Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 817/860/16 : Адміністративні справи (з 01.01.2019); Справи, що виникають з відносин публічної служби, зокрема справи щодо; звільнення з публічної служби, з них.
Надіслано для оприлюднення: 04.03.2019. Зареєстровано: 05.03.2019. Забезпечено надання загального доступу: 05.03.2019.
Дата набрання законної сили: 28.02.2019
Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		ПОСТАНОВА
		Іменем України
		 
		28 лютого 2019 року 
		Київ
		справа №817/860/16
		провадження №К/9901/23381/18
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
		головуючого - Смоковича М. І.,
		суддів: Білоуса О. В., Шарапи В. М.,
		розглянув в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, адміністративну справу № 817/860/16
		за позовом ОСОБА_1 до Прокуратури Рівненської області, третя особа - Головне управління Державної казначейської служби України у Рівненській області, про визнання протиправними та скасування наказів, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогул, провадження у якій відкрито
		за касаційною скаргою Прокуратури Рівненської області на постанову Житомирського апеляційного адміністративного суду від 05 травня 2017 року (судді Охрімчук І.Г., Жизневська А.В., Моніч Б.С.), 
		Суть спору
		1. У червні 2016 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Прокуратури Рівненської області (далі - Прокуратура) та з урахуванням заяви про зміну позовних вимог просила:
		1.1 визнати протиправними та скасувати накази прокурора Рівненської області від 13 травня 2016 року № 441 та від 06 червня 2016 року № 533 щодо її звільнення з посади та органів прокуратури України;
		1.2 поновити її на посаді начальника відділу організації прийому громадян, розгляду звернень та запитів Прокуратури та органах прокуратури України з 07 червня 2016 року;
		1.3 визнати протиправними дії Прокуратури щодо ненарахування та невиплати заробітної плати в повному обсязі за період з 15 липня 2015 року по 06 червня 2016 року включно та відповідно до статті 81 Закону України від 14 жовтня 2014 року № 1697-VII «Про прокуратуру» (далі - Закон № 1697-VII), з урахуванням усіх надбавок та інших виплат, які нараховуються залежно від розміру посадового окладу, допомоги по тимчасовій непрацездатності, відпускних, тощо;
		1.4 зобов'язати Прокуратуру перерахувати заробітну плату ОСОБА_1 за період з 15 липня 2015 року по 06 червня 2016 року включно та відповідно до статті 81 Закону № 1697-VII, з урахуванням вже здійснених виплат за цей період, та виплатити її в повному обсязі з урахуванням усіх надбавок та інших виплат, які нараховуються залежно від розміру посадового окладу;
		1.5 зобов'язати Прокуратуру перерахувати заробітну плату ОСОБА_1 за час вимушеного прогулу з 07 червня 2016 року по дату фактичного поновлення на посаді, виходячи з розрахунку середнього заробітку відповідно до статті 81 Закону № 1697-VII, та виплатити її в повному обсязі з урахуванням усіх надбавок та інших виплат, які нараховуються залежно від розміру посадового окладу.
		2. Позовні вимоги обґрунтувала тим, що оскаржені накази є протиправними та такими, що винесені з порушенням норм чинного законодавства України, оскільки Прокуратура як юридична особа не ліквідована та не реорганізована. Ствердила, що ліквідація структурного підрозділу зі створенням іншого структурного підрозділу з аналогічними функціями, у розумінні пункту 1 частини першої статті 40 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП), не є ліквідацією або реорганізацією Прокуратури. 
