Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 910/18560/16 : Господарські справи (до 01.01.2019); Майнові спори; Право власності на землю у тому числі:; Інший спір про право власності на землю; визнання незаконним акта, що порушує право власності на земельну ділянку.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 14.03.2019. Забезпечено надання загального доступу: 14.03.2019.
Дата набрання законної сили: 04.12.2018
Номер судового провадження: 12-143гс18

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		 
		 
		ПОСТАНОВА
		Іменем України
		 
		4 грудня 2018 року
		м.Київ
		 
		Справа №910/18560/16
		Провадження № 12-143гс18
		 
		Велика Палата Верховного Суду у складі: 
		головуючого судді Князєва В.С.,
		судді-доповідача Рогач Л.І., 
		 
		суддів Антонюк Н. О.,Бакуліної С. В., Британчука В. В., Гудими Д. А., ДанішевськоїВ.І., Кібенко О. Р., Лобойка Л. М., Лященко Н. П., Прокопенка О. Б., Саприкіної І. В., СитнікО. М., Ткачука О. С., Уркевича В. Ю., Яновської О. Г.,
		за участю секретаря судового засідання Салівонського С.П., учасників справи:
		представник прокуратури  Яговдік С. М.,
		 
		представник позивачів  Сажієнко І. О.,
		 
		представник Київської міської ради  Власенко І. І.,
		 
		представник Товариства з обмеженою відповідальністю «Будтехнології»  Яковенко А. О., 
		розглянула касаційні скарги Київського квартирно-експлуатаційного управління та Головної військової прокуратури на постанову Київського апеляційного господарського суду від 30 серпня 2017 року (судді Хрипун О.О., Суховий В.Г., Коротун О.М.) та рішення Господарського суду міста Києва від 7лютого 2017 року (суддя Привалов А.І.) у справі №910/18560/16 за позовом заступника Генерального прокурора України  Головного військового прокурора в інтересах держави (далі  прокуратура) в особі Міністерства оборони України та Київського квартирно-експлуатаційного управління до Київської міської ради та Товариства з обмеженою відповідальністю «Будтехнології» (далі  ТОВ «Будтехнології»), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивачів  Військова частина НОМЕР_1 , про визнання незаконним та скасування рішення; визнання недійсним договору оренди земельної ділянки; визнання відсутнім права користування земельною ділянкою.
		 
		ІСТОРІЯ СПРАВИ
		 
		1. Короткий зміст позовних вимог та заперечень
		1.1. У жовтні 2016 року прокуратура звернулася до суду з позовом в інтересах держави в особі Міністерства оборони України (далі  позивач, МОУ) та Київського квартирно-експлуатаційного управління (далі  ККЕУ) до Київської міської ради (далі  Рада)та ТОВ «Будтехнології» про: визнання незаконним та скасування рішення Ради від 1листопада 2012 року №394/8678 «Про передачу товариству з обмеженою відповідальністю «Будтехнології» земельної ділянки для будівництва житлового комплексу з вбудованими і прибудованими соціально-побутовими приміщеннями та паркінгом на АДРЕСА_1 » (далі  рішення №394/8678); визнання недійсним договору оренди земельної ділянки площею 1,5940 га на АДРЕСА_1 (кадастровий номер 8000000000:79:364:0014), укладеного Радою і ТОВ «Будтехнології», зареєстрованого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Пасічник С.Г. в реєстрі за №201 від 22 липня 2013року та Головним управлінням земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) у Книзі записів державної реєстрації договорів оренди землі від 25 липня 2013 року за №МЗК-1-00012; визнання відсутнім у ТОВ «Будтехнології» права користування земельною ділянкою площею 1,5940 га по вул. Онуфрія Трутенка, 3 (нова адреса  вул. М.Максимовича, 3) у Голосіївському районі м.Києва (кадастровий номер 8000000000:79:364:0014).
		1.2. Позовні вимоги обґрунтовані доводами про те, що Рада, приймаючи оскаржуване рішення № 394/8678, вийшла за межі наданих їй повноважень та передала в оренду ТОВ «Будтехнології» земельну ділянку, яка відноситься до земель оборони та є державною власністю без зміни її цільового призначення, а також за відсутності відмови землекористувача  ККЕУ від права користування спірною земельною ділянкою.
		1.3. ТОВ «Будтехнології» проти позовних вимог заперечило, вказавши на необґрунтованість позову, оскільки товариство відповідно до положень статті 377 Цивільного кодексу України (далі  ЦК України) та статті 120 Земельного кодексу України (далі  ЗК України) є законним землекористувачем як власник нерухомого майна, розміщеного на спірній земельній ділянці. ТОВ «Будтехнології» також зазначило, що обставини належного користування земельною ділянкою встановлено рішенням Господарського суду міста Києва від 25липня 2007року у справі №35/284, яке є чинним та обов`язковим для виконання.
		 
		1.4. Рада у відзиві також заперечила проти задоволення позовних вимог. Крім іншого, вказала, що спірна земельна ділянка як на момент прийняття оскаржуваного рішення, так і на теперішній час перебуває у комунальній власності, що підтверджується витягом із Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права комунальної власності.
		 
		2. Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій 
		 
		2.1. Рішенням Господарського суду міста Києва від 7 лютого 2017 року у задоволенні позовних вимог відмовлено повністю. 
		 
		2.2. Суд указав, що:
		 
		- розпорядження землями державної власності, в тому числі щодо припинення права постійного користування земельною ділянкою у разі добровільної відмови землекористувача та передачі земель місцевим органам влади, відноситься до повноважень Кабінету Міністрів України, який у цьому випадку реалізовує свої повноваження через МОУ;
		 
		- Рада прийняла рішення №394/8678 з перевищенням повноважень та за відсутності доказів відмови землекористувача від земельної ділянки, що свідчить про його незаконність; через дії відповідачів з користування позивачів поза їх волею та без достатніх правових підстав вибула спірна земельна ділянка, яка належить до земель оборони;
		 
		- за наслідками придбання військового майна  нежитлових будівель військового містечка № НОМЕР_2  покупець ТОВ «Дженерал-сервіс» мав право претендувати на оформлення земельної ділянки для обслуговування придбаних будівель тільки загальною площею 0,16 га, тоді як спірним рішенням Ради за рахунок земель оборони надано в оренду земельну ділянку значно більшого розміру  1,5940 га, що не відповідає положеннямстатті 377 ЦК Українитастатті 120 ЗК України(в редакціях, які діяли на дату укладання договору купівлі-продажу);
		 
		- договір оренди земельної ділянки, укладений на підставі незаконного рішення, також є незаконним, а позовні вимоги про недійсність договору та визнання відсутнім права вимоги  обґрунтованими.
		 
		2.3. Разом з тим суд дійшов висновку, що позовна давність за вимогами про визнання незаконним та скасування рішення № 394/8678, перебіг якої розпочався в день прийняття цього рішення, сплинула 1 листопада 2015 року, а за вимогами про недійсність договору оренди  25 липня 2016 року. Прокурор належними засобами доказування не довів поважність причин пропуску позовної давності, про застосування якої заявила Рада. Тому суд відмовив у задоволенні позову з підстав спливу такого строку.
		 
		2.4. Київський апеляційний господарський суд постановою від 30 серпня 2017року рішення суду першої інстанції залишив без змін, але з інших підстав. Апеляційний суд зазначив, що прокурор та позивачі не довели права позивачів на користування спірною земельною ділянкою на час прийняття рішення № 394/8678 та укладення спірного договору оренди, адже на цей час земельна ділянка вже не перебувала в управлінні МОУ та не використовувалась під розміщення військового містечка. У зв`язку з продажем нежитлових будівель військового містечка № НОМЕР_2 за договором купівлі-продажу військового майна від21 грудня 2005 року у землекористувачів (МОУ та ККЕУ) право користування частиною земельної ділянки, на якій розташоване реалізоване майно, припинилося на підставістатті 377 ЦК України та частини другої статті 120 ЗК України. Разом з тим МОУ не вчинило дій щодо юридичного оформлення земельних правовідносин відповідно до вимог земельного законодавства. 
		 
		2.5. Крім того, суд визнав преюдиційність обставин, установлених рішенням Господарського суду міста Києва від 25 липня 2007 року у справі №35/284 (залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 3 вересня 2007 року) щодо права ТОВ «Будтехнології» на користування земельною ділянкою на АДРЕСА_1 для експлуатації й обслуговування нежитлових будівель, та дійсність укладеного за цим рішенням договору оренди, що свідчить про недоведеність наявності у позивачів права землекористування на час прийняття Радою спірного рішення та укладення спірного договору. 
		 
