Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 303/3338/18 : Цивільні справи (до 01.01.2019); Позовне провадження; Спори, що виникають із сімейних правовідносин.
Надіслано для оприлюднення: 25.03.2019. Зареєстровано: 27.03.2019. Забезпечено надання загального доступу: 28.03.2019.
Дата набрання законної сили: 14.03.2019
Номер судового провадження: 22-ц/4806/651/19

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		Справа № 303/3338/18
		 
		 
		П О С Т А Н О В А
		Іменем України
		 
		 
		 
		14 березня 2019 року м. Ужгород
		 
		Закарпатський апеляційний суд у складі: 
		               головуючого - судді Куштана Б.П. (доповідача), 
		       суддів: Джуги С.Д. і Собослоя Г. Г.,
		       з участю секретаря Микуляк Є.В.,
		       розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Мукачівського міськрайонного суду від 09 жовтня 2018 року (у складі судді Монича В.О.) за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про надання дозволу на виїзд дітей за кордон без згоди батька, - 
		ВСТАНОВИВ:
		       ОСОБА_3 звернулася до суду з позовом у червні 2018 р. 
		       Після зменшення позовних вимог у жовтні 2018 р. (а.с.45-46) просила:
		-надати ОСОБА_3 дозвіл на виїзд сину - ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, і доньці - ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_2, за кордон без дозволу (згоди) батька дітей - ОСОБА_2, з грудня 2018 р. по вересень 2019 р.;
		-дозволити ОСОБА_3, або її офіційному представникові, без згоди батька ОСОБА_2, оформлювати документи для тимчасового виїзду або супроводу неповнолітніх дітей сину - ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, і доньці - ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_2, за межі України до країн ближнього та дальнього зарубіжжя із грудня 2018 р. і вересень 2019 р. і допустити негайне виконання;
		-вирішити питання розподілу судових витрат.
		На обґрунтування позовних вимог указала, що шлюб, укладений між сторонами по справі, було розірвано рішенням Мукачівського міськрайонного суду від 20 листопада 2017 р. У позивача та відповідача є двоє дітей: син - ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, і донька - ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_2. Відповідач безпідставно чинить позивачу перешкоди у здійсненні нею заходів, спрямованих на покращення здоров'я дітей, їх фізичний, духовний і моральний розвиток. Така позиція відповідача шкодить інтересам дітей, не сприяє їх всебічному та гармонійному розвитку та вказує на зловживання відповідачем своїми батьківськими обов'язками. Батьки позивача (тобто дідусь та бабуся неповнолітніх дітей) проживають в Угорщині, взв'язку з чим позивач хоче, щоб діти мали можливість відпочивати, оздоровлюватися і навідувати своїх дідуся і бабусю.
		Рішенням Мукачівського міськрайонного суду від 09 жовтня 2018 р. позов задоволено частково: надано ОСОБА_3 дозвіл на виїзд малолітнім дітям: ОСОБА_4 - ІНФОРМАЦІЯ_1, і ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_2, за кордон без дозволу (згоди) батька - ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_3,із грудня 2018 р. по вересень 2019 р.
		Дозволено ОСОБА_3 або її офіційному представнику, без згоди батька ОСОБА_2, оформлювати документи для тимчасового виїзду або супроводу малолітніх дітей:  ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, і ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_2, за межі України до країн ближнього та дальнього зарубіжжя із грудня 2018 р. по вересень 2019 р.
		У задоволенні решти позовних вимог відмовлено. 
		Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3, 704,40 грн. у відшкодування судового збору.
		ОСОБА_2 просить скасувати це рішення і ухвалити нове, яким у задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі. Доводить про невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права. Указує, що позивачем не було доведено обставин, які б указували на потребу дітей оздоровлюватися за кордоном. Зазначає, що позивач протягом 2018 р. не зверталася до відповідача з проханням надати згоду на тимчасовий виїзд дітей за кордон. Указує, що не може надати згоду на виїзд дітей за кордон, оскільки вважає, що позивач має намір виїхати в Угорщину проживати та працювати. Зазначає, що законом передбачено надання дозволу для виїзду за кордон без згоди батька на кожну поїздку окремо. Указує, що Сімейним кодексом передбачено, що той із батьків із ким проживають діти, самостійно вирішує питання тимчасового виїзду дітей за межі України.
		Письмового відзиву на апеляційну скаргу до суду не надходило.
		Суд виходив із обґрунтованостій доведеності позовних вимог.
		Апеляційний суд погоджується із цими висновками через їх відповідність обставинам справи, належним чином оціненим доказам і нормам матеріального права, які підлягають застосуванню до спірних правовідносин.
