Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 223/675/17 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, що виникають із трудових правовідносин, з них.
Надіслано для оприлюднення: 18.03.2019. Зареєстровано: 18.03.2019. Забезпечено надання загального доступу: 20.03.2019.
Дата набрання законної сили: 12.03.2019
Номер судового провадження: 22-ц/804/824/19

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		                                                                                22-ц/804/824/19 
		                                                                                223/675/17 
		                                               
		 
		 
		                                                                  П О С Т А Н О В А   
		                                                       ІМЕНЕМ                  УКРАЇНИ
		                                          
		     „12"  березня  2019  року                                                 місто Маріуполь  Донецької  області 
		Єдиний унікальний номер 223/675/17
		Номер провадження 22-ц/804/824/19 
		Донецький апеляційний суд у складі:
		головуючого: Зайцевої С.А.
		суддів: Кочегарової Л.М.,  Пономарьової О.М.
		за участю секретаря: Єфремової О.В 
		учасники справи :  
		позивач -  ОСОБА_1
		відповідач - ТОВ «Охорона-Рівне»
		розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції в залі суду в місті Маріуполі Донецької області в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням учасників справи апеляційні  скарги ОСОБА_1 на рішення Великоновосілківського районного суду Донецької області від 14 грудня 2018 року  головуючого судді Яненко Г.М. із складанням повного тексту судового рішення 20 грудня 2018 року ,  на ухвали  Великоновосілківського районного суду Донецької області від 28 січня 2019 року про відмову ухвалити додаткове рішення та  про відмову у роз*ясненні судового рішення ,   головуючого судді Яненко Г.М. із складанням повного тексту судового рішення 28 січня 2019 року      по цивільній справі про перерахунок часу, який підлягає оплаті за роботу в нічний час за січень 2009 року,-
		 
		В С Т А Н О В И В :
		 
		У вересні 2017 року  ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом,який уточнював протягом розгляду справи,  до ТОВ «Охорона - Рівне», про перерахунок часу, який підлягає оплаті за роботу в нічний час за січень 2009 року та стягнення 89,07 грн. заборгованості по заробітній платі, мотивуючи позов тим, що за відпрацьований на підприємстві відповідача час в нічні години йому не було сплачено заробітну плату у відповідності до діючого законодавства.
		Рішенням Великоновосілківського районного суду Донецької області від 14 грудня 2018 року  в задоволенні позову ОСОБА_1 до ТОВ «Охорона-Рівне» про перерахунок часу, який підлягає оплаті за роботу в нічний час за січень 2009 року - відмовлено.
		25 січня 2019 року ОСОБА_1 звернувся із заявою  про ухвалення додаткового рішення у справі,посилаючись на те,що в межах розгляду справи ним 25 червня 2016 року було заявлено клопотання про винесення окремої ухвали суду відносно відповідача за фактом зриву судових засідань без достатніх підстав  шляхом підробки документів та в інший спосіб. 
		            Ухвалою  Великоновосілківського районного суду Донецької області від 28 січня 2019 року у задоволенні заяви позивача  про ухвалення додаткового рішення відмовлено .
		            25 січня 2019 року ОСОБА_1 звернувся із заявою про роз*яснення судового рішення по справі ,зокрема обставин,за яких суд дійшов висновку ,що силами фактичної кількості працівників відповідача можливо було виконати повний обсяг робіт . 
		            Ухвалою  Великоновосілківського районного суду Донецької області від 28 січня 2019 року у задоволенні заяви позивача про роз*яснення  судового рішення відмовлено.
		В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати рішення суду, в обґрунтування доводів скарги зазначає, що судом першої інстанції  в порушення вимог процесуального законодавства не проведено підготовче засідання, чим порушено права сторін. Зауважує, що його робота мала добовий характер, за одну добу роботи дві доби відпочинку, що включає роботу у нічний час. Тривалість роботи у нічний час, відповідно до вимог ст. 54 КЗпП України, складає вісім годин. Відпрацювати 64 години можливо лише при роботі за графіком три доби через одну добу роботи. Відділ охорони у місті Донецьку , в якому він працював, мав під охороною 4 об'єкти, 8 добових та 4 денних пости, офісних приміщень ПАТ «»Метінвестхолдінг». Штат в місті Донецьку складав, в січні 2009 році  37 чоловік, з яких двоє: начальник та його  заступник, один інженер бюро пропусків, три головних зміни та два охоронця, враховуючи викладене на охорону перерахованих постів, були задіяні 29 осіб. На охорону тільки восьми добових постів, за умови роботи за графіком три доби відпочинку за одну добу роботи, необхідно 32 особи. У рішенні суду відсутній висновок, відповідно якого, суд прийшов до висновку, про те що силами 29 осіб можлива цілодобова та непереривна охорона восьми добових та чотири денних постів, з наданням кожному з 29 осіб три доби відпочинку за одну добу роботи. Його участь в судовому розгляді, надало б  йому можливість звернути на це увагу суду. Зауважує, що відповідач у відзиві на позовну заяву не надає жодних пояснень щодо вищевикладеного. Крім того, судом першої інстанції не вирішено клопотання позивача, щодо ухвалення окремої ухвали у відношенні ТОВ «Охорона-Рівне»  за фактом  зриву судових засідань шляхом підробки документів. Вважає, що вказаний спір не розглянутий в повному обсязі, тому справу необхідно направити на новий розгляд до Вугледарського міського суду Донецької області .
