Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 815/1467/18 : Адміністративні справи (до 01.01.2019); Справи зі спорів з приводу забезпечення громадського порядку та безпеки, національної безпеки та оборони України, зокрема зі спорів щодо:; біженців.
Надіслано для оприлюднення: 13.03.2019. Зареєстровано: 14.03.2019. Забезпечено надання загального доступу: 15.03.2019.
Дата набрання законної сили: 12.03.2019
Номер судового провадження: 854/3928/18

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
		 
		 
		 
		 
		 
		П О С Т А Н О В А
		І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
		12 березня 2019 р.м.ОдесаСправа № 815/1467/18Категорія: 3,4 Головуючий в І інстанції Аракелян М.М.
		Місце ухвалення: м. Одеса
		 
		Колегія суддів П`ятого апеляційного адміністративного суду 
		у складі:
		головуючого  Ступакової І.Г.
		суддів  Бітова А.І.
		 Лук`янчук О.В.
		при секретарі  Рябоконь Н.В. 
		 
		розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Одесі адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 27 вересня 2018 року по справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області, Державної міграційної служби України, за участю третьої особи Прокуратури Одеської області, про скасування наказу №173 від 13.09.2017 року, скасування рішення №19-18 від 18.01.2018 року, зобов`язання вчинити певні дії, -
		В С Т А Н О В И Л А :
		 
