Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 910/1997/18 : Господарські справи (до 01.01.2019); Корпоративних відносин; визнання недійсними господарських договорів, пов’язаних з реалізацією корпоративних прав.
Надіслано для оприлюднення: 21.03.2019. Зареєстровано: 21.03.2019. Забезпечено надання загального доступу: 22.03.2019.
Дата набрання законної сили: 24.06.2020
Результат оскарження 24.06.2020 Північний апеляційний господарський суд: залишено рішення місцевого суду без змін, а скаргу без задоволення
Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		   ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		м. Київ
		15.03.2019Справа №  910/1997/18
		 
		за позовом           ОСОБА_1
		до                     Товариства з обмеженою відповідальністю «Діоріт-Техніс»
		за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору, на стороні позивача:
		1. Товариства з обмеженою відповідальністю «Полярний реєстр»
		2. Приватного акціонерного товариства «Експерт-капітал»
		та за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору, на стороні відповідача:
		1. Публічного акціонерного товариства «Перший український міжнародний банк»
		2. Публічного акціонерного товариства «Норд»
		про визнання недійсними генерального договору щодо взаємовідносин в процесі продажу цінних паперів від 04.08.2016 та договору купівлі-продажу цінних паперів № 13/БВ від 04.08.2016 
		 
		Господарський суд міста Києва у складі судді Спичака О.М. 
		за участю секретаря судового засідання 
		Тарасюк І.М.
		Представники сторін:
		від позивача, ОСОБА_3
		від відповідача, Кондратенко К.В.
		від третьої особи 1: не з'явився 
		від третьої особи 2: не з'явився
		від третьої особи 1: не з'явився
		від третьої особи 2: не з'явився
		 
		ОБСТАВИНИ СПРАВИ:
		 
		У провадженні Господарського суду міста Києва перебуває справа за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Діоріт-Техніс» про визнання недійсним генерального договору щодо взаємовідносин в процесі продажу цінних паперів від 04.08.2016 року, договору купівлі-продажу цінних паперів №13/БВ від 04.08.2016 року.
		Позивач, обґрунтовуючи свої позовні вимоги, вважає, що генеральний договір щодо взаємовідносин в процесі продажу цінних паперів від 04.08.2016 року та договір купівлі-продажу цінних паперів №13/БВ від 04.08.2016 року є недійсними в частині умов (пунктів), що визначають ціну та загальну вартість цінних паперів в російських рублях, оскільки умови, що зазначені у відповідних договорах, суперечать актам цивільного законодавства. 
		Відповідач у відзиві проти задоволення позовних вимог надав заперечення, посилаючись на те, що умови оспорюваних правочинів викладені у відповідності до вимог чинного законодавства. До того ж, вказаним учасником судового процесу зазначено, що позивачем безпідставно ототожнюються поняття ціни договору та порядку розрахунків за правочином. Крім того, відповідачем вказано, що фактичне не проведення розрахунків викликано тимчасовим блокуванням рахунку представника позивача, а не з вини покупця за спірним договором. 
		Ухвалою Господарського суду міста Києва від 13.06.2018 р. було залучено до участі у справі третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору, Товариство з обмеженою відповідальністю «Полярний реєстр», Приватне акціонерне товариство «Експерт-капітал», Публічне акціонерне товариство «Перший український міжнародний банк», Публічне акціонерне товариство «Норд».
		Ухвалою Господарського суду м. Києва від 08.08.2018 р. закрито провадження у справі № 910/1997/18 на підставі п. 1 ч. 1 ст. 231 Господарського процесуального кодексу України.
		Постановою Північного апеляційного господарського суду від 10.12.2018 ухвалу Господарського суду м. Києва від 08.08.2018р. у справі №910/1997/18 скасовано; справу № 910/1997/18 передано на розгляд Господарського суду м. Києва.
		Згідно з протоколу  автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 26.12.2018р., справу № 910/1997/18 було передано на розгляд судді Спичаку О.М.
		Ухвалою від 28.12.2018р. справу прийнято до свого провадження суддею Спичаком О.М. та призначено підготовче засідання на 23.01.2019р.
		22.01.2019р. до Господарського суду міста Києва надійшов зустрічний позов від 21.01.2019р. Товариства з обмеженою відповідальністю «Діоріт-Техніс», в якому відповідач просив:  визнати укладеним правочин від 28.08.2017р. між  ОСОБА_1 та Товариством з обмеженою відповідальністю  «Діоріт-Техніс» до договору купівлі-продажу цінних паперів №БВ/13 від 04.08.2016 згідно з яким: пункт 2.1. договору купівлі-продажу цінних паперів №БВ/13 від 04.08.2016 доповнено текстом наступного змісту: всі грошові розрахунки за цінні папери між продавцем й покупцем здійснюються в розмірі й строки, визначені пунктом 2.1. цього Договору купівлі-продажу цінних паперів, в валюті - доларах США по курсу Національного банку РФ, встановленого на дату відповідного платежу при розрахунках по кожному траншу; вважати присічною датою платежів перших чотирьох траншів, вказаних в графіку платежів покупця за придбані у продавця акції Публічного акціонерного товариства «Норд» - дату до 01 квітня 2018 року (включно); визнати за Товариством з обмеженою відповідальністю «Діоріт-Техніс» право на відстрочку виконання зобов'язання, визначеного п.2.1. й п.2.2. договору купівлі-продажу цінних паперів від 04.08.2016р. №БВ/13, щодо 50 117 376 штук простих іменних акцій Публічного акціонерного товариства «НОРД», в частині зобов'язання Товариства з обмеженою відповідальністю  «Діоріт-Техніс» по здійсненню оплати цінних паперів на суму 1 503 521,28 рублів РФ до моменту спливу 10-ти банківських днів з дня набрання чинності рішення суду про визнання укладеним правочину між ОСОБА_1 та Товариством з обмеженою відповідальністю «Діоріт-Техніс» до договору купівлі-продажу цінних паперів від 04.08.2016р. №БВ/13; поновити становище, що існувало до моменту вчинення депозитарною установою Товариством з обмеженою відповідальністю «Полярний реєстр» дій з проведення 22.01.2018р. облікових операцій по розблокуванню й списанню з рахунку в цінних паперах 403444-RU20014704, що належить Товариству з обмеженою відповідальністю «Діоріт-Техніс», цінних паперів, що перебували в заставі, а саме - 50 117 376 штук простих іменних акцій Публічного акціонерного товариства «НОРД» та зарахуванню на рахунок в цінних паперах 403444-UA10000003, що належить  ОСОБА_1, вказаних цінних паперів, шляхом зобов'язання Товариства з обмеженою відповідальністю «Полярний реєстр» вчинити дії зі списання з рахунка в цінних паперах 403444-UA10000003, що належить ОСОБА_1, цінних паперів - 50 117 376 штук простих іменних акцій Публічного акціонерного товариства «НОРД» і зарахуванню на рахунок в цінних паперах 403444-RU20014704, що належить Товариству з обмеженою відповідальністю «Діоріт-Техніс», вказаних цінних паперів.
