Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 490/10608/15-к : Кримінальні справи (до 01.01.2019); Злочини проти громадської безпеки; Незаконне поводження зі зброєю, бойовими припасами або вибуховими речовинами.
Надіслано для оприлюднення: 06.03.2019. Зареєстровано: 07.03.2019. Забезпечено надання загального доступу: 13.03.2019.
Дата набрання законної сили: 28.02.2019
Номер судового провадження: 11-кп/812/205/19
Номер кримінального провадження в ЄРДР: 12015150020004699

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		 
		 
		У Х В А Л А 
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		28 лютого 2019 року      м. Миколаїв
		 
		Миколаївський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у кримінальних справах: 
		 
		ОСОБА_1 ОСОБА_2      ОСОБА_3 
		 
		за участю секретаря ОСОБА_4 ,
		 
		розглянув у відкритому судовому засіданні матеріали кримінального провадження, зареєстрованого в ЄРДР за № 12015150020004699, за апеляційною скаргою прокурора Миколаївської місцевої прокуратури №1 ОСОБА_5 на вирок Центрального районного суду м. Миколаєва від 16 липня 2018 року відносно
		ОСОБА_6 , який народився ІНФОРМАЦІЯ_1 в м. Миколаєві, мешкає в АДРЕСА_1 раніше не судимого,
		виправданого у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 263 КК України.
		 
		Учасники судового провадження:
		 
		прокурори          ОСОБА_5 , ОСОБА_7 
		обвинувачений     ОСОБА_6 .
		 
		Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції.
		 
		Вироком Центрального районного суду м. Миколаєва від 16 липня 2018 року ОСОБА_6 визнано невинуватим у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 263 КК України.
		Судові витрати віднесено на рахунок держави.
		Ухвалено предмети, вилучені під час обшуку кв. АДРЕСА_2 повернуті ОСОБА_6 .
		 
		Короткий зміст вимог апеляційної скарги.
		 
		В апеляційнійскарзі прокурор просить вирок суду скасувати та ухвалити новий вирок, яким визнати ОСОБА_6 винуватим у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 263 КК України та призначити йому покарання у вигляді 3 років позбавлення волі.
		На підставі ст. 75 КК України, звільнити ОСОБА_6 від відбування покарання з іспитовим строком 2 роки та покладенням обов`язків, передбачених ст. 76 КК України.
		 
		Узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу.
		 