		         В апеляційній скарзі на ухвалу  Великоновосілківського районного суду Донецької області від 28 січня 2019 року про відмову ухвалити додаткове рішення ОСОБА_1, посилаючись на те,що судом були вирішені всі питання за позовом,але ж в задоволенні його заяви про винесення додаткового рішення було відмовлено ,просив скасувати вказану ухвалу суду ,справу направити до розгляду до суду першої інстанції з тих підстав,що ТОВ « Охорона-Рівне» постійно вирішує усі спори з ним шляхом підробки документів,які надає суду та якщо не дати оцінку діям  відповідача, то його цинізм буде збільшуватися.
		 
		 
		        В апеляційній скарзі на ухвалу Великоновосілківського районного суду Донецької області від 28 січня 2019 року  про відмову у роз*ясненні судового рішення  ОСОБА_1 посилаючись на те,що судом не розглянуті питання щодо необхідності встановлення кількості робітників підприємства та необхідності забезпечення ними охорони об*єктів ,тоді як ним  був залучений  до матеріалів справи  лист відповідача від 09 липня 2016 року ,в якому сам відповідач зазначав кількість працівників товариства у місті Донецьку ,в якому він працював у січні 2009 року ,а також були передані суду табелі постів ,які вказують як на кількість об*єктів ,так і на кількість постів . Просив скасувати вказану ухвалу  та справу направити на розгляд до суду першої інстанції.
		Відзиви на апеляційні скарги  позивача на рішення суду першої інстанції від 14 грудня 2018 року  та на ухвали суду, ТОВ « Охорона-Рівне» мотивовані безпідставністю  і необґрунтованістю скарг. Зокрема, товариство зазначає,що в апеляційній скарзі ОСОБА_1 посилається на якісь незрозумілі, невідомо ким встановлені факти щодо підробки підприємством невідомо яких документів. Товариство заявляє, що ніяких фактів того, що  підприємством підроблялися,фальсифікувалися будь-які документи ані судом, ані будь-якою іншою установою чи особою до цього часу не встановлено і не може бути  встановлено , так як підприємство в своїй діяльності до таких дій не вдається, оскільки не вважає це можливим в силу приписів закону.ОСОБА_1 в апеляційній скарзі на рішення зазначає, що відмова суду у задоволенні його позовних вимог з огляду на перевищення процесуальних строків не є законною і посилається на те, що  процесуальні строки були порушені за рахунок того , що відповідачем  регулярно зривалися судові засідання шляхом підробки документів .По - перше ,  ніяких- судових засідань товариство  не зривало і доказів цього у апеляційній скарзі не наведено.По - друге, відмовляючи у задоволенні позовних вимог у справі 223/675/17  суд  взагалі мав на увазі не процесуальні строки розгляду справи у суді, а процесуальні строки на звернення до суду із подібним позовом, які дійсно позивачем пропущені.Підприємство наполягає на всіх своїх запереченнях на позов ОСОБА_1 про перерахунок часу, який підлягає оплаті за роботу в нічний час за січень 2009 року, які підприємством подавалися до суду. Вважають  рішення суду від 14 грудня 2018 року по  справі 223/675/17 законним і обгрунтованим, постановленим у повній відповідності до норм матеріального та процесуального права.ОСОБА_1. не надав суду доказів на підтвердження порушення з боку підприємства  законодавства про оплату праці.Також,позивачем не було заявлено клопотань про витребування таких доказів в порядку ст. 84 ЦПК України .Крім того, ОСОБА_1 всупереч з вимогами ст. 81 ЦПК України, не надав суду належних і допустимих доказів щодо наявності на момент пред*явлення позову факту заборгованості ТОВ «Охорона-Рівне» перед ним по заробітній платі за спірний період, виходячи з встановлених йому на той час окладів, надбавок, доплат .Позивач просить стягнути недоплачену йому заборгованість по заробітній платі за січень 2009 року, право на яку в обсязі, вказаному в заяві, він у встановленому законом порядку не набував.В апеляційній скарзі ОСОБА_1 зазначає, що підприємство  постійно підробляє документи, які надає суду. При цьому ні безпосередньо в заяві, ні в апеляційній скарзі  не зазначає , які саме документи підприємство підробило, або спотворило їх зміст.Посилання апелянта на те, що періодично висновки про підробку з боку товариства  документів знаходять своє відображення у висновках суду, знову  ж таки не підкріплене жодними доказами, ніяких ухвал та/або рішень судів, в яких містяться якість подібні висновки  ОСОБА_1 до своєї апеляційної скарги не додає і не посилається на реквізити таких ухвал (рішень).Позивач  також звертався до  суду  з заявою про винесення додаткового рішення в частині щодо його клопотання про винесення окремої ухвали суду по відношенню до підприємства за фактом зриву  судових засідань, без достатніх на то підстав. Належних і допустимих доказів у своєму клопотанні не навів.В апеляційній же скарзі позивач зазначає, що окрему ухвалу слід було постановити, так як підприємство підробляє документи.Отже, на теперішній час не зрозуміло, з яких все ж таки підстав  ОСОБА_1 вимагає окремої ухвали по відношенню до товариства .В ухвалі суду від  28 січня 2019 року щодо роз*яснення рішення ,суд першої інстанції 
		вірно зазначає, що ні під час пред'явлення позову , ні під час провадження у справі 
