Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 629/3519/18 : Цивільні справи (до 01.01.2019); Позовне провадження; Звільнення майна з-під арешту (виключення майна з опису).
Надіслано для оприлюднення: 21.03.2019. Зареєстровано: 22.03.2019. Забезпечено надання загального доступу: 26.03.2019.
Дата набрання законної сили: 22.04.2019
Номер судового провадження: 2/629/91/19

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		Справа № 629/3519/18
		Провадження № 2/629/91/19
		Р І Ш Е Н Н Я
		І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
		 
		20 березня 2019 року Лозівський міськрайонний суд Харківської області у складі: головуючого судді Смірнової Н.А., за участю секретаря Андрієнко С.А., розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Лозова Харківської області цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк», третя особа: Міжрайонний відділ державної виконавчої служби по Близнюківському, Лозівському районах та місту Лозова Головного територіального управління юстиції у Харківській області про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання права власності та зняття арешту з майна, - 
		 
		в с т а н о в и в:
		 
		Позивач звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2, Приватного акціонерного товариства «ПриватБанк», третя особа: Міжрайонний відділ державної виконавчої служби по Близнюківському, Лозівському районах та місту Лозова Головного територіального управління юстиції у Харківській області, про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання права власності та зняття арешту з майна Позивач посилається на те, що 27.03.2012 року між ним та ОСОБА_2 укладено у простій письмовій формі договір позики, за умовами якого він передав відповідачеві у власність 200000,00 гривень, домовились, що вказаний договір позики є безпроцентним та визначили строк виконання зобов'язань - до 20.09.2012 року. В цей же день з метою забезпечення виконання ОСОБА_2 зобов'язань за договором позики був укладений договір іпотеки та посвідчений нотаріусом. Предметом іпотечного договору є житловий будинок загальною площею 73,2 кв.м., житловою площею 35,3 кв.м. з надвірними будівлями та спорудами, вартістю 250000,00 гривень, розташований за адресою: АДРЕСА_1, який належить відповідачу на праві приватної власності на підставі договору купівлі-продажу житлового будинку від 25.03.2008 року. В порушення умов договору ОСОБА_2 зобов'язання у визначений строк не виконав та не повернув 20.09.2012 року грошові кошти у сумі 200000,00 гривень. При зверненні до державного реєстратора з метою державної реєстрації права власності на предмет іпотеки йому було відмовлено в зв'язку з наявністю зареєстрованого обтяження речових прав на нерухоме майно. Арешт був накладений державним виконавцем на підставі виконавчого листа про стягнення з відповідача на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» заборгованості за кредитним договором в сумі 113164,81 грн. В зв'язку з цим просить у рахунок погашення заборгованості ОСОБА_2 за договором позики від 27.03.2012 року у розмірі 402878,57 грн. звернути стягнення на предмет іпотеки - житловий будинок загальною площею 73,2 кв.м., житловою площею 35,3 кв.м. з надвірними будівлями та спорудами, вартістю 250000,00 гривень, розташований за адресою: АДРЕСА_1, шляхом визнання права власності на вказаний житловий будинок за ОСОБА_1; зняти арешт з нерухомого майна - житловий будинок загальною площею 73,2 кв.м., житловою площею 35,3 кв.м. з надвірними будівлями та спорудами, вартістю 250000,00 гривень, розташований за адресою: АДРЕСА_1, який накладено постановою державного виконавця Відділу державної виконавчої служби Лозівського МРУЮ Харківської області; 48928067 від 02.11.2015 року; стягнути з відповідачів на його користь судові витрати.
		Ухвалою Лозівського міськрайонного суду Харківської області від 13.08.2018 року було відкрито провадження, позовна заява прийнята до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін. Відповідачам було надано строк 15 днів з дня отримання ними даної ухвали суду, на подачу відзиву на позовну заяву.
		Відповідачам, відповідно до вимог ЦПК України, за місцем знаходження були направлені копії позовної заяви та додатків до неї, копія ухвали суду про відкриття провадження у справі. Відповідачам надано строк для подачі відзиву на позовну заяву з наданням суду доказів в обґрунтування свого відзиву. На адресу суду повернулися поштові повідомлення з відміткою про вручення судової кореспонденції. Таким чином, відповідачам направлені документи відповідно до вимог ЦПК України, заперечень від відповідача ОСОБА_2 не надійшло, відзив він не подавав. 