		3. Вимоги касаційних скарг та короткий зміст наведених в них доводів
		3.1. Прокуратура подала до Вищого господарського суду України касаційну скаргу на постанову Київського апеляційного господарського суду від 30 серпня 2017року та рішення Господарського суду міста Києва від 7 лютого 2017 року, в якій просить вказані рішення та постанову скасувати в повному обсязі, а справу направити на новий розгляддо суду першої інстанції.
		3.2. За наведеними в касаційній скарзі доводами висновок суду апеляційної інстанції щодо законності набуття ТОВ «Будтехнології» права користування на земельну ділянку площею 1, 5940 га у зв`язку із набуттям права власності на будівлі і споруди площею 1897, 60 кв.м не відповідає приписам статті 377 ЦК України та статті 120 ЗК України. Суд апеляційної інстанції не врахував, що спірна земельна ділянка до прийняття оскаржуваного рішення Ради та передачі її в оренду належала до земель оборони і власник (МОУ) та землекористувач (ККЕУ) рішень про відчуження земельної ділянки не приймали. Тому ця земельна ділянка продовжувала перебувати у складі земель оборони, а висновок апеляційного суду як про відсутність порушення прав позивачів, так і щодо наявності повноважень у Ради розпоряджатися спірною земельною ділянкою, є помилковим і суперечить вимогам статей 116, 141, 142 ЗК України. 
		 
		3.3. Так само, за доводами касаційної скарги, помилковим є висновок місцевого господарського суду про обізнаність позивачів щодо вибуття з користування спірної земельної ділянки та недотримання встановленого строку звернення до суду за захисту порушених прав, бо рішення № 394/8678 не було доведено до їх відома, тому про існування цього рішення та про укладення договору оренди від 25 липня 2017 року позивачам не було відомо.
		3.4. ККЕУ також подало до Вищого господарського суду України касаційну скаргу на постанову Київського апеляційного господарського суду від 30 серпня 2017року, в якій просить постанову скасувати, а справу направити на новий розгляддо Київського апеляційного господарського суду.
		3.5. У касаційній скарзі ККЕУ вказало, що місцевий господарський суд дійшов правильного висновку про невідповідність вимогам законодавства оскаржуваного рішення Ради та договору оренди, які порушують права та законні інтереси позивачів, разом з тим помилково відмовив у задоволенні позову з підстав спливу позовної давності, оскільки у позивачів не було об`єктивної можливості встановити факт надання та використання спірної земельної ділянки стороннім особам для забудови до моменту початку будівництва на ній у квітні 2014 року і перебіг позовної давності міг початися лише після того, як було розпочато будівництво. 
		 
		3.6. В свою чергу суд апеляційної інстанції, залишаючи без змін рішення господарського суду, на зазначені обставини увагу не звернув, не дослідив істотні обставини справи щодо додержання порядку переходу права власності до ТОВ «Будтехнології» відповідно до вимог статті 377 ЦК України та статті 120 ЗК України, дійшовши помилкових висновків про відсутність порушення прав позивачів, у зв`язку з чим справу слід направити на новий апеляційний розгляд. 
		 
