Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 826/7056/18 : Адміністративні справи (з 01.01.2019); Справи щодо забезпечення громадського порядку та безпеки, національної безпеки та оборони України, зокрема щодо; перебуванням іноземців та осіб без громадянства на території України, з них.
Надіслано для оприлюднення: 27.03.2019. Зареєстровано: 27.03.2019. Забезпечено надання загального доступу: 29.03.2019.

Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД  
		Р І Ш Е Н Н Я
		І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
		26 березня 2019 року м.Київ№ 826/7056/18
		Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Кушнової А.О., за участю секретаря судового засідання Сакевич Ж.В., розглянувши у порядку письмового провадження за правилами загального позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ), третя особа: Адміністрація державної прикордонної служби України про визнання протиправними та скасування рішення та постанови,
		 
		Суть спору: до Окружного адміністративного суду міста Києва звернувся ОСОБА_2 (далі  позивач,  ОСОБА_3 ) з позовом до Військової частини НОМЕР_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) (далі  відповідач), в якому просить суд:
		- визнати протиправним та скасувати рішення про заборону перетину державного кордону України від 19.12.2017, винесене заступником начальника відділу - начальником 4-го відділу "Бориспіль" (термінал D) Окремого контрольно-пропускного пункту "Київ" Державної прикордонної служби у відношенні ОСОБА_4 ;
		- визнати протиправною та скасувати постанову про заборону в`їзду в Україну від 19.12.2017, винесену заступником начальника відділу - начальником 4-го відділу "Бориспіль" (термінал D) Окремого контрольно-пропускного пункту "Київ" Державної прикордонної служби у відношенні ОСОБА_5 .
		Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 08.05.2018 адміністративну справу №826/7056/18 передано на розгляд до Київського окружного адміністративного суду.
		Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 02.07.2018 (суддя Балаклицький А.І.) відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - Адміністрацію державної прикордонної служби України (далі  третя особа).
		Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 10.09.2018 закрито провадження в адміністративній справі №826/7056/18 за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ), третя особа: Адміністрація державної прикордонної служби України про визнання протиправними та скасування рішення та постанови.
		Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 19.12.2018 апеляційну скаргу ОСОБА_1  задоволено частково. Ухвалу Київського окружного адміністративного суду від 10 вересня 2018 року  скасовано. Справу направлено до Київського окружного адміністративного суду для продовження розгляду.
		08 cічня 2019 року матеріали адміністративної справи №826/7056/18 надійшли на адресу суду та внаслідок автоматизованого розподілу були передані для розгляду судді Кушновій А.О.
		Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 10.01.2019 прийнято адміністративну справу №826/7056/18 до провадження судді Київського окружного адміністративного суду Кушнової А.О., постановлено розгляд справи здійснювати за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче судове засідання.
		Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 12.02.2019 закрито підготовче провадження та розпочато розгляд справи №826/7056/18 по суті.
		Суд зазначає, що позивачем до позовної заяви було додано заяву про забезпечення позову від 26.04.2018 в адміністративній справі №826/7056/18 шляхом:
		- зупинення дії рішення про заборону перетину державного кордону України від 19.12.2017, винесеного заступником начальника відділу - начальником 4-го відділу "Бориспіль" (термінал D) Окремого контрольно-пропускного пункту "Київ" Державної прикордонної служби України у відношенні ОСОБА_4 ;
		- зупинення дії постанови про заборону в`їзду в Україну від 19.12.2017, винесеної заступником начальника відділу - начальником 4-го відділу "Бориспіль" (термінал D) Окремого контрольно-пропускного пункту "Київ" Державної прикордонної служби України у відношенні ОСОБА_5 .
		Внаслідок автоматизованого розподілу 09.01.2019 заява про забезпечення позову в адміністративній справі №826/7056/18 була передана для розгляду судді Кушновій А.О.
		Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 11.01.2019 відмовлено у задоволенні заяви представника позивача про забезпечення позову від 26.04.2018 в адміністративній справі №826/7056/18.
		В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що у зв`язку із порушенням ним порядку в`їзду та виїзду на тимчасово окуповану територію України - Автономну Республіку Крим постановою Окремого контрольно-пропускного пункту "Київ" Державної прикордонної служби від 19.12.2017 йому було заборонено в`їзд в Україну строком на три роки та рішенням Окремого контрольно-пропускного пункту "Київ" Державної прикордонної служби від 19.12.2017 відмовлено у перетині державного кордону України.
		Позивач стверджує, що рішення посадових осіб відповідача, що полягали в забороні перетину державного кордону України та забороні в`їзду в Україну строком на три роки є незаконними та протиправними.
		Пояснює, що жодних протоколів про вчинення ним адміністративного правопорушення посадовими особами контрольно-пропускного пункту не складалось. До будь-якої юридичної відповідальності він притягнутий не був.
		При цьому, єдиним доказом порушення ОСОБА_6 законодавства про перетин державного кордону на тимчасово окупованій території України стали його власні пояснення від 19.12.2017, які він добровільно надав під час прикордонного контролю в пункті пропуску "Бориспіль". В цих поясненнях позивач самостійно вказав про в`їзд на тимчасово окуповану територію авіасполученням "Москва - Сімферополь" у липні 2017 року та виїзд авіасполученням "Сімферополь - Москва" у жовтні того ж року.
		Обставини, місце, час, дата та причина здійснення ОСОБА_7 переміщення авіасполученням Москва-Сімферополь інспектором ДПС України не встановлювались.
		Інформація про відсутність у ОСОБА_4 спеціального дозволу в органах Державної міграційної служби України не перевірялась.
		Відповідач позов не визнав та подав відзив на позовну заяву, в якому зазначено, що 19.12.2017 під час здійснення прикордонного контролю пасажирів рейсу №472 сполученням "Цюрих-Київ" виявлено громадянина Канади ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , документованого паспортом громадянина Канади серії НОМЕР_2 .
		Під час проведення співбесіди з даною особою, в порядку, визначеному Законом України "Про прикордонний контроль", зі слів позивача було встановлено, що в липні 2017 року він в`їхав до тимчасово окупованої території АР Крим (ТОТ АР Крим) авіасполученням Москва-Сімферополь та в жовтні 2017 року повернувся в зворотному напрямку авіасполученням Сімферополь - Москва.
		Відповідач зазначив, що згідно з пунктом 7.4. статті 7 Закону України "Про створення вільної економічної зони "Крим" та про особливості здійснення економічної діяльності на тимчасово окупованій території України" від 12.08.2014 №1636-VII (набрав чинності 27.09.2014) іноземні громадяни та особи без громадянства при перетині адміністративного кордону ВЕЗ "Крим" керуються нормами Закону України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства".
