Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 295/7921/17 : Адміністративні справи (з 01.01.2019); Справи щодо примусового виконання судових рішень і рішень інших органів.
Надіслано для оприлюднення: 21.03.2019. Зареєстровано: 24.03.2019. Забезпечено надання загального доступу: 25.03.2019.
Дата набрання законної сили: 20.03.2019
Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		ПОСТАНОВА
		Іменем України
		 
		20 березня 2019 року 
		м. Київ
		справа №295/7921/17
		адміністративне провадження №К/9901/23686/18
		Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: 
		судді-доповідача - Желтобрюх І.Л.,
		суддів: Білоуса О.В., Шарапи В.М., 
		розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Управління праці та соціального захисту населення Богунської районної ради м. Житомира на постанову Богунського районного суду м. Житомира від 01.08.2017 (суддя Полонець С.М.) та ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду від 23.10.2017 (колегія суддів у складі: Моніча Б.С., Капустинського М.М., Охрімчук І.Г.) у справі № 295/7921/17 за позовом Управління праці та соціального захисту населення Богунської районної ради м. Житомира до Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Житомирській області про визнання протиправними дій та скасування постанови,
		 
		ВСТАНОВИВ:
		 
		У липні 2017 року Управління праці та соціального захисту населення Богунської районної ради м. Житомира (далі - позивач, УПСЗН Богунської райради) звернулося до суду з позовом до Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Житомирській області (далі - відповідач, УДВС ГТУЮ у Житомирській області), в якому просило визнати протиправними дії державного виконавця та скасувати постанову про відкриття виконавчого провадження від 07.07.2017 та стягнення виконавчого збору.
		 
		Постановою Богунського районного суду м. Житомира від 01.08.2017, залишеною без змін ухвалою Житомирського апеляційного адміністративного суду від 23.10.2017, у задоволенні позовних вимог відмовлено.
		 
		Судами попередніх інстанцій встановлено, що 07.07.2017 державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень УДВС ГТУЮ у Житомирській області винесено постанову про відкриття виконавчого провадження за виконавчим листом №295/14238/14-а, виданим 04.12.2014 Житомирським апеляційним адміністративним судом про зобов'язання позивача провести ОСОБА_5 нарахування та виплату щорічної допомоги на оздоровлення за 2014 рік в розмірі п'яти мінімальних заробітних плат, відповідно статті 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», з урахуванням раніше проведених виплат. Стягнуто з боржника виконавчий збір в розмірі 12   800,00 гривень.
		 
		Не погоджуючись з таким рішенням відповідача, позивач звернувся до суду.
		 
		Відмовляючи у задоволенні позову суди першої та апеляційної інстанцій дійшли висновку, що відповідач діяв на підставі і в межах наданих повноважень та у спосіб, передбачений законами України, а тому відсутні підстави для визнання його дій протиправними та скасування постанови. Судами зазначено, що виконання виконавчого листа здійснювалось не у порядку, встановленому Законом України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень», а отже, пункт 3 частини п'ятої статті 27 Закону «Про виконавче провадження» не міг бути застосований до правовідносин, які склалися між позивачем та відповідачем. 
		 
		Не погоджуючись із рішеннями судів попередніх інстанцій позивач подав касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить їх скасувати та прийняти нове, яким позов задовольнити. В обґрунтування касаційної скарги посилається на те, що неможливість виконання судового рішення в частині виплати грошових коштів при відсутності відповідного фінансового забезпечення та фактичної відсутності таких коштів у боржника, не може вважатися невиконанням судового рішення, оскільки боржник не мав фінансової можливості виконати судове рішення в частині виплати нарахованих сум. Вважає, що стягнення за таких обставин ще й виконавчого збору в сумі 12   800,00 грн. з боржника ще більше ускладнить його фінансове становище, що в результаті ще більше утруднює виконання судового рішення. 
		 
		Відзиву на касаційну скаргу не надходило.
		 
		Переглянувши судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, перевіривши повноту встановлення судами фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального та процесуального права, Верховний Суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги, з огляду на наступне. 
		 
		Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
		 
		Спеціальним законом, що визначає умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку, є Закон України від 02.06.2016 № 1404-VIII «Про виконавче провадження» (далі - Закон № 1404-VIII).
		 
		Відповідно до статті 1 Закону № 1404-VIII виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
		 
		Відповідно до пункту 1 частини першої статті 26 Закону №1404-VIII виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону, зокрема, за заявою стягувача про примусове виконання рішення.
		 
		Частиною п'ятою цієї ж статті встановлено, що виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження, в якій зазначає про обов'язок боржника подати декларацію про доходи та майно боржника, попереджає боржника про відповідальність за неподання такої декларації або внесення до неї завідомо неправдивих відомостей. У постанові про відкриття виконавчого провадження за рішенням, примусове виконання якого передбачає справляння виконавчого збору, державний виконавець зазначає про стягнення з боржника виконавчого збору в розмірі, встановленому статтею 27 цього Закону.
		За змістом статті 27 Закону № 1404-VIII виконавчий збір - це збір, що справляється на всій території України за примусове виконання рішення органами державної виконавчої служби. Виконавчий збір стягується з боржника до Державного бюджету України.
		 
