Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 522/15077/16-ц : Цивільні справи (до 01.01.2019); Позовне провадження; Спори про спадкове право.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 24.03.2019. Забезпечено надання загального доступу: 25.03.2019.
Дата набрання законної сили: 22.03.2019
Номер судового провадження: 61-47122ск18

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		Постанова
		Іменем України
		22 березня 2019 року
		м. Київ
		справа № 522/15077/16-ц
		провадження № 61-47122св18
		Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
		СімоненкоВ. М. (суддя-доповідач), Лесько А. О., Мартєва С.Ю.,
		учасники справи:
		позивач: ОСОБА_4,
		відповідач: ОСОБА_5,
		треті особи: Генеральна прокуратура України, ОСОБА_6,
		розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_4 на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 06 березня 2018 року в складі головуючого судді Ільченко Н.А. та постанову Апеляційного суду Одеської області від 6 вересня 2018 року у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ Кононенко Н. А., Сегеди С. М. та Цюри Т. В.
		ВСТАНОВИВ:
		1.       Описова частина 
		Короткий зміст позовних вимог
		У серпні 2016 року ОСОБА_4 звернулася з позовом про визнання в порядку спадкування за заповітом ОСОБА_11, який помер                  ІНФОРМАЦІЯ_1 року, права власності на вилучені 28 листопада 2011 року в банківській скриньці НОМЕР_1 філії Публічного акціонерного товариства акціонерного банку «Південний» (далі - ПАТ АБ «Південний») грошові кошти в сумі 2 млн 437 тис. 500 дол. США, які на теперішній час знаходяться на депозитному рахунку Генеральної прокуратури України згідно з квитанцією до прибуткового касового ордеру № 58 від 5 грудня 2012 року.
		В обґрунтування своїх вимог зазначили, що 12 вересня 2011 року ОСОБА_11 відчужив квартиру АДРЕСА_1 за                 24 млн грн., що на дату укладення нотаріально посвідченого договору купівлі-продажу квартири еквівалентно, згідно з курсом НБУ, 3 млн дол. США. Оскільки на час укладання згаданого договору купівлі-продажу ОСОБА_11 обіймав посаду директора Державного центру зайнятості України та відносно нього було порушено кримінальну справу, тому гроші, які він отримав від продажу вищевказаної квартири, він поклав у банківську скриньку НОМЕР_1 ПАТ АБ «Південний», яку оформив на ОСОБА_5, яка є донькою його дружини ОСОБА_6 від попереднього шлюбу; 28 листопада 2011 року в рамках порушеної кримінальної справи відносно ОСОБА_11 та інших, під час обшуку банківської скриньки НОМЕР_1 в ПАТ АБ «Південний», були вилучені грошові кошти в сумі 2 млн 437 тис. 500 дол. США. ІНФОРМАЦІЯ_1 року ОСОБА_11 помер, у зв'язку з чим постановою Печерського районного суду м. Києва від 31 березня 2016 року кримінальну справу № 1-кп-5/12 відносно ОСОБА_11 закрито. ОСОБА_11 залишив нотаріально посвідчений заповіт від 28 травня 2014 року на користь своєї доньки - позивача ОСОБА_4 Позивачка зазначила, що звернулася до приватного нотаріуса Одеського міського нотаріального округу Запольської О. В. із заявою про прийняття спадщини, проте відсутність доказів про права ОСОБА_11 на вилучені з банківської скриньки грошові кошти унеможливлює оформлення спадкових прав у позасудовому порядку. Посилаючись на положення статті 55 Конституції України, статей 15, 1223 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) ОСОБА_4 просила задовольнити її позовні вимоги.
		Короткий огляд розгляду справи судом першої інстанції
		Заочним рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 15 вересня                   2016 року позовні вимоги ОСОБА_4 було задоволено у повному обсязі.
		Задовольняючи позовні вимоги суд виходив з відсутності доказів права ОСОБА_11 на вилучені з банківський скриньки кошти, що унеможливлює оформлення спадкових прав на них у позасудовому порядку, а відповідно до статті 55 Конституції України, статті 15 ЦК України, позивачка має право на захист судом своїх невизнаних прав щодо спадщини за заповітом, що відкрилася після смерті її батька ОСОБА_11 При цьому суд встановив, що вилучені з банківський скриньки НОМЕР_1 філії ПАТ АБ «Південний» м. Києва кошти в сумі 2 млн 437 тис. 500 доларів США належать ОСОБА_11, які він отримав від продажу квартири АДРЕСА_1; єдиною спадкоємицею після смерті ОСОБА_11 є позивачка ОСОБА_4, яка набула право власності в порядку спадкування за заповітом на зазначені кошти, що згідно із квитанцією до прибуткового касового ордеру № 58 від 05 грудня 2012 року були прийняті для зберігання на депозитний рахунок Генеральної прокуратури України.
		Ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 19 січня 2017 року задоволено заяву ОСОБА_5 про перегляд заочного рішення Приморського районного суду м. Одеси від 15 вересня 2016 року, рішення скасовано з посиланням на положення частини першої статті 224 та пункту 2 частини третьої статті 231 ЦПК України.
		Короткий зміст рішення суду першої інстанції 
		Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 06 березня 2018 року, залишеним без змін постановою Апеляційного суду Одеської області                             від 6 вересня 2018 року, в задоволенні позову ОСОБА_4 відмовлено.
		Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що заповітом ОСОБА_11 охоплюється усе спадкове майно, але у цьому заповіті спадкодавець не зазначив, що йому належать грошові кошти в сумі 2 млн 437 тис. 500 дол. США, які було вилучено з депозитного сейфу НОМЕР_1 ПАТ АБ «Південний». ОСОБА_11 за життя не зробив відповідного розпорядження на випадок своєї смерті щодо вказаних коштів, а представник відповідача ОСОБА_5 категорично заперечував проти доводів позивача стосовно того, що померлий ОСОБА_11 поклав грошові кошти, які отримав від продажу квартири у банківську скриньку, яку оформив на ОСОБА_5 Суд дійшов висновку, що позивачка не надала суду належних доказів на підтвердження цих своїх доводів.
		Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції 
		Постановою Апеляційного суду Одеської області від 6 вересня 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_4 залишено без задоволення, а рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 06 березня 2018 року - без змін.
		Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції щодо відмови в задоволенні позову ОСОБА_4, посилаючись на відсутність підстав вважати, що вказані кошти належали саме                     ОСОБА_11, а не іншим особам, притягнутим до кримінальної відповідальності у зазначеному кримінальному провадженню, позивачка не довела в суді свої позовні вимоги, а доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
		При цьому, апеляційний суд зазначив, що оскільки вказані кошти визнано речовим доказом у кримінальному провадженні та на них накладено арешт в порядку, передбаченому КПК України, питання щодо їх належності повинен вирішувати суд в порядку кримінального судочинства. За таких обставин суд цивільної юрисдикції позбавлений можливості розглядати грошові кошти, які визнано речовими доказами у кримінальному провадженні, як об'єкт спадкового майна та вирішувати подальшу долю арештованого майна.
		Короткий зміст вимог касаційної скарги 
		У касаційній скарзі ОСОБА_4 посилаючись на порушення норм процесуального права, просить скасувати ухвалені у справі рішення, а справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.
		Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
		Ухвалою Верховного Суду від 20 листопада 2018 року, поновлено ОСОБА_4 строк на касаційне оскарження, відкрито провадження у справі та витребувано справу № 522/15077/16-ц з Приморського районного суду м. Одеси.
		Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
		У січні 2019 року справа надійшла до Верховного Суду.
		Аргументи учасників справи
		Доводи особи, яка подала касаційну скаргу 
		Касаційна скарга мотивована тим, що суди не всі докази дослідили, не надали їм належної оцінки та не встановили взаємний зв'язок доказів, а неналежна оцінка доказів по справі є фактичною відмовою у судовому захисті спадкових прав позивача, що згідно вимог пункту 1 частини третьої статті 411 ЦПК України є підставою для скасування рішень судів першої та апеляційної інстанцій і направлення справи на новий розгляд до суду першої інстанції. Посилаючись на положення статті 1223 ЦК України, пункту 12 статті 100 КПК України та частину другу статті 412 ЦПК України скаржниця зазначила про помилковість тверджень апеляційного суду щодо необхідності встановлювати належність коштів у кримінальному провадженні, оскільки вирішити питання про спадкове право, зокрема на вилучені грошові кошти та їх повернення, можливо лише після встановлення їх належності у прядку цивільного судочинства. При цьому скаржниця зазначила, що спірні грошові кошти є тимчасово вилученим майном, яке підлягає поверненню, а також відсутні підстави вважати їх речовими доказами, арешт на них у встановленому законом порядку не накладався.