		В апеляційнійскарзі прокурор зазначає, що вирок є незаконним та таким, що підлягає скасуванню у зв`язку з істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону, невідповідністю висновків суду, викладених у судовому рішенні, фактичним обставинам кримінального провадження.
		Ухвала слідчого судді Центрального районного суду від 22.08.2015 р. про дозвіл на обшук житла ОСОБА_6 , всупереч висновкам суду, не містить даних про те, що обшук обґрунтовувався потребою досудового розслідування встановлення факту закладення невстановленою особою вибухового пристрою до приміщення «Центру волонтерів», в результаті чого відбувся вибух та наявністю відомостей, що за адресою АДРЕСА_3 проживає ОСОБА_6 , який займається виготовленням вибухових пристроїв.
		В п. 6 ч. 2 ст. 235 КПК України не має посилання на «прямі вказівки» та «конкретне визначення мети обшуку», на що посилається суд у вироку.
		В ухвалі слідчим суддею вказано, що дозвіл надано на проведення обшуку з метою відшукання та вилучення речей та предметів, що мають відношення до організації вибуху у приміщенні «Центру волонтерів», тобто слідчим суддею виконано вимоги п. 6 ч. 2 ст. 235 КПК України щодо зазначення відомостей про речі, для виявлення яких проводиться обшук.
		За наведеного визнання судом доказів, отриманих внаслідок проведення обшуку недопустимими не має підстав.
		Окрім цього в тексті ухвали слідчого судді не вказано, що метою обшуку передбачалось відшукання вибухових пристроїв або предметів, що можуть бути використані під час їх виготовлення, оскільки в ухвалі зазначено про надання дозволу на проведення обшуку з метою відшукання та вилучення речей та предметів, які мають відношення до організації вибуху у приміщенні «Центру волонтерів».
		Відповідно до вимог ст. 236 КПК України, запрошення спеціаліста для участі в обшуку є правом слідчого, прокурора, а не обов`язком, як про це зазначає суд.
		В протоколі обшуку кв. АДРЕСА_2 від 22.08.2018 р. слідчий зазначив місце обшуку та перелік, стислий опис виявлених та вилучених предметів, схожих на зброю, які на підставі ч. 7 ст. 236 КПК України, підлягали вилученню незалежно від того, чи були вони зазначені в ухвалі слідчого судді та чи мали відношення до кримінального провадження, як предмети вилучені законом з обігу.
		Крім того, КПК України не передбачає обов`язку слідчого, прокурора зазначати (описувати) у протоколі обшуку про вжиті під час обшуку заходи щодо досягнення задекларованої мети обшуку.
		За наведеного, прокурор вважає, що висновки суду про недопустимість, як доказу  протоколу обшуку квартири АДРЕСА_2 від 22.08.2018 р. є безпідставними, оскільки суперечать вимогам ст. 236 КПК України.
		Апелянт не погоджується із твердженням суду про те, що наведений протокол є неповним та недостовірним через відсутність відповідного відеозапису.
		У вироку суд посилається на досліджений у ході судового розгляду справи доказ  наданий обвинуваченим, який був розповсюджений засобами масової інформації, але вказаний відеозапис стороні обвинувачення, в порядку ст. 290 КПК України, не відкривався, що є підставою для визнання цього запису недопустимим, як доказ, і суд не мав права посилатись на нього у вироку.
		Посилання суду про неналежне зберігання речових доказів, то вказані твердження не відповідають дійсності, оскільки до матеріалів справи долучені постанови про визнання вилучених предметів речовими доказами та передачу їх на зберігання, вилучені предмети опечатані та передані на дослідження експертам, після чого, детально досліджені та описані у ході проведення експертиз, що підтверджується дослідженими у ході судового розгляду справи протоколом обшуку та висновками судово-балістичних експертиз.
		Висновки суду про недопустимість таких доказів, як висновки експертів №1123 від 23.08.2015 р. та №1134 від 15.10.2015 р. з посиланням на Методику встановлення належності об`єкта до огнепальної зброї та його придатності до стрільби (проведення пострілів), що була схвалена координаційно-методичною радою ДНДЕКЦ МВС України від 28.10.2003 р. та рішенням секції НКМР Міністерства юстиції України з проблем трасології та судової балістики, не відповідають дійсності, оскільки допитаний судом експерт, який склав відповідні експертизи, надав суду вичерпні відповіді щодо методики, способу, проведення експертиз, підтвердив свої висновки щодо критеріїв віднесення вилученої у ОСОБА_6 зброї до вогнепальної.
		При цьому суд не прийняв до уваги показання експерта та у вироку не навів мотивів не прийняття їх до уваги.
		З урахуванням наведеного, прокурор вважає, що суд, при винесені вироку, не оцінив з точки зору належності, допустимості, достовірності докази у даному кримінальному провадженні.
		 
		Узагальнений виклад позиції інших учасників судового провадження.
		 
		В запереченні на апеляційну скаргу прокурора обвинувачений ОСОБА_8 вважає вирок суду законним, обґрунтованим та мотивованим. Просить вирок суду залишити без змін, а апеляційну скаргу прокурора без задоволення.
		 
		Обставини, встановлені судом першої інстанції.
		 