		Частиною 2 статті 10 Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України" від 15.04.2014 № 1207-VII (набрав чинності 27.04.14) закріплено, що в`їзд іноземців та осіб без громадянства на тимчасово окуповану територію та виїзд з неї допускаються лише за спеціальним дозволом через контрольні пункти в`їзду-виїзду. Порядок в`їзду іноземців та осіб без громадянства на тимчасово окуповану територію та виїзду з неї встановлюється Кабінетом Міністрів України.
		Постановою Кабінету Міністрів України від 04.06.2015 №367 затверджено Порядок в`їзду на тимчасово окуповану територію України та виїзду з неї. Згідно з пунктом 3 зазначеного Порядку в`їзд на тимчасово окуповану територію України та виїзд з неї іноземців та осіб без громадянства здійснюються за паспортним документом та спеціальним дозволом, виданим територіальним органом ДМС або територіальним підрозділом ДМС через контрольні пункти у Новотроїцькому чи Генічеському районі Херсонської області.
		Додатком 1 до Порядку визначено Перелік контрольних пунктів в`їзду на тимчасово окуповану територію України/виїзду з неї: Контрольні пункти в`їзду на тимчасово окуповану територію України/виїзду з неї для автомобільного сполучення - "Каланчак", "Чаплинка", "Чонгар". Контрольні пункти в`їзду на тимчасово окуповану територію України/виїзду з неї для залізничного сполучення - "Херсон", "Мелітополь", "Вадим", "Новоолексіївка".
		Таким чином станом на липень - жовтень 2017 року законодавством України було врегульовано порядок в`їзду/виїзду на/з TОТ АР Крим.
		Відповідач наголошує, шо позивач зазначеним Порядком знехтував.
		Пунктом 7.4. статті 7 Закону України "Про створення вільної економічної зони "Крим" передбачено, що іноземні громадяни та особи без громадянства у разі порушення правил перетину адміністративного кордону ВЕЗ "Крим" підпадають під дію статті 13 Закону України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства".
		Статтею 13 Закону України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства" передбачено підстави для заборони в`їзду іноземців та осіб без громадянства в Україну, а також можливість внесення відомостей таких осіб до бази даних осіб, яким згідно із законодавством України не дозволяється в`їзд в Україну або тимчасово обмежено право виїзду з України, а також визначено уповноважені органи на прийняття таких рішень.
		Виходячи з вищевикладеного, при порушенні Порядку в`їзду на тимчасово окуповану територію України та виїзду з неї, іноземцю або особі без громадянства забороняється в`їзд на територію України.
		При цьому, відповідач наголошує, що адміністрацією Державної прикордонної служби України у відповідності до скарги адвоката ОСОБА_4 - Рабомізо Д.В. на постанову Окремого контрольно-пропускного пункту "Київ" про заборону в`їзду в Україну прийнято рішення про скорочення терміну заборони в`їзду в Україну ОСОБА_8 до 30.08.2018.
		30 серпня 2018 року інформацію стосовно громадянина Канади ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , вилучено з бази даних осіб, яким заборонено в`їзд в Україну.
		Третьою особою надані письмові пояснення щодо позову, аналогічні викладеним у відзиві на адміністративний позов Військової частини НОМЕР_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ), згідно з якими третя особа просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог позивача. 
		Присутній у судовому засіданні 12.02.2019 представник позивача позовні вимоги підтримав у повному обсязі та просив суд задовольнити позов.
		Присутні у судових засіданнях 12.02.2019 та 12.03.2019 представникм відповідача та третьої особи адміністративний позов не визнали та просили суд відмовити у задоволенні позовних вимог.
		При цьому, присутній у судовому засіданні 12.03.2019 представник відповідача подав клопотання про здійснення подальшого розгляду справи у порядку письмового провадження.
		Відповідно до ч.3 ст.194 Кодексу адміністративного судочинства України учасник справи має право заявити клопотання про розгляд справи за його відсутності. Якщо таке клопотання заявили всі учасники справи, судовий розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження на підставі наявних у суду матеріалів.
		Згідно із ч.9 ст.205 Кодексу адміністративного судочинства України якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але всі учасники справи не з`явилися у судове засідання, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.
		Враховуючи, що матеріали справи у достатній мірі характеризують взаємовідносини сторін, відсутність потреби у заслуховуванні свідків чи експерта, суд ухвалив подальший розгляд справи здійснювати у порядку письмового провадження.
		Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд
		 
		в с т а н о в и в: 
		ОСОБА_2 ( ОСОБА_9 ), ІНФОРМАЦІЯ_2 , є громадянином Канади, що підтверджується нотаріально посвідченим перекладом паспорту № НОМЕР_2 , який був виданий позивачу у Вені 16.01.2014 (том 2, а.с. 34-36). 
		З матеріалів справи вбачається, що 19.12.2017 під час здійснення прикордонного контролю пасажирів рейсу №472 сполучення «Цюрих-Київ» виявлено громадянина Канади ОСОБА_1 .
		Заступником начальника відділу - начальником 4-го відіпс всп "Бориспіль" (термінал D) ОКПП "Київ" майором ОСОБА_10 було складено довідку стосовно особи, щодо якої наявні підстави для прийняття рішення про заборону в`їзду в Україну від 19.12.2017 (том 1, а.с.59).
		У вказаній довідці зазначено, у пункті пропуску «Бориспіль» близько 19.40 під час оформлення пасажирів рейсу №472 «Цюрих-Київ» виявлено громадянина Канади ОСОБА_1 . Під час проведення заходів контролю другої лінії було встановлено, зі слів позивача, що в липні 2017 року він в`їхав до ТОТ АР Крим авіасполученням "Москва-Сімферополь" та виїхав до РФ у жовтні 2017 року авіасполученням "Сімферополь-Москва", чим порушив вимоги ч.2 ст.10 Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України" та Порядок в`їзду на тимчасово окуповану територію України та виїзду з неї, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 04.06.2015 №367, а саме в`їхав та ТОТ АР Крим та виїхав з неї з порушенням визначених цими нормативно-правовими актами вимог без отримання відповідного дозволу та поза контрольними пунктами в`їзду - виїзду.
		Додатками до вказаної довідки є пояснення особи та копія установчої сторінки паспортного документу.
		Як вбачається з письмових пояснень, підписаних позивачем, ОСОБА_2 в жовтні 2017 року відвідував TОТ АР Крим авіарейсом "Москва-Сімферополь". З липня по жовтень знаходився на території TОТ АР Крим. До Криму потрапив через тимчасово закритий пункт пропуску "Сімферополь", в жовтні 2017 року виїхав до РФ рейсом "Сімферополь-Москва" (том 1, а.с. 60).