		ОСОБА_2 звернувся до Одеського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області, Державної міграційної служби України, в якій просив скасувати наказ №173 від 13 вересня 2017 року, викладений в Повідомленні №5/1-272 від 13 вересня 2017 року Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області, про відмову в оформленні документів для вирішення питання про визнання ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту; скасувати рішення Державної міграційної служби України №19-18 від 18 січня 2018 року, викладене в повідомленні №420 від 21.02.2018 року Головного управління Державної міграційної служби в Одеській області про відхилення скарги ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , на рішення територіального органу ДМС про відмову в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту; зобов`язати Головне управління Державної міграційної служби України в Одеській області повторно розглянути заяву ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту з урахуванням обставин, що стали підставою для її скасування.
		Обґрунтовуючи адміністративний позов позивач зазначає, що наказ Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області № 173 від 13 вересня 2017 року про відмову в оформленні документів та Рішення про відмову в задоволенні скарги прийняті відповідачами необґрунтовано та не на підставі закону, порушують права та охоронювані законом інтереси позивача щодо отримання статусу біженця або особи, яка потребує додаткового захисту, оскільки відповідач не прийняв до уваги реальні побоювання позивача за власне життя у разі повернення до країни громадянської належності.
		Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 27 вересня 2018 року у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_2 відмовлено повністю.
		Не погоджуючись з вказаним рішенням, ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, не повне з`ясування судом обставин справи, просить скасувати рішення суду першої інстанції з прийняттям нового судового рішення  про задоволення його адміністративного позову в повному обсязі. 
		В своїй скарзі апелянт зазначає, що при прийнятті оскаржуваного рішення судом першої інстанції проігноровано та не прийнято до уваги реальні побоювання позивача за власне життя у разі повернення його до країни громадянської належності - Ізраїлю. 
		Апелянт вважає, що він відповідає критеріям, визначеним п.1 ч.1 ст.1 Закону України «Про біженців або осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту». 
		Крім того, апелянт зазначає про те, що рішення відповідачами прийняті в супереч положенням законодавства, яке регламентує порядок та підстави прийняття таких рішень.
		Від Державної міграційної служби України на адресу апеляційного суду надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому відповідач зазначає про те, що під час проживання в країні громадянської належності основоположні права та свободи позивача не порушувалися, будь-яких проблем в різних сферах його життя не виникало, про що сам позивач повідомив під час інтерв`ю. У відзиві Державна міграційна служба України просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.
		Ухвалою апеляційного суду від 15.02.2019 року задоволено клопотання прокуратури Одеської області та залучено прокуратуру у якості третьої особи.
		Розглянувши матеріали справи, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах позовних вимог і доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.
		Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_2 , громадянин Ізраїлю, ІНФОРМАЦІЯ_1 , 07.09.2017 року звернувся із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту до управління з питань шукачів захисту та соціальної інтеграції ГУДМС в Одеській області.
		У вказаній заяві позивач вказав, що він є громадянином Ізраїлю, уродженцем м. Кишинів, Республіка Молдова, СРСР. Іншого громадянства не має, з 1991 року проживає на території Ізраїлю у м. Бней-Аїш. За національністю єврей. Позивач зазначав як підставу для захисту в Україні приналежність до соціальної групи - ЛГБТ, є бісексуалом, внаслідок чого має побоювання стати жертвою переслідувань в Ізраїлі через повернення до в`язниці, де завдяки Мойше Кляйну всім стане відомо про його сексуальну орієнтацію, що призведе загрози його життю саме за ознакою приналежності до ЛГБТ, оскільки це є злочином за єврейськими віруваннями та на представників ЛГБТ у тюрмі чекають тортури, побиття, зґвалтування та нелюдське поводження. У 2015 році внаслідок участі за власні переконання та сексуальну орієнтацію під час гей-параду в місті ОСОБА_3 отримав тілесні ушкодження від ортодоксальних євреїв та місцевих радикалів - активістів правої єврейської общини «Леваха», а також зазнавав інших переслідувань через власну сексуальну орієнтацію. Цей факт підтверджується фотознімками, які долучаються до скарги та роздруківками з сайту, що додаються. Також постійно представники ЛГБТ зазнають насилля в публічних місцях. Влітку 2015 року ОСОБА_2 познайомився з громадянином ОСОБА_4 , з яким незабаром у них почалися близькі стосунки та відносини, вони почали жити разом як коханці. На початку 2016 року відбувся перший приліт ОСОБА_1 в Україну, метою якого була робота фотографа і відео оператора. У червні 2016 року в місті Києві ОСОБА_2 познайомився зі своєю майбутньою дружиною ОСОБА_5 та прийняв рішення розірвати відносини в Ізраїлі з ОСОБА_6 , про що він повідомив ОСОБА_7 в червні 2016 року, в момент повернення в Ізраїль.