		3. На час звільнення позивача у Прокуратурі були вакантні посади, одну з яких згодом їй запропонували та на яку вона погодилася, проте на цю посаду призначили іншу особу. Крім того зауважила, що відповідач, в порушення статті 116 КЗпП, при звільненні не виплатив їй заробітної плати у повному обсязі відповідно до статті 81 Закону № 1697-VII. З посиланням на частини третю, четверту статті 81 Закону № 1697-VII позивач зазначила, що з 01 липня 2015 року вона як прокурор регіональної прокуратури, мала б отримувати заробітну плату у розмірі 10 мінімальних заробітних плат на місяць, а з 01 січня 2016 року - 11 мінімальних заробітних плат, окрім премій та надбавок. Проте згідно з розрахунковими листками за 2015 рік та за 2016 рік, у період з 15 липня 2015 року по 06 червня 2016 року позивачу нараховували та виплачували заробітну плату виходячи з посадового окладу, який передбачений постановою Кабінету Міністрів України від 31 травня 2012 року № 505 «Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників органів прокуратури» (далі - Постанова № 505), яка не приведена у відповідність із законодавством і встановлені розміри посадових окладів працівників органів прокуратури не відповідають вимогам статті 81 Закону № 1697-VII.
		ІІ. Встановлені судами фактичні обставини справи
		4. ОСОБА_1 працювала на посаді начальника відділу з питань розгляду листів, прийому громадян та доступу до публічної інформації Прокуратури. Наказом Генерального прокурора України від 15 липня 2015 року № 53ш зазначену посаду скорочено. Відтак 26 жовтня 2015 року позивача на підставі статті 49-2 КЗпП попередили про звільнення із займаної посади та органів прокуратури з 28 грудня 2015 року на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП. У цьому попередженні було зазначено, що на момент попередження відсутні вакантні посади, які можна було б їй запропонувати.
		5. Звільнення позивача у зазначений у попередженні термін не відбулося, оскільки з 25 грудня 2015 року вона перебувала на тривалому стаціонарному лікуванні, про що свідчать відповідні листки непрацездатності. За цей час в апараті Прокуратури з'явилася вакантна посада прокурора відділу приймання, опрацювання та аналізу оперативної інформації управління нагляду у кримінальному провадження, про що ОСОБА_1 повідомили листом від 14 жовтня 2016 року №11/1-886н-16; водночас зазначили що в разі згоди працевлаштування за вакантною посадою 14 квітня 2016 року слід подати відповідну заяву.
		6. Проте, у зв'язку із прийняттям Рівненським окружним адміністративним судом 12 квітня 2016 року рішення у справі №817/35/16 вказану вакантну посаду також запропонували ОСОБА_2, на працевлаштування за якою він погодився. Відтак 14 квітня 2016 року відбулося засідання комісії Прокуратури щодо вирішення питання про переважне право на залишення на роботі при вивільненні працівників, якою з урахуванням обговорення, рівня кваліфікації працівників, продуктивності праці, та переважного права на залишення на роботі при вивільненні, рекомендовано прокурору області надати переважне право на залишення на роботі ОСОБА_3 та відповідно рекомендовано призначити його на посаду прокурора відділу приймання, опрацювання та аналізу оперативної інформації управління нагляду у кримінальному провадженні прокуратури області.
		7. Відповідно до пункту 9 частини першої статті 51 Закону № 1697-VII та пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП наказом прокурора Рівненської області від 13 травня 2016 року № 441 ОСОБА_1 звільнено із займаної посади з виплатою вихідної допомоги у розмірі середньомісячного заробітку, та виплатою компенсації за невикористані дні відпустки за періоди з 10.07.2014 по 09.07.2015 кількістю 13 календарних днів та з 10.07.2015 по 13.05.2016 кількістю 38 календарних днів. ОСОБА_1 надала листок непрацездатності про її хворобу та звільнення від роботи до 03 червня 2016 року, тому наказом прокурора Рівненської області від 06 червня 2016 року № 533 внесено зміни до наказу прокурора Рівненської області від 13 травня 2016 року № 441щодо дати її звільнення, згідно з яким позивача звільнено із займаної посади з 06 червня 2016 року із виплатою вихідної допомоги у розмірі середньомісячного заробітку, та виплатою компенсації за невикористані дні відпустки за період з 13 травня 2016 року по 06 червня 2016 року кількістю 3 календарні дні.
		8. Позивач вважає накази щодо свого звільнення неправомірними, а заробітна плату за період з 15 липня 2015 року по 06 червня 2016 року, на її думку, мала б нараховуватися виходячи з посадових окладів, передбачених статтею 81 Закону №1697-VII, у зв'язку з чим звернулася з цим позовом до суду.
