Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 752/753/18 : Кримінальні справи (з 01.01.2019); Провадження за поданням правоохоронних органів, за клопотанням слідчого, прокурора та інших осіб про; скасування арешту майна.
Надіслано судом: 04.03.2019. Зареєстровано: 07.03.2019. Забезпечено надання загального доступу: 11.03.2019.

Номер судового провадження: 1-кс/752/1751/19
Номер кримінального провадження в ЄРДР: 42017100000001274

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		справа № 752/753/18 
		провадження №: 1-кс/752/1751/19 
		 
		У Х В А Л А
		19.02.2019 року слідчий суддя Голосіївського районного суду міста Києва ОСОБА_1 
		за участю секретаря ОСОБА_2 ,
		представника розпорядника майна  адвоката ОСОБА_3 ,
		розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в м.Києві клопотання представника розпорядника майна - адвоката ОСОБА_3 в інтересах ОСОБА_4 , у кримінальному провадженні №42017100000001274, відомості щодо якого внесені 11.10.2017 до Єдиного реєстру досудових розслідувань за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 190 КК України, про скасування арешту майна,-
		 
		ВСТАНОВИВ:
		В провадження слідчого судді Голосіївського районного суду м. Києва надійшло вказане клопотання, в якому представник розпорядника майна - адвокат ОСОБА_3 в інтересах ОСОБА_4 просив скасувати арешт з майна, а саме з квартири АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 467565480391), яка на праві власності належить ОСОБА_5 (РНОКПП: НОМЕР_1 ).
		В обгрунтування поданого клопотання зазначив, що в рамках кримінального провадження №42017100000001274, відомості щодо якого внесені 11.10.2017 до Єдиного реєстру досудових розслідувань за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 190 КК України був накладений арешт на вказане майно на підставі ухвали слідчого судді Голосіївського районного суду м.Києва від 16.01.2018 у справі №752/6334/17.
		В якості підстав накладення арешту, слідчий суддя в ухвалі від 16.01.2018 зазначив, що вказане майно є речовим доказом у кримінальному провадженні №42017100000001274, відомості щодо якого внесені 11.10.2017 до Єдиного реєстру досудових розслідувань за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 190 КК України, а тому з метою недопущення знищення, пошкодження або приховування цього майна, необхідно накласти арешт.
		Крім того, слідчим суддею накладено з підстав забезпечення цивільного позову у вказаному кримінальному провадженні.
		Однак, адвокат зазначає, що арешт накладено необґрунтовано за відсутності будь-яких правових підстав для цього, оскільки власник майна ОСОБА_5 не є підозрюваною або обвинуваченою у вказаному кримінальному провадженні, та взагалі не є особою, яка вчинила будь-яке суспільно небезпечне діяння. Крім того, в матеріалах клопотання про арешт майна та доданих до нього документах відсутні будь-які дані, що вказане майно є речовим доказом у кримінальному провадженні, тобто відсутня будь-яка постанова про визнання вказаного майна речовим доказом. Разом з тим, відсутні дані про те, що в кримінальному провадженні заявлений цивільний позов.
		Також, адвокат зазначив, що слідчим суддею під час розгляду клопотання про арешт майна належним чином не встановлено хто є власником вказаного майна на момент нібито вчинення кримінального правопорушення та характер правовідносин, які нібито склались між попереднім власником майна та особою, яка вважає себе потерпілою у вказаному кримінальному правопорушенні. 
		Таким чином, накладення арешту на квартиру АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 467565480391), яка на праві власності належить ОСОБА_5 (РНОКПП: НОМЕР_1 ) є необґрунтованим і підлягає скасуванню слідчим суддею.
		В судовому засіданні адвокат підтримав подане клопотання та просив його задовольнити. Слідчий в судове засідання не з`явився про дату, час та місце розгляду клопотання повідомлявся належним чином, що не є перешкодою для розгляду клопотання. 
		Вивчивши клопотання про скасування арешту з майна та додані до нього копії документи, дослідивши клопотання про арешт майна та матеріали якими воно обгрунтовується, заслухавши обґрунтування адвоката, слідчий суддя вважає необхідним задовольнити клопотання, виходячи з наступного.
		Положеннями ч. 1 ст. 170 КПК України встановлено, що арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна. 
		Відповідно до абз. 2 ч. 1 ст. 174 КПК України арешт майна також може бути скасовано повністю чи частково ухвалою слідчого судді під час досудового розслідування чи суду під час судового провадження за клопотанням підозрюваного, обвинуваченого, їх захисника чи законного представника, іншого власника або володільця майна, представника юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, якщо вони доведуть, що в подальшому застосуванні цього заходу відпала потреба або арешт накладено необґрунтовано.