		ОСОБА_1 не заявлялося про необхідність встановлення кількості працівників та можливість забезпечення ними охорони об'єктів. Це питання взагалі виходить за межі пред'явлених позивачем  вимог і не стосується відпрацьованих особисто ним годин ,у тому числі нічних, у січні 2009 року. Під час розгляду цивільної справи 223/675/17 суд  в повній мірі дотримався положень  норм процесуального та матеріального  законодавства. Доводи апеляційної скарги про те,що  суд першої інстанції  не провів по справі  попереднього судового засідання та  не дав  позивачу  звернути увагу на наявні у справі документи не відповідають  дійсності, так як він сам не з'явився у судові засідання 13.11.2017 року та 14.12.2018 року.В жодних письмових документах , що надані позивачем  до матеріалів справи , також не зазначено про те, що він заявляв клопотання  щодо встановлення тих чи інших фактів , та не надано пояснення щодо взаємозв*язку цих фактів з позовними вимогами, що є предметом розгляду у справі.Оскільки жодних порушень закону з боку ТОВ «Охорона - Рівне» судом встановлено не було , не було і причин для винесення окремої ухвали по відношенню до підприємства. Просили апеляційні скарги залишити без задоволення та ухвалені по справі рішення суду першої інстанції залишити без змін.  
		У судовому засіданні апеляційного суду ОСОБА_1 підтримав доводи апеляційних скарг. 
		У судовому засіданні апеляційного суду  представник ТОВ «Охорона-Рівне»,що діє за довіреністю  Галка І.В.  підтримала доводи викладені у відзивах на апеляційні скарги ,просила апеляційні скарги залишити без задоволення,рішення суду першої інстанції та ухвали суду залишити без змін. 
		         Заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасників судового розгляду, дослідивши матеріали цивільної справи та обговоривши доводи апеляційних скарг , апеляційний суд вважає, що апеляційні скарги  на рішення суду, ухвали  суду про відмову ухвалити додаткове рішення та  про відмову у роз*ясненні судового рішення слід залишити без задоволення виходячи з  таких підстав.
		Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
		             Відповідно до статей 13 і 81 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
		             Відповідно до вимог ч. 1, 2, 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
		             Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
		         Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
		           Таким вимогам закону судове рішення відповідає.
		            Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції,позивач перебував  у трудових  правовідносинах з ТОВ «Охорона-Рівне» в якості охоронника з 08 вересня 2008 року по 07 травня 2009 року .
		          Відмовляючи у задоволенні позовних вимог ,суд першої інстанції виходив з того,що позивач просить стягнути недоплачену йому заборгованість по заробітній платі за січень 2009 року, право на яку в обсязі, вказаному в заяві, він у встановленому законом порядку не набував, тоді як ч. 1 ст.4 ЦПК України дає право особі звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.Такий висновок судом зроблено через недотримання позивачем принципу змагальності та недотримання обов'язку щодо долучення усіх матеріалів та доказів на підтвердження своїх вимог.А саме, доказів на підтвердження порушення роботодавцем законодавства про оплату праці, неотримання усіх виплат, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством, зокрема трудової книжки, трудового договору чи контракту, заяв та наказів про прийняття на роботу, його звільнення, податкової звітності, інформації про сплату соціальних внесків, інше.Клопотання про їх витребування в порядку ст. 84 ЦПК України позивачем не заявлялось.Своїм правом на проведення експертного дослідження позивач, а процесі розгляду справи не скористався.Належних і допустимих доказів щодо наявності на момент пред*явлення позову факту заборгованості ТОВ «Охорона-Рівне» перед позивачем по заробітній платі за спірний період, виходячи з встановлених йому на той час окладів, надбавок, доплат тощо позивач всупереч з вимогами ст.81 ЦПК не надав.
		           З таким висновком суду погоджується й суд апеляційної інстанції .
		           Відповідно до ст. 43 Конституції України встановлено право кожного на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.
		            Відповідно до ст. 5 Закону України «Про оплату праці» організація оплати праці здійснюється на підставі: законодавчих та інших нормативних актів, галузевих (міжгалузевих), територіальних угод, колективних договорів, трудових договорів.
		          Робота у святкові і неробочі дні  компенсується відповідно до статті 107 цього Кодексу (ст.73 КЗпП України) .
		           Згідно з ст. 107 КЗпП України робота у святковий і неробочий день оплачується у подвійному розмірі: відрядникам - за подвійними відрядними розцінками; працівникам, праця яких оплачується за годинними або денними ставками, - у розмірі подвійної годинної або денної ставки; працівникам, які одержують місячний оклад, - у розмірі одинарної годинної або денної ставки зверх окладу, якщо робота у святковий і неробочий день провадилася у межах місячної норми робочого часу, і в розмірі подвійної годинної або денної ставки зверх окладу, якщо робота провадилася понад місячну норму. Оплати у зазначеному розмірі провадиться за години, фактично відпрацьовані у святковий і неробочий день. На бажання працівника, який працював у святковий і неробочий день, йому може бути наданий інший день відпочинку.
