Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 826/3741/17 : Адміністративні справи (до 01.01.2019); Справи зі спорів з відносин публічної служби, зокрема справи щодо:; проходження служби.
Надіслано для оприлюднення: 07.03.2019. Зареєстровано: 08.03.2019. Забезпечено надання загального доступу: 11.03.2019.

Результат оскарження 06.08.2020 Верховний Суд: змінено рішення суду першої інстанції
Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м.  Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1Р І Ш Е Н Н Я
		І М Е Н Е М   У К Р А Ї Н И
		м. Київ
		07 березня 2019 року                                                    № 826/3741/17
		 
		Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Келеберди В.І. розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу 
		за позовом ОСОБА_1
		до Генерального прокурора України
		третя особа без самостійних вимог на предмет спору: Генеральна прокуратура України
		про визнання протиправними та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії
		 
		за участю представників:
		від позивача - ОСОБА_2,
		від відповідача та третьої особи - Хорольський С.В., Гудзь О.М.
		 
		ВСТАНОВИВ:
		 
		Обставини справи.
		ОСОБА_1 (далі - Позивач) подав до Окружного адміністративного суду міста Києва (далі - суд) позов до Генерального прокурора України (далі - Відповідач), третя особа без самостійних вимог: Генеральна прокуратура України (далі - третя особа) та просить суд:
		-          визнати незаконним та скасувати наказ Генерального прокурора України від 11  листопада 2016 року № 12-дц про притягнення ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності;
		-          визнати висновок службового розслідування від 11 жовтня 2016 року таким, що проведений незаконно, а його результати не знайшли свого підтвердження. 
		Позовні вимоги обґрунтовано тим, що оскаржуваним наказом на підставі оскаржуваного висновку позивача притягнуто до дисциплінарної відповідальності та оголошено догану. Підставою для вжиття таких заходів стало нібито порушення встановленого законом порядку подання декларації про майно, доходи, витрати і зобов'язання фінансового характеру, правил прокурорської етики, вчинення дій, що порочать звання прокурора і можуть викликати сумнів у його об'єктивності, чесності та непідкупності органів прокуратури. Проте, на думку позивача, висновки не відповідають дійсності, оскільки декларацію позивачем за 2015 рік подано 31 березня 2016 року. Анкету доброчесності прокурора подано 07 липня 2016 року. Жодних порушень чинного законодавство позивачем допущено не було. Окрім того, службове розслідування та перевірку доброчесності прокурора стосовно позивача проведено особами, які не мали відповідних повноважень.
		Ухвалою суду від 15 березня 2017 року відкрито провадження у справі №826/3741/17 (далі - справа) призначено судовий розгляд справи на 27 квітня 2017 року. Водночас до участі у справі в якості третьої особи без самостійних вимог на предмет спору залучено Генеральну прокуратуру України. 
		25 квітня 2017 року через канцелярію суду представником відповідача подано заперечення, які долучено до матеріалів справи та які обґрунтовано тим, що жодних порушень чинного законодавства при проведенні службового розслідування, складанні висновку та притягненні позивача до дисциплінарної відповідальності вчинено не було. Оскаржувані висновок та наказ є цілком правомірними та відповідають вимогам чинного законодавства, а тому підстави для їх скасування відсутні. 
		27 квітня 2017 року у судовому засіданні представником відповідача заявлено клопотання про залишення позовної заяви без розгляду у зв'язку із пропуском позивачем строку на звернення до суду. Вказане клопотання обґрунтовано тим, що позовні вимоги ОСОБА_1 стосуються проходження ним публічної служби в органах прокуратури. З оскаржуваним наказом позивач ознайомився 23 січня 2017 року, про що свідчить його особистий підпис на зворотній стороні оскаржуваного наказу. Однак, рішення Генеральної прокуратури України є офіційними і публічними. Упродовж другої половини листопада 2016 року на каналах телебачення неодноразово розміщувалися інформаційні повідомлення про притягнення позивача до дисциплінарної відповідальності. Таким чином, позивач мав можливість своєчасно звернутися до суду та такого права він не був позбавлений. Однак, з позовом до суду позивач звернувся лише 14 березня 2017 року та клопотання про поновлення строку звернення до суду із зазначенням поважних причин його пропуску позивач не заявляє. 
		Окрім того, представником позивача заявлено клопотання про відкладення розгляду справи.
		Судом оголошено про відкладення розгляду справи за клопотанням представника позивача до 03 серпня 2017 року. 
		У відповідному судовому засіданні представником позивача заявлено клопотання про відкладення розгляду справи, з метою недопущення порушення прав клієнта, оскільки позивач з 27 липня 2017 року перебуває під цілодобовим домашнім арештом, а тому не зможе особисто взяти участь у судовому засіданні. 
		Судом оголошено перерву до 05 жовтня 2017 року. 
		05 жовтня 2017 року судом оголошено перерву до 30 листопада 2017 року. 
		30 листопада 2017 року через канцелярію суду надійшла заява представника позивача, в якій зазначено про те, що позивач станом на 30 листопада 2017 року продовжує знаходитися під цілодобовим домашнім арештом, внаслідок чого не зможе прибути у судове засідання, а тому ні позивач ні його представник не заперечують проти розгляду справи за їх відсутності. 
		У відповідному судовому засіданні суд протокольної ухвалою змінив порядок розгляду справи, ухваливши про перехід до подальшого завершення розгляду даної адміністративної справи у порядку письмового провадження.
