Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 390/1056/16-к : Окремі процесуальні питання; Заява про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 22.03.2019. Забезпечено надання загального доступу: 25.03.2019.
Дата набрання законної сили: 26.02.2019
Номер судового провадження: 51-3182км18
Номер кримінального провадження в ЄРДР: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		26 лютого 2019 року
		м. Київ
		справа № 390/1056/16-к 
		провадження № 51-3182км18
		Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
		головуючого   ОСОБА_1 ,
		суддів   ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , 
		за участю:
		секретаря судового засідання  ОСОБА_4 , 
		захисника  ОСОБА_5 , 
		прокурора  ОСОБА_6 ,
		розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу захисника  ОСОБА_5 на вирок Ленінського районного суду м. Кіровограда від 20 березня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Кіровоградської області від 12 липня 2017 року в кримінальному провадженні №12016120170000280 за обвинуваченням
		ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Комсомольськ-На-Амурі Російської Федерації та жителя  АДРЕСА_1 ,
		у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого п. 13 ч. 2 ст. 115 Кримінального кодексу України (далі  КК).
		 
		 
		Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
		За вироком Ленінського районного суду м. Кіровограда від 20 березня 2017 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Кіровоградської області від 12липня 2017 року, ОСОБА_7 визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого п. 13 ч. 2 ст. 115 КК, та засуджено до покарання у виді позбавлення волі на строк 15 років.
		Вирішено питання про речові докази та процесуальні витрати у справі. 
		Як установив суд, 10 березня 2016 року приблизно о 18:00 ОСОБА_7 , маючи не зняту та не погашену у встановленому законом порядку судимість за вчинене ним раніше умисне вбивство, перебуваючи у стані алкогольного сп`яніння, за місцем свого проживання в будинку АДРЕСА_1 під час сварки зі своєю співмешканкою ОСОБА_8 з метою вбивства умисно завдав останній декількох ударів кулаком в обличчя та не менше восьми ударів сокирою по голові, від чого вона померла на місці події.
		Вимоги касаційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала
		У касаційній скарзі захисник ОСОБА_5 , посилаючись на неповноту судового слідства, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та істотні порушення вимог кримінального процесуального закону, просить скасувати судові рішення і закрити кримінальне провадження щодо ОСОБА_7 на підставі п. 3 ч. 1 ст. 284 КПК, оскільки не встановлено достатніх доказів для доведення його винуватості в суді і вичерпано можливості їх отримання.
		На думку захисника, висновки суду про доведеність вини ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення ґрунтуються на недопустимих доказах. Зокрема, вказує на те, що без належного дозволу власника житла чи слідчого судді органом досудового розслідування було проведено огляд місця події (будинку, який належав потерпілій ОСОБА_8 ) та слідчий експеримент на місці події. Крім того, слідчим з порушенням вимог ч. 2 ст. 100 КПК було вилучено одяг ОСОБА_7 . А тому захисник вважає, що складені за результатами проведення цих слідчих дій протоколи та висновки експертів, зроблені на підставі дослідження одягу засудженого і речей, які було вилучено при огляді місця події, є недопустимими доказами.
		Також вважає, що оскільки в долученому до обвинувального акта реєстрі матеріалів кримінального провадження відсутні відомості про диски з відеофіксацією проведення слідчих експериментів за участю обвинуваченого ОСОБА_7 від 5 квітня 2016 року та потерпілого ОСОБА_9 від 4 червня 2016 року, і вони в порядку ст. 290 КПК стороні захисту не відкривалися, то наявні на цих дисках відеофайли із записами слідчих експериментів суд безпідставно визнав допустимими доказами. Крім того, звертає увагу на те, що у вказаному реєстрі не зазначено про наявні у справі висновки експерта, а тому, на його думку, ці висновки не надавалися стороні захисту для ознайомлення в порядку ст. 290 КПК.
		Недопустимими доказами, на думку захисника, є і висновки експертів від 14 березня 2016 року № 197 та від 10 травня 2016 року № 254, оскільки біологічні зразки, які надавалися на дослідження експертам, було відібрано в ОСОБА_7 без його добровільної згоди та за відсутності відповідної ухвали слідчого судді.
