Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 127/25001/18 : Цивільні справи (до 01.01.2019); Позовне провадження; Спори про недоговірні зобов`язання; Спори про відшкодування шкоди.
Надіслано для оприлюднення: 22.03.2019. Зареєстровано: 25.03.2019. Забезпечено надання загального доступу: 26.03.2019.
Дата набрання законної сили: 22.03.2019
Номер судового провадження: 22-ц/801/126/2019

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		Справа № 127/25001/18
		Провадження № 22-ц/801/126/2019
		Категорія: 30
		Головуючий у суді 1-ї інстанції Венгрин О. О.
		Доповідач:Копаничук С. Г.
		 
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		22 березня 2019 рокуСправа № 127/25001/18м. Вінниця
		 
		 
		 
		       Вінницький апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: 
		Головуючого: Копаничук С.Г.
		Суддів: Медвецького С.К. ,Оніщука В.В.
		розглянувши в порядку спрощеного письмового провадження без повідомлення учасників справи в м. Вінниці апеляційну скаргу управління Державної казначейської служби України у м. Вінниці Вінницької області на рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 16 листопада 2018 року, постановлене в приміщенні Вінницького міського суду Вінницької області суддею Венгрин О.О., у цивільній справі за позовом ОСОБА_3 до Держави України в особі управління Державної казначейської служби України в м. Вінниці Вінницької області, за участю третьої особи - управління Пенсійного фонду України в м. Вінниці, про відшкодування шкоди, -
		 
		В с т а н о в и в :
		 