		4. Надходження касаційних скарг на розгляд Великої Палати Верховного Суду
		 
		4.1. Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу ХІ «Перехідні положення» Господарського процесуального кодексу України (далі  ГПК України) у редакції Закону України від 3жовтня 2017 року №2147-VІІІ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» касаційні скарги (подання) на судові рішення у господарських справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного господарського суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
		4.2. Ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від10травня 2018 року справу з касаційними скаргами передано на розгляд Великої Палати Верховного Суду.
		4.3. Мотивуючи ухвалу, Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду вказав, що з огляду на положення статті 116 Конституції України, Закону України «Про управління об`єктами державної власності», Закону України «Про використання земель оборони», Закону України «Про правовий режим майна у Збройних Силах України» спірна земельна ділянка належить до земель оборони, які знаходяться в управлінні та користуванні МОУ, власником цих земель є держава в особі Кабінету Міністрів України, який розпоряджається ними. Водночас системний аналіз указаних норм права не дає відповіді на низку питань, зокрема, стосовно неоднозначного застосування та трактування норм права у правовідносинах щодо: 1) переходу права на земельну ділянку у зв`язку з набуттям іншими особами права власності на частину будівель військового майна в контексті положень статті 120 ЗК України, статті 377 ЦК України; 2) визначення розміру таких земельних ділянок; 3) процедури автоматичного переходу права користування земельною ділянкою до власника об`єкту нерухомості, розташованої на ній, чи необхідності отримання відмови Кабінету Міністрів України від вказаних земель з метою реалізації такого права; 4) процедури розпорядження земельними ділянками, які мають статус земель оборони, у разі встановлення обставин неправомірного набуття іншими особами такої земельної ділянки; 5) визначення особи, на користь якої повинна витребовуватися спірна земельна ділянка. Правильне застосування наведених вище норм у спірних правовідносинах, яке необхідне для розгляду касаційних скарг, складає виключну правову проблему.
		5. Позиція учасників справи
		5.1. У відзиві ТОВ «Будтехнології» заперечило наведені в касаційних скаргах доводи, натомість навело свої аргументи щодо правомірності набуття ним права на земельну ділянку та законності висновків суду щодо перебігу позовної давності. 
		5.2. У судовому засіданні представники сторін та прокурор підтримали свої доводи та заперечення.
		6. Фактичні обставини справи, встановлені судами
		6.1. Місцевий господарський суд установив, що на виконання рішення Ради від26червня 2003 року № 512/672 та рішення Ради від 15 липня 2004 року №457/1867 уповноважена організація  Товариство з обмеженою відповідальністю «Епоха-гео» склала: технічний звіт щодо встановлення зовнішніх меж земельної ділянки ТОВ «Будтехнології» на вул. Онуфрія Трутенка, 3 у Голосіївському районі м. Києва, розташованої в кварталі 79:364, який був погоджений начальником відділу землекористування Голосіївського району; акт встановлення та погодження зовнішніх меж земельної ділянки в натурі.
		6.2. На підставі нотаріально посвідченого договору купівлі-продажу військового майна від 21 грудня 2005 року, зареєстрованого в реєстрі за № 1554, укладеного Державним підприємством Міністерства оброни України «Укроборонлізинг» (далі  ДП МОУ «Укроборонлізинг») та ТОВ «Дженерал-сервіс», останньому були реалізовані нежитлові будівлі військового містечка № НОМЕР_2 , що знаходиться в м.Києві на вул. Онуфрія Трутенка, 3: сховище, будівля (літ. «А») площею 1574,80 кв.м, колишній склад під учбові класи, будівля (літ. «Б») площею 294,60 кв.м, контрольно-технічний пункт, будівля (літ. «В») площею 28,20 кв.м, будівлі №45, 66, 77. Загальна площа нежитлових будівель - 1897,60кв.м.
		6.3. 15 листопада 2006 року придбані у МОУ за договором купівлі-продажу військового майна від 21 грудня 2005 року нежитлові будівлі військового містечка № НОМЕР_2 загальною площею 1897,60 кв.м ТОВ «Дженерал-сервіс» продало ТОВ «Будтехнології». Договір посвідчений приватним нотаріусом, право власності зареєстроване у Київському БТІ 23 листопада 2006 року за №998.
		6.4. Предметом купівлі-продажу у цих договорах були саме нежитлові будівлі без вказівки на перехід права користування або оренди земельної ділянки, на якій вони розташовані; дані щодо цільового призначення земельних ділянок, на яких розташовані будівлі, їх кадастрових номерів і документів, які б підтверджували належність прав на земельні ділянки продавцям нерухомого майна, також були відсутні у договорах.
		6.5. 21 травня 2007 рокуТОВ «Будтехнології» подало до Ради клопотання від 21 травня 2007 року щодо укладення договору оренди земельної ділянки на АДРЕСА_1 . Однак договір оренди земельної ділянки укладено не було, в зв`язку з чим ТОВ «Будтехнології» звернулося до господарського суду з відповідним позовом.
		6.6. Рішенням Господарського суду міста Києва від 25 липня 2007 року у справі №35/284 задоволено позов ТОВ «Будтехнології» до Ради та Головного управління земельних ресурсів виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації); визнано право позивача на користування земельною ділянкою на АДРЕСА_1 для експлуатації та обслуговування нежитлових будівель; вирішено вважати укладеним договір оренди земельної ділянки на вул. Онуфрія Трутенка, 3 для експлуатації та обслуговування нежитлових будівель між ТОВ «Будтехнології» та Радою в запропонованій позивачем редакції, викладеній у резолютивній частині рішення, яка відповідає вимогамЗакону України «Про оренду землі»та типового договору оренди землі, затвердженогопостановою Кабінету Міністрів України від 3 березня 2004 року №220, проекту відведення та висновкам, які у ньому містяться, та переданою земельну ділянку на умовах, визначених договором, з моменту набрання чинності судовим рішенням; зобов`язано Головне управління земельних ресурсів виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) зареєструвати договір оренди земельної ділянки з усіма додатками, що є його невід`ємними частинами, у встановленому порядку; розподілено судові витрати.
		6.7. Постановою Київського апеляційного господарського суду від 3 вересня 2007року рішення Господарського суду міста Києва від 25 липня 2007 року у справі №35/284 залишено без змін. Касаційний перегляд справи не здійснювався.
		6.8. На підставі рішення суду між Радою як орендодавцем і ТОВ «Будтехнології» як орендарем виникли відносини з оренди земельної ділянки площею 1,5940 га, кадастровий номер 8000000000:79:364:0014, розташованої на АДРЕСА_1 для експлуатації та обслуговування нежитлових будівель строком на 10 років.
		6.9. 1 листопада 2012 року Рада прийняла рішення №394/8678 «Про передачу ТОВ «Будтехнології» земельної ділянки для будівництва житлового комплексу з вбудованими і прибудованими соціально-побутовими приміщеннями та паркінгом на вул. Онуфрія Трутенка, 3 у Голосіївському районі м. Києва», яким затвердила проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки ТОВ «Будтехнології» для будівництва житлового комплексу із вбудованими і прибудованими соціально-побутовими приміщеннями та паркінгом за вказаною адресою (справа № Д-6577) та передала ТОВ «Будтехнології» в короткострокову оренду на 5 років земельну ділянку площею 1,5940 га для будівництва житлового комплексу із вбудованими і прибудованими соціально-побутовими приміщеннями та паркінгом за адресою  АДРЕСА_1 за рахунок земель, право користування якими посвідчено договором оренди земельної ділянки від28вересня 2007 року № 79-6-00538.
		6.10. На підставі рішення Ради від 1 листопада 2012 року №394/8678 відповідачі 22 липня 2013 року уклали договір оренди земельної ділянки, за яким орендодавець (Рада) за актом приймання-передачі передає, а орендар (ТОВ «Будтехнології») приймає в оренду земельну ділянку (кадастровий номер 8000000000:79:364:0014), яка перебуває у комунальній власності згідно із витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності, наданим реєстраційною службою Головного управління юстиції у м.Києві, сформованим 11 липня 2013 року державним реєстратором ЧайкоС.В., за індексним номером 6054359, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 101953280000. Головне управління земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) вчинило відповідний запис у Книзі записів державної реєстрації договорів оренди землі 25липня 2013року за №МЗК-1-00012.
		6.11. Земельну ділянку по АДРЕСА_1 площею 1,5940 га з кадастровим номером 8000000000:79:364:0014 передано орендодавцем орендарю за актом приймання-передачі земельної ділянки від 22липня 2013 року; на момент розгляду спору на ній здійснюється будівництво житлового комплексу, замовником якого є ТОВ «Будтехнології».
		6.12. Водночас за висновком місцевого суду земельна ділянка, на якій ведеться будівництво житлового комплексу, належить до земель оборони і її законним користувачем є ККЕУ. На підтвердження належності спірної земельної ділянки до земель військового містечка № НОМЕР_2 позивачі та Головна військова прокуратура Генеральної прокуратури України надали: схеми розміщення земельних ділянок (орієнтовні межі земельної ділянки, відведеної в користування Печерської квартирно-експлуатаційної частини Київського району під будівництво військових містечок № НОМЕР_2 , НОМЕР_3 за рішенням Виконкому Київської міської Ради депутатів трудящих від 2 березня 1949 року, та межі спірної земельної ділянки площею 1,5940 га), копію рішення Виконкому Київської міської Ради депутатів трудящих від 2березня 1949 року, яким відведено КЕЧ-2 земельні ділянки та зобов`язано уточнити межі відводу та оформити відвід; план земельної ділянки площею 46,0961га за 1951 рік; акт від 19 червня 1951 року про виконання у натурі відводу земельної ділянки площею 46,0961 га; акт інвентаризації земель МОУ на території військового містечка № 141 за 1995 рік, за яким у користуванні військового містечка перебувало 17,1983 га, з яких залишається 16,1 га; перелік військових містечок, що використовуються Збройними Силами України у місті Києві та Київській області; історичну довідку Київської квартирно-експлуатаційної частини та Київського квартирно-експлуатаційного управління.
		6.13. Листом від 6 вересня 2006 року заступник Міністра оборони України повідомив директора ТОВ «Дженерал-сервіс» про те, що на засіданні від 20липня 2006 року № 20 Комісії з питань використання цілісних майнових комплексів, іншого нерухомого майна та земель оборони, які вивільняються в ході реформування Збройних Сил України, прийнято рішення щодо передачі до земель запасу земельної ділянки військового містечка № НОМЕР_2 (м. Київ, вул. Трутенка, 3) під придбаними ТОВ «Дженерал-сервіс» будівлями площею 0,16 га. 
		6.14. Відтак місцевий господарський суд дійшов висновку, що відповідачі не заперечували та належними доказами не спростували, що спірна земельна ділянка до моменту передачі її в оренду ТОВ «Будтехнології» належала до земель оборони, і докази відмови від права користування, як і передачі її в добровільному порядку до земель комунальної власності, відповідачі не надали.
		6.15. Визначаючи початок перебігу позовної давності щодо заявлених вимог, суд указав на те, що: прокурор був присутній на сесії Ради під час прийняття спірного рішення та був обізнаний з матеріалами землевідведення; з користування позивачів вибула земельна ділянка, яка є складовою земельної ділянки під військовим містечком № НОМЕР_2 і оскільки на МОУ покладено обов`язок обліку земель оборони, позивачі не могли не знати протягом такого тривалого часу про порушення свого права.
		6.16. Натомість суд апеляційної інстанції взяв до уваги, що 21 грудня 2005 року ДП МОУ «Укроборонлізинг», що діяло на підставі договору комісії на реалізацію військового майна, за договором купівлі-продажу військового майна продало за підсумками конкурсу ТОВ «Дженерал-сервіс» нежитлові будівлі загальною площею 1 897,60 кв.м військового містечка № НОМЕР_2 , що знаходиться в м. Києві, на вул. Трутенка, 3. Право власності на придбані нежитлові будівлі за ТОВ «Дженерал -сервіс» було зареєстроване 17 січня 2006 року. 15 листопада 2006 року придбані у МОУ за договором купівлі-продажу військового майна від 21 грудня 2005 року нежитлові будівлі військового містечка № НОМЕР_2 загальною площею 1897,60 кв.м. ТОВ «Дженерал-сервіс» продало ТОВ «Будтехнології». Договір посвідчений приватним нотаріусом, право власності зареєстроване у Київському БТІ 23листопада 2006року.
		6.17. Матеріали справи не підтверджують досягнення сторонами договору купівлі-продажу згоди щодо розміру земельної ділянки, на якій були розміщені продані будівлі МОУ та яка необхідна для обслуговування будівель. Також, за висновком апеляційного суду, МОУ (ККЕУ) як землекористувач, право користування частиною земельної ділянки якого припинилося у зв`язку із продажем розташованих на ній будівель, не вчинило дій з юридичного оформлення земельних правовідносин у відповідності із вимогами земельного законодавства.
		6.18. Рішенням Господарського суду міста Києва від 25 липня 2007 року у справі №35/284, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 3 вересня 2007 року, визнано право ТОВ «Будтехнології» на користування земельною ділянкою на вул. Онуфрія Трутенка, 3 у м. Києві для експлуатації та обслуговування нежитлових будівель та вирішено вважати укладеним на 10 років договір оренди земельної ділянки на АДРЕСА_1 , об`єктом якого є земельна ділянка з такими характеристиками: місце розташування  вул. Онуфрія Трутенка, 3 у Голосіївському районі м. Києва; розмір  1,5490 га, цільове призначення  для експлуатації та обслуговування нежитлових будівель; кадастровий номер  8000000000:79:364:0014. 
		6.19. За змістом рішення № 394/8678 та наявною в проекті землеустрою щодо відведення земельної ділянки з кадастровим номером 8000000000:79:364:0014 інформаційною довідкою про земельну ділянку на АДРЕСА_1 (код 79:364:014к) спірна земельна ділянка, передана ТОВ «Будтехнології» для будівництва житлового комплексу та паркінгу, відводиться за рахунок земель, переданих ТОВ «Будтехнології» рішенням Господарського суду міста Києва від 25 липня 2007 року № 35/284 у довгострокову оренду на 10 років та посвідчених договором оренди земельної ділянки від 28 вересня 2007 року № 79-6-00538. 
		6.20. Станом на звітну дату (1 липня 2012 року) у державній статистичній звітності з кількісного обліку земель вищевказана земельна ділянка обліковується в рядку 65 (підприємства інших галузей промисловості), графа 42 (землі комерційного та іншого використання).
		6.21. Спірна земельна ділянка не обліковувалась як землі оборони (3.3 для розміщення та постійної діяльності військових частин, установ, навчальних закладів, підприємств, організацій) згідно з Українським класифікатором цільового використання землі (УКЦВЗ) від 24 квітня 1998 року №14-1-7/1205 та не відображалась у рядку 76 звіту за формою № 6-зем «Звіт про наявність земель та розподіл їх за власниками землі, землекористувачами, угіддями та видами економічної діяльності».
		6.22. Також спірна земельна ділянка не була включена до пакету документів на отримання дозволу на розроблення документації із землеустрою щодо відведення земельних ділянок військового містечка № НОМЕР_2 , про що свідчить копія погодженого плану військового містечка № НОМЕР_2 на АДРЕСА_1 з визначенням меж земельних ділянок, які доцільно використовувати під будівництво житла для військовослужбовців та членів їх сімей із залученням бюджетних коштів.
		6.23. Отже, за висновком апеляційного господарського суду, враховуючи рішення Господарського суду міста Києва від 25 липня 2007 року у справі №35/284 та дані щодо обліку земель, на час прийняття Радою рішення та укладення спірного договору надана в оренду земельна ділянка вже не перебувала в управлінні МОУ, не використовувалась під розміщення військового містечка, а підлягала передачі місцевим органам влади у відповідності до Положення про порядок надання в користування земель (земельних ділянок) для потреб Збройних Сил України та основні правила користування наданими землями, затвердженого наказом Міністра оборони України від 22 грудня 1997 року № 483. Проте МОУ не вчинило дій щодо юридичного оформлення земельних правовідносин відповідно до вимог земельного законодавства
		6.24. Керуючись принципом правової визначеності, колегія суддів відхилила доводи Головної військової прокуратури та позивачів щодо незаконності набуття ТОВ «Будтехнології» права користування земельною ділянкоюплощею 1,5940 га по вул. Онуфрія Трутенка, 3 (нова адреса  вул. М.Максимовича, 3) у Голосіївському районі м.Києва.
		6.25. Щодо доводів апеляційних скарг про початок перебігу позовної давності у спірних правовідносинах, апеляційний суд зазначив, що з наданих документа вбачається, що станом на 8 квітня 2010 року позивачам було достеменно відомо, що спірна земельна ділянка вибула з їх користування, однак жодних дій з метою відновлення землекористування цією ділянкою позивачі не вчинили. Разом з тим, питання позовної давності судом не розглядається, оскільки позовні вимоги підлягають задоволенню з інших підстав.
		7. Мотиви, з яких виходить Велика Палата Верховного Суду, та застосовані нею положення законодавства 
		 