		23.01.2019р. судом було відкладено підготовче засідання на 11.02.2019р. 
		Ухвалою від 24.01.2019р. повернуто зустрічну позовну заяву і додані до неї документи Товариству з обмеженою відповідальністю «Діоріт-Техніс».
		11.02.2019р. судом було закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 11.03.2019р.
		11.03.2019р. розгляд справи по  суті було відкладено на 15.03.2019р. 
		Треті особи у судове засідання 15.03.2019р. не з'явились, проте, про дату, час та місце розгляду спору по суті були повідомлені судом належним чином шляхом направлення ухвал про повідомлення у порядку ст.120 Господарського процесуального кодексу України засобами поштового зв'язку.
		До того ж, судом враховано, що за приписами ч.1 ст.9 Господарського процесуального кодексу України ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час і місце розгляду своєї справи або обмежений у праві отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду його судової справи. Будь-яка особа, яка не є учасником справи, має право на доступ до судових рішень у порядку, встановленому законом.
		Відповідно до ч.2 ст.2 Закону України «Про доступ до судових рішень» усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання.
		Згідно з ч.ч.1, 2 ст.3 Закону України «Про доступ до судових рішень» для доступу до судових рішень судів загальної юрисдикції Державна судова адміністрація України забезпечує ведення Єдиного державного реєстру судових рішень. Єдиний державний реєстр судових рішень - автоматизована система збирання, зберігання, захисту, обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень. 
		Судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України (ч.1 ст.4 Закону України «Про доступ до судових рішень»).
		Враховуючи наведене, господарський суд зазначає, що відповідач та третя особа мали право та дійсну можливість ознайомитись, з процесуальними документами у справі у Єдиному державному реєстрі судових рішень (www.reyestr.court.gov.ua).
		До того ж, про дату, час, місце судового засідання по справі учасники судового процесу могли дізнатись на офіційному сайті Господарського суду міста Києва у мережі Інтернет. 
		З приводу неявки вказаних учасників судового процесу господарський суд зазначає наступне.
		Неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті (ч.1 ст.202 Господарського процесуального кодексу України).
		За змістом п.1 ч.3 ст.202 Господарського процесуального кодексу України  суд розглядає справу за відсутності учасника справи, якого було належним чином повідомлено про судове засідання, та яким не було повідомлено про причини неявки. 
		Згідно ч.1 ст.3 Господарського процесуального кодексу України судочинство в господарських судах здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу, Закону України «Про міжнародне приватне право», Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
		За приписами ст.9 Конституції України, статті 19 Закону України «Про міжнародні договори України» і статті 4 Господарського процесуального кодексу України господарські суди у процесі здійснення правосуддя мають за відповідними правилами керуватися нормами документів, ратифікованих законами України.
		Відповідно до ч.1 ст.1 Закону України «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950р., Першого протоколу та протоколів №2, 4, 7 та 11 до Конвенції» Україна повністю визнає на своїй території дію приписів Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо визнання обов'язковою і без укладення спеціальної угоди юрисдикцію Суду в усіх питаннях, що стосуються її тлумачення і застосування.
		Водночас ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»  встановлено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
		Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожен має право на справедливий розгляд його справи.
		У рішенні 15-рп/2004 від 02.11.2004р. Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень ст.69 Кримінального кодексу України (справа про призначення судом більш м'якого покарання) визначено, що справедливість - одна з основних засад права, є вирішальною у визначенні його як регулятора суспільних відносин, одним із загальнолюдських вимірів права. Зазвичай справедливість розглядають як властивість права, виражену, зокрема, в рівному юридичному масштабі поведінки й у пропорційності юридичної відповідальності вчиненому правопорушенню. У сфері реалізації права справедливість проявляється, зокрема, у рівності всіх перед законом і засобах, що обираються для їх досягнення.
		Значення принципів справедливості та добросовісності поширюється не тільки на сферу виконання зобов'язань, а і на сферу користування правами, тобто, такі засади здійснення судочинства виступають своєрідною межею між припустимим використанням права (як формою правомірного поводження) та зловживанням правами (як формою недозволеного використання прав).
		Одночасно, застосовуючи відповідно до ч.1 ст.11 Господарського процесуального кодексу України, ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» при розгляді справи ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, суд зазначає, що право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується з обов'язком добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (п.35 рішення від 07.07.1989р. Європейського суду з прав людини у справі «Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії» (Alimentaria Sanders S.A. v. Spain).
		Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч.1 ст.6 даної Конвенції (рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005р. у справі «Смірнова проти України»).
		Отже, за висновками суду, неявка третіх осіб не перешкоджає розгляду спору у судовому засіданні 15.03.2019р. 
		Представником позивача було надано усні пояснення по суті спору, згідно змісту яких позовні вимоги підтримано в повному обсязі.
		Представником відповідача проти задоволення позовних вимог було надано заперечення. 