		ІІІ. Рішення судів першої та апеляційної інстанцій і мотиви їх ухвалення
		9. Рівненський окружний адміністративний суд постановою від 06 березня 2017 року у задоволенні позову відмовив повністю.
		10. Відмовляючи в задоволенні позовних вимог в частині скасування наказів прокурора Рівненської області про звільнення позивача суд першої інстанції виходив, зокрема, з того, що відповідач вжив всіх можливих заходів щодо залишення ОСОБА_1 на роботі в органах прокуратури, однак, з урахуванням рівня кваліфікації, продуктивності праці, стажу та сімейним станом, переважне право залишення на такій роботі належить іншому працівникові. З урахуванням положень статей 51, 60 Закону № 1697-VII позивача звільнили з органів прокуратури і за встановлених в цій справі обставин суд першої інстанції вважає такі рішення правильними. 
		11. З приводу заборгованості із виплати заробітної плати суд першої інстанції зазначив, що реалізація положень Закону № 1697-VII є неможливою без внесення відповідних змін до Постанови № 505 та законів України від 28 грудня 2014 року №80-VIII «Про Державний бюджет України на 2015 рік» та від 25 грудня 2015 року № 928-VIII «Про Державний бюджет України на 2016 рік». 
		12. Крім того зауважив, що Законом України від 28 грудня 2014 року № 79-VIII «Про внесення змін до Бюджетного кодексу України щодо реформи міжбюджетних відносин» розділ VI «Прикінцеві та перехідні положення» Бюджетного кодексу України доповнено пунктом 26, яким серед іншого встановлено, що норми і положення статті 81, пунктів 13, 14 розділу XIII «Перехідні положення» Закону №1697-VII застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування.
		13. Відповідач не наділений правом самостійно, без правового регулювання та фінансової можливості, збільшити видатки з Державного бюджету України, перерахувавши посадовий оклад позивача. Тож заробітна плата позивачу нараховувалася відповідно до Постанови № 505 і з огляду на чинне правове регулювання цих правовідносин немає підстав вважати, що відповідач тут діяв протиправно.
		14. Житомирський апеляційний адміністративний суд постановою від 05 травня 2017 року скасував постанову суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позову щодо визнання протиправними та скасування наказів Прокуратури щодо звільнення з роботи, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, стягнення судових витрат та ухвалив в цій частині нову постанову про задоволення позовних вимог.
		15. Визнав протиправними та скасував накази Прокуратури від 13 травня 2016 року № 441 та від 06 червня 2016 року № 533 щодо звільнення ОСОБА_1 з посади та органів прокуратури України.
		16. Поновив ОСОБА_1 на посаді начальника відділу з питань розгляду листів, прийому громадян та доступу до публічної інформації Прокуратури та органах прокуратури України з 07 червня 2016 року.
		17. Зобов'язав Прокуратуру нарахувати та виплатити ОСОБА_1 заробітну плату за час вимушеного прогулу, починаючи з 07 червня 2016 року по день фактичного виконання рішення суду у відповідності до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100. 
		18. У решті постанову Рівненського окружного адміністративного суду від 06 березня 2017 року - залишив без змін. 
		19. Таке рішення мотивоване тим, що підставою для прийняття наказу про звільнення позивача був наказ Генерального прокурора України № 53ш від 15 липня 2015 року, яким у зв'язку із набранням чинності 15 липня 2015 року Закону № 1697-VII у структурі та штатному розписі Прокуратури ліквідовано відділ з питань розгляду листів та прийому громадян, в якому працювала позивач. Згідно з пунктом 4 цього наказу у структурі Прокуратури утворено відділ організації прийому громадян, розгляду звернень, запитів та правового забезпечення за рахунок резерву Генеральної прокуратури України з штатним розписом 3 посади, а саме: 1 посада - начальник відділу та 2 посади - прокурори.