		Суд встановив, що органом досудового розслідування ОСОБА_9 обвинувачувався у вчинення злочину за наступних обставин.
		22.08.2015 р. на підставі ухвали слідчого судді Центрального районного суду м. Миколаєва проведено обшук домоволодіння за адресою АДРЕСА_1 . В ході проведення обшуку виявлено та вилучено 16 предметів, зовні схожих на зброю.
		Відповідно до висновку експерта №1123 від 23.08.2015 р. вилучений предмет схожий на пістолет відноситься до вогнепальної зброї, виготовлений способом переробки пістолету кулемету моделі «РМ-63» серії НОМЕР_1 , шляхом зміни ствола та пластини зачепу на виготовлені саморобним способом. Пістолет до стрільби придатний.
		Відповідно до висновку експерта № 1134 від 15.10.2015 р., предмет № 1, є ручною короткоствольною вогнепальною зброєю  7,65 мм., револьвер «Бульдог», виробництва Бельгії. Револьвер до стрільби придатний і виготовлений промисловим способом. Предмет № 2, є короткоствольною нарізною вогнепальною зброєю, двоствольним пістолетом № НОМЕР_2 , калібру .380, іноземного виробництва, виготовлений промисловим способом, придатний для стрільби лише з правого каналу ствола. Предмет № 3, є ручною вогнепальною зброєю  однозарядним гладкоствольним капсульним пістолетом калібру не більше 13,5 мм. Пістолет придатний для проведення пострілів. Предмет № 4, є ручною вогнепальною зброєю  однозарядним гладкоствольним кременевим пістолетом калібру не більше 13,7 мм. Пістолет придатний для проведення пострілів. Вилучені в ході обшуку патрони у кількості 13 штук  є боєприпасами .
		Вказані пістолети та боєприпаси ОСОБА_6 , порушуючи Положення про дозвільну систему (затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 12.10.1992 р. № 567 (576-92-п), а також «Інструкцію про порядок виготовлення, придбання, зберігання, облік, перевезення та використання вогнепальної, пневматичної і холодної зброї», затвердженого наказом Міністерства внутрішніх справ України від 21.08.1998 р. № 622 (0637-98) із змінами, внесеними наказом від 13.04.1999 г. № 292) незаконно зберігав за місцем свого мешкання.
		Дії ОСОБА_6 органом досудового розслідування та державним обвинуваченням кваліфіковані за ч. 1 ст. 263 КК України  як незаконне зберігання вогнепальної зброї, бойових припасів без передбаченого законом дозволу.
		Виправдовуючи обвинуваченого ОСОБА_6 у пред`явленому обвинуваченні, суд зазначив, що підставою для проведення обшуку стала ухвала слідчого судді Центрального районного суду м. Миколаєва від 22.08.2015 р., відповідно якої необхідність проведення обшуку обґрунтовувалась потребою досудового розслідування факту закладення невстановленою особою вибухового пристрою до приміщення «Центру волонтерів», в результаті чого відбувся вибух та наявністю відомостей про те, що «за адресою АДРЕСА_3 проживає ОСОБА_6 , який займається виготовленням вибухових пристроїв».
		Слідчим суддею надано дозвіл на проведення обшуку, але, в порушення п. 6 ч. 2 ст. 235 КПК України, ухвала слідчого судді не містить конкретного визначення мети обшуку, що дозволило слідчому діяти на свій розсуд та вилучати будь-які речі та предмети.
		За наведеного, суд дійшов висновку про те, що під час обшуку допущено порушення передбаченого ст. 8 Конвенції про захист прав людини та її основних свобод право ОСОБА_6 на повагу до його житла, що є підставою для визнання доказів отриманих внаслідок проведення обшуку, недопустимими.
		Суд зазначив, що всупереч мети обшуку, визначеною постановою слідчого судді, протокол обшуку від 22.08.2015 р. не містить даних, ані про вибухові пристрої, ані предмети, що можуть бути використані під час їх виготовлення, відсутні дані і про намагання слідчого відшукати такі речі або предмети.
		Слідчий, без участі відповідного спеціаліста, вилучив предмети, які на його погляд є схожими на зброю та бойові припаси. Хибність висновків слідчого та свавільність його дій при проведенні обшуку, підтверджується висновками експертів №1123 від 23.08.2015 р., №1134 від 15.10.2015 р.