		В судовому засіданні 15.03.2019р. на підставі ст. 240 Господарського процесуального кодексу України проголошено вступну та резолютивну частини рішення суду.
		Розглянувши подані документи і матеріали, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, заслухавши пояснення сторін, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті,  Господарський суд міста Києва,                        
		ВСТАНОВИВ:
		 
		04.08.2016р. між ОСОБА_1 (продавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Діоріт-Техніс» (покупець) було укладено генеральний договір щодо взаємовідносин в процесі продажу цінних паперів, предметом якого відповідно до п.2.1 є: взаємодія сторін в процесі та протягом терміну продажу (перехід права власності і повна оплата) майна; визначення найбільш законодавчо коректних і господарськи раціональних, практично можливих способів і термінів продажу (перехід права власності і повна оплата) майна; визначення способів дотримання прав, інтересів, обов'язків продавця і покупця для комплексного і повного виконання операцій з продажу (перехід права власності і повна оплата) майна. 
		Під майном згідно п.2.3 генерального договору від 04.08.2016р. розуміються акції з наступними характеристиками: 
		- емітент: Публічне акціонерне товариство «Норд» (код ЄДРПОУ 13533086; юридична / фактична / поштова адреса: Україна, Донецька область, м.Краматорськ, вул.Шкільна, 117; статутний капітал 627   000 грн.;
		- акції: акції прості іменні в бездокументарній формі Публічного акціонерного товариства «Норд»; номінальна вартість однієї акції - 0,01 грн.; загальна кількість акцій, випущених емітентом - 62700000 шт.; всі випущені акції мають однаковий статус, забезпечують однаковий обсяг прав акціонера; привілейовані акції емітентом не випускались; інші емісійні цінні папери емітентом не випускались; 
		- акції, які належать на праві власності продавцеві: кількість - 20117376 шт. на суму за номіналом - 501173,76 грн. (79,93% статутного капіталу);
		- зазначені акції випущені емітентом і враховуються відповідно до законодавства України в Національному депозитарії України (обсяг емісії і належність депонентам певних депозитарних установ) і депозитарній установі Товариство з обмеженою відповідальністю «Полярний реєстр» (код ЄДРПОУ 24823338; юридична / фактична / поштова адреса: України, м.Київ, вул.Саксаганського, 107/47 «Б», ліцензія НКЦБІФР на право здійснення депозитарної діяльності депозитарної установи АЕ 294646 від 16.12.2014р.);
		- акції прості іменні в бездокументарній формі Публічного акціонерного товариства «Норд», які продавець продає покупцеві - 50117376 шт. на суму за номіналом 501173,76   грн. (79,93% від статутного капіталу). 
		У розділі 3 генерального договору від 04.08.2016р. контрагентами погоджено порядок купівлі-продажу майна.
		Згідно п.8.1 вказаного правочину термін дії генерального договору становить десять років з моменту початку його дії (з особливостями, зазначеними нижче); початок дії цього договору - з моменту підписання сторонами. Цей генеральний договір автоматично продовжується на строк до закінчення будь-якого його додатка або доповнення, або окремого договору, який укладено на виконання або з урахуванням цього генерального договору. Цей генеральний договір автоматично припиняється, якщо сторони достроково виконали всі його умови і всі умови будь-якого його додатку або доповнення, або окремого договору, який укладено на виконання цього генерального  договору. 
		У п.9.2 сторони погодили, що всі взаємовідносини по цьому договору повинні відповідати / не суперечити законодавству України та Росії. У разі наявності неоднозначності в регулюванні певних відносин одночасно і законодавству України і Росії, то беруться до уваги норми: які є звичайними при регулюванні міжнародних операцій з купівлі-продажу цінних паперів, що становлять мажоритарний пакет промислової компанії, з аналогічними визначальними параметрами; визначені в законодавстві України або випливають з нього.
		У разі недосягнення згоди шляхом переговорів кожна зі сторін може звернутись до суду (господарського суду) за місцем знаходження продавця (п.9.5 генерального договору).
		04.08.2016р. на виконання умов генерального договору, між ОСОБА_1 (продавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Діоріт-Техніс» (покупець) було укладено договір №БВ/13 купівлі-продажу цінних паперів, відповідно до п.1.1 якого продавець зобов'язується передати у власність покупця, а покупець прийнти і сплатити ціну купівлі-продажу наступного пакету цінних паперів: 
		- найменування емітента цінного папері - Публічне акціонерне товариство «Норд», код ЄДРПОУ 13533086; 
		- різновид/ найменування цінних паперів - акція проста; 
		- вид випуску цінного папера - іменна;
		- форма цінного паперу - бездокументарна;
		- ідентифікаційний номер цінного папера: UA4000106777;
		- номінальна вартість 1-го цінного паперу - 0,01 грн.;
		- кількість цінних паперів, що продається: 50117376 шт.;
		- вартість пакету цінних паперів за номіналом - 501173,76 грн.;
		- вартість продажу 1 акції - 0,03 рублів Російської Федерації (три копійки);
		- загальна вартість пакету цінних паперів по ціні продажу - 1503521,28 рублів Російської Федерації. 
		Еквівалент ціни продажу і загальної вартості в гривнях визначається відповідно до чинного законодавства шляхом перерахунку за курсом Національного банку України на дату договору. 
		Згідно п.2.1 договору №БВ/13 від 04.08.2016р. проведення розрахунків за цим договором на виконання договору доручення  (укладений продавцем та представником продавця 04.08.2016р. в Україні м.Київ) здійснюється без дотримання принципу «поставка цінних паперів проти оплати». Покупець зобов'язаний сплатити продавцю суму 1503521,28 рублів Російської Федерації (один мільйон п'ятсот три тисячі п'ятсот двадцять один рубль РФ двадцять сім копійок) в безготівковій формі в строк до 01 жовтня 2026 р., загальна кількість траншів 38 траншів) згідно графіку платежів, що вказаний в доповненні №1 до цього договору. Валюта розрахунків - рублі Російської Федерації  (RUB). Транші з 1 по 37 включно складають по сорок тисяч рублів  Російської Федерації; транш 38 складає двадцять три тисячі п'ятсот двадцять один рубль Російської Федерації двадцять сім копійок.
