Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 908/2436/18 : Господарські справи (до 01.01.2019); Укладення, зміни, розірвання, виконання договорів (правочинів) та визнання їх недійсними, зокрема:; Визнання договорів (правочинів) недійсними; інші договори.
Надіслано для оприлюднення: 14.03.2019. Зареєстровано: 15.03.2019. Забезпечено надання загального доступу: 18.03.2019.
Дата набрання законної сили: 15.10.2019
Результат оскарження 15.10.2019 Центральний апеляційний господарський суд: залишено рішення місцевого суду без змін, а скаргу без задоволення
Номер судового провадження: 33/103/18

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 номер провадження справи  33/103/18   
		     
		ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ
		РІШЕННЯ
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		05.03.2019                                                                                            Справа №  908/2436/18
		 
		За позовом: Національного антикорупційного бюро України (03035, м. Київ, вул. Василя Сурикова, 3)
		до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю "Токмак Солар Енерджі" (71708, м. Токмак Запорізької області, вул. Гоголя, 201-А)
		про визнання угоди недійсною, 
		 
		Суддя  Мірошниченко М.В.  
		Секретар судового засідання Хилько Ю.І.
		 
		За участю представників сторін:
		від позивача: Цибуля О.В. - довіреність № 127  від 31.10.2018 р.;
		від відповідача: не з'явився;
		вільний слухач: ОСОБА_2 - паспорт серія НОМЕР_6, виданий Ленінським РВ УМВС України в Запорізькій області 10.11.2010 р. 
		 
		СУТНІСТЬ СПОРУ:
		 