		Що стосується клопотання представника відповідача про залишення позовної заяви без розгляду у зв'язку з пропуском позивачем строку на звернення до суду, то судом встановлено, що представником відповідача жодних доказів на підтвердження вказаних обставин до суду не надано. Відповідачем не підтверджено факту того, що позивач був повідомлений про наявність прийнятого наказу з часу його прийняття та що про порушення його прав йому було відомо набагато раніше ніж позивач звернувся до суду. В поясненнях позивача, які долучено 29 грудня 2017 року через канцелярію суду до матеріалів справи, зазначено про те, що датою ознайомлення з наказом було 23 лютого 2017 року. При цьому, зазначена ним дата - 23 січня 2017 року є помилковою, яка до того ж є вихідним днем. Вказаних пояснень позивача відповідачем не було спростовано. За таких обставин, суд дійшов висновку про безпідставність та необґрунтованість заявленого клопотання, що є підставами для відмови у його задоволенні. 
		Разом з тим, 15 грудня 2017 року набрав чинності Закон України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» від 03 жовтня 2017 року №2147-VIII, яким внесено зміни до Кодексу адміністративного судочинства України, виклавши його в новій редакції.
		Відповідно до підпункту 10 пункту 1 розділу VII «Перехідні положення» Кодексу адміністративного судочинства України в новій редакції передбачено, що справи у судах першої та апеляційної інстанцій, провадження у яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
		Згідно з частиною третьою статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.
		Таким чином, з дня набрання чинності нової редакції Кодексу адміністративного судочинства України, тобто з 15 грудня 2017 року, адміністративне судочинство здійснюється за правилами цієї редакції Кодексу. 
		Згідно з частиною третьою статті 241 Кодексу адміністративного судочинства України судовий розгляд в суді першої інстанції закінчується ухваленням рішення суду.
		Враховуючи викладене, суд закінчує розгляд даної справи ухваленням рішення за правилами нової редакції Кодексу адміністративного судочинства України.
		Розглянувши подані сторонами документи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає, що адміністративний позов підлягає частковому задоволенню виходячи з наступного.
		 
		Обставини встановлені судом.
		Згідно з наказом Генерального прокурора України від 07 червня 2016 року № 654-ц ОСОБА_1 було призначено на посаду заступника начальника Департаменту з розслідування особливо важливих справ у сфері економіки - начальника управління з розслідування кримінальних проваджень у сфері економіки. 
		Декларацію про майно, доходи, витрати і зобов'язання фінансового характеру за 2015 рік позивачем подано 31 березня 2016 року. 
		Анкету доброчесності прокурора позивачем подано 07 липня 2016 року. 
		З метою перевірки інформації щодо можливої недоброчесності, невідповідності майнового стану позивача, його доходам, одержаним із законних джерел, а також недостовірного декларування майна у порядку встановленому Законами України «Про запобігання і протидії корупції» та «Про запобігання корупції» проведено службове розслідування на підставі наказу Генерального прокурора України від 12 вересня 2016 року № 335. 
		Відповідно до висновків службового розслідування нібито підтверджено факт недостовірного декларування майна, а саме - невнесення позивачем до розділу 6 (Відомості про транспортні засоби) графи 35 (автомобілі легкові) Декларації про майно, доходи, витрати і зобов'язання фінансового характеру за 2015 рік відомостей щодо автомобіля марки Audi Q7, державний номерний знак НОМЕР_1, 2010 року випуску, VIN: НОМЕР_2
		В ході проведення службового розслідування позивачем надано пояснення про те, що зазначений автомобіль належить на праві власності бабусі позивача ОСОБА_5
		Позивач зазначив, що протягом 2015 року декілька разів керував даним автомобілем для того, щоб доставити його на станцію для проведення технічного обслуговування та забрати його. 
		Зважаючи на те, що бабуся не є членом родини позивача та оскільки позивач фактично не користувався даним автомобілем та не ніс витрат по його утриманню, позивачем не було включено до Декларації за 2015 рік відомості про нього. 
		Фактів, які б вказували на постійне користування та несення відповідних витрат на зазначений автомобіль в ході службового розслідування не здобуто. 
		Однак, наказом Генерального прокурора України від 11 листопада 2016 року № 12-дц, за висновком службового розслідування від 11 жовтня 2016 року за порушення встановленого законом порядку подання декларації про майно, доходи, витрати і зобов'язання фінансового характеру, правил прокурорської етики, вчинення дій, що порочать звання прокурора і можуть викликати сумнів у його об'єктивності, у чесності та непідкупності органів прокуратури, заступнику начальника Департаменту з розслідування особливо важливих справ у сферах економіки - начальнику управління з розслідування кримінальних проваджень у сфері економіки Генеральної прокуратури України старшому раднику юстиції ОСОБА_1 оголошено догану. 
		З вказаним наказом позивач ознайомився під розпис 23 лютого 2017 року, незважаючи на те, що на наказі позивач зазначив помилково 23 січня 2017 року, яке до того ж було вихідним днем.
		Окрім того, відповідно до наказу Генерального прокурора України від 08 серпня 2016  року № 65-щц у структурі та штатному розписі Генеральної прокуратури України ліквідовано управління внутрішньої безпеки та захисту працівників прокуратури, які входили до складу комісії з проведення службового розслідування. 
