Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 750/1606/17 : Справи про адмінправопорушення (з 01.01.2019); У порядку процесуального законодавства; В порядку ЦПК України.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 08.03.2019. Забезпечено надання загального доступу: 11.03.2019.
Дата набрання законної сили: 25.02.2019
Номер судового провадження: 61-48601ск18

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		Постанова
		Іменем  України
		 
		25 лютого 2019 року
		м. Київ
		 
		справа № 750/1606/17
		 
		провадження № 61-48601 св 18 
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Гулька Б. І. (суддя-доповідач), Луспеника Д. Д., Черняк Ю. В.,
		 
		учасники справи:
		позивач - ОСОБА_4,
		представники позивача: ОСОБА_5, ОСОБА_6, 
		відповідач - ОСОБА_7, 
		представник відповідача - ОСОБА_8,
		третя особа - приватний нотаріус Чернігівського нотаріального округу Завалієв Артем Анатолійович, 
		 
		розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_7 - ОСОБА_8 - на постанову Чернігівського апеляційного суду від 08 листопада 2018 року у складі колегії суддів:           Кузюри Л. В., Вінгаль В. М., Губар В. С., 
		ВСТАНОВИВ:
		1.                Описова частина 
		Короткий зміст позовних вимог
		У лютому 2017 року ОСОБА_4.звернулася до суду з позовом до                ОСОБА_7 про визнання договору дарування недійсним та визнання права власності на нерухоме майно. 
		Позовна заява мотивована тим, що на підставі договору міни від 07 квітня 1999 року на праві власності їй належала квартира АДРЕСА_1, в якій вона зареєстрована та мешкає. 
		Вона є особою похилого віку, ІНФОРМАЦІЯ_1, часто хворіє та потребує постійного стороннього догляду. ОСОБА_7, яка є її онукою, запропонувала укласти договір довічного утримання, за умовами якого відповідачка повинна була надавати їй послуги по забезпеченню доглядом, харчуванням, грошовою допомогою, утриманням вищевказаної квартири у належному стані, за що вона передасть квартиру у власність останньої. 
		Проте, 18 лютого 2016 року між нею та відповідачкою, як з'ясувалося пізніше, укладено договір дарування квартири, згідно з яким вона передала у власність ОСОБА_7 квартиру АДРЕСА_1. 
		Вважала, що 18 лютого 2016 року між нею та відповідачкоюбуло укладено договір довічного утримання, будь-якого іншого правочину щодо свого єдиного житла вона не мала наміру укладати, у день укладення цього договору вона погано себе почувала, з текстом правочину її ознайомлено не було. Отже, при укладенні зазначеного договору дарування квартири вона допустила помилку щодо природи цього правочину, оскільки мала на меті укласти саме договір довічного утримання, унаслідок чого спірний договір дарування квартири є недійсним.
		З урахуванням викладеного, на підставі статей 203, 215, 229 ЦК України ОСОБА_4 просила суд визнати договір дарування квартири від 18 лютого 2016 року, відповідно до якого вона подарувала ОСОБА_7 квартиру АДРЕСА_1, привести сторони до двосторонньої реституції, визнавши за нею право власності на спірну квартиру.  
		Короткий зміст рішення суду першої інстанції 
		Рішенням Деснянського районного суду м. Чернігова від 08 серпня                2018 року у складі судді Логвіної Т. В. у задоволенні позову ОСОБА_4 відмовлено. 
		Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що при укладенні спірного договору дарування квартири ОСОБА_4. та ОСОБА_7 діяли добровільно, розуміючи значення своїх дій, попередньо ознайомлені нотаріусом з приписами цивільного законодавства, що регулюють укладений між ними правочин, у тому числі з вимогами щодо його недійсності. Крім того, відповідно до пункту 3.9 договору дарування квартири за взаємною згодою сторін у відчужуваній квартирі має право довічного проживання            дарувальник - ОСОБА_4 Отже, вказані обставини свідчать про те, що при укладенні спірного договору дарування квартири позивачка помилки щодо природи правочину не допускала, а мала намір саме на укладення договору дарування квартири. Позивачка при нотаріальному посвідченні спірного правочину власноруч зазначила своє ім'я, прізвище, по-батькові та поставила свій підпис, чим засвідчила, що текст договору дарування квартири їй повністю зрозумілий і її воля направлена саме на укладення цього договору.  
		Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
		Постановою Чернігівського апеляційного суду від 08 листопада 2018 року апеляційна скарга ОСОБА_4 задоволена, рішення суду першої інстанції скасовано. Позов ОСОБА_4. задоволено. Визнано недійсним договір дарування квартири АДРЕСА_1 укладений 18 лютого 2016 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_7, сторони приведено до первісного стану. Визнано за ОСОБА_4 право власності на квартиру АДРЕСА_1. Вирішено питання про розподіл судових витрат.  