		У жовтні 2018 року ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до держави Україна в особі управління Державної казначейської служби України у м. Вінниці про стягнення майнової шкоди.
		Позовні вимоги мотивовані тим, що з кінця 2014 року до початку 2015 року він знаходиться на обліку в управлінні Пенсійного фонду України у м. Вінниці як одержувач довічного грошового утримання судді у відставці у розмірі 10952,80 грн., з якого стягнуто ПДФО у сумі 142,81 грн. Починаючи з лютого 2015 року по листопад 2015 року щомісячне грошове утримання судді у відставці становило 14494,20 грн., з якого стягнуто ПДФО у розмірі 1626,03 грн. За грудень 2015 року грошове утримання склало 17739, 00 грн., ПДФО стягнуто в сумі 2208,19 грн. Починаючи з січня 2016 року з його довічного грошового утримання судді у відставці у розмірі 24555,96 грн. По червень включно щомісячно утримувались податки з доходів фізичних осіб та військовий збір в сумі 3063, 29 грн. А з липня 2016 року по січень 2017 року з його довічного грошового утримання судді у відставці у розмірі 24845,68 грн. Щомісячно утримувалось ПДФО у різних розмірах: 2539,02 грн. Та 2717,82 грн. З січня 2017 року з грошового утримання 26218,84 грн. Стягнуто ПДФО в сумі 2474,79 грн. Потім, починаючи з лютого 2017 року, із щомісячного грошового утримання у розмірі 28512,00 грн. по лютий 2018 року ПДФО утримано по 2660,76 грн.
		Такі відрахування проводились на підставі абз. першого п.п. 164.2.19 п. 164.2 статті 164 Податкового кодексу України.
		Всього з нього утримано податку та зборів на загальну суму 92678,60 грн. 
		Однак, як зазначає позивач, рішенням Конституційного Суду України від 27 лютого 2018 року № 1-р/2018 визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним) положення абзацу першого підпункту  164.2.19  пункту  164.2 статті 164 Податкового кодексу України, яким передбачено, що до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку включаються суми пенсій (включаючи суму їх індексації, нараховану відповідно до закону) або щомісячного довічного грошового утримання, отримуваних платником податку з Пенсійного фонду України чи бюджету згідно із законом, якщо їх розмір перевищує десять розмірів прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність (у розрахунку на місяць), встановленого на 1 січня звітного податкового року, - у частині такого перевищення, а також пенсій з іноземних джерел, якщо згідно з міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, такі пенсії підлягають оподаткуванню чи не оподатковуються в країні їх виплати.
		Частиною 3 статті 152 Конституції України гарантовано право на відшкодування державою матеріальної чи моральної шкоди, завданої актами і діями, що визнані неконституційними.
		Позивач вважає, що дії по утриманню із щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці податку з доходів фізичних осіб та військового збору є незаконними, не відповідають вимогам закону та іншим нормативним актам, а тому просив суд стягнути з Державного бюджету України на його користь шляхом списання з відповідного рахунку Державної казначейської служби України 92678,60 грн. майнової шкоди у вигляді недоотриманого щомісячного довічного грошового утримання, завданої внаслідок дії закону ,що визнаний неконституційним. 
		Рішенням Вінницького міського суду від 16 листопада 2018 року позов задоволено. Стягнуто з Державного бюджету України шляхом списання з відповідного рахунку Державної казначейської служби України на користь ОСОБА_3 92678, 60 грн. у відшкодування шкоди, завданої законом, що визнаний неконституційним.
		В апеляційній скарзі Управління Державної казначейської служби України в м. Вінниці просить зазначене рішення суду скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі. 
		Скарга мотивована тим, що суд першої інстанції невірно оцінив фактичні обставини справи, адже після визнання Конституційним Судом України неконституційними положень Податкового Кодексу України, на підставі яких з позивача стягувались податки та військовий збір, Пенсійний фонд припинив таке відрахування, а до цього моменту закон був чинний і тому не можна розцінювати проведені на його підставі відрахування як збитки. Окрім того зауважує, що положення статті 1175 ЦК України не підлягають до застосування в даній справі, так як вони стосуються незаконних нормативних актів, а в справі що розглядається положення закону визнані неконституційними і будь-яким законом України не врегульовано порядок відшкодування шкоди в такому випадку. Не звернув суд уваги і на те, що Державна Казначейська служба не може здійснити списання грошових коштів з Державного бюджету України, це можливо лише тоді, коли в Казначейській службі відкриті відповідні рахунки державних установ чи організацій.
		Відзив на апеляційну скаргу не надійшов.
		Згідно ч.3 ст.3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
		Апеляційний суд, заслухавши сторін, перевіривши матеріали справи, рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, вважає, що останню слід залишити без задоволення.
		Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. 
		Зазначеним вимогам рішення суду відповідає.
		Так, судом першої інстанції встановлено, що на підставі постанови Верховної Ради України №59-VIII від 25.12.2014 р. наказом голови Апеляційного суду Вінницької області №166/2-06 від 30.12.2014 р. ОСОБА_3 виведено зі штату суддів Апеляційного суду Вінницької області у зв'язку з поданням заяви про відставку, що підтверджується письмовим доказом- копією трудової книжки ОСОБА_3 (а.с. 5-8)
		З січня 2015 р. позивач ОСОБА_3, як суддя у відставці, отримує в Управлінні Пенсійного фонду України в місті Вінниці щомісячне довічне грошове утримання.
		З інформаційного листа Управління Пенсійного фонду України в місті Вінниці №3007/11-32-2/05 від 30.08.2018 р. вбачається, що з січня 2015 р. по серпень 2018 р. включно ОСОБА_3 нараховано 1042957,29 грн довічного грошового утримання, з січня 2015 р. по лютий 2018 р. включно утримано 92678,60 грн податку на доходи фізичних осіб. (а.с. 9-10)
		Тобто, з довічного грошового утримання позивача ОСОБА_3 з січня 2015 р. по лютий 2018 р. включно утримано 92678,60 грн податку на доходи фізичних осіб.
		Підставою для утримання зазначених виплат стали зміни до абз. 1 п.п. 164.2.19 п. 164.2 ст. 164 ПК України, які були внесені Законом України «Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні» від 27.03.2014 р. №1166-VІІ, за яким до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку включаються: суми пенсій (включаючи суму їх індексації, нараховану відповідно до закону) або щомісячного довічного грошового утримання, отримуваних платником податку з Пенсійного фонду України чи бюджету згідно із законом, якщо їх розмір перевищує десять розмірів прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність (у розрахунку на місяць), встановленого на 1 січня звітного податкового року, - у частині такого перевищення, а також пенсій з іноземних джерел, якщо згідно з міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, такі пенсії підлягають оподаткуванню чи не оподатковуються в країні їх виплати.