		Таким чином, службове розслідування та проведення перевірки доброчесності відносно позивача було здійснено особами, які не мали на те відповідних повноважень. 
		Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами, суд прийшов до наступних висновків.
		Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
		Статтею 13 Конвенції передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
		Згідно з частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
		Правові засади організації і діяльності прокуратури України, статус прокурорів, порядок здійснення прокурорського самоврядування, а також систему прокуратури України визначено Законом України «Про прокуратуру» від 14 жовтня 2014 року № 1697-VII (далі - Закон).
		Відповідно до статті 1 Закону прокуратура України становить єдину систему, яка в порядку, передбаченому цим Законом, здійснює встановлені Конституцією України функції з метою захисту прав і свобод людини, загальних інтересів суспільства та держави.
		Статус прокурора визначено статтею 15 Закону. 
		Так, прокурором органу прокуратури є:
		1) Генеральний прокурор України;
		2) перший заступник Генерального прокурора України;
		3) заступник Генерального прокурора України;
		4) заступник Генерального прокурора України - Головний військовий прокурор;
		4-1) заступник Генерального прокурора України - керівник Спеціалізованої антикорупційної прокуратури;
		5) керівник підрозділу Генеральної прокуратури України (у тому числі перший заступник та заступник Головного військового прокурора, керівник підрозділу Головної військової прокуратури на правах структурного підрозділу Генеральної прокуратури України);
		6) заступник керівника підрозділу Генеральної прокуратури України (у тому числі Головної військової прокуратури та Спеціалізованої антикорупційної прокуратури на правах самостійних структурних підрозділів Генеральної прокуратури України);
		7) прокурор Генеральної прокуратури України (у тому числі Головної військової прокуратури та Спеціалізованої антикорупційної прокуратури на правах самостійних структурних підрозділів Генеральної прокуратури України);
		8) керівник регіональної прокуратури (у тому числі військової прокуратури на правах регіональної);
		9) перший заступник керівника регіональної прокуратури (у тому числі військової прокуратури на правах регіональної);
		10) заступник керівника регіональної прокуратури (у тому числі військової прокуратури на правах регіональної);
		11) керівник підрозділу регіональної прокуратури (у тому числі військової прокуратури на правах регіональної);
		12) заступник керівника підрозділу регіональної прокуратури (у тому числі військової прокуратури на правах регіональної);
		13) прокурор регіональної прокуратури (у тому числі військової прокуратури на правах регіональної);
		14) керівник місцевої прокуратури (у тому числі військової прокуратури на правах місцевої);
		15) перший заступник керівника місцевої прокуратури (у тому числі військової прокуратури на правах місцевої);
		16) заступник керівника місцевої прокуратури (у тому числі військової прокуратури на правах місцевої);
		17) керівник підрозділу місцевої прокуратури (у тому числі військової прокуратури на правах місцевої);
		18) заступник керівника підрозділу місцевої прокуратури (у тому числі військової прокуратури на правах місцевої);
		19) прокурор місцевої прокуратури (у тому числі військової прокуратури на правах місцевої).
		Прокурори в Україні мають єдиний статус незалежно від місця прокуратури в системі прокуратури України чи адміністративної посади, яку прокурор обіймає у прокуратурі.
		Частиною третьою статті 16 Закону передбачено, що прокурор призначається на посаду безстроково та може бути звільнений з посади, його повноваження на посаді можуть бути припинені лише з підстав та в порядку, передбачених цим Законом.
		Згідно з частинами першою та другою статті 17 Закону прокурори здійснюють свої повноваження у межах, визначених законом, і підпорядковуються керівникам виключно в частині виконання письмових наказів адміністративного характеру, пов'язаних з організаційними питаннями діяльності прокурорів та органів прокуратури.
		Адміністративне підпорядкування прокурорів не може бути підставою для обмеження або порушення незалежності прокурорів під час виконання ними своїх повноважень.
		Генеральний прокурор України має право видавати письмові накази адміністративного характеру, що є обов'язковими до виконання всіма прокурорами.
		Керівник регіональної прокуратури має право видавати письмові накази адміністративного характеру, що є обов'язковими до виконання першим заступником, заступниками, керівниками та заступниками керівників підрозділів, прокурорами відповідної регіональної прокуратури та керівниками місцевих прокуратур, розташованих у межах адміністративно-територіальної одиниці, що підпадає під територіальну юрисдикцію відповідної регіональної прокуратури.
		Керівник місцевої прокуратури має право видавати письмові накази адміністративного характеру, що є обов'язковими до виконання його першим заступником, заступниками, керівниками та заступниками керівників підрозділів, прокурорами відповідної місцевої прокуратури.
		Перші заступники та заступники керівників органів прокуратури відповідно до розподілу обов'язків мають право видавати письмові накази адміністративного характеру, що є обов'язковими до виконання підлеглими прокурорами відповідного органу прокуратури.
		Відповідно до статті 19 Закону прокурор має право брати участь у прокурорському самоврядуванні для вирішення питань внутрішньої діяльності прокуратури у порядку, встановленому законом. Прокурори мають право бути членами професійних спілок, утворювати громадські організації та брати в них участь з метою захисту своїх прав та інтересів, підвищення свого професійного рівня.
		Прокурор зобов'язаний вдосконалювати свій професійний рівень та з цією метою підвищувати кваліфікацію.
		Прокурор періодично проходить підготовку у Національній академії прокуратури України, що має включати вивчення правил прокурорської етики.
