованості за спірним кредитним договором особою, яка не є стороною договору, не свідчить про визнання заборгованості відповідачем.
		З листа від 13.10.2014 №в-о Н-01/2954 вбачається, що ДП «Укрзалізниця» підтвердила заборгованість за декільками кредитними договорами з АТ «Сбербанк» у розмірі 94976948,59 долл США. Проте, колегія суддів зазначає, що не вбачається можливим дослідити чи входить до складу цієї суми сума процентів за користування кредитними коштами за договором від 21.09.2012 №32-В/12/66/ЮО і в якому розмірі.
		Зміст інших листів, заяв та довідок, на які звертав увагу позивач, як на доказ переривання позовної давності не містить підтверджень визнання відповідачем суми боргу за процентами за користування кредитом за спірним договором та за спірний період.
		Відтак, суд першої інстанції дійшов до правильного висновку про те, що позивач не довів факт переривання позовної давності щодо позовних вимог про стягнення відсотків нарахованих за період з 21.12.2014 по 20.07.2015. 
		З огляду на обовязок відповідача сплачувати проценти до дня фактичного повернення заборгованості за кредитом, неповернення відповідачем отриманого кредиту станом на дату розгляду даної справи та щомісячне нарахування процентів на суму кредиту, проценти підлягають стягненню за кожен місяць прострочення виконання зобовязання з урахуванням того, що позовну давність необхідно обчислювати щодо кожного місяця окремо за попередніх три роки до дня подання позову. 
		Таким чином, правомірним є також висновок суду першої інстанції стосовно нарахування процентів за користування кредитними коштами за період з 21.07.2015 по 13.08.2018, тобто в межах загального строку позовної давності, про яку заявлено відповідачем.
		Відповідно, судом першої інстанції правомірно встановлено суму процентів, що підлягає стягненню з відповідача у розмірі 1370000,00 долл США , за період починаючи з 21.07.2015, оскільки строк сплати процентів нарахованих за період з 21.07.2015 по 20.08.2015 повинен був відбутися після 17.08.2015 (п. 6.3 договору).
		За таких обставин, колегія суддів зазначає про законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в частині розгляду позовних вимог про стягнення процентів за користування кредитними коштами.
		У справі «Устименко проти України» (заява № 32053/13) Європейський суд з прав людини констатував, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване пунктом першим статті 6 Конвенції, повинно тлумачитися у світлі Преамбули Конвенції, відповідна частина якої проголошує верховенство права спільною спадщиною Високих Договірних Сторін. Процедура розгляду справи судами повинна відповідати вимогам статті 6 Конвенції та положенням законодавства України та має бути збалансована з реальністю правового захисту та ефективністю рішень судів усіх інстанцій, як найважливіших аспектів реалізації принципу верховенства права.
		Керуючись практикою Європейського Суду з прав людини, колегія суддів зазначає, що у Рішенні «Серявін та інші проти України» (№ 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року) Високий Суд вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, повязаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобовязує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обовязок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.
		Відповідно до ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, обєктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний звязок доказів у їх сукупності.
		Доводи апеляційних скарг АТ «Сбербанк» та АТ «Укрзалізниця» не знайшли свого підтвердження в матеріалах справи, та спростовуються вищенаведеним.
		Статтею 236 ГПК України передбачено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно зясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
		Оскаржуване рішення відповідає вимогам статті 236 ГПК України, а тому відсутні підстави для його скасування.
		Відповідно до статті 276 ГПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
		Керуючись ст.ст. 269, 270, п. 1 ст. 275, ст. 276, ст. 282 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів Східного апеляційного господарського суду,
		ПОСТАНОВИЛА:
		Апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Сбербанк» залишити без задоволення.
		Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Укрзалізниця» залишити без задоволення.
		Рішення Господарського суду Донецької області від 06.12.2018 у справі № 905/1562/18 залишити без змін.
		Постанова набирає законної сили з дня її прийняття. Порядок і строки оскарження передбачені ст. ст. 286-289 ГПК України.
		 
		 
		Повний текст постанови складено 01.03.2019 
		 
		Головуючий суддя В.О. Фоміна
		 
		Суддя О.О. Крестьянінов 
		 
		Суддя О.В. Шевель

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...