Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 910/16144/18 : Господарські справи (до 01.01.2019); Укладення, зміни, розірвання, виконання договорів (правочинів) та визнання їх недійсними, зокрема:; Невиконання або неналежне виконання зобов’язань; банківської діяльності.
Надіслано для оприлюднення: 04.03.2019. Зареєстровано: 04.03.2019. Забезпечено надання загального доступу: 05.03.2019.
Дата набрання законної сили: 12.06.2019
Результат оскарження 12.06.2019 Північний апеляційний господарський суд: залишено рішення місцевого суду без змін, а скаргу без задоволення
Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		   ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
		РІШЕННЯ
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		м. Київ
		26.02.2019Справа №  910/16144/18
		За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Фітокорм", м. Київ
		до Акціонерного товариства "Сбербанк", м. Київ
		третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - Товариство з обмеженою відповідальністю "Фосагро-Україна", м. Київ
		про стягнення 8 715 600,00 грн, -  
		Суддя Морозов С.М.
		За участю представників учасників справи:
		від позивача: Колос М.М. (адвокат);
		від відповідача: Ковриженко С.О. (адвокат);          
		від третьої особи: не з'явились.
		 
		ОБСТАВИНИ СПРАВИ:
		Товариство з обмеженою відповідальністю "Фітокорм" (позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовною заявою про стягнення з Акціонерного товариства "Сбербанк" (відповідач) грошових коштів у розмірі 8 715 600,00 грн, посилаючись на протиправне позадоговірне списання відповідачем грошових коштів з рахунку позивача. 
		Ухвалою Господарського суду міста Києва від 10.12.2018 року позовну заяву залишено без руху та встановлено позивачу строк та спосіб для усунення її недоліків.
		26.12.2018 року до суду від позивача надійшла заява про усунення недоліків позовної заяви з додатками.
		Ухвалою Господарського суду міста Києва від 14.01.2019 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження, залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - Товариство з обмеженою відповідальністю "Фосагро-Україна" та призначено підготовче засідання на 05.02.2019 року.
		У запропонований судом строк до суду від відповідача надійшов (направлений засобами поштового зв'язку 29.01.2019 року) відзив на позовну заяву, відповідно до якого останній заперечує проти задоволення вимог позивача, посилаючись на те, що банк виконуючи вимоги законодавства України, нормативно-правових актів НБУ і внутрішніх документів банку з питань фінансового моніторингу щодо недопущення проведення фінансової операції особою, яка перебуває у санаційному списку, зарахував спірні кошти, що надійшли від третьої особи на рахунок позивача та обліковує їх на рахунку кредиторської заборгованості № НОМЕР_1 (980). Таким чином, на думку відповідача, ним жодним чином не порушені права позивача, оскільки право власності на спірні кошти банком не набуто. Крім того, відповідач вважає, що позивачем обрано невірний спосіб захисту порушеного права, а банк у цьому випадку є неналежним відповідачем.
		Позивач своїм правом на подання відповіді на відзив не скористався.
		Ухвалою Господарського суду міста Києва від 23.01.2019 року на підставі ст. ст. 120-121 ГПК України учасників справи було повідомлено про те, що підготовче засідання призначене на 05.02.2019 року не відбудеться у зв'язку з перебуванням судді Морозова С.М. у відпустці та призначено наступне засідання у справі на 12.02.2019 року.
		У підготовчому засіданні 12.02.2019 року представник позивача відкликала подані до суду клопотання про витребування доказів та просила суд їх не розглядати.
		Суд на місці ухвалив залишити подані позивачем клопотання про витребування доказів без розгляду.
		Ухвалою Господарського суду міста Києва від 12.02.2019 року закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 26.02.2019 року.
		Про призначені судом підготовчі та судове засідання 26.02.2019 року третя особа була повідомлена належним чином, докази чого містяться у матеріалах справи, проте явку свого представника у засідання не забезпечила, про причини неявки суд не повідомила та її неявка не перешкоджає вирішенню спору, у запропонований судом строк своїм правом на подання пояснень не скористалась.
		В судовому засіданні 26.02.2019 року представник позивача підтримала позовні вимоги та просила суд їх задовольнити.
		Представник відповідача проти задоволення вимог позивача заперечував з підстав, викладених у відзиві та просив суд відмовити у позові.
		В судовому засіданні 26 лютого 2019 року судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.
		Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, Господарський суд міста Києва, -
		 
		ВСТАНОВИВ:
		20.11.2017 року між позивачем (клієнт) та відповідачем (банк) укладено Договір банківського обслуговування - Заява-Договір № Т012-013062724 щодо обслуговування на умовах пакету продуктів та послуг в рамках Договору щодо банківського обслуговування (далі - Договір, Заява-Договір), відповідно до п. 5.1.1. якого банк відкриває клієнту  поточний рахунок № НОМЕР_4 у UАН, EUR, USD, RUB та здійснює розрахунково-касове обслуговування клієнта на умовах обраного тарифного пакету згідно з Розділом І Тарифів на умовах та в порядку, передбаченому цією Заявою-Договором та відповідними положенням Умов.
		Згідно п. 5.2.1. Заяви-Договору банк відкриває клієнту картковий рахунок НОМЕР_2 у UАН та випускає до нього та надає клієнту картку та ПІН-конверт. 
		На підставі цієї Заяви-Договору банк відкриває клієнту вкладний рахунок НОМЕР_3 у UАН, EUR, USD, на який клієнт має право перераховувати кошти у відповідних валютах (пункт 5.3.1. Заяви-Договору).
		Як вказує позивач та підтверджується матеріалами справи, 24 травня 2018 року позивачем здійснено списання грошових коштів з поточного рахунку позивача НОМЕР_5 в розмірі 8 715 600,00 грн (далі також - спірні кошти), які належать позивачеві.
		За твердженнями позивача, списання грошових коштів з його рахунку мало місце при наступних обставинах, що також вбачається з матеріалів справи.
		Так, між позивачем та третьої особою 19 січня 2018 року було укладено Договір поставки № 89/ФТК, відповідно до умов якого третя особа як постачальник за договором зобов'язувалась передати у власність позивача товар, а позивач зобов'язувався оплатити його вартість.
		У матеріалах справи містяться належним чином засвідчені копії рахунків на оплату по замовленням № 1925 від 21 травня 2018 року на суму 6  681  960,00 грн та № 1927 від 21 травня 2018 року на суму 2  033  640,00 грн.
		На виконання договірних зобов'язань з третьою особою, на підставі виставлених останньою названих вище рахунків, позивачем було перераховано третій особі (згідно призначень платежів) грошові кошти в загальній сумі 8 715 600, 00 грн, що підтверджується наявними у матеріалах справи копіями платіжних доручень № 167 від 22.05.2018 року на суму 1  113  660,00 грн, № 168 від 22.05.2018 року на суму 1  113  660,00 грн, № 169 від 22.05.2018 року на суму 1  113  660,00 грн, № 170 від 22.05.2018 року на суму 1  113  660,00 грн, № 171 від 22.05.2018 року на суму 1  113  660,00 грн, № 172 від 22.05.2018 року на суму 1  113  660,00 грн, № 173 від 22.05.2018 року на суму 1  016  820,00 грн та № 174 від 22.05.2018 року на суму 1  016  820,00 грн, а також випискою по особовим рахункам позивача № НОМЕР_4 за 22.05.2018 року.
		Як вказує позивач, оскільки станом на 24 травня 2018 року третя особа свої зобов'язання за Договором поставки № 89/ФТК не виконала та не здійснила поставку обумовленого з позивачем товару, останній направив на адресу третьої особи лист вих. №240518-1 від 24.05.2018 року з проханням повернути грошові кошти в загальній сумі 8 715 600, 00 грн в найкоротші строки.
		24 травня 2018 року третя особа на підставі зазначеного вище листа позивача здійснила повернення грошових коштів за непоставлений товар (згідно призначення платежу) на суму 8 715 600,00 грн, що підтверджується наявною у матеріалах справи належним чином засвідченими копіями платіжного доручення № 2460 від 24.05.2018 року, з відміткою обслуговуючого банку про проведення платежу та випискою з рахунку третьої особи за вказану дату. Факт списання коштів у сумі 8 715 600,00 грн з рахунку третьої особи № НОМЕР_6 за 24.05.2018 року підтверджується також наявною у матеріалах справи Довідкою № ДІ-В63/2641 ПАТ "Райффайзен банк Аваль".