		За умовами п.2.2 договору №БВ/13 від 04.08.2016р. всі грошові розрахунки за цінні папери, вказані в цьому договорі, здійснюються за участю представника продавця, а саме покупець зобов'язаний у строки, визначені в доповнені №1 до цього договору перерахувати грошові кошти за придбані цінні папери на поточний рахунок представника продавця. Представник продавця у строк одного банківського дня з моменту отримання цих грошових коштів, у межах фактичного траншу, у відповідності з доповненням №1 до цього договору перераховує їх на поточний рахунок продавця за винятком податків та витрат представника продавця з продажу валюти на міжбанківському ринку. 
		Даний договір набуває чинності з моменту підписання його сторонами та діє до повного виконання сторонами умов договору, що підтверджується підписанням акту виконаних зобов'язань.
		Згідно п.9.7 вказаного правочину до відносин між сторонами, не врегульованих даним договором, генеральним договором, договором застави цінних паперів, договором щодо звернення стягнення на предмет застави, застосовуються норми Цивільного кодексу України, принципи справедливості, добросовісності, розумності.
		У п.9.8 договору №БВ/13 від 04.08.2016р.  вказано, що всі спори між сторонами, що виникли у зв'язку з виконанням даного договору, вирішуються шляхом переговорів. В разі недосягнення сторонами згоди спір вирішується в судовому порядку. Сторони погоджуються з тим, що всі судові спори будуть розглядатись за місцем знаходження продавця. 
		У додатку №1 до договору №БВ/13 від 04.08.2016р.   сторонами погоджено графік платежів покупця за куплені у продавця акції Публічного акціонерного товариства «Норд».
		Наразі, судом прийнято до уваги, що ст.5 Закону України «Про міжнародне приватне право» передбачено принцип автономії волі. 
		Зокрема, вказаною статтею визначено, що у випадках, передбачених законом, учасники (учасник) правовідносин можуть самостійно здійснювати вибір права, що підлягає застосуванню до змісту правових відносин.  Вибір права згідно з частиною першою цієї статті має бути явно вираженим або прямо випливати з дій сторін правочину, умов правочину чи обставин справи, які розглядаються в їх сукупності, якщо інше не передбачено законом.  Вибір права щодо окремих частин правочину повинен бути явно вираженим. 
		Судом вказувалось, що у п.9.2 генерального договору сторони погодили, що всі взаємовідносини по цьому договору повинні відповідати / не суперечити законодавству України та Росії. У разі наявності неоднозначності в регулюванні певних відносин одночасно і законодавству України і Росії, то беруться до уваги норми: які є звичайними при регулюванні міжнародних операцій з купівлі-продажу цінних паперів, що становлять мажоритарний пакет промислової компанії, з аналогічними визначальними параметрами; визначені в законодавстві України або випливають з нього.
		Згідно п.9.7 договору №БВ/13 від 04.08.2016р. до відносин між сторонами, не врегульованих даним договором, генеральним договором, договором застави цінних паперів, договором щодо звернення стягнення на предмет застави, застосовуються норми Цивільного кодексу України, принципи справедливості, добросовісності, розумності.
		Отже, приймаючи до уваги наведене вище, суд дійшов висновку, що до правовідносин, які виникли з вказаних правочинів,  підлягає застосуванню законодавство України.
		Відповідно до ст.628 Цивільного кодексу України, ст.180 Господарського кодексу України зміст договору становлять умови (пункти),    визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства. 
		За приписом ст.638 Цивільного кодексу України, ст.180 Господарського кодексу України істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. 
		При цьому, за змістом п.3 ст.180 Господарського кодексу України при укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору. 
		Враховуючи, що позивач звернувся до суду з позовом про визнання недійсними генерального договору щодо взаємовідносин в процесі продажу цінних паперів від 04.08.2016р. та  договору купівлі-продажу цінних паперів №13/БВ від 04.08.2016р., господарським судом було встановлено, що сторонами було досягнуто згоди щодо всіх істотних умов договору, а отже, спірні правочини є укладеними.
		Згідно ч.1 ст.2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.
		Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням (ч.2 ст.4 Господарського процесуального кодексу України).
		Статтею 20 Господарського кодексу України передбачено, що кожний суб'єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів.
		Захист цивільних прав та інтересів судом здійснюється у спосіб встановлений законом або договором.
		Перелік основних способів захисту цивільних прав та інтересів визначається ч.2 ст.16 Цивільного кодексу України. Аналогічні положення містить ст.20 Господарського кодексу України.
		Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (ст.204 Цивільного кодексу України). 
		Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам (ч.1 ст.203 Цивільного кодексу України).
		За приписом ст.215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є  недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього кодексу, а саме: зміст  правочину не може суперечити цьому кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.
		З урахуванням викладеного, недійсність правочину зумовлюється наявністю дефектів його елементів: дефекти (незаконність) змісту правочину; дефекти (недотримання) форми; дефекти суб'єктного складу; дефекти волі - невідповідність волі та волевиявлення.
		За загальним правилом статті 217 Цивільного кодексу України  правочин не може бути визнаний недійсним, якщо законові не відповідають лише окремі його частини і обставини справи свідчать про те, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної його частини. У такому разі господарський суд може визнати недійсною частину правочину. Недійсними частини правочину визнаються за загальними правилами визнання правочинів недійсними із застосуванням передбачених законом наслідків такого визнання. Якщо недійсна частина правочину виконана будь-якою із сторін, господарський суд визначає наслідки такої недійсності залежно від підстави, з якої вона визнана недійсною (п.2.11 Постанови №11 від 29.05.2013р. Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними»).