		Крім того, захисник вважає неправильною кваліфікацію судом дій засудженого за п. 13 ч. 2 ст. 115 КК, оскільки на підтвердження його винуватості у вчиненні зазначеного злочину суд взяв до уваги попередню судимість ОСОБА_7 за ст.115 КК, за якою він уже відбув покарання, а отже, на переконання захисника, суд порушив вимоги ч. 1 ст. 88 КПК та ст. 61 Конституції України.
		Також звертає увагу на застосування недозволених методів слідства та насильство з боку працівників поліції щодо засудженого. Зауважує, що хоча суд першої інстанції і задовольнив клопотання сторони захисту про допит у судовому засіданні свідка ОСОБА_10 , проте останнього не допитав.
		Зазначає, що суд апеляційної інстанції переглянув вирок місцевого суду з порушенням вимог ст. 404 КПК, а постановлене цим судом рішення не містить достатніх мотивів і обґрунтувань на спростування доводів у його апеляційній скарзі, а тому, на думку захисника, ухвала апеляційного суду також є незаконною.
		Позиція учасників судового провадження
		У судовому засіданні захисник ОСОБА_5 вимоги своєї касаційної скарги повністю підтримав.
		Прокурор ОСОБА_6 виступила проти задоволення касаційної скарги і просила залишити судові рішення без зміни.
		Мотиви Суду
		Заслухавши доповідь судді, пояснення сторін, перевіривши матеріали кримінального провадження та доводи, наведені в касаційній скарзі, колегія суддів дійшла висновку, що скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.
		Згідно із ч. 1 ст. 433 КПК суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
		Відповідно до ст. 438 КПК підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є: істотне порушення вимог кримінального процесуального закону; неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність; невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого. При касаційному перегляді справи суд касаційної інстанції не перевіряє судових рішень щодо невідповідності висновків, викладених у вироку, фактичним обставинам справи та виходить із фактичних обставин, установлених судом.
		Висновки суду першої інстанції про доведеність винуватості ОСОБА_7 в умисному протиправному заподіянні смерті ОСОБА_8 , скоєному особою, яка раніше вчинила умисне вбивство, за встановлених судом обставин відповідають матеріалам справи та ґрунтуються на доказах, досліджених й ретельно перевірених у судовому засіданні, зміст яких докладно наведено у вироку.
		Зокрема, свій висновок про винуватість ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення суд першої інстанції обґрунтував: показаннями самого обвинуваченого ОСОБА_7 , наданими ним у судовому засіданні 15 лютого 2017 року, а також показаннями потерпілого ОСОБА_9 , свідків ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 ; даними протоколів огляду місця події від 10 та 11 березня 2016 року з фототаблицями; даними лікарського свідоцтва про смерть ОСОБА_8 від 11 березня 2016 року № 230; висновками експертів від 11 квітня 2016 року № 219, від 25 березня 2016 року № 414-15, від 18 березня 2016 року № 904, від 30 березня 2016 року № 44, від 14 березня 2016 року № 197, від 17 березня 2016 року № 219, від 18 квітня 2016 року № 217, від 18 квітня 2016 року № 218, від 24 березня 2016 року № 218, від 10 травня 2016 року № 254, від 11 травня 2016 року № 255; даними протоколів проведення слідчого експерименту від 5 квітня 2016 року за участю ОСОБА_7 та від 4 червня 2016 року за участю потерпілого ОСОБА_9 ; висновком експерта від 17 червня 2016 року № 98, висновком судово-психіатричного експерта від 5 квітня 2016 року № 170, висновком комплексної комісійної судової психолого-психіатричної амбулаторної експертизи від 10 травня 2016 року № 230.
		Суд повністю дослідив надані сторонами докази у справі, детально виклав їх зміст у вироку та дав їм належну правову оцінку. Зазначені докази узгоджуються між собою, не викликають сумнівів щодо їх достовірності, а тому суд правильно обґрунтував ними обвинувачення засудженому та правильно кваліфікував його дії за п. 13 ч. 2 ст.115 КК. 
		Доводи в касаційній скарзі захисника про застосування працівниками поліції недозволених методів слідства та насильства до ОСОБА_7 з метою одержання від нього зізнавальних свідчень у вчиненому не спростовують правильності висновків суду, наведених у вироку, оскільки, дотримуючись положень ст. 95 КПК, місцевий суд обґрунтував свої висновки лише на тих показаннях засудженого, які було надано ним у судовому засіданні. 