		Під час розгляду клопотання слідчим суддею встановлено, що слідчим відділом прокуратури м. Києва здійснюється досудове розслідування кримінального провадження № 42017100000001274, відомості щодо якого внесені 11.10.2017 до Єдиного реєстру досудових розслідувань за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 190 КК України. 
		В ході досудового розслідування якого встановлено, що ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 намагається шахрайським шляхом заволодіти квартирою АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 467565480391), за наступних обставин.
		Так, згідно змісту клопотання про арешт майна, ОСОБА_7 та його дружина ОСОБА_8 , будучи незгідними з політикою Російської Федерації, у жовтні 2016 року переїхали на постійне місце проживання до м. Києва, а саме у вищевказану квартиру.
		У подальшому, між ОСОБА_7 та ОСОБА_6 укладено усний договір про купівлю продажу вказаної квартири. При цьому, діючи відповідно до вказаної усної угоди, дочка ОСОБА_7  ОСОБА_9 в інтересах ОСОБА_8 уклала договір купівлі-продажу нежитлових приміщень розташованих у Російській Федерації. Крім того, ОСОБА_9 написала нотаріально завірену розписку про отримання грошових коштів у розмірі 380000000,00 рублів. Однак, зазначену суму грощових коштів остання не отримала, а у відповідності до домовленостей між ОСОБА_7 та ОСОБА_6 , родина ОСОБА_10 мала залишитись жити в квартирі на яку слідчим суддею було накладено арешт.
		В подальшому, ОСОБА_6 , використовуючи смерть ОСОБА_7 , взятих на себе зобов`язань не виконав, та намагався виселити родину ОСОБА_10 з вказаною квартири.
		При цьому, з метою доведення свого злочинного умислу до кінця, ОСОБА_6 із залученням ОСОБА_11 здійснив продаж вказаної квартири на користь ОСОБА_5 .
		Ухвалою слідчого судді Голосіївського районного суду м. Києва від 16.01.2018 у справі №752/6334/17, накладено арешт на вказане майно.
		Як вбачається із вказаної ухвали, слідчим суддею встановлено, що арешт накладався саме на підставі пунктів 1, 4 частини другої ст.170 КПК України, оскільки вказане майно, нібито відповідає критеріям, зазначеним у ст. 98 КПК України, та такий арешт по суті являється формою забезпечення доказів у кримінальному провадженні і не вимагає обов`язкового повідомлення підозри у кримінальному провадженні, тобто не пов`язується з особою, підозрюваною у вчиненні кримінального провадження.
		Відповідно до ч. 1 ст. 98 КПК України, речовими доказами є матеріальні об`єкти, які були знаряддям вчинення кримінального правопорушення, зберегли на собі його сліди або містять інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, в тому числі предмети, що були об`єктом кримінально протиправних дій, гроші, цінності та інші речі, набуті кримінально протиправним шляхом або отримані юридичною особою внаслідок вчинення кримінального правопорушення.
		Під час дослідження в судовому засіданні клопотання про арешт майна та матеріалів якими воно обґрунтовувалось, слідчим суддею не встановлено, що вказане майно на яке накладався арешт, визнавалось речовим доказом у кримінальному провадженні про що свідчить відсутність у вказаних матеріалах будь-яких належних та достовірних документів (постанови).
		Також, в матеріалів якими воно обґрунтовувалось, відсутні дані, що у вказаному кримінальному провадженні заявлений цивільний позов.
		Положеннями ч. 1 ст. 22 КПК України визначено, що кримінальне провадження здійснюється на основі змагальності, що передбачає самостійне обстоювання стороною обвинувачення і стороною захисту їхніх правових позицій, прав, свобод і законних інтересів засобами, передбаченими цим Кодексом.
		Частиною статі 22 КПК України встановлено, що сторони кримінального провадження мають рівні права на збирання та подання до суду речей, документів, інших доказів, клопотань, скарг, а також реалізацію інших процесуальних прав, передбачених цим Кодексом.
		Відповідно до ч. 6 ст. 22 КПК України, суд, зберігаючи об`єктивність та неупередженість, створює необхідні умови для реалізації сторонами їхніх прав та виконання процесуальних обов`язків.
		Слідчим суддею надавалась процесуальна можливість слідчому подати відповідні документи (докази) обґрунтованості накладеного арешту на вказане майно.
		Однак, слідчий не скористався своїм процесуальним правом щодо надання належних та допустимих доказів обгрунтованості накладення арешту на вищевказану квартиру.