		Виконавчий збір стягується державним виконавцем у розмірі 10 відсотків суми, що фактично стягнута, повернута, або вартості майна боржника, переданого стягувачу за виконавчим документом.
		 
		За примусове виконання рішення немайнового характеру виконавчий збір стягується в розмірі двох мінімальних розмірів заробітної плати з боржника - фізичної особи і в розмірі чотирьох мінімальних розмірів заробітної плати з боржника - юридичної особи.
		 
		Виконавчий збір перераховується до Державного бюджету України протягом трьох робочих днів з дня надходження на відповідний рахунок органу державної виконавчої служби.
		 
		Виконавчий збір не стягується: 1) за виконавчими документами про конфіскацію майна, стягнення періодичних платежів, накладення арешту на майно для забезпечення позовних вимог, за виконавчими документами, що підлягають негайному виконанню; 2) у разі виконання рішень Європейського суду з прав людини; 3) якщо виконання рішення здійснюється за рахунок коштів, передбачених бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду в порядку, встановленому Законом України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень»; 4) за виконавчими документами про стягнення виконавчого збору, стягнення витрат виконавчого провадження, штрафів, накладених виконавцем відповідно до вимог цього Закону; 5) у разі виконання рішення приватним виконавцем; 6) за виконавчими документами про стягнення заборгованості, що підлягає врегулюванню відповідно до Закону України «Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії», а також згідно з постановами державних виконавців, винесеними до набрання чинності цим Законом.
		 
		Відповідно до пункту 8 Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерством юстиції України від 02.04.2012 № 512/5 (у редакції наказу Міністерства юстиції України 29.09.2016 № 2832/5) стягнення виконавчого збору здійснюється у порядку, визначеному статтею 27 Закону №   1404-VIII. Про стягнення з боржника виконавчого збору та його розмір державний виконавець зазначає у постанові про відкриття виконавчого провадження. 
		 
		З урахуванням норм, закріплених у частині п'ятій статті 26 Закону № 1404-VIII, зазначення у постанові про відкриття виконавчого провадження про стягнення з боржника виконавчого збору в розмірі, встановленому статтею 27 Закону № 1404-VIII, за умови, що примусове виконання рішення передбачає його справляння, є обов'язком державного виконавця.
		 
		За змістом частини першої статті 2 Закону України від 05.06.2012 № 4901-VI «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» (далі - Закон № 4901-VI) держава гарантує виконання рішення суду про стягнення коштів та зобов'язання вчинити певні дії щодо майна, боржником за яким є: державний орган; державні підприємство, установа, організація; юридична особа, примусова реалізація майна якої забороняється відповідно до законодавства. Примусова реалізація майна юридичних осіб - відчуження об'єктів нерухомого майна та інших основних засобів виробництва, з використанням яких юридичні особи провадять виробничу діяльність, а також акцій (часток, паїв), що належать державі та передані до їх статутного фонду.
		 
		Разом з тим, як було встановлено судами попередніх інстанцій, виконавчий лист №   295/14238/14-а, виданий Житомирським апеляційний адміністративним судом 04.12.2014, стосується виконання судового рішення, що має зобов'язальний характер, тому вказані норми Закону № 4901-VI до спірних правовідносин не застосовуються.   
		 
		З цих самих підстав виконання судового рішення у справі № 295/14238/14-а не може здійснюватись відповідно до Закону № 4901-VI, оскільки зобов'язання УПСЗН Богунської райради провести донарахування та виплату щомісячної грошової допомоги не може вважатись ні стягненням коштів, ні зобов'язанням вчинити певні дії щодо майна, боржником за яким є державний орган. 
		 
		У державного виконавця не було інших підстав, передбачених частиною п'ятою статті 27 Закону № 1404-VIII, не стягувати з боржника виконавчий збір. 
		 
		Посилання скаржника на неможливість виконання судового рішення у зв'язку з відсутністю фінансового забезпечення та фактичної відсутності коштів не є підставою для скасування постанови державного виконавця про відкриття виконавчого провадження 
		 
		З огляду на наведене, Верховний Суд погоджується з позицією судів попередніх інстанцій про наявність підстав для відмови в задоволенні позову.
		 
		Доводи касаційної скарги не спростовують правильності висновків судів попередніх інстанцій.
		 
		Відповідно до частини першої статті 350 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.  
		 
		Таким чином, підстави для скасування рішень попередніх інстанцій відсутні, а тому касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій - без змін.
		 
		Керуючись статтями 341, 345, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд
		 
		ПОСТАНОВИВ:
		 
		Постанову Богунського районного суду м. Житомира від 01.08.2017 та ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду від 23.10.2017 залишити без змін, а касаційну скаргу Управління праці та соціального захисту населення Богунської районної ради м. Житомира - без задоволення.
		 
		Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не оскаржується.
		 
		Суддя-доповідач:              І.Л. ЖелтобрюхСудді:              О.В. Білоус               В.М. Шарапа

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...