		Як вказується в заяві позивача від 07.09.2017 року №137, в момент розриву відносин ОСОБА_8 багато разів з мотивів ревнощів почав погрожувати Резніку Герману фізичною розправою, а так само розправою над його дівчиною громадянкою України ОСОБА_9 у разі, коли їх відносини будуть припинені.
		Також в заяві зазначено, що 18 серпня 2016 року ОСОБА_2 в черговий раз прилетів в Україну по роботі, за повідомленням друзів йому стало відомо, що 21 серпня 2016 року в Ізраїлі був затриманий ОСОБА_8 в рамках кримінальної справи, пов`язаної з обігом наркотиків.
		Стосовно позивача проведено анкетування, в результаті чого складено анкету особи, яка звернулася із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту ОСОБА_2 , де, зокрема, вказано, що дітей не має. Невійськовозобов`язаний, зі слів особи, у проходженні строкової служби йому було відмовлено через сексуальну орієнтацію (бісексуал). Шукач захисту має середню освіту, протягом 1995 - 2005 років навчався у школі «Орт» в м. Реховот. Щодо трудової діяльності, у період 2006 - 2016 років на території Ізраїлю працював фото/відео оператором, в Україні не працює. Відповідно до отриманих пояснень, шукач захисту не був членом жодних політичних, громадських, релігійних, військових чи інших організацій як в країні громадянської належності, так і за її межами. Додатково встановлено, що під час проживання у країні громадянської належності заявник був волонтером ЛГБТ-організації «Бейт Дроро» у м. Тель-Авів. Щодо виїзду з країни громадянської належності, заявник повідомив наступну інформацію. У період 2015 -2016 років шукач захисту періодично відвідував Україну у пошуках додаткової роботи, 19.08.2016 року заявник прибув в Україну авіарейсом Тель-Авів (Ізраїль) - Бориспіль (Україна). З України заявник вибув 12.12.2016 року авіарейсом Одеса (Україна) - Стамбул (Туреччина) - Сан-Паулу (Бразилія), 22.03.2017 року повернувся до України та був затриманий у м. Одесі через перебування у міжнародному розшуку каналами Інтерполу за клопотанням Ізраїлю. Після арешту протягом 40 діб перебував у СІЗО м. Одеси, наразі запобіжний захід змінено на домашній (нічний) арешт, екстрадиційна перевірка триває.
		Відповідно до наявного в матеріалах справи запиту про екстрадицію ізраїльської сторони від 05.04.2017 року, заявником було скоєно наступні злочини у країні громадянської належності: експорт, імпорт, торгівля і постачання небезпечних наркотичних препаратів, відповідно до розділів 13 і 19а Указу про наркотичні речовини, зазначені злочини передбачають максимальне покарання на строк до 20 років ув`язнення попередня змова з метою скоєння тяжкого злочину, відповідно до розділу 499 Кримінального права, що передбачає максимальне покарання у вигляді 7 років ув`язнення.
		Відповідно до запиту про екстрадицію, до 21.08.2016 року ОСОБА_10 був у контакті з громадянином ОСОБА_11 , який був наркокур`єром та діяв за домовленістю із заявником, переправляючи наркотичні речовини з європейських країн до Ізраїлю. 22.08.2016 року Моше Кляйна було заарештовано в аеропорті ім. Бен-Гуріона (Ізраїль) з 6976, 98 грамами кокаїну, після чого він розпочав співпрацювати зі слідством та підтвердив співпрацю із заявником, зокрема розповів про попередні випадки провозу з ним наркотичних речовин до Ізраїлю.
		З текстом вказаної анкети позивач ознайомлений, заперечень не висловив, що підтверджується його підписом на її останньому аркуші.
		Працівником органу міграційної служби заповнено реєстраційний листок на ОСОБА_10 як на особу, яка звернулась із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
		Заступником начальника управління  начальником по роботі з шукачами захисту головним спеціалістом відділу по роботі з шукачами захисту Управління з питань шукачів захисту ГУ ДМС України в Одеській області Осадчим М.В. проведено із заявником співбесіду та складено відповідний протокол. Під час співбесіди 13.09.2017 року окрім відомостей, які зазначені під час анкетування, позивач додатково вказав, зокрема, що причиною залишення в Україні є побоювання потрапити до тюрми в Ізраїлі, у зв`язку з його кримінальним переслідування.