		На підставі вказаної довідки, заступником начальника відділу - начальником 4-го відіпс всп "Бориспіль" (термінал D) ОКПП "Київ" майором ОСОБА_10 було прийнято постанову про заборону в`їзду в Україну від 19.12.2017, якою заборонено громадянину Канади ОСОБА_11 ( ОСОБА_9 ), ІНФОРМАЦІЯ_2 , АДРЕСА_1 , приватний підприємець, в`їзд в Україну строком на 3 (три) роки (том 1, а.с. 58).
		Одночасно з постановою про заборону в`їзду в Україну, 19.12.2017 начальником 4-го відділення інспекторів прикордонної служби "Бориспіль" (термінал D) Окремого контрольно-пропускного пункту "Київ" майором ОСОБА_10 було прийнято рішення про відмову в перетинанні державного кордону України іноземцю або особі без громадянства від 19.12.2017, якою відмовлено у перетинанні державного кордону України громадянину Канади ОСОБА_11 ( ОСОБА_9 ), ІНФОРМАЦІЯ_2 , паспортний документ № НОМЕР_2 (том 1, а.с. 25).
		Судом встановлено, що 19.12.2017 у паспорті позивача було зроблено відмітку про заборону в`їзду в Україну на 3 роки (том 2, а.с.66 зворотній бік).
		Не погоджуючись з правомірністю прийняття вказаної постанови про заборону в`їзду в Україну та рішення про відмову у перетинанні державного кордону України, позивач звернувся з даним позовом до суду про визнання їх протиправними та скасування, з приводу чого суд зазначає таке.
		Правові основи здійснення прикордонного контролю, порядок його здійснення, умови перетинання державного кордону України визначені Законом України "Про прикордонний контроль" від 05.11.2009 №1710-VI (далі - Закон №1710).
		Відповідно до ч.1 ст.2 Закону №1710 прикордонний контроль - державний контроль, що здійснюється Державною прикордонною службою України, який включає комплекс дій і систему заходів, спрямованих на встановлення законних підстав для перетинання державного кордону особами, транспортними засобами і переміщення через нього вантажів.
		Згідно з ч.2 ст.2 Закону №1710 прикордонний контроль здійснюється з метою протидії незаконному переміщенню осіб через державний кордон, незаконній міграції, торгівлі людьми, а також незаконному переміщенню зброї, наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів, боєприпасів, вибухових речовин, матеріалів і предметів, заборонених до переміщення через державний кордон.
		Частиною 4 ст.2 Закону №1710 передбачено, що прикордонний контроль включає: перевірку документів; огляд осіб, транспортних засобів, вантажів; виконання доручень правоохоронних органів України; перевірку виконання іноземцями, особами без громадянства умов перетинання державного кордону у разі в`їзду в Україну, виїзду з України та транзитного проїзду територією України; реєстрацію іноземців, осіб без громадянства та їх паспортних документів у пунктах пропуску через державний кордон; перевірку автомобільних транспортних засобів з метою виявлення викрадених.
		Відповідно до ч.1 ст.6 Закону №1710 перетинання особами, транспортними засобами державного кордону і переміщення через нього вантажів здійснюються лише за умови проходження прикордонного контролю та з дозволу уповноважених службових осіб Державної прикордонної служби України, а у випадках, визначених цим Законом, - посадових осіб Державної прикордонної служби України, якщо інше не передбачено цим Законом.
		Згідно з ч.2 ст.6 Закону №1710 початком здійснення прикордонного контролю особи, транспортного засобу, вантажу є момент подання особою паспортного, інших визначених законодавством документів для перевірки уповноваженій службовій особі Державної прикордонної служби України.
		Пропуск осіб через державний кордон здійснюється уповноваженими службовими особами Державної прикордонної служби України за дійсними паспортними документами, а у передбачених законодавством України випадках також за іншими документами. Пропуск транспортних засобів, вантажів через державний кордон здійснюється після проходження всіх передбачених законом видів контролю на державному кордоні (ч.3 ст.6 Закону №1710).
		Відповідно до ч.5 ст.6 Закону №1710 прикордонний контроль та пропуск через державний кордон осіб, транспортних засобів, вантажів проводяться з урахуванням оцінки ризиків, що здійснюється за методиками, визначеними спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у справах охорони державного кордону.
		Згідно з чч.1-3 ст.7 Закону №1710 паспортні та інші документи громадян України, іноземців та осіб без громадянства, які перетинають державний кордон, перевіряються уповноваженими службовими особами Державної прикордонної служби України з метою встановлення їх дійсності та приналежності відповідній особі. При цьому з`ясовується наявність або відсутність підстав для тимчасової відмови особі у перетинанні державного кордону.
		У ході перевірки документів уповноважені службові особи Державної прикордонної служби України використовують технічні засоби контролю для пошуку ознак підробки у документах, здійснюють пошук необхідної інформації у базах даних Державної прикордонної служби України, а також за результатами оцінки ризиків проводять опитування осіб, які прямують через державний кордон.
		Уповноважені службові особи Державної прикордонної служби України з урахуванням результатів оцінки ризиків можуть проводити повторну перевірку документів осіб, які перетинають державний кордон.
		Статтею 8 Закону №1710 визначено, що уповноважені службові особи Державної прикордонної служби України надають іноземцю, особі без громадянства дозвіл на перетинання державного кордону у разі в`їзду в Україну за умови: наявності в нього дійсного паспортного документа; відсутності щодо нього рішення уповноваженого державного органу України про заборону в`їзду в Україну; наявності в нього в`їзної візи, якщо інше не передбачено законодавством України; підтвердження мети запланованого перебування; наявності достатнього фінансового забезпечення на період запланованого перебування і для повернення до держави походження або транзиту до третьої держави або наявності в нього можливості отримати достатнє фінансове забезпечення в законний спосіб на території України - для громадянина держави, включеної до переліку держав, затвердженого Кабінетом Міністрів України, та особи без громадянства, яка постійно проживає у державі, включеній до такого переліку.
		Відповідно до ч.1 ст.9 Закону №1710 прикордонний контроль іноземців та осіб без громадянства під час в`їзду в Україну здійснюється за процедурами контролю першої лінії, а у передбачених цим Законом випадках - також за процедурою контролю другої лінії.
		Частиною 2 ст.9 Закону №1710 передбачено, що процедура здійснення контролю першої лінії передбачає проведення перевірки: 1) паспортного документа з метою встановлення його дійсності, наявності відповідно до вимог законодавства посвідки на постійне проживання чи візи; 2) наявності чи відсутності у базах даних Державної прикордонної служби України інформації про заборону в`їзду в Україну та про доручення правоохоронних органів щодо осіб, які перетинають державний кордон; 3) відміток про перетинання державного кордону в паспортному документі іноземця або особи без громадянства.