		7.1. Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши наведені в касаційних скаргах доводи, Велика Палата Верховного Суду дійшла таких висновків.
		Щодо застосування позовної давності у спірних правовідносинах
		7.2. Згідно зі статтею 256 ЦК Українипозовна давність це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальнапозовна давністьустановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).
		7.3. Позовна давністьзастосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частини третя та четверта статті 267 ЦК України).
		7.4. За загальним правилом частини першої статті 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
		7.5. Отже, за змістом статей 256, 261 ЦК Українипозовна давністьє строком пред`явлення позову як безпосередньо особою, право якої порушене, так і тими суб`єктами, які уповноважені законом звертатися до суду з позовом в інтересах іншої особи  носія порушеного права (інтересу).
		7.6. При цьому і в разі пред`явлення позову особою, право якої порушене, і в разі пред`явлення позову в інтересах цієї особи іншою уповноваженою на це особою, позовна давність починає обчислюватися з одного й того самого моменту: коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. Положення закону про початок перебігу позовної давності поширюється й на звернення прокурора до суду із заявою про захист державних інтересів або інтересів територіальної громади. 
		7.7. Це правило пов`язане не тільки з часом безпосередньої обізнаності особи про певні обставини (факти порушення її прав), а й з об`єктивною можливістю цієї особи знати про такі обставини.
		7.8. Велика Палата Верховного Суду вважає, що якщо у передбачених законом випадках у разі порушення або загрози порушення інтересів держави з позовом до суду звертається прокурор від імені органу, уповноваженого державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, позовну давність слід обчислювати з дня, коли про порушення права або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатися орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах (близький за змістом висновок викладений у постановах Верховного Суду України від 12 квітня 2017 року у справі №6-1852цс16 і Великої Палати Верховного Суду від 22 травня 2018 року у справі №369/6892/15-ц та від 22травня 2018 року у справі №469/1203/15-ц).
		7.9. Позовна давність починає обчислюватися з дня, коли про порушення права або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатися прокурор, у таких випадках: 1)прокурор, який звертається до судуу разі порушення або загрози порушення інтересів держави, довідався чи мав об`єктивну можливість довідатися (під час кримінального провадження, прокурорської перевірки тощо) про порушення або загрозу порушення таких інтересів чи про особу, яка їх порушила або може порушити, раніше, ніж орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах; 2)прокурор звертається до судуу разі порушення або загрози порушення інтересів державиза відсутності відповідного органудержавної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб`єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження щодо захисту таких інтересів(відповідний висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року у справі № 362/44/17).
		7.10. Однак застосування положень про позовну давність та відмова в позові з цієї підстави здійснюється в разі, коли суд попередньо встановив наявність порушеного права, на захист якого подано позов, та обґрунтованість і доведеність позовних вимог. 
		Щодо прийняття рішення Ради та укладення договору оренди земельної ділянки
		7.11. Рішення Ради № 394/8678 про надання ТОВ «Будтехнології» земельної ділянки для будівництва виконано шляхом укладення Радою та ТОВ «Будтехнології» відповідного договору оренди земельної ділянки і порушення прав позивачів у такому випадку може відбуватися саме у зв`язку з реалізацією відповідачами своїх прав та обов`язків, що складають зміст цього договору, та саме відповідність яких положенням законодавства підлягає перевірці під час розгляду справи.
		7.12. Частиною першою статті 215 ЦК Українипередбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
		7.13. Частинами другою та третьою статті 215 ЦК Українивстановлено, що недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
		7.14. Статтею 203 ЦК Українивизначено загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, а саме: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.
		7.15. За наведеними в позовній заяві доводами, уклавши спірний правочин, Рада незаконно розпорядилася землями державної власності, які належать до земель оборони, за відсутності доказів відмови попереднього користувача від земельної ділянки, а також за відсутності підстав для переходу права землекористування та з порушенням порядку встановлення і зміни цільового призначення земель.
		7.16. Статтями 13, 41 Конституції Українипередбачено, що від імені Українського народу права власника, зокрема, на землю здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених Конституцією України.
		7.17. Згідно із частиною першою статті 84 ЗК Україниу державній власності перебувають усі землі України, крім земель комунальної та приватної власності. Частиною другою вказаної норми ЗК України (в редакції, чинній на час прийняття рішення № 394/8678) визначено, що право державної власності на землю набувається і реалізується державою через органи виконавчої влади.
		7.18. Особливості правового режиму земель оборони визначені статтею 77 ЗК України, за частинами першою та другою якої (станом на час прийняття спірного рішення Ради) землями оборони визнаються землі, надані для розміщення і постійної діяльності військових частин, установ, військово-навчальних закладів, підприємств та організацій Збройних Сил України, інших військових формувань, утворених відповідно до законодавства України; землі оборони можуть перебувати у державній та комунальній власності.
		7.19. Відповідне регулювання міститься також у статті 1 Закону України «Про використання земель оборони»(у відповідній редакції), за змістом якої землі, надані для розміщення і постійної діяльності військових частин, установ, військово-навчальних закладів, підприємств та організацій Збройних Сил України, інших військових формувань, утворених відповідно до законодавства України, визнаються землями оборони. Військовим частинам для виконання покладених на них функцій та завдань земельні ділянки надаються у постійне користування відповідно до вимог ЗК України (стаття 2 наведеного Закону).
		7.20.Порядок використання земель оборони та особливості відчуження земельних ділянок, на яких розташовані об`єкти нерухомого військового майна, що підлягають реалізації, та земельних ділянок, які вивільняються у процесі реформування Збройних Сил України, Державної спеціальної служби транспорту, встановлюються законом (частини четверта та п`ята статті 77 ЗК України).
		 