		Наведені порушення прав обвинуваченого, є підставою для визнання доказів, отриманих внаслідок проведення обшуку, недопустимими.
		Окрім цього, протокол обшуку є недостовірним та не повним, оскільки за даними протоколу обшуку у ОСОБА_6 окрім пістолету-кулемету моделі «РМ-63», виявлено та вилучено 15 предметів, схожих на зброю, але з наданого обвинуваченим відеозапису, розповсюдженого засобами масової інформації через мережу інтернет, вилучено 16предметів.
		Факт створення вказаного відеозапису свідчить про використання під час обшуку засобів фіксування кримінального провадження, але протокол даних про це не містить.
		В протоколі також зазначено про те, що обшук ніби проведений за адресою АДРЕСА_1 , і, за даною адресою вилучені відповідні предмети.
		Суд вказав, що наведені порушення доводять, що докази отримані внаслідок проведення обшуку в кв. АДРЕСА_2 , з використанням вилучених під час його проведення предметів, отриманні з порушенням прав та свобод ОСОБА_6 , з джерела, яке не є надійним, і, всупереч встановленого законом порядку  є недопустимими доказами.
		Вилучені під час обшуку предмети, до проведення експертного дослідження не оглядались, не фотографувались та не описувались, ні під час обшуку, ні пізніше. Відсутні в матеріалах дані і про їх належне зберігання. У зв`язку з цим, докази того, що для подальшого дослідження експерту передані саме ті предмети, які вилучені у ОСОБА_6 відсутні.
		Суд зазначив, що висновок експерта №1134 від 15.10.2015 р. є науково необґрунтованим без урахування Методики встановлення належності об`єкта до огнепальної зброї та його придатності до стрільби (проведення пострілів), що була схвалена координаційно-методичною радою ДНДЕКЦ МВС України від 28.10.2003 р. та рішенням секції НКМР Міністерства юстиції України з проблем трасології та судової балістики, оскільки експериментальна стрільба з предмету під назвою «револьвер Бульдог» предмет №1 не проводилась взагалі, а тому висновок експерта про те, що вказаний предмет  вогнепальна зброя, є припущенням.
		З порушенням вказаної Методики проведені експертизи предметів під назвою «однозарядний гладкоствольний кременевий пістолет калібру не більше 13,7 мм.» предмет № 14, «двоствольний пістолет № НОМЕР_2 , калібру .380» предмет №10, «однозарядний гладкоствольний капсульний пістолет калібру не більше 13,5 мм.» предмет №13, у зв`язку з чим висновок експерта про те, що вказані предмети відносяться до вогнепальної зброї, є припущенням.
		Суд відзначив, що для вирішення питання про належність вказаних обвинувальному акті предметів до вогнепальної зброї, 10.11.2016 р. судом призначена додаткова експертиза, проведення якої доручено експертам Національної академії керівних кадрів культури і мистецтв, які мають необхідний фах та обладнання для проведення дослідження наданих органами досудового розслідування предметів, але органи досудового розслідування та прокурор вказану ухвалу не виконали.
		Суд дійшов висновку, що жоден з наданих органом досудового розслідування та державним обвинуваченням доказів не є допустимим та достовірним, при цьому, органи досудового розслідування та державне обвинувачення діяли недобросовісно, з метою створення уяви про вчинення ОСОБА_6 злочину та з грубим порушенням його прав.
		З урахуванням наведеного, а також вимог ч. 1 ст. 263 КК України та роз`яснень викладених у Постанові Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про викрадення та інше незаконне поводження зі зброєю, бойовими припасами, вибуховими речовинами, вибуховими пристроями чи радіоактивними матеріалами», суд дійшов висновку, що орган досудового слідства та державне обвинувачення не довели того, що вказані в обвинувальному акті предмети є зброєю, тобто предметами, які є предметом злочину передбаченого ч. 1 ст. 263 КК України.
		 