		Прокурор зобов'язаний неухильно додержуватися присяги прокурора. За порушення присяги прокурор несе відповідальність, передбачену законом.
		Прокурор зобов'язаний:
		1) виявляти повагу до осіб під час здійснення своїх повноважень;
		2) не розголошувати відомості, які становлять таємницю, що охороняється законом;
		3) діяти лише на підставі, в межах та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України;
		4) додержуватися правил прокурорської етики, зокрема не допускати поведінки, яка дискредитує його як представника прокуратури та може зашкодити авторитету прокуратури.
		Прокурор зобов'язаний щорічно проходити таємну перевірку доброчесності.
		Таємну перевірку доброчесності прокурорів Генеральної прокуратури України, регіональних і місцевих прокуратур проводять підрозділи внутрішньої безпеки в порядку, затвердженому Генеральним прокурором України.
		Разом з тим, підпунктом 5 пункту 5-1 Перехідних положень Закону передбачено, що дисциплінарне провадження щодо прокурорсько-слідчих працівників, а також працівників навчальних, наукових та інших установ прокуратури, які мають класні чини, здійснюється відповідно до Дисциплінарного статуту прокуратури України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 6 листопада 1991 року № 1795-ХІІ (далі - Статут).
		Статтею 2 Статуту передбачено, що працівники прокуратури повинні мати високі моральні якості, бути принциповими і непримиренними до порушень законів, поєднувати виконання своїх професійних обов'язків з громадянською мужністю, справедливістю та непідкупністю. Вони повинні особисто суворо додержувати вимог закону, виявляти ініціативу в роботі, підвищувати її якість та ефективність і сприяти своєю діяльністю утвердженню верховенства закону, забезпеченню демократії, формуванню правосвідомості громадян, поваги до законів, норм та правил суспільного життя. 
		Будь-які порушення прокурорсько-слідчими працівниками законності та службової дисципліни підривають авторитет прокуратури, завдають шкоди інтересам держави та суспільства. 
		Статтею 8 Статуту передбачено, що дисциплінарні стягнення щодо прокурорсько-слідчих працівників, а також працівників навчальних, наукових та інших установ прокуратури застосовуються за невиконання чи неналежне виконання службових обов'язків або за проступок, який порочить його як працівника прокуратури.
		Винесення виправдувального вироку, повернення кримінальної справи для додаткового розслідування, скасування запобіжного заходу та інших процесуальних рішень тягне за собою дисциплінарну відповідальність прокурорів і слідчих, якщо ними в процесі слідства були допущені недбалість або несумлінність. 
		Відповідно до статті 12 Статуту дисциплінарне стягнення застосовується протягом одного місяця з дня виявлення проступку, не враховуючи часу службової перевірки, тимчасової непрацездатності працівника та перебування його у відпустці, але не пізніше одного року з дня вчинення проступку. Строк проведення службової перевірки не може перевищувати двох місяців. 
		За один і той самий проступок може бути накладене тільки одне дисциплінарне стягнення. 
		Прокурор або слідчий, якому повідомлено про підозру у вчиненні ним злочину у сфері службової та професійної діяльності, пов'язаної з наданням публічних послуг, та/або пов'язаного із зловживанням своїм службовим становищем, підлягає відстороненню від виконання повноважень на посаді в порядку, визначеному законом.
		Прокурор або слідчий, стосовно якого складено протокол про адміністративне корупційне правопорушення, може бути відсторонений керівником відповідного органу прокуратури від виконання службових повноважень до закінчення розгляду справи судом.
		У разі вчинення працівником діяння, не сумісного з перебуванням на роботі в органах прокуратури, його звільнення проводиться незалежно від часу вчинення проступку. 
		Прокурор або слідчий, який повідомив про порушення вимог Закону України "Про засади запобігання і протидії корупції" іншим працівником прокуратури, не може бути звільнений чи змушений до звільнення з роботи або притягнутий до дисциплінарної відповідальності у зв'язку з таким повідомленням. 
		Рішення про звільнення або притягнення до дисциплінарної відповідальності таких осіб оскаржується в установленому законом порядку.
		Разом з тим, основні принципи і моральні норми, якими повинні керуватися працівники прокуратури при виконання своїх службових обов'язків та поза службою, визначено Кодексом професійної етики та поведінки працівників прокуратури, який затверджено наказом Генерального прокурора України від 28 листопада 2012 року № 123 (далі - Кодекс).
		Статтею 16 Кодексу визначено, що працівники прокуратури в установленому Законом України «Про засади запобігання і протидії корупції» порядку щороку подає за місцем роботи декларацію про майно, доходи, витрати і зобов'язання фінансового характеру. 
		Окрім того, наказом Генерального прокурора України від 16 червня 2016 року № 205 затверджено Порядок проведення таємної перевірки доброчесності прокурорів в органах прокуратури України (далі - Порядок). 
		Відповідно до пункту 6 Порядку на офіційному веб-сайті Генеральної прокуратури України оприлюднено Анкету. 
		Згідно з пунктом 8 Порядку, у разі одержання інформації, яка може свідчити про недостовірність (в тому числі неповноту) тверджень, поданих прокурором в Анкеті, та стосується конкретного прокурора і містить фактичні дані, що можуть бути перевірені. Підрозділ внутрішньої безпеки у десятиденний строк з дати її отримання повідомляє відповідного керівника прокуратури про необхідність призначення службового розслідування з долученням отриманої інформації. 