		20. З посиланням на пункт 1 частини першої статті 40 КЗпП суд апеляційної інстанції зазначив, що поняття «ліквідація», «реорганізація», банкрутство», «перепрофілювання» стосуються саме підприємств, установ, організацій як юридичних осіб, а не їх структурних підрозділів. У цьому зв'язку суд апеляційної інстанції зазначив, що Прокуратура як юридична особа не була ліквідована чи реорганізована і Єдиний державний реєстр юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців таких відомостей теж не містить; правовий статус новостворених підрозділів не змінився, функції цих відділів є аналогічними.
		21. Отже, як підсумував суд апеляційної інстанції, ліквідація структурних підрозділів Прокуратури, як-от відділу з питань розгляду листів та прийому громадян, з одночасним створенням іншого структурного підрозділу з аналогічними функціями (тобто фактична зміна назв структурних підрозділів) не є ліквідацією чи реорганізацією Прокуратури в розумінні пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП. 
		22. Щодо скорочення чисельності штату працівників Прокуратури як можливої підстави для звільнення позивачки, суд апеляційної інстанції зазначив, що під змінами в організації виробництва і праці, які можуть бути підставою для розірвання трудового договору на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП слід розуміти, зокрема, скорочення чисельності або штату працівників, що призводить до скорочення займаної працівником посади та зумовлює його звільнення у випадку неможливості переведення працівника на іншу посаду. Посада - це визначена структурою і штатним розкладом первинна структурна одиниця державного органу та його апарату, на яку покладено встановлене нормативними актами коло службових повноважень. У цьому зв'язку суд апеляційної інстанції зауважив, що згідно з пунктом 4 наказу Генеральної прокуратури України № 53ш від 15 липня 2015 року у штатному розписі новоутвореного відділу з організації прийому громадян, розгляду звернень, запитів та правового забезпечення  затверджено 3 штатні посади (1 посада - начальник відділу та 2 посади - прокурори) за рахунок резерву Генеральної прокуратури України. Водночас цей суд з'ясував, що у штаті як ліквідованого, так і новоутвореного відділу існувала аналогічна посада «начальник відділу», яку займала позивач до звільнення. Згідно з пунктом 2 наказу Генеральної прокуратури України №53ш від 15 липня 2015 року скорочено у структурі та штатному розписі Прокуратури 86,5 посад та зараховано їх до резерву Генеральної прокуратури України згідно з переліком. Проте посада начальника відділу з питань розгляду листів, прийому громадян та доступу до публічної інформації серед цього переліку відсутня, тобто ця посада скороченню не підлягала. Звідси суд апеляційної інстанції виснував, що скорочень посад у відділі з питань розгляду листів, прийому громадян та доступу до публічної інформації не відбулося, тому відповідач мав би запропонувати позивачу посаду за цією ж трудовою функцією (спеціальністю, кваліфікацією) у новоутвореному підрозділі. 
		23. З приводу виконання відповідачем обов'язку працевлаштувати позивача суд апеляційної інстанції також зазначив, що в період між попередженням позивача про звільнення із займаної посади до самого звільнення існували вакантні посади у новостворених відділах прокуратури Рівненської області та проводився добір працівників для їх зайняття; загалом прийняли з часу попередження  позивача про звільнення до її фактичного звільнення понад 100 працівників, тобто існувала можливість для працевлаштування позивача, якої роботодавець не реалізував. Додав також, що вакансії у новоствореному відділі з організації прийому громадян, розгляду звернень, запитів та правового забезпечення заповнювалися відразу після прийняття до виконання наказу Генеральної прокуратури України від 15 липня 2015 року №53ш. 
		24. Суд апеляційної інстанції констатував, що вакантні посади у новоствореному відділі організації прийому громадян, розгляду звернень, запитів та правового забезпечення, так само як і в інших відділах Прокуратури існували та поступово заповнювалися. Зокрема, цей суд встановив, що відповідно до витребуваних ним штатних розписів та копій наказів на посади новоутворених відділів призначалися, в тому числі, працівники районних прокуратур, які в апараті прокуратури Рівненської області не працювали. 
