Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 753/1534/16-ц : Цивільні справи (до 01.01.2019); Позовне провадження; Спори про недоговірні зобов`язання.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 20.03.2019. Забезпечено надання загального доступу: 20.03.2019.
Дата набрання законної сили: 13.03.2019
Номер судового провадження: 14-56цс19

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		П О С Т А Н О В А
		 
		Іменем України
		         
		13 березня 2019 року
		м. Київ
		Справа № 753/1534/16-ц 
		Провадження № 14-56цс19
		Велика Палата Верховного Суду у складі:
		судді-доповідача ЛященкоН.П., 
		суддів Антонюк Н. О., Бакуліної С. В., Британчука В. В., Гудими Д. А., Данішевської В. І., Кібенко О. Р., Князєва В. С., Лобойка Л. М., Прокопенка О. Б., Рогач Л. І., Саприкіної І. В., Ситнік О. М., Ткачука О. С., Уркевича В. Ю., Яновської О. Г.,
		розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_3 на рішення Апеляційного суду міста Києва від 12 липня 2017 року у складі суддів Вербової І. М., Поливач Л. Д., Шахової О. В. у цивільній справі за позовом ОСОБА_3 до Публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк» (далі - ПАТ «УкрСиббанк»), Товариства з обмеженою відповідальністю «Кей-Колект» (далі - ТОВ «Кей-Колект»), приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Кобелєвої Алли Михайлівни про визнання дій неправомірними, скасування рішення про державну реєстрацію права власності та обтяжень, витребування майна із чужого незаконного володіння та визнання права власності на майно,
		ВСТАНОВИЛА:
		У січні 2016 року ОСОБА_3 звернулася до суду із зазначеним позовом, посилаючись на те, що 31 січня 2007 року між нею як позичальником і ПАТ «УкрСиббанк» укладено договір про надання споживчого кредиту на суму 85 тис. дол. США та договір іпотеки, згідно з яким вона передала в іпотеку банку квартиру АДРЕСА_1, на забезпечення виконання основного зобов'язання. Того ж дня на забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором укладений договір поруки між ПАТ «УкрСиббанк» та ОСОБА_5
		Наприкінці листопада 2015 року до квартири позивачки прибули представники ТОВ «Кей-Колект», які надали для огляду витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності на об'єкт нерухомості від 14 жовтня 2015 року, відповідно до якого державним реєстратором - приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу КобелєвоюА.М. прийнято рішення щодо державної реєстрації права власності за ТОВ «Кей-Колект» на квартиру АДРЕСА_1.
		Позивачка зазначає, що рішенням Печерського районного суду міста Києва від 21 червня 2010 року, яке було змінене рішенням Апеляційного суду міста Києва від 16 лютого 2011 року, задоволено позов ПАТ «УкрСиббанк»: стягнуто на його користь з ОСОБА_3, ОСОБА_5 в солідарному порядку заборгованість за договором про надання споживчого кредиту від 31 січня 2007 року в розмірі 720 769,06 грн. Це судове рішення набрало законної сили та передано на виконання до державної виконавчої служби, виконується ОСОБА_3 шляхом відрахування 20 % від щомісячної заробітної плати. Крім того, з метою виконання рішення суду нею самостійно на рахунок ПАТ «УкрСиббанк» внесено 7 863,79 дол. США. 
		Державна реєстрація права власності на квартиру ОСОБА_3 за ТОВ «Кей-Колект» здійснена з порушенням вимог Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень». На порушення вимог договору іпотеки та Закону України «Про іпотеку» позивачку не було повідомлено про застосування застереження про задоволення вимог іпотекодержателя. 
		Ураховуючи викладене, ОСОБА_3 просила: визнати неправомірними дії приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу КобелєвоїА.М. під час прийняття рішення про державну реєстрацію прав на нерухоме майно - однокімнатну квартиру АДРЕСА_1 та скасувати це рішення;  витребувати вказану квартиру із чужого незаконного володіння та визнати за нею право власності на зазначене  майно.
		Рішенням Дарницького районного суду міста Києва від 28 лютого 2017 року позов задоволено. Визнано неправомірними дії приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Кобелєвої А. М. щодо рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 14 жовтня 2015 року № 25270734 на нерухоме майно - однокімнатну квартиру АДРЕСА_1. Скасовано державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 14 жовтня 2015 року № 25270734 про державну реєстрацію права власності на вказану квартиру. Витребувано майно із чужого володіння та визнано за ОСОБА_3 право власності на квартиру АДРЕСА_1.
		Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що зазначена квартира є предметом іпотеки та постійним місцем проживання позивачки, її загальна площа складає 36,0 кв. м, а тому підпадає під дію Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», що свідчить про безпідставність вчинених приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу КобелєвоюА.М. реєстраційних дій. Дії нотаріуса щодо прийняття рішення про державну реєстрацію права власності є протиправними у зв'язку з відсутністю у нього повноважень на прийняття такого рішення без вчинення нотаріальної дії з майном та наявністю заборони на його відчуження. Позивачку не було повідомлено про намір звернути стягнення на предмет іпотеки, як це передбачено договором іпотеки та Законом України «Про іпотеку». ТОВ «Кей-Колект» не надало належних доказів переходу до нього від ПАТ «УкрСиббанк» права вимоги за кредитним та іпотечним договорами, укладеними між банком і позивачкою 31 січня 2007 року. Позивачка виконує рішення Печерського районного суду міста Києва про стягнення з неї на користь ПАТ «УкрСиббанк» заборгованості за кредитним договором. Зчасу набрання цим судовим рішенням законної сили правовідносини між ПАТ «УкрСиббанк» та ОСОБА_3 щодо повернення заборгованості за кредитним договором ґрунтуються не на цьому договорі, а на судовому рішенні, відповідно й управненою стороною в них є не ПАТ «УкрСиббанк» не як кредитор, а як стягувач, зобов'язаною стороною є ОСОБА_3 не як позичальник, а як боржник. За таких обставин у частині стягнення заборгованості за кредитним договором, укладеним з ОСОБА_3, ПАТ «УкрСиббанк» мало право передати іншій особі лише ті права, які має стягувач у виконавчому провадженні. Разом з тим ухвалою Печерського районного суду міста Києва від 22 грудня 2016 року заяву ТОВ «Кей-Колект» про заміну сторони у виконавчому провадженні залишено без задоволення.
		Рішенням Апеляційного суду міста Києва від 12 липня 2017 року апеляційну скаргу ТОВ «Кей-Колект» задоволено частково. Рішення Дарницького районного суду міста Києва від 28 лютого 2017 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким провадження в частині позову ОСОБА_3 до приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Кобелєвої А. М. про визнання дій неправомірними та скасування рішення про державну реєстрацію права власності та їх обтяжень закрито. У частині позову ОСОБА_3 до ТОВ «Кей-Колект» і ПАТ «УкрСиббанк» про витребування майна із чужого незаконного володіння та визнання права власності відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат. 
		Рішення апеляційного суду в частині закриття провадження у справі мотивовано тим, що між сторонами існує публічно-правовий спір, який підлягає вирішенню в порядку адміністративного судочинства, оскільки позовні вимоги пред'явлено до приватного нотаріуса як спеціального суб'єкта, на якого покладено функцію державного реєстратора. 
		У частині відмови в задоволенні позову про витребування майна із чужого незаконного володіння та визнання права власності рішення апеляційного суду мотивовано тим, що сторони іпотечного договору обумовили можливість звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання. ОСОБА_3 не виконувала належним чином рішення Печерського районного суду міста Києва про стягнення з неї на користь ПАТ «УкрСиббанк» заборгованості за кредитним договором. Між ПАТ «УкрСиббанк» і ТОВ «Кей-Колект» укладено договори факторингу, за якими до останнього перейшло право вимоги за зобов'язаннями позивачки за договорами споживчого кредиту та іпотеки, а тому воно є іпотекодержателем і набуло право власності на спірне майно правомірно.
		ОСОБА_3 подала касаційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції. 
		Касаційну скаргу мотивовано тим що апеляційний суд не в повній мірі з'ясував природу спірних правовідносин, що призвело до помилкового висновку про те, що спір у частині позову до державного реєстратора не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства. При цьому ОСОБА_3 зазначила, що вона вже зверталася до адміністративного суду з аналогічним позовом до приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу КобелєвоїА.М. про визнання протиправним та скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, однак провадження у справі було закрито у зв'язку з тим, що цей спір не є публічно-правовим. Крім того, апеляційний суд не врахував вимог законів України «Про іпотеку», «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті». У позивачки немає простроченої заборгованості перед ТОВ «Кей-Колект»; на час укладення договорів факторингу між цим товариством і ПАТ «Укрсиббанк» з позивачки судовим рішенням стягнуто заборгованість за кредитним договором; ТОВ «Кей-Колект» звернулося до суду із заявою про заміну сторони у виконавчому провадженні, проте ухвалою суду, яка набрала законної сили, у задоволенні цієї заяви відмовлено  з тих підстав, що товариство не надало належних доказів переходу до нього права вимоги за кредитним  і іпотечним договорами, укладеними між ОСОБА_3 та ПАТ «УкрСиббанк».