		7.21.За загальним правилом, наведеним у пункті 12 розділу Х «Перехідні положення» ЗК України (в редакції, чинній на час прийняття рішення № 394/8678) до розмежування земель державної та комунальної власності повноваження щодо розпорядження землями (крім земель, переданих у приватну власність, та земель, зазначених в абзацах другому та четвертому цього пункту) в межах населених пунктів здійснюють відповідні сільські, селищні, міські ради з урахуванням вимог абзацу третього цього пункту, а за межами населених пунктів - відповідні органи виконавчої влади.
		 
		7.22.За статтею 14 Закону України «Про Збройні Сили України»землі, закріплені за військовими частинами та установами Збройних Сил України, є державною власністю та належать їм на праві оперативного управління. Вирішення питань щодо порядку надання Збройним Силам України в управління об`єктів державної власності, в тому числі і земельних ділянок, за статтею 9 вказаного вище Законувідноситься до повноважень Кабінету Міністрів України.
		7.23. Разом з тим за статтею 6 Закону України «Про правовий режим майна у Збройних Силах України»(в редакції, чинній на час прийняття спірного рішення) відчуження військового майна здійснюється МОУ через уповноважені Кабінетом Міністрів України підприємства та організації, визначені ним за результатами тендеру, після його списання, за винятком майна, визначеного частиною другою цієї статті; рішення про відчуження військового майна, що є придатним для подальшого використання, але не знаходить застосування у повсякденній діяльності військ, надлишкового майна, а також цілісних майнових комплексів та іншого нерухомого майна приймає Кабінет Міністрів України за поданням МОУ; порядок відчуження нерухомого майна визначається Кабінетом Міністрів України. 
		7.24. Постановою Кабінету Міністрів України від 28 грудня 2000 року № 1919(в редакції, чинній на час прийняття рішення № 394/8678) затверджено Положення про порядок відчуження та реалізації військового майна Збройних Сил. До військового майна, яке може бути предметом відчуження, належать, зокрема, цілісні майнові комплекси, у тому числі військових містечок, будинки споруди та інше нерухоме майно, відчуженням військового майна є вилучення військового майна зі Збройних Сил України у результаті його реалізації через уповноважені підприємства (пункт 2 Положення); рішення про відчуження військового майна приймає Кабінет Міністрів України із затвердженням за пропозицією МОУ погодженого з Мінекономіки переліку такого майна за формою згідно з додатком 1 (пункт 6 Положення); МОУ щороку узагальнює відомості про відчужене військове майно і до першого квітня року, що настає за звітним періодом, надсилає їх Кабінетові Міністрів України, Мінекономіки та уповноваженим підприємствам (організаціям) (пункт 22 Положення).
		7.25. Відповідно до пунктів 15, 16, 19, 44, 45, 46, 48, 50 Положення про порядок надання в користування земель (земельних ділянок) для потреб Збройних Сил України та основні правила користування наданими землями, затвердженого наказом Міністра оборони України від 22 грудня 1997 року № 483, за відсутністю потреби або по закінченню терміну користування землі, надані для потреб Збройних Сил України, підлягають передачі місцевим органам влади. Передача земель місцевим органам влади проводиться за згодою МОУ або за його дорученням начальником розквартирування військ та капітального будівництва  начальником Головного управління розквартирування військ та капітального будівництва Збройних Сил України. Своєчасне виявлення земель, що не використовуються, та надання відомостей про них покладається на заступників Міністра оборони України - командувачів видів Збройних Сил України, командуючих військами військових округів, Північного оперативно-територіального командування, начальників управлінь центрального апарату МОУ, а також командирів військових частин - землекористувачів. Перелік земель, які пропонуються до передачі місцевим органам влади, Головне управління розквартирування військ та капітального будівництва Збройних Сил України погоджує з заступниками Міністра оборони України - командувачами видів Збройних Сил України, начальниками управлінь центрального апарату МОУ, командувачами військами військових округів, Північного оперативно-територіального командування, на території яких знаходиться земельна ділянка, і подає на затвердження Міністру оборони України. Оформлення передачі земель місцевим органам влади здійснюють землекористувачі спільно з квартирно-експлуатаційною частиною, відділенням морської інженерної служби Військово-Морських Сил України, на обліку яких знаходяться земельні ділянки, в порядку, встановленомуЗК України.
		7.26. Станом на час укладення договору купівлі-продажу військового майна Закон України «Про правовий режим майна у Збройних Силах України»не містив регулювання щодо особливостей зміни правового режиму земельних ділянок, на яких розташовані реалізовані об`єкти нерухомого військового майна; натомість з 22 грудня 2011 року статтю 6 цього Закону доповнено частиною третьою, за якою відчуження земельних ділянок, на яких розташовані об`єкти нерухомого військового майна, що підлягають реалізації, та земельних ділянок, які вивільняються у процесі реформування Збройних Сил України, Державної спеціальної служби транспорту, здійснюється в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
		7.27. Зміна цільового призначення земельних ділянок здійснюється за проектами землеустрою щодо їх відведення (частина перша статті 20 ЗК України). Зміна цільового призначення земельних ділянок державної або комунальної власності провадиться Верховною Радою Автономної Республіки Крим, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які приймають рішення про затвердження проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок та передачу цих ділянок у власність або надання у користування відповідно до повноважень, визначених статтею 122 ЗК України (частина друга статті 20 ЗК України).
		7.28. Натомість наведені вище спеціальні положення ЗК України та законодавства, яке регулює правовий режим військового майна у Збройних Силах України, на час укладення договору купівлі-продажу військового майна передбачали належність земельних ділянок до земель оборони фактично за їх суб`єктною ознакою - надання їх для розміщення і постійної діяльності військових частин, установ, військово-навчальних закладів, підприємств та організацій Збройних Сил України, інших військових формувань, утворених відповідно до законодавства України, що не узгоджується з наведеним у статті 19 ЗК України поділом земель України на категорії за основним цільовим призначенням. 
		7.29. Повноваження органів виконавчої влади у галузі земельних відносин визначено нормами глави 3 ЗК України. Статус та повноваження Кабінету Міністрів України як вищого органу в системі органів виконавчої влади (стаття 113 Конституції України) визначаються розділом VІ Конституції України, а також Законом України «Про Кабінет Міністрів України». Відповідно до частини другої статті 44 вказаного Закону Кабінет Міністрів України, зокрема, здійснює свої повноваження шляхом прийняття рішень на його засіданнях більшістю голосів загального складу Кабінету Міністрів України.
		 
		7.30. До повноважень Кабінету Міністрів України в галузі земельних відносин стаття 13 ЗК України відносить розпорядження землями державної власності в межах, визначених цим Кодексом. Кабінет Міністрів України може розпоряджатися землями лише у випадках та в порядку, прямо передбачених законом: 1) у разі вилучення та надання у власність чи користування земельних ділянок державної власності (частина сьома статті 122, статті 149, 150 ЗК України); 2) у разі продажу земельних ділянок державної власності іноземним державам та юридичним особам (стаття 129 ЗК України).
		 