		Як зазначає позивач, грошові кошти в розмірі 8 715 600,00 грн (перераховані третьою особою) було зараховано на поточний рахунок позивача № НОМЕР_4 о 13 год. 37 хв. 24 травня 2018 року, що підтверджується довідкою за підписом директора, смс-повідомленнями, які надходили на фінансовий номер мобільного телефону НОМЕР_7. 
		В цей же день 24 травня 2018 року о 15 год. 46 хв. на підставі платіжного доручення 179 (виписка по рахунку з 22.05.2018 по 25.05.2018, сформована 06.06.2018 у справі) позивачем було перераховано на поточний рахунок ТОВ "Фоскорм" грошові кошти в розмірі 900 000,00 грн, як повернення фінансової допомоги згідно договору позики № 240518-1 від 24 травня 2018 року (згідно призначення платежу).
		В подальшому, 24 травня 2018 року о 18 год. 24 хв. грошові кошти в розмірі 1000,00 грн було повернуто на поточний рахунок позивача та о 18 год. 25 грошові кошти в розмірі 8 715 600,00 грн було списано з поточного рахунку позивача № НОМЕР_4, відкритого в АТ "Сбербанк", що також підтверджується смс-повідомленнями з фінансового номеру мобільного телефону.
		У листах від 01.06.2018 року, адресованих голові ради, голові правління, першому заступнику голови правління АТ "Сбербанк", позивач просив відповідача повернути грошові кошти в сумі 8 715 600,00 грн на поточний рахунок позивача, у відповідь на які відповідач у листі вих. № 11586/5/07-2-1 від 14.06.2018 року повідомив позивача про те, що оскільки платника спірних коштів (третя особа) внесено до санкційного списку, такі кошти  обліковуються у банку на відповідному балансовому рахунку та правові підстави для повернення спірних коштів у банку немає.
		Матеріалами справи також підтверджується неодноразове звернення позивача до відповідача з заявами про надання інформації щодо списання банком спірних коштів, на які відповідачем у листах вих. № 13221/5/07-2-3 від 04.07.2018 року та вих. № 17435/5/07-2-3 від 21.08.2018 року були надані відповіді про те, що банк у цьому випадку діяв у відповідності до положень чинного законодавства України.
		Оскільки відповідач спірних коштів позивачеві на його численні звернення не повернув, вважаючи порушеним своє право на володіння, користування та розпорядження спірними коштами, позивач звернувся до суду з цим позовом та просить стягнути з відповідача на свою користь грошові кошти у розмірі 8 715 600,00 грн.
		Узагальнені заперечення відповідача проти позову зводяться до наступного:
		- банк, списуючи спірні кошти, діяв у відповідності до законодавства України, нормативних актів НБУ;
		- банк не порушував будь-які права позивача, оскільки не є володільцем та набувачем спірних коштів;
		- позивачем обрано невірний спосіб захисту порушеного права, а банк є неналежним відповідачем.
		Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача підлягають задоволенню з наступних підстав.
		Відповідно до ч. 1 ст. 2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.
		Згідно ч. 2 ст. 4 Господарського процесуального кодексу України юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
		Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
		За приписами частин  1, 3 статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. 
		Згідно з частиною 1 статті 14 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
		Відповідно до ч.  1 ст.  5 Господарського процесуального кодексу України здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
		Частиною 3 ст. 162 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що позовна заява повинна містити виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини; правові підстави позову.
		За приписами ч. ч. 1, 3 ст. 45 ГПК України сторонами в судовому процесі - позивачами і відповідачами - можуть бути особи, зазначені у статті 4 цього Кодексу. Відповідачами є особи, яким пред'явлено позовну вимогу.
		Як передбачено в ч. ч. 1, 2 ст. 48 ГПК України суд першої інстанції має право за клопотанням позивача до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання, залучити до участі у ній співвідповідача. Якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання, за клопотанням позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі.
		Оскільки позивачем відповідне клопотання про залучення до участі у справі у якості співвідповідача або заміну первісного відповідача належним відповідачем не заявлялись, відтак суд з огляду на положення ст. ст. 14, 48 ГПК України здійснює розгляд спору позивача за вимогою до визначеного ним відповідача - Акціонерного товариства "Сбербанк".
		Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (статті 15, 16 Цивільного кодексу України).
		Під способами захисту суб'єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на правопорушника.