		Ухвалою судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 19 вересня 2017 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі.
		ТОВ «Кей-Колект» проти касаційної скарги заперечило, посилаючись на те, що рішення апеляційного суду прийнято з додержанням норм матеріального та процесуального права, з наданням належної оцінки всім доказам та з урахуванням усіх встановлених фактичних обставин справи, тому підстав для його скасування немає.
		У зв'язку з набранням чинності 15 грудня 2017 року Законом України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» касаційну скаргу передано до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIIІ «Перехідні положення» Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України).
		Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду від 9 січня 2019 року справу призначено до судового розгляду.
		Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду ухвалою від 23 січня 2019 року передав справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду з огляду на те, що касаційна скарга містить доводи про порушення апеляційним судом правил предметної юрисдикції (частина шоста статті 403 ЦПК України).
		Ухвалою ВеликоїПалати Верховного Суду від 12 лютого 2019 року зазначену справу прийнято до провадження та призначено до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними в ній матеріалами (у письмовому провадженні).
		Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши наведені в касаційній скарзі доводи в межах підстав оскарження, встановлених частиною шостою статті 403 ЦПК України, ВеликаПалата Верховного Суду дійшла висновку про те, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.
		Суд установив та з матеріалів справи вбачається, що 31 січня 2007 року між Акціонерним комерційним інноваційним банком «УкрСиббанк» (далі  - АКІБ «УкрСиббанк»),  правонаступником якого є ПАТ «УкрСиббанк», та ОСОБА_3 (позичальник) укладено договір про надання споживчого кредиту № 11113182000 (далі - Кредитний договір), відповідно до умов якого банк зобов'язався надати позичальнику кредит (грошові кошти) в іноземній валюті в сумі 85 тис. доларів США, а позичальник зобов'язався повернути наданий кредит у повному обсязі в терміни, встановлені графіком погашення кредиту,  але не пізніше 31 січня 2028 року, та сплатити за користування кредитом 11,8 % річних. 
		Цього ж дня на забезпечення виконання зобов'язань ОСОБА_3 за Кредитним договором між АКІБ «УкрСиббанк» і ОСОБА_5 укладено договір поруки № 80995.       
		31 січня 2007 року ОСОБА_3 на підставі нотаріально посвідченого договору купівлі-продажу придбала однокімнатну квартиру АДРЕСА_1, та передала її в іпотеку ПАТ «УкрСиббанк» на підставі укладеного між ними в цей же день договору  іпотеки № 45967 (далі - Договір іпотеки).
		Згідно з умовами Договору іпотеки сторони досягли згоди про можливість звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання. Позасудове врегулювання здійснюється відповідно до застереження про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в цьому Договорі. Звернення стягнення на предмет іпотеки за застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя здійснюється відповідно до розділу 5 Договору іпотеки та статті 36 Закону України «Про іпотеку». Розділом 5 цього Договору встановлено, що в разі настання обставин, які є підставою для звернення стягнення на предмет іпотеки, іпотекодержатель рекомендованим листом надсилає іпотекодавцю повідомлення про застосування застереження про задоволення своїх вимог. У цьому повідомленні іпотекодержатель зазначає, який зі способів задоволення своїх  вимог він застосовує. У разі застосування передачі предмета іпотеки у власність іпотекодержателя як способу задоволення ним своїх вимог право власності переходить до іпотекодержателя з моменту отримання іпотекодавцем вищезазначеного повідомлення.
		Рішенням Печерського районного суду міста Києва від 21 червня 2010 року у справі № 2-696-1/10 частково задоволено позов ПАТ «УкрСиббанк» та стягнуто в солідарному порядку з ОСОБА_3 та ОСОБА_5 заборгованість за Кредитним договором  у сумі  90 776,96 доларів США.
		Ухвалою Апеляційного суду міста Києва від  16 лютого 2011 року рішення Печерського районного суду міста Києва  від 21 червня 2010 року у справі №?2?696?1/10 змінено, стягнуто з ОСОБА_3 та ОСОБА_5 на користь ПАТ «УкрСиббанк» 720 769,06 грн.
