Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 2а-13046/09/9/0170 : не визначено.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 28.02.2010. Забезпечено надання загального доступу: 25.06.2010.

Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
		АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ
		 вул. Київська, 150, м. Сімферополь, Автономна Республіка Крим, Україна, 95493
		 ПОСТАНОВА
		Іменем України 
		 
			 
			22.02.10Справа №2а-13046/09/9/0170  
				 
			
			Окружний адміністративний суд Автономної Республіки Крим у складі 
			головуючого судді 
			Цикуренко А.С. , при секретарі Павленко Н.О.,
			розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу 
			за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 
			до Державної податкової інспекції в м. Керчі АР Крим 
			про визнання незаконним та скасування податкового повідомлення-рішення
			за участю:
			позивача  ОСОБА_2, паспорт серії НОМЕР_1
			представника позивача - ОСОБА_3, паспорт серії НОМЕР_2 
			відповідача  не зявився; 
			 Суть спору: Фізична особа-підприємець ОСОБА_2 звернулась до Окружного адміністративного суду АР Крим з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції в м. Керчі АР Крим про визнання недійсним та скасування податкового повідомлення-рішення № 0002071701/0 від 21.08.08р., мотивуючи свої вимоги тим, що на неї не поширюються положення Інструкції «Про порядок числення збору за спеціальне використання водних ресурсів і збору за користування водами для потреб гідроенергетики і водного транспорту».
			Позивач і представник позивача у судовому засіданні наполягали на задоволенні позовних вимог.
			Відповідач у судове засідання не зявився, про час, день та місце його проведення був повідомлений належним чином. Надав суду клопотання про розгляд справи за відсутності свого представника. 
			Розглянувши матеріали справи, заслухавши позивача та представника позивача, дослідивши надані докази, суд
			ВСТАНОВИВ:
			 ОСОБА_2 20.05.1997р. зареєстрована Виконавчим комітетом Керченської міської ради АР Крим у якості фізичної особи-підприємця (а.с. 6).
			20.08.08р. посадовими особами Державної податкової інспекції в м. Керчі АР Крим була проведена планова документальна перевірка дотримання вимог податкового законодавства субєктом підприємницької діяльності ОСОБА_2 за період з 01.07.05р. по 31.03.08р., за результатами якої був складений акт №1451-17-1-09-2353812925 (а.с. 8-11).
			У ході перевірки встановлено, що позивач отримував доходи від здійснення роздрібної торгівлі горілчаними та тютюновими виробами в магазині «Продукти», продовольчими товарами (хлібобулочними виробами), надавав послуги громадського харчування у кафетерії магазину «Продукти».
			За наслідками вказаної перевірки, було встановлене необчислення і непредставлення відповідачем до ДПІ у м. Керчі АР Крим розрахунків збору за спеціальне використовування водних ресурсів за період з 01.07.05р. по 31.03.08р. та несплата боргу у сумі 12,51грн., внаслідок чого було встановлено порушення позивачем п.1.2., п. 2.1. Інструкції «Про порядок числення збору за спеціальне використовування водних ресурсів і збору та користування водами для потреб гідроенергетики і водного транспорту», затвердженої Наказом Міністерства фінансів України №231/539/118/219 від 01.10.1999р.
			На підставі чого відповідачем було прийняте податкове повідомлення - рішення від 21.08.09р. №0002071701/0 на суму 2052,51грн. (а.с. 7).
			Відповідно до вимог Закону України «Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами і державними цільовими фондами», відповідачу були виставлені перша податкова вимога №1/1075 від 01.09.08р. (а.с. 28) та друга податкова вимога №2/1469 від 04.11.08р. (оборот а.с. 27).
			Згідно з пп.5.8 п.5 Порядку направлення органами державної податкової служби України податкових вимог платникам податків, затвердженого Наказом Державної податкової адміністрації України 03.07.2001 N 266 та Зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 16 липня 2001 р. за N 595/5786, у разі коли податковий орган або пошта не може вручити платнику податків податкове повідомлення або податкові вимоги у зв'язку з незнаходженням посадових осіб, їх відмовою прийняти податкове повідомлення або податкову вимогу, незнаходженням фактичного місця розташування (місцезнаходження) платника податків, податковий орган розміщує податкове повідомлення або податкові вимоги на дошці податкових оголошень, встановленій на вільному для огляду місці біля входу до приміщення податкового органу. При цьому день розміщення такої податкової вимоги вважається днем її вручення.
			В звязку з неможливістю вручення відповідачу вимог про сплату боргу, позивач розмістив їх на дошці оголошень, зазначивши дати розміщення - 03.10.08р. та 06.01.08р. відповідно, про що свідчать акти про неможливість вручення податкової вимоги (оборот а.с.28, а.с. 27), проте дата акту про неможливість вручення другої податкової вимоги 06.01.08р. по суті є неможливою, оскільки сама податкова вимога №2/1469 датована 04.11.08р. 