		В господарський суд Запорізької області надійшла позовна заява (вих. № 01-230/41731 від 07.11.2018 р.) Національного антикорупційного бюро України до Товариства з обмеженою відповідальністю "Токмак Солар Енерджі" про визнання недійсним договору позики від 20.07.2012 р.,  укладеного між Приватним підприємством "Компанія "Пріма-Транс" (ідентифікаційний код 34501289) та ТОВ "Токмак Солар Енерджі" (ідентифікаційний код 37581105). 
		Згідно з Витягом з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 16.11.2018 р., присвоєно єдиний унікальний номер судової справи 908/2436/18 та визначено до розгляду судді Мірошниченко М.В.
		Ухвалою господарського суду Запорізької області від 20.11.2018 р. суддею Мірошниченко М.В. позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі № 908/2436/18 за правилами загального позовного провадження; справі присвоєно номер провадження 33/103/18; судове засідання призначено на  17.12.2018 р.   
		Ухвалою суду від 10.12.2018 р. відмовлено у задоволенні клопотання Національного антикорупційного бюро України про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції.
		Ухвалою суду від 17.12.2018 р., на підставі ч. 2 ст. 183 ГПК України, підготовче засідання  відкладено на 15.01.2019 р.
		Ухвалою суду від 17.12.2018 р. відмовлено у задоволенні клопотання Національного антикорупційного бюро України про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції.
		Ухвалою суду від 15.01.2019 р. на підставі ч. 3 ст. 177 ГПК України з власної ініціативи суду продовжено строк підготовчого провадження на 30-ть днів до 19.02.2019 р. включно, на підставі ч. 4 ст. 183 ГПК України оголошено перерву у підготовчому засіданні до 06.02.2019 р.
		Ухвалою суду від 24.01.2019 р. відмовлено у задоволенні клопотання Національного антикорупційного бюро України про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції.
		15.01.2019 р. до господарського суду Запорізької області від Товариства з обмеженою відповідальністю "Токмак Солар Енерджі" надійшло письмове клопотання  про залишення без розгляду позовної заяви Національного антикорупційного бюро України до Товариства з обмеженою відповідальністю "Токмак Солар Енерджі" про визнання недійсним договору позики від 20.07.2012 р.,  укладеного між Приватним підприємством "Компанія "Пріма-Транс" та ТОВ "Токмак Солар Енерджі".  
		Ухвалою господарського суду Запорізької області від 06.02.2019 р. клопотання  Товариства з обмеженою відповідальністю "Токмак Солар Енерджі" про залишення позовної заяви без розгляду залишено судом без задоволення.
		Ухвалою господарського суду Запорізької області від 06.02.2019 р. підготовче провадження у справі № 908/2083/18 закрито, справу призначено до судового розгляду по суті  на 05.03.2019 р.
		Ухвалою суду від 20.02.2019 р. відмовлено у задоволенні клопотання Національного антикорупційного бюро України про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції.
		У судове засідання 05.03.2019 р. з'явився представник позивача, який підтримав позовні вимоги, просив позов задовольнити. 
		Відповідно до ч. 1  ст. 222 Господарського процесуального кодексу України      здійснювалося фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу: програмно-апаратного комплексу "Оберіг".
		Представник відповідача у судове засідання 05.03.2019 р. з розгляду справи по суті не з'явився.
		05.03.2019 р. від відповідача, за підписом представника відповідача адвоката Грекова Д.В., надійшла письмова заява про повідомлення суду про причини неявки в судове засідання та відкладення судового засідання. У заяві викладено клопотання про відкладення судового засідання на інший день. В обґрунтування клопотання адвокат посилався на робочу зайнятість у призначений судом час (перебування на слідчих діях в якості захисника), а також підготовкою та прийняття участі у призначений день в іншому судовому процесі в Запорізькому окружному адміністративному суді у справі № 280/5178/18 за позовами громадян до виконавчого комітету Енергодарської міської ради Запорізької області, інтереси якого представляє адвокат.
		Відповідно до ч. 2 ст. 42 ГПК України учасники справи зобов'язані: виявляти повагу до суду та до інших учасників судового процесу; сприяти своєчасному, всебічному, повному та об'єктивному встановленню всіх обставин справи; з'являтися в судове засідання за викликом суду, якщо їх явка визнана судом обов'язковою. 
		Згідно ч. 1 ст. 43 ГПК України  учасники судового процесу та їх представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.
		Відповідач є юридичною особою та відповідно до ч. 3 ст. 56 ГПК України може брати участь у справі через свого керівника або члена виконавчого органу, уповноваженого діяти від її імені відповідно до закону, статуту, положення (самопредставництво юридичної особи), або через представника. Відповідно, відповідач не позбавлений можливості представляти свої інтереси у судовому процесі шляхом самопредставництва, або через іншого представника.  
		Суд враховує, що у судових засідання 15.01.2019 р. та 06.02.2019 р. відповідача, окрім адвоката Грекова Д.В., також представляв адвокат Джамбов П.С.
		Приймаючи до уваги встановлені ст. 195 ГПК України строки розгляду справи по суті, суд відмовляє у клопотанні відповідача про відкладенні розгляду справи.
		Неявка представника відповідача у судове засідання визнається судом неповажною.
		Відповідно до п. 1 ч. 3 ст. 202 ГПК України, якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки.
		Суд визнав можливим розглянути справу за відсутності відповідача. 
		У судовому засіданні 05.03.2019 р. справу розглянуто, оголошено та підписано вступну та резолютивну частини  рішення. 
		Позовні вимоги мотивовані наступним. Під час здійснення досудового розслідування у кримінальному провадженні № 52017000000000617 від 14.09.2017 р. з попередньою правовою кваліфікацією за ч. 5 ст. 191 КК України, позивачем встановлено, що 20.07.2012 р. між ПП «Компанія «Пріма-Транс», як позичкодавцем, та відповідачем, як позичальником, укладено договір позики, предметом якого є товарно-матеріальні цінності, визначені родовими ознаками. 01.09.2012 р. між ПП «Компанія «Пріма-Транс» та відповідачем підписано акт приймання-передачі ТМЦ, за яким відповідач отримав від ПП «Компанія «Пріма-Транс» у власність визначений перелік речей, зокрема, безкаркасні сонячні аморфно-мікрокристалічні кремнієві модулі  NAE125G5 у кількості 29540 шт. та полікристалічні кремнієві фотогальванічні модулі NDR245А5 у кількості 9984 шт. За твердженням позивача, оспорюваний договір з боку ПП «Компанія «Пріма-Транс» підписано не уповноваженою особою, майно, що є предметом вказаного договору, не могло бути в наявності та власності ПП «Компанія «Пріма-Транс», оскільки вказана юридична особа протягом 2006-2014 років не здійснювала жодних операцій з імпорту на митну територію України сонячних модулів.  