		Пунктом 2.1. Постанови №11 від 29.05.2013р. Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними» визначено, що вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків.
		Відповідно до статей 215 та 216 Цивільного кодексу України суди розглядають справи за позовами: про визнання оспорюваного правочину недійсним і застосування наслідків його недійсності, про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину. 
		За приписами ч.1 ст.207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині. 
		За змістом Постанови №9 від 06.11.2009р. Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» відповідність чи невідповідність правочину вимогам законодавства має оцінюватися судом відповідно до законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину. 
		Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
		Згідно з ч.ч.1-3 ст.13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Аналогічна норма міститься у ч.1 ст.74 Господарського процесуального кодексу України.
		Частиною 3 ст. 162 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що позовна заява повинна містити виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини; правові підстави позову.
		За таких обставин, приймаючи до уваги положення Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України та Господарського процесуального кодексу України, позивачем при зверненні до суду з вимогами про визнання договору недійсним повинно бути доведено наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними.
		Наразі, за твердженнями позивача генеральний договір щодо взаємовідносин в процесі продажу цінних паперів від 04.08.2016 року та договір купівлі-продажу цінних паперів №13/БВ від 04.08.2016 року підлягають визнанню недійсними оскільки суперечать Положенню про порядок іноземного інвестування, яке затверджено Постановою №280  від 10.08.2005р. Правління Національного банку України, щодо можливості здійснення іноземного інвестування в грошовій формі в гривнях та іноземній валюті виключно 1 групи Класифікатора іноземних валют та банківських металів. Вказане, на думку заявника, вказує на те, що генеральний договір та договір купівлі-продажу цінних паперів є недійсними в частині умов (пунктів), що визначають ціну та загальну вартість цінних паперів в рублях Російскьої Федерації, оскільки такі умови суперечать актам цивільного законодавства. Одночасно, з огляду на те, що ціна договору є його істотною умовою, за твердженнями позивача, визнанню недійсними підлягають оспорювані правочини в повному обсязі. 
		Заперечуючи проти задоволення позовних вимог, відповідач посилався на те, що умови оспорюваних правочинів викладені у відповідності до вимог чинного законодавства. До того ж, вказаним учасником судового процесу зазначено, що позивачем безпідставно ототожнюються поняття ціни договору та порядку розрахунків за правочином. Крім того, відповідачем вказано, що фактичне не проведення розрахунків викликано тимчасовим блокуванням рахунку представника позивача, а не з вини покупця за спірним договором. 
		Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, господарський суд дійшов висновку щодо відсутності підстав для задоволення позову. При цьому, суд виходить з наступного.
		Відповідно до   ст. 192 Цивільного кодексу України   законним платіжним засобом, обов'язковим до приймання за номінальною вартістю на всій території України, є грошова одиниця України - гривня. Іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.
		Згідно із ч. 1   ст. 533 Цивільного кодексу України    грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях.
		Використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов'язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом (ч. 3   ст. 533 Цивільного кодексу України).
		          За приписами ч.ч.1, 2 ст.189 Господарського кодексу України ціна в цьому Кодексі є вираженим у грошовій формі еквівалентом одиниці товару (продукції, робіт, послуг, матеріально-технічних ресурсів, майнових та немайнових прав), що підлягає продажу (реалізації), який повинен застосовуватися як тариф, розмір плати, ставки або збору, крім ставок і зборів, що використовуються в системі оподаткування. Ціна є істотною умовою господарського договору. Ціна зазначається в договорі у гривнях. Ціни у зовнішньоекономічних договорах (контрактах) можуть визначатися в іноземній валюті за згодою сторін.
		До того ж, слід враховувати, що частиною 3 ст.6 Цивільного кодексу України передбачено, що сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд.
		У ст.627 вказаного нормативно-правового акту зазначено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
		Конституційним Судом України у рішенні від 11.07.2014р. №7-рп/2013 по справі за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_5 щодо офіційного тлумачення положень другого речення преамбули Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» наголошено, що свобода договору є однією із загальних засад цивільного законодавства. 
		Тобто, з наведеного полягає, що законодавець не забороняє визначити в іноземній  валюті зобов'язання. Аналогічну правову позицію викладено Верховним Судом у постанові від 19.06.2018р. по справі №917/2004/16.
		Особливості режиму іноземного інвестування на території України, виходячи з цілей, принципів і положень законодавства України, визначено Законом України «Про режим іноземного інвестування». 
		Згідно ст.1 Закону України «Про режим іноземного інвестування»  іноземні інвестори - суб'єкти, які провадять інвестиційну діяльність на території України, а саме: юридичні особи, створені відповідно до законодавства іншого, ніж законодавство України;  фізичні особи - іноземці, які не мають постійного місця проживання на території України і не обмежені у дієздатності; іноземні держави, міжнародні урядові та неурядові організації;  інші іноземні суб'єкти інвестиційної діяльності, які визнаються такими відповідно до законодавства України; іноземні інвестиції - цінності, що вкладаються іноземними інвесторами в об'єкти інвестиційної діяльності відповідно до законодавства України з метою отримання прибутку або досягнення соціального ефекту.
		Зі змісту ч.1 ст.2 вказаного нормативно-правового акту полягає, що іноземні інвестиції можуть здійснюватися, в тому числі, у вигляді іноземної валюти, що визнається конвертованою Національним банком України.
		За приписами ст.3 Закону України «Про режим іноземного інвестування»   іноземні інвестиції можуть здійснюватися у таких формах: часткової участі у підприємствах, що створюються спільно з українськими юридичними і фізичними особами, або придбання частки діючих підприємств; створення підприємств, що повністю належать іноземним інвесторам, філій та інших відокремлених підрозділів іноземних юридичних осіб або придбання у власність діючих підприємств повністю; придбання не забороненого законами України нерухомого чи рухомого майна, включаючи будинки, квартири, приміщення, обладнання, транспортні засоби та інші об'єкти власності, шляхом прямого одержання майна та майнових комплексів або у вигляді акцій, облігацій та інших цінних паперів;  придбання самостійно або за участю українських юридичних або фізичних осіб прав на користування землею та використання природних ресурсів на території України; придбання інших майнових прав; господарської (підприємницької) діяльності на основі угод про розподіл продукції; в інших формах, які не заборонені законами України, в тому числі без створення юридичної особи на підставі договорів із суб'єктами господарської діяльності України.