			Згідно вимог ст.19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
			Відповідно до ч. 1 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень. 
			Оцінюючи правомірність дій відповідача щодо винесення оскаржуваного податкового повідомлення-рішення, суд керується критеріями, закріпленими у частині 3 статті 2 КАС України, які відображають принципи адміністративної процедури при реалізації дискреційних повноважень владного субєкта.
			Частиною 3 зазначеної статті передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано, обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії), безсторонньо (неупереджено), добросовісно, розсудливо, з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації, пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія), з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення, своєчасно, тобто протягом розумного строку.
			Відповідач у вищевказаному акті перевірки зазначив, що спеціальне використовування природних ресурсів в Україні, зокрема водних, здійснюється згідно законодавства Україні на платній основі.
			Статтею 14 Закону України «Про систему оподаткування» від 25.05.09р. №1251, визначені податки і збори, які стягуються на території України, у тому числі і збір за використання водних ресурсів.
			Збір за спеціальне використання водних ресурсів, як вказано у акті перевірки, стягується у відповідності з Постановою Кабінету Міністрів України від 16.08.1999р. №1494 «Про затвердження Порядку стягування збору за спеціальне використання водних ресурсів і збору за спеціальне використання водами для потреб гідроенергетики і водного транспорту», а також Інструкцією «Про порядок числення збору за спеціальне використання водних ресурсів і збору за використання водами для потреб гідроенергетики і водного транспорту».
			Вказана Інструкція обовязкова до виконання субєктами господарської діяльності незалежно від форм власності (п. 1.2. Інструкції). Збір за спеціальне використання водних ресурсів стягується за використання води з водних обєктів, забраної із застосуванням споруд або технічних пристроїв (п. 1.7. Інструкції).
			Відповідно до п. 2.1. Інструкції платниками збору за спеціальне використовування водних ресурсів є субєкти господарської діяльності незалежно від форм власності, а також громадяни  субєкти підприємницької діяльності, яки використовують водні ресурси. 
			Згідно з п. 4.1. Інструкції обєктом числення збору за спеціальне використовування водних ресурсів є фактичний обєм води, використовуваний водокористувачем. Нормативи збору встановлені окремо для поверхневих вод (поставка води міськводоканалом) (п. 5.1. Інструкції).
			Відповідно до ст. 46 Водного кодексу України водокористування може бути двох видів  загальне та спеціальне.
			Пунктом «і» ст. 3 Закону України «Про охорону навколишнього середовища» передбачено, що загальне використовування природних ресурсів для господарської діяльності здійснюється безкоштовно, а спеціальне використовування  платно.
			Виходячи зі ст. 55 Водного кодексу України, яка визначає підстави для припинення спеціального водокористування, збір за спеціальне водокористування включає збір за використання води водних обєктів та за скидання забруднюючих речовин.
			Статтею 48 Кодексу передбачено, що спеціальне водокористування - це забір води з водних об'єктів із застосуванням споруд або технічних пристроїв, використання води та скидання забруднюючих речовин у водні об'єкти, включаючи забір води та скидання забруднюючих речовин із зворотними водами із застосуванням каналів.
			Спеціальне водокористування здійснюється юридичними і фізичними особами насамперед для задоволення питних потреб населення, а також для господарсько-побутових, лікувальних, оздоровчих, сільськогосподарських, промислових, транспортних, енергетичних, рибогосподарських та інших державних і громадських потреб. 
			Відповідно до норм законодавства, у порядку спеціального використання природних ресурсів громадянами, підприємствами, установами та організаціями природні ресурси надаються: у володіння , користування або оренду; на підставі спеціальних дозволів, зареєстрованих у встановленому порядку; за плату для проведення виробничої діяльності.
			Водокористувачами в Україні можуть бути підприємства, установи, організації і громадяни України, а також іноземні юридичні і фізичні особи та особи без громадянства.
			Враховуючи викладене, суд вважає, що позивач не є спеціальним водокористувачем.