		Службові розслідування, призначені з метою перевірки недостовірності (в тому числі неповноти) тверджень, поданих прокурором у Анкеті, проводяться за участю уповноважених осіб (пункт 12 Порядку). 
		Якщо за наслідками службового розслідування, призначеного під час таємної перевірки доброчесності, встановлено вчинення прокурором дисциплінарного проступку, він притягається до відповідальності відповідно до вимог законів. 
		Пунктом 2.2.4 Інструкції про порядок проведення службових розслідувань (перевірок) в органах прокуратури України, яку затверджено наказом Генерального прокурора України від 24 вересня 2014 року № 104 та яка була чинною на момент виникнення спірних правовідносин, передбачено, що службове розслідування (перевірка) може проводитися за наявності звернень (скарг, заяв) громадян, запитів та звернень народних депутатів України, повідомлень на «телефон довіри» та «електронну пошту довіри», органів державної виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій незалежно від підпорядкування і форм власності, об'єднань громадян та засобів масової інформації з відомостями про ганебний вчинок працівників прокуратури, а також про події за їх участі, які можуть викликати суспільний резонанс. 
		Пунктом 3.4 Інструкції про порядок проведення службових розслідувань (перевірок) в органах прокуратури України, яку затверджено наказом Генерального прокурора України від 24 вересня 2014 року № 104 та яка була чинною на момент виникнення спірних правовідносин, передбачено, що про призначення службового розслідування (перевірки) уповноваженим керівником органів прокуратури видається розпорядження, в якому визначається склад комісії (голова та члени), підстава, мета, строки його проведення, прізвище, ім'я, по батькові особи, щодо якої проводиться розслідування, її посада. 
		Окрім того, частиною третьою статті 51 Закону передбачено, що повноваження прокурора припиняються у зв'язку з:
		1) досягненням шістдесяти п'яти років;
		2) смертю;
		3) визнанням його безвісно відсутнім або оголошенням померлим;
		4) рішенням Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів про неможливість подальшого перебування особи на посаді прокурора.
		Відповідно до статті 64 Закону повноваження прокурора зупиняються в разі:
		1) відрядження його до Вищої ради юстиції, Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів, Національної академії прокуратури України, іншого органу для участі в його роботі на постійній основі - до повернення з відрядження;
		2) звільнення прокурора з адміністративної посади - до прийняття рішення про призначення його на іншу посаду в органі прокуратури, в якому він обіймав адміністративну посаду, переведення на посаду до іншого органу прокуратури або звільнення з посади прокурора;
		3) відсторонення від посади під час дисциплінарного провадження стосовно нього - до звільнення з посади прокурора, скасування рішення про відсторонення від посади під час дисциплінарного провадження стосовно нього, закриття цього дисциплінарного провадження або накладення за його вчинення дисциплінарного стягнення;
		4) відсторонення від виконання службових повноважень у порядку, передбаченому Законом України "Про засади запобігання і протидії корупції", - до закінчення розгляду судом справи про адміністративне корупційне правопорушення;
		5) відсторонення від посади в порядку, передбаченому стятими 154-158 Кримінального процесуального кодексу України, - до скасування заходу забезпечення кримінального провадження у вигляді відсторонення від посади чи відповідної ухвали або припинення дії такої ухвали.
		На час відсторонення від посади, відсторонення від виконання службових повноважень за прокурором зберігається заробітна плата, а у випадку, передбаченому пунктом 3 частини першої цієї статті, йому можуть доручати завдання, виконання яких не впливає на об'єктивність перевірки.
		Відповідно до вимог частини першої статті 43 Закону, прокурора може бути притягнуто до дисциплінарної відповідальності у порядку дисциплінарного провадження з таких підстав:
		1) невиконання чи неналежне виконання службових обов'язків;
		2) необґрунтоване зволікання з розглядом звернення;
		3) розголошення таємниці, що охороняється законом, яка стала відомою прокуророві під час виконання повноважень;
		4) порушення встановленого законом порядку подання декларації про майно, доходи, витрати і зобов'язання фінансового характеру;
		5) вчинення дій, що порочать звання прокурора і можуть викликати сумнів у його об'єктивності, неупередженості та незалежності, у чесності та непідкупності органів прокуратури;
		6) систематичне (два і більше разів протягом одного року) або одноразове грубе порушення правил прокурорської етики;
		7) порушення правил внутрішнього службового розпорядку;
		8) втручання чи будь-який інший вплив прокурора у випадках чи порядку, не передбачених законодавством, у службову діяльність іншого прокурора, службових, посадових осіб чи суддів, у тому числі шляхом публічних висловлювань стосовно їх рішень, дій чи бездіяльності, за відсутності при цьому ознак адміністративного чи кримінального правопорушення;
		9) публічне висловлювання, яке є порушенням презумпції невинуватості.
		Згідно зі статтею 49 Закону на прокурора можуть бути накладені такі дисциплінарні стягнення:
		1) догана;
		2) заборона на строк до одного року на переведення до органу прокуратури вищого рівня чи на призначення на вищу посаду в органі прокуратури, в якому прокурор обіймає посаду (крім Генерального прокурора України);
		3) звільнення з посади в органах прокуратури.
		З матеріалів справи вбачається, зокрема, з заперечень Генеральної прокуратури України, що 31 березня 2016 року ОСОБА_1 подано Декларацію про майно, доходи, витрати і зобов'язання фінансового характеру за 2015 рік та 07 липня 2016 року Анкету доброчесності прокурора (а.с. - 50-55). 