		03 грудня 2018 року від відповідача ПАТ КБ «ПриватБанк» на адресу суду надійшов відзив на позовну заяву, згідно якого відповідач просив відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі в зв'язку з тим, що позовні вимоги безпідставними. В обґрунтування відзиву зазначив, що звернення стягнення на предмет іпотеки на підставі рішення суду у порядку зазначеному статтею 37 Закону України «Про іпотеку» (шляхом визнання права власності за іпотекодержателем) чинним Законом не передбачено. Крім цього зазначив, що позовні вимоги в частині зняття арешту з майна також є необґрунтованими, так як право вимагати зняття арешту належить виключно власникові майна, яким позивач не є.
		Позивач в судове засідання не з'явився, але надав суду заяву в якій просив провести розгляд справи за його відсутності, на задоволенні позовних вимог наполягав в повному обсязі та просив їх задовольнити.
		Відповідач ОСОБА_2 в судове засідання не з'явився, але раніше на адресу суду надавав заяву в якій просив проводити розгляд справи за його відсутності, проти задоволення позовних вимог не заперечував.
		Представник відповідача АТ КБ «ПриватБанк» в судове засідання не з'явився, але надав суду заяву в якій просив проводити розгляд справи за відсутності представника, проти задоволення позовних вимог заперечують з підстав, викладених у відзиві на позов.
		Представник третьої особи Міжрайонного відділу ДВС по Близнюківському, Лозівському районах та місту Лозова Головного територіального управління юстиції у Харківській області в судове засідання не з'явився, але надав суду заяву в якій просив розглядати дану справу без участі представника, заперечень не мають.
		Суд, вивчивши та дослідивши матеріали справи, повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, розглянувши справу в межах заявлених вимог, приходить до висновку, що позов підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
		Судом встановлено, що 27 березня 2012 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладено у простій письмовій формі договір позики, за умовами якого позивач передав відповідачеві у власність 200000,00 грн. Сторони домовились, що вказаний договір позики є безпроцентним, та визначили строк виконання позичальником зобов'язання з повернення суми позики в повному обсязі до 20.09.2012 р. (а.с. 9).
		Цього ж дня, 27.03.2012 р., з метою забезпечення виконання ОСОБА_2 зобов'язання за договором позики сторони уклали договір іпотеки, посвідчений приватним нотаріусом Лозівського районного нотаріального округу Харківської області Даниленко Н.В., зареєстрований в реєстрі за № 752. За умовами зазначеного правочину відповідач передав ОСОБА_1 в іпотеку житловий будинок загальною площею 73,2 кв. м, житловою площею 35,3 кв. м, з надвірними будівлями та спорудами, вартістю 250000,00 грн., розташований за адресою: АДРЕСА_1, який належить ОСОБА_2 на праві приватної власності на підставі договору купівлі-продажу житлового будинку, посвідченого приватним нотаріусом Даниленко Н.В. 25.03.2008 року за реєстровим номером 589, право власності зареєстровано в Реєстрі прав власності на нерухоме майно Лозівським БТІ 16.05.2008 року, реєстраційний номер 13798201, номер запису 723, в книзі 27 (а.с.10-11).
		Окрім того, 27.03.2012 року на підставі вищевказаного іпотечного договору приватним нотаріусом Даниленко Н.В. здійснено відповідні записи про обтяження нерухомого майна у Державному реєстрі іпотек за реєстраційним номером 12322725 та в Єдиному реєстрі заборон відчуження об'єктів нерухомого майна за реєстраційним номером 12322669 (а.с. 12-13).
		Відповідно до статей 1046, 1049, 1050 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками. Позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу. 
		В порушення умов договору позики ОСОБА_2 зобов'язання у визначений строк не виконав та не повернув позивачу 20.09.2012 року грошові кошти у сумі 200000, 00 грн. 
		Частиною 2 статті 625 ЦК України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
		За умовами пункту 4.2 договору іпотеки від 27.03.2012 року в разі порушення основного зобов'язання іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю письмову вимогу про усунення порушення, в цьому документі зазначається стислий зміст порушених зобов'язань, вимога про виконання порушеного зобов'язання у не менш ніж тридцяти денний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Якщо протягом встановленого строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі розпочати звернення стягнення на предмет іпотеки.
		Згідно з п. 8.2. іпотечного договору цей правочин закінчує свою дію з припиненням основного зобов'язання та з інших підстав, передбачених законодавством.