Таким чином договір позики суперечить ст. 319 ЦК України. Позивач вважає вказаний договір фіктивним, оскільки сторонами його було вчинено без наміру створення правових наслідків за правочином (без реального надання позики) та з усвідомленням того, що договір позики не буде виконуватись, при цьому переслідуючи інші цілі, аніж ті, що передбачалися договором. А саме: створення уявлення про наявність у відповідача генеруючих потужностей, які б дозволяли здійснити коригування потужності сонячної електростанції відповідача до 10 МВт та у подальшому встановити «зелений» тариф для відповідача з коефіцієнтом 4,8 шляхом прийняття НКРЕ відповідного рішення та, як наслідок, безпідставного отримання грошових коштів від ДП «Енергоринок» за завищеним тарифом. Сторонами у договорі позики дату його укладення визначено саме 20.07.2012 р. з огляду на норми ч. 12 ст. 17-1 Закону України «Про електроенергетику», оскільки у разі введення в експлуатацію «ІІІ-го пускового комплексу сонячної електростанції» відповідачем після 01.01.2013 р. (що відбулося насправді) були б відсутні підстави для затвердження «зеленого» тарифу з вказаним вище коефіцієнтом - 4,8 на цей пусковий комплекс, оскільки питома вага сировини, матеріалів, основних засобів, робіт та послуг українського  походження у вартості будівництва зазначеного об'єкту електроенергетики становить 21,318%, а сам об'єкт збудований після 01.04.2013 р. Сторони договору повинні були усвідомлювати, що укладення спірного договору призведе до безпідставного та протиправного збільшення відповідачу коефіцієнту за «зеленим» тарифом до 8,64 та, як наслідок, заволодіння відповідачем грошовими коштами, сплаченими ДП «Енергоринок» за відповідним договором, однак не відмовилися від наміру укласти спірний договір, а отже допускали настання протиправних наслідків, договір позики від 20.07.2012 р. суперечить інтересам держави та суспільства. Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач посилався на ст.ст. 11, 92, 203, 207, 215, 228, 234, 237, 319, 1046 ЦК України, ст.ст. 1, 16, 17 Закону України «Про Національне антикорупційне бюро України», ст. 10 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань», ст.ст. 1, 17-1 Закону України «Про електроенергетику».
		Представники відповідача у судових засіданнях проти позову заперечували. У письмовому відзиві на позовну заяву (вих. б/н від 12.12.2018 р.), який надійшов до суду 14.12.2018 р., та письмовому запереченні (вих. б/н від 14.01.2019 р.), яке надійшло до суду 15.01.2019 р. зазначено таке. Відповідач вважає, що у позивача відсутні повноваження на звернення до суду з даним позовом. Вимоги антикорупційного органу, на думку відповідача, ґрунтуються виключно на припущенні щодо абстрактного порушення права держави та тлумаченні на власний розсуд норм законодавства. Правовідносини, які склалися між ТОВ "Токмак Солар Енерджі" та ПП «Компанія «Пріма-Транс» носять приватноправовий характер, жодним чином не порушують інтереси держави, не мають корупційних ознак, тому НАБУ не має права звертатися до суду з таким позовом. Позивачем не доведено, що відповідач, підписуючи договір зі своєї сторони, знав чи за всіма обставинами не міг не знати про те, що оспорюваний правочин підписувався ОСОБА_5 з перевищенням повноважень. Так, на виконання вимог умов спірного договору позики, позикодавець передав предмет договору позики в повному обсязі відповідачу, що підтверджується актом прийому-передачі від 01.09.2012 р. Разом з тим, на виконання своїх зобов'язань, визначених п. 5.1 та п. 5.2 договору, відповідачем було придбано та згодом повернуто ПП «Компанія «Пріма-Транс» аналогічні товарно-матеріальні цінності, що засвідчується відповідними актами приймання-передачі ТМЦ від 31.08.2013 р., 30.09.2013 р., 30.10.2013 р., 30.07.2013 р., 05.07.2013 р. та 28.12.2013 р. Вказані документи підписані зі сторони позикодавця ОСОБА_5, який станом на дату складання цих документів, був директором ПП «Компанія «Пріма-Транс», тобто мав усі належні повноваження для представництва інтересів компанії та укладення від її імені будь-яких правочинів. Більш того, сторони підтвердили належне виконання зобов'язань за договором, склавши акт звіряння взаємних розрахунків за період з  01.09.2012 р. по 31.12.2013 р. між ТОВ «Токмак Солар Енерджі» та ПП «Компанія «Пріма-Транс». Вказаний документ підписаний головним бухгалтером та директором ТОВ «Токмак Солар Енерджі», а також директором ПП «Компанія «Пріма-Транс» ОСОБА_5 Виходячи із викладеного, оспорюваний договір, після його підписання, був схвалений зі сторони ПП «Компанія «Пріма-Транс» шляхом прийняття його до виконання. Відповідач не погоджується з твердженням позивача про фіктивність оспорюваного правочину, вказує, що встановити відсутність електрогенеруючого обладнання на території України і, як наслідок, у володінні ПП «Компанія «Пріма-Транс», на підставі даних АСМО «Інспектор» щодо операцій з імпорту товарів на територію України за кодами УКТЗЕД від 8541000000 до 8542000000 протягом 2010-2014 років не видається можливим. Враховуючи, що позивач звернувся із позовом про визнання недійсним договору, одна ізсторін якого на даний час ліквідована, не видається можливим встановити звідки та за яких обставин ПП «Компанія «Пріма-Транс» отримало у власність відповідне генеруюче обладнання, оскільки це стосувалось лише його господарської діяльності. Натомість відповідач стверджує, що вказане обладнання було отримано ним за договором позики і встановлено на III ПК СЕС у с. Нове Запорізької області саме у 2012 році. Виконання робіт на СЕС 6МВт було завершено 17.12.2012 р., у зв'язку із чим Інспекцією Державного архітектурно-будівельного контролю у Запорізькій області посвідчено Декларацію про готовність об'єкту до експлуатації від 25.12.2012 р. 17.12.2012 р. ТОВ «Запорізьке міжміське бюро технічної інвентаризації» було виготовлено технічний паспорт на комплекс будівель та споруд сонячної електростанції, ІІІ пусковий комплекс потужністю 6 МВт. На підставі декларації та технічного паспорта проведено реєстрацію права власності на об'єкт нерухомості - Сонячна Електрична станція ІІІ пусковий комплекс потужністю 6 МВт. На думку відповідача, зазначені обставини свідчать про те, що укладаючи договір позики із ПП «Компанія «Пріма-Транс», ТОВ «Токмак Солар Енерджі» не лише було зацікавлено в реальному настанні наслідників, що ним обумовлені, а і фактично його виконало та використало обладнання, що було передано за вказаним договором у своїй господарській діяльності. Просив суд у позові відмовити.
		03.01.2019 р. від позивача надійшла письмова відповідь на відзив, в якому зазначено про безпідставність та необґрунтованість доводів відповідача, викладених у відзиві на позовну заяву.
		15.01.2019 р. від відповідача до суду надійшла письмова заява по застосування строків позовної давності. У заяві відповідач зазначив, що строк позовної давності починає відлік з 21.07.2012 р., оскільки договір був укладений 20.07.2012 р. Вважає, що строк, у межах якого позивач міг звернутися до суду про визнання договору недійсним сплив, тому у разі встановлення судом ймовірного порушення позивача, у задоволенні позову необхідно відмовити. Обґрунтовуючи заяву ст.ст. 256, 258 ЦК України просив застосувати строк позовної давності до вимог НАБУ щодо визнання недійсним договору позики від 20.07.2012 р.
		Розглянувши матеріали справи, вислухавши пояснення представників сторін, суд
		 
