Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 157/883/16-ц : Цивільні справи (з 01.01.2019); Інші справи.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 08.03.2019. Забезпечено надання загального доступу: 11.03.2019.
Дата набрання законної сили: 27.02.2019
Номер судового провадження: 61-18534ск18

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		 
		Постанова
		Іменем України                                       
		27 лютого 2019 року
		м. Київ
		справа № 157/883/16-ц
		провадження № 61-18534св18
		Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: 
		головуючого - Луспеника Д. Д.,
		суддів: Білоконь О. В., Синельникова Є. В. (суддя-доповідач), Хопти С. Ф., Черняк Ю. В.,
		учасники справи:
		позивачі: ОСОБА_3, ОСОБА_4,  
		відповідач -  ОСОБА_5,
		розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_5 на заочне рішення Ратнівського районного суду Волинської області, у складі судді Фазан О. З., від 09 грудня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Волинської області, у складі колегії суддів: Осіпука В. В., Русинчука М. М., Федонюк С. Ю., від 22 березня 2017 року.
		Короткий зміст позовних вимог
		У вересні 2016 року ОСОБА_3, ОСОБА_4 звернулися до суду із позовом до ОСОБА_5 про стягнення суми боргу.
		Свої вимоги позивачі обґрунтовували тим, що у 2013 році спільно з відповідачем ОСОБА_5 перебували на заробітках у Російській Федерації в м. Москва. Через деякий час, виконавши певний обсяг робіт і не отримавши від роботодавця зароблені грошові кошти, повернулись в Україну. Після чого відповідач повторно їздив у Росію і отримав від роботодавця 100 тис. російських рублів для розрахунку з ними. Однак, приїхавши в Україну, ОСОБА_5 кошти їм не повернув, натомість склав письмову розписку, в якій зобов'язувався повернути зазначену грошову суму протягом місяця. Крім того позивачі зазначили, що з приводу неповернення їм грошей відповідачем у визначений ним же термін вони звертались до правоохоронних органів. 
		Із урахуванням зазначеного, позивачі просили позов задовольнити, стягнути з ОСОБА_5 на їх користь заборговані кошти, а саме по 42 074 грн основної суми та по 3 787 грн процентів за час прострочення її виплати кожному з них і відшкодувати їм понесені судові витрати.
		Короткий зміст рішення суду першої інстанції
		Заочним рішенням Ратнівського районного суду Волинської області від 09 грудня 2016 року позовні вимоги ОСОБА_3 та ОСОБА_4 задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_3 суму боргу 20 217, 00 грн. Стягнуто з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_4 суму боргу 20 217, 00 грн. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат. В решті позовних вимог відмовлено.
		Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що відповідач набув грошові кошти, які фактично належать відповідачам, без достатньої правової підстави, зобов'язався їх повернути у термін до 05 липня 2013 року, про що свідчить складена відповідачем розписка. Набуті відповідачем грошові кошти підлягають поверненню позивачам, як такі, що були набуті без достатньої правової підстави.
		Короткий зміст ухвали суду апеляційної інстанції
		Ухвалою Апеляційного суду Волинської області від 22 березня 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_5 відхилено, а заочне рішення Ратнівського районного суду Волинської області від 09 грудня 2016 року залишено без змін.
		Ухвала апеляційного суду мотивована тим, що районний суд дійшов правильного висновку про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог, правильно визначився із характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають до застосування. Також апеляційним судом зроблено правильний висновок про відсутність підстав для відмови у задоволенні позовних вимог внаслідок пропуску позивачами строку позовної давності, оскільки судом було ухвалено заочне рішення в судовому засіданні, про дату проведення якого позивач був повідомлений належним чином, і заяву про застосування наслідків пропуску строку позовної давності до суду на той час не подавав.