		Заслухавши доповідь судді, думку прокурорів які підтримали апеляційну скаргу, пояснення обвинуваченого, який заперечував проти задоволення апеляційної скарги прокурора, дослідивши матеріали кримінального провадження, апеляційний суд приходить до наступного.
		 
		Обставини, встановлені судом апеляційної інстанції.
		 
		Відповідно до вимог ст. 370 КПК України, судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим.
		Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом.
		Частиною 2 ст. 1 КПК України встановлено, що кримінальне процесуальне законодавство України складається з відповідних положень Конституції України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, цього Кодексу та інших законів України.
		 
		На думку апеляційного суду, суд першої інстанції ухвалюючи виправдувальний вирок відносно ОСОБА_6 в частині пред`явленого йому обвинувачення ч. 1 ст. 263 КК України даних вимог законів та Конституції України дотримався.
		 
		Згідно приписів ст. 91 КПК України, у кримінальному провадженні підлягають доказуванню: у тому числі подія кримінального правопорушення (час, місце, спосіб та інші обставини вчинення кримінального правопорушення); винуватість обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, форма вини, мотив і мета вчинення кримінального правопорушення.
		Обов`язок доказування обставин, передбачених ст. 91 КПК України, у відповідності до положень ч. 1 ст. 92 КПК України, покладається на слідчого, прокурора.
		 
		Як вбачається із матеріалів кримінального провадження, спрямований до суду стороною обвинувачення обвинувальний акт за обвинуваченням ОСОБА_6 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 263 КК України, не містить формулювання обставин вчинення обвинуваченим суспільно-небезпечних дій щодо незаконного зберігання вогнепальної зброї, бойових припасів та вибухових речовин без передбаченого законом дозволу.
		 
		Так, в обвинувальному акті, який був предметом розгляду судом першої інстанції в даному кримінальному провадженні, зазначено, що 22.08.2015 р. на підставі ухвали слідчого судді Центрального районного суду м. Миколаєва проведено обшук домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1 . В ході проведення обшуку виявлено та вилучено 16 предметів, ззовні схожих на зброю. Відповідно до висновків експертів № 1123 від 23.08.2015 р. та № 1134 від 15.10.2015 р., пістолет-кулемет моделі «РМ-63» серії НОМЕР_1 , револьвер «Бульдог», виробництва Бельгії, двоствольний пістолет № НОМЕР_2 , однозарядний гладко ствольний капсульний пістолет, однозарядний гладко ствольний кременевий пістолет калібру не більше 13, 7 мм. відносяться до вогнепальної зброї. Крім того, в ході обшуку вилучені патрони в кількості 13 штук, що відносяться до категорії боєприпасів. 
		Вказані пістолети та боєприпаси обвинувачений ОСОБА_6 в порушення вимог Положення про дозвільну систему, а також «Інструкцію про порядок виготовлення, придбання, зберігання, облік, перевезення та використання вогнепальної, пневматичної і холодної зброї», незаконно зберігав за місцем свого мешкання. 
		Дії обвинуваченого ОСОБА_6 , органами досудового розслідування кваліфіковані за ч. 1 ст. 263 КК України, як незаконне зберігання вогнепальної зброї, бойових припасів без передбаченого законом дозволу.
		 
		Наведені у висунутому ОСОБА_6 обвинуваченні фактичні данні в своїй сукупності не дають повного уявлення стосовно кожного з елементів складу кримінального правопорушення, яке йому інкримінуються, що у свою чергу позбавляє можливості зіставити фактичну складову обвинувачення з його юридичною формулою. Тоді як, відповідно до приписів п. 2 ч. 3 ст. 374 КПК України, у разі визнання особи винуватою, у вироку, суд зобов`язаний зазначити формулювання обвинувачення, визнаного судом доведеним, із зазначенням місця, часу, способу вчинення та наслідків кримінального правопорушення, форми вини і мотивів кримінального правопорушення, статті (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність, що передбачає відповідальність за кримінальне правопорушення, винним у вчиненні якого визнається обвинувачений.
		 
		Частиною 1 ст. 337 КПК України передбачено, що судовий розгляд проводиться лише стосовно особи, якій висунуте обвинувачення, і лише в межах висунутого обвинувачення відповідно до обвинувального акта, крім випадків, передбачених цією статтею.
		Враховуючи зазначене, апеляційний суд вважає, що не наведення у висунутому ОСОБА_6 обвинуваченні фактичних обставин інкримінованого йому злочину та відсутність формулювання обвинувачення порушує право на захист обвинуваченого та на справедливий судовий розгляд і є перешкодою для постановлення обвинувального вироку. Така позиція узгоджується з національним і міжнародним законодавством та практикою Європейського суду з прав людини.
		 
