Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 826/11032/18 : Адміністративні справи (з 01.01.2019); Справи щодо захисту політичних (крім виборчих) та громадянських прав, зокрема щодо; забезпечення права особи на звернення до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів.
Надіслано для оприлюднення: 06.03.2019. Зареєстровано: 06.03.2019. Забезпечено надання загального доступу: 07.03.2019.
Дата набрання законної сили: 21.05.2019
Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м.  Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1Р І Ш Е Н Н Я
		І М Е Н Е М   У К Р А Ї Н И
		м. Київ
		05 березня 2019 року                      № 826/11032/18
		Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Васильченко І.П. розглянув в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу 
		за позовом  ОСОБА_1
		до           Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» 
		про         визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити дії
		 
		ВСТАНОВИВ:
		 
		          ОСОБА_1 (далі-позивач/ОСОБА_1) звернувся до Окружного адміністративного суду м. Києва із позовною заявою до Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» (далі- відповідач/ПАТ «Українська залізниця»), в якій просить суд:
		          - визнати протиправними дії ПАТ «Українська залізниця» та зобов'язати надати в повному обсязі запитувану інформацію згідно інформаційних запитів ОСОБА_1 від 29.03.2018 року та від 21.06.2018 року.
		Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 23 липня 2018 року відкрито провадження в адміністративній справі, ухвалено розглядати справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
		В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на порушення відповідачем положень Закону України «Про доступ до публічної інформації», Закону України «Про інформацію», що полягає у фактичній відмові відповідача у наданні запитуваної інформації. У зв'язку з цим позивач вважає, що його права, як суб'єкта інформаційних відносин, були порушені.
		          Відповідач проти позову заперечив, зазначив, що запит позивача від 29.03.2018 року розглянутий у встановлені законодавством строки, за наслідками розгляду запиту позивачу направлена відповідь, останнього повідомлено, що запитувана інформація належить до інформації з обмеженим доступом та є конфіденційною. Щодо запиту позивача від 21.06.2018 року відповідач зазначив, що вказаний запит не надходив на його адресу та відповідно і відповідь на нього не надавалася.
		          Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.
		29.03.2018 року ОСОБА_1 звернувся із запитом на публічну інформацію до ПАТ «Українська залізниця», в якому просив надати інформацію щодо умов контракту між ПАТ «Українська залізниця» та компанією «General Electric», а також умов лізингового контракту з банківською установою «Укрексімбанк».
		ПАТ «Українська залізниця» листом від 04.04.2018 р. №ЦЦР-15/6 повідомила позивача про те, що умовами Рамкової угоди, яка була укладена між ПАТ «Укрзалізниця» та компанією «General Electric Transportation», а також умовами договору фінансового лізингу з АТ «Укрексімбанк» передбачена їх конфіденційність. Також було зазначено, що з інформацією стосовно співпраці ПАТ «Укрзалізниця» та «General Electric» можливо ознайомитися за посиланнями:
		http://www.uz.gov.ua/press_center/up_to_date_topic/page-7/469730/ http://www.uz.gov.ua/press_center/up_to_date_topic/page-3/470290/.
		21.06.2018 року ОСОБА_1 звернувся із запитом на публічну інформацію до Пат «Українська залізниця», в якому просив надати інформацію про витрати ПАТ «Українська залізниця» та її структурних підрозділів на утримання матеріально-технічної бази та оплату праці працівників, які знаходяться на тимчасово непідконтрольних територіях Донецької та Луганської областей (ОРДЛО) за 2016,2017 та 2018 роки.
		До матеріалів справи позивачем в якості відповіді на запит від 21.06.2018 року надано лист ПАТ «Українська залізниця» від 12.06.2018 року №ЦЦІ-13/207 в якому зазначено, що витрати на утримання/ремонт матеріально-технічної бази та об'єктів власності, а також інші витрати пов'язані з діяльністю залізниці та об'єктів власності ПАТ «Укрзалізниця», що знаходяться на території ОРДЛО, за період 2016-2018 років відсутні. Щодо інформації про витрати на оплату праці працівників, знаходяться/виконують обов'язки на території ОРДЛО за 2016-2018 роки було зазначено, що дана інформація включена до переліку відомостей, що містять конфіденційну інформацію. 
		Вважаючи вказані відмови необґрунтованими та протиправними, позивач звернувся із адміністративним позовом до суду.
		Вирішуючи даний спір, суд виходить з наступного.