		01.09.2017 р. позивач пред'явив ОСОБА_2 письмову вимогу про усунення порушення, якою повідомив, що внаслідок невиконання ним зобов'язань за договором позики станом на 01.09.2017 року сума боргу з урахуванням 3% річних та інфляційних збитків становить 402878,57 грн. та складається з наступного: сума позики - 200000,00 грн., 3% річних за період з 01.09.2014 року до 01.09.2017 року - 18 014,42 грн., інфляційні збитки за період з 01.09.2014 року до 01.09.2017 року - 184 864,15 грн., а також попередив, що у випадку невиконання вимоги у 30-денний строк та неповернення боргу у розмірі 402878,57 грн. ним буде розпочато звернення стягнення на предмет іпотеки - житловий будинок, розташований за адресою: АДРЕСА_1. Вказану вимогу відповідач отримав 01.09.2017 року під підпис (а.с. 14).
		Однак, у встановлений у вимозі строк відповідач не повернув борг ОСОБА_1
		Вказані обставини ОСОБА_2 не заперечує, тому відповідно до ч.1 ст. 82 ЦПК України вони не підлягають доказуванню, при цьому у суду немає обґрунтованого сумніву щодо їх достовірності і добровільності визнання.
		За положеннями частини 1 статті 12 Закону України «Про іпотеку» від 5 червня 2003 року № 898-IV (далі - Закон № 898-IV) у разі порушення іпотекодавцем обов'язків, встановлених іпотечним договором, іпотекодержатель має право вимагати дострокового виконання основного зобов'язання, а в разі його невиконання - звернути стягнення на предмет іпотеки, якщо інше не передбачено законом. 
		Статтею 36 Закону № 898-IV передбачено, що сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем і іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, що підлягає нотаріальному посвідченню, який може бути укладений одночасно з іпотечним договором. Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, визначає можливий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону. Договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками, може передбачати , зокрема, передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання у порядку, встановленому статтею 37 цього Закону. Іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. 
		Правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання (частина 1 статті 37 Закону № 898-IV).
		Відповідно до пунктів 1.3, 5.4 укладеного між сторонами договору іпотеки від 27.03.2012 р. за рахунок предмета іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити свою вимогу  за основним зобов'язанням у повному обсязі, що визначена на час виконання цієї вимоги, включаючи серед іншого сплату основної суми боргу та будь-якого збільшення цієї суми, відшкодування  збитків, завданих порушенням основного зобов'язання. У разі невиконання іпотекодавцем зобов'язання за основним договором у строк до 20.09.2012 р. цей договір передбачає, що іпотекодержатель набуває право звернути стягнення на предмет іпотеки в рахунок виконання зобов'язання за основним договором у порядку, передбаченому статтею 37 Закону України «Про іпотеку», та зареєструвати право власності на предмет іпотеки. В такому випадку цей договір виступає правовстановлюючим документом та є правовою підставою для реєстрації права власності на ім'я іпотекодержателя предмета іпотеки.
		Таким чином, договір іпотеки, укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_2, містить застереження щодо способу захисту прав іпотекодержателя у разі невиконання боржником забезпечених цим договором зобов'язань шляхом передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки та є правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на іпотечне майно.
		У зв'язку з невиконанням відповідачем взятих на себе зобов'язань за договором позики, скориставшись відповідним застереженням у договорі іпотеки, позивач звернувся до державного реєстратора прав на нерухоме майно Лозівської РДА Харківської області з заявою про державну реєстрацію права власності на предмет іпотеки, однак, рішенням від 19.12.2017 року № 38819345 йому відмовлено у вчиненні зазначеної реєстраційної дії на підставі п. 6 ч. 1 ст. 24 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» з підстав наявності зареєстрованого обтяження речових прав на нерухоме майно (а.с. 15).
		Зокрема, як виходить з Інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно № 108321489 від 20.12.2017 р., постановою державного виконавця ВДВС Лозівського МРУЮ Харківської області № 48928067 від 02.11.2015 р. накладено арешт на все нерухоме майно ОСОБА_2 (в тому числі й на предмет договору іпотеки - житловий будинок, розташований за адресою: АДРЕСА_1) та оголошено заборону на його відчуження, а 09.02.2016 р. до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно внесений відповідний запис про обтяження нерухомого майна (а.с.16-17).