		Згідно з ч.3 ст.9 Закону №1710 процедура здійснення контролю другої лінії проводиться за результатами аналізу та оцінки ризиків під час виконання процедури контролю першої лінії, якщо в уповноваженої службової особи Державної прикордонної служби України виникли сумніви щодо виконання іноземцем або особою без громадянства умов в`їзду в Україну, та передбачає: 1) встановлення місць відправлення та призначення, мети та умов запланованого перебування з проведенням у разі необхідності перевірки відповідних підтверджуючих документів і співбесіди; 2) з`ясування наявності достатнього фінансового забезпечення на період запланованого перебування і для повернення до держави походження або транзиту до третьої держави або наявності можливості отримати достатнє фінансове забезпечення в законний спосіб на території України.
		Порядок підтвердження достатнього фінансового забезпечення для перебування в Україні, транзитного проїзду через територію України та виїзду за її межі, а також його розмір визначаються Кабінетом Міністрів України.
		Процедура здійснення контролю другої лінії може проводитися в окремому приміщенні пункту пропуску через державний кордон.
		Іноземцям та особам без громадянства, щодо яких проводиться процедура здійснення контролю другої лінії, надається інформація про мету такої перевірки українською та англійською мовами або мовою держави, що межує з Україною, із зазначенням права іноземця або особи без громадянства звертатися з проханням назвати прізвища або службові особисті номери уповноважених службових осіб Державної прикордонної служби України, які проводять додаткові перевірки, назву пункту пропуску через державний кордон і дату перетинання державного кордону (ч.ч.4-5 ст.9 Закону №1710).
		Іноземцям, особам без громадянства, які не відповідають одній чи кільком умовам в`їзду в Україну, відмовляється у перетинанні державного кордону в порядку, встановленому ст. 14 цього Закону.
		Згідно з вимогами ч. 1 ст. 14 Закону №1710-VI іноземцю або особі без громадянства, які не відповідають одній чи кільком умовам перетинання державного кордону на в`їзд в Україну або на виїзд з України, зазначеним у частинах першій, третій статті 8 цього Закону, відмовляється у перетинанні державного кордону лише за обґрунтованим рішенням уповноваженої службової особи підрозділу охорони державного кордону із зазначенням причин відмови. Уповноважена службова особа підрозділу охорони державного кордону про прийняте рішення доповідає начальнику органу охорони державного кордону. Таке рішення набирає чинності невідкладно. Рішення про відмову у перетинанні державного кордону оформляється у двох примірниках. Один примірник рішення про відмову у перетинанні державного кордону видається особі, яка підтверджує своїм підписом на кожному примірнику факт отримання такого рішення.
		Згідно з пунктом 7.4. статті 7 Закону України "Про створення вільної економічної зони "Крим" та про особливості здійснення економічної діяльності на тимчасово окупованій території України" від 12.08.2014 №1636-VIІ (набрав чинності 27.09.2014; в редакції, яка була чинною станом на липень 2017 року, а саме на час перетину позивачем державного кордону України авіасполученням «Москва-Сімферополь») іноземні громадяни та особи без громадянства при перетині адміністративного кордону ВЕЗ "Крим" керуються нормами Закону України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства" з урахуванням того, що вони: а) мають право перетнути адміністративний кордон ВЕЗ "Крим" за умови пред`явлення належного паспортного документа іноземця, визначеного пунктом 16 частини першої статті 1 Закону України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства", або посвідки на тимчасове проживання, визначеної пунктом 18 статті 1 (за наявності підстав, визначених частинами четвертою - дванадцятою статті 4 зазначеного Закону; б) у разі порушення правил перетину адміністративного кордону ВЕЗ "Крим" - підпадають під дію статті 13 Закону України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства"; в) мають право перетнути адміністративний кордон ВЕЗ "Крим" у випадках та за процедурою, передбаченими Конвенцією Організації Об`єднаних Націй про статус біженців 1951 року. 
		Предметом позову є вимога про визнання протиправними та скасування постанови про заборону в`їзду в Україну від 19.12.2017, винесеної заступником начальника відділу - начальником 4-го відділу "Бориспіль" (термінал D) Окремого контрольно-пропускного пункту "Київ" Державної прикордонної служби у відношенні ОСОБА_4 та рішення про заборону перетину державного кордону України від 19.12.2017, прийняте начальником 4-го відділення інспекторів прикордонної служби "Бориспіль" (термінал D) Окремого контрольно-пропускного пункту "Київ" у відношенні Дьячкова М.
		З матеріалів справи вбачається, що спірна постанова та рішення були прийняті з підстав порушення позивачем правил в`їзду та виїзду на тимчасово окуповану територію АР Крим без отримання відповідного дозволу та поза контрольними пунктами в`їзду та виїзду.
		27 квітня 2014 року набрав чинності Закон України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України" від 15.04.2014 №1207-VII (далі - Закон №1207; в редакції, яка була чинна станом на липень 2017 року, а саме на час перетину позивачем державного кордону України авіасполученням «Москва-Сімферополь»). 
		Цей Закон визначає статус території України, тимчасово окупованої внаслідок збройної агресії Російської Федерації, встановлює особливий правовий режим на цій території, визначає особливості діяльності державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій в умовах цього режиму, додержання та захисту прав і свобод людини і громадянина, а також прав і законних інтересів юридичних осіб.
		За приписами ч.1 ст. 3 Закону №1207 для цілей цього Закону тимчасово окупованою територією визначається: 1) сухопутна територія Автономної Республіки Крим та міста Севастополя, внутрішні води України цих територій; 2) внутрішні морські води і територіальне море України навколо Кримського півострова, територія виключної (морської) економічної зони України вздовж узбережжя Кримського півострова та прилеглого до узбережжя континентального шельфу України, на які поширюється юрисдикція органів державної влади України відповідно до норм міжнародного права, Конституції та законів України; 3) повітряний простір над територіями, зазначеними у пунктах 1 і 2 цієї частини.
		Відповідно до ч.1 ст.4 Закону №1207 на тимчасово окупованій території на строк дії цього Закону поширюється особливий правовий режим перетину меж тимчасово окупованої території, вчинення правочинів, проведення виборів та референдумів, реалізації інших прав і свобод людини і громадянина.
		Згідно з ч.1-2 ст.10 Закону №1207 громадяни України мають право на вільний та безперешкодний в`їзд на тимчасово окуповану територію і виїзд з неї через контрольні пункти в`їзду - виїзду за умови пред`явлення документа, що посвідчує особу та підтверджує громадянство України.
		В`їзд іноземців та осіб без громадянства на тимчасово окуповану територію та виїзд з неї допускаються лише за спеціальним дозволом через контрольні пункти в`їзду-виїзду.
		Порядок в`їзду іноземців та осіб без громадянства на тимчасово окуповану територію та виїзду з неї встановлюється Кабінетом Міністрів України.