		25. У цьому зв'язку суд апеляційної інстанції також зазначив, що перебування на працівника лікарняному не є перешкодою для виконання обов'язку роботодавця щодо повідомлення особи про наявні вакантні посади. Окрім того, за обставин цієї справи прийняття на вакантну посаду іншого працівника на підставі рішення суду про його поновлення на роботі не може впливати на вирішення питання про працевлаштування позивача та бути підставою для її звільнення. 
		26. З урахуванням наведеного суд апеляційної інстанції зазначив, що відповідач не вжив всіх можливих заходів для того, щоб працевлаштувати позивача, що поряд з наведеним свідчить, що звільнення позивача, на переконання суду, було безпідставним, ґрунтувалося на помилковому застосуванні пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП та прийнято з порушенням вимог статті 49-2 КЗпП. 
		27. Щодо позовних вимог про стягнення з Прокуратури заробітної плати за час вимушеного прогулу, то апеляційний суд зазначив, що з урахуванням статті 235 КЗпП ці вимоги підлягають задоволенню. Між тим додав, що оскільки перед звільненням позивачка періодично перебувала на лікарняних, в період відпрацювання повних місяців роботи їй нараховувались інші виплати, то з метою не допущення відкладення розгляду справи, а також для правильного нарахування належних позивачці до виплати коштів (позаяк з наданих суду довідок суд самостійно не може правильно розрахувати суму, яку слід стягнути як середній заробіток за час вимушеного прогулу) обов'язок щодо розрахунку покладено на відповідача.
		28. З висновками суду першої інстанції щодо решти позовних вимог суд апеляційної інстанції погодився.
		IV. Касаційне оскарження 
		29. У касаційній скарзі відповідач, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати його постанову в частині задоволення позовних вимог  та залишити в силі постанову суду першої інстанції. 
		30. Касаційну скаргу обґрунтовує, зокрема, тим, що відповідно до наказу Генерального прокурора України від 15 липня 2015 року № 53ш у структурі та штатному розписі Прокуратури скорочено 86,5 посад, серед яких - посада позивача.  Відтак 26 жовтня 2015 року, в межах встановленого строку, позивача повідомили про наступне вивільнення через скорочення штатів і на вказану дату вакантних посад не було. Через те, що позивач тривалий час була у відпустці та на лікарняному, вручити це попередження їй особисто не було можливості. Між тим, згодом їй пропонували обійняти іншу вакантну посаду, на яку вона погодилася, однак, у зв'язку із ухваленням судового рішення про поновлення на роботі іншого працівника, ОСОБА_2, таку посаду (під час перебування позивача на лікарняному) запропоновано також і йому. За результатами обговорення питання щодо переважного права на залишенні на роботі, з урахуванням рівня кваліфікації, продуктивності праці, стажу та сімейного стану кандидатів на зайняття запропонованої вакантної посади, комісія запропонувала віддати таке право саме ОСОБА_2, а не позивачу. У зв'язку з цим заявник зауважив, що висновки суду апеляційної інстанції про те, що відповідач не врахував шістнадцятирічного стажу позивача, її неодноразові заохочення під час проходження служби як підстави для переважного права для залишення на роботі є необґрунтованими.  
		31. На дату виходу позивача на роботу після тимчасової непрацездатності вакантних посад уже не було, тож прокурор Рівненської області підписав наказ про її звільнення. Через те, що позивач повторно оформила лікарняний, керівник Прокуратури видав наказ від 06 червня 2016 року, яким змінив дату звільнення (з 13 травня 2016 року на 06 червня 2016 року). Відповідач вважає, що спірні накази прийнято з дотриманням визначеної законодавством процедури і з підстав, визначених законом. 
		32. Крім того відповідач звернув увагу на те, що посада, на яку суд апеляційної інстанції поновив позивача, штатним розписом уже не передбачена, оскільки немає такого структурного підрозділу, в якому працювала позивач (начальник відділу з питань розгляду листів, прийому громадян та доступу до публічної інформації), тож виконати це судове рішення в той спосіб, як визначив суд, неможливо. Також вказав на те, що при стягненні середнього заробітку суд апеляційної інстанції не врахував того, що при звільненні позивачу виплатили вихідну допомогу, сума якої повинна враховуватися (у бік зменшення) при нарахуванні заробітку за час вимушеного прогулу. 
