Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 822/6200/15 : Адміністративні справи (з 01.01.2019); Справи, що виникають з відносин публічної служби, зокрема справи щодо; проходження служби, з них.
Надіслано для оприлюднення: 15.03.2019. Зареєстровано: 17.03.2019. Забезпечено надання загального доступу: 18.03.2019.
Дата набрання законної сили: 14.03.2019
Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		ПОСТАНОВА
		Іменем України
		 
		14 березня 2019 року 
		Київ
		справа №822/6200/15
		адміністративне провадження №К/9901/12361/18
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
		судді-доповідача  Білоуса О.В., 
		суддів  Желтобрюх І.Л., Стрелець Т.Г.,
		розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 на постанову Хмельницького окружного адміністративного суду від 22 грудня 2015 року (головуючий суддя Лабань Г.В.) та ухвалу Вінницького апеляційного адміністративного суду від 2 березня 2016 року (головуючий суддя Загороднюк А.Г., судді  Драчук Т.О., Полотнянко Ю.П.) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про зобов`язання вчинити певні дії,
		У С Т А Н О В И В:
		У грудні 2015 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Військової частини НОМЕР_1 , в якому просив зобов`язати відповідача здійснити йому виплату добових за час відрядження у розмірі 3540 грн.
		В обґрунтування позовних вимог зазначив, що позивач є військовослужбовцем та проходить військову службу у Військовій частині НОМЕР_1 з 3 серпня 2001 року. 
		Відповідно до наказу командира Військовій частині НОМЕР_1 від 6 липня 2015 року № 194 (по стройовій частині) ОСОБА_1 направлено у відрядження до Військової частини польова пошта НОМЕР_2 м. Дубно до окремого розпорядження. Всього тривалість безперервного відрядження склала 118 діб. Зазначає, що оплату добових (грошових коштів) за час перебування у відрядженні не було проведено, а тому просив суд постановити рішення, яким стягнути на його користь 3540 гривень.
		Постановою Хмельницького окружного адміністративного суду від 22 грудня 2015 року, залишеною без змін ухвалою Вінницького апеляційного адміністративного суду від 2 березня 2016 року, позов задоволено. Зобов`язано Військову частину НОМЕР_1 здійснити виплату ОСОБА_1 добових за час відрядження у розмірі 3540 грн.
		Не погодившись з ухваленими у справі судовими рішеннями першої та апеляційної інстанцій, Військова частина НОМЕР_1 звернулася до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального та процесуального права, просила рішення судів першої та апеляційної інстанцій скасувати, ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити. В обґрунтування вимог касаційної скарги відповідач звертає увагу суду на те, що відповідно до пункту 1.25 Інструкції про порядок відшкодування військовослужбовцям Збройних Сил України витрат на службові відрядження в межах України оплата добових за період перебування в розпорядженні не проводиться.
		Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 27 травня 2016 року відкрито касаційне провадження за вказаною касаційною скаргою.
		Справу згідно з Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 31 січня 2018 року передано для розгляду касаційної скарги колегії суддів Касаційного адміністративного суду у складі Білоуса О.В. (суддя-доповідач), Желтобрюх І.Л., Стрелець Т.Г.
		Заслухавши суддю-доповідача, переглянувши судові рішення в межах доводів і вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, колегія суддів дійшла висновку про відмову у задоволенні касаційної скарги.
		Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
		Судами встановлено, що ОСОБА_1 перебуває на військовій службі у Військовій частині НОМЕР_1 .
		Відповідно до наказу командира Військовій частині НОМЕР_1 від 6 липня 2015 року № 194 (по стройовій частині), капітана медичної служби ОСОБА_1 направлено у відрядження з 6 липня 2015 року терміном до окремого розпорядження у підпорядкування командира Військової частини польова пошта НОМЕР_2 м. Дубно з подальшим включенням до складу сил, які приймають безпосередню участь в антитерористичній операції, для виконання функціональних обов`язків начальника медичної служби  медичного пункту Військової частини польова пошта НОМЕР_2 .
		До постійного місця проходження військової служби з відрядження позивач прибув 31 жовтня 2015 року, що підтверджується витягом з наказу від 31 жовтня 2015 року № 313 (по стройовій частині).