		Таким чином, слідчий суддя приходить до висновку, що під час накладення арешту на вказану квартиру, у слідчого суддів були відсутні належні та допустимі докази того, що вказана квартира є речовим доказом у кримінальному провадженні, а також те, що у вказаному кримінальному провадженні подано цивільний позов на відшкодування збитків.
		Крім того, слідчим суддею встановлено, що на момент нібито вчинення шахрайських дій, власником вказаної квартири був ОСОБА_6 , що у відповідності до положень цивільного законодавства України, була відповідна реєстрація права власності на вказану квартири. Тобто, ОСОБА_6 міг вільно володіти, користуватись та розпоряджуватись вказаним майном у встановленому законом порядку.
		Разом з тим, слідчим суддею встановлено, що наявність усних домовленостей між ОСОБА_7 та ОСОБА_6 , тобто нібито укладення усного договору про купівлю продажу вказаної квартири, не є підставою для визнання права власності на нерухоме майно, а тому вказана квартира не може бути об`єктом вчинення кримінального правопорушення, оскільки перехід права власності на нерухоме майно здійснюється після державної реєстрації, тобто на момент нібито вчинення кримінального правопорушення, ОСОБА_8 не була власником вказаної квартири.
		Крім того, слідчим суддею під час накладення арешту не встановлено дійсного власника вказаної квартири, який відповідно до положень Цивільного кодексу України може звернутись до суду із позовом про витребування вказаного майна, а враховуючи те, що ОСОБА_8 не була власником вказаної квартири, ОСОБА_5 є добросовісним набувачем, що в силу положень ч. 10 ст. 170 КПК України, на вказану квартири не може бути накладено арешт. При цьому, будь-які судові рішення про визнання договору купівлі-продажу між ОСОБА_11 , як власника майна (представника) та ОСОБА_5 , недійсним та витребування майна, в матеріалах клопотання про накладення арешту, відсутні. 
		Слідчий суддя звертає увагу про неузгодженість клопотання про накладення арешту та ухвали слідчого судді від 16.01.2018, а саме того, що арешт на вказану квартиру накладався в рамках кримінального провадження № 42017100000001274, відомості щодо якого внесені 11.10.2017 до Єдиного реєстру досудових розслідувань за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 190 КК України. Однак, клопотання подавалось слідчим в рамках кримінального провадження за №12017100000000177, відомості щодо якого внесені 23.03.2017 до Єдиного реєстру досудових розслідувань за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених п. 6 ч. 2 ст. 115, п. 11, ч. 2 ст. 115, п. 12, ч. 2 ст. 115 та ч. 1 ст. 263 КК України. При цьому, в матеріалах клопотання відсутні будь-які документи щодо об`єднання вказаних кримінальних проваджень чи виділення їх в окреме провадження. 
		Разом з тим, Вищий спеціалізований суд з розгляду цивільних та кримінальних справ узагальнив судову практику щодо розгляду слідчим суддею клопотань про застосування заходів забезпечення кримінального провадження (від 07.02.2014 року), згідно якої чітко визнав, що відносно осіб, які не є підозрюваними (яким у порядку, передбаченому ст. 276-279 КПК, повідомлено про підозру, або яка затримана за підозрою у вчиненні кримінального правопорушення), обвинуваченими (особа, обвинувальний акт щодо якої передано до суду в порядку, передбаченому ст. 291 КПК) або особами, які в силу закону несуть цивільну відповідальність за шкоду, завдану діяннями підозрюваного, обвинуваченого або неосудної особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння, не може бути прийнято ухвалу про накладення арешту на їх майно.
		Враховуючи наведене, навіть якщо у слідчого судді є достатні підстави вважати, що певною особою було вчинено кримінальне правопорушення, він не має повноважень накладати арешт на майно особи, яка не є підозрюваним.
		З огляду на викладене правильною є практика, коли слідчі судді визнають клопотання про накладення арешту на майно передчасними та відмовляють у їх задоволенні, оскільки на момент їх розгляду, особам, про майно яких йдеться в клопотанні, не повідомлено про підозру.
		Отже, слідчий суддя приходить до висновку про те, що арешт накладено необґрунтовано, оскільки ОСОБА_5 не має статусу підозрюваної або обвинуваченої та в силу положень закону не може нести будь-яку матеріальну відповідальність за вчинення іншими особами кримінальних правопорушень.
		Окрім цього, відповідно до п. 2 ч. 3. ст. 132 КПК України застосування заходів забезпечення кримінального провадження не допускається, якщо слідчий, прокурор не доведе, що потреби досудового розслідування виправдовують такий ступінь втручання у права і свободи особи, про який ідеться в клопотанні слідчого, прокурора.