		Статтею 1 Закону України "Про доступ до публічної інформації" (далі - Закон №  2939-VІ) визначено, що публічна інформація - це відображена та задокументована будь-якими засобами та на будь-яких носіях інформація, що була отримана або створена в процесі виконання суб'єктами владних повноважень своїх обов'язків, передбачених чинним законодавством, або яка знаходиться у володінні суб'єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених цим Законом. Публічна інформація є відкритою, крім випадків, встановлених законом.
		Відповідно до статті 5 Закону України "Про доступ до публічної інформації", доступ до інформації забезпечується шляхом систематичного та оперативного оприлюднення інформації: в офіційних друкованих виданнях; на офіційних веб-сайтах в мережі Інтернет; на єдиному державному веб-порталі відкритих даних; на інформаційних стендах; будь-яким іншим способом; надання інформації за запитами на інформацію.
		Відповідно до статті 19 Закону України «Про доступ до публічної інформації» запит на інформацію - це прохання особи до розпорядника інформації надати публічну інформацію, що знаходиться у його володінні. Запитувач має право звернутися до розпорядника інформації із запитом на інформацію незалежно від того, стосується ця інформація його особисто чи ні, без пояснення причини подання запиту.
		Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 13 Закону N 2939-VI розпорядниками інформації для цілей цього Закону визнаються: 
		1) суб'єкти владних повноважень - органи державної влади, інші державні органи, органи місцевого самоврядування, органи влади Автономної Республіки Крим, інші суб'єкти, що здійснюють владні управлінські функції відповідно до законодавства та рішення яких є обов'язковими для виконання;
		2) юридичні особи, що фінансуються з державного, місцевих бюджетів, бюджету Автономної Республіки Крим, - стосовно інформації щодо використання бюджетних коштів;
		3) особи, якщо вони виконують делеговані повноваження суб'єктів владних повноважень згідно із законом чи договором, включаючи надання освітніх, оздоровчих, соціальних або інших державних послуг, - стосовно інформації, пов'язаної з виконанням їхніх обов'язків;
		4) суб'єкти господарювання, які займають домінуюче становище на ринку або наділені спеціальними чи виключними правами, або є природними монополіями, - стосовно інформації щодо умов постачання товарів, послуг та цін на них.
		Згідно Зведеного переліку суб'єктів природних монополій Антимонопольного комітету України - Публічне акціонерне товариство «Українська залізниця» є суб'єктом природньої монополії.
		Як вбачається з матеріалів справи, відповідач в силу вищенаведених положень є розпорядником інформації.
		Статтею 20 Закону України «Про доступ до публічної інформації» встановлено, що розпорядник інформації має надати відповідь на запит на інформацію не пізніше п'яти робочих днів з дня отримання запиту. У разі якщо запит стосується надання великого обсягу інформації або потребує пошуку інформації серед значної кількості даних, розпорядник інформації може продовжити строк розгляду запиту до 20 робочих днів з обґрунтуванням такого продовження. Про продовження строку розпорядник інформації повідомляє запитувача в письмовій формі не пізніше п'яти робочих днів з дня отримання запиту.
		Перелік підстав для відмови у задоволенні запиту на інформацію, закріплений частиною першою статті 22 Закону України «Про доступ до публічної інформації» є вичерпним і розширеному тлумаченню не підлягає.
		Так, згідно вимог даної статті розпорядник інформації має право відмовити в задоволенні запиту в таких випадках: розпорядник інформації не володіє і не зобов'язаний відповідно до його компетенції, передбаченої законодавством, володіти інформацією, щодо якої зроблено запит; інформація, що запитується, належить до категорії інформації з обмеженим доступом відповідно до частини другої статті 6 цього Закону; особа, яка подала запит на інформацію, не оплатила передбачені статтею 21 цього Закону фактичні витрати, пов'язані з копіюванням або друком; не дотримано вимог до запиту на інформацію, передбачених частиною п'ятою статті 19 цього Закону. Відповідь розпорядника інформації про те, що інформація може бути одержана запитувачем із загальнодоступних джерел, або відповідь не по суті запиту вважається неправомірною відмовою в наданні інформації.
		З вищевказаного вбачається, що відмова у задоволенні запиту на інформацію повинна бути мотивованою. 
		Згідно з частиною першою статті 7 Закону №  2939-VІ конфіденційна інформація - інформація, доступ до якої обмежено фізичною або юридичною особою, крім суб'єктів владних повноважень, та яка може поширюватися у визначеному ними порядку за їхнім бажанням відповідно до передбачених ними умов. Не може бути віднесена до конфіденційної інформація, зазначена в  частині першій  і  другій статті 13 цього Закону.