		У міжнародних джерелах права, зокрема, в Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, йдеться про те, що однією із гарантій права на справедливий суд, відповідно до пункту «а» частини третьої статті 6, є негайна і детальна поінформованість зрозумілою для обвинуваченого мовою про характер і причини обвинувачення, висунутого проти нього.
		Практика Європейського суду з прав людини орієнтує, що положення зазначеного вище пункту «а» ч. 3 ст. 6 Конвенції необхідно аналізувати у світлі більш загальної норми про право на справедливий судовий розгляд, гарантоване п. 1 цієї статті. У кримінальній справі надання повної детальної інформації щодо пред`явленого особі обвинувачення, а також про правову кваліфікацію, яку суд може дати відповідним фактам, є важливою передумовою забезпечення справедливого судового розгляду (рішення від 20.04.2006 року у справі «І.Н. та інші проти Австрії», п. 34).
		Крім того, право бути поінформованим про характер і причини обвинувачення потрібно розглянути у світлі права обвинуваченого мати можливість підготуватися до захисту, гарантованого підпунктом «в» п. 3 ст. 6 Конвенції (див. рішення від 25.03.1999 року у справі «Пелісьє та Сассі проти Франції, п. 54).
		Такі ж правові висновки викладені, в постанові Судової палати у кримінальних справах Верховного Суду України від 24.11.2016 р., де зазначено, що важливим є виклад саме фактичних обставин кримінального правопорушення, бо правильне їх відображення має суттєве значення не тільки для аргументації висновків слідчого, але і для дослідження обставин вчиненого кримінального правопорушення в суді та для реалізації права на захист. Фабула обвинувачення є фактичною моделлю вчиненого злочину, а юридичне формулювання (формула та формулювання обвинувачення)  це правова модель злочину, вказівка на кримінально-правові норми, порушення яких інкримінується обвинуваченому.
		 
		Крім наведеного, слід зазначити, що на підтвердження винуватості ОСОБА_6 стороною обвинувачення надано протокол обшуку від 22.08.2015 р. в ході якого були вилучені пістолет-кулемет моделі «РМ-63» серії НОМЕР_1 та ще 15 предметів, ззовні схожих на зброю. 
		Апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції про недопустимість та неналежність доказу, наданого стороною обвинувачення на підтвердження винуватості ОСОБА_6 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 263 КК України, а саме протоколу обшуку від 22.08.2015 р.
		 
		За змістом ст. 84 КПК України, докази в кримінальному провадженні є фактичні дані, отримані у передбаченому цим Кодексом порядку, на підставі яких слідчий, прокурор, слідчий суддя і суд встановлюють наявність чи відсутність фактів та обставин, що мають значення для кримінального провадження та підлягають доказуванню. Процесуальними джерелами доказів є показання, речові докази, документи, висновки експертів. Отриманий з порушеннями доказ є недопустимим і не може бути використаний при прийнятті процесуальних рішень, на нього не може посилатися суд при ухваленні судового рішення.
		 
		Дослідивши та проаналізувавши зазначений доказ, суд першої інстанції обґрунтовано зазначив, що протокол обшуку домоволодіння обвинуваченого складено з порушенням вимог кримінального процесуального закону. А саме в протоколі обшуку не вірно зазначена адреса, за якою за якою виявлено та вилучено речі. Так, замість АДРЕСА_1 , зазначено, що речі виявлені та вилучені за адресою: АДРЕСА_1 . Однак, слідчим суддею надавався дозвіл на обшук приміщення за адресою АДРЕСА_1 , що належить ОСОБА_6 .
		Зазначені порушення, допущені уповноваженою особою під час фіксування перебігу обшуку та у процесі оформлення його матеріалів, у своїй сукупності ставлять під сумнів достовірність джерела походження його результатів, зокрема  предметів, вилучених під час його проведення, а тому суд обґрунтовано визнав зазначений доказ неналежним та недопустимим відповідно до положень ч. 1 ст. 87 КПК України.
		 