		Отже, процесуальний закон чітко визначає підстави для застосування заходів забезпечення кримінального провадження з обов`язком слідчого довести слідчому судді, що такі заходи виправдовують такий ступінь втручання у права і свободи особи, про який слідчий зазначав у своєму клопотанні.
		Разом з тим, при розгляді клопотання про скасування арешту не встановлена наявність будь-яких фактичних даних (доказів), відповідно до яких є необхідність у збереженні накладеного арешту на квартиру ОСОБА_5 , яка в силу положень Цивільного кодексу України набула право власності на вказану квартиру від реального власника.
		Згідно зі ст. 2 КПК України завданнями кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.
		Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини у справі «Ісмаїлов проти Росії» від 06.11.2008, де вказувалися порушення ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, в якому зазначено, що кожна фізична та юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше, як в інтересах суспільства на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права».
		Згідно Постанови Європейського Суду від 09.06.2005 по справі «Бакланов проти Російської Федерації», Постанови Європейського Суду від 24.03.2005 по справі «Фрізен проти Російської Федерації», судом наголошується на тому, що перша та найбільш важлива вимога ст. 1 Протоколу № 1 до Конвенції полягає у тому, що будь-яке втручання публічної влади у право на повагу до власності має бути законним, держави уповноважені здійснювати контроль за використанням власності шляхом виконання законів. Більше того, верховенство права, одна з засад демократичної держави, втілюється у статтях Конвенції. Питання у тому, чи було досягнуто справедливої рівноваги між вимогами загального інтересу та захисту фундаментальних прав особи, має значення для справи лише за умови, що спірне втручання відповідало вимогам законності і не було свавільним.
		Окрім того, Європейський суд з прав людини через призму своїх рішень неодноразово акцентував увагу на тому, що володіння майном повинно бути законним (рішення у справі «Іатрідіс проти Греції», заява № 31107/96, п. 58, ECHR 1999-И). Вимога щодо законності у розумінні Конвенції вимагає дотримання відповідних положень національного законодавства та відповідності принципові верховенства права, що включає свободу від свавілля (рішення у справі «Антріш проти Франції», від 22.09.1994 року, Series А N 296-А, п. 42, та «Кушоглу проти Болгарії», заява № 48191/99, пп. 49 - 62, від 10.05.2007 року). Будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно забезпечити «справедливий баланс» між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідність досягнення такого балансу відображена в цілому в структурі ст. 1 Першого протоколу. Необхідного балансу не вдасться досягти, якщо на відповідну особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар (рішення від 23.09.1982 у справі «Спорронг та Льонрот проти Швеції», пп. 69 і 73, Series А N 52). Іншими словами, має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, яку прагнуть досягти (наприклад, рішення від 21.02.1986 року у справі «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства», п. 50, Series А N 98).
		Отже, висновки слідчого, та як наслідок - слідчого судді в ухвалі про накладення арешту на вказану квартиру, яка має ознаки об`єкту кримінально протиправних дій та набута кримінально протиправним шляхом - є припущеннями.
		Враховуючи вищевикладене, слідчий суддя приходить до висновку про задоволення клопотання представника розпорядника майна - адвоката ОСОБА_3 в інтересах ОСОБА_4 та скасування арешту, накладеного ухвалою слідчого судді Голосіївського районного суду м. Києва від 16.01.2018 у справі №752/6334/17.
		Керуючись ст.ст. 170, 174, 372 КПК України, слідчий суддя,-
		 
		ПОСТАНОВИВ:
		Клопотання представника розпорядника майна - адвоката ОСОБА_3 в інтересах ОСОБА_4 про скасування арешту майна - задовольнити.
		Скасувати арешт майна, накладений ухвалою слідчого судді Голосіївського районного суду м. Києва від 16.01.2018 у справі №752/6334/17, в рамках кримінального провадження №42017100000001274, відомості щодо якого внесені 11.10.2017 до Єдиного реєстру досудових розслідувань за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 190 КК України, а саме з квартири АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 467565480391), яка на праві власності належить ОСОБА_5 (РНОКПП: НОМЕР_1 ).
		Ухвала підлягає негайному виконанню.
		Ухвала оскарженню не підлягає.
		 
		 
		 
		Слідчий суддя                  ОСОБА_1

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...