		33. Позивач подала заперечення на касаційну скаргу, в якій зазначила, що постанова Житомирського апеляційного адміністративного суду від 05 травня 2017 року є помилковою тільки в частині поновлення її на посаді, з якої її звільнили, у зв'язку з чим просить касаційний суд в цій частині ухвалити нове рішення, яким поновити ОСОБА_1 на посаді начальника відділу організації прийому громадян, розгляду звернень та запитів прокуратури Рівненської області та органах прокуратури України з 07 червня 2016 року. 
		34. Своє прохання обґрунтовує з покликанням на постанову Верховного Суду від 28 лютого 2018 року у справі № 817/860/16, фактичні обставини якої є подібними до обставин цієї справи. 
		V. Релевантні джерела права й акти їх застосування
		35. Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. 
		36. Відповідно до статті 43 Конституції України громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.
		37. Відповідно до статті 15 Закону № 1697-VII прокурором органу прокуратури є, зокрема, керівник підрозділу регіональної прокуратури (у тому числі військової прокуратури на правах регіональної), заступник керівника підрозділу регіональної прокуратури (у тому числі військової прокуратури на правах регіональної), та прокурор регіональної прокуратури (у тому числі військової прокуратури на правах регіональної).
		38. Відповідно до частини четвертої статті 16 Закону № 1697-VII прокурор призначається на посаду безстроково та може бути звільнений з посади, його повноваження на посаді можуть бути припинені лише з підстав та в порядку, передбачених цим Законом.
		39. Згідно з підпунктом 4 пункту 5-1 розділу ХIII «Перехідні положення» Закону № 1697-VII прокурори призначаються на посади та звільняються з посад, у тому числі адміністративних, без рекомендації Ради прокурорів України чи подання Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів уповноваженими приймати такі рішення особами.
		40. Відповідно до пункту 9 частини першої статті 51 Закону № 1697-VII прокурор звільняється з посади у разі: ліквідації чи реорганізації органу прокуратури, в якому прокурор обіймає посаду, або в разі скорочення кількості прокурорів органу прокуратури.
		41. Загальні підстави звільнення працівників визначені Кодексом законів про працю України.
		42. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку змін в організації виробництва і праці, в тому числі, ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.
		43. Згідно з частиною другою статті 40 КЗпП звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.
		44. Відповідно до статті 42 КЗпП при вивільненні працівників у випадках змін в організації виробництва і праці має враховуватися переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством.
		45. За правилами частин 1-3 статті 49-2 КЗпП про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці.
		46. При вивільненні працівників у випадках змін в організації виробництва і праці враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством.  
		47. Одночасно з попередженням про звільнення у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації. При відсутності роботи за відповідною професією чи спеціальністю, а також у разі відмови працівника від переведення на іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації працівник, на власний розсуд, звертається за допомогою до державної служби зайнятості або працевлаштовується самостійно. У разі якщо вивільнення є масовим відповідно до статті 48 Закону України «Про зайнятість населення», власник або уповноважений ним орган доводить до відома державної служби зайнятості про заплановане вивільнення працівників.
		VI. Позиція Верховного Суду
		48. У цій справі спір виник у зв'язку з тим, що позивача звільнили з Прокуратури на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону № 1697-VII - «ліквідації чи реорганізації органу прокуратури, в якому прокурор обіймає посаду, або в разі скорочення кількості прокурорів органу прокуратури».
		49. У справі встановлено, що позивач працювала начальником відділу з питань розгляду листів, прийому громадян та доступу до публічної інформації Прокуратури. 
		50. На підставі наказу Генеральної прокуратури України № 53ш від 15 липня 2015 року такий відділ ліквідовано, водночас (тим же наказом) утворено інший - відділ з організації прийому громадян, розгляду звернень, запитів та правового забезпечення, штатна чисельність якого становить три особи (так само як і попередній), одна з яких - начальник відділу.