		Крім того, судом першої інстанції вірно зазначено, що слідчим суддею в ухвалі від 22.08.2015 р., не конкретизовано речей, які підлягають вилученню в ході обшуку, а лише зазначено, що такі предмети повинні мати відношення до організації вибуху в приміщенні «Центру Волонтерів», які знаходяться у приміщенні «Миколаївського молодіжного центру», які в подальшому можуть мати доказову силу по кримінальному провадженню, що у свою чергу є порушенням вимог ст. 235 КПК України та ст. 8 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод. 
		 
		Відповідно до ч. 2 ст. 62 Конституції України та аналогічна позиція держави закріплена й у ч. 2 ст. 17 КПК України, ніхто не зобов`язаний доводити свою невинуватість у вчинені злочину (кримінального правопорушення) і має бути виправданим, якщо сторона обвинувачення не доведе винуватість особи поза розумним сумнівом, за змістом ч. 3 ст. 62 Конституції України обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях, а відповідно до ч.3 ст. 62 Конституції України та ч. 4 ст. 17 КПК України, усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на користь такої особи.
		 
		З цього приводу, також неодноразово висловлював правову позицію і Європейський суд з прав людини.
		Так в рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Барбера, Мессегуе і Джабардо проти Іспанії» в розумінні суду принцип презумпції невинуватості полягає в тому, що тягар доведення вини обвинуваченого покладається на обвинувачення, а всі сумніви повинні тлумачитися на його користь. Обвинувач повинен повідомити обвинуваченому про докази, що маються проти нього, для того, щоб він міг підготувати та надати доводи в свій захист, і, врешті-решт, обвинувачення повинно надати докази, достатні для визнання його винуватим. (Barberа, Messegu and Jabardo v. Spain, judgment of 6 December 1988, Series A no. 146, p. 33, § 77).
		 
		При оцінці доказів суд керується критерієм доведення «поза розумним сумнівом», яке повинно випливати із сукупності ознак чи неспростовних презумпцій, достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою.
		 
		Дослідивши всебічно, повно й неупереджено всі обставини кримінального провадження, суд першої інстанції, керуючись законом, оцінивши кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, сукупність доказів з точки зору їх достатності та взаємозв`язку, обґрунтовано дійшов висновку про те, що інкриміноване ОСОБА_6 органом досудового розслідування обвинувачення у незаконному зберіганні вогнепальної зброї, бойових припасів та вибухової речовини без передбаченого законом дозволу, забезпечується неналежними доказами, які є сумнівними, а будь-яких інших об`єктивних доказів вини особи органом державного обвинувачення не надано.
		 
		Проаналізувавши всі надані сторонами судового провадження докази, суд обґрунтовано прийшов до висновку, що стороною обвинувачення не доведено поза розумним сумнівом винуватість ОСОБА_6 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 263 КК України за обставин, викладених у висунутому йому обвинуваченні.
		 
		Згідно з положеннями ч. 1 ст. 373 КПК України, виправдувальний вирок ухвалюється у разі, якщо не доведено, що: 1) вчинено кримінальне правопорушення, в якому обвинувачується особа; 2) кримінальне правопорушення вчинене обвинуваченим; 3) в діянні обвинуваченого є склад кримінального правопорушення.
		За вимогами ст. 374 КПК України, у разі визнання особи виправданою, у мотивувальній частині вироку зазначаються формулювання обвинувачення, яке пред`явлене особі і визнане судом недоведеним, а також підстави для виправдання обвинуваченого із зазначенням мотивів, з яких суд відкидає докази обвинувачення.
		Також, відповідно роз`ясненням, наведеним у постанові Пленуму Верховного Суду України № 5 від 29.06.1990 р. «Про виконання судами України законодавства і постанов Пленуму Верховного Суду України з питань судового розгляду кримінальних справ і постановлення вироку», суду належить оцінити всі зібрані у справі докази, які містяться в показаннях свідків, потерпілих, підсудних та інших джерелах, з точки зору їх стосовності, допустимості, достовірності і достатності.
		Пункти 21, 22 цієї ж постанови містять застереження про те, що виправдувальний вирок за недоведеністю вчинення кримінального правопорушення ухвалюється тоді, коли факт суспільно небезпечного діяння встановлено, але досліджені судом докази виключають або не підтверджують вчинення його підсудним. У мотивувальній частині такого вироку належить викласти результат, аналізу й оцінки доказів зібраних на досудовому слідстві, так і поданих у судовому засіданні, а також мотивовані висновки суду про недоведеність участі підсудного у вчиненні злочину.
		 