		На підставі проведеного анкетування, вивчення матеріалів особової справи та інтерв`ю з ОСОБА_10 , посадовою особою ГУ ДМС в Одеській області складено висновок про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
		Як зазначено у вказаному висновку, відповідно до отриманих пояснень, ОСОБА_10 - шукач захисту не був членом жодних політичних, громадських, релігійних, військових чи інших організацій як в країні громадянської належності, так і за її межами. Додатково встановлено, що під час проживання у країні громадянської належності заявник був волонтером ЛГБТ-організації «Бейт Дроро» у м. Тель-Авів. Щодо виїзду з країни громадянської належності, заявник повідомив наступну інформацію. У період 2015 -2016 років шукач захисту періодично відвідував Україну у пошуках додаткової роботи, 19.08.2016 року заявник прибув в Україну авіарейсом Тель-Авів (Ізраїль) - Бориспіль (Україна). З України заявник вибув 12.12.2016 року авіарейсом Одеса (Україна) - Стамбул (Туреччина) - Сан-Паулу (Бразилія), 22.03.2017 року повернувся до України та був затриманий у м. Одесі через перебування у міжнародному розшуку каналами Інтерполу за клопотанням Ізраїлю. Після арешту протягом 40 діб перебував у СІЗО м. Одеси, наразі запобіжний захід змінено на домашній (нічний) арешт, екстрадицій на перевірка триває. Відповідно до запиту про екстрадицію ізраїльської сторони від 05.04.2017 року, заявником було скоєно наступні злочини у країні громадянської належності: експорт, імпорт, торгівля і постачання небезпечних наркотичних препаратів, відповідно до розділів 13 і 19а Указу про наркотичні речовини, зазначені злочини передбачають максимальне покарання на строк до 20 років ув`язнення; попередня змова з метою скоєння тяжкого злочину, відповідно до розділу 499 Кримінального права, що передбачає максимальне покарання у вигляді 7 років ув`язнення. Відповідно до запиту про екстрадицію, до 21.08.2016 року ОСОБА_10 був у контакті з громадянином ОСОБА_11 , який був наркокур`єром та діяв за домовленістю із заявником, переправляючи наркотичні речовини з європейських країн до Ізраїлю. 22.08.2016 року Моше Кляйна було заарештовано в аеропорті ім. Бен-Гуріона (Ізраїль) з 6976, 98 грамами кокаїну, після чого він розпочав співпрацювати зі слідством та підтвердив співпрацю із заявником, зокрема розповів про попередні випадки провозу з ним наркотичних речовин до Ізраїлю. Щодо проблематики переслідування в країні громадянської належності, шукач захисту надав наступні відомості. Зі слів особи, він є представником ЛГБТ та бісексуалом, під час відвідання організації «Бейт Дроро» він познайомився із співвітчизником ОСОБА_12 , з яким протягом декількох місяців перебував у близьких стосунках. Після знайомства із майбутньою дружиною на території України заявник прийняв рішення розірвати стосунки із Кляйном, проте останній не зміг адекватно сприйняти зазначений факт через закоханість у заявника. Шукач захисту повідомив, що у подальшому він отримував неодноразові погрози з боку Кляйна, що в результаті, за словами заявника, призвело до інформування правоохоронних структур про причетність саме його до перевезення наркотичних речовин з метою помсти. Заявник додатково зазначив, що у разі повернення до Ізраїлю на нього очікує арешт, що може призвести до вбивства або нелюдського поводження до нього з боку засуджених осіб у місцях позбавлення волі, що пов`язане із його сексуальною орієнтацією. Відповідно до пояснень особи, в країні громадянської належності залишились проживати наступні близькі родичі шукача захисту, а саме батько, матір, брат та сестра, інформація щодо їхнього переслідування на території Ізраїлю за матеріалами особової справи відсутня. Звернення особи із завою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту відбулося із зволіканнями, 07.09.2017 року, під час перебування особи під домашнім (нічним) арештом під час проведення екстрадиційної перевірки з питання видачі до Ізраїлю, на особу було складено протокол та постанову про адміністративне правопорушення, передбачене ст. 203 КУпАП.
		Під час звернення за міжнародним захистом заявником були долучені наступні документи до його заяви, а саме: копія паспортного документу громадянина Ізраїлю серії НОМЕР_1 разом із перекладом на українську мову, оригінал паспортного документу знаходиться на зберіганні у правоохоронних структур; копія свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_2 від 09.08.2017 року; копія оренди житлового приміщення; копія договору оренди житла; інформаційні матеріали зі ЗМІ про випадок нападу ультра ортодокса на відвідувачів гей-параду у м. Єрусалим у 2015 році, на 4 арк. (матеріали надані під час проведення співбесіди від 13.09.2017 року). Додатково встановлено, що до територіального підрозділу ДМС надходили звернення з боку адвоката особи (від 26.04.2017 року, заява про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту не встановленого зразку та запит про екстрадицію; від 28.08.2017 року, заява, подана не особисто без необхідних додаткових документів). Зазначені звернення були розглянуті територіальним підрозділом ДМС у відповідності до Закону України «Про звернення громадян», листування долучено до матеріалів особової справи. 