		Постанова апеляційного суду мотивована тим, що позивачкою укладено спірний договір дарування під впливом помилки і тяжких обставин, у тому числі через незадовільний стан здоров'я. ОСОБА_4.мала на меті укласти договір довічного утримання, оскільки потребувала стороннього догляду та допомоги, а не договір дарування. Позивачка є особою похилого віку, продовжує проживати у спірній квартирі, яка є її єдиним житлом. Сам по собі факт прочитання нею тексту спірного правочину та роз'яснення нотаріусом суті договору не може бути беззаперечною підставою для висновку про те, що нею не допускалась помилка щодо природи правочину. Пункт 3.9 договору дарування, згідно з яким позивачка має право довічного проживання у спірній квартирі, підтверджує факт того, що між сторонами існували домовленості про передачу квартири за умови надання відповідачкою допомоги позивачці, оскільки встановлення обов'язку обдарованого вчинити на користь дарувальника будь-яку дію майнового або немайнового характеру не є елементом договору дарування на відміну від договору довічного утримання. При цьому суд послався на відповідні правові висновки Верховного Суду України. 
		Аргументи учасників справи
		Доводи особи, яка подала касаційну скаргу 
		У касаційній скарзі представник ОСОБА_7 - ОСОБА_8 - просить оскаржувану постанову апеляційного суду скасувати й залишити у силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
		Касаційна скарга мотивована тим, що наявність у позивачки на час вчинення спірного правочину істотних вад здоров'я, які б свідчили про потребу у сторонньому догляді, доказами не підтверджено. Крім того, позивачка проживає у спірній квартирі разом зі своїм сином, який зобов'язаний утримувати свою матір. Відчужена позивачкою квартира не є її єдиним житлом, оскільки їй на праві користування належить інший житловий будинок. Позивачкою належних та допустимих доказів на підтвердження помилки щодо природи правочину не надано, між сторонами питання про укладення договору довічного утримання не вирішувалося. Крім того, ОСОБА_4 вказувала про те, що не усвідомлювала значення своїх дій при укладенні договору купівлі-продажу (частина перша статті 225 ЦК України), що виключає можливість оскарження спірного правочину на підставі положень                       статті 229 ЦК України. Продовження проживання позивачки, як відчужувача, у спірній квартирі після укладення договору дарування не є беззаперечним доказом вчинення помилки при укладенні правочину. 
		Доводи особи, яка подала відзив
		У лютому 2019 року ОСОБА_4.подала відзив на касаційну скаргу, посилаючись на те, що оскаржувана постанова апеляційного суду є законною і обґрунтованою, позивачка є особою похилого віку, має значні вади здоров'я, унаслідок чого потребувала стороннього догляду та саме з цією метою уклала з відповідачкою спірний договір дарування квартири, вважаючи його договором довічного утримання. Отже, такі обставини підтверджують факт того, що нею було допущено помилку щодо природи спірного правочину. Спірна квартира є її єдиним житлом, сам по собі факт прочитання нею тексту договору дарування квартири не спростовує вищевказані встановлені апеляційним судом обставини. 
		Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції 
		Ухвалою Верховного Суду у складі судді Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 22 січня 2019 року касаційне провадження у вказаній справі відкрито та витребувано цивільну справу № 750/1606/17 з Деснянського районного суду м. Чернігова. 
		У лютому 2019 року справа надійшла до Верховного Суду. 
		2.                Мотивувальна частина 
		Позиція Верховного Суду
		Відповідно до вимог частини першої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
		Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
		Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
		Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржувана постанова апеляційного суду ухвалена з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.
		Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права 
		Відповідно до частини третьої статті 203 ЦК України волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. 
		Якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним. Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов'язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом (частина перша статті 229 ЦК України).
		Згідно зі статями 229-233 ЦК України правочин, вчинений під впливом помилки, обману, насильства, зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною або внаслідок впливу тяжкої обставини, є оспорюваним. Обставини, щодо яких помилилася сторона правочину              (стаття 229 ЦК України), мають існувати саме на момент вчинення правочину. Особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести, що така помилка дійсно була і має істотне значення. Помилка внаслідок власного недбальства, незнання закону чи неправильного його тлумачення однією зі сторін не може бути підставою для визнання правочину недійсним.
		Відповідно до статті 717 ЦК України за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов'язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність. Договір, що встановлює обов'язок обдаровуваного вчинити на користь дарувальника будь-яку дію майнового або немайнового характеру, не є договором дарування.