		Постановою Кабінету Міністрів України від 04.06.2015 №367 затверджений Порядок в`їзду на тимчасово окуповану територію України та виїзду з неї (далі - Порядок №367; в редакції, яка була чинною станом на липень 2017 року).
		Відповідно до п. 3 Порядку №367 в`їзд на тимчасово окуповану територію України та виїзд з неї здійснюються через контрольні пункти іноземців та осіб без громадянства - за паспортним документом та спеціальним дозволом, виданим територіальним органом ДМС або територіальним підрозділом ДМС у Новотроїцькому чи Генічеському районі Херсонської області;
		Додатком 1 до Порядку №367 визначено Перелік контрольних пунктів в`їзду на тимчасово окуповану територію України/виїзду з неї: контрольні пункти в`їзду на тимчасово окуповану територію України/виїзду з неї для автомобільного сполучення - "Каланчак", "Чаплинка", "Чонгар". Контрольні пункти в`їзду на тимчасово окуповану територію України/виїзду з неї для залізничного сполучення - "Херсон", "Мелітополь", "Вадим", "Новоолексіївка".
		Згідно з частиною першою статті 13 Закону України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства" від 22.09.2011 №3773-VI (далі - Закон №3773, в редакції станом на липень 2017 року) в`їзд в Україну іноземцю або особі без громадянства не дозволяється:
		- в інтересах забезпечення національної безпеки України або охорони громадського порядку (абз.2 ч.1 ст.13);
		- якщо це необхідно для охорони здоров`я, захисту прав і законних інтересів громадян України та інших осіб, які проживають в Україні (абз.3 ч.1 ст.13); 
		- якщо при клопотанні про в`їзд в Україну така особа подала про себе завідомо неправдиві відомості або підроблені документи;
		- якщо паспортний документ такої особи, віза підроблені, зіпсовані чи не відповідають установленому зразку або належать іншій особі; 
		- якщо така особа порушила у пункті пропуску через державний кордон України правила перетинання державного кордону України, митні правила, санітарні норми чи правила або не виконала законних вимог посадових та службових осіб органів охорони державного кордону, органів доходів і зборів та інших органів, що здійснюють контроль на державному кордоні; 
		- якщо під час попереднього перебування на території України іноземець або особа без громадянства не виконали рішення суду або органів державної влади, уповноважених накладати адміністративні стягнення, або мають інші не виконані майнові зобов`язання перед державою, фізичними або юридичними особами, включаючи пов`язані з попереднім видворенням, у тому числі після закінчення терміну заборони подальшого в`їзду в Україну; 
		- якщо така особа намагається здійснити в`їзд через контрольні пункти в`їзду - виїзду на тимчасово окуповану територію без спеціального дозволу або така особа під час попереднього перебування на території України здійснила виїзд із неї через контрольний пункт в`їзду  виїзду (абз.8 ч.1 ст.13).
		За наявності підстав, зазначених в абзацах другому, сьомому і восьмому частини першої цієї статті, відомості про іноземця або особу без громадянства вносяться до бази даних осіб, яким згідно із законодавством України не дозволяється в`їзд в Україну або тимчасово обмежено право виїзду з України.
		Відповідно до частини 3 статті 13 Закону №3773 (в редакції станом на момент прийняття оспорюваних постанови та рішення від 19.12.2017) рішення про заборону в`їзду в Україну строком на три роки приймається центральним органом виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики у сфері міграції, Службою безпеки України або органом охорони державного кордону. У разі невиконання рішення про заборону в`їзду в Україну іноземцям та особам без громадянства забороняється подальший в`їзд в Україну на десять років, що додається до частини строку заборони в`їзду в Україну, який не сплив до моменту прийняття повторного рішення про заборону в`їзду в Україну. 
		Статтею 14-1 Закону №3773 визначено, що іноземцям та особам без громадянства, які прибули до контрольних пунктів в`їзду - виїзду з тимчасово окупованої території без відповідного дозволу, не дозволяється подальший проїзд та в найкоротший строк вони повертаються на тимчасово окуповану територію, з якої вони прибули, або в державу, яка видала паспортний документ.
		У разі неможливості негайного повернення іноземця або особи без громадянства вони перебувають у пункті контролю в`їзду - виїзду до їх повернення.
		Таким іноземцям та особам без громадянства у паспортному документі проставляється відмітка про заборону в`їзду в Україну на термін, зазначений у рішенні, прийнятому відповідно до частини третьої статті 13 цього Закону.
		Відповідно до підпункту "в" пункту 2.1 розділу II Інструкції про порядок прийняття органами охорони державного кордону Державної прикордонної служби України рішень про заборону в`їзду в Україну іноземцям та особам без громадянства, затвердженої наказом Адміністрації Державної прикордонним служби України від 05.12.2011 №946 (далі -Інструкція №946), зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 29.12.2011 за №1564/20302, рішення про заборону в`їзду в Україну іноземцю приймається органом охорони державного кордону в разі: якщо іноземець порушив у пункті пропуску через державний кордон України (далі - пункт пропуску) правила перетинання державного кордону України або не виконав законних вимог посадових та службових осіб органу охорони державного кордону.
		Згідно з пунктом 2.3 розділу II Інструкції №946 рішення про заборону в`їзду в Україну іноземцю органом охорони державного кордону приймається відповідно до Закону України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства" на строк 3 роки.
		У разі наявності підстав для прийняття рішення про заборону в`їзду в Україну в пункті пропуску старшим прикордонних нарядів у пункті пропуску або у разі затримання особи за незаконне перетинання державного кордону поза пунктами пропуску старшим зміни прикордонних нарядів складається довідка (п.3.1 розділу ІII Інструкції №946).
		Пунктом 3.3 розділу ІII Інструкції №946 передбачено, що на підставі відомостей, викладених у довідці, старшим зміни готується постанова про заборону в`їзду в Україну (далі - постанова) (додаток 1).
		Постанова складається у двох примірниках, які підписуються старшим зміни.
		Підготовлені довідка та два примірники постанови (далі - матеріали) невідкладно надсилаються начальнику зміни оперативно-чергової служби центру управління службою органу охорони державного кордону (далі - начальник зміни) для доповіді начальнику органу охорони державного кордону або його першому заступнику (далі - уповноважена посадова особа) для прийняття рішення (п.3.4 розділу ІІІ Інструкції №946).
		Відповідно до п. 3.5 розділу ІІІ Інструкції №946 отримавши матеріали, начальник зміни реєструє їх у журналі обліку матеріалів щодо заборони в`їзду в Україну іноземцям та особам без громадянства (додаток 2) та невідкладно доповідає про їх надходження уповноваженій посадовій особі для прийняття рішення. При цьому в журналі в обов`язковому порядку зазначаються час отримання матеріалів начальником зміни та час доповіді про їх надходження уповноваженій посадовій особі, що засвідчується підписом начальника зміни.