		ВСТАНОВИВ:
		 
		Як свідчать матеріали справи та не оспорюється сторонами, 20.07.2012 р. між Приватним підприємством «Компанія «Пріма-Транс» (позикодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Токмак Солар Енерджі» (позичальник) був укладений договір позики, відповідно до умов якого (п. 1.1) в порядку та на умовах визначених цим договором, позикодавець передає у власність позичальнику речі, у розмірі, визначеному у п. 2.1 цього договору (надалі іменується «позика»), а позичальник зобов'язується повернути позику у визначений цим договором строк.
		Згідно п. 2.1 договору позики, у позику передаються товарно-матеріальні цінності (надалі - ТМЦ), визначені родовими ознаками, відповідно до акту приймання-передачі ТМЦ, що є невід'ємною частиною даного договору.
		Відповідно до п.п. 3.1, 3.2 договору, позика передається у безготівковій формі платіжним дорученням шляхом перерахування відповідних грошових коштів на поточний рахунок позичальника, або згідно акту приймання-передачі товарно-матеріальних цінностей. Позика вважається переданою позичальникові в момент зарахування позики на поточний рахунок позичальника, або підписанням акту приймання-передачі ТМЦ.
		Строк позики становить 500 календарних днів з моменту підписання акту приймання-передачі ТМЦ та може бути продовжений за домовленістю сторін (п.п. 4.1-4.2 договору позики).
		У п. 5.1 договору сторони встановили, що після закінчення строку, визначеного в п. 4.1 договору, позичальник зобов'язується протягом 1 календарного дня повернути позикодавцеві позику або продовжити строк позики згідно п. 4.2.
		Згідно п. 5.3 договору, позика вважається повернутою позикодавцеві в момент підписання акту приймання-передачі ТМЦ та фактичного повернення ТМЦ в належному стані.
		Договір вважається укладеним і набирає чинності з моменту передання позики (ТМЦ) позичальникові відповідно до акту приймання-передачі ТМЦ. Строк цього договору починає свій перебіг у момент, визначений у п. 6.1 цього договору, та закінчується зі спливом строку, зазначеного у п. 4.1 договору (п.п. 6.1-6.2 договору позики).
		01.09.2012 р. між Приватним підприємством «Компанія «Пріма-Транс» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Токмак Солар Енерджі» підписаний акт приймання-передачі ТМЦ, відповідно до якого позикодавець передав у власність  позичальника товарно-матеріальні цінності згідно з наведеним переліком. Зокрема, передані безкаркасні сонячні аморфно-мікрокристалічні кремнієві модулі  NAE125G5 у кількості 29540 шт. та полікристалічні кремнієві фотогальванічні модулі NDR245А5 у кількості 9984 шт.
		05.07.2013 р., 30.07.2013 р., 31.08.2013 р., 30.09.2013 р., 30.10.2013 р. та 28.12.2013 р. між Товариством з обмеженою відповідальністю «Токмак Солар Енерджі» та Приватним підприємством «Компанія «Пріма-Транс» підписано акти приймання-передачі ТМЦ, згідно з якими позичальником на виконання умов договору позики від 20.07.2012 р. передано, а позикодавцем прийнято обладнання та матеріали згідно переліку, у т.ч. безкаркасні сонячні аморфно-мікрокристалічні кремнієві модулі  NAE125G5 у кількості 29540 шт. та полікристалічні кремнієві фотогальванічні модулі NDR245А5 у кількості 9419 шт.
		Між вказаними сторонами був підписаний акт взаємних розрахунків за період з 01.09.2012 р. по 31.12.2013 р. за договором позики б/н від 20.07.2012 р. У акті зазначено, що станом на 31.12.2015 р. договір позики б/н від 20.07.2012 р. було виконано у повному обсязі, а саме: обладнання і матеріальні цінності, які було позичено на загальну суму 57093566,36 грн., у тому числі генеруюче обладнання: безкаркасні сонячні аморфно-мікрокристалічно-кремнієві тонкоплівкові модулі у кількості 29540 шт., полікристалічні кремнієві фотогальванічні модулі у кількості 9419 шт. та центральні інвентори в кількості 60 шт. залишаються у власності ТОВ «Токмак Солар Енерджі». ТОВ «Токмак Солар Енерджі» було повернуто ПП «Компанія «Пріма-Транс» ідентичне за родовими ознаками обладнання та матеріалами в тій же кількості та тієї ж якості, відповідно до умов договору позики б/н від 20.07.2012 р.
		Згідно витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань за № 1004671051, сформованого на запит господарського суду Запорізької області станом на 20.11.2018 р., Приватне підприємство «Компанія «Пріма-Транс» (код ЄДРПОУ: 34501289) припинено за рішенням засновників, про що 31.07.2014 р. до державного реєстру внесено відповідний запис за номером 11031110008014222; дані про юридичних осіб, правонаступником яких є вказана юридична особа, у реєстрі відсутні.
		Як зазначає у позові позивач, про укладення 20.07.2012 р. між Приватним підприємством «Компанія «Пріма-Транс» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Токмак Солар Енерджі» договору позики йому стало відомо у процесі здійснення досудового розслідування у кримінальному провадженні № 52017000000000617 від 14.09.2017 р. з попередньою правовою кваліфікацією за ч. 5 ст. 191 КК України. Позивач вважає, що вказаний договір підлягає визнанню недійсним в судовому порядку, як такий, що укладений особою, яка не мала необхідного обсягу цивільної дієздатності (ч. 2 ст. 203 ЦК України), суперечить положенням ст. 319 ЦК України (укладений особою, яка не була власником майна), не спрямований на реальне настання правових наслідків (фіктивний правочин) та суперечить інтересам держави та суспільства.
		Проаналізувавши норми чинного законодавства, оцінивши докази та дослідивши матеріали справи, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню, виходячи з такого. 
		Відповідно до ч. 2 ст. 4 ГПК України юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
		За приписами ч. 1 ст. 5 даного Кодексу здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
		За ч. 1 ст. 1 Закону України "Про Національне антикорупційне бюро України" Національне антикорупційне бюро України є державним правоохоронним органом, на який покладається попередження, виявлення, припинення, розслідування та розкриття корупційних правопорушень, віднесених до його підслідності, а також запобігання вчиненню нових. Завданням Національного бюро є протидія кримінальним корупційним правопорушенням, які вчинені вищими посадовими особами, уповноваженими на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, та становлять загрозу національній безпеці. 
		Статтею 16 вказаного Закону до обов'язків Національного бюро віднесено, зокрема, здійснення досудового розслідування кримінальних правопорушень, віднесених законом до його підслідності, а також проведення досудового розслідування інших кримінальних правопорушень у випадках, визначених законом.
		Судом встановлено та не заперечується сторонами, що на час звернення до господарського суду з даним позовом, Національним антикорупційним бюро України здійснювалося досудове розслідування у кримінальному провадженні 52017000000000617 за попередньою правовою кваліфікацією за ч. 5 ст. 191 КК України. 
		Згідно п. 13 ч. 1 ст. 17 Закону України "Про Національне антикорупційне бюро України" Національному бюро та його працівникам для виконання покладених на них обов`язків надається право за наявності підстав, передбачених законом, подавати до суду позови про визнання недійсними угод у порядку, встановленому законодавством України.
		За Конвенцією ООН проти корупції (ратифікована Законом України від 18.10.2006 р. № 251-V), зокрема, в частині забезпечення проведення ефективної скоординованої політики протидії корупції (ч. 1 ст. 5), надання такому органу (створеному з метою протидії корупції) можливості виконувати свої функції ефективно (ч. 2 ст. 6), запобігання зловживанню процедурами, які регулюють діяльність приватних юридичних осіб (п.d ч. 2 ст. 12), то попередження, припинення, розслідування та розкриття корупційних правопорушень в публічній і приватній сферах суспільних відносин є пріоритетним завданням держави України, а відтак наявність ознак такого правопорушення у відповідному правочині є порушенням інтересів держави.