		На електронну пошту Генеральної прокуратури України 16 серпня 2016 року надійшла інформація щодо можливої недоброчесності, невідповідності майнового стану ОСОБА_1 його доходам, одержаним із законних джерел, а також недостовірного декларування останнім свого майна у порядку, встановленому законодавством. За вказаної інформацією у користуванні ОСОБА_1 перебуває дороговартісний автомобіль марки Audi Q7, державний номерний знак НОМЕР_1, який він з метою приховування свого фактичного рівня життя та дійсного майнового стану зареєстрував на свого родича - ОСОБА_5, а також умисно не вказав цей транспортний засіб у Декларації за 2015 рік, а до Анкети вніс заздалегідь неправдиві відомості (а.с. - 47). 
		З інформацією аналогічного характеру до Генеральної прокуратури України також звернулися представники Громадських організацій «Всеукраїнське об'єднання «Автомайдан» та «Центр протидії корупції» 19 серпня 2016 року та 25 серпня 2016 року відповідно (а.с. - 42-46). 
		З метою перевірки зазначеної інформації наказом Генерального прокурора України від 12 вересня 2016 року № 335 призначено службове розслідування стосовно ОСОБА_1 (а.с. - 49). 
		Службове розслідування проводилось у період з 12 вересня по 11 жовтня 2016 року, під час якого встановлено, що у декларації за 2015 рік, яку подано 31  березня 2016 року ОСОБА_1, у розділі 6 (Відомості про транспортні засоби) графи 35 (автомобілі легкові) внесено інформацію про перебування у користуванні декларанта на праві власності автомобіля Citroen c4 (2006 року випуску). У графі 40 (автомобілі, що перебувають у власності, в оренді чи на іншому праві користування членів сім'ї декларанта) внесено інформацію про автомобіль Pevgeot 207 (2011 рік випуску). Проте, відомості щодо користування автомобілем марки Audi Q7, державний номерний знак НОМЕР_1, 2010 року випуску, VIN: НОМЕР_2, який належить бабусі позивача ОСОБА_5, та яким позивач має право користування відповідно до особливих відміток у Тимчасовому реєстраційному талоні серії НОМЕР_3 від 31 січня 2015 року та свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_4 від 02 червня 2015 року до декларації про майно, доходи, витрати і зобов'язання фінансового характеру за 2015 рік ОСОБА_1 не внесено. 
		Висновком за результатами службового розслідування, який затверджено Генеральним прокурором України 13 жовтня 2016 року встановлено факти порушення ОСОБА_1 встановленого законом порядку подання декларації про майно, доходи, витрати і зобов'язання фінансового характеру та недостовірність поданих відомостей у Анкеті доброчесності прокурора, а тому за вчинений дисциплінарний проступок ОСОБА_1 запропоновано звільнити з посади та органів прокуратури (а.с. -10-16). 
		Однак, при з'ясування усіх обставин вчинення проступку, враховуючи результати службового розслідування (перевірки), пояснення позивача, ступінь вини в тяжкості проступку, його досвід роботи в органах прокуратури та характеристику, Генеральним прокурором України прийнято рішення про оголошення ОСОБА_1 догани (а.с. - 33-34). 
		Разом з тим, дослідивши матеріали справи, суд не приймає до уваги посилання відповідача на те, що позивачем визнано право користування та сам факт користування автомобілем марки Audi Q7, державний номерний знак НОМЕР_1.
		Судом встановлено, що у позовній заяві позивачем дійсно підтверджується факт керування вказаним автомобілем у 2015 році. 
		Однак, суд приймає до уваги доводи позивача стосовно того, що він лише декілька разів керував даним автомобілем, що пов'язано з необхідністю доставити його на станцію технічного обслуговування для проведення технічного обслуговування. 
		Доказів протилежного відповідачем під час судового розгляду надано не було. Матеріали справи не містять доказів того, що позивач не декілька разів, а дійсно тривалий час протягом року користувався вказаним автомобілем і що вказаний автомобіль залишався у його користуванні на кінець звітного року, що слугувало б підставою для внесення до декларації відомостей про наявність права користування таким автомобілем. 
		Суд також відхиляє долучені до матеріалів справи пояснення працівника поліції з охорони об'єктів Шевченківського РУ УДСО України у місті Києві ОСОБА_6, оскільки будь-яких доказів на підтвердження вказаних пояснень до суду надано не було. 
		З самих пояснень вказаного працівника вбачається, що будь-яких журналів чи іншого обліку автотранспорту не ведеться. 
		Окрім того, судом зауважується, що у вказаних поясненнях мова йде про автомобіль тієї ж самої марки, однак з іншими державними номерними знаками (а.с. - 39-41).
		За особистими письмовими поясненнями позивача від 07 травня 2015 року дійсно підтверджено наявність права користування зазначеним автомобілем та пересування на ньому (а.с. - 37). 
		Однак, наявність права користування на автомобіль, не підтверджує самого факту постійного користування вказаним автомобілем. 