		13 вересня 2017 року відповідно до ст. 8 Закону України Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» та приймаючи до уваги висновок заступника начальника управління з питань шукачів захисту та соціальної інтеграції  начальника відділу по роботі з шукачами захисту ГУ ДМС в Одеській області Голотенко В.А. прийнято наказ №173 «Про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту», яким відмовлено в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту стосовно громадянина Ізраїлю ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , особова справа №2017OD0135.
		27 вересня 2017 року позивачем отримано повідомлення від 13.09.2017 року №5/1-272 про відмову в оформленні документі для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. 
		Не погоджуючись з таким рішенням, позивач 03.10.2017 року звернувся до ДМС України зі скаргою про скасування наказу про відмову в оформленні документів, однак рішенням ДМС України від 18.01.2018 року №19-18, відповідно до повідомлення №420 від 21.02.2018 року, яке отримано позивачем 29.03.2018 року, вищевказану скаргу було відхилено.
		Не погоджуючись із рішеннями відповідачів, позивач звернувся до Одеського окружного адміністративного суду з позовною заявою для захисту своїх прав, свобод та інтересів.
		Колегія суддів суду апеляційної інстанції вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відсутність підстав для задоволення заявлених вимог позивача виходячи з наступного.
		Пунктами 1 та 13 частини 1 статті 1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» від 08.07.2011 року № 3671-VI визначені критерії віднесення особи до категорії біженців чи осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту.
		Так, відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 1 вказаного Закону біженець - особа, яка не є громадянином України і внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань.
		Згідно п. 13 ч. 1 ст. 1 цього ж Закону особа, яка потребує додаткового захисту, - особа, яка не є біженцем відповідно до Конвенції про статус біженців 1951 року і Протоколу щодо статусу біженців 1967 року та цього Закону, але потребує захисту, оскільки така особа змушена була прибути в Україну або залишитися в Україні внаслідок загрози її життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо неї смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання.
		Виходячи із змісту Конвенції про статус біженців 1951 року, Протоколом 1967 року та статті 1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», поняття «біженець» включає чотири основні підстави, за наявності яких особі може бути наданий статус біженця. До таких підстав відносяться: знаходження особи за межами країни своєї національної належності або, якщо особа не має визначеного громадянства, за межами країни свого колишнього місця проживання; наявність обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань; побоювання стати жертвою переслідування повинно бути пов`язане з ознаками, які вказані в Конвенції про статус біженців, а саме: расової належності, релігії, національності (громадянства), належності до певної соціальної групи, політичних поглядів; неможливістю або небажанням особи користуватися захистом країни походження внаслідок таких побоювань
		У відповідності до п.п. 45, 66 Керівництва з процедур і критеріїв з визначення статусу біженця Управління Верховного комісаріату ООН у справах біженців особа, яка клопоче про отримання статусу біженця, повинна вказати переконливу причину, чому вона особисто побоюється стати жертвою переслідування. Для того, щоб вважатись біженцем, особа повинна надати свідоцтва повністю обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за конвенційними ознаками.
		Обґрунтоване побоювання стати жертвою переслідувань є визначальним у переліку критеріїв щодо визначення біженця. Цей критерій складається із суб`єктивної та об`єктивної сторін. Суб`єктивна сторона полягає у наявності в особи зазначеного побоювання. Побоювання є оціночним судженням, яке свідчить про психологічну оцінку особою ситуації, що склалася навколо неї, під впливом цієї суб`єктивної оцінки особа вирішила покинути країну і стала біженцем.
		Об`єктивна сторона пов`язана з наявністю обґрунтованого побоювання переслідування і означає наявність фактичних доказів того, що ці побоювання є реальними.