		Відтак, позивач звернувся до господарського суду як державний правоохоронний орган в силу наданого йому законом, зокрема п. 13 ч. 1 ст. 17 Закону України "Про Національне антикорупційне бюро України", права. 
		Частина 1 статті 202 Цивільного кодексу України дає визначення правочину, як дії особи, спрямованої на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
		Цивільний кодекс України (ст. 204) установлює презумпцію правомірності правочину, а саме - правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом, або якщо він не визнаний судом недійсним. 
		Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.
		Заявляючи позов про визнання недійсним договору, позивач має довести наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними і настанням відповідних наслідків.
		Відповідність чи невідповідність правочину вимогам закону має оцінюватися господарським судом стосовно законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину.
		Згідно ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
		Відповідно до ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам (ч. 1). Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності (ч. 2). Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі (ч. 3). Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом (ч. 4). Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним (ч. 5). Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей (ч. 6).
		Оскаржуваний договір за своїм правовим змістом є договором позики.
		У відповідності до ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. 
		Відповідно до ст. 92 ЦК України юридична особа набуває цивільних прав та обов'язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону. У випадках, встановлених законом, юридична особа може набувати цивільних прав та обов'язків і здійснювати їх через своїх учасників. Орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов'язана діяти в інтересах юридичної особи, добросовісно і розумно та не перевищувати своїх повноважень.
		Управління товариством здійснюється його органами (ч. 1 ст. 97 ЦК України).
		Згідно з ч. 2 ст. 207 ЦК України правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства.
		Згідно з ч. 2 ст. 203 ЦК України особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.
		У відповідності до ст. 1 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань» єдиний державний реєстр юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань - єдина державна інформаційна система, що забезпечує збирання, накопичення, обробку, захист, облік та надання інформації про юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадські формування, що не мають статусу юридичної особи.
		Згідно ст. 10 даного Закону, якщо документи та відомості, що підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, внесені до нього, такі документи та відомості вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою.
		Відповідно до ч. 2 ст. 9 вказаного Закону в Єдиному державному реєстрі містяться такі відомості про юридичну особу, крім державних органів і органів місцевого самоврядування як юридичних осіб: п. 13) відомості про керівника юридичної особи, а за бажанням юридичної особи - також про інших осіб, які можуть вчиняти дії від імені юридичної особи, у тому числі підписувати договори, подавати документи для державної реєстрації тощо, дані про наявність обмежень щодо представництва юридичної особи.
		Згідно з текстом договору позики від 20.07.2012 р., договір від ПП «Компанія «Пріма-Транс» укладений та підписаний директором ОСОБА_5, який, як зазначено у договорі, діє на підставі статуту.
		Відповідач не оспорив той факт, що договір був підписаний та укладений від імені ПП «Компанія «Пріма-Транс» саме ОСОБА_5
		При цьому, як слідує з витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань за № 1003877121, зробленого станом на 20.07.2012 р. (на дату укладення оспорюваного договору позики) стосовно юридичної особи Приватного підприємства «Компанія «Пріма-Транс» (код ЄДРПОУ: 34501289), підписантом та керівником даної юридичної особи вказано ОСОБА_6.
		Аналогічні відомості містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань станом на 01.09.2012 р. (станом на дату підписання акта приймання-передачі ТМЦ за договором позики) та станом на 09.04.2013 р.
		Відповідно до витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань за № 1003878782, зробленого станом на 10.04.2013 р., підписантом та керівником Приватного підприємства «Компанія «Пріма-Транс» зазначено ОСОБА_5 з 09.04.2013 р.
		Відтак, договір позики від 20.07.2012 р. укладений Приватним підприємством «Компанія «Пріма-Транс» за відсутності необхідного обсягу цивільної дієздатності, (не уповноваженою особою), що є підставою для визнання такого договору недійсним.
		Відповідач, заперечуючи проти позову в цій частині, посилається на ч. 3 ст. 10 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань» відповідно до якої, якщо відомості, що підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, не внесені до нього, вони не можуть бути використані у спорі з третьою особою, крім випадків, коли третя особа знала або могла знати ці відомості.
		Суд відхиляє дані заперечення відповідача, оскільки останнім відповідно до положень ст.ст. 76, 77 ГПК України дана обставина не доведена належними доказами. Зокрема, відповідачем не подано доказів того, що ОСОБА_5 був директором (керівником) Приватного підприємства «Компанія «Пріма-Транс» чи-то уповноваженим представником підприємства станом на дату укладення та підписання ним договору позики від 20.07.2012 р.
		Крім того, суд приймає до уваги, що дані Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань є відкритими і загальнодоступними та відповідач не був позбавлений можливості скористатися цими даними на момент укладення оспорюваного правочину.
		Підписання ОСОБА_5 актів приймання-передачі ТМЦ від 31.03.2013 р., 30.09.2013 р., 30.10.2013 р., 30.07.2013 р., 05.07.2013 р., 28.12.2013 р. та акту звіряння  не може свідчити про наступне схвалення юридичною особою ПП «Компанія «Пріма-Транс» правочину. 
		Відповідно до ч. 5 ст. 203 ЦК України правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
		Згідно ст. 234 ЦК України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним.
		У відповідності з роз'ясненнями, що викладені у пункті 3.11 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 р. № 11 «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними» фіктивний правочин (стаття 234 ЦК України) є недійсним незалежно від мети його укладення, оскільки сторони не мають на увазі настання правових наслідків, що породжуються відповідним правочином. Таким може бути визнаний будь-який правочин, в тому числі нотаріально посвідчений. Якщо сторонами не вчинено ніяких дій на виконання фіктивного правочину, господарський суд приймає рішення лише про визнання фіктивного правочину недійсним без застосування будь-яких наслідків. У разі коли на виконання правочину було передано якесь майно, такий правочин не може розцінюватися як фіктивний. Саме лише невчинення сторонами тих чи інших дій на виконання правочину не означає його фіктивності. Визнання фіктивного правочину недійсним потребує встановлення господарським судом умислу його сторін. З урахуванням того, що фіктивний правочин не спрямований на набуття, зміну чи припинення цивільних прав та обов'язків, він не створює цивільно-правових наслідків незалежно від того, чи він був визнаний судом недійсним. У розгляді відповідних справ суд має враховувати, що ознака фіктивності має бути притаманна діям усіх сторін правочину. Якщо хоча б одна з них намагалася досягти правового результату, то даний правочин не може визнаватися фіктивним. Позивач, який вимагає визнання правочину недійсним, повинен довести, що всі учасники правочину не мали наміру створити правові наслідки на момент його вчинення. Встановивши у розгляді справи, що певний правочин вчинено з метою приховати інший правочин (удаваний правочин), господарський суд на підставі частини другої статті 235 ЦК України має виходити з того, що сторонами вчинено саме той правочин, який вони мали на увазі, і розглянути справу по суті із застосуванням правил, що регулюють цей останній правочин. Якщо він суперечить закону, господарський суд має прийняти рішення про визнання його недійсним із застосуванням, за необхідності, відповідних правових наслідків.