		Згідно з постановою про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження, винесеної державним виконавцем ВДВС Лозівського МРУЮ Харківської області 02.11.2015 р., арешт на все майно ОСОБА_2 накладено в інтересах ПАТ КБ «ПриватБанк» на підставі виконавчого листа № 629/1863/15-ц від 08.09.2015 р. про стягнення з ОСОБА_2 на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» грошових коштів у сумі 113164,81 грн. (а.с. 19).
		Надаючи правову оцінку вищезазначеним обставинам, суд виходить з такого.
		У частині першій статті 626 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
		Згідно зі статтею 6 та частиною першою статті 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
		Статтею 628 ЦК України визначено зміст договору, який становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
		Відповідно до статті 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
		Як вже встановлено судом, в іпотечному договорі від 27.03.2012 р. сторони узгодили застереження, що передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в разі порушення кредитних зобов'язань. Тобто, підписавши іпотечний договір, сторони вирішили питання щодо позасудового врегулювання спору і не передбачили можливості звернення до суду іпотекодержателя з позовом про визнання за ним права власності на предмет іпотеки.
		У статті 204 ЦК України закріплено презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов'язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили.
		Таким чином, у разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а створені обов'язки підлягають виконанню.
		Щодо можливості звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання права власності на нього за іпотекодержателем, суд зазначає зазначає таке.
		Виходячи з положень статей 36, 37, 38 Закону № 898-IV, сторони в договорі чи відповідному застереженні можуть передбачити як передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в позасудовому порядку, так і надання іпотекодержателю права від свого імені продати предмет іпотеки як за рішенням суду, так і на підставі відповідного застереження в договорі про задоволення вимог іпотекодержателя чи застереження в іпотечному договорі на підставі договору купівлі-продажу.
		При цьому необхідно врахувати, що стаття 37 Закону України "Про іпотеку" не містить можливості визнання права власності на предмет іпотеки за іпотекодержателем за рішенням суду.
		Відповідно до цієї статті іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання.
		Можливість реалізації іпотекодержателем права на звернення стягнення шляхом набуття права власності на предмет іпотеки передбачена у статті 3 Закону України від 07 липня 2004 року N 1953-IV "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень".
		Речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону, виникають з моменту такої реєстрації.
		Статтею 18 вказаного Закону, а також Порядком державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2015 року N 1127 (далі - Порядок), передбачений порядок проведення державної реєстрації прав.
		Згідно з пунктами 6, 9, 12, 18 , 19, 57 Порядку державна реєстрація прав проводиться за заявою заявника шляхом звернення до суб'єкта державної реєстрації прав або нотаріуса, крім випадків, передбачених цим Порядком .
		Разом із заявою заявник подає оригінали документів, необхідних для відповідної реєстрації, та документи, що підтверджують сплату адміністративного збору та/або внесення плати за надання інформації з Державного реєстру прав.
		Розгляд заяви та документів, поданих для державної реєстрації прав, здійснюється державним реєстратором, який установлює черговість розгляду заяв, що зареєстровані в базі даних заяв на це саме майно, а також відповідність заявлених прав і поданих документів вимогам законодавства та відсутність суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами та їх обтяженнями.
		За результатом розгляду заяви та документів, поданих для державної реєстрації прав, державний реєстратор приймає рішення щодо державної реєстрації прав або щодо відмови в такій реєстрації.
		Державний реєстратор за результатом прийнятого рішення щодо державної реєстрації прав відкриває та/або закриває розділи в Державному реєстрі прав, вносить до відкритого розділу або спеціального розділу Державного реєстру прав відповідні відомості про речові права та їх обтяження, про об'єкти та суб'єктів цих прав.
		Отже, для реалізації іпотекодержателем позасудового способу звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання права власності на нього за загальним правилом необхідні тільки воля та вчинення дій з боку іпотекодержателя, якщо договором не передбачено іншого порядку.
		При цьому позивач не позбавлений відповідно до статей 38, 39 Закону України «Про іпотеку» можливості звернутися до суду з позовом про звернення стягнення на предмет іпотеки в інший спосіб, ніж визнання права власності на нього.
		Аналогічні висновки викладені у Постанові Верховного Суду від 21.03.2018 р. у справі № 760/14438/15-ц.
		Враховуючи все вищезазначене, суд вважає, що позовні вимоги про звернення стягнення на предмет іпотеки - житловий будинок загальною площею 73,2 кв. м, житловою площею 35,3 кв. м, з надвірними будівлями та спорудами, розташований за адресою: АДРЕСА_1, шляхом визнання за позивачем права власності на вказаний житловий будинок задоволенню не підлягають.