		Короткий зміст відзивів на касаційну скаргу
		12 грудня 2018 року до суду надійшов відзив Генеральної прокуратури України, у якому третя особа зазначає про дотримання судами першої та апеляційної інстанції вимог чинного законодавства під час розгляду справи та ухвалення оскаржуваних рішень. Генеральна прокуратура України вважає, що дослідивши обставин справи та подані докази, суди першої та апеляційної інстанцій правильно встановили фактичні обставини справи, не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права при ухваленні судових рішень та дійшли обґрунтованих висновків про безпідставність позовних вимог. Зазначаючи, що доводи касаційної скарги не спростовують висновків суду, Генеральна прокуратура України просила залишити касаційну скаргу ОСОБА_4 без задоволення, а ухвалені в справі рішення - без змін.
		 
		22 грудня 2018 року до суду надійшов відзив ОСОБА_5 та ОСОБА_6, у якому останні просять відмовити ОСОБА_4 у задоволенні касаційної скарги та залишити ухвалені в справі рішення без змін, оскільки позивачкою не було надано належних і допустимих доказів у підтвердження належності спірних коштів саме ОСОБА_11, та що вона має відношення до цих коштів. При цьому зазначили, що банківська скринька НОМЕР_1 ПАТ АБ «Південний», з якої вилучено грошові кошти в сумі 2 млн 437 тис. 500 дол. США, оформлена безпосередньо відповідачкою ОСОБА_5 на себе. Остання самостійно зверталась з відповідною заявою про повернення їй вказаних грошових коштів в рамках кримінального провадження № 1-кп-5/12, з приводу чого 22 вересня 2016 року Печерським районним судом м. Києва було прийнято відповідну ухвалу, яка оскаржена до апеляційного суду м. Києва. При цьому ОСОБА_5 та ОСОБА_6 просять поновити строк на подання відзиву на касаційну скаргу, оскільки вони не отримали копію касаційної скарги з додатками, про відкриття провадження судом касаційної інстанції дізнались 10 грудня 2018 року з Єдиного державного реєстру судових рішень України.
		Фактичні обставини справи, встановлені судами
		Під час розгляду справи суди встановили, що 1 вересня 2011 року                 ОСОБА_5 (наймач) уклала з ПАТ АБ «Південний» договір № 402, згідно з яким отримала в тимчасове користування за плату терміном з 1 вересня 2011 року до 31 серпня 2012 року індивідуальний депозитний сейф НОМЕР_2 ключ(і) НОМЕР_1 (шт.) для зберігання наймачем грошових коштів та цінностей.
		1 вересня 2011 року ОСОБА_5 видала посвідчену приватним нотаріусом довіреність, якою доручила ОСОБА_14, ОСОБА_15, ОСОБА_11 та ОСОБА_6 користуватися індивідуальним депозитним сейфом НОМЕР_1 в ПАТ АБ «Південний».
		12 вересня 2011 року ОСОБА_11 продав ОСОБА_16 квартиру АДРЕСА_1 за 24 млн грн., що на дату укладення нотаріально посвідченого договору купівлі-продажу квартири еквівалентно, згідно з курсом НБУ, 3 млн дол. США.
		Генеральною прокуратурою України здійснювалося досудове розслідування у кримінальній справі № 49-3337 за обвинуваченням колишнього директора Державного центру зайнятості України ОСОБА_11 за частиною третьою статті 368, частиною 4 статті 368 КК України та підлеглих йому працівників, а саме: ОСОБА_17 за частиною четвертою статті 368 КК України, ОСОБА_18 за частиною третьою статті 368 КК України, ОСОБА_15 та ОСОБА_14 за частиною п'ятою статті 27, частиною третьою статті 368, частиною п'ятою статті 27, частиною четвертою статті 368 КК України.
		З метою забезпечення вироку в частині конфіскації майна та можливого в майбутньому цивільного позову, 25 листопада 2011 року у згаданій кримінальній справі накладено арешт на усе належне ОСОБА_11 майно.
		Під час обшуку, проведеного Генеральною прокуратурою України 28 листопада 2011 року в рамках розслідування вищевказаної кримінальної справи, з депозитного сейфу НОМЕР_1 у приміщенні депозитарію ПАТ АБ «Південний» за адресою: м. Київ, вул. Саксаганського, 74, вилучено грошові кошти в сумі 2 млн 437 тис. 500 дол. США, які передано на відповідальне зберігання на депозитний рахунок Генеральної прокуратури України. При цьому, вказані грошові кошти вилучено як речові докази в рамках єдиного досудового розслідування стосовно ОСОБА_11, ОСОБА_17, ОСОБА_18, ОСОБА_15 та ОСОБА_14
		23 листопада 2012 року відомості по цій кримінальній справі внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 42012000000000102.