		Разом із цим, суд відреагував у визначеному законом порядку на твердження засудженого про застосування до нього недозволених методів ведення слідства та відповідно до вимог ст. 60 КПК направив письмову заяву ОСОБА_7 про це до прокуратури для прийняття відповідного рішення. 
		Доводи в касаційній скарзі захисника про недопустимість ряду доказів, зокрема протоколу огляду місця події від 10 березня 2016 року та протоколів слідчих експериментів від 5 квітня 2016 року за участю ОСОБА_7 та від 4 червня 2016 року за участю потерпілого ОСОБА_9 , оскільки їх проведено в житлі потерпілої  ОСОБА_8 без передбаченого законом дозволу, спростовуються матеріалами кримінального провадження, в яких міститься письмова згода потерпілого ОСОБА_9 на проведення огляду місця події та слідчого експерименту в домоволодінні (т. 1, а. с. 9, 155, 169). 
		При цьому колегія суддів погоджується з обґрунтованістю висновків судів першої та апеляційної інстанцій в судових рішеннях, що при наданні дозволу працівникам поліції на доступ до домоволодіння потерпілий ОСОБА_9 діяв як правонаступник майнових прав своєї померлої матері та потенційний власник цього майна.
		Підстав вважати недопустимими доказами протоколи цих слідчих дій, а також речі вилучені під час їх проведення та висновки експертів, зроблені на підставі дослідження цих речей, колегія суддів не вбачає.
		Вилучення одягу в ОСОБА_7 з метою виявлення і фіксації слідів кримінального правопорушення було проведено слідчим у присутності двох понятих. Усі вилучені речі із зазначенням ознак їх ідентифікації було зафіксовано слідчим у протоколі вказаної слідчої дії та в подальшому постановою слідчого від 11 березня 2016 року визнано та долучено до матеріалів справи як речові докази. При цьому жодних зауважень від учасників слідчої дії, у тому числі й від самого ОСОБА_7 , не надходило.
		Зважаючи на це, підстав вважати протоколи вилучення одягу в ОСОБА_7 , визнання цього одягу речовими доказами у справі та висновок експерта, зроблений на підставі їх дослідження, недопустимими доказами у справі колегія суддів теж не вбачає.
		Та обставина, що замість протоколу вилучення речей у ОСОБА_7 слідчий помилково склав протокол огляду місця події, жодним чином не впливає на зміст та результати проведення вказаної слідчої дії, а також її доказове значення у кримінальному провадженні. 
		Як убачається із матеріалів кримінального провадження, відбирання біологічних зразків, а саме зразків крові та піднігтьового вмісту в ОСОБА_7 , було здійснено слідчим відповідно до вимог статей 245, 241 КПК на підставі постанови прокурора від 11 березня 2016 року. Будь-які дані про відмову ОСОБА_7 надати ці зразки добровільно в матеріалах кримінального провадження відсутні. Тому викладені у касаційній скарзі захисника доводи про недопустимість висновків експертів (імунологічна) від 14 березня 2016 року № 197 та від 10 травня 2016 року № 254, отриманих за результатами їх дослідження, не є прийнятними.
		Відповідно до ч. 2 ст. 109 КПК реєстр матеріалів досудового розслідування повинен містити: номер та найменування процесуальної дії, проведеної під час досудового розслідування, а також час її проведення; реквізити процесуальних рішень, прийнятих під час досудового розслідування; вид заходу забезпечення кримінального провадження, дату і строк його застосування.
		Долучені до протоколів слідчих експериментів диски із відеозаписами їх проведення, так само як і висновки експертів у справі, не є процесуальною дією, про яку необхідно зазначати у реєстрі матеріалів досудового розслідування.
		Відсутність у реєстрі матеріалів досудового розслідування переліку висновків експертів у справі жодним чином не перешкоджало стороні захисту ознайомитися із цими висновками в порядку ст. 290 КПК. Як убачається з матеріалів кримінального провадження, після закінчення досудового розслідування засудженому ОСОБА_7 та захиснику ОСОБА_5 було надано доступ до матеріалів провадження в підшитому та пронумерованому вигляді в одному томі на 265 аркушах, серед яких містяться і експертні висновки, а також долучені до протоколів слідчих експериментів диски із відеозаписами їх проведення (т. 1, а.с. 266, 158, 174).