		          Відповідно до ст. 108 КЗпП України робота у нічний час оплачується у підвищеному розмірі, встановлюваному генеральною, галузевою (регіональною) угодами та колективним договором, але не нижче 20 відсотків тарифної ставки (окладу) за кожну годину роботи у нічний час.
		          Пунктом 16 Постанови Пленуму Верховного суду України «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» №13 від 24.12.1990 визначено, що при вирішенні спорів про оплату роботи в надурочний час судам слід мати на увазі, що передбачене ч. 4 ст. 106 КЗпП положення про заборону компенсації надурочних робіт шляхом надання відгулу поширюється і на випадки їх виконання у святкові, неробочі та вихідні дні. В разі проведення таких робіт за розпорядженням або з відома роботодавця години роботи понад нормальну тривалість робочого дня, а в разі підсумованого обліку робочого часу - понад установлений робочий час в обліковому періоді оплачуються при погодинній системі оплати праці - у подвійному розмірі годинної ставки, а при відрядній системі - шляхом доплати 100 відсотків тарифної ставки працівника відповідної кваліфікації, оплата праці якого здійснюється за погодинною системою (ст. 106 КЗпП), і в тому разі, коли ці роботи було виконано без додержання умов і порядку залучення до них.
		          Так само не є надурочною робота працівника з ненормованим робочим днем понад установлену норму робочого часу, крім випадків виконання за дорученням роботодавця роботи, що не входила до кола його обов'язків.
		          Працівникам, які залучались до роботи у святковий чи неробочий день, вона оплачується за години, відпрацьовані в ці дні: відрядникам - за подвійними відрядними розцінками; тим, чия праця оплачується за годинними або денними ставками, - у розмірі подвійної такої ставки, а тим, хто одержує місячний оклад, - у розмірі одинарної годинної або денної ставки понад оклад, якщо ця робота провадилась у межах місячної норми робочого часу, і в розмірі подвійної такої ставки, якщо цю норму було перевищено.
		         Пунктом 19 Постанови Пленуму №13 від 24.12.1990 встановлено, що при вирішенні спорів про доплату за роботу в нічний час судам належить виходити з положень статей 54, 108 КЗпП і враховувати, що нічним вважається час із 10-ї години вечора до 6-ї години ранку і робота в такий час має оплачуватись роботодавцем у підвищеному розмірі, встановленому генеральною, галузевою, регіональною угодами або колективним договором, але в будь-якому разі не нижче від 20 відсотків тарифної ставки (окладу) працівника за кожну годину. Оплата в зазначеному розмірі провадиться незалежно від того, скільки годин робочого часу припадає на нічний час.
		        При цьому, відповідно до положень ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.
		        Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом.
		          Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
		         Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
		          Згідно з ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
		          Як вбачається з позовної заяви ОСОБА_1, яка є предметом судового розгляду, позивач , просив зобов*язати ,підприємство провести перерахунок часу ,який підлягає оплаті  при нарахуванні заробітної плати ,відпрацьованих ним у нічний час  у січні 2009 року з 64 годин  на 86 годин та зобов*язати підприємство виплатити недораховану суму заробітної плати за час відпрацьований у нічний час у січні 2009 року у розмірі 89,07 грн. , мотивуючи позов тим, що за відпрацьований на підприємстві відповідача час в нічні години йому не було сплачено заробітну плату у відповідності до діючого законодавства.
		            Докази, які було подано, досліджено судом першої інстанції в повному обсязі.
		            Згідно ст. 60 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких у визначеному законом порядку суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи (ч.1ст. 57 ЦПК)
		          Згідно ст. 58 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.
		          Відповідно до ст. 59 суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
		Разом з тим,наведені позивачем у позові обґрунтування, не є належним доказом ,оскільки доводи позивача  базуються не на фактичних даних його роботи, а на його висновках про те, яким чином повинна була б бути організована робота відділу охорони підприємства.
		З матеріалів справи вбачається ,що позивач намагається підрахувати роботу в нічний час,  відпрацьований ним в січні 2009 року, керуючись календарем, не прив*язуючись до фактичного відпрацьованого часу. 
		Як зазначалось представником підприємства графіки виходів охоронців на роботу складалися і коригувалися на підприємстві в залежності від потреби в людських ресурсах на тих чи інших об'єктах, що приймалися ТОВ «Охорона - Рівне» під охорону, на підставі укладених договорів та замовлень контрагентів. Графіки роботи кожної зміни розроблялися на підприємстві з врахуванням норм законодавства, зокрема ст.54 КЗпП України, в якій зазначено, що «при роботі в нічний час  встановлена тривалість роботи (зміни) скорочується на одну годину.Тривалість нічної  роботи зрівнюється з денною в тих випадках, коли це необхідно за умовами виробництва...». Нічні часи роботи на підриємстві встановлені з 22:00 до 6:00 годин.
		             Як вбачається,позивач у позовних вимогах охоплює період січень 2009  року. Після звільнення 07 травня 2009 року  він звернувся до суду через вісім років , а саме у вересні  2017 році. За весь час до 2017 року позивачем питання, які охоплюють позовні вимоги, не піднімались.              