		Розпорядники інформації, визначені  частиною першою статті 13  цього Закону, які володіють конфіденційною інформацією, можуть поширювати її лише за згодою осіб, які обмежили доступ до інформації, а за відсутності такої згоди - лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини (частина 2 ст. 7 Закону №  2939-VІ).
		Ці положення узгоджуються з положеннями частини другої статті 32 Конституції України, відповідно до якої не допускається збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.
		Умови, за яких можливо поширити конфіденційну інформацію, також передбачені частиною першою статті 29 Закону України «Про інформацію», відповідно до якої інформація з обмеженим доступом може бути  поширена,  якщо вона є суспільно необхідною, тобто є предметом суспільного інтересу, і право громадськості знати цю інформацію переважає потенційну шкоду від її поширення. 
		Вбачається, що з урахуванням положень частини другої статті 7 Закону № 2939-VІ та частини другої статті 32 Конституції України суспільними інтересами (інтерес громадськості), у яких конфіденційна інформація може бути поширена, є лише інтереси національної безпеки, економічного добробуту та прав людини. Вимога частини першої статті 29 Закону України «Про інформацію» щодо встановлення переваги потенційної шкоди від поширення конфіденційної інформації над правом громадськості знати її відображає принцип пропорційності обмеження права, який є аспектом принципу верховенства права, передбаченого статтею 8 Конституції України і через призму якого досліджується правомірність будь-якого обмеження права, в тому числі права на отримання інформації. 
		Такий підхід також відповідає Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (статті 8) та практиці Європейського суду з прав людини, відповідно до яких втручання у право на приватність особи можливе, якщо воно ґрунтується на законі, переслідує легітимну мету та є необхідним у демократичному суспільстві. 
		Відповідно до Постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України №10 від 29.09.2016 р. розпорядник повинен застосовувати «трискладовий тест» - вимоги, передбачені частиною другою статті 6 Закону № 2939-VІ, - з урахуванням особливостей вищевказаних положень. Застосування «трискладового тесту» в такому разі повинно здійснюватись таким чином:
		1)          встановлення відповідності обмеження доступу до запитуваної конфіденційної інформації одному із захищених інтересів (у справах щодо надання конфіденційної інформації, як правило, такими інтересами є захист репутації або прав інших людей, запобігання розголошенню інформації, одержаної конфіденційно);
		2)          встановлення можливості завдання істотної шкоди цим інтересам;
		3)          порівняння цієї потенційної шкоди з правом громадськості знати цю інформацію в інтересах національної безпеки, економічного добробуту чи прав людини. Якщо ця шкода не переважає суспільний інтерес в доступі до інформації, то конфіденційна інформація може бути розголошена і доступ до неї не може бути обмежений. 
		Таким чином, відмова у наданні інформації є обґрунтованою у разі, якщо розпорядник в листі вказує, якому саме з інтересів загрожує розголошення запитуваної інформації, в чому полягає істотність шкоди цим інтересам від її розголошення, чому шкода від оприлюднення такої інформації переважає право громадськості знати цю інформацію в інтересах національної безпеки, економічного добробуту чи прав людини. 
		Разом з тим, виходячи зі змісту наведених норм, об'єктивної оцінки  наявних у справі доказів та викладених обставин, суд дійшов висновку, що відповідь на запит позивача від 29.03.2018 року, оформлена листом ПАТ «Українська залізниця» від 04.04.2018 № ЦЦР-15/6, надано у встановлений законом строк (в межах п'яти робочих днів з дня отримання запиту).
		У той же час, на думку суду, інформація, яка міститься у відповіді на запит позивача є неповною та такою, що фактично не містить вичерпної відповіді на поставлені у запиті питання (у тому числі, не містить обґрунтування відмови у наданні інформації), що свідчить про допущення відповідачем в цій частині протиправних дій. 
		Щодо запиту позивача від 21.06.2018 року суд зазначає наступне.
		Відповідно до п. 5 ст. 19 ЗУ «Про доступ до публічної інформації» запит на інформацію має містити: ім'я (найменування) запитувача, поштову адресу або адресу електронної пошти, а також номер засобу зв'язку, якщо такий є; загальний опис інформації або вид, назву, реквізити чи зміст документа, щодо якого зроблено запит, якщо запитувачу це відомо; 3) підпис і дату за умови подання запиту в письмовій формі.