		Звертаючись до суду, позивач самостійно обирає спосіб захисту, передбачений ч. 2 ст. 16 Цивільного кодексу України та ст. 20 Господарського кодексу України.
		В силу наведених законодавчих норм завданням суду при здійсненні правосуддя є забезпечення, зокрема, захисту прав і законних інтересів юридичних осіб, інтересів суспільства і держави, отже, встановивши наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб'єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист яких подано позов, суд з'ясовує наявність чи відсутність факту порушення або оспорення і відповідно ухвалює рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачу у захисті.
		Надаючи правову оцінку належності обраного зацікавленою особою способу захисту, належить зважати і на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції. У пункті 145 рішення від 15.11.1996 у справі "Чахал проти Об'єднаного Королівства" (Chahal v. the United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) зазначив, що ця норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони втілені в правовій системі тієї чи іншої країни. Таким чином, суть цієї статті зводиться до вимоги надати людині такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави - учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов'язань. Крім того, Європейський суд з прав людини указав на те, що за деяких обставин вимоги статті 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, передбачених національним правом.
		Стаття 13 вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності "небезпідставної заяви" за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов'язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, зокрема у тому сенсі, щоб його застосування не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (пункт 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Афанасьєв проти України" від 05.04. 2005 (заява № 38722/02).
		Отже, зрештою ефективний засіб повинен забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.
		З підстав, викладених вище, суд відхиляє як необґрунтовані посилання відповідача щодо невірно обраного позивачем способу захисту права, наявність факту порушення якого буде наведено судом нижче.
		Відповідно до ч. 1, 2 ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
		Згідно зі ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини. Цивільні права та обов'язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства.
		Відповідно до частини 1 статті 55 Закону України "Про банки і банківську діяльність" відносини банку з клієнтом регулюються законодавством України, нормативно-правовими актами Національного банку України та угодами (договорами) між клієнтом та банком.
		У статті 2 Закону України "Про банки і банківську діяльність" передбачено, що банківські рахунки - рахунки, на яких обліковуються власні кошти, вимоги, зобов'язання банку стосовно його клієнтів і контрагентів та які дають можливість здійснювати переказ коштів за допомогою банківських платіжних інструментів.
		За приписами ст. 7 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" поточний рахунок - рахунок, що відкривається банком клієнту на договірній основі для зберігання коштів і здійснення розрахунково-касових операцій за допомогою платіжних інструментів відповідно до умов договору та вимог законодавства України.
		Частиною 1 статті 14 Цивільного кодексу України передбачено, що цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства.
		Відносини між банком та клієнтом (володільцем банківського рахунка) щодо укладення договору банківського рахунка та здійснення операцій за рахунком клієнта урегульовано положеннями глави 72 Цивільного кодексу України.
		Згідно з ч. ч. 1, 2, 3 ст. 1066 Цивільного кодексу України за договором банківського рахунка банк зобов'язується приймати і зараховувати на рахунок, відкритий клієнтові (володільцеві рахунка), грошові кошти, що йому надходять, виконувати розпорядження клієнта про перерахування і видачу відповідних сум з рахунка та проведення інших операцій за рахунком. Банк має право використовувати грошові кошти на рахунку клієнта, гарантуючи його право безперешкодно розпоряджатися цими коштами. Банк не має права визначати та контролювати напрями використання грошових коштів клієнта та встановлювати інші, не передбачені договором або законом, обмеження його права розпоряджатися грошовими коштами на власний розсуд.
		Відповідно до ч. 3 ст. 1068 Цивільного кодексу України банк зобов'язаний за розпорядженням клієнта видати або перерахувати з його рахунка грошові кошти в день надходження до банку відповідного розрахункового документа, якщо інший строк не передбачений договором банківського рахунка або законом.
		Згідно зі ст. 1071 Цивільного кодексу України банк може списати грошові кошти з рахунка клієнта на підставі його розпорядження. Грошові кошти можуть бути списані з рахунка клієнта без його розпорядження на підставі рішення суду, а також у випадках, встановлених законом чи договором між банком і клієнтом.