		          Згідно п. 408 Переліку типових документів, що створюються під час діяльності державних органів та органів місцевого самоврядування, інших установ, підприємств та організацій, із зазначенням строків зберігання "документів затвердженого наказом Міністерства юстиції України № 578/5 від 12.04.2012, табелі обліку робочого часу зберігаються на підприємстві протягом 1 року.       
		          Відповідно до чинного законодавства,для обліку робочого часу працівників підприємств застосовується Табель обліку використання робочого часу, який є основним джерелом інформації з цього питання. Типову форму табелів обліку використання робочого часу № П-5 затверджено наказом Державного комітету статистики України від 05.12.2008 № 489. 
		          В той же час, як встановлено судом , враховуючи вимоги наказу Міністерства юстиції України від 12.04.2012 № 578/5, згадані табеля мають свій строк зберігання та їх не збережено за охоплений позивачем період.
		 
		 
		 
		Як вбачається з матеріалів справи , ТОВ «Охорона - Рівне» неодноразово надавало в судові інстанції інформацію про те, що в березні 2012 року внаслідок аварійного відключення кабельної лінії, що підтверджується довідкою ПАТ «ЕК Дніпробленерго» вих № 01533/700-EU від 12.03.2012 року , в непридатний стан прийшла комп'ютерна техніка підприємства , через що була втрачена його електронна документація.В ТОВ «Охорона - Рівне» внутрішні документи створюються і зберігаються в електронному вигляді і обмін такими документами між відділами та службами підприємства здійснюється через мережу Internet.Зважуючи на великий обсяг роботи по відновленню документації після аварійного відключення електроенергії, враховуючи норми статті 13 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» та той факт, що строки зберігання для табелів (графіків) виходу робітників і службовців на роботу за 2009 рік закінчилися, по ТОВ «Охорона - Рівне» було вирішено втрачені архіви не відновлювати.
		Таким чином, єдиним документом, на підставі якого станом на 2017 рік можна встановити фактично відпрацьований ОСОБА_1 на ТОВ «Охорона - Рівне» робочий час у січні 2009 р. є його особовий рахунок, який і зберігається на ТОВ «Охорона - Рівне» в установленому законодавством України порядку. В цьому документі зафіксовано скільки фактично годин відпрацьовано позивачем в тому чи іншому місяці його роботи. 
		Як слушно зазначає підприємство ,всі доводи позивача про те, в які дні він повинен був працювати і скільки повинно було бути таких днів на місяць є не більше ніж припущенням , що зумовлює застосування до правовідносин та ним в процесі провадження по справі за його позовом до підприємства норм статті 60 ЦПК України , відповідно до яких доказування не може ґрунтуватися тільки на припущеннях.
		Як встановлено судом ,і це не спростовано позивачем, за час роботи в ТОВ «Охорона- Рівне» ОСОБА_1 жодного разу не звертався до керівництва підприємства з претензіями щодо графіку його роботи на підприємстві, обліку фактично відпрацьованого ним часу, питанням щодо нарахування йому заробітної плати.
		Як вбачається з додатку до позову власний особовий рахунок був у розпорядженні позивача ще з листопада 2009 року.
		Позивач неодноразово звертався до ТОВ «Охорона - Рівне» з позовами щодо недоплаченої йому заробітної плати , частину з яких потім з власної ініціативи залишав без розгляду . В одній із справ, суд розглянув спір між підприємством та ОСОБА_1 та встановив певні факти , а саме: рішення Вугледарського суду Донецької області від 18 жовтня 2011 року у справі №2-259 -2011року, яке набрала законної сили після апеляційного перегляду ,ухвала апеляційного суду Донецької області від 08 травня 2012 року справа №22ц-4703-2012року , де встановлено,що належних і допустимих доказів щодо наявності на момент пред 'явлення позову факту заборгованості ТОВ «Охорона - Рівне» перед позивачем по заробітній платі за період з 08.09.2008 р. по 07.05.2009 року , виходячи з встановлених йому на той час окладів, надбавок, доплат тощо позивач всупереч вимогам cm. 60 ЦПК не надав.Навпаки, працюючи тривалий час на підприємстві він отримував всі належні йому суми і ніяких дій чи бездіяльності відповідача з приводу правильності встановлення йому посадових окладів тощо не оскаржував, погоджуючись з існуючими тоді умовами праці, жодної з яких недійсною до цього часу не визнано.Позивач просить стягнути недоплачену йому заборгованість по заробітній платі за вересень 2008 року, право на яку він в установленому законодавством України порядку не набував, тоді як ч.1 cm. 3 ЦПК України дає право особі звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.З матеріалів справи вбачається, що позивач тільки 10.03.2011 року звернувся з позовною заявою в суд. Даний факт свідчить про те, що позивачем порушено тримісячний термін звернення до суду відповідно до cт. 233 КЗпП України , так як з моменту його звільнення 07.05.2009 року пройшло набагато більше часу.
		З огляду на наведене судове рішення , подібність обставин , на які посилається позивач при пред'явленні позову ,а саме  факт відсутності заборгованості ТОВ «Охорона - Рівне» перед позивачем по заробітній платі за період з 08.09.2008 року  по 07.05.2009 року  є доведеним і не підлягає доведенню повторно.