		Короткий зміст вимог касаційної скарги та доводи особи, яка подала касаційну скаргу
		У квітні 2017 року ОСОБА_5 подав до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу, в якій просить скасувати заочне рішення Ратнівського районного суду Волинської області від 09 грудня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Львівської області від 22 березня 2017 року і передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
		Касаційна скарга мотивована тим, що позивачі звернулися до суду після закінчення строків позовної давності. Позивачами було подано заперечення від 28 жовтня 2016 року, в якому останні просили не застосовувати наслідки пропуску строку позовної давності. Подані позивачами заперечення фактично є заявою сторони спору про застосування строків позовної давності, яким суди першої та апеляційної інстанції повинні були надати відповідну правову оцінку. При вирішенні цього спору судами неправильно застосовано положення статей 264, 267 ЦК України. Звертаючись до суду із цим позовом, позивачі посилалися на положення статей 509, 526, 527 ЦК України, однак судами безпідставно застосовано положення статті 1212 ЦК України.
		Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
		Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 06 червня 2017 року відкрито касаційне провадження у зазначеній справі.
		Статтею 388 ЦПК України, в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», який набув чинності 15 грудня 2017 року (далі - ЦПК України), визначено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
		Пунктом 4 Перехідних положень ЦПК України передбачено, що касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
		Ухвалою Верховного Суду від 18 лютого 2019 року справу за позовом ОСОБА_3, ОСОБА_4 до ОСОБА_5 про стягнення суми боргу призначено до судового розгляду.
		Відзив на касаційну скаргу не подано
		Фактичні обставини справи, встановлені судами
		Позивачі ОСОБА_3, ОСОБА_4 та відповідач ОСОБА_5 у 2013 році разом перебували на заробітках у Російській Федерації, м. Москва, працювали на будівництві. Однак повний розрахунок за виконані роботи від роботодавця не отримали і повернулись в Україну. Відповідач ОСОБА_5 у складі іншої групи робітників повторно їздив працювати в м. Москву, де від попереднього роботодавця отримав 100 тис. російських рублів. По приїзді в Україну 05 червня 2013 року він написав розписку, у якій зобов'язувався до 05 липня 2013 року вказані грошові кошти в сумі 100 тис. російських рублів, як недоотриману позивачами заробітну плату, віддати ОСОБА_3 і ОСОБА_4 (а. с. 67).
		Дані обставини також підтверджуються показаннями позивачів, допитаних в суді першої інстанції в якості свідків (а. с. 65-66).
		З приводу неповернення вказаних грошових коштів ОСОБА_5 у липні 2016 року позивачі звертались до Камінь-Каширського ВП ГУНП у Волинській області, на що їм було дано відповідь від 02 серпня 2016 року про необхідність звернення до суду для врегулювання цивільно-правових відносин, які існують між ними (а. с. 63-64).
		 
		Позиція Верховного Суду
		Частинами першою та другою статті 400 ЦПК України визначено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. 
		Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. 
		Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
		Перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла наступних висновків.
		Відповідно до частин першої, другої та п'ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
		Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
		Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
		Загальні підстави для виникнення зобов'язання у зв'язку з набуттям збереженням майна без достатньої правової підстави визначені нормами глави 83 ЦК України.
		Частиною першою статті 1212 ЦК України передбачено, що особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.
		За змістом цієї статті безпідставно набутим є майно, набуте особою або збережене нею у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави.
		Вказана норма закону застосовується лише у тих випадках, коли безпідставне збагачення однієї особи за рахунок іншої не може бути усунуте за допомогою інших, спеціальних способів захисту. Зокрема, у разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав договірний характер правовідносин унеможливлює застосування до них судом положень частини першої             статті 1212 ЦК України, у тому числі й щодо зобов'язання повернути майно потерпілому.
		Системний аналіз положень частини першої статті 1212 ЦК України дає можливість зробити висновок про те, що її загальна умова звужує застосування інституту безпідставного збагачення у зобов'язальних (договірних) відносинах, бо отримане однією із сторін у зобов'язанні підлягає поверненню іншій стороні на підставі цієї статті тільки за наявності ознаки безпідставності такого виконання.
		Якщо поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна стаття 1212 ЦК України може застосовуватись тільки після того, як така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або взагалі була відсутня.
		Згідно положень статті 57 ЦПК України, 2004 року, доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їхніх представників, допитаних як свідків, показань свідків, письмових доказів, речових доказів, зокрема звуко- і відеозаписів, висновків експертів.
		Відповідно до статті 60 ЦПК України, 2004 року, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір.
		Подібні положення містять статті 76, 81 чинної редакції ЦПК України.
		Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позовних вимог, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й апеляційний суд, враховуючи положення статті 1212 ЦК України, встановивши фактичні обставини справи, які мають суттєве значення для її вирішення, належним чином дослідивши зміст розписки, складеної відповідачем 05 червня 2013 року, дійшов обґрунтованого висновку, що позовні вимоги підлягають до часткового задоволення, в частині стягнення із відповідача на користь позивачів безпідставно набутих грошових коштів, які фактично належать позивачам. 
		Суди встановили, що відповідач ОСОБА_5 одержав суму грошових коштів у розмірі 100 тис. російських рублів, яка була призначена для позивачів, що підтверджується складеною відповідачем розпискою та не заперечувалось останнім, тобто він набув ці грошові кошти без достатніх правових підстав та не повернув їх позивачам ОСОБА_3 і ОСОБА_4 Зміст складеної відповідачем розписки не свідчить про наявність між сторонами спору договірних правовідносин, а лише підтверджує факт отримання відповідачем грошових коштів, які у свою чергу не було передано позивачам за виконану ними роботу, а тому судами правильно застосовано до спірних правовідносин положення статті 1212 ЦК України.
		Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові (частина четверта статті 267 ЦК України).
		Проте, нормою частини третьої статті 267 ЦК України встановлено, що суд застосовує позовну давність лише за заявою сторони у спорі, зробленою до ухвалення судом рішення.
		Тлумачення частини третьої статті 267 ЦК України, положення якої сформульовано із застосуванням слова «лише» (синоніми: «тільки», «виключно»), та відсутність будь-якого іншого нормативно-правового акта, який би встановлював інше правило застосування позовної давності, дає підстави для висновку, що за відсутності заяви сторони у спорі позовна давність судом не застосовується. 
		Виходячи з основних засад цивільного права, які характеризуються загальним підходом до певної групи цивільних правовідносин, принципу рівності правового регулювання певного виду правовідносин і аналізуючи норми розділу V ЦК України «Строки та терміни. Позовна давність» у їх сукупності, слід дійти висновку про поширення норми частини третьої       статті 267 ЦК України як на загальну, так і спеціальну позовну давність. 
		Отже, без заяви сторони у спорі ні загальна, ні спеціальна позовна давність застосовуватися не може, оскільки можливість застосування позовної давності пов'язана лише з наявністю про це заяви сторони.
		Такий правовий висновок викладено у Постанові Верховного Суду України від 18 травня 2016 року у справі № 6-474цс16.
		У судове засідання суду першої інстанції відповідач ОСОБА_5 не з'явився, про дату, час і місце розгляду справи був повідомлений належним чином (розписки відповідача, повідомлення про вручення: а. с. 23, 32, 54). Судом проведено заочний розгляд справи. 
		Враховуючи зазначене, суди дійшли правильного висновку про те, що підстави для відмови у задоволенні позову внаслідок пропуску позивачами строку позовної давності відсутні, оскільки відповідачем заяву про застосування наслідків спливу позовної давності до суду першої інстанції подано не було. 
		Колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, оскільки суди правильно застосували до правовідносин сторін норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, та дійшли обґрунтованого висновку про стягнення із відповідача на користь позивачів безпідставно набутих грошових коштів.
		Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що оскаржені рішення постановлені з порушенням норм матеріального і процесуального права та зводяться до переоцінки доказів у справі, що, відповідно до положень статті 400 ЦПК України, знаходиться поза межами повноважень Верховного Суду.
		З урахуванням наведеного, колегія суддів дійшла висновку, що оскаржені судові рішення ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права.
		Частиною першою статті 410 ЦПК України визначено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
		Керуючись статтями 400, 402, 410, 416, 436 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
		ПОСТАНОВИВ:
		Касаційну скаргу ОСОБА_5 залишити без задоволення.
		Заочне рішення Ратнівського районного суду Волинської області від 09 грудня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Волинської області від 22 березня 2017 року залишити без змін.
		Поновити виконання заочного рішення Ратнівського районного суду Волинської області від 09 грудня 2016 року.
		Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
		 
		Головуючий              Д. Д. Луспеник  Судді            О. В. Білоконь    Є. В. Синельников   С. Ф. Хопта   Ю. В. Черняк

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...