		За змістом статей 203, 717 ЦК України договір дарування вважається укладеним, якщо сторони мають повне уявлення не лише про предмет договору, а й досягли згоди щодо всіх його істотних умов. Договір, що встановлює обов'язок обдаровуваного вчинити на користь дарувальника будь-яку дію майнового або немайнового характеру, не вважається договором дарування, правовою метою якого є передача власником свого майна у власність іншої особи без отримання взаємної винагороди.
		Ураховуючи викладене, особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести на підставі належних і допустимих доказів, у тому числі пояснень сторін і письмових доказів, наявність обставин, які вказують на обман або помилку, - неправильне сприйняття нею фактичних обставин правочину, що вплинуло на її волевиявлення, і що ці обставини дійсно мають істотне значення. Такими обставинами є: вік позивача, його стан здоров'я та потреба у зв'язку із цим у догляді й сторонній допомозі; наявність у позивача спірного житла як єдиного; відсутність фактичної передачі спірного нерухомого майна за оспорюваним договором дарувальником обдаровуваному та продовження позивачем проживати в спірній квартирі після укладення договору дарування.
		Лише у разі встановлення цих обставин норми статей 203 та 717 ЦК України у сукупності вважаються правильно застосованими.
		Такі висновки відповідають правовій позиції Верховного Суду України, викладеній у постановах: від 16 березня 2016 року у справі № 6-93 цс 16;          від 27 квітня 2016 року у справі № 6-372 цс 16.
		Ураховуючи викладене, апеляційний суд на підставі належним чином оцінених доказів, поданих сторонами, дійшов правильного висновку про те, що ОСОБА_4 мала на меті укласти договір довічного утримання, оскільки потребувала стороннього догляду та допомоги, а не договір дарування, вона є особою похилого віку, продовжує проживати у спірній квартирі, яка є її єдиним житлом, а, отже, позивачкою укладено спірний договір дарування під впливом помилки і під впливом тяжких обставин, у тому числі через незадовільний стан здоров'я.
		Апеляційний суд дійшов вірного висновку про те, що сам по собі факт роз'яснення нотаріусом суті укладеного договору сторонам правочину не є безумовною підставою для відмови у задоволенні такого позову.
		Колегія суддів погоджується з висновком апеляційного суду про те, що, у тому числі пункт 3.9 договору дарування, згідно з яким позивачка має право довічного проживання у спірній квартирі, підтверджує факт того, що між сторонами існували домовленості про передачу квартири за умови надання відповідачкою допомоги позивачці, так як встановлення обов'язку обдарованого вчинити на користь дарувальника будь-яку дію майнового або немайнового характеру не є елементом договору дарування на відміну від договору довічного утримання. 
		Таким чином, апеляційний суд дійшов правильного висновку про те, що позивачкою належними і допустимими доказами підтверджено, що при укладенні спірного договору дарування квартири вона помилилась щодо природи вказаного правочину, прав і обов'язків сторін, які мають істотне значення для чинності правочину, оскільки волевиявлення його учасника має бути вільним й відповідати його внутрішній волі, а, отже, такі обставини підтверджують факт укладення ОСОБА_4договору дарування квартири під впливом помилки.  
		Доводи касаційної скарги про те, що позивачка проживає у спірній квартирі разом зі своїм сином, який зобов'язаний утримувати свою матір, безпідставні, оскільки не впливають на правовідносини, що виникли між сторонами у справі. 
		Посилання касаційної скарги на те, що відчужена позивачкою квартира не є її єдиним житлом, оскільки їй на праві користування належить інший житловий будинок належними доказами не підтверджені, крім того, ОСОБА_4 постійно проживає саме у спірній квартирі та зазначала про те, що вона є її єдиним житлом. 
		Доводи касаційної скарги, що ОСОБА_4. вказувала про те, що не усвідомлювала значення своїх дій при укладенні договору купівлі-продажу квартири (частина перша статті 225 ЦК України), що виключає можливість оскарження спірного правочину на підставі положень статті 229 ЦК України, безпідставні, оскільки спростовуються позовною заявою, в якій підставою позову була саме стаття 229 ЦК України. 
		Інші доводи касаційної скарги висновків апеляційного суду не спростовують, на законність оскаржуваного судового рішення не впливають, а направлені на переоцінку доказів, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції. 
		Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
		Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувану постанову апеляційного суду - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують.
		Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
		ПОСТАНОВИВ:
		Касаційну скаргу представника ОСОБА_7 - ОСОБА_8 - залишити без задоволення.
		Постанову Чернігівського апеляційного суду від 08 листопада 2018 року залишити без змін. 
		Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
		 
		Судді:                                                                                                           Б. І. Гулько
		 
		Д. Д. Луспеник
		 
		Ю. В. Черняк

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...