		Крім того, Директива Ради Європейського Союзу «Щодо мінімальних стандартів для кваліфікації громадян третіх країн та осіб без громадянства як біженців або як осіб, що потребують міжнародного захисту за іншими причинами, а також суті захисту» від 27.04.2004 року № 8043/04 містить наступні фактори, які повинні досліджуватися з наведеного вище питання: реальна спроба обґрунтувати заяву; надання усіх важливих фактів, що були в розпорядженні заявника та обґрунтування неможливості надання інших доказів; зрозумілість, правдоподібність та несуперечливість тверджень заявника; заявник подав свою заяву про міжнародний захист якомога раніше; встановлено, що заявник заслуговує на довіру.
		В силу ч. 1 ст. 7 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, проводиться на підставі заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Така заява особисто подається іноземцем чи особою без громадянства або її законним представником до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, за місцем тимчасового перебування заявника.
		Практичні рекомендації «Судовий захист біженців і осіб, що прибули в Україну в пошуках притулку», видані 2000 року за допомогою Представництва УВКБ ООН по справах біженців в Україні і Центра досліджень проблем міграції, доповідають: при зверненні до органу міграційної служби за наданням статусу біженця в Україні, як доказ необхідно пред`явити документи або їх копії, що підтверджують обґрунтованість побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси,віросповідання, національності, громадянства, належності до певної соціальної групи або політичних переконань. Підтвердженням фактів стати жертвою переслідувань можуть бути документи офіційних органів влади, суду, прокуратури, державної безпеки про залучення до відповідальності в країні цивільної належності або держави постійного місця проживання.
		Таким чином, особа, яка звертається щодо отримання міжнародного захисту має обґрунтовано довести, що його подальше перебування у країні походження або повернення до неї реально загрожує його життю та свободі і така ситуація склалася внаслідок його переслідування за ознакою раси, віросповідання, національності, громадянства, належності до певної соціальної групи або політичних переконань.
		Як вбачається із матеріалів справи та не заперечується апелянтом, під час розгляду наданої позивачем заяви Головним управлінням ДМС в Одеській області проводилися співбесіди для з`ясування обставин, необхідних для прийняття рішення щодо оформлення документів для надання статусу біженця або особи, що потребує додаткового захисту, протоколи проведення яких містяться у матеріалах справи.
		Так відповідачем, за результатами аналізу матеріалів клопотання шукача захисту, було встановлено, що історія переслідування Резніка Германа є необґрунтованою, а заява про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту не містить умов, передбачених пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту». 
		Зокрема, наступні елементи вказують на необґрунтованість клопотання особи в контексті набуття міжнародного захисту в Україні, а саме: в заяві про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту заявник акцентує увагу на факті власної належності до ЛГБТ (бісексуал) (арк. 1 заяви від 07.09.2017 року), зазначені обставини та активна громадянська позиція особи стала причиною отримання тілесних ушкоджень під час проведення гей-параду у м. Єрусалим в 2015 році (арк. 4 співбесіди); під час опитування заявник повідомив про «прояви дискримінації» з боку влади, зазначивши, що у віці 19 років йому було відмовлено в проходженні обов`язкової військової служби у збройних силах, відмова була пов`язана з його сексуальною орієнтацією (арк. 4 співбесіди від 13.09.2017 року). У той же час, він повідомив, що офіційні заборони для проходження служби такою категорією осіб відсутні, інформацією щодо нинішньої законодавчої бази Ізраїлю з подібних питань він не володіє (арк. 4 співбесіди від 13.09.2017року). Аналізом актуальної ІКП встановлено, що на даний час будь-які прояви дискримінації щодо ЛГБТ на території Ізраїлю відсутні (інтерв`ю Радіо Свобода координатора мерії Тель-Авіва Лани Айзенштадт): Додатковими елементами відсутності переслідувань або дискримінації заявника за ознакою сексуальної орієнтації слугують його пояснення про те, що він не мав проблем із працевлаштуванням (сфера фрілансу, роботи заявника розміщені в мережі Інтернет за посиланням: https ://vimeo. com/user28282 734/videos), соціальними послугами, не зазнавав дискримінації з боку родичів чи друзів, займався волонтерською діяльністю в ЛГБТ-організації, не мав проблем із пошуком сексуальних партнерів тощо (арк. 4, 5, б співбесіди від 13.09.2017 року). Із зазначеного відповідачем зроблено висновки про те, що основоположні права та свободи Резніка Германа не порушувались під час проживання в країні громадянської належності, будь-яких проблем в особі в різних сферах