		Згідно з п.3.6 розділу ІІІ Інструкції №946 уповноважена посадова особа зобов`язана протягом трьох годин після доповіді розглянути отримані матеріали та, зокрема, за наявності підстав прийняти шляхом затвердження обох примірників постанови рішення про заборону іноземцю в`їзду в Україну. Затверджені примірники постанови передаються начальнику зміни;
		Про прийняте рішення начальник зміни невідкладно із застосуванням засобів телефонного зв`язку інформує старшого зміни. 
		Строк заборони в`їзду в Україну особі обчислюється з дати затвердження постанови (п.3.7 розділу ІІІ Інструкції №946).
		Як зазначено вище, підставою прийняття спірних постанови про заборону в`їзду в Україну та рішення про відмову у перетинанні державного кордону України є висновки відповідача про порушення позивачем вимог ч.2 ст.10 Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України" та Порядку в`їзду на тимчасово окуповану територію України та виїзду з неї, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 04.06.2015 №367, у зв`язку із тим, що позивач здійснив в`їзд в липні 2017 року на тимчасово окуповану територію Автономної Республіки Крим та виїзд в жовтні 2017 року з тимчасово окупованої території Автономної Республіки Крим без отримання відповідного дозволу та поза контрольними пунктами в`їзду - виїзду.
		Як вбачається з матеріалів справи, під час здійснення прикордонного контролю пасажирів рейсу №472 авіасполучення "Цюрих-Київ" виявлено громадянина Канади ОСОБА_1 , з яким була проведена співбесіда, в ході якої встановлено, що позивач в липні 2017 року в`їхав на територію ТОТ АР Крим авіасполученням "Москва - Сімферополь" та виїхав до РФ у жовтні 2017 року авіасполученням "Сімферополь - Москва".
		Факт перетину позивачем державного кордону України поза дозволеними пунктами в`їзду та виїзду на тимчасово окуповану територію України - Автономну Республіку Крим підтверджується позовною заявою.
		У позовній заяві та під час розгляду справи представник позивача підтвердив той факт, що громадянин Канади ОСОБА_2 в липні 2017 року літаком прибув з міста Москва (Російська Федерація) до міста Сімферополь тимчасово окупованої території Автономної Республіки Крим з метою догляду за вагітною дружиною, яка на той час проживала в АР Крим. Його переліт з Російської Федерації до АР Крим був здійснений без повідомлення Уряду України та без отримання спеціального дозволу як це передбачено національним законодавством, про що позивач не був обізнаний. У жовтні 2017 року після народження дитини він повернувся із міста Сімферополь до міста Москва так само авіасполученням Сімферополь-Москва.
		Згідно з п.1 Розпорядження Кабінету Міністрів України №424-р від 30.04.2014 "Про тимчасове закриття пунктів пропуску через державний кордон та пунктів контролю" у зв`язку із загостренням ситуації в Автономній Республіці Крим і вторгненням на територію України озброєних формувань, екстремістськи налаштованих осіб та військовою агресією з боку Російської Федерації, блокуванням роботи пунктів пропуску через державний кордон (далі - пункти пропуску) та пунктів контролю, які розташовані в Автономній Республіці Крим, що призводить до неможливості провадження подальшої діяльності в них та перешкоджає здійсненню передбачених законодавством України видів державного контролю під час перетинання державного кордону, та відповідно до Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України" тимчасово закрито пункти пропуску та пункти контролю за переліком згідно з додатком.
		Пунктом 3 вказаного Розпорядження доручено адміністрації Державної прикордонної служби після усунення обставин, що призвели до тимчасового закриття пунктів пропуску та пунктів контролю, зазначених у пункті 1 цього розпорядження, внести на розгляд Кабінету Міністрів України пропозиції щодо відновлення діяльності в таких пунктах пропуску та пунктах контролю.
		До Переліку пунктів пропуску через державний кордон та пунктів контролю, які підлягають тимчасовому закриттю, який є Додатком до Розпорядження Кабінету Міністрів України №424-р від 30.04.2014, віднесено, зокрема, пункт пропуску "Сімферополь" (ідентифікаційний номер 010100; вид сполучення - повітряний; категорія - міжнародний цілодобовий; місце розташування - Автономна Республіка Крим, м.Сімферополь).
		Отже, на підставі Розпорядження Кабінету Міністрів України №424-р від 30.04.2014, яке набрало законної сили 30.04.2014, пункт пропуску для повітряного сполучення "Сімферополь" був тимчасово закритий.
		Враховуючи те, що станом на липень 2017 року та жовтень 2017 року пункт пропуску для повітряного сполучення "Сімферополь" був тимчасово закритий, суд дійшов висновку про те, що здійснення позивачем в`їзду та виїзду з тимчасово окупованої території Автономної республіки Крим через вказаний пункт пропуску свідчить про порушення вимог ст.10 Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України".
		Щодо посилання позивача, що єдиною підставою для заборони в`їзду ОСОБА_11 в Україну стали його власні пояснення, які відповідач відібрав з порушенням статей 19, 63 Конституції України, суд зазначає наступне.
		Як вбачається з письмових пояснень від 19.12.2017, записаних зі слів позивача посадовою особою відповідача  старшим лейтенантом ОСОБА_12 , ОСОБА_2 в жовтні 2017 року відвідував TОТ АР Крим авіарейсом "Москва-Сімферополь". З липня по жовтень знаходився на території TОТ АР Крим. До Криму потрапив через тимчасово закритий пункт пропуску "Сімферополь", в жовтні 2017 року виїхав до РФ рейсом "Сімферополь - Москва".
		На вказаних письмових поясненнях проставлений підпис позивача, а також ним від руки зазначено: "З моїх слів записано вірно" (том 1, а.с.60).
		Разом з тим, з вказаних пояснень вбачається, що право не свідчити проти себе, гарантоване ст. 63 Конституції України, позивачу до початку опитування не роз`яснювалось.
		Суд зазначає, що якщо право на відмову давати показання або пояснення щодо себе, членів сім`ї чи близьких родичів, коло яких визначається законом, перед співбесідою позивачу не роз`яснено із засвідченням такого роз`яснення підписом у відповідному документі, пояснення позивача суд визнає одержаними з порушенням закону.
		Натомість, вказані обставини не спростовують факту порушення позивачем норм чинного законодавства України, що регулює порядок в`їзду на тимчасово окуповану територію України та виїзду з неї, оскільки факт перетину позивачем державного кордону України поза дозволеними пунктами в`їзду та виїзду на тимчасово окуповану територію України - Автономну Республіку Крим позивачем не заперечується. 