		10 грудня 2012 року обвинувальний акт з додатками у згаданому кримінальному проваджені надійшов до Печерського районного суду м. Києва, та справі присвоєно № 1-кп-5/12.
		 
		Ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 21 березня 2014 року провадження у справі № 1-кп-5/12 відносно ОСОБА_11 було зупинено в зв'язку з його хворобою.
		Вироком Печерського районного суду м. Києва у справі № 1-кп-5/12 від 02 квітня 2014 року ОСОБА_17 визнано винним у вчиненні злочину, передбаченого за частиною третьою статті 15, частиною 1 статті 368-2 КК України, а за обвинуваченням у вчиненні злочину, передбаченого частиною четвертою статті 368 КК України, виправдано; ОСОБА_18 визнано винним у вчиненні злочину, передбаченого за частиною п'ятою статті 27, частиною другою статті 368-2 КК України, а за обвинуваченням у вчинення злочину, передбаченого частиною третьою статті 368 КК України, виправдано; ОСОБА_15 визнано винною у вчиненні злочину, передбаченого частиною п'ятою статті 27, частиною другою статті 368-2 КК України, а за обвинуваченням у вчиненні злочину, передбаченого частиною п'ятою статті 27, частиною третьою статті 368 КК України, виправдано; ОСОБА_14 визнано винним у вчиненні злочину, передбаченого частиною п'ятою статті 27, частиною другою статті 368-2 КК України, а за обвинуваченням у вчиненні злочину, передбаченого частиною п'ятою статті 27, частиною другою статті 368-2 КК України, виправдано.
		Ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 03 грудня 2014 року згаданий вирок Печерського районного суду м. Києва від 02 квітня 2014 року змінено, виключено посилання про звільнення засуджених від відбування покарання на підставі статті 75 КК України, та на підставі статті 72 КК України засудженим зараховано у строк відбуття покарання термін їх перебування під вартою, визнано їх такими, що відбули покарання.
		ІНФОРМАЦІЯ_1 року обвинувачуваний ОСОБА_11 помер.
		Ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 31 березня 2016 року кримінальне провадження стосовно ОСОБА_11 в частині його обвинувачення за частиною третьою статті 368, частиною четвертою статті 368 КК України закрито на підставі пункту 5 частини першої статті 284 КПК України.
		Зазначеними вироком Печерського районного суду м. Києва від 02 квітня 2014 року, ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 02 квітня 2014 року та ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 31 березня 2016 року питання належності та/або повернення грошових коштів, вилучених в ході обшуку в депозитному сейфі НОМЕР_1 у ПАТ АБ «Південний, проведеного 28 листопада 2011 року в рамках досудового розслідування вищевказаної кримінальної справи, не вирішувалося.
		ОСОБА_11 залишив заповіт на користь ОСОБА_4, посвідчений 28 травня 2014 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Таран Я. Є. за р. № 549.
		2.        Мотивувальна частина 
		Позиція Верховного Суду
		Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. 
		Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
		Перевіривши наведені у касаційній скарзі доводи, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
		Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права 
		Відповідно до статей 1217, 1223, 1236 ЦК України спадкування здійснюється за заповітом або за законом; право на спадкування мають особи, визначені у заповіті; у разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі не охоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу; заповідач має право охопити заповітом права та обов'язки, які йому належать на момент складення заповіту, а також ті права та обов'язки, які можуть йому належати у майбутньому; заповідач має право скласти заповіт щодо усієї спадщини або її частини.
		Згідно із статтями 1218, 1228 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті; вкладник має право розпорядитися правом на вклад у банку (фінансовій установі) на випадок своєї смерті, склавши заповіт або зробивши відповідне розпорядження банку (фінансовій установі).
		За змістом статті 10 ЦПК України 2004 року цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
		Згідно положень статті 57 ЦПК України 2004 року, доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їхніх представників, допитаних як свідків, показань свідків, письмових доказів, речових доказів, зокрема звуко- і відеозаписів, висновків експертів.
		Відповідно до статті 60 ЦПК України, 2004 року, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
		За змістом статті 212 ЦПК України 2004 року суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Результати оцінки доказів суд відображає в рішенні, в якому наводяться мотиви їх прийняття чи відмови у прийнятті.