		Водночас, щодо позовних вимог ОСОБА_1 про зняття арешту з предмету іпотеки, накладеного постановою державного виконавця Відділу державної виконавчої служби Лозівського МРУЮ Харківської області № 48928067 від 02.11.2015 р., суд зазначає таке.
		За визначенням, наведеним у статті 1 Закону України «Про виконавче провадження» від 2 червня 2016 року № 1404-VIII (далі - Закон № 1404-VIII) виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
		Пунктом 1 частини 1 статті 10 Закону № 1404-VIII  передбачено, що заходом примусового виконання судових рішень є звернення стягнення на майно (майнові права) боржника, у тому числі якщо вони перебувають в інших осіб або належать боржникові від інших осіб, або боржник володіє ними спільно з іншими особами.
		Згідно з частиною 1 статті 48, статтею 51 Закону № 1404-VIII звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті, вилученні (списанні коштів з рахунків) та примусовій реалізації. Для задоволення вимог стягувачів, які не є заставодержателями, стягнення на заставлене майно боржника може бути звернено у разі, якщо : право застави виникло після ухвалення судом рішення про стягнення з боржника коштів;  вартість предмета застави перевищує розмір заборгованості боржника заставодержателю;  наявна письмова згода заставодержателя.
		З матеріалів справи встановлено, що обтяження на предмет іпотеки зареєстровано в Державному реєстрі іпотек 27.03.2012 р., в той час як арешт на нерухоме майно ОСОБА_2 в інтересах ПАТ КБ «ПриватБанк» державним виконавцем накладено значно пізніше - 02.11.2015 р., при цьому відсутні докази надання іпотекодержателем, ОСОБА_1, згоди на звернення стягнення на предмет іпотеки. 
		До того ж, згідно з Висновком про експертну оцінку від 03.04.2018 р. вартість предмета іпотеки станом на день звернення позивача до суду становила 200660,00 грн., що не перевищує розміру вимог (кредитної заборгованості), забезпечених заставою (а.с. 20).
		Отже, відсутні визначені ст. 51 Закону № 1404-VIII умови, за яких можливе звернення стягнення на іпотечне майно для задоволення вимог стягувача, який не є заставодержателем.
		Згідно зі статтями 3, 4 Закону України «Про іпотеку» взаємні права і обов'язки іпотекодавця та іпотекодержателя виникають з моменту державної реєстрації іпотеки відповідно до закону. Іпотека має похідний характер від основного зобов'язання і є дійсною до припинення основного зобов'язання або до закінчення строку дії іпотечного договору. У разі порушення боржником основного зобов'язання відповідно до іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити забезпечені нею вимоги за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими особами, права чи вимоги яких на передане в іпотеку нерухоме майно зареєстровані після державної реєстрації іпотеки. Пріоритет права іпотекодержателя на задоволення забезпечених іпотекою вимог за рахунок предмета іпотеки відносно зареєстрованих у встановленому законом порядку прав чи вимог інших осіб на передане в іпотеку нерухоме майно виникає з моменту державної реєстрації іпотеки. Обтяження нерухомого майна іпотекою підлягає державній реєстрації відповідно до закону. 
		Таким чином, звернення стягнення на предмет іпотеки в порядку примусового виконання допускається за виконавчими документами для задоволення вимог стягувача-іпотекодержателя, який має переважне право перед іншими особами на задоволення забезпечених іпотекою вимог за рахунок предмета іпотеки.
		З викладеного виходить, що позивач є обтяжувачем з вищим пріоритетом, встановленим Законом України «Про іпотеку», тому володіє переважним та першочерговим правом на отримання задоволення своїх вимог щодо одного й того ж нерухомого майна, а накладення арешту на нерухоме майно, що перебуває в іпотеці, обмежує забезпечене іпотекою право ОСОБА_1 на першочергове право задоволення своїх вимог за рахунок предмету іпотеки.
		До таких висновків дійшов й Верховний Суд у Постанові від 06.02.2019 р. у справі № 711/4852/17.
		Водночас, твердження АТ КБ «ПриватБанк» щодо неможливості зняття арешту з майна за позовом особи, якій таке майно не належить на праві власності, суд вважає необґрунтованим та зауважує таке.
		За положеннями статті 1 Закону України "Про іпотеку" іпотека - вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом. 