		Суд наголошує, що представник позивача у позовній заяві та під час розгляду справи не заперечував факт в`їзду в липні 2017 року на тимчасово окуповану територію Автономної Республіки Крим через пункт пропуску «Сімферополь» рейсом «Москва-Сімферополь» та виїзду в жовтні 2017 року ОСОБА_1 з тимчасово окупованої території Автономної Республіки Крим через пункт пропуску «Сімферополь» рейсом «Сімферополь-Москва» без отримання відповідного дозволу та поза контрольними пунктами в`їзду - виїзду. Тобто, у подальшому позивач не відмовився від визнання ним даного факту.
		Суд не може погодитися з позивачем, який посилається на відсутність протоколів про вчинення позивачем адміністративного правопорушення та судових рішень про притягнення позивача до відповідальності за вказане правопорушення, оскільки ст. 13 Закону №3773 такої умови не містить.
		Також у позовній заяві представник позивача зазначив про те, що відповідачем не було вжито заходів щодо з`ясування наявності сімейних зв`язків позивача в Україні, проігноровано мету та причину в`їзду позивача на територію України, яка полягала у воз`єднанні з родиною, яка перемістилась з тимчасово окупованої території АР Крим. Тобто, як вказує позивач, забороняючи в`їзд ОСОБА_11 строком на три роки в Україну, відповідачем не були враховані жоден із аспектів сімейного життя позивача на території України, що у свою чергу спричинило порушення статті 32 Конституції України та статей 4, 5, 6, 7 Сімейного кодексу України.
		Перевіряючи обґрунтованість позовних в частині зазначених аспектів судом встановлено, що 01.07.2016 між громадянином ОСОБА_13 та громадянкою України ОСОБА_14 був укладений шлюб, що підтверджується свідоцтвом про шлюб від 01.07.2016 серії НОМЕР_3 , виданим Шевченківським районним у місті Києві відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у місті Києві. Прізвища чоловіка та дружини після реєстрації шлюбу не змінено (том 1, а.с.22).
		ІНФОРМАЦІЯ_3 в місті Севастополь у подружжя ОСОБА_4 та ОСОБА_14 народилась донька - ОСОБА_15 , що підтверджується свідоцтвом про народження від 12.10.2017 серії НОМЕР_4 , виданим Мелітопольським міським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Запорізькій області (том 1, а.с.21).
		Рішенням Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 11.10.2017 року у справі №320/7473/17 заяву ОСОБА_14 , ОСОБА_1 , в інтересах яких діє за договором адвокат ОСОБА_16 , заінтересована особа: Мелітопольський міський відділ державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Запорізькій області, про встановлення факту народження дитини  задоволено у повному обсязі. Встановлено факт народження дитини жіночої статі - ОСОБА_15 , яка народилась ІНФОРМАЦІЯ_3 , вказавши її місце народження  місто Севастополь Автономної Республіки Крим, батьками якої є: батько ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 громадянин Канади та мати ОСОБА_14 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , громадянка України (том 2, а.с.37-38).
		Дане рішення суду набрало законної сили 24.10.2017, про що свідчать відомості Єдиного державного реєстру судових рішень (том 2, а.с.39-40).
		Після народження дитини, позивач з дружиною ОСОБА_14 прийняли рішення переїхати з тимчасово окупованої території Автономної Республіки Крим на материкову частину України. Причиною прийнятого рішення була наявність близьких родичів ОСОБА_14 в Київській області та більш сприятливі умови проживання на материковій частині України.
		В листопаді 2017 року дружина позивача ОСОБА_14 разом з дочкою вибули з тимчасово окупованого міста Севастополь та прибули до нового місця проживання за адресою: АДРЕСА_2 , де проживають і по сьогоднішній день.
		Відповідно до довідки від 21.12.2017 №0000447305 про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи фактичним місцем проживання ОСОБА_14 є: АДРЕСА_2 (том 1, а.с.23).
		Також відповідно до довідки від 21.12.2017 №0000447322 про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи фактичним місцем проживання ОСОБА_15 є: АДРЕСА_2 (том 1, а.с.24).
		19 грудня 2017 року ОСОБА_3 здійснив переліт з міста Цюріх (Швейцарія) до міста Київ аеропорт «Бориспіль» (Україна) з метою возз`єднання з родиною.
		Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 1 Закону №3773 возз`єднання сім`ї - в`їзд та тимчасове або постійне проживання в Україні членів сім`ї іноземця або особи без громадянства, які проживають в Україні на законних підставах та можуть підтвердити відповідними документами наявність достатнього фінансового забезпечення для утримання членів сім`ї в Україні, з метою спільного проживання сім`ї незалежно від того, коли виникли сімейні відносини - до чи після прибуття іноземця або особи без громадянства до України.
		Разом з цим, чинним законодавством наведено вичерпний перелік підстав, які передбачають заборону в`їзду в країну, зокрема, якщо така особа намагається здійснити в`їзд через контрольні пункти в`їзду - виїзду на тимчасово окуповану територію без спеціального дозволу або така особа під час попереднього перебування на території України здійснила виїзд із неї через контрольний пункт в`їзду  виїзду.
		Саме порушення позивачем чинного законодавства, позбавило його можливості знаходитись разом із сім`єю, оскільки наявність факту здійснення в`їзду і виїзду ОСОБА_1 на тимчасово окуповану територію Автономної Республіки Крим без отримання відповідного дозволу та поза контрольними пунктами в`їзду  виїзду і призвело до прийняття відповідачем спірних постанови про заборону в`їзду в Україну та рішення про відмову у перетинанні державного кордону України, у відповідності до вимог національного законодавства, а тому не може бути обґрунтованою підставою вважати оспорювані постанову та рішення протиправними.
		При цьому з матеріалів справи слідує та не заперечується учасниками справи, представник позивача за довіреністю адвокат Рабомізо Денис В`ячеславович звернувся до Адміністрації Державної прикордонної служби України зі скаргою від 21.08.2018 на рішення Окремого контрольно-пропускного пункту "Київ" Державної прикордонної служби України про відмову у перетинанні державного кордону України від 19.12.2017 та постанову Окремого контрольно-пропускного пункту "Київ" Державної прикордонної служби України про заборону в`їзду в Україну від 19.12.2017 (том 2, а.с. 73-76).
		За результатами розгляду вказаної скарги, Адміністрація державної прикордонної служби України листом від 31.08.2018 повідомила представника позивача про те, що постанова Окремого контрольно-пропускного пункту "Київ" Державної прикордонної служби України про заборону в`їзду в Україну громадянину ОСОБА_13 від 19.12.2017 винесена правомірно, водночас, з урахуванням доданих до скарги документів та вагомості наведених підстав прийнято рішення про скорочення позивачу терміну заборони в`їзду в Україну до 30.08.2018 (том 2, а.с.77).