		Як було встановлено вище,  04.08.2016р. між ОСОБА_1 (продавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Діоріт-Техніс» (покупець) було укладено генеральний договір щодо взаємовідносин в процесі продажу цінних паперів, предметом якого відповідно до п.2.1 є: взаємодія сторін в процесі та протягом терміну продажу (перехід права власності і повна оплата) майна; визначення найбільш законодавчо коректних і господарськи раціональних, практично можливих способів і термінів продажу (перехід права власності і повна оплата) майна; визначення способів дотримання прав, інтересів, обов'язків продавця і покупця для комплексного і повного виконання операцій з продажу (перехід права власності і повна оплата) майна. 
		04.08.2016р. на виконання умов генерального договору, між ОСОБА_1 (продавець) та Товаристом з обмеженою відповідальністю «Діоріт-Техніс» (покупець) було укладено договір №БВ/13 купівлі-продажу цінних паперів, відповідно до п.1.1 якого продавець зобов'язується передати у власність покупця, а покупець прийнти і сплатити ціну купівлі-продажу пакету цінних паперів  Публічного акціонерного товариства «Норд».
		З матеріалів справи вбачається, що покупцем за вказаними правочинами є Товариство з обмеженою відповідальністю «Діоріт-Техніс», що створене за законодавством Російської Федерації (347800, Російська Федерація, Ростовська область, Кам'янськ-Шахтинський район, вул.Ворошилова, буд.152, державний реєстраційний номер №1046147000437).
		З системного аналізу наведених вище норм, чинного на момент виникнення спірних правовідносин законодавства, полягає, що іноземне інвестування в Україні може здійснюватись у вигляді іноземної валюти, що визнається конвертованою Національним банком України.
		Судом зазначалось, що  під майном згідно п.2.3 генерального договору від 04.08.2016р. розуміються акції з наступними характеристиками: 
		- емітент: Публічне акціонерне товариство «Норд» (код ЄДРПОУ 13533086; юридична / фактична / поштова адреса: Україна, Донецька область, м.Краматорськ, вул.Шкільна, 117; статутний капітал 627   000 грн.;
		- акції: акції прості іменні в без документарній формі Публічного акціонерного товариства «Норд»; номінальна вартість однієї акції - 0,01 грн.; загальна кількість акцій, випущених емітентом - 62700000 шт.; всі випущені акції мають однаковий статус, забезпечують однаковий обсяг прав акціонера; привілейовані акції емітентом не випускались; інші емісійні цінні папери емітентом не випускались; 
		- акції, які належать на праві власності продавцеві: кількість - 20117376 шт. на суму за номіналом - 501173,76 грн. (79,93% статутного капіталу);
		- зазначені акції випущені емітентом і враховуються відповідно до законодавства України в Національному депозитарії України (обсяг емісії і належність депонентам певних депозитарних установ) і депозитарній установі Товариство з обмеженою відповідальністю «Полярний реєстр» (код ЄДРПОУ 24823338; юридична / фактична / поштова адреса: України, м.Київ, вул.Саксаганського, 107/47 «Б», ліцензія НКЦБіФР на право здійснення депозитарної діяльності депозитарної установи АЕ 294646 від 16.12.2014р.);
		- акції прості іменні в без документарній формі Публічного акціонерного товариства «Норд», які продавець продає покупцеві - 50117376 шт. на суму за номіналом 501173,76 грн. (79,93% від статутного капіталу). 
		Предметом продажу згідно п.1.1 договору №БВ/13 від 04.08.2016р. є пакет цінних паперів:  найменування емітента цінного папері - Публічне акціонерне товариство «Норд», код ЄДРПОУ 13533086;  різновид/ найменування цінних паперів - акція проста;  вид випуску цінного папера - іменна; форма цінного паперу - бездокументарна; ідентифікаційний номер цінного папера: UA4000106777; номінальна вартість 1-го цінного паперу - 0,01 грн.; кількість цінних паперів, що продається: 50117376 шт.; вартість пакету цінних паперів за номіналом - 501173,76 грн.; вартість продажу 1 акції - 0,03 рублів Російської Федерації (три копійки); загальна вартість пакету цінних паперів по ціні продажу - 1503521,28 рублів Російської Федерації. 
		Одночасно, у вказаному договорі передбачено, що еквівалент ціни продажу і загальної вартості в гривнях визначається відповідного до чинного законодавства шляхом перерахунку за курсом Національного банку України на дату договору. 
		Тобто, з характеру правовідносин, які склались між позивачем та відповідачем щодо купівлі продажу акцій акціонерного товариства, яке створено за законодавством України, полягає, що фактично останні опосередковують правовідносини іноземного інвестування. 
		Судом враховано, що Постановою №34 від 1998р.  Правління Національного банку України «Про затвердження Класифікатора іноземних валют» (в редакції, чинній станом на момент виникнення спірних правовідносин) визначено дві групи конвертованих Національним банком України валют, а саме конвертовані валюти, які широко використовуються для здійснення платежів за міжнародними операціями, валюти країн - членів Європейського Союзу та банківські метали (1 група) та конвертовані валюти, які широко не використовуються для здійснення платежів за міжнародними операціями (2 група). Одночасно, означеною Постановою також визначено перелік неконвертованих валю (3 група).
		Згідно змісту Постанови №34 від 1998р.  Правління Національного банку України «Про затвердження Класифікатора іноземних валют»  російський рубль віднесено до конвертованих валют, які широко не використовуються для здійснення платежів за міжнародними операціями.
		Тобто,  з наведеного полягає, що валюта за якою визначено ціну у спірних правочинах - російський рубль, є конвертованою Національним банком України.