		7.31. Законами України «Про оборону України» (стаття 9) та «Про Збройні Сили України» (стаття 9) передбачено, що Кабінет Міністрів України встановлює порядок надання Збройним Силам України, іншим військовим формуванням у користування державного майна, в тому числі земельних ділянок, інших природних, енергетичних ресурсів тощо. Перелік повноважень Кабінету Міністрів України у галузі земельних відносин, закріплений статтею 13 ЗК України, не є вичерпним. До них належать повноваження із нормативно-правового регулювання земельних відносин у випадках, визначених законом; прийняття визначених законом індивідуально-правових актів у сфері земельних відносин; загальна виконавчо-розпорядча діяльність Кабінету Міністрів України як вищого органу в системі органів виконавчої влади (в тому числі й розпорядження землями державної власності).
		 
		7.32. МОУ забезпечує використання земельних ділянок державної власності, виділених для потреб Збройних Сил України. Закон України «Про правовий режим майна у Збройних Силах України» (стаття 2) передбачає, що МОУ, будучи центральним органом управління Збройних Сил України, здійснює управління військовим майном. Цим законом також встановлено, що відчуження військового майна здійснюється МОУ через уповноважені Кабінетом Міністрів України підприємства і організації. 
		7.33. Відповідно до цих приписів, наведених у Законі України «Про оборону України» та Законі України «Про правовий режим майна у Збройних Силах України», Міністерство оборони України є уповноваженим державою органом управління військовим майном.
		7.34. Водночас підстави та порядок переходу права на земельну ділянку при переході права власності на розташовані на ній житловий будинок, будівлю або споруду визначаються статтею 377 ЦК України та статтею 120 ЗК України.
		7.35. За частиною першою статті 377 ЦК України до особи, яка придбала житловий будинок, будівлю або споруду, переходить право власності на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення, у розмірах, встановлених договором. Якщо договором про відчуження житлового будинку, будівлі або споруди розмір земельної ділянки не визначений, до набувача переходить право власності на ту частину земельної ділянки, яка зайнята житловим будинком, будівлею або спорудою, та на частину земельної ділянки, яка є необхідною для її обслуговування.
		7.36. Якщо житловий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, наданій у користування, у разі їх відчуження до набувача переходить право користування тією частиною земельної ділянки, на якій вони розміщені, та частиною ділянки, яка необхідна для їх обслуговування (частина другастатті 377 ЦК України).
		7.37. За частиною першою статті 120 ЗК України(у редакції, чинній на час укладення договору купівлі-продажу військового майна від 21 грудня 2005 року) при переході права власності на будівлю і споруду право власності на земельну ділянку або її частину може переходити на підставі цивільно-правових угод, а право користування - на підставі договору оренди.
		7.38. Право власності на земельну ділянку на час укладення договору купівлі-продажу військового майна від 21 грудня 2005 року припинялося з підстав, наведених у статті 140 ЗК України (у відповідній редакції) зокрема, відчуження земельної ділянки за рішенням власника. Підстави припинення права користування земельною ділянкою на час укладення зазначеного вище договору були визначені статтею 141 ЗК України (у відповідній редакції).
		7.39. Постійний землекористувач міг добровільно відмовитися від права користування земельною ділянкою, за поданою ним заявою до власника земельної ділянки та прийнятим власником земельної ділянки на підставі цієї заяви рішенням про припинення права постійного користування земельною ділянкою (частини третя та четверта статті 142 ЗК України у відповідній редакції).
		7.40. На час укладення спірного договору оренди земельної ділянки редакцію статей 120, 140 та 141 ЗК України було змінено. За змістом цих норм законодавець встановив імперативний припис щодо переходу права на земельну ділянку у разі набуття права на жилий будинок, будівлю або споруду та передбачив відповідну підставу для припинення права користування земельною ділянкою у випадку набуття іншою особою права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, які розташовані на земельній ділянці. 
		 
		7.41. При цьому договір, який передбачає набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, має містити таку істотну умову, як кадастровий номер земельної ділянки, право на яку переходить у зв`язку із набуттям права власності на ці об`єкти. Укладенню ж договору, який передбачає набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що пов`язане з переходом права на частину земельної ділянки, передує виділення цієї частини в окрему земельну ділянку (абзаци перший та другий частини шостої статті 120 ЗК України у чинній редакції).
		 
		7.42. Отже, законодавство, яке діяло станом на час прийняття рішення № 394/8678 та укладення спірного договору оренди встановлювало правило, за яким перехід права на земельну ділянку до нового набувача жилого будинку, будівлі або споруди відбувається в силу прямого припису закону, незалежно від волі органу, який уповноважений розпоряджатися земельною ділянкою.
		7.43. Правовідносини, які виникли у зв`язку з укладенням договору купівлі-продажу військового майна від 21 грудня 2005 року, не належали до сфери діяльності Кабінету Міністрів Українив галузі земельних відносин, оскільки не вимагали здійснення Кабінетом Міністрів України розпорядження земельною ділянкою, розташованою під придбаним об`єктом нерухомості, для набуття права на неї юридичною особою приватного права або фізичною особою.
		7.44. Водночасв силу наведених вище положень земельного законодавства саме позивачам у справі належало вчинити необхідні дії щодо юридичного оформлення земельних правовідносин згідно із вимогами законодавства щодо наслідків переходу права власності на реалізовані будівлі та привести дані щодо земель, наданих у користування для розміщення і постійної діяльності військової частини,у відповідність з наявними документально підтвердженими відомостями про те, які землі, що обліковувались за військовим містечком, для потреб оборони не використовуються в силу правочину, який відбувся.
		7.45. Однак таких дій позивачі не вчинили і наведене законодавство не містить вказівки на можливість змусити позивачів до дій з такого оформлення поза їх волевиявленням, у зв`язку із чим і виник спір щодо умов та порядку реалізації набувачем військового майна права землекористування за наслідками укладення договору купівлі-продажу нерухомого майна з МОУ та способу оформлення цього права. 
		7.46. До розмежування земель державної і комунальної власності повноваження щодо розпорядження землями в межах населених пунктів, крім земель, переданих у приватну власність, та земель, на яких розташовані державні, в тому числі казенні, підприємства, господарські товариства, у статутних фондах яких державі належать частки (акції, паї), здійснювали відповідні сільські, селищні, міські ради, а за межами населених пунктів  відповідні органи виконавчої влади (пункт 12 розділу X«Перехідні положення» ЗК України зі змінами, внесеними згідно із Законом N3235-IV від 20 грудня 2005 року). 
		8. Правовий висновок Великої Палати Верховного Суду щодо виключної правової проблеми
		8.1. Щодо застосування і трактування норм права у правовідносинах стосовно: 1)переходу права на земельну ділянку у зв`язку з набуттям іншими особами права власності на частину будівель військового майна в контексті положеньстатті 120 ЗК України, статті 377 ЦК України; 2) визначення розміру таких земельних ділянок; 3)процедури автоматичного переходу права користування земельною ділянкою до власника об`єкта нерухомості, розташованої на ній, чи необхідності отримання відмови Кабінету Міністрів України від указаних земель з метою реалізації такого права; 4)процедури розпорядження земельними ділянками, які мають правовий режим земель оборони, у разі встановлення обставин неправомірного набуття іншими особами такої земельної ділянки; 5) визначення особи, на користь якої повинна витребовуватися спірна земельна ділянка,  Велика Палата Верховного Суду дійшла таких висновків.
		 
		8.2. Земельні відносини, які формуються з приводу переходу земельних прав при набутті майнових прав на об`єкти нерухомості, розташовані на конкретній земельній ділянці, регламентуються нормами ЗК України, які є спеціальними відносно до цивільно-правових норм, які є загальними.
		 
		8.3. Правові норми, які визначали долю земельної ділянки, наданої у власність чи користування, в разі відчуження розташованих на ній будівель чи споруд неодноразово змінювалися. Так, при відчуженні об`єктів нерухомого майна під час дії статті 30 ЗК України в редакції 1992 року закон передбачав автоматичний перехід права власності на земельну ділянку до набувача з необхідністю подальшого оформлення набувачем цього права. За приписами статті 120 ЗК України в редакції від 25 жовтня 2001 року (в період з 1 січня 2002 року до 20червня 2007 року) при відчуженні об`єкта нерухомого майна, розташованого на відповідній ділянці, до набувача могло переходити право на цю земельну ділянку. Водночас автоматичний перехід права на земельну ділянку при відчуженні будівлі чи споруди передбачала стаття 377 ЦК України.
		 