		На виконання цього судового рішення 19 липня 2011 року Печерський районний суд міста Києва видав виконавчий лист № 2-696-1/10, на підставі якого постановою державного виконавця від 20 лютого 2012 року за заявою стягувача - ПАТ «УкрСиббанк» відкрито виконавче провадження у зазначеній справі, накладено арешт на все майно, що належить ОСОБА_3, заборонено здійснювати відчуження будь-якого майна, що належить боржнику. 
		16 червня 2014 року постановою державного виконавця виконавчий лист № 2?696?1/10 повернуто стягувачу з посиланням на положення Закону України «Про мараторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті».
		14 листопада 2014 року за заявою ПАТ «УкрСиббанк» державним виконавцем повторно відкрито виконавче провадження за виконавчим листом № 2-696-1/10.
		Постановами державного виконавця відділу державної виконавчої служби Дарницького району м. Києва від 5 грудня 2014 року під час примусового виконання виконавчого листа № 2-696-1/10 накладено арешт на все майно, що належить ОСОБА_3, заборонено здійснювати відчуження будь-якого майна, що належить боржнику, та закінчено виконавче провадження на підставі заяви ПАТ «УкрСиббанк» про направлення виконавчого документа за місцем роботи боржника у Печерському районі м. Києва. 
		Постановою державного виконавця відділу державної виконавчої служби Печерського району м. Києва від 15 жовтня 2015 року під час примусового виконання зазначеного виконавчого листа звернуто стягнення на заробітну плату ОСОБА_3 та постановлено проводити щомісячне утримання у розмірі 20 % від щомісячної заробітної плати. Стягувачем зазначено ПАТ «УкрСиббанк».
		У справі, яка розглядається, суд першої інстанції встановив, що ОСОБА_3 виконує рішення Печерського районного суду міста Києва у справі № 2-696-1/10  на користь ПАТ «УкрСиббанк», що підтверджується відповідною довідкою з місця її роботи. Натомість апеляційний суд установив, що рішення суду у справі № 2?696?1/10 ОСОБА_3 належним чином не виконує.
		Ухвалою Печерського районного суду міста Києва від 22 грудня 2016 року у справі № 757/3387/15-ц відмовлено у задоволенні заяви ТОВ «Кейт-Колект» про заміну сторони виконавчого провадження з примусового виконання виконавчого листа № 2-696-1/10.
		13 лютого 2012 року між ПАТ «УкрСиббанк» (клієнт)  і ТОВ «Кей-Колект» (фактор) укладено договір факторингу № 2,  відповідно до умов якого клієнт зобов'язується передати у власність фактору, а фактор - прийняти права вимоги та в їх оплату надати грошові кошти в розпорядження клієнта за оплату та на умовах, визначених цим договором. Обсяг (сума) прав вимоги станом на дату укладання цього договору визначено у додатку 1 до цього договору. Одночасно з відступленням права вимоги до фактора переходять усі права клієнта за усіма договорами забезпечення. 
		Повний текст цього договору та додаток 1 до нього в матеріалах справи відсутні.
		У виписці з додатку 1 до договору факторингу від 13 лютого 2012 року № 2, засвідченій печаткою ТОВ «Кей-Колект», зазначено Кредитний договір. Інших реквізитів та посвідчень сторін виписка не має.
		13 лютого 2012 року між ПАТ «УкрСиббанк» (цедент)  і ТОВ «Кей-Колект» (цесіонарій) укладено договір відступлення прав вимоги за договорами іпотеки, зазначеними у додатку 1 до нього. 
		Повний текст цього договору та додаток 1 до нього у матеріалах справи відсутні.
		У виписці з додатку 1 до договору відступлення прав вимоги  від 13 лютого 2012 року, засвідченій печаткою ТОВ «Кей-Колект»,  зазначено Кредитний договір та Договір іпотеки. Інших реквізитів та посвідчень сторін виписка не має.
		14 жовтня 2015 року приватний нотаріус Київського міського нотаріального округуКобелєва А.М. зареєструвала заяву про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (щодо права власності), яка надійшла від представника ТОВ «Кей-Колект»;  прийняла рішення № 25270734 про державну реєстрацію права власності за ТОВ «Кей-Колект» на квартиру АДРЕСА_1,.
		Міністерством юстиції України листом від 21 березня 2016 року  № 9163/315?0?1?16/13 повідомлено представника Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини про результати перевірки, проведеної на підставі відповідних нормативно-правових актів, якою встановлено, що державна реєстрація за ТОВ «Кей-Колект» прав власності на предмет іпотеки - квартиру АДРЕСА_1, здійснена приватним нотаріусом КобелєвоюА.М. без вчинення нотаріальної дії всупереч вимогам частини п'ятої статті 3, частини дев'ятої статті 15 та частини першої статті 16 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».