			На позивача не поширюються положення Порядку справляння збору за спеціальне використання водних ресурсів та збору за користування водами для потреб гідроенергетики і водного транспорту, затвердженого Постановою КМУ №1494 від 16.08.1999р. та Інструкції про порядок обчислення і справляння збору за спеціальне використання водних ресурсів та збору за користування водами для потреб гідроенергетики і водного транспорту, затвердженої Наказом Міністерства фінансів України №231/539/118/219 від 01.10.1999р., оскільки відповідно до норм вказаних актів платниками збору за спеціальне водокористування в частині використання води є субєкти господарювання, які використовують водні ресурси та користуються водами для потреб гідроенергетики і водного транспорту
			Відповідачем, в обґрунтування своєї позиції, була надана копія листа №883-03 від 31.07.07р. Кримського басейного управління водних ресурсів Державного комітету України по водному господарству, яким розяснено термін «питні та санітарногігієнічні потреби підприємства», а саме: використання води на господарсько-питні потреби умовно обєднано у групи: а) група витрат, яка визначається в залежності від кількості працюючих: пиття, душ, санвузли, вмивальник, ніжні та ручні ванни; б) інша група витрат  приготування їжі у заводських столових і буфетах в залежності від кількості страв, що реалізуються працюючим цього підприємства; в) група витрат, яка визначається в залежності від кількості випраного одягу, серветок  для працюючих на підприємстві (а.с. 38). 
			Суд не приймає у якості доказу надану відповідачем вищезазначену копію листа, оскільки було встановлено, що позивач не є спеціальним його користувачем. 
			Судом встановлено, що відповідно до договору №395 від 10.06.1999р. (а.с. 12-13) водопостачання позивача здійснювалося питною водою, в звязку з чим правовідносини щодо водопостачання та водовідведення позивача регулюються Законом України «Про питну воду та питне водопостачання».
			Відповідно до ст. 1 Закону, споживач питної води - юридична або фізична особа, яка використовує питну воду для забезпечення фізіологічних, санітарно-гігієнічних, побутових та господарських потреб.
			Статтею 19 Законом України «Про питну воду та питне водопостачання» встановлено, що послуги з питного водопостачання надаються споживачам підприємством питного водопостачання на підставі договору з: 
			підприємствами, установами, організаціями, що безпосередньо користуються централізованим питним водопостачанням; 
			підприємствами, установами або організаціями, у повному господарському віданні або оперативному управлінні яких перебуває житловий фонд і до обов'язків яких належить надання споживачам послуг з питного водопостачання та водовідведення; 
			об'єднаннями співвласників багатоквартирних будинків, житлово-будівельними кооперативами та іншими об'єднаннями власників житла, яким передано право управління багатоквартирними будинками та забезпечення надання послуг з водопостачання та водовідведення на підставі укладених ними договорів; 
			власниками будинків, що перебувають у приватній власності. 
			Договір про надання послуг з питного водопостачання укладається безпосередньо між підприємством питного водопостачання або уповноваженою ним юридичною чи фізичною особою і споживачем, визначеним у частині першій цієї статті
			Таким чином, позивач є споживачем питної води, на якого розповсюджуються норми вказаного Закону.
			Згідно зі ст. 31 вказаного Закону з метою стимулювання раціонального використання та охорони водних об'єктів з підприємств питного водопостачання справляється збір за спеціальне водокористування. 
			За надання послуг з питного водопостачання споживач вносить плату за нормами і тарифами, що регулюються у встановленому законодавством порядку (ст. 32 Закону).
			В звязку з тим, що позивач у даному випадку є споживачем питної води, збір за спеціальне водокористування з нього не стягується, а відповідно до Закону він здійснює плату за надання послуг з питного водопостачання, що підтверджується вищезазначеним договором.
			З урахуванням вищевикладеного, суд приходить до висновку, що позивач не є ані первинним, ані вторинним водокористувачем, оскільки він не має власних водозабірних споруд і не використовує безпосередньо воду з водних обєктів, оскільки він отримує послуги з водопостачання та водовідведення від Керченського виробничого підприємства водно-каналізаційного господарства на підставі договору №395 від 10.06.1999р.
			Таким чином, нарахування штрафних санкцій у даному випадку не має правових підстав, а податкове повідомлення-рішення № 0002071701/0 від 21.08.08р. на суму 2052,51грн. є протиправним та підлягає скасуванню. 
			Суд зазначає, що відповідно до ст. 71 КАС України обовязок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на субєкта владних повноважень, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
			Під час судового засідання було оголошено вступну та резолютивну частини постанови.
			У повному обсязі постанову буде складено 26.02.10р.
			На підставі викладеного, керуючись статтями 160-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
			ПОСТАНОВИВ:
			1.Позов задовольнити
			Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення № 0002071701/0 від 21.08.08р. на суму 2052,51грн
			У разі неподання заяви про апеляційне оскарження, постанова набирає законної сили через 10 днів з дня її проголошення (у разі складання постанови у повному обсязі - з дня складення у повному обсязі, у разі проголошення у відсутності особи, яка бере участь у справі  з дня отримання нею копії постанови).
			Якщо після подачі заяви про апеляційне оскарження, апеляційна скарга не подана, постанова вступає в законну силу через 20 днів після подання заяви про апеляційне оскарження. 
			Постанова може бути оскаржена в порядку і строки, передбачені ст. 186 Кодексу адміністративного судочинства України.
			 Суддя Цикуренко А.С.

</body>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...