		8.4. Стаття 120 ЗК України (в редакції Закону України № 997-V від 27 квітня 2007 року) знову закріпила автоматичний перехід права на земельну ділянку при відчуженні будівлі чи споруди. Поточна редакція статті 120 ЗК України (зі змінами, внесеними Законом України № 1702-VI від 5 листопада 2009 року) також передбачає автоматичний перехід права на земельну ділянку при відчуженні будівлі або споруди, і ці норми мають імперативний характер. 
		 
		8.5. Отже, чинне земельне та цивільне законодавство імперативно передбачає перехід права на земельну ділянку в разі набуття права власності на об`єкт нерухомості, що відображає принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованої на ній будівлі або споруди, який хоча безпосередньо і не закріплений у загальному вигляді в законі, тим не менш знаходить свій вияв у правилах статті 120 ЗК України, статті 377 ЦК України, інших положеннях законодавства.
		 
		8.6. Однак передбачений законодавцем принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованої на ній будівлі або споруди не знаходить належного втілення у нормах, які регулюють перехід прав на земельну ділянку при переході права власності на споруду, яка на ній розташована, коли такий об`єкт нерухомого майна знаходиться на земельній ділянці, що перебуває на праві постійного користування, зокрема, щодо об`єктів нерухомості, які мають режим військового майна. 
		 
		8.7. Адже стаття 92 ЗК України обмежує коло осіб, які можуть бути постійними користувачами земельних ділянок, а статті 140, 141 та 142 ЗК України (в редакції на час укладення договору купівлі-продажу військового майна) не містили відповідних підстав та механізму переходу прав на земельну ділянку поза волевиявленням попереднього власника чи користувача земельної ділянки.
		 
		8.8. Якщо віддати перевагу приписам статей 92, 140, 141 142 ЗК України (в редакції на час укладення договору купівлі-продажу військового майна) перед загальними правилами про перехід права на земельну ділянку при відчуженні будівель і споруд, то при переході будівлі чи споруди до власника  юридичної особи приватного права чи фізичної особи, право на таку земельну ділянку до нового власника не перейде. Водночас уповноважений у відповідних правовідносинах орган буде позбавлений можливості оформити право на земельну ділянку новому власнику об`єкта нерухомості, якщо права на цю ділянку належать попередньому власнику чи постійному землекористувачу, без їх відмови від земельної ділянки, чим порушується принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та об`єктів нерухомості, які на ній розміщені.
		 
		8.9. На час відчуження військового майна за відповідним правочином від 21грудня 2005 року згідно із чинним на той час законодавством, до набувача права власності на об`єкт нерухомого майна (військове майно), який розташований на земельній ділянці, що перебувала в користуванні іншої особи, могло перейти право користування земельною ділянкою на таких самих умовах і в тому ж обсязі, що були встановлені для попереднього власника нерухомого майна, або право вимагати оформлення земельних прав, які в нього виникають. 
		 
		8.10. Особливості використання земель оборони (в тому числі самої процедури зміни цільового призначення земель оборони) визначаються Законом України «Про використання земель оборони» та відомчими нормативними актами (зокрема Положенням про порядок надання в користування земель (земельних ділянок) для потреб Збройних Сил України та основними правилами користування наданими землями, Керівництвом з обліку земель (земельних ділянок) в органах квартирно-експлуатаційної служби Збройних Сил України, затвердженими наказом Міністра оборони України від 22 грудня 1997 року № 483). Однак на час укладення договору купівлі-продажу військового майна положення законодавства, які встановлюють порядок відчуження земельних ділянок у випадку переходу права власності на розташовані на них військові об`єкти нерухомого майна, були відсутні.
		 
		8.11.Враховуючи, що перехід права на будівлю і споруду є однією із законних підстав виникнення прав на землю в набувача об`єкта нерухомості, то можливість реалізації ним таких прав не може залежати від того, чи додержав попередній землекористувач процедур й порядку припинення землекористування, подавши заяву про відмову від права постійного користування, позаяк юридичними підставами для такого переходу виступають закон, договір, рішення суду, інші обставини, що мають юридичне значення.
		 
		8.12. На момент укладення договору купівлі-продажу військового майна та виникнення у набувача такого майна прав на оформлення його земельних прав, відповідного звернення набувача до суду встановлення та зміна цільового призначення земельної ділянки у складі земель оборони визначалися статтями 20 і 21 ЗК України у відповідній редакції. При цьому мали враховуватися особливості правового режиму земель оборони, визначені Законом України від 27листопада 2003 року «Про використання земель оборони», та Положенням про порядок надання в користування земель (земельних ділянок) для потреб Збройних сил України та основні правила користування наданими землями, затвердженим наказом Міністра оборони України від 22 грудня 1997 року № 483.
		 
		8.13. Стаття 20 ЗК України в редакції від 5 листопада 2009 року деталізувала положення щодо зміни цільового призначення земельних ділянок. Загальне правило полягає в тому, що види використання земельної ділянки в межах певної категорії земель визначаються її власником або користувачем самостійно в межах вимог, встановлених законом для використання земель цієї категорії, з урахуванням містобудівної документації та документації із землеустрою. Виняток з цього правила складають землі сільськогосподарського призначення та землі оборони. Щодо останніх  частиною п`ятою статті 20 ЗК України встановлено, що земельні ділянки, які належать до земель оборони, використовуються виключно згідно із Законом України «Про використання земель оборони». 
		8.14. Спеціальні положення ЗК України та законодавства, яке регулює правовий режим військового майна у Збройних Силах України, на час укладення договору купівлі-продажу військового майна передбачали належність земельних ділянок до земель оборони фактично за їх суб`єктною ознакою - надання їх для розміщення і постійної діяльності військових частин, установ, військово-навчальних закладів, підприємств та організацій Збройних Сил України, інших військових формувань, утворених відповідно до законодавства України, що не узгоджується з наведеним у статті 19 ЗК України поділом земель України на категорії за основним цільовим призначенням. 
		8.15. Тому перехід права на земельну ділянку, що має правовий режим земель оборони, до приватного власника придбаного об`єкта нерухомості, розташованого на ній, об`єктивно зумовлює зміну її цільового призначення, зокрема, на землі забудови (житлової або громадської) або землі промисловості, адже змінюється суб`єкт її використання, земельна ділянка в такому випадку використовується для експлуатації придбаного у власність об`єкта нерухомості, розташованого на цій земельній ділянці, а не є наданою для розміщення і діяльності військової частини. 
		 
		8.16. Наведені вище земельно-правові та цивільно-правові норми встановлюють, що перехід майнових прав до іншої особи тягне за собою перехід до неї і земельних прав на ту частину земельної ділянки, на якій безпосередньо розташований об`єкт нерухомості, та частини земельної ділянки, яка необхідна для його обслуговування. Розмір цієї частини земельної ділянки має визначатися на основі державних будівельних норм та санітарних норм і правил.
		 