		Як встановлено судом та не заперечується сторонами, вказаний автомобіль належить на праві власності бабусі позивача ОСОБА_5 
		З пояснень бабусі позивача ОСОБА_5 вбачається, що вона має у власності автомобіль Audi Q7, державний номерний знак НОМЕР_1, 2010 року випуску, VIN: НОМЕР_2 Вказаним автомобілем користуються по необхідності діти бабусі позивача, зокрема: донька ОСОБА_7 та внуки ОСОБА_1, ОСОБА_9, син ОСОБА_8. При цьому, ОСОБА_1 періодично брав автомобіль для його технічного обслуговування у місті Києві, оскільки після одного із проходження технічного обслуговування у місті Хмельницьку щось у ній зламалося. А тому ОСОБА_5 вирішила, що краще обслуговувати автомобіль у місті Києві, оскільки внук ОСОБА_1 працює у місті Києві та залюбки допомагає з технічним обслуговуванням автомобіля (а.с. - 63-65).
		З пояснень матері позивача ОСОБА_7 вбачається, що вказаним автомобілем постійно користувалася вона особисто. У зв'язку із потребою у кваліфікованому технічному обслуговуванні автомобіля, син ОСОБА_1, який живе у місті Києві, на її прохання проводив таке обслуговування за своїм місцем проживання (а.с. - 66-68).
		Зважаючи на те, що бабуся позивача в силу вимог Закону України «Про засади запобігання і протидії корупції» не є членом родини позивача, майно яких він повинен вказувати в декларації та оскільки доказів того, що позивач фактично користувався даним автомобілем матеріали справи не містять, так як позивач не ніс відповідних витрат в розмірах, що передбачені в додатку до зазначеного Закону, суд дійшов висновку, що позивачем правомірно не було включено до Декларації відомості про вказаний автомобіль, що свідчить про безпідставність та необґрунтованість висновків службового розслідування. 
		Із системного аналізу викладеного, суд дійшов висновку, що фактів, які б вказували на постійне користування та несення відповідних витрат на зазначений автомобіль в ході службового розслідування відповідачами не здобуто. 
		Висновки, викладені за результатами службового розслідування не містять достатніх та беззаперечних доказів на підтвердження їх правомірності. 
		Окрім того, судом акцентується увага на тому, що відповідно до пункту 4 частини першої статті 43 Закону, прокурора може бути притягнуто до дисциплінарної відповідальності у порядку дисциплінарного провадження з підстав, зокрема: порушення встановленого законом порядку подання декларації про майно, доходи, витрати і зобов'язання фінансового характеру.
		Так, відповідно до статті 12 (яка набрала чинності 1 січня 2012 року) Закону України «Про засади запобігання і протидії корупції» від 7 квітня 2011 року № 3206-VI, який був чинним на момент виникнення спірних правовідносин, суб'єкти декларування зобов'язані щорічно до 1 квітня подавати за місцем роботи (служби) декларацію про майно, доходи, витрати і зобов'язання фінансового характеру за минулий рік за формою, що додається до цього Закону.
		Відповідачем підтверджено, що суб'єктом декларування подано декларацію про майно, доходи, витрати і зобов'язання фінансового характеру за 2015 рік 31 березня 2016 року, тобто своєчасно та за формою, яка була чинною на момент її подачі, тобто паперову декларацію. 
		Однак, як вбачається з матеріалів службового розслідування комісією виявлено порушення ОСОБА_1 порядку подання декларації про майно, доходи, витрати і зобов'язання фінансового характеру, яке проявилось у невнесенні до Декларації за 2015 рік відомостей щодо користування автомобілем марки Audi Q7, державний номерний знак НОМЕР_1.
		З аналізу наведеного вбачається, що в даному випадку, комісією під час службового розслідування встановлено не порушення позивачем порядку подання декларації, а достовірність зазначених суб'єктом декларування відомостей у декларації про майно, доходи, витрати і зобов'язання фінансового характеру за 2015 року, що не є тотожним, а тому не може слугувати підставою дисциплінарної відповідальності прокурора. 
		Суд також приймає до уваги те, що Закон України «Про засади запобігання і протидії корупції» від 7 квітня 2011 року № 3206-VI втратив чинність на підставі Закону України «Про запобігання корупції» 14 жовтня 2014 року № 1700-VII, який відповідно до пункту 1 Прикінцевих положень набрав чинності з дня, наступного за днем його опублікування, та введений в дію через шість місяців з дня набрання ним чинності. 
		Пунктом 2 Прикінцевих положень Закону України «Про запобігання корупції» визначено, що до початку роботи системи подання та оприлюднення відповідно до цього Закону декларацій осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, суб'єкти декларування подають декларації про майно, доходи, витрати і зобов'язання фінансового характеру в порядку, встановленому Законом України "Про засади запобігання і протидії корупції". Зазначені декларації підлягають оприлюдненню в порядку, встановленому Законом України "Про засади запобігання і протидії корупції".
		Про початок роботи системи подання та оприлюднення відповідно до цього Закону декларацій осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, приймається рішення Національного агентства з питань запобігання корупції.
		У 2016 році службові особи, які на день початку роботи зазначеної системи займають згідно зі статтею 50 цього Закону відповідальне та особливо відповідальне становище, зобов'язані подати щорічні декларації за минулий рік у порядку, встановленому цим Законом, протягом 60 календарних днів після початку роботи системи. 
		Із урахуванням викладеного, суд дійшов висновку про дотримання позивачем вимог Закону України «Про засади запобігання і протидії корупції», який був чинним на момент виникнення спірних правовідносин та подачі декларації про майно, доходи, витрати і зобов'язання фінансового характеру за 2015 року своєчасно та за формою, що була додана до вказаного Закону (тобто паперову декларацію).