		Дані вимоги судом першої інстанції при ухваленні вироку відносно ОСОБА_6 дотриманні в повному обсязі.
		 
		Як вбачається з матеріалів кримінального провадження, вирок суду відповідає наведеним вимогам закону  в ньому викладено формулювання обвинувачення за ч. 1 ст. 263 КК України, визнаного судом недоведеним, підстави виправдання обвинуваченого із зазначенням мотивів, з яких суд відкидає докази обвинувачення.
		Тому доводи апелянта про недотримання судом при розгляді даного кримінального провадження норм кримінального процесуального закону є неприйнятними.
		Апеляційний суд вважає, що судом першої інстанції під час судового розгляду кримінального провадження щодо ОСОБА_6 були досліджені всі обставини, з`ясування яких може мати істотне значення для ухвалення законного, обґрунтованого та справедливого судового рішення, досліджені всі докази, які були надані суду учасниками судового провадження, в тому числі і стороною обвинувачення, за такого судом першої інстанції прийнято всі заходи для забезпечення повноти судового розгляду. Інших належних та допустимих доказів на підтвердження обвинувачення ОСОБА_6 стороною обвинувачення суду не надано. 
		Таким чином, суд правильно встановив фактичні обставини справи, дав їм належну юридичну оцінку, та обґрунтовано виправдав ОСОБА_6 за недоведеністю його винуватості у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 263 КК України. У відповідності до вимог ст. 374 КПК України, суд вказав підстави для виправдання обвинуваченого із зазначенням мотивів, з яких відкинув докази обвинувачення.
		Виправдовуючи ОСОБА_6 у скоєнні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 263 КК України, суд першої інстанції ухвалив своє рішення відповідно до норм матеріального права, з дотриманням вимог кримінального процесуального закону та на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, з наведенням належних і достатніх мотивів та підстав, вирок є законним та обґрунтованим, постановлений з дотриманнями вимог кримінального процесуального закону, Конституції України та практики Європейського суду з прав людини.
		Враховуючи наведене, апеляційний суд вважає, що стороною обвинувачення не надано належних і допустимих доказів причетності ОСОБА_6 до злочину, передбаченого ч. 1 ст. 263 КК України, жодного належного обґрунтування на спростування висновків суду щодо недопустимості, неналежності та недостатності зазначених доказів, апеляційна скарга прокурора не містить.
		 
		Істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які б могли стати підставою для скасування виправдувального вироку, не встановлено.
		 
		З урахуванням викладеного, правові підстави для скасування ухваленого судом першої інстанції виправдувального вироку відносно ОСОБА_6 та для ухвалення відносно нього обвинувального вироку за злочин, передбачений ч. 1 ст. 263 КК України, про що просить апелянт, відсутні.
		 
		Керуючись ст. ст. 376, 404, 405, 407, 419, 424, 426, 532 КПК України, апеляційний суд, 
		п о с т а н о в и в :
		 
		апеляційну скаргу прокурора залишити без задоволення, а вирок Центрального районного суду м. Миколаєва від 16 липня 2018 року відносно  ОСОБА_6   без змін.
		Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом трьох місяців з дня її проголошення.
		Повний текст ухвали буде проголошений 05.03.2019 р. о 16.30 год.
		 
		Судді
		_____________________ _______________ ______________
		ОСОБА_1      ОСОБА_2          ОСОБА_3

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...