		8.17. Таким чином, особа, яка набула право власності на об`єкт нерухомості, розташований у межах земельної ділянки, якою користувався попередній власник нерухомого майна, набуває право вимагати оформлення на своє ім`я документів на користування земельною ділянкою на умовах і в обсязі, які були встановлені для попереднього землекористувача  власника об`єкта нерухомості, або частиною земельної ділянки, яка необхідна для обслуговування об`єкта нерухомості розташованого на ній.
		8.18.Набуття юридичними особами приватного права чи фізичними особами у визначеному законодавством порядку права приватної власності на будівлі, які належали до військового майна, створює правові підстави для переходу права на земельну ділянку до власника об`єкта нерухомості, розташованого на ній, у розмірі відповідно до положеньстатті 120 ЗК України, статті 377 ЦК України саме в силу правочину з придбання військового майна та автоматичного переходу права користування земельною ділянкою відповідно до принципу єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованої на ній будівлі або споруди. Цим зумовлюється право власника такого об`єкта нерухомості вимагати оформлення у встановленому порядку свого права користування відповідною земельною ділянкою незалежно від отримання відмови уповноваженої особи від вказаних земель.
		8.19. За змістом частини першої статті 167 та статті 170 ЦК України держава діє у цивільних відносинах на рівних правах з іншими учасниками цих відносин та набуває і здійснює цивільні права та обов`язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом.
		8.20. За договором купівлі - продажу військового майна від 21 грудня 2005 року відбулося відчуження військового майна, яке належало на праві власності державі, в приватну власність. Відповідно до покупця об`єктів нерухомого майна перейшло право на частину земельної ділянки, на якій розміщене придбане ним нерухоме майно та яка необхідна для обслуговування цього майна.
		9. Висновки за результатами розгляду касаційних скарг
		9.1. Відповідно до приписів частин першої та четвертої статті 311 ГПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної частини та (або) резолютивної частини.
		9.2. З огляду на наведені вище приписи законодавства про підстави та порядок переходу права користування земельною ділянкою та висновки Великої Палати Верховного Суду про їх застосування у спірних правовідносинах висновки суду апеляційної інстанції про недоведеність порушених прав позивачів у спірних правовідносинах є помилковими, а тому постанову Київського апеляційного господарського суду від 30 серпня 2017 року слід скасувати. 
		9.3. Так, за статтею 129-1 Конституції України судове рішення є обов`язковим для виконання, а в силу статті 35 ГПК України (у редакції, чинній на час прийняття рішень судами попередніх інстанцій) обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній, адміністративній справі, що набрало законної сили, крім встановлених рішенням третейського суду, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.
		9.4. Однак зі змісту судових рішень у господарській справі № 35/284 вбачається, що ні МОУ, ні ККЕУ не брали участі в розгляді цієї справи і судові рішення у цій справі не містять встановлених обставин щодо наявності чи відсутності прав на спірну земельну ділянку, змісту цих прав, їх припинення, повноважень позивачів у спірних правовідносинах. 
		9.5. Крім того, з`ясовані апеляційним судом відомості щодо стану обліку позивачами спірних земельних ділянок як земель оборони на час розгляду справи не належать до визначених законодавством підстав для виникнення, припинення та переходу права користування земельною ділянкою (її частиною), надання якої під розміщення і постійної діяльності військової частиниу встановленому порядку під сумнів не ставиться жодним з учасників спору.
		9.6. Таким чином, суд апеляційної інстанції не повно встановив істотні обставини справи, його висновки про відмову в задоволенні позовних вимог не ґрунтуються на належних та допустимих доказах, та суперечать положенням процесуального законодавства, а також нормам матеріального права.
		9.7. Натомість суд першої інстанції встановив, що під час придбання військового майна  нежитлових будівель військового містечка № НОМЕР_2 покупець мав право претендувати на оформлення земельної ділянки у розмірі, необхідному для обслуговування придбаних будівель, однак, помилково вказав про неможливість реалізувати це право набувачем у встановленому порядку за відсутності добровільної відмови землекористувача та відповідних розпорядчих актів уповноважених виконавчих органів та, відповідно, про незаконність набуття за таких умов покупцем ТОВ «Дженерал-сервіс», а в подальшому - ТОВ Будтехнології» права на користування земельною ділянкою як набутою без достатніх на те правових підстав та поза волею позивачів в цілому, щодо всієї земельної ділянки площею 1,5940 га.
		9.8. Що ж до інших наведених у позові та касаційних скаргах підстав невідповідності спірного правочину положенням чинного законодавства Велика Палата Верховного Суду зазначає, що МОУ забезпечує використання земельних ділянок державної власності, виділених для потреб Збройних Сил України, а статтею 2 Закону України «Про правовий режим майна у Збройних Силах України передбачено, що МОУ, будучи центральним органом управління Збройних Сил України, здійснює управління державним майном. 
		9.9.За підпунктами 72-75 пункту 4 Положення про Міністерство оборони України, затвердженого Указом Президента України № 406/2011 від 6 квітня 2011 року (зі змінами), МОУ веде облік об`єктів державної власності, які належать до сфери управління Міноборони України; утримує в належному стані та організовує експлуатацію об`єктів військового призначення; затверджує порядок списання військового майна; здійснює в установленому порядку відчуження військового майна, передачу його до сфери управління центральних чи місцевих органів виконавчої влади, інших органів, уповноважених управляти державним майном, самоврядним установам та організаціям, які провадять діяльність в інтересах національної безпеки і оборони, та в комунальну власність, готує пропозиції щодо зміни цільового призначення земельних ділянок Збройних Сил;
		9.10. За підпунктом 23 пункту 4 Положення про Міністерство оборони України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26 листопада 2014 року № 671, МОУ забезпечує життєдіяльність Збройних Сил, їх функціонування, бойову та мобілізаційну готовність, боєздатність, підготовку до виконання покладених на них завдань, застосування, комплектування особовим складом та його підготовку, постачання озброєння та військової техніки, підтримання справності, технічної придатності, проведення ремонту та модернізації зазначеного озброєння і техніки, матеріальних, фінансових, інших ресурсів та майна згідно з потребами, визначеними Генеральним штабом Збройних Сил у межах коштів, передбачених державним бюджетом, і здійснює контроль за їх ефективним використанням, організовує виконання робіт і надання послуг в інтересах Збройних Сил; за підпунктами 105, 107 Положення МОУ здійснює в межах повноважень, передбачених законом, інші функції з управління об`єктами державної власності, які належать до сфери управління Міноборони; веде облік об`єктів державної власності, які належать до сфери управління Міноборони;
		9.11. За змістом пунктів 1.1 -1.4 Керівництва з обліку земель (земельних ділянок) в органах квартирно-експлуатаційної служби Збройних Сил України, затвердженого наказом Міністра оборони України від 22 грудня 1997 року № 483, землі, які використовують Збройні Сили України, підлягають обов`язковому обліку, цільовому використанню і правильному утриманню. Облік земель повинен бути своєчасним, повним, достовірним і точним. Облік земель в органах квартирно-експлуатаційної служби ведеться з метою своєчасного забезпечення відповідних посадових осіб, органів квартирно-експлуатаційної служби, а також відповідних рад, в адміністративних межах яких знаходиться землекористувач, даними про наявність, рух і якісний стан земель, контролю за збереженістю, законністю, доцільністю й ефективністю використання земель, підготовки вихідних даних для складання облікових документів, установлених табелем термінових донесень будівельно-квартирних органів МОУ. 
		9.12. Таким чином, позивачі були зобов`язані здійснювати своєчасний, повний та достовірний контроль за обліком, цільовим використанням та збереженістю земель оборони.
		9.13. Також суд першої інстанції достеменно з`ясував та правильно встановив, що прокурор був обізнаний з рішенням № 394/8678 під час його прийняття Радою.
		9.14. Велика Палата Верховного Суду зазначає, що як прокурор так і позивачі в силу наведених вище положень законодавства та встановлених місцевим господарським судом обставин справи повинні були та не могли не бути обізнаними про здійснення фактичного використання спірної земельної ділянки новим набувачем реалізованого військового майна в силу придбання цього майна та виникнення у набувача права належним чином документально оформити своє землекористування, про невідповідність розміру наданої в оренду земельної ділянки дійсному розміру земельної ділянки, необхідної для обслуговування придбаних будівель, якщо таке мало місце, відповідно своєчасно звернувшись до суду за захистом порушеного права. Зміна мети використання земельної ділянки шляхом надання її під забудову не змінює суті наведеного у позові порушення права на захист якого, за доводами позову, було подано позов. 
		9.15. Ураховуючи наведене, резолютивну частину рішення Господарського суду міста Києва від 7 лютого 2017 року слід залишити без змін, виклавши мотивувальну частину рішення в редакції цієї постанови.
		Керуючись статтями 301, 302, 311, 312, 315 ГПК України, Велика Палата Верховного Суду 
		П О С Т А Н О В И Л А:
		 
		Касаційну скаргу Головної військової прокуратурина постанову Київського апеляційного господарського суду від 30 серпня 2017 року та рішення Господарського суду міста Києва від 7 лютого 2017 року та касаційну скаргуКиївського квартирно-експлуатаційного управління на постанову Київського апеляційного господарського суду від 30 серпня 2017 року задовольнити частково.
		ПостановуКиївського апеляційного господарського суду від 30 серпня 2017 року у справі № 910/18560/16 скасувати.
		Мотивувальну частину рішення Господарського суду міста Києва від 7 лютого 2017року змінити, виклавши її в редакції цієї постанови. В решті рішення залишити без змін.
		Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
		 
		Головуючий суддя В. С. Князєв
		Суддя-доповідач   Л. І. Рогач 
		Судді: Н. О. Антонюк Л. М. Лобойко С. В. Бакуліна О. Б. ПрокопенкоВ. В. Британчук І. В. СаприкінаД. А. Гудима О. М. СитнікВ. І. Данішевська О. С. ТкачукО. Р. Кібенко В. Ю. УркевичН. П. ЛященкоО. Г. Яновська

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...