		Статтею 1074 Цивільного кодексу України встановлено, що обмеження прав клієнта щодо розпоряджання грошовими коштами, що знаходяться на його рахунку, не допускається, крім випадків обмеження права розпоряджання рахунком за рішенням суду або в інших випадках, встановлених законом або умовами обтяження, предметом якого є майнові права на грошові кошти, що знаходяться на рахунку, а також у разі зупинення фінансових операцій, які можуть бути пов'язані з легалізацією (відмиванням) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванням тероризму та фінансуванням розповсюдження зброї масового знищення, передбачених законом. Банк не має права встановлювати заборону на встановлення обтяження, але може встановлювати розумну винагороду.
		Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.
		Зазначене також кореспондується з нормами статей 525, 526 Цивільного кодексу України.
		При розгляді цієї справи, суд встановив та учасниками справи не заперечуються наступні обставини:
		1) факт перерахування 22.05.2018 року позивачем на рахунок третьої особи на виконання договірних зобов'язань грошових коштів в загальній сумі 8 715 600, 00 грн;
		2) факт повернення третьою особою на рахунок позивача спірних грошових коштів, списання таких коштів з рахунку третьої особи та їх зарахування на рахунок позивача;
		3) факт списання відповідачем грошових коштів у розмірі 8 715 600,00 грн з поточного рахунку позивача та їх зарахування відповідачем на рахунок № НОМЕР_1 (980).
		Спір у цій справі виник, на думку позивача, внаслідок того, що відповідачем неправомірно списано з його рахунку належні позивачеві грошові кошти, натомість відповідач вважає, що діяв у відповідності до законодавства України, яке регулює спірні правовідносини та вимоги позивача як клієнта до банку є безпідставними, оскільки останній право власності на грошові кошти не набув.
		Статтею 1 Протоколу №1 до  Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод  від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) встановлено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
		Клієнт (в даному випадку позивач) є власником наявних у нього на рахунку грошових коштів, і яке (права власності) є непорушним в силу приписів ст. 41 Конституції України та ст. 321 ЦК України.
		Частиною 1 статті 317 ЦК України встановлено, що власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.
		Згідно з ч. 1 ст. 319 Цивільного кодексу України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.
		Суд погоджується з доводами позивача щодо порушення його права власності на належні йому грошові кошти та відхиляє як недоведені посилання відповідача як на підставу списання спірних коштів з рахунку позивача на нормативно встановлені обмежувальні заходи.
		Судом також відхилено посилання відповідача на неналежність роздрукованих смс-повідомлень з фінансового номеру мобільного телефону позивача, з огляду на надання обома сторонами виписки по особовим рахункам з 24.05.2018 по 18.12.2018, з якої вбачається, що спірні кошти обліковуються на рахунку кредиторської заборгованості № НОМЕР_1 (980), відтак подані позивачем роздруківки не мають вирішального значення при розгляді цього спору.
		Як і не заслуговують при розгляді цієї справи на увагу суду посилання відповідача на те, що ним не набуто право власності та спірні кошти, оскільки останнім порушено норми наведеного вище законодавства України, умови укладеного з позивачем договору та фактичне позбавлення позивача права користуватись та розпоряджатись власними грошовими коштами.
		Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях у справах "Мелахер та інші проти Австрії", "Бурдов проти Росії", "Прессос Компанія Нав'єра С.А." та інші проти Бельгії", "Пайн Велі Девелопмент Лтд." та інші проти Ірладнії" визначив, що під поняттям "майно" розуміється не лише майно, яке належить особі на праві власності згідно законодавства країни, в якій виник спір, а також під даним поняттям можуть бути прибутки, що випливають з власності, кошти, належні заявникам на підставі судових рішень, "активи", які можуть виникнути, "правомірні очікування"/"законні сподівання" особи.
		Концепція "майна" в розумінні статті 1 Першого протоколу до Конвенції має автономне значення, тобто не обмежується власністю на матеріальні речі та не залежить від формальної класифікації у внутрішньому праві: певні інші права та інтереси, що становлять активи, також можуть вважатися "правом власності", а відтак і "майном".
		Відтак втручання суду у право на мирне володіння майном необхідно оцінювати на предмет сумісності заходу втручання  у право особи на  мирне володіння майном  із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції, а саме: чи є    втручання законним; чи має воно на меті    "суспільний", "публічний"  інтерес;  чи є такий захід (втручання  у право на  мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям (рішення ЄСПЛ у справах "Спорронґ і Льоннрот проти Швеції", "Джеймс та інші проти Сполученого Королівства", "Щокін проти України", "Сєрков проти України", "Колишній король Греції та інші проти Греції", "Булвес" АД проти Болгарії", "Трегубенко проти України", "East/West Alliance Limited" проти України").