		Відтак, для визнання правочину фіктивним необхідно встановити наявність умислу усіх сторін правочину. У разі, якщо на виконання правочину було передано майно, такий правочин не може бути кваліфікований як фіктивний.
		Фіктивний правочин характеризується тим, що сторони вчиняють такий правочин лише для вигляду, знаючи заздалегідь, що він не буде виконаним; вчиняючи фіктивний правочин, сторони мають інші цілі, ніж ті, що передбачені правочином. Фіктивним може бути визнаний будь-який правочин, якщо він не має на меті встановлення правових наслідків.
		Ознака вчинення його для вигляду повинна бути властива діям обох сторін правочину. Якщо одна сторона діяла лише для вигляду, а інша намагалася досягти правового результату, такий правочин не може бути фіктивним.
		Такий самий правовий висновок викладений і у постанові Верховного Суду від 14.03.2018 р. у справі № 363/502/15-ц.
		Позивач, як зазначено вище, стверджує, що майно: безкаркасні сонячні аморфно-мікрокристалічні кремнієві модулі  NAE125G5 у кількості 29540 шт. та полікристалічні кремнієві фотогальванічні модулі NDR245А5 у кількості 9984 шт., які є предметом оспорюваного договору позики від 20.07.2012 р., не перебували у власності та розпорядженні ПП «Компанія «Пріма-Транс», а відтак не передавалися відповідачу.
		Відповідно до ч. 1 ст. 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.
		Згідно ч.ч. 1, 2 ст. 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.          
		З матеріалів справи слідує, що старшим детективом Національного бюро Спічак І.В. 03.11.2017 р. проведено огляд речей та документів Автоматизованої системи митного оформлення «Інспектор» (далі - АСМО «Інспектор»), про що складений протокол огляду. 
		У ході огляду відомостей з АСМО «Інспектор» проведено пошук в меню оформлених ВМД даних щодо проведення ПП «Компанія «Пріма-Транс» експортно-імпортних операцій за період: 01.01.2010 р. - 31.12.2014 р. За результатами вказаного пошуку відомості в АСМО «Інспектор» відсутні. У ході огляду відомостей з АСМО «Інспектор» за 2010-2014 роки по ПП «Компанія «Пріма-Транс» встановлено, що ПП «Компанія «Пріма-Транс» протягом вищевказаного періоду не здійснювало жодних операцій з імпорту на митну територію України товарів, робіт та послуг, у т.ч. сонячних модулів типу Sharp NAE 125G5 та типу Sharp NDR245A5.
		У ході аналізу даних з АСМО «Інспектор» щодо операцій з імпорту товарів на митну територію України за кодами УКТЗЕД від 8541 00 00 00 до 8542 00 00 00 встановлено, що протягом 2010-2014 років на митну територію України імпортовано безкаркасних сонячних аморфно-мікрокристалічно-кремнієвих тонкоплівних модулів  NAE125G5 потужністю 125 Вт у кількості 34580 од. та полікристалічних кремнієвих фотогальванічних модулів NDR245А5 потужністю 245 Вт у кількості 20304 од. наступними суб'єктами господарювання: ТОВ «Токмак Солар Енерджі» модулів NAE125G5 - 34580 од.; ТОВ «Токмак Солар Енерджі»  модулів NDR245А5 - 11424 од., ТОВ «Бі Енерджетікс» - 8640 од., ТОВ «Еліос Стратегія» - 240 од.
		Також з матеріалів справи слідує, що старшим детективом Національного бюро Спічак І.В. 17.10.2018 р. проведено огляд речей та документів Автоматизованої системи митного оформлення «Інспектор» (далі - АСМО «Інспектор»), про що складений протокол огляду. 
		Під час огляду відомостей з АСМО «Інспектор» за 2006-2009 роки по ПП «Компанія «Пріма-Транс» встановлено, що ПП «Компанія «Пріма-Транс» протягом вищевказаного періоду не здійснювало жодних операцій з імпорту на митну територію України товарів, робіт та послуг, у т.ч. сонячних модулів типу Sharp NAE 125G5 та типу Sharp NDR245A5.
		За вказаних обставин, модулі типу NAE 125G5 та типу NDR245A5, які є предметом оскаржуваного договору позики, ввезені на митну територію України, зокрема відповідачем, після підписання акта приймання-передачі ТМЦ від 01.09.2012 р.
		З матеріалів справи не вбачається та відповідачем не доведено, що ПП «Компанія «Пріма-Транс» було власником модулів типу NAE 125G5 та типу NDR245A5, які є предметом оскаржуваного договору позики, та станом на момент укладення договору позики та підписання акту приймання-передачі ТМЦ взагалі мало у наявності вказане майно.
		Відповідно до ч. 1 ст. 207 ГК України, яка була чинною на момент укладення договору позики від 20.07.2012 р., господарське   зобов'язання,   що  не  відповідає  вимогам закону,  або вчинено з метою,  яка завідомо  суперечить  інтересам держави  і  суспільства,  або  укладено  учасниками  господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної  правосуб'єктності),  може  бути  на вимогу однієї із сторін,  або відповідного органу  державної  влади  визнано  судом недійсним повністю або в частині.
		Згідно зі ст. 1 Закону України «Про електроенергетику», який був чинним на момент укладення договору позики від 20.07.2012 р., "зелений" тариф  -  спеціальний тариф, за яким закуповується електрична енергія,  вироблена на об'єктах  електроенергетики,  що використовують  альтернативні  джерела  енергії (крім доменного та коксівного газів,  а з використанням гідроенергії - вироблена лише малими гідроелектростанціями.
		Статтею 17-1 даного Закону визначено, "зелений"  тариф  затверджується  національною  комісією,  що здійснює  державне  регулювання  у сфері енергетики, на електричну енергію,   вироблену   суб'єктами   господарювання   на   об'єктах електроенергетики, що використовують альтернативні джерела енергії (крім   доменного   та   коксівного   газів,   а  з  використанням гідроенергії - вироблену лише малими гідроелектростанціями).
		Коефіцієнт "зеленого" тарифу для електроенергії, виробленої з використанням  альтернативних  джерел  енергії,  встановлюється на рівні: 4,8 - для  електроенергії,  виробленої  з  енергії  сонячного випромінювання наземними об'єктами електроенергетики.
		Зазначений  порядок стимулювання виробництва електроенергії з альтернативних  джерел  енергії  для  об'єктів  електроенергетики, будівництво  яких  розпочате після 1 січня 2012 року та введених в експлуатацію до 1 січня 2013 року,  застосовується  за  умови,  що питома  вага  сировини,  матеріалів,  основних  засобів,  робіт та послуг українського походження у вартості будівництва відповідного об'єкта   електроенергетики,  що  виробляє  електричну  енергію  з використанням альтернативних джерел енергії,  становить  не  менше 15 відсотків,  для  об'єктів,  будівництво  яких  розпочате  після 1 січня 2012  року  та  введених  в  експлуатацію  після  1  січня 2013 року, - не менше 30 відсотків, для об'єктів, будівництво яких розпочате після 1 січня 2012 року та введених в експлуатацію після 1  січня  2014  року,  - не менше 50 відсотків.  Додатковою умовою застосування   зазначеного   порядку   стимулювання    виробництва електроенергії  з використанням енергії сонячного випромінювання є використання   на   об'єктах   електроенергетики,    введених    в експлуатацію після 1 січня 2013 року, сонячних модулів, у вартості виробництва яких питома вага матеріалів та  сировини  українського походження  становить  не менше ніж 30 відсотків,  а після 1 січня 2014 року - 50 відсотків.
		          Законом України від 20.11.2012 р. № 5485-VI «Про внесення змін до Закону України «Про електроенергетику» щодо стимулювання виробництва електроенергії з альтернативних джерел енергії» статтю 17-1 Закону викладено у новій редакції, якою передбачено, що коефіцієнт "зеленого" тарифу для електроенергії, виробленої з використанням альтернативних  джерел  енергії,  встановлюється  на рівні: 4,8 для об'єктів, введених в експлуатацію по 31.03.2013 р. включно та на рівні 3,5 для об'єктів, введених в експлуатацію у період з 01.04.2013 р. по 31.12.2014 р.