		Подібні положення містять статті 12, 76, 81, 89 чинної редакції ЦПК України.
		Відмовляючи в задоволенні позовних вимог суд першої інстанції, з яким погодився й суд апеляційної інстанції, виходили з відсутності допустимих доказів у підтвердження належності спірних коштів ОСОБА_11
		При цьому, суд першої інстанції встановив, що заповітом померлого ОСОБА_11 від 28 травня 2014 р. за р. № 549 охоплюється усе спадкове майно, але у цьому заповіті ОСОБА_11 не зазначив, що йому належать грошові кошти в сумі 2 млн 437 тис. 500 дол. США, які було вилучено з депозитного сейфу НОМЕР_1 ПАТ АБ «Південний» за адресою : м. Київ, вул. Саксаганського, 74 під час обшуку, проведеного Генеральною прокуратурою України 28 листопада 2011 року в рамках розслідування кримінальної справи, та передано на відповідальне зберігання на депозитний рахунок Генеральної прокуратури України. За життя ОСОБА_11 не зробив відповідного розпорядження на випадок своєї смерті щодо зазначених грошових.
		Погодившись з висновками суду першої інстанції, апеляційний суд зазначив, що посилання ОСОБА_4 як на доказ належності вказаних коштів померлому ОСОБА_11 на постанову Печерського районного суду м. Києва від 31 січня 2012 року, винесену за результатами розгляду подання слідчого про розкриття банківської таємниці, якою встановлено, що кошти та монети, які знаходилися у депозитному сейфі НОМЕР_1 у приміщенні ПАТ АБ «Південний», не належать ОСОБА_5, є не обґрунтованими, оскільки факт неналежності коштів ОСОБА_5 не робить їх належними саме ОСОБА_11
		При цьому, апеляційний суд врахував, що спірні кошти вилучено в рамках єдиного досудового розслідування кримінальної справи стосовно не тільки ОСОБА_11, а групи осіб: ОСОБА_11, ОСОБА_17, ОСОБА_18, ОСОБА_15 та ОСОБА_14; доступ до сейфу ОСОБА_5 був у ОСОБА_11, ОСОБА_15, ОСОБА_14 та ОСОБА_6, що не заперечувала ОСОБА_4, та дійшов висновку про відсутність підстав вважати, що вказані кошти належали саме ОСОБА_11, а не іншим особам, притягнутим до кримінальної відповідальності.
		З огляду на положення зазначених вище норм права та встановлених обставин справи, суди дійшли обґрунтованого висновку, що позивачем не надано доказів на підтвердження належності спірних коштів саме ОСОБА_11
		Щодо обґрунтування мотивів касаційної скарги, то її зміст фактично зводиться до переоцінки доказів окремо та в сукупності, зокрема наданих позивачем: договору купівлі-проваджу квартири від 12 вересня 2011 року; довіреності ОСОБА_5 виданої 01 вересня 2011 року ОСОБА_14, ОСОБА_15, ОСОБА_11 та ОСОБА_6 на право користування сейфом; постанови Печерського районного суду м. Києва від 31 січня 2012 року тощо.
		Такі доводи оцінені судом апеляційної інстанції та не знайшли свого підтвердження.
		З урахуванням викладеного, колегія суддів Верховного Суду приходить до висновку, що оскаржувані судові рішення ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги на законність судових рішень не впливають, а зводяться до переоцінки доказів у справі, що, відповідно до положень статті 400 ЦПК України, знаходиться поза межами повноважень Верховного Суду.
		 
		Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення (справа «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року).
		Рішення судів першої та апеляційної інстанції містить вичерпні висновки, що відповідають встановленим на підставі доказів обставинам, які мають значення для вирішення справи, та обґрунтування щодо доводів сторін по суті позову, що є складовою вимогою частини першої статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
		У зв'язку з наведеним колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржувані рішення - без змін.
		Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
		Ураховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу залишити без задоволення, ухвалу апеляційної інстанцій - без змін.
		Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
		ПОСТАНОВИВ:
		Касаційну скаргу ОСОБА_4 залишити без задоволення.
		Заочне рішення Приморського районного суду м. Одеси від 06 березня                   2018 року та постанову Апеляційного суду Одеської області від 6 вересня                   2018 року залишити без змін.
		Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
		Судді:                                                                         В. М. Сімоненко
		А. О.Лесько 
		С.Ю. Мартєв

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...