		Факт перебування позивача у відрядженні з 6 липня 2015 року по 31 жовтня 2015 року у Військовій частині польова пошта НОМЕР_2 підтверджується довідкою Військової частини НОМЕР_1 від 7 грудня 2015 року № 434/2 та копією посвідчення про відрядження від 6 липня 2015 року № 481.
		Оплату добових (грошових коштів) за час перебування у відрядженні не було проведено. Вважаючи, що бездіяльністю відповідача порушено його права та інтереси, позивач звернувся з цим позовом до суду.
		Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції виходив з того, що позивач перебував у відрядженні у Військовій частині польова пошта НОМЕР_2 м. Дубно протягом 118 діб, внаслідок чого йому неправомірно не нараховано та не виплачено відповідачем добові витрати на відрядження.
		Зазначена позиція була підтримана Вінницьким апеляційним адміністративним судом, який переглянув постанову суду першої інстанції та залишив її без змін.
		Верховний Суд висновки судів попередніх інстанцій вважає вірними та такими, що зроблені на підставі правильно застосованих норм матеріального та процесуального права, та зазначає наступне.
		Згідно частини першої статті 9 Закону України від 20 грудня 1991 року №2011-XII Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей (далі - Закон №2011-XII), держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
		Відповідно до частини шостої статті 14 Закону №2011-XII, при виконанні службових обов`язків, пов`язаних з відрядженням в інші населені пункти, військовослужбовцям відшкодовуються витрати на відрядження в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
		 
		Згідно пункту 13 постанови Кабінету Міністрів України від 2 лютого 2011 року №98 Про суми та склад витрат на відрядження державних службовців, а також інших осіб, що направляються у відрядження підприємствами, установами та організаціями, які повністю або частково утримуються (фінансуються) за рахунок бюджетних коштів", особливості направлення у відрядження військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу, а також інших працівників органів внутрішніх справ, осіб рядового і начальницького складу, які проходять службу в Державній службі спеціального зв`язку та захисту інформації, органах і підрозділах цивільного захисту, визначаються за погодженням з Міністерством фінансів відповідно Міністерством оборони, Міністерством внутрішніх справ, Службою безпеки, Службою зовнішньої розвідки, Адміністрацією Державної прикордонної служби, Управлінням державної охорони, Адміністрацією Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації, а осіб начальницького складу Державної фельд`єгерської служби - Міністерством інфраструктури, працівників дипломатичної служби України, направленим у довготермінове відрядження, - Міністерством закордонних справ.
		Пунктом 1.1 розділу І Інструкції про порядок відшкодування військовослужбовцям Збройних Сил України витрат на службові відрядження в межах України, затвердженої наказом Міністра оборони України від 29 серпня 2011 року №530, зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 22 вересня 2011 року №1115/19853 (далі  Інструкція №530) визначено, що службовим відрядженням вважається поїздка військовослужбовця за розпорядженням командира або начальника на певний строк в іншу місцевість для виконання службового завдання поза пунктом постійного або тимчасового розквартирування військової частини (підрозділу), у якій військовослужбовець проходить службу. Для покриття особистих витрат під час відрядження військовослужбовцям здійснюються виплата добових та відшкодування витрат на наймання житлового приміщення, а також на проїзд до місця відрядження та назад.
		Пунктом 1.11 розділу І Інструкції №530 встановлено, що виплата добових та відшкодування витрат на наймання житлового приміщення проводяться за наявності на посвідченні про відрядження засвідчених печаткою відміток про дати прибуття військовослужбовця в пункт (пункти) відрядження та вибуття з нього (з них). Відмітки завіряються: у військових частинах - підписом командира військової частини або начальника штабу, а в установах, на підприємствах і в організаціях та інших органах виконавчої влади - підписом посадової особи, на яку покладено обов`язок відмічати посвідчення про відрядження.
		Разом з тим, згідно пункту 1.4 розділу І Інструкції №530 забороняється провадити виплату добових та відшкодовувати витрати на наймання житлового приміщення за посвідченнями про відрядження, виданими з порушенням порядку їх оформлення, встановленого законодавством України.
		Відповідно до пункту 1.12 розділу І вказаної Інструкції, за відсутності в посвідченні про відрядження засвідчених печаткою відміток про дати прибуття військовослужбовця в пункт (пункти) відрядження та вибуття з нього (з них) добові не виплачуються.