		          Постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері енергетики від 01.11.2012 р. № 1418 затверджено Товариству з обмеженою відповідальністю «ТОКМАК СОЛАР ЕНЕРДЖІ» «зелений» тариф на електричну енергію, вироблену на об'єктах електроенергетики, що використовують альтернативні джерела енергії, до 01.01.2030 р.
		Листом від 12.06.2013 р. вих. № 01/97 ТОВ «Токмак Солар Енерджі» звернулося до Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері енергетики стосовно збільшення встановленої потужності з 4 МВт до 10МВт у зв'язку з введенням в експлуатацію ІІІ-го пускового комплексу потужністю 6 МВт Сонячної електростанції. (с. Нове Токмацького району Запорізької області).
		Згідно листа Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері енергетики від 20.06.2013 р. вих. № 4113/12/47-13, НКРЕ 20.06.2013 р. було прийнято рішення щодо коригування встановленої електричної потужності ТОВ «Токмак Солар Енерджі» до 10 МВт.
		Рішенням НКРЕ від 22.08.2013 р. встановлений «зелений тариф» на відпуск електричної енергії ТОВ «Токмак Солар Енерджі».
		Як вбачається з листа ТОВ «Токмак Солар Енерджі» вих. № 01/142, останнє подало НКРЕ для затвердження «зеленого» тарифу, зокрема, копію декларації про початок виконання будівельних робіт та висновок щодо розгляду підтверджуючих документів по визначенню питомної ваги сировини, матеріалів, основних засобів, робіт та послуг українського походження у вартості будівництва об'єктів електроенергетики, що виробляють електричну енергію з використанням альтернативних джерел енергії - Будівництво сонячної електростанції потужністю 15МВт, ТОВ «Токмак Солар Енерджі» ІІІ пусковий комплекс потужністю 6МВт.
		Згідно висновку філії ДП «Укрдержбудекспертиза» в Запорізькій області № 08-0530013/КД-К, затвердженого 17.05.2013 р., питомна вага сировини, матеріалів, основних засобів, робіт та послуг українського походження у вартості будівництва об'єктів електроенергетики становить 21,318%.
		25.12.2012 р. Інспекцією державного архітектурно-будівельного контролю у Запорізькій області за № ЗП14312515071 зареєстровано декларацію про готовність об'єкта до експлуатації стосовно об'єкта: сонячна електростанція потужністю 15 МВт, ІІІ пусковий комплекс потужністю 6МВт, перелік інженерного обладнання: сонячні модулі типу Sharp NAE 125G5 та типу Sharp NDR245A5.
		Разом з тим, як вбачається з акту дешифрування місцевості № 0712 від 07.12.2017 р., зробленого ТОВ «Твіс-Інфо», станом на 24.02.2013 р. на місці розташування ІІІ пускового комплексу сонячної електростанції ТОВ «Токмак Солар Енерджі» відсутні будь-які зображення, які б вказували на проведення монтажних чи будь-яких інших робіт на ґрунтовному покриві. У той же час, 19.07.2013 р. вказаний комплекс знаходився у стадії проведення робіт по встановленню об'єктів.
		Як зазначив позивач та не спростував відповідач, продаж електроенергії ТОВ «Токмак Солар Енерджі», виробленої на ІІІ пусковому комплексі сонячної електростанції встановленою потужністю 6 МВт, здійснюється Державному підприємству «Енергоринок» за найвищим «зеленим» тарифом з коефіцієнтом 8,64 (коефіцієнт «зеленого» тарифу 4,8 х коефіцієнт для пікового періоду часу (для тризонної тарифної класифікації 1,8) як для об'єктів, будівництво яких розпочате після 01.01.2012 р. та введених в експлуатацію до 01.01.2013 р.
		Як вказано судом вище, відповідачем не доведено та з матеріалів справи не вбачається, що станом на день укладення договору позики від 20.07.2012 р. ПП «Компанія «Пріма-Транс» було власником майна: безкаркасних сонячних аморфно-мікрокристалічних кремнієвих модулів  NAE125G5 у кількості 29540 шт. та полікристалічних кремнієвих фотогальванічних модулів NDR245А5 у кількості 9984 шт.
		Таким чином, суд приходить до висновку, що вказане майно фактично не передавалося у власність відповідача та у сторін правочину був відсутній намір створити юридичні наслідки, оскільки, укладаючи оспорюваний правочин, сторони діяли лише для вигляду.
		Укладення договору, який за своїм змістом суперечить вимогам закону, оскільки не спрямований на реальне настання обумовлених ним правових наслідків, суперечить інтересам держави і суспільства,  є порушенням частин першої та п'ятої статті 203 ЦК України, що за правилами статті 215 цього Кодексу та статті 207 ГК України є підставою для визнання його недійсним відповідно до статей 228, 234 ЦК України.
		За таких обставин, суд вважає, що позовні вимоги Національного антикорупційного бюро України про визнання договору недійсним є правомірними, обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню повністю.
		Заперечення відповідача, викладені у письмових відзиві та запереченні на відповідь на відзив не спростовують висновків суду. Зокрема, свідоцтво про право власності на нерухоме майно: сонячна електростанція, ІІІ пусковий комплекс за адресою: Запорізька область, Токмацький район, с/рада Новенська, комплекс будівель і споруд № 2 видане 26.03.2013 р. Копія загального журналу робіт, наданого відповідачем, не може бути прийнята судом в якості достовірного та належного доказу. Оскільки не усі сторінки журналу містять нумерацію, також вбачаються суперечності даних, викладених у журналі. А саме: а.с. 19 т. 2 зазначені крайні дати: 16.04.2012 р., 20.04. та міститься нумерація журналу « 7», а.с. 21 т. 2 зазначені крайні дати: 04.05.2012 р., 06.09.2012 р. та міститься нумерація журналу « 8». При цьому на а.с. 20 т. 2 зазначені крайні дати: 23.04.2012 р., 03.05.2012 р. та нумерація журналу відсутні. Хоча саме ця сторінка журналу, згідно з датами виконання робіт, які на ній вказані, повинна містити нумерацію « 8». Крім того, відповідачем фактично наданий витяг з журналу робіт, оскільки згідно з записом у журналі (а.с. 17 т. 2) у журналі 50 пронумерованих і прошнурованих сторінок.
		Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain).
		Виходячи з принципів рівності та змагальності сторін, обов'язку доведення обставин, на які сторона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень, подання доказів у встановлений строк, відповідачем не спростовано належними та достатніми доказами позовних вимог позивача.
		Відповідач згідно з письмовою заявою просив застосувати до спірних правовідносин строк позовної давності.
		Відповідно до ст. 256 ЦК України    позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
		Відповідно до ст. 257 ЦК України  загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
		Згідно з ч. 1 ст. 261 ЦК України      перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
		Відповідно до ч.ч. 3, 4 ст. 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. 
		Як слідує з матеріалів дійсної справи, позивачу стало відомо про наявність договору позики від 20.07.2012 р. під час здійснення досудового розслідування у кримінальному провадженні № 52017000000000617 від 14.09.2017 р. Відповідачем даний факт не спростований.
		Враховуючи наведене, зважаючи на той факт, що у силу вимог Закону України "Про Національне антикорупційне бюро України" у Національного бюро є повноваження на подачу до суду позовів про визнання недійсними угод у порядку, встановленому законодавством України, перебіг строку позовної давності на звернення до суду про визнання недійсним договору позики від 20.07.2012 р. почався з 15.09.2017 р., оскільки саме з цього моменту, тобто з моменту здійснення досудового розслідування у кримінальному провадженні, позивач довідався або міг довідатися про порушення права або про особу, яка його порушила.
		Національне антикорупційне бюро України звернулося з позовом про визнання договору позики від 20.07.2012 р. недійсним 30.11.2018 р. (дата оформлення поштового відправлення), тобто у межах загальної позовної давності.
		Згідно ст. 129 ГПК України судовий збір у сумі 1762,00 грн. стягується з відповідача на користь позивача.
		Керуючись ст.ст. 129, 232, 233, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд
		 