		Як виходить з викладеної норми, передаючи в іпотеку нерухоме майно, його власник добровільно позбавляється однієї зі складових елементів права власності - правомочності розпоряджатись майном, яка внаслідок укладеного договору в повному обсязі переходить до іпотекодержателя. 
		Тобто іпотека (застава нерухомості) представляє собою право розпорядження чужими речами у разі невиконання забезпеченого заставою зобов'язання. Це право передбачає виключну можливість іпотекодержателя визначати юридичну та фактичну долю нерухомого майна та входити у правовідносини з іншими особами незалежно від волі іпотекодавця (іншими словами «панувати над річчю»).
		Відповідно до статті 190 ЦК України майном як особливим об'єктом вважаються річ, сукупність речей, а також майнові права та обов'язки. Майнові права є неспоживною річчю та визнаються речовими правами.
		Згідно з частиною 1 статті 395 ЦК України речовими правами на чуже майно є: право володіння, право користування (сервітут), право користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис), право забудови земельної ділянки (суперфіцій). Однак, виходячи з норм частини 2 цієї ж статті, перелік речових прав не є вичерпним, тому що законом можуть бути встановлені інші речові права на чуже майно.
		Як вже відмічалось, внаслідок іпотеки виникає речове право розпорядження майном, тобто встановлюється виключне право іпотекодержателя на заставлене майно, незважаючи на те, що нерухомість не перестає бути чужою.
		Таким чином, хоча право іпотеки не наділяє іпотекодержателя ані правом володіння, ані правом користування майном, однак його сутність виражається у можливості для іпотекодержателя отримати задоволення своїх вимог шляхом позбавлення іпотекодавця права власності на заставлене майно, тобто право іпотеки - це речове право на чуже майно.
		Відповідно до статті 396 ЦК України особа, яка має речове право на чуже майно, має право на захист цього права, в тому числі і від власника майна, відповідно до положень глави 29 цього Кодексу. 
		В свою чергу, статтями 386, 391 глави 29 ЦК України передбачено, що власник майна (або володілець речового права) має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права розпорядження майном, а також вимагати вчинення певних дій для запобігання такому порушенню, якщо в нього існують підстави передбачати можливість порушення свого права іншою особою.
		Зазначені норми поряд зі статтями 15 та 16 ЦК України гарантують власникові майна можливість вимагати усунення порушень його права незалежно від того, чи вони вже фактично відбулися, чи є підстави передбачати можливість такого порушення його права в майбутньому.
		Враховуючи, що невиконання позичальником обов'язків з повернення коштів за договором позики, забезпеченим іпотекою, а відтак і право звернути стягнення на предмет іпотеки, може виникнути в будь-який момент протягом строку дії зобов'язання, тому внаслідок лише факту накладення арешту на іпотечне майно в інтересах інших осіб вже створюється можливість порушення прав та інтересів іпотекодержателя щодо розпорядження таким майном, які підлягають захисту за правилами глави 29 ЦК України.
		Відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 01.12.2004 р. № 18рп/2004 поняття "охоронюваний законом інтерес" слід розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об'єктивного і прямо не опосередкований у суб'єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних та колективних потреб, які не суперечать Конституції та законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.
		Суд знову зазначає, що метою забезпечувального зобов'язання, такого як застава (іпотека), є набуття кредитором (заставодержателем) переважного перед іншими кредиторами боржника (заставодавця) права задоволення своїх вимог за рахунок переданого в забезпечення зобов'язання майна боржника (предмета застави (іпотеки), що прямо випливає зі змісту статті 1 Закону України "Про заставу", статей 1, 3 Закону України "Про іпотеку".
		Особливістю таких правовідносин є те, що заставодавець хоча і залишається власником переданого в заставу майна, проте на період забезпечення позбавлений правомочності розпорядження цим майном, а заставодержатель у свою чергу у випадку порушення боржником забезпеченого зобов'язання має право у будь-який момент переважно перед іншими кредиторами такого боржника задовольнити свої вимоги шляхом звернення стягнення на заставлене майно. У зв'язку з чим заставодержатель має власний пріоритетний майновий інтерес до отриманого в заставу майна боржника, який може бути реалізований ним у будь-який момент у разі порушення забезпеченого зобов'язання.