		Твердження позивача про те , що особовий рахунок робітника ( службовця) містить лише відомості про розмір оплачених йому годин , але не про кількість відпрацьованих годин , не є достовірним . В особовому листку у відповідних графах зазначена кількість днів і кількість годин , за які позивачу нарахована оплата.
		Підприємство відповідача заперечувало проти позовних вимог позивача та зазначало,що утримання на соціальне страхування із заробітної плати ОСОБА_1 складали : січень 2009 р.: 2442,07 х1% = 24,42 грн. ( утримання до Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування на випадок тимчасової втрати працездатності на підставі абз. 8 п. 1 ст. 1 Закону N 2213-ІІІ від 11.01.2001 р. «Про розмір внесків на деякі види загальнообов'язкового державного соціального страхування»);2442,07x2% = 48,84 грн. ( утримання на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування на підставі абз. 2 п. 1 ст. 4 , абз. 2 п. 4 ст. 4 Закону України "Про збір на обов'язкове державне пенсійне страхування" N 400/97-ВР від 26.06.97 р.).Заробітна плата позивача до 13.01.2009 р. х 0,5% + заробітна плата позивача з 13.01.2009 р. х 0,6% ( утримання на загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття на підставі абз. З п. 2 ст. 1 Закону N 2213-ІІІ від 11.01.2001 р. «Про розмір внесків на деякі види загальнообов'язкового державного соціального страхування» з урахуванням змін до цього Закону , передбачених Законом України "Про внесення змін до деяких законів України щодо зменшення впливу світової фінансової кризи на сферу зайнятості населення" (N 799-VI від 25 грудня 2008 р.), які набрали законної сили з 13.01.2009 р.Преміальна винагорода ОСОБА_1 у січні 2009 р. обчислювалась наступним чином :1557,12 х10% = 155,57 грн. (10% його основного заробітку, обчисленого за тарифною ставкою. Саме таким чином адміністрація ТОВ «Охорона - Рівне» заохочувала співробітників підприємства в січні 2009 року і ОСОБА_1 не був виключенням.) По ТОВ «Охорона - Рівне» немає твердо встановленого відсотку преміювання, на який в обов'язковому порядку повинні збільшуватися суми нарахованої працівникам підприємства заробітної плати. По підприємству щомісяця створюється фонд преміювання в залежності від показників прибутковості за результатами господарської діяльності, який на підставі доповідних записок керівництва товариства розподіляється між працівниками.Оплата за роботу у вихідний день та за суміщення це різні правові категорії. Робота за суміщенням не виконується у вихідний день працівника (службовця) При суміщенні робота виконується у той самий проміжок робочого часу, що відведений для основної роботи. Оплата за суміщення не здійснюється у подвійному розмірі як при залученні до роботи у вихідний день за основним місцем роботи .
		Згідно з пунктом 2 постанови Ради Міністрів СРСР «Про порядок і умови суміщення професій (посад)» від 4 грудня 1981 року № 1145 суміщення професій (посад) передбачає виконання працівником поряд зі своєю основною роботою, передбаченою трудовим договором, додаткової роботи за іншою , професією (посадою) і виконання обов'язків тимчасово відсутнього працівника без звільнення від своєї основної роботи на одному і тому самому підприємстві за згодою працівника протягом встановленої законодавством тривалості робочого дня. Саме тому кількість годин , відпрацьованих працівником за суміщенням не зазначається в табелі обліку робочого часу. При суміщенні оплата може бути не більше 50 % тарифної ставки (посадового окладу) відсутнього працівника або за вакантною посадою чи у відповідному процентному відношенні до окладу за основною посадою.
		Відповідно до відомостей з особового листка працівника ( службовця) ОСОБА_1 у січні 2009 року ним відпрацьовано 64 години у нічний час. За роботу у нічний час оплата праці проводилася на ТОВ «Охорона - Рівне» за тарифом збільшеним на 25% . Таким чином доплата за роботу у нічний час ОСОБА_1 за січень 2009 р. складала: 64* 2,0275 (8,11 грн.*25%) = 129,76 грн.Надати будь-які пояснення  з приводу роботи ОСОБА_1 у січні 2009 року у святкові дні на теперішній час ТОВ «Охорона - Рівне» можливості немає , так як в особовому листку позивача відсутня інформація про те, що він працював у святкові дні.Але з приводу аргументів позовної заяви підприємство зазначило, що посилання позивача на Розпорядження КМУ № 1458-р від 24.11.2008 р. як на підставу для оплати йому годин роботи 06.01.2009 р. за підвищеними ставками , як для святкового дня , некоректні . На підставі Розпорядження КМУ № 1458-р від 24.11.2008 р. робочий день з 06.01.2009 р. було перенесено на 07.02.2009 р. для працівників, яким встановлено п'ятиденний робочий тиждень з двома вихідними днями. А при надані послуг з охорони такий графік неможливий. В зв'язку з чим охорона об'єктів здійснюється цілодобово.Як зрозуміло, працівників, які працюють за іншими графіками це Розпорядження взагалі не стосується.Зазначення в розпорядженні КМУ, «рекомендувати керівникам» треба розуміти як рекомендацію, а не обов'язкове виконання, тим більше , що ТОВ не входить до державних підприємств поштового зв'язку «Укрпошта», Державного казначейства та банківських установ.