		Втручання  держави у право на мирне володіння майном є законним, якщо здійснюється на підставі закону - нормативно-правового акта, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким і передбачуваним з питань застосування та наслідків дії його норм.
		Втручання є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення "суспільного", "публічного" інтересу - втручання держави у право на мирне володіння майном може бути виправдано за наявності об'єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу,    який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності. (рішення ЄСПЛ в справі "Колишній король Греції та інші проти Греції").
		Критерій "пропорційності" передбачає, що втручання у право власності розглядатиметься як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не було дотримано справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов'язаними з втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від  втручання. "Справедлива рівновага" передбачає наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між метою, визначеною для досягнення, та засобами, які використовуються. Необхідного балансу не буде дотримано, якщо особа несе "індивідуальний і надмірний тягар". При цьому з питань оцінки "пропорційності" ЄСПЛ, як і з питань наявності "суспільного", "публічного" інтересу, визнає за державою досить широку "сферу розсуду", за винятком випадків, коли такий "розсуд" не ґрунтується на розумних підставах.
		Оцінюючи наслідки втручання у право відповідача на мирне володіння своїм майном, суд приходить до висновку, що у цьому випадку втручання суду є законним, так як здійснюється на підставі викладених вище положень законодавства, виправданим - фактично у зв'язку з вирішенням спору досягається мета договору банківського обслуговування та пропорційним, оскільки стягнувши з банку спірні кошти буде досягнуто "справедливу рівновагу" (розумне співвідношення) між інтересами сторін, що забезпечить володіння своїм майном обома сторонами спірних правовідносин.
		Практикою Європейського суду з прав людини передбачено, що п.  1 ст.  6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, проте його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.
		Інші доводи, міркування сторін судом розглянуті, але до уваги та врахування при вирішенні даної справи не приймаються, оскільки на результат вирішення спору не впливають.
		За приписами ст. ст. 73, 74 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
		Статтею  86  Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
		Відповідачем належними засобами доказування обставин, на які посилається позивач в обґрунтування позовних вимог не спростовано.
		За таких обставин, дослідивши всі обставини справи, перевіривши їх наявними доказами, судом встановлено обґрунтованість вимог позивача, відтак виходячи з предмету та підстав позову до стягнення з відповідача на користь позивача підлягає сума грошових коштів у розмірі 8 715 600,00 грн.
		Судовий збір у розмірі 130  734,00 грн, відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, покладається на відповідача. Інші судові витрати позивача, в тому числі й вказані у його попередньому (орієнтовному) розрахунку таких витрат документально не підтверджуються та покладаються на позивача.
		Керуючись ст.  ст. 73-74, 76-79, 86, 129, 232, 233, 237-238, 240-241 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -
		 
		ВИРІШИВ:
		1. Позов задовольнити повністю.
		2. Стягнути з Акціонерного товариства "Сбербанк" (рахунок № НОМЕР_1 (980), ідентифікаційний код 25959784, місцезнаходження: 01601, м. Київ, вул. Володимирська, буд. 46) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Фітокорм" (ідентифікаційний код 41714850, місцезнаходження: 61052, Харківська обл., м. Харків, вул. Благовіщенська, буд. 13/15, кв. 2) грошові кошти у розмірі 8 715 600,00 грн (вісім мільйонів сімсот п'ятнадцять тисяч шістсот гривень 00 коп.).
		3. Стягнути з Акціонерного товариства "Сбербанк" (ідентифікаційний код 25959784, місцезнаходження: 01601, м. Київ, вул. Володимирська, буд. 46) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Фітокорм" (ідентифікаційний код 41714850, місцезнаходження: 61052, Харківська обл., м. Харків, вул. Благовіщенська, буд. 13/15, кв. 2) 130  734,00 грн (сто тридцять тисяч сімсот тридцять чотири гривні 00 коп.) судового збору.
		4. Після вступу рішення в законну силу видати накази.
		5. Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після  повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
		6. Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення в порядку, передбаченому ст. 257 та п. 17.5. розділу XI "Перехідні положення" Господарського процесуального кодексу України.
		 
		Повне рішення складено 01.03.2019 року.
		 
		Суддя                                                                                                                             С.М. Морозов

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...