		Отже, виходячи з наведених вище приписів Цивільного кодексу України  та Закону України «Про режим іноземного інвестування», суд дійшов висновку, що визначення ціни договору в російському рублі не суперечить вимогам законодавства України, а враховуючи погодження саме такого визначення вартості товару обома контрагентами також відповідає і принципу свободи договору. 
		Одночасно, суд погоджується з запереченнями відповідача стосовно того, що позивачем безпідставно ототожнюються поняття ціни договору та порядку розрахунків за правочином. При цьому, суд зазначає наступне.
		Ціна - це грошове відображення вартості товару за одиницю виміру. Тобто, у даному випадку ціна є грошовим відображенням вартості акції (пакету цінних паперів), як товару за договором купівлі-продажу №БВ/13 від 04.08.2016р.
		Одночасно, під розрахунками за договором фактично слід розуміти алгоритм дій контрагентів, яким врегульовано порядок виконання певного грошового зобов'язання, як то оплата за поставлений товар чи виконані роботи.
		Тобто, у даному випадку умови п.2.1 договору №БВ/13 від 04.08.2016р., зі змісту якого проведення розрахунків за цим договором на виконання договору доручення  (укладений продавцем та представником продавця 04.08.2016р. в Україні, м.Київ) здійснюється без дотримання принципу «поставка цінних паперів проти оплати»; покупець зобов'язаний сплатити продавцю суму 1503521,28 рублів Російської Федерації (один мільйон п'ятсот три тисячі п'ятсот двадцять один рубль РФ двадцять сім копійок) в безготівковій формі в строк до 01 жовтня 2026 р., загальна кількість траншів 38 траншів) згідно графіку платежів, що вказаний в доповненні №1 до цього договору; валюта розрахунків - рублі Російської Федерації  (RUB); транші з 1 по 37 включно складають по сорок тисяч рублів  Російської Федерації; транш 38 складає двадцять три тисячі п'ятсот двадцять один рубль Російської Федерації двадцять сім копійок, опосередковують не ціну договору, як його істотну умову, а погоджений на підставі вільного волевиявлення покупця та продавця порядок проведення оплати за придбаний пакет цінних паперів. 
		Вказане свідчить про безпідставність посилань позивача в обґрунтування позову на те, генеральний договір та договір купівлі-продажу цінних паперів є недійсними в частині умов (пунктів), що визначають ціну та загальну вартість цінних паперів в рублях Російських Федерації, оскільки такі умови суперечать актам цивільного законодавства.
		Наразі, судом прийнято до уваги, що відповідно до вимог статті 99 Конституції України, статей 390 - 400 Господарського кодексу України, статей 11 та 12 Закону України «Про режим іноземного інвестування», статей 7, 30, 44 Закону України «Про Національний банк України», Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні», статей 3, 5, 11, 13 Декрету №15-93 від 19.02.1993р. Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» та з метою врегулювання порядку здійснення іноземних інвестицій в Україну та повернення іноземному інвестору його інвестиції, а також повернення прибутків, доходів, інших коштів, одержаних від інвестиційної діяльності в Україні, Постановою №280 від 10.08.2005р. Правління Національного банку України  було затверджено «Положення про порядок іноземного інвестування в Україну». 
		Вказане Положення було чинним на момент укладення між сторонами спірних договорів.
		Згідно п.1.3 Положення про порядок іноземного інвестування в Україну іноземні інвестиції в Україну в грошовій формі дозволяється здійснювати в гривнях та іноземній валюті виключно 1 групи Класифікатора.
		Як вказувалось вище, за умовами п.2.1 договору №БВ/13 від 04.08.2016р. проведення розрахунків за цим договором на виконання договору доручення  (укладений продавцем та представником продавця 04.08.2016р. в Україні, м.Київ) здійснюється без дотримання принципу «поставка цінних паперів проти оплати». Покупець зобов'язаний сплатити продавцю суму 1503521,28 рублів Російської Федерації (один мільйон п'ятсот три тисячі п'ятсот двадцять один рубль РФ двадцять сім копійок) в безготівковій формі в строк до 01 жовтня 2026 р., загальна кількість траншів 38 траншів) згідно графіку платежів, що вказаний в доповненні №1 до цього договору. Валюта розрахунків - рублі Російської Федерації  (RUB). Транші з 1 по 37 включно складають по сорок тисяч рублів  Російської Федерації; транш 38 складає двадцять три тисячі п'ятсот двадцять один рубль Російської Федерації двадцять сім копійок.
		Одночасно, слід враховувати, що п.2.2 договору №БВ/13 від 04.08.2016р. всі грошові розрахунки за цінні папери, вказані в цьому договорі, здійснюються за участю представника продавця, а саме покупець зобов'язаний у строки, визначені в доповнені №1 до цього договору перерахувати грошові кошти за придбані цінні папери на поточний рахунок представника продавця. Представник продавця у строк одного банківського дня з моменту отримання цих грошових коштів, у межах фактичного траншу, у відповідності з доповненням №1 до цього договору перераховує їх на поточний рахунок продавця за винятком податків та витрат представника продавця з продажу валюти на міжбанківському ринку. 
		Зі змісту преамбули до генерального договору щодо взаємовідносин в процесі продажу цінних паперів від 04.08.2016р. та  договору купівлі-продажу цінних паперів №13/БВ від 04.08.2016р. полягає, що представником продавця є Приватне акціонерне товариство «ЕКСПРЕС-КАПІТАЛ», яке має генеральну ліцензію на здійснення валютних операцій №154 від 08.04.2015р. 
		Тобто, фактично умови п.2.2 договору №БВ/13 від 04.08.2016р. з урахуванням правового статусу представника продавця направлені на забезпечення права останнього на отримання грошових коштів в якості оплати за договором після продажу валюти на міжбанківському ринку.