		Відповідач також зазначав ,що незрозумілими є посилання позивача на якісь факти, що ніби-то установлені Вугледарським міським судом Донецької області під час розгляду справи 0509/1777/12.Так , під час встановлення рішення у справі 0509/1777/12 суд не встановлював фактів і , відповідно, не робив висновків про графік та режим роботи ОСОБА_1 в ТОВ «Охорона - Рівне».Крім того, рішення Вугледарського міського суду Донецької області у справі 0509/1777/12 в частині задоволених Вугледарським міським судом Донецької області вимог ОСОБА_1 до ТОВ «Охорона - Рівне» скасоване рішенням апеляційного суду Донецької області у цій справі від 25.02.2016 року. В цьому рішенні також не встановлено жодних фактів щодо графіку та режиму роботи позивача на підприємстві.Крім того,некоректними є посилання позивача на показання свідків у процесі розгляду справи, як на встановлені судом факти. Для того, щоб факт можна було вважати встановленим судом , саме суд повинен зробити свій висновок щодо тієї або іншої обставини чи факту . Жоден доказ чи повідомлення не може мати для суду заздалегідь встановленої сили. З пояснень свідків у справі 0509/1777/12 витікає інформація , що графіки роботи в ТОВ «Охорона - Рівне» для охоронців були різними, в т.ч. був наявний і графік роботи «доба роботи - дві доби відпочинку »; в процесі надання послуг з охорони могли змінюватись кількість постів , заміна охоронців на постах, що відповідним чином впливало на графік роботи того чи іншого охоронця.ОСОБА_1 самовільно залишив свій пост на об'єкті - автостоянка 15.01.2009 року і цей пост був не добовим .За всі відпрацьовані позивачем у січні 2009 року години йому здійснено оплату у відповідності до норм чинного законодавства, тарифів, доплат та надбавок, встановлених на підприємстві.Позивач неодноразово направляв до суду позови щодо неправильного обчислення його заробітку за січень 2009 року, щоразу вигадуючи для цього різні підстави: неправильне обчислення йому заробітної плати за «вихідні» дні ( субота та' неділя), що є некоректним при змінному графіку його роботи в ТОВ «Охорона - Рівне»; невиплата йому доплати за роботу в «шкідливих» умовах праці; неоплата його «робочого» часу , яким він вважає ефемерний період очікування начальника відділу охорони та інші .Фактично заробітна плата ОСОБА_1 за січень 2009 року нараховувалась наступним чином:8,11 грн. - годинна тарифна ставка (зазначено в особовому рахунку працівника),192 г.* 8,1 _1грн. =1557,12 грн (основна заробітна плата обчислена за тарифом),64 г.* 8,11 грн. *25%=129,76 грн (доплата за роботу в нічний час),469,72 грн . (оплата за виконання обов'язків за суміщенням ),1557,12 *10% = 155,71- премія з фонду заробітної плати,всього нараховано: 1557,92 + 129,76+ 469,72+ 155,71 = 2442,07 грн.
		         Перевіривши доводи апеляційної скарги ,суд апеляційної інстанції зазначає,що при вирішенні даної справи судом правильно визначений характер правовідносин між сторонами, вірно застосовано закон, що їх регулює, повно і всебічно досліджено матеріали справи та надано належну правову оцінку доводам позивача,відповідача  і  зібраним у справі доказам.
		Вимоги скаржника щодо направлення судової справи на новий розгляд не ґрунтуються на процесуальному законодавстві.
		Доводи апеляційної скарги щодо не проведення судом по справі підготовчого судового засідання спростовуються перевіреними та дослідженими  матеріалами справи (т.1.а.с.114,153).
		          Відповідно до ст.13 ЦПК України  суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
		         З урахуванням викладеного,апеляційний суд  відхиляє аргументи скаржника з мотивів того,що вагомих, достовірних та достатніх доводів, які б містили інформацію щодо предмета доказування , апеляційна скарга не містить.
		        Що стосується оскарження ухвал суду першої інстанції слід зазначити наступне.
		        Частиною 1 ст. 270 ЦПК України передбачено, що суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо:1) стосовно певної позовної вимоги, з приводу якої сторони подавали докази і давали пояснення, не ухвалено рішення;2) суд, вирішивши питання про право, не зазначив точної грошової суми, присудженої до стягнення, або майно, яке підлягає передачі, або дії, що треба виконати;3) судом не вирішено питання про судові витрати;4) суд не допустив негайного виконання рішення у випадках, встановлених статтею 430 цього Кодексу.
		           Отже, ст.270 ЦПК України, встановлює вичерпний перелік випадків у яких може бути ухвалене додаткове рішення. При порушенні питання про ухвалення додаткового рішення з інших підстав суд має право відмовити в його ухваленні, постановивши відповідну ухвалу.