		Установлено, що сторони з 12 вересня 2009 р. по 20 листопада 2017 р. перебували в зареєстрованому шлюбі (а.с.6,7). Під час подружнього життя у сторін народилося двоє дітей: ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с.8), і ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_2 (а.с.9). Відповідно до рішення Мукачівського міськрайонного суду від 20 листопада 2017 р. шлюб між ОСОБА_3 і ОСОБА_2 розірвано (а.с.7). Згідно з довідкою, виданою Ракошинською загальноосвітньою школою І-ІІ ступенів з угорською мовою навчання Мукачівської РДА за № 51 від 19.09.2018 р., ОСОБА_3 дійсно працює на посаді практичного психолога Ракошинської загальноосвітньої школи І-ІІ ступенів з угорською мовою навчання з 01.12.2014 р. (а.с.47). Окрім того, як убачається із довідки Ракошинської загальноосвітньої школи І-ІІ ступенів з угорською мовою навчання Мукачівської РДА № 47 від 14.09.2018 р., ОСОБА_4 навчається у 3-му класі Ракошинської загальноосвітньої школи І-ІІ ступенів (а.с.48). Згідно з довідкою Ракошинської загальноосвітньої школи І-ІІ ступенів з угорською мовою навчання Мукачівської РДА № 48 від 14.09.2018 р. учні та вчителі школи декілька разів брали участь в екскурсіях, організованих за рахунок загальноосвітньої школи І-ІІ ступенів м. Ніртелек, Угорщина (а.с.49).
		Загальні засади регулювання сімейних відносин визначено статтею 7 СК України, згідно з положеннями якої жінка та чоловік мають рівні права та обов'язки у сімейних відносинах, шлюбі та сім'ї. Дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини від 20 листопада 1989 року (далі - Конвенція про права дитини), іншими міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини.
		Згідно зі статтями 141, 150, 153, 155 СК України мати і батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини. Мати, батько та дитина мають право на безперешкодне спілкування між собою, крім випадків, коли таке право обмежене законом. Батьки зобов'язані піклуватися про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток. Здійснення батьками своїх прав та виконання обов'язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності. Батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини.
		Відповідно до пунктів 1, 2 статті 3 Конвенції про права дитини, яка в силу положень статті 9 Конституції України є частиною національного законодавства, в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов'язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.
		Держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини (стаття 9 Конвенції про права дитини).
		Статтею 18 цієї Конвенції передбачено, що батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.
		Наведеними нормами закріплено основоположний принцип забезпечення найкращих інтересів дитини, якого необхідно дотримуватися, зокрема, при вирішенні питань про місце проживання дитини у випадку, коли її батьки проживають окремо; про тимчасове розлучення з одним із батьків у зв'язку з необхідністю виїхати за межі країни, у якій визначено місце проживання дитини, з іншим із батьків з метою отримання освіти, лікування, оздоровлення та з інших причин, обумовлених необхідністю забезпечити дитині повний і гармонійний фізичний, розумовий, духовний, моральний і соціальний розвиток, а також необхідний для такого розвитку рівень життя.
		Базові положення принципу забезпечення найкращих інтересів дитини покладені в основу багатьох рішень ЄСПЛ, у тому числі шляхом застосування статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року N 475/97-ВР.
		Відповідно до статті 8 Конвенції кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров'я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.
		Ця стаття охоплює, зокрема, втручання держави в такі аспекти життя, як опіка над дитиною, право батьків на спілкування з дитиною, визначення місця її проживання.
		Так, рішенням у справі «М. С. проти України» від 11 липня 2017 року (заява № 2091/13) ЄСПЛ, установивши порушення статті 8 Конвенції, консолідував ті підходи і принципи, що вже публікувались у попередніх його рішеннях, які зводяться до визначення насамперед найкращих інтересів дитини, а не батьків, що потребує детального вивчення ситуації, урахування різноманітних чинників, які можуть вплинути на інтереси дитини, дотримання справедливої процедури у вирішенні спірного питання для всіх сторін.
		На сьогодні існує широкий консенсус, у тому числі в міжнародному праві, на підтримку ідеї про те, що в усіх рішеннях, що стосуються дітей, забезпечення їх найкращих інтересів повинно мати першочергове значення. Найкращі інтереси дитини залежно від їх характеру та серйозності можуть перевищувати інтереси батьків.
		При цьому при вирішенні питань, які стосуються її життя, дитині, здатній сформулювати власні погляди, має бути забезпечено право вільно висловлювати ці погляди з усіх питань, що її стосуються, причому поглядам дитини приділяється належна увага згідно з її віком і зрілістю.