		                                                                   ВИРІШИВ:
		 
		Позовні вимоги Національного антикорупційного бюро України до Товариства з обмеженою відповідальністю "Токмак Солар Енерджі" задовольнити.
		 
		Визнати недійсним договір позики від 20.07.2012 р.,  укладений між Приватним підприємством "Компанія "Пріма-Транс" (ідентифікаційний код 34501289) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Токмак Солар Енерджі" (ідентифікаційний код 37581105). 
		 
		Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Токмак Солар Енерджі" (71708, м. Токмак Запорізької області, вул. Гоголя, 201-А, код ЄДРПОУ 37581105) на користь Національного антикорупційного бюро України (03035, м. Київ, вул. Василя Сурикова, 3, код ЄДРПОУ 39751280) суму 1762 (одна тисяча сімсот шістдесят дві) грн. 00 коп. судового збору.
		 
		Відповідно  ст. 241 ГПК України   рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закритті апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
		Відповідно до ст.  256, пп. 17.5 п. 17 розділу   XI  Перехідних положень ГПК України   рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку до Центрального апеляційного господарського суду через господарський суд Запорізької області шляхом подачі апеляційної скарги протягом 20 днів з дня його проголошення.
		Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
		Повне судове рішення складено згідно з вимогами    ст. 238 ГПК України    та підписано - 14 березня 2019 р.
		 
		Рішення розміщується в Єдиному державному реєстрі судових рішень за веб-адресою у мережі Інтернет за посиланням: http://reyestr.court.gov.ua.
		 
		 
		                 Суддя                                                                   М.В. Мірошниченко

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...