		Однак, судом першої інстанції вірно встановлено, що рішенням Конституційного Суду України №1-р/2018 від 27.02.2018 р. визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), положення абз. 1 п.п. 164.2.19 п. 164.2 ст. 164 Податкового кодексу України, яким передбачено, що до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку включаються суми пенсій (включаючи суму їх індексації, нараховану відповідно до закону) або щомісячного довічного грошового утримання, отримуваних платником податку з Пенсійного фонду України чи бюджету згідно із законом, якщо їх розмір перевищує десять розмірів прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність (у розрахунку на місяць), встановленого на 1 січня звітного податкового року, - у частині такого перевищення, а також пенсій з іноземних джерел, якщо згідно з міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, такі пенсії підлягають оподаткуванню чи не оподатковуються в країні їх виплати. Положення абзацу першого підпункту 164.2.19 пункту 164.2 статті 164 Податкового кодексу України, визнане неконституційним, втрачає чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.
		Відповідно до ч. 3 ст. 152 Конституції України зазначено, що матеріальна чи моральна шкода, завдана фізичним або юридичним особам актами і діями, що визнані неконституційними, відшкодовується державою у встановленому законом порядку. 
		Однак, немає закону, який би регулював порядок відшкодування шкоди на підстав ч. 3 ст. 152 Конституції. 
		Хоча закон, у якому визначений порядок відшкодування шкоди державою, завданої актами і діями, що в подальшому визнані неконституційними, відсутній, однак це не може бути підставою для відмови у захисті такого порушеного права позивача і відмови у позові, а слугує приводом застосовувати аналогію закону, а в разі відсутності подібної правової норми - аналогію права, адже частиною 3 статті 8 Конституції України встановлено, що норми Конституції є нормами прямої дії. 
		Звернення до суду за захистом конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується. 
		Як роз'яснено в пункті 2 постанови Пленуму Верховного Суду України від 1 листопада 1996 року № 9 «Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя», суд безпосередньо застосовує Конституцію, зокрема, у разі, коли правовідносини, що розглядаються судом, законом України не врегульовано, а нормативно-правовий акт, прийнятий Верховною Радою України, суперечить Конституції України. 
		Оскільки право на відшкодування майнової шкоди, спричиненої фізичним або юридичним особам актами і діями, що визнані неконституційними, передбачено безпосередньо Конституцією України, тому, незважаючи на те, що норми статті 1175 ЦК України дійсно не є тією нормою, яку слід застосовувати при розгляді даного спору,- висновки суду першої інстанції про наявність правових підстав для задоволення позову є вірними, а доводи апеляційної скарги про відсутність підстав для задоволення позову через відсутність закону, який регулює таке відшкодування, - безпідставними.
		Судом першої інстанції вірно було застосовано норму ч. 2 ст. 22 ЦК України, оскільки позивачем заявлено вимогу про відшкодування тих сум, які підлягали виплаті, однак не були йому виплачені протягом певного періоду часу: з січня 2015 року по серпень 2018 року включно на підставі закону, визнаного в подальшому неконституційним. 
		Враховуючи зазначене, доводи апеляційної скарги про те, що після визнання неконституційними положень Податкового Кодексу України, на підставі яких здійснювались відрахування з довічного грошового утримання позивача, такі відрахування були припинені, - ніяким чином не стосується питання відшкодування збитків, спричинених неконституційним законом за час його дії та не спростовують оскаржуване рішення.
		Крім цього слід зазначити, що кожна особа має право на мирне володіння своїм майном і це право закріплене в статті 1 Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. 
		Європейський Суд доволі широко трактує це право, включаючи до сфери його захисту не лише порушення права на майно в цивілістичному його розумінні, а й права на пенсію, права займатися тією чи іншою професією, правомірне очікування застосування визначених умов до індивідуальної ситуації, що вимагає вирішення, законні сподівання на майно , певні інші права та інтереси, які становлять активи, також можуть вважатися «правом власності», а відтак і «майном, тощо. 
		У рішенні за однією з перших так званих «пенсійних справ», у рамках яких Європейський Суд розглядав питання призначення, виплати, визначення розмірів пенсій, була справа «Мюллер проти Австрії», в якій Суд визначив, що стаття 1 Протоколу не передбачає соціального права на призначення пенсії; визначення пенсії також належить до дискреційної компетенції держави і не підпадає під дію цієї статті. Але якщо особі призначена державою певна пенсія і ця особа її отримує, то в цьому випадку виникає проблема за ст. 1 Протоколу в сенсі «майна».
		Отже, кваліфікація ЄС виплати пенсії як право власності особи та відповідно невиплата пенсії як порушення цього права робить очевидним те, що захист цього права розглядається як захист суб'єктивного цивільного права.
		Як уже зазначалося вище, в справі яка розглядається, позивачеві було призначено довічне грошове утримання та визначено його розмір, однак виплата була проведена не в повному обсязі через відрахування сум податку і військового збору на підставі положень закону, визнаного в подальшому неконституційним, тобто було порушено право на мирне володіння своїм майном.
		Таким чином, висновок суду першої інстанції про те, що відрахована з довічного грошового утримання позивача сума в розмірі 7 942 грн. 35 коп. є збитками в розумінні статті 22 ЦК України та підлягає стягненню з Державного бюджету України, - є вірним.
		Враховуючи зазначене, апеляційний суд приходить до висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення, а оскаржуваного рішення суду без змін як такого що постановлене з додержанням норм матеріального і процесуального права.
		Згідно з пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах. За правилом пункту 1 частини шостої статті 19 ЦПК України малозначними справами є справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
		Враховуючи, що положення статті 19 ЦПК України в структурі законодавчого акту розташовані серед Загальних положень цього Кодексу, суд вправі відносити справу до категорії малозначних на будь-якій стадії її розгляду. При цьому, за змістом правилами пункту 1 частини шостої статті 19 ЦПК України справи, зазначені в цьому положенні, є малозначними в силу властивостей, притаманних такій справі, виходячи з ціни пред'явленого позову та його предмета, без необхідності ухвалення окремого судового рішення щодо віднесення зазначеної справи до відповідної категорії.
		З огляду на те, що апеляційна скарга подана на рішення суду у справі, ціна позову у якій, становить менше 100 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, то відповідно до положень п. 1 ч. 6 ст. 19 ЦПК України ця справа є малозначною, а тому не підлягає касаційному оскарженню (п. 2 ч. 3 с. 389 ЦПК України).
		На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 367, 374, 375, 381-384, 389, 390 ЦПК України, суд, - 
		П о с т а н о в и в:
		 
		Апеляційну скаргу Управління Державної казначейської служби України у м. Вінниці залишити без задоволення.
		Рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 16 листопада 2018 року залишити без змін.
		Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає.
		 
		Судді/підписи/
		 
		Згідно з оригіналом
		суддя-доповідач: С.Г. Копаничук

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...