життя ніколи не виникало, про що він повідомив під час інтерв`ю (арк. 4 співбесіди від 13.09.2017року); шукач захисту повідомив, що на території Ізраїлю зазнав особистих переслідувань з боку колишнього партнера Моше Кляйна, після відмови заявника продовжувати із ним стосунки через одруження на території Україні (арк. 1 заяви від 07.09.2017 року). Так, він зазначив, що після знайомства із майбутньою дружиною він повертався до Ізраїлю та спілкувався із Кляйном та намагався пояснити йому причини розірвання стосунків, зазначивши, що є бісексуалом. В свою чергу, останній, як гей, закоханий у шукача захисту, не зміг прийняти зазначений факт та почав переслідування заявника з метою помсти. Зокрема, шукач захисту розповів про викрадення Кляйном власного паспорту, неодноразові погрози електронними засобами та засобами зв`язку, повідомив також про виїзд Кляйна до Києва з метою розшуку заявника (арк. 6, 7 співбесіди).
		Зазначені заявником обставини не розглядалися територіальним підрозділом ДМС у якості існування в особи конвенційних переслідувань або обґрунтованого побоювання зазнати серйозної шкоди з боку вказаної особи у разі повернення до Ізраїлю. 
		Між тим, як вбачається з матеріалів справи, до територіального підрозділу ДМС шукач захисту не надав додаткових підтверджень щодо існування будь-яких погроз або переслідувань з боку Моше Кляйна окрім усних пояснень, у зв`язку із чим, відповідач зазначив у висновку про те, що подібними питаннями загострення взаємовідносин між двома громадянами зазвичай опікуються державні органи країни громадянської належності (правоохоронні, судові структури, особливі структури, притаманні Ізраїлю тощо).
		Крім того, як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції (відповідно до протоколів співбесід), у позивача у країні громадянської належності залишились проживати близькі родичі, а саме батько, матір, брат та сестра, інформація щодо їхнього переслідування на території Ізраїлю за матеріалами особової справи відсутня.
		Позивачем ані під час проведення співбесід, ані в матеріалах справи не вказано про те, що до членів його родини було застосовано репресії інших соціальних груп на основі віросповідання або етнічного походження, у зв`язку із належністю позивача до певної соціальної групи. 
		Позивачем не було представлено жодних підтверджуючих доказів, які б однозначно вказували на факт існування загрози безпеки життю та здоров`ю особи та зв`язок такої небезпеки з приналежністю позивача до певної соціальної групи.
		Отже, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що обставини, вказані позивачем, не можуть слугувати належними підставами в розумінні Конвенції про статус біженців 1951 року та Протоколу щодо статусу біженців 1967 року для визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту та оформлення документів для подальшого вирішення питання про надання такого статусу. 
		Крім того, колегія суддів наголошує, що керівництвом з процедур і критеріїв з визначення статусу біженця УВКБ ООН надано загальний аналіз поняття «цілком обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань». Так, цей критерій складається із суб`єктивної та об`єктивної сторін. Суб`єктивна сторона психічний стан, який пов`язаний із характеристикою особистості заявника, а тому, зазначається, що висновок про стан у країні-походження не є визначальним. Під впливом суб`єктивної оцінки ситуації, що склалась навколо, особа вирішила покинути країну і стала біженцем. Об`єктивна сторона пов`язана з наявністю обґрунтованого побоювання переслідування і означає наявність фактичних доказів того, що ці побоювання є реальними. 
		Колегія суддів враховує аналіз матеріалів по країні походження позивача та зазначає, що інформація в сукупності з іншими обставинами справи та поведінкою позивача, які підлягають дослідженню та оцінюванню, не дає підстав вважати, що позивач прибув в Україну саме із метою уникнення стати жертвою переслідувань у країні своєї громадянської належності у зв`язку із його приналежністю до певної соціальної групи. 
		В свою чергу, суд першої інстанції обґрунтовано звернув увагу на встановлені під час аналізу матеріалів заяви та особової справи обставини, щодо наявності додаткових елементів намагання позивача свідомого уникнення від кримінальної відповідальності в країні громадянської належності, на що вказують наступні факти: звернення із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту відбулося із значними зволіканнями, після арешту на території України та початку проведення екстрадиційної перевірки (арк. 1, 2 співбесіди від 13.09.2017року)', з матеріалів екстрадиційної перевірки випливає, що заявник розшукується на території Ізраїлю для участі у судових засіданнях за скоєння тяжких злочинів, водночас матиме можливість довести власну невинуватість у суді (арк. 1 запиту про екстрадицію від 05.04.2017 року). Під час співбесіди шукач захисту підтвердив, що матиме таку можливість, водночас не бажає ризикувати власним життям через відсутність гарантій у виграші справи (арк. 9 співбесіди від 13.09.2017року), що об`єктивно вказує на наміри особи ухилитись від відповідальності в країні громадянської належності; шукач захисту повідомив, що у разі повернення до Ізраїлю на нього не буде очікувати іншого переслідування, окрім кримінального (арк. 9 співбесіди від 13.09.2017року); до моменту фактичного звернення із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту шукач захисту направляв звернення поштою через адвоката, в якому була зазначена зовсім інша історія переслідування (звернення, написане власноруч заявником англійською мовою від 24.04.2017року). Під час опитування шукач захисту зазначив, що історія була навмисно спотворена адвокатом (арк. 9, 10 співбесіди) заявник взагалі не володів інформацією про подання його адвокатом подібної заяви.
		Отже, з урахуванням наведеного, доводи апеляційної скарги про те, що відповідачем не прийнято до уваги реальні побоювання позивача за власне життя у разі повернення його до країни громадянської належності  Ізраїлю, колегія суддів вважає необґрунтованими та зазначає, що суд першої інстанції зробив обґрунтований висновок про те, що заявник не хоче повертатись до країни своєї громадянської належності через небажання притягнення до кримінальної відповідальності на території Ізраїлю, а перебування у розшуку в країні громадянської належності у даному випадку не є підставою для надання особі статусу біженця чи особи, що потребує додаткового захисту.
		Вище наведене, за наявності встановлених обставин, спростовує доводи апелянта про те, що він, відповідає критеріям, визначеним п.1 ч.1 ст.1 Закону України «Про біженців або осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту». 
		Крім того, доводи апеляційної скарги про те, що рішення відповідачами прийняті в супереч положенням законодавства, яке регламентує порядок та підстави прийняття таких рішень, колегія суддів не приймає до уваги та вважає необґрунтованими, оскільки з матеріалів справи вбачається дотриманням відповідачами процедури розгляду заяви, проведення співбесіди, оформлення та отримання відповідних документів, які були необхідні для вирішення питання про визнання позивача (відмову у визнанні) біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
		Вказане підтверджено і в суді апеляційної інстанції, в ході допиту у якості свідка ОСОБА_13 , яким проведено із заявником (позивачем) співбесіду та складено відповідний протокол, який зазначив, що співбесіда з ОСОБА_14 була проведена в межах відповідної процедури та відповідно до законодавства. 
		З огляду на викладене, аналізуючи зібранні докази: щодо реальності побоювань позивача стосовно його переслідування та загальновідомі обставини щодо ситуації у країні його походження; щодо процедури яка передувала прийняттю оскаржуваного рішення, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції обґрунтовано погодився з висновком ГУ ДМС України в Одеській області про відмову у визнанні позивача біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, оскільки з боку останнього під час процедури надання такого статусу не було зазначено жодних переконливих доводів, щоб свідчили б про обґрунтовані підстави побоюватись переслідування його на батьківщині. 
		Таким чином, колегія суддів, погоджується з висновками суду першої інстанції, та вважає, що суд дійшов вичерпних правових висновків щодо встановлення обставин справи і правильно застосував норми матеріального та процесуального права до спірних правовідносин.
		Також, на підставі наведеного, колегія суддів приходить до висновку, що доводи апеляційної скарги встановлених обставин справи та висновків суду першої інстанції не спростовують та не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.
		Оскільки судом першої інстанції правильно встановлено обставини справи та постановлено судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, тому, відповідно до ст.316 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
		Керуючись ст.ст. 308, 310, ст.315, ст.ст. 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, колегія суддів,-
		П О С Т А Н О В И Л А :
		 
		Апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення, рішення Одеського окружного адміністративного суду від 27 вересня 2018 року залишити без змін.
		Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом 30 днів з дня складання повного тексту судового рішення.
		Повний текст судового рішення виготовлений 13 березня 2019 року.
		 
		 
		 
		Головуючий: І.Г. Ступакова
		 
		 
		 
		Судді: А.І. Бітов
		 
		 
		 
		О.В. Лук`янчук

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...