		За таких обставин, судом встановлено, що доказів порушень позивачем правила прокурорської етики, вчинення дій, що порочать звання прокурора і можуть викликати сумнів у його об'єктивності, у чесності та непідкупності органів прокуратури, тобто вчинення дисциплінарного проступку під час судового розгляду відповідачем не надано та доведено не було.
		Також, щодо посилання в оскаржуваному наказі від 11.11.2016 року №12-дц на зазначення позивачем недостовірних тверджень в Анкеті доброчесності прокурора суд зазначає, що статтею 43 Закону України «Про прокуратуру» визначено виключний перелік підстав для притягнення прокурора до дисциплінарної відповідальності, в якому недостовірність відомостей у зазначеній анкеті не є підставою для притягнення до дисциплінарної відповідальності, протилежність чого також не було доведено під час судового розгляду.
		Відтак, враховуючи те, що в ході розгляду справи судом встановлено, що спірний наказ прийнятий на підставі висновків службового розслідування, які не знайшли свого підтвердження під час судового розгляду, суд приходить до висновку, що оскаржуваний наказ не відповідає критеріям, які встановлені частиною другою статті 2 КАС України, що є підставами для задоволення позовних вимог в частині визнання протиправним та скасування наказу Генерального прокурора України від 11 листопада 2016 року № 12-дц про притягнення ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності. 
		Разом з тим, суд не приймає до уваги посилання позивача на незаконність висновку службового розслідування та незаконність його проведення, що є підставами для його скасування, оскільки відновлення порушених прав позивача відбулось шляхом скасування наказу Генерального прокурора України від 11 листопада 2016 року № 12-дц про притягнення ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності та зважаючи також на те, що висновок службового розслідування має констатуючий характер, а тому не породжує жодних юридичних наслідків для позивача.
		Крім цього, судом встановлено, а також підтверджено особисто відповідачем у наданих письмових запереченнях, що у зв'язку з прийняттям Закону, з метою удосконалення організації роботи органів прокуратури відбувається процес їх реформування, зміна структури органів прокуратури, у тому числі і центрального апарату Генеральної прокуратури України, зокрема, шляхом її ліквідації. 
		Так, Наказом Генерального прокурора України від 08 серпня 2016 року № 65-щц у структурі та штатному розписі Генеральної прокуратури України ліквідовано управління внутрішньої безпеки та захисту працівників прокуратури, які входили до складу комісії з проведення службового розслідування, що також враховано судом при оцінці законності оскаржуваного незаконним наказу в цілому.
		За таких обставин, виходячи із меж заявлених позовних вимог, суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог та скасування наказу Генерального прокурора України наказ від 11 листопада 2016 року № 12-дц про притягнення ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності.
		Статтею 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
		Частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:
		1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України;
		2)з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано;
		3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії);
		4) безсторонньо (неупереджено);
		5) добросовісно;
		6) розсудливо;
		7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації;
		8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія);
		9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення;
		10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
		Згідно з частиною першою статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. 
		Частиною першою статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
		Відповідно до частини другої статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
		Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
		Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (частини перша та друга статті 76 Кодексу адміністративного судочинства України).
		Відповідно до статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
		В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
		У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
		Докази суду надають учасники справи. Суд може пропонувати сторонам надати докази та збирати докази з власної ініціативи, крім випадків, визначених цим Кодексом.
		Суд не може витребувати докази у позивача в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, окрім доказів на підтвердження обставин, за яких, на думку позивача, відбулося порушення його прав, свобод чи інтересів.
		Якщо учасник справи без поважних причин не надасть докази на пропозицію суду для підтвердження обставин, на які він посилається, суд вирішує справу на підставі наявних доказів.
		Відповідно до частин першої-четвертої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
		Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.
		Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
		Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.
		Беручи до уваги вищевикладене, виходячи з предмету адміністративного позову та встановлених обставин під час розгляду справи, суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог.
		Відповідно до частини першої статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. 
		Долученою до матеріалів справи квитанцією від 14 березня 2017 року №0.0.724583452.1 підтверджується сплата позивачем за подання до суду позовної заяви судового збору у розмірі 640,00 гривень, які підлягають частковому відшкодуванню. 
		Керуючись статтями 2, 9, 19, 72-77, 90, 139, 143, 243-246, 255 КАС України, Окружний адміністративний суд міста Києва,
		 
		В И Р І Ш И В:
		 
		Задовольнити частково адміністративний позов.
		 
		Визнати незаконним та скасувати наказ Генерального прокурора України від 11  листопада 2016 року № 12-дц про притягнення ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності.
		 
		Відмовити в іншій частині позовних вимог.
		 
		Присудити на користь ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, ІПН: відомості відсутні) за рахунок бюджетних асигнувань Генеральної прокуратури України (01011, місто Київ, вулиця Різницька 13/15 код ЄДРПОУ: 00034051) сплачений позивачем судовий збір у розмірі 320 (триста двадцять) гривень 00 копійок.
		 
		Відповідно до частини першої статті 293 КАС України, учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
		Згідно з частиною першою статті 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. У разі розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
		Відповідно до частини першої статті 255 КАС України, рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
		Підпунктом 15.5 пункту 15 розділу VII «Перехідні положення» Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу. 
		 
		Суддя                                                                                            В.І. Келеберда

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...