		Всупереч вказаних норм позивачем до матеріалів справи надано копію запиту на якому не міститься підпису позивача. Крім того, позивачем також не надано доказів надсилання такого запиту на адресу відповідача, а також відомостей про те, у який саме спосіб він був надісланий до відповідача.
		Разом з тим, позивачем в якості відповіді на запит від 21.06.2018 року надано лист ПАТ «Українська залізниця» від 12.06.2018 року №ЦЦІ-13/207. 
		Суд не приймає вказаний лист як відповідь на запит позивача, оскільки вона датована раніше ніж сам запит позивача. 
		Крім того, суд звертає увагу на те, що у листі від 12.06.2018 №ЦЦІ-13/207 зазначено, що вказаний лист є відповіддю на запит на публічну інформацію від 05.06.2018 №07-УЗ, направлений та підписаний заступником голови Громадської організації «Залізниця без корупції» Дмитром Гречухо. 
		В свою чергу, відповідач також зазначає, що відповідно до реєстраційної автоматизованої системи розгляду звернень громадян - інформація про подане звернення на публічну інформацію ОСОБА_1 датоване 21.06.2018 відсутня.
		Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги про зобов'язання відповідача надати в повному обсязі запитувану інформацію згідно запиту ОСОБА_1 від 21.06.2018 року є безпідставними та такими, що задоволенню не підлягають.
		Відповідно до частини другої статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України, суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
		Згідно з частиною першою, пунктом 4 частини другої статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України, при вирішенні справи по суті суд може задовольнити позов повністю або частково чи відмовити в його задоволенні повністю або частково.
		У разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії.
		При цьому, адміністративний суд, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, виконуючи завдання адміністративного судочинства щодо перевірки відповідності їх прийняття (вчинення), передбаченим частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, критеріям, не втручається та не може втручатися у дискрецію (вільний розсуд) суб'єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями. 
		Враховуючи вищевикладене,  суд дійшов висновку про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог шляхом визнання протиправними дій відповідача щодо необґрунтованої відмови надати інформацію на запит ОСОБА_1 від  29.03.2018 року, оформленої листом від 04.04.2018 року №ЦЦР-15/6.
		Згідно положень п. 4 ч. 2, п. 10 ч. 2 ст. 245 Кодексу адміністративного судочинства України, суд може прийняти рішення про: визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії; інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень, який не суперечить закону і    забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів.
		Враховуючи вищенаведене, суд дійшов висновку, що у даному випадку належним і достатнім способом захисту прав позивача у межах даного спору є зобов'язання Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» повторно розглянути запит на публічну інформацію позивача від 29.03.2018 року.
		          Відповідно до частини другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
		Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
		Відповідно до ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
		Беручи до уваги вищенаведене в сукупності, перевіривши та проаналізувавши матеріали справи і надані сторонами докази за правилами, встановленими ст. 90 Кодексу адміністративного судочинства України, суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення позову.
		Відповідно до частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
		Згідно з частиною третьою статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. 
		Керуючись ст. ст. 2, 77, 159, 243-245, 263, 382 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
		 
		ВИРІШИВ:
		 
		Позовні вимоги ОСОБА_1 (АДРЕСА_1) задовольнити частково.
		Визнати протиправними дії Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» щодо необґрунтованої відмови надати інформацію на запит ОСОБА_1 від  29.03.2018 року.
		Зобов'язати Публічне акціонерне товариство «Українська залізниця» повторно розглянути запит на публічну інформацію ОСОБА_1 від 29.03.2018 року.
		Стягнути на користь ОСОБА_1 (АДРЕСА_1) судові витрати у розмірі 352 (триста п'ятдесят дві) гривні 40 копійок за рахунок бюджетних асигнувань Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» (03035, м. Київ, вул. Тверська. 5, ЄДРПОУ 40075815).
		 
		Рішення набирає законної сили відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 293, 295, 296 Кодексу адміністративного судочинства України.
		 
		 
		 
		 
		            Суддя                                                                                       І.П. Васильченко

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...