		Не погодившись із діями приватного нотаріуса  щодо державної реєстрації права власності на зазначену квартиру за ТОВ «Кей-Колект», ОСОБА_3 звернулась до адміністративного суду з позовом про визнання рішень нотаріуса протиправними та їх скасування.
		Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 10 серпня 2016 року провадження у справі за позовом ОСОБА_3 до приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округуКобелєвої А.М. закрито з тих міркувань, що спірні правовідносини не є публічно-правовими, оскільки випливають з договірних відносин, а тому мають розглядатися в порядку цивільного судочинства.
		У частині третій статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
		Відповідно до частини другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства (далі - КАС України) у редакції, чинній на час розгляду справи судами першої та апеляційної інстанцій до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.
		Згідно із частиною першою статті 3 КАС України (у редакції, чинній на час розгляду справи судами першої та апеляційної інстанцій) суб'єктом владних повноважень є орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень.
		Пункт 1 частини другої статті 17 КАС України (у редакції, чинній на час розгляду справи судами першої та апеляційної інстанцій) визначає, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів або правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.
		Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій.
		Згідно з пунктом 1 частини першої статті 15 ЦПК України (в редакції, чинній на час розгляду справи судами першої та апеляційної інстанцій) суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин.
		Пунктом 10 частини другої статті 16 Цивільного кодексу України встановлено, що одним зі способів захисту цивільних прав та інтересів може бути визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.
		Якщо порушення своїх прав особа вбачає у наслідках, які спричинені рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень, які вона вважає неправомірними, і ці наслідки призвели до виникнення, зміни чи припинення цивільних правовідносин, мають майновий або пов'язаний з реалізацією її майнових або особистих немайнових інтересів характер, то визнання незаконними (протиправними) таких рішень є способом захисту цивільних прав та інтересів.
		Спір між сторонами виник з приводу порушення права власності позивачки на квартиру внаслідок дій ТОВ «Кей-Колект» і приватного нотаріуса щодо реєстрації такого права за цим товариством.
		Висновки суду апеляційної інстанції про належність розгляду позовних вимог ОСОБА_3 до приватного нотаріуса про визнання дій протиправними та скасування рішення про державну реєстрацію права власності та їх обтяжень у порядку адміністративного судочинства є помилковими, оскільки ці вимоги стосуються набутого права власності на об'єкт нерухомого майна, що потребує встановлення судом обставин правомірності його набуття та виходить за межі компетенції адміністративних судів, а тому підлягає розгляду за правилами цивільного судочинства.
		Аналогічний висновок щодо застосування норм процесуального права у подібних правовідносинах викладений у постановах Великої Палати Верховного Суду від 11 та 17 квітня 2018 року (справи № 826/366/16 та № 815/6956/15 відповідно), від 22 серпня 2018 року (справа № 820/4673/16), від 17 жовтня 2018 року (справа № 826/17908/14), 28 листопада 2018 року (справа № 759/6976/16-ц), від 5 та 12 грудня 2018 року  (справи № 815/7008/15 та № 810/1701/16 відповідно).
		Отже, спори про визнання незаконними та скасування рішень нотаріусів, які діяли на виконання делегованих повноважень державного реєстратора, про державну реєстрацію прав та їх обтяжень на нерухоме майно розглядаються за правилами цивільного судочинства, якщо такі спори стосуються захисту цивільного права, зокрема випливають з договірних відносин, і якщо немає підстав для їх розгляду за правилами адміністративного судочинства.
		Ураховуючи те, що спірні правовідносини пов'язані із захистом права власності позивачки та виконанням умов Договору іпотеки, Велика Палата Верховного Суду вважає, що цей спір не є публічно-правовим та підлягає розгляду за правилами цивільного судочинства.
		Щодо решти наведених у касаційній скарзі доводів слід зазначити таке.
		Відповідно до вимог статті 36 Закону України «Про іпотеку» сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим нотаріально посвідченим договором між іпотекодавцем та іпотекодержателем про задоволення вимог останнього, який може бути укладений одночасно з іпотечним договором або в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки. Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, визначає можливий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до Закону України «Про іпотеку». Визначений договором спосіб задоволення вимог іпотекодержателя не перешкоджає останньому застосувати інші встановлені цим Законом способи звернення стягнення на предмет іпотеки.
		Договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками, може передбачати: передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання в порядку, встановленому статтею 37 Закону України «Про іпотеку».
		При цьому згідно із частиною першою статті 37 Закону України «Про іпотеку» правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотекодержателю права власності.
		Порядок відступлення прав за іпотечним договором визначено статтею 24 Закону України «Про іпотеку», згідно з положеннями якої таке відступлення здійснюється без необхідності отримання згоди іпотекодавця, якщо інше не встановлено іпотечним договором, і за умови, що одночасно здійснюється відступлення права вимоги за основним зобов'язанням. Якщо не буде доведено інше, відступлення прав за іпотечним договором свідчить про відступлення права вимоги за основним зобов'язанням. Іпотекодержатель зобов'язаний письмово у п'ятиденний строк повідомити боржника про відступлення прав за іпотечним договором і права вимоги за основним зобов'язанням. Правочин про відступлення прав за іпотечним договором підлягає нотаріальному посвідченню. Відомості про таке відступлення підлягають державній реєстрації у встановленому законодавством порядку.
		Правові, економічні, організаційні засади проведення державної реєстрації речових та інших прав, які підлягають реєстрації (у тому числі й передбачені Законом України «Про іпотеку»), та їх обтяжень визначено Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», який підлягає застосуванню у редакції, чинній на час вчинення відповідної реєстраційної дії.
		Процедуру проведення державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, перелік документів, необхідних для її проведення, права та обов'язки суб'єктів у сфері державної реєстрації прав на час виникнення спірних правовідносин визначав Порядок державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 17 жовтня 2013 року № 868.
		З метою встановлення правомірності переходу права власності на предмет іпотеки згідно з іпотечним договором, що містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя, суд повинен встановити обставини такого переходу, здійсненого шляхом реєстрації цього права за іпотекодержателем.
		За змістом принципу диспозитивності цивільного судочинства, закріпленого у статті 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. 
		Аналогічна норма містилась у статті 11 ЦПК України у редакції, чинній на час розгляду справи судами попередніх інстанцій.
		Обґрунтовуючи позовні вимоги про витребування майна із чужого незаконного володіння та визнання права власності на майно, ОСОБА_3 посилалася на те, що порушення її права власності на квартиру АДРЕСА_1,пов'язане з діями ТОВ «Кей-Колект» та приватного нотаріуса щодо державної реєстрації права власності на зазначену квартиру за цим товариством, які є неправомірними і підлягають скасуванню. 
		Ці позовні вимоги взаємопов'язані, і вирішення вимоги про відновлення права власності на нерухоме майно позивачки залежить від вирішення вимоги про визнання протиправними дій нотаріуса щодо прийняття рішення про передачу спірної квартири у власність ТОВ «Кей-Колект» шляхом державної реєстрації права власності як такого, що виникає на підставі договору іпотеки.
		Ураховуючи викладене, апеляційний суд дійшов передчасного висновку про можливість розгляду позовних вимог ОСОБА_3 про витребування майна із чужого незаконного володіння та визнання за нею права власності на майно окремо від позовних вимог про визнання неправомірними дій щодо державної реєстрації права власності на це майно за іншою особою, скасування рішення про державну реєстрацію права власності та обтяжень.
		Відповідно до частин першої та другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
		Згідно з пунктом 2 частини першої статті 409, частиною третьою та четвертою статті 411 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема, за встановленою підсудністю або для продовження розгляду. Підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, зокрема якщо суд не дослідив зібрані у справі докази. Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.
		З огляду на наведене та межі перегляду справи судом касаційної інстанції оскаржуване рішення апеляційного суду підлягає скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
		Частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України передбачено: якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
		Оскільки в цьому випадку справа направляється на розгляд до суду апеляційної інстанції, розподіл судових витрат Верховним Судом не здійснюється.
		Ураховуючи наведене та керуючись статтями 402-404, 409, 411, 416 ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду
		ПОСТАНОВИЛА:
		Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково.
		Рішення Апеляційного суду міста Києва від 12 липня 2017 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
		Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
		 
		Суддя-доповідач                                        Н. П. Лященко    Судді:     Н. О. Антонюк       О. Б. Прокопенко      С. В. Бакуліна        Л. І. Рогач      В. В. Британчук       І. В. Саприкіна      Д. А. Гудима       О. М. Ситнік        В. І. Данішевська       О. С. Ткачук        О. Р. Кібенко       В. Ю. Уркевич      В. С. Князєв       О. Г. Яновська      Л. М. Лобойко

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...