		Отже, накладення арешту на передане в іпотеку нерухоме майно не з метою задоволення вимог стягувача-іпотекодержателя порушує законний майновий інтерес ОСОБА_1 як заставодержателя арештованого за постановою державного виконавця майна, який полягає в неможливості реалізації позасудової процедури звернення стягнення на заставлене майно та, відповідно, отриманні гарантованого умовами договору іпотеки та чинним законодавством задоволення своїх майнових вимог до ОСОБА_2 переважно перед іншими кредиторами.
		На підставі викладеного, суд вважає необхідним частково задовольнити позовні вимоги ОСОБА_1 та зняти арешт з нерухомого майна - житлового будинку загальною площею 73,2 кв. м, житловою площею 35,3 кв. м, з надвірними будівлями та спорудами, розташованого за адресою: АДРЕСА_1, який накладено постановою державного виконавця Відділу державної виконавчої служби Лозівського МРУЮ Харківської області № 48928067 від 02.11.2015 р.
		У відповідності до ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень, крім випадків, встановлених ст. 82 ЦПК України. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
		Відповідно до ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести ті обставини на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Суд сприяє всебічному та повному з'ясуванню обставин по справі, роз'яснює їх права та обов'язки, попереджує про наслідки вчинення або не вчинення процесуальних дій і сприяє здійсненню їх прав у випадках передбачених цим Кодексом.
		Відповідно до ч. 1 ст. 133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних із розглядом справи.
		Згідно з вимогами ч. 1 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
		Таким чином, враховуючи, що позов підлягає частковому задоволенню, то, відповідно до ст. 141 ЦПК України, підлягають стягненню з відповідача ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судові витрати по сплаті судового збору за подачу позовної заяви немайнового характеру в сумі 704 гривні 80 копійок.
		Керуючись ст.ст. 12, 13, 76-81, 82, 89, 133, 141, 211, 263-265, ч.1 ст.354 ЦПК України, ст.ст. 15, 16, 190, 204, 386, 391, 396, 626, 627, 628, 629 ЦК України, ст.ст. 1, 3, 4, 12, 36, 37, 38, 39 Закону України «Про іпотеку», ст.ст. 1, 10, 48, 51 Закону України «Про виконавче провадження», суд, -
		 
		ВИРІШИВ:
		 
		Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2, Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк», третя особа: Міжрайонний відділ державної виконавчої служби по Близнюківському, Лозівському районах та місту Лозова Головного територіального управління юстиції у Харківській області про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання права власності та зняття арешту з майна - задовольнити частково.
		Зняти арешт в Єдиному реєстрі заборон відчуження об'єктів нерухомого майна на майно - житловий будинок загальною площею 73,2 кв. м, житловою площею 35,3 кв. м, з надвірними будівлями та спорудами, розташований за адресою: АДРЕСА_1, власником якого є ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1, зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1, накладений на підставі постанови відділу державної виконавчої служби Лозівського МРУЮ Харківської області про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження № 48928067 від 02.11.2015 року. 
		Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 сплачений судовий збір у розмірі 704 гривні 80 копійок.
		В іншій частині позовних вимог відмовити.
		Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, а на ухвалу суду - протягом п'ятнадцяти днів з дня його (її) проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду; на ухвали суду - якщо апеляційна скарга подана протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду. Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 цього Кодексу.
		Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.
		До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи: апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу. У разі порушення порядку подання апеляційної чи касаційної скарги відповідний суд повертає таку скаргу без розгляду.
		 
		Позивач: ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_3, уродженець м. Лозова, Харківської області, громадянин України, ідентифікаційний номер НОМЕР_2, паспорт НОМЕР_3, виданий Лозівським МРВ УМВС України у Харківській області 25.06.1998 року, зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2.
		Відповідач: ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_6, ідентифікаційний номер НОМЕР_1, зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1.
		Відповідач: Акціонерне товариство Комерційний банк «Приватбанк», м. Київ, вул. Грушевського, буд. 1-д, адреса для листування: м. Дніпро, вул. Набережна Перемоги, буд. 50, код ЄДРПОУ 14360570, р/р № 29092829003111 (для погашення заборгованості та судових витрат), МФО 305299.
		Третя особа: Міжрайонний відділ державної виконавчої служби по Близнюківському, Лозівському районах та місту Лозова Головного територіального управління юстиції у Харківській області, м. Лозова, Харківської області, вул. Михайла Грушевського, 7, код ЄДРПОУ 41430615.
		 
		 
		 
		Суддя                                                                        Н.А. Смірнова

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...