		Таким чином, фактично позивачем отримуються грошові кошти в якості оплати за оспорюваним договором купівлі-продажу вже за наслідками конвертації валюти, що фактично не призводить до порушення п.1.3 Положення про порядок іноземного інвестування в Україну.
		Наразі, оцінюючи всі доводи позивача щодо наявності підстав для визнання договору недійсним, суд зазначає наступне.
		Відповідно до ст.15 Цивільного кодексу України   кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
		Статтею 16 Цивільного кодексу України   передбачено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
		Виходячи із змісту ст.ст.   15,   16 Цивільного кодексу України,    ст.20 Господарського кодексу України    та    Господарського процесуального кодексу України, застосування певного способу судового захисту вимагає доведеності належними доказами сукупності таких умов: наявності у позивача певного суб'єктивного права (інтересу); порушення (невизнання або оспорювання) такого права (інтересу) з боку відповідача; належності обраного способу судового захисту (адекватність наявному порушенню та придатність до застосування як передбаченого законодавством), і відсутність (недоведеність) будь-якої з означених умов унеможливлює задоволення позову.
		У рішенні №18-рп/2004   від 01.12.2004р. Конституційного суду України (справа про охоронюваний законом інтерес) визначено поняття «охоронюваний законом інтерес», що вживається в ч.1 ста.4 Цивільного процесуального кодексу України та інших законах України у логічно-смисловому зв'язку з поняттям «права», яке треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об'єктивного і прямо не опосередкований у суб'єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.
		Конституційний суд України у вказаному рішенні зазначає, що види і зміст охоронюваних законом інтересів, що перебувають у логічно-смисловому зв'язку з поняттям «права» як правило не визначаються у статтях закону, а тому фактично є правоохоронюваними. Охоронюваний законом інтерес перебуває під захистом не тільки закону, а й об'єктивного права в цілому, що панує у суспільстві, зокрема, справедливості, оскільки інтерес у вузькому розумінні зумовлюється загальним змістом такого права та є його складовою.
		Щодо порушеного права господарський суд зазначає, що таким слід розуміти такий стан суб'єктивного права, при якому воно зазнавало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок якого суб'єктивне право уповноваженої особи зазнало зменшення або ліквідації як такого. Порушення права пов'язане з позбавленням його носія можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.
		Проте, позивачем обставин порушення його прав та законних інтересі внаслідок укладення оспорюваного правочину, яке б потребувало захисту у обраний ОСОБА_1 спосіб, доведено не було.
		Наразі, суд звертає увагу учасників судового процесу на те, що невиконання банківською установою платіжних доручень про перерахування відповідачем на користь позивача оплати може бути підставою внесення змін до договорів та викладення іншим чином умов стосовно ціни та порядку розрахунку за товар, проте, ніяким чином не визнання правочину недійсним.
		В контексті наведеного суд звертає увагу позивача та відповідача на те, що правова природа договору купівлі-продажу не обмежується лише правом покупця на отримання оплати за договором, а й передбачає перехід права власності на товар, тобто, реалізація права одного з контрагентів не може порушувати та призвести до нівелювання прав та законних інтересів іншої сторони, а у даному випадку покупця, оскільки фактично недійсний договір не створює правових наслідків для його сторін. 
		Надаючи оцінку іншим доводам учасників судового процесу судом враховано, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч.5 ст.236 Господарського процесуального кодексу України).
		Відповідно до п.3 ч.4 ст.238 Господарського процесуального кодексу України у мотивувальній частині рішення зазначається, зокрема, мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.
		Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994р. Європейського суду з прав людини у справі «Руїс Торіха проти Іспанії»). Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією.
		Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006р. у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи. 
		У рішенні Європейського суду з прав людини «Серявін та інші проти України» (SERYAVINOTHERS v.   UKRAINE) вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини,  яка відображає принцип,  пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у  рішеннях  судів  та інших органів з вирішення спорів мають бути  належним чином зазначені підстави,  на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт   1   статті   6  Конвенції  зобов'язує  суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент.  Міра,  до якої суд має виконати  обов'язок  щодо  обґрунтування  рішення,  може  бути різною  в залежності від характеру рішення (див.  рішення у справі  «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v.  Spain) від  9  грудня 1994 року,  серія A,  N 303-A,  п.  29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі  та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін,  орган влади зобов'язаний виправдати  свої  дії,  навівши  обґрунтування  своїх  рішень (див. рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen  v.  Finland),  N 37801/97,  п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне  призначення   обґрунтованого   рішення   полягає   в   тому,   щоб  продемонструвати  сторонам,  що  вони  були  почуті.  Крім   того, 
		вмотивоване  рішення  дає  стороні  можливість  оскаржити  його та отримати його  перегляд  вищестоящою  інстанцією.  Лише  за  умови винесення  обґрунтованого  рішення  може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див.  рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v.  Finland),  №49684/99, п. 30, від 
		 27 вересня 2001 року).
		Аналогічна правова позиція викладена у постанові від 13.03.2018р. Верховного Суду по справі №910/13407/17.
		З огляду на вищевикладене, всі інші заяви, клопотання, доводи та міркування учасників судового процесу залишені судом без задоволення та не прийняті до уваги як необґрунтовані та безпідставні.
		Згідно приписів ст.129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір залишається за позивачем. 
		Керуючись ст.ст. 74, 76-80, 129, 236 - 240 Господарського процесуального кодексу України, 
		ВИРІШИВ:
		1.  Відмовити в задоволенні позовних вимог.
		 
		Рішення господарського суду набирає законної сили у відповідності до приписів ст.241 Господарського процесуального кодексу України. Згідно ч.1 ст.256 та п.п.17.5 пункту 17 Розділу XI «Перехідні положення»  Господарського процесуального кодексу України апеляційна скарга на рішення суду подається до апеляційного господарського суду через відповідний місцевий господарський суд протягом двадцяти днів з дня його проголошення.   
		Повний текст складено та підписано 21.03.2019р. 
		 
		 
		 
		 
		 
		Суддя                                                                                           Спичак О.М.

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...