		Судами попередніх інстанцій встановлено, що посвідчення про відрядження відповідно до якого позивач вибув у відрядження 6 липня 2015 року та прибув з відрядження 31 жовтня 2015 року, відповідає вимогам Інструкції №530. Відхилень від порядку його оформлення судами не встановлено.
		Пунктом 1.16 розділу І Інструкції №530 визначено, що військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), направленим у відрядження одиночним порядком, крім відряджень, зазначених у пунктах 1.23 і 1.24 цієї Інструкції, за кожний день перебування у відрядженні в межах строків, передбачених пунктом 1.5 цієї Інструкції, і за час перебування в дорозі виплачуються добові в розмірах, установлених Кабінетом Міністрів України.
		Згідно пункту 1.5 Інструкції №530 відрядження, у тому числі для інспектування військ, проведення ревізій та перевірок господарської та фінансової діяльності військових частин, призначається на строк не більше 30 календарних днів з урахуванням часу перебування в дорозі.
		Відповідно до додатку 1 постанови Кабінету Міністрів України від 2 лютого 2011 року №98 Про суми та склад витрат на відрядження державних службовців, а також інших осіб, що направляються у відрядження підприємствами, установами та організаціями, які повністю або частково утримуються (фінансуються) за рахунок бюджетних коштів сума добових витрат на відрядження в межах України затверджена в розмірі 30 грн.
		Верховний Суд відхиляє доводи відповідача, в яких останній посилається на положення пункту 1.25 Інструкції № 530, згідно якого військовослужбовцям, які перебувають у розпорядженні відповідних командирів (начальників), оплата добових за період перебування в розпорядженні не проводиться, з огляду на наступне.
		Пункт 116 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, яке затверджено Указом Президента України від 10 грудня 2008 року № 1153/2008 визначає вичерпний перелік підстав для зарахування військовослужбовців наказами по особовому складу в розпорядження посадових осіб, які мають право призначення на посади, для вирішення питання щодо дальшого їх службового використання. Частина друга цього пункту вказує на те, що військовослужбовці звільняються з посад та зараховуються в розпорядження посадових осіб наказами командирів (начальників), які мають право призначення на ці посади.
		Як встановлено судами попередніх інстанцій та вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 було направлено у відрядження у підпорядкування командира Військової частини польова пошта НОМЕР_2 м. Дубно з подальшим включенням до складу сил, які приймають безпосередню участь в антитерористичній операції, для виконання функціональних обов`язків начальника медичної служби  медичного пункту Військової частини польова пошта НОМЕР_2 .
		У матеріалах справи відсутні накази про звільнення з посади ОСОБА_1 , а тому твердження відповідача про зарахування позивача у розпорядження командира Військової частини польова пошта НОМЕР_2 у розумінні пункту 116 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України є необґрунтованими.
		Крім того, згідно довідки Військової частини НОМЕР_1 від 7 грудня 2015 року № 434/2, у період відрядження з 6 липня 2015 року по 31 жовтня 2015 року ОСОБА_1 перебував на фінансовому забезпеченні у Військовій частині НОМЕР_1 .
		Таким чином, аналізуючи встановлені судами обставини справи, Верховний Суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про наявність підстав для задоволення позовних вимог.
		Приписами частини першої статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
		Згідно з частиною першою статті 350 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій. 
		Враховуючи вищезазначене, колегія суддів вважає, що постанова Хмельницького окружного адміністративного суду від 22 грудня 2015 року та ухвала Вінницького апеляційного адміністративного суду від 2 березня 2016 року ґрунтуються на правильно встановлених фактичних обставинах справи, яким дана належна юридична оцінка, правильно застосовані норми матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, та не допущено порушень процесуального закону, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи. Усі доводи та їх обґрунтування викладені в касаційній скарзі не спростовують висновків судів, тому підстави для скасування ухвалених судових рішень та задоволення касаційної скарги відсутні.
		Керуючись статтями 341, 345, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, 
		П О С Т А Н О В И В :
		Касаційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 залишити без задоволення, а постанову Хмельницького окружного адміністративного суду від 22 грудня 2015 року та ухвалу Вінницького апеляційного адміністративного суду від 2 березня 2016 року  без змін.
		Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.
		Суддя-доповідач О.В.Білоус
		Судді І.Л.Желтобрюх
		Т.Г.Стрелець

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...