		Як цілком слушно зазначив суд першої інстанції в оскаржуваній ухвалі, позивачем у своєму позові було заявлено лише одну позовну вимогу - про перерахунок часу, який підлягає оплаті за роботу в нічний час за січень 2009 року та стягнення 89,07 грн. заборгованості по заробітній платі, мотивуючи позов тим, що за відпрацьований на підприємстві відповідача час в нічні години йому не було сплачено заробітну плату у відповідності до діючого законодавства.Вказана позовна вимога була розглянута та в повній мірі вирішена при постановленні рішення по справі. В заяві від 25 січня 2019 року ОСОБА_1 просив винести додаткове рішення ,з тих підстав,що в межах розгляду справи ним 25 червня 2018 року було заявлено клопотання про винесення окремої ухвали суду відносно відповідача за фактом зриву відповідачем судових засідань без достатніх на то підстав  шляхом підробки документів.            
		Суд,правильно зазначив,що за таких умов підстави для ухвалення відповідно п. 1 ст. 270 ЦПК України додаткового рішення відсутні. 
		За таких умов позиція суду першої інстанції в повній мірі відповідає вимогам чинного процесуального законодавства.
		   Відповідно до вимог ст.271 ЦПК України за заявою учасників справи, державного виконавця, приватного виконавця суд роз'яснює судове рішення, яке набрало законної сили, не змінюючи змісту судового рішення.
		          Згідно з роз'ясненнями, викладеними в п. 21 Постанови №14 Пленуму Верховного Суду України «Про судове рішення у цивільній справі» від 18 грудня 2009 року відповідно до статті 221 ЦПК роз'яснення рішення суду, а не ухвали, можливе тоді, коли воно не містить недоліків, що можуть бути усунені лише ухваленням додаткового рішення, а є незрозумілим, що ускладнює його реалізацію. Зазначене питання розглядається судом, що ухвалив рішення, і в ухвалі суд викладає більш повно та ясно ті частини рішення, розуміння яких викликає труднощі, не вносячи змін у суть рішення і не торкаючись питань, які не були предметом судового розгляду. Роз'яснення рішення не допускається, якщо воно виконане або закінчився установлений законом строк, протягом якого рішення може бути пред'явлене до виконання. Якщо фактично порушено питання про зміну рішення або внесення в нього нових даних, у тому числі й роз'яснення мотивів ухваленого рішення, суд ухвалою відмовляє в роз'ясненні рішення.
		         Подання заяви про роз'яснення судового рішення допускається, якщо судове рішення ще не виконане або не закінчився строк, протягом якого рішення може бути пред'явлене до примусового виконання (ч. 2 ст. 271 ЦПК України).
		         Крім цього, роз'яснення рішення суду можливе тоді, коло воно не містить недоліків, що можуть бути усунені лише ухваленням додаткового рішення, а є незрозумілим, що ускладнює його реалізацію. Зазначене питання розглядається судом, що ухвалив рішення, і в ухвалі суд викладає більш повно та ясно ті частини рішення, розуміння яких викликає труднощі, не вносячи змін у суть рішення і не торкаючись питань, які не були предметом судового розгляду.
		          Аналіз наведених положень закону приводить до висновку, що в заяві про роз'яснення рішення має бути зазначено, що саме у резолютивній частині рішення є незрозумілим, в чому полягає незрозумілість рішення, які припускаються варіанти тлумачення рішення, як це впливає на його виконання.
		          Роз'яснення судового рішення зумовлено його нечіткістю, якщо воно є неясним та незрозумілим як для осіб, щодо яких воно постановлене, так і тих, що будуть здійснювати його виконання.
		         У поданні до суду заяви про роз*яснення рішення позивач просить встановити за  яких обставин суд дійшов висновку, що силами фактичної кількості працівників відповідача можливо було виконати повний обсяг робіт.
		         Відмовляючи  у роз*ясненні рішення суд виходив з того,що ані при поданні позову, ані в подальшому під час розгляду справи позивачем не заявлялось про необхідність з*ясування кількості працівників на підприємстві відповідача та можливість забезпечення ними охорони об*єктів які охоронялись працівниками відповідача, що не було предметом судового розгляду і не вирішувалось при постановленні рішення .
		         З вказаних підстав ,суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відсутність підстав для роз*яснення рішення суду.
		        Доводи апеляційних скарг не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи, а тому апеляційний судом залишаються без задоволення. 
		         Відповідно до положень ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
		           Відповідно до ч. 3 ст. 389 ЦПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах, ціна позову у яких не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Оскільки  ціна позову складає  89,07 грн., що менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, то судове рішення не підлягає касаційному оскарженню.
		Керуючись ст.ст. 374,375,381,382   ЦПК України, апеляційний суд -
		                                                                   
		П О С Т А Н О В И В  :
		 
		            Апеляційні скарги ОСОБА_1 на рішення Великоновосілківського районного суду Донецької області від 14 грудня 2018 року, ухвали  Великоновосілківського районного суду Донецької області від 28 січня 2019 року про відмову ухвалити додаткове рішення та  про відмову у роз*ясненні судового рішення - залишити без задоволення.
		 
		Рішення Великоновосілківського районного суду Донецької області від 14 грудня 2018 року    та  ухвали  Великоновосілківського районного суду Донецької області від 28 січня 2019 року про відмову ухвалити додаткове рішення та  про відмову у роз*ясненні судового рішення  - залишити без змін.
		             Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня прийняття і касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених п.2 ч.3 ст.389 ЦПК України.
		                Повний текст постанови складений  15 березня 2019 року. 
		           
		             Судді:

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...