		51. Суд апеляційної інстанції на підставі досліджених в судовому засіданні доказів констатував, що правовий статус новоутвореного відділу такий же, як і того, який ліквідували відповідно до вказаного наказу. Тобто по суті функціональне призначення новоутвореного відділу нічим не відрізняється від попереднього і те, що цей відділ фактично лише перейменували не вплинуло на обсяг його завдань та функцій. Залишилася також і посада «начальник відділу», яка є аналогічною тій, на якій працювала позивач до того, як її звільнили.
		52. За описаних обставин суд апеляційної інстанції, на думку колегії суддів, дійшов правильного висновку, що перейменування структурного підрозділу не може вважатися реорганізацією та/чи ліквідацією органу прокуратури, з якою закон пов'язує звільнення працівника. Якщо в органі і відбулися організаційні зміни, то для того, щоб звільнити з цих підстав працівника такі зміни повинні стосуватися його штатної чисельності (скорочення) та/або ж організації роботи (праці) всередині певного структурного підрозділу таким чином, що працівник надалі об'єктивно не може виконувати посадових обов'язків за посадою, яку обіймав до запровадження змін в організації праці (як-от через відсутність кваліфікації або ж внаслідок перерозподілу функціональних обов'язків в межах структурного підрозділу за посадами відповідно до їх категорії, класу, рангу тощо), а щодо переведення на іншу посаду (в цьому органі) він або заперечує або для цього об'єктивно немає можливості.
		53. Усі ці обставини повинні з'ясовуватися у кожній конкретній ситуації (поряд з дотриманням порядку/процедури звільнення) з метою захисту трудових прав працівника від незаконного звільнення. 
		54. У справі, судові рішення в якій є предметом касаційного перегляду, встановлено, що відділ, з якого звільнили позивача та посада, на якій вона працювала, фактично у Прокуратурі і залишилися, тільки після перейменування отримала іншу назву. Незмінною залишилася і штатна чисельність новоутвореного відділу у порівнянні з тією, яка існувала до його перейменування. 
		55. На думку колегії суддів, суд апеляційної інстанції надав правильну правову  оцінку встановленим обставинам справи, тоді як аргументи, які зазначив відповідач, за наведених обставин видаються непереконливими, адже не спростовують того, що зміни, які відбулися у Прокуратурі на підставі наказу Генеральної прокуратури України № 53ш від 15 липня 2015 року, жодним чином не вплинули на штатну чисельність структурного підрозділу, в якому працювала позивач, не стосувалися й правового статусу цього відділу та обсягу функціонального розподілу посадових обов'язків між працівниками всередині самого відділу. 
		56. Доводи відповідача стосовно необхідності працевлаштування іншого працівника за рішенням суду, яким його поновлено на посаді, не впливають на правову оцінку правовідносин, які виникли у зв'язку зі звільненням позивача. Останню звільнили не через те, що на посаду, яку вона обіймала, поновили незаконно звільненого працівника, а на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону № 1697-VII - внаслідок «ліквідації чи реорганізації органу прокуратури, в якому прокурор обіймає посаду, або в разі скорочення кількості прокурорів органу прокуратури». Це різні правові підстави для звільнення і в останньому випадку необхідність виконати обов'язок щодо поновлення на посаді одного працівника не може слугувати приводом/аргументом для того, щоб виправдати звільнення іншого, якщо для цього не було законних підстав. 
		57. З урахуванням наведеного колегія суддів погоджується з висновками суду апеляційної інстанції про задоволення позовних вимог в частині скасування наказів та поновлення позивача на посаді.
		58. Водночас суд касаційної інстанції звертає увагу на спосіб захисту порушеного права, який обрав суд апеляційної інстанції в цій справі, коли приймав нову постанову. Так, у мотивувальній частині постанови, яка є предметом касаційного перегляду, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 щодо скасування наказів, поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку підлягають задоволенню. 