		Тому наведені у касаційній скарзі захисника доводи щодо порушень вимог ст. 290 КПК при ознайомленні сторони захисту з матеріалами досудового розслідування є безпідставними.
		Надуманими колегія суддів вважає і викладені в касаційній скарзі доводи захисника про порушення судом вимог ст. 88 КПК та врахування попередньої судимості ОСОБА_7 . 
		Так, відповідно до ст. 88 КПК докази, які стосуються судимостей підозрюваного, обвинуваченого або вчинення ним інших правопорушень, що не є предметом цього кримінального провадження, а також відомості щодо характеру або окремих рис характеру підозрюваного, обвинуваченого є недопустимими на підтвердження винуватості підозрюваного, обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення.
		Як убачається з матеріалів кримінального провадження, під час судового розгляду місцевий суд не досліджував доказів, які стосуються попередньої судимості ОСОБА_7 за п. «і» ст. 93, ч. 2 ст. 140, ч. 3 ст. 140, ч. 2 ст. 81 КК у редакції 1960 року (вирок Закарпатського апеляційного суду від 31 липня 2000 року), а тільки врахував, що цю судимість не було знято та погашено в установленому законом порядку, що є необхідною умовою для визначення об`єктивної сторони складу злочину і відповідно для правильної кваліфікації дій засудженого за п. 13 ч. 2 ст. 115 КК.
		Наведені у касаційній скарзі захисника доводи є аналогічними тим, що були викладені в апеляційних скаргах сторони захисту та ретельно перевірені судом апеляційної інстанції.
		Під час перевірки апеляційних скарг апеляційний суд,врахувавши встановлені судом першої інстанції фактичні обставини кримінального провадження і докази, досліджені й перевірені цим судом з точки зору їх належності, допустимості та достовірності, асукупність зібраних доказів  з точки зору їх достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення, дійшов умотивованого висновку про безпідставність апеляційних скарг, доведеність винуватості ОСОБА_7 увчиненні кримінального правопорушення та правильне застосування судом першої інстанції закону України про кримінальну відповідальність.
		Доводи захисника у касаційній скарзі про порушення апеляційним судом вимог ст.404 КПК та безпідставну відмову стороні захисту в повторному дослідженні доказів у справі є необґрунтованими, оскільки відповідно до змісту положень ч. 3 ст. 404 КПК суд апеляційної інстанції зобов`язаний повторно дослідити обставини, встановлені судом першої інстанції під час кримінального провадження, лише за умови, що вони були досліджені цим судом не повністю або з порушеннями.
		Як убачається із запису на технічному носії інформації в матеріалах провадження, в судовому засіданні при розгляді справи в суді апеляційної інстанції захисник не навів жодної з підстав, передбачених вказаною нормою, на обґрунтування свого клопотання про повторне дослідження доказів, а тому апеляційний суд, не вбачаючи підстав для цього, вмотивовано відмовив у задоволенні заявленого клопотання. 
		Ухвала апеляційного суду за своїм змістом відповідає вимогам статей 370 та 419 КПК, у ній зазначено відповідні мотиви та положення закону, якими керувався цей суд при постановленні свого рішення. 
		Доводи, наведені в касаційній скарзі захисника, не спростовують правильності висновків судів першої та апеляційної інстанцій, викладених в оскаржуваних судових рішеннях, і не ставлять під сумнів законність цих рішень.
		Під час перевірки матеріалів кримінального провадження судом касаційної інстанції не встановлено таких порушень норм матеріального чи процесуального права, які можуть тягнути за собою зміну або скасування оспорюваних судових рішень. 
		Зважаючи на викладене, підстав для задоволення касаційної скарги захисника колегія суддів не вбачає.
		Керуючись статтями 433, 434, 436, 441 та п.15 розділу ХІ «Перехідні положення» КПК, Верховний Суд
		ухвалив:
		Касаційну скаргу захисника ОСОБА_5 залишити без задоволення, а вирок Ленінського районного суду м. Кіровограда від 20 березня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Кіровоградської області від 12 липня 2017 року щодо ОСОБА_7  без зміни. 
		Постанова є остаточною й оскарженню не підлягає.
		Судді:
		 
		 
		 
		ОСОБА_1   ОСОБА_2   ОСОБА_3

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...