		Положення про рівність прав та обов'язків батьків у вихованні дитини не може тлумачитися на шкоду інтересам дитини, а тимчасовий виїзд дитини за кордон (із визначенням конкретного періоду) у супроводі того з батьків, з ким визначено її місце проживання та який здійснює забезпечення дитині рівня життя, необхідного для всебічного розвитку, не може беззаперечно свідчити про позбавлення іншого з батьків дитини передбаченої законодавством можливості брати участь у її вихованні та спілкуванні з нею. У такій категорії справ узагальнений та формальний підхід є неприпустимим, оскільки сама наявність в одного з батьків права відмовити в наданні згоди на тимчасовий виїзд дитини за кордон з іншим з батьків є суттєвим інструментом впливу, особливо у відносинах між колишнім подружжям, який може використовуватися не в інтересах дитини. Кожна справа потребує детального вивчення ситуації, врахування різноманітних чинників, які можуть вплинути на інтереси дитини, у тому числі її думки, якщо вона відповідно до віку здатна сформулювати власні погляди.
		Конституція України гарантує кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, свободу пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом.
		14 липня 2016 р. Верховна Рада України внесла зміни до Закону України «Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України», вилучивши з нього норми, що регулювали питання виїзду дитини за кордон, у тому числі можливість виїзду на підставі рішення суду в разі відсутності згоди одного з батьків.
		Із цього часу єдиним законом, що регулює порядок виїзду дітей за межі України, є стаття 313 ЦК України, якою встановлено,що фізична особа має право на свободу пересування. Фізична особа, яка не досягла шістнадцяти років, має право на виїзд за межі України лише за згодою батьків (усиновлювачів), піклувальників та в їхньому супроводі або в супроводі осіб, які уповноважені ними, крім випадків, передбачених законом.
		Разом із тим, за змістом положень статті 124 Конституції України та статті 15 ЦК України юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи. Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
		Пунктами 3, 4 Правил перетинання державного кордону громадянами України, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 27 січня 1995 року № 57, установлено, що виїзд з України громадян, які не досягли 16-річного віку, здійснюється за згодою обох батьків (усиновлювачів) та в їх супроводі або в супроводі осіб, уповноважених ними, які на момент виїзду з України досягли 18-річного віку.
		Виїзд з України громадян, які не досягли 16-річного віку, в супроводі одного з батьків або інших осіб, уповноважених одним з батьків за нотаріально посвідченою згодою, здійснюється: за нотаріально посвідченою згодою другого з батьків із зазначенням у ній держави прямування та відповідного часового проміжку перебування у цій державі, якщо другий з батьків відсутній у пункті пропуску; без нотаріально посвідченої згоди другого з батьків у разі пред'явлення, зокрема, рішення суду про надання дозволу на виїзд з України громадянину, який не досяг 16-річного віку, без згоди та супроводу другого з батьків.
		Таким чином, тимчасовий виїзд за кордон у супроводі одного з батьків відповідатиме найкращим інтересам дитини. Дозвіл за відсутності згоди другого з батьків може бути наданий на підставі рішення суду на певний період, з визначенням його початку й закінчення.
		Указана правова позиція була викладена Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 04.07.2018 р. (справа № 712/10623/17).
		Довід апеляційної скарги про те, що відповідач не може надати згоду на виїзд дітей за кордон, оскільки вважає, що позивач має намір виїхати в Угорщину проживати та працювати, не заслуговує на увагу, оскільки не підтверджений належними доказами.
		Довід апеляційної скарги про те, що позивач протягом 2018 р. не зверталася до відповідача з проханням надати згоду на тимчасовий виїзд дітей за кордон, не може бути взяти до уваги, оскільки це право позивача, а не її обов'язок. 
		Решта доводів апелянта не спростовують висновків суду першої інстанції і не дають підстав для скасування ухваленого ним рішення як суперечні фактичним обставинам справи, письмовим доказам і належним до застосування у спірних правовідносинах нормам матеріального права.
		Ураховуючи встановлені обставини, зокрема, те, що діти проживають із матір'ю, яка забезпечує їх повний і гармонійний фізичний, розумовий, духовний, моральний та соціальний розвиток і з урахуванням положень статей 157, 161 СК України суд дійшов обґрунтованого висновку, що надання дозволу на тимчасовий виїзд дітей за кордон без згоди батька із зазначенням певного періоду (грудень 2018 р. по вересень 2019 р.), відповідатиме найкращим інтересам дітей, а позиція відповідача не підтверджена жодними належними та допустимим доказами, через що не заслуговує на увагу.
		Отже, за наслідками розгляду апеляційної скарги та згідно з положеннями ст. 376 ЦПК суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, оскільки вважає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.
		Керуючись п.2 ч.1 ст. 374, ст.ст. 133, 137, 376, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, -
		 
		ПОСТАНОВИВ:
		1.Апеляційну скаргу ОСОБА_4  ОСОБА_6 залишити без задоволення.
		2.Рішення Мукачівського міськрайонного суду від 09 жовтня 2018 рокузалишити без змін.
		3.Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів із дня складення повного судового рішення шляхом подачі скарги безпосередньо до Верховного Суду.
		4.Повне судове рішення складено 25 березня 2019 р.
		 
		Судді:

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...