		59. У прохальній частині позову ОСОБА_1 просила, серед іншого, поновити її «на посаді начальника відділу організації прийому громадян, розгляду звернень та запитів Прокуратури та органах прокуратури України з 07 червня 2016 року». Між тим, у резолютивній частині цієї постанови суд апеляційної інстанції поновив позивача «на посаді начальника відділу з питань розгляду листів, прийому громадян та доступу до публічної інформації  Прокуратури Рівненської області та органах прокуратури України з 07.06.2016 року». На цій посаді позивач працювала до того, як її звільнили, але після організаційних змін у Прокуратурі (які по суті полягали у перейменуванні відділу (начальником якого була ОСОБА_1.), відповідно і назв посад) вказана посада змінила свою назву, тому на дату постановлення судового рішення апеляційного суду посади, на яку поновили позивача, вже не існує. Водночас, зі змісту рішення цього суду не зрозумілими є мотиви обрання саме такого способу поновлення порушених прав. 
		60. На думку колегії суддів, за обставин, встановлених в цій справі, коли поновити позивача на посаді, з якої її звільнили і якої (формально) вже немає, неможливо, то належним способом захисту порушеного права може бути поновлення на посаді, аналогічній тій, з якої її звільнили, і яка існує на дату поновлення.
		61. Такий правовий висновок Верховний Суд висловив у постанові від 28 лютого 2018 року у справі № 817/280/16. Фактичні обставини вказаної справи є подібними до обставин цієї справи. Зокрема, у тій справі спір також виник у зв'язку зі звільненням працівника з Прокуратури внаслідок ліквідації структурного підрозділу на підставі наказу Генеральної прокуратури України № 53ш від 15 липня 2015 року і суди, з висновками якого погодився суд касаційної інстанції, задовольняючи позовні вимоги щодо поновлення на посаді, перед тим також з'ясували, що «ліквідація» як підстава для звільнення працівника (у тій справі) по суті полягала у зміні назви структурного підрозділу та посади, але не посадових обов'язків та функціонального призначення структурного підрозділу як такого. 
		62. З огляду на зазначене колегія суддів дійшла висновку, що постанову суду апеляційної інстанції, яка є предметом касаційного перегляду в цій справі, помилковою є тільки в частині поновлення на посаді, з якої звільнили позивача (начальник відділу з питань розгляду листів, прийому громадян та доступу до публічної інформації). За встановлених в цій справі обставин, належним способом захисту порушеного права має бути поновлення позивача на посаді начальника відділу організації прийому громадян, розгляду звернень та запитів Прокуратури та органах прокуратури України.
		63. Щодо доводів відповідача в частині стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, то в обсязі встановлених обставин цієї справи такі теж не спростовують висновку суду апеляційної інстанції. З огляду на те, що розрахунок середнього заробітку за час вимушеного прогулу покладено на відповідача, немає підстав вважати, що суд стягнув з нього суму вихідної допомоги, яку виплатили позивачу при звільненні. 
		64. Відповідно до частини першої статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
		65. Відповідно до частини першої статті 351 Кодексу адміністративного судочинства України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення або зміни рішення у відповідній частині є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
		66. З урахуванням зазначеного та керуючись статтями 3, 12, 262, 263, 341, 344, 349, 351, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
		п о с т а н о в и в :
		Касаційну скаргу Прокуратури Рівненської області задовольнити частково. 
		Постанову Житомирського апеляційного адміністративного суду від 05 травня 2017 року скасувати в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді начальника відділу з питань розгляду листів, прийому громадян та доступу до публічної інформації Прокуратури Рівненської області та органах прокуратури України з 07.06.2016 року та ухвалити в цій частині нове рішення. 
		Поновити ОСОБА_1 на посаді начальника відділу організації прийому громадян, розгляду звернень та запитів Прокуратури Рівненської області та органах прокуратури України з 07.06.2016 року.
		У решті постанову Житомирського апеляційного адміністративного суду від 05 травня 2017 року в цій справі залишити без змін. 
		Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не оскаржується.
		 
		Головуючий                                                                                          М. І. Смокович 
		Судді                                                                                                    О. В. Білоус
		                                                                                                                        В. М. Шарапа

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...