		Згідно листа Головного центру обробки спеціальної інформації Державної прикордонної служби України від 28.02.2019 №0.184-8022/0/15 (том 2, а.с. 78) на вимогу ухвали Київського окружного адміністративного суду від 12.12.2019 повідомлено:
		- 30.08.2018 о 14:27 інформацію про громадянина Канади ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , вилучено з бази даних осіб, яким органами охорони державного кордону заборонено в`їзд в Україну;
		- станом на 26.02.2019 інформації про виконання доручень уповноважених державних органів (рішень органів охорони державного кордону) про заборону в`їзду в Україну громадянину Канади ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у відповідних базах даних Державної прикордонної служби України немає.
		Тобто, починаючи з 30.08.2018 року і на час ухвалення даного судового рішення заборона в`їзду в Україну громадянину Канади ОСОБА_11 відсутня.
		Представник позивача на питання суду про те, яким чином на день судового розгляду справи по суті порушуються права позивача, зазначив, що у позивача є певні побоювання з приводу можливої нової заборони в`їзду позивачу на територію України, тому позивач з моменту заборони в`їзду в Україну 19.12.2017 і до дня судового засідання 12.02.2019 не відвідував Україну.
		При цьому представник відповідача у судовому засіданні 12.02.2019 повідомив, що такі побоювання позивача є безпідставними, адже 30.08.2018 інформацію про громадянина Канади ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , вилучено з бази даних осіб, яким органами охорони державного кордону заборонено в`їзд в Україну, а отже факти, покладені в основу оспорюваних рішень, не можуть бути враховані відповідачем при новому перетині державного кордону України позивачем.
		Визначаючись з приводу того, чи порушують оспорювані постанова та рішення права та інтереси позивача суд зазначає таке.
		Відповідно до статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.
		Завданням адміністративного судочинства згідно з частиною першою статті 2 КАС є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб`єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.
		Статтею 6 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено право на судовий захист і передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.
		Конституційний Суд України, вирішуючи питання, порушені в конституційному зверненні і конституційному поданні щодо тлумачення частини другої статті 55 Конституції України, в Рішенні від 14 грудня 2011 року № 19-рп/2011 зазначив, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави (частина друга статті 3 Конституції України). Для здійснення такої діяльності органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи наділені публічною владою, тобто мають реальну можливість на підставі повноважень, встановлених Конституцією і законами України, приймати рішення чи вчиняти певні дії. Особа, стосовно якої суб`єкт владних повноважень прийняв рішення, вчинив дію чи допустив бездіяльність, має право на захист.
		Утвердження правової держави відповідно до приписів статті 1, другого речення частини третьої статті 8, статті 55 Основного Закону України полягає, зокрема, у гарантуванні кожному судового захисту прав і свобод, а також у запровадженні механізму такого захисту.
		Відносини, що виникають між фізичною чи юридичною особою і суб`єктами владних повноважень під час здійснення ними владних управлінських функцій, є публічно-правовими і поділяються, зокрема, на правовідносини у сфері управлінської діяльності та правовідносини у сфері охорони прав і свобод людини і громадянина, а також суспільства від злочинних посягань. Діяльність органів влади, у тому числі судів, щодо вирішення спорів, які виникають у публічно-правових відносинах, регламентується відповідними правовими актами. 
		Рішення, прийняті суб`єктами владних повноважень, дії, вчинені ними під час здійснення управлінських функцій, а також невиконання повноважень, встановлених законодавством (бездіяльність), можуть бути оскаржені до суду відповідно до частин першої, другої статті 55 Конституції України, статей 2, 6 КАС. 
		Разом з тим, обов`язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб`єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Порушення має бути реальним, стосуватися (зачіпати) зазвичай індивідуально виражені права чи інтереси особи, яка стверджує про їх порушення.
		Неодмінним елементом правовідносин є їх зміст, тобто суб`єктивне право особи та її юридичний обов`язок. Відтак, судовому захисту підлягає суб`єктивне право особи, яке порушується у конкретних правовідносинах.
		У Рішенні від 01 грудня 2004 року № 18-рп/2004 Конституційний суд України розтлумачив, що поняття охоронюваний законом інтерес треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об`єктивного і прямо не опосередкований у суб`єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.
		Отже, охоронюваний законом інтерес полягає у прагненні особи набути певних матеріальних або нематеріальних благ з метою задоволення певних потреб, якщо такі прагнення є абстрактними, тобто випливають із певного суб`єктивного права у конкретних правовідносинах. Тому порушення охоронюваного законом інтересу, яке дає підстави для звернення особи за судовим захистом, є створення об`єктивних перешкод на шляху до здобуття відповідного матеріального та/або нематеріального блага.
		При цьому, позивач на власний розсуд визначає чи порушені його права, свободи чи інтереси рішеннями, дією або бездіяльністю суб`єкта владних повноважень. Водночас, задоволення відповідних вимог особи можливе лише в разі об`єктивної наявності порушення, тобто встановлення, що рішення, дія або бездіяльність протиправно породжують, змінюють або припиняють права та обов`язки у сфері публічно-правових відносин.
		Отже, під час розгляду кожної справи суд повинен встановити чи має місце порушення прав та інтересів позивача, адже без цього не можна виконати завдання судочинства. Якщо позивач не довів факту порушення особисто своїх прав чи інтересів, то навіть у разі, якщо рішення чи дії суб`єкта владних повноважень є протиправними, підстав для задоволення позову немає.
		Звернення до суду є способом захисту порушених суб`єктивних прав, а не способом відновлення законності та правопорядку у публічних правовідносинах.
		Суд акцентує увагу на тому, що правова позиція щодо обов`язкової умови надання правового захисту судом, як от наявність відповідного порушення суб`єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду, висловлена Верховним Судом України у постановах від 15.12.15р. у справі №21-5361а15, від 01.12.15р. у справі №21-3222а15, від 08.12.15р. у справі №21-5435а15.
		Верховний Суд у постанові від 03.06.2018 року у справі №826/1077/16 дійшов аналогічного висновку, що захисту в порядку адміністративного судочинства підлягають лише порушені права та інтереси осіб, а задоволенню ті позовні вимоги, які відновлюють порушені права, свободи чи інтереси у сфері публічно-правових відносин.
		В розумінні Кодексу адміністративного судочинства України захист прав, свобод та інтересів осіб завжди є наступним, тобто передбачає наявність встановленого судом факту їх порушення, при цьому, задоволенню підлягають лише ті вимоги, які відновлюють порушені права, свободи чи інтереси у сфері публічно-правових відносин.
		Отже, право на судовий захист має лише та особа, яка є суб`єктом (носієм) порушених прав, свобод чи інтересів. То ж для того, щоб особі було надано судовий захист, суд встановлює, чи особа дійсно має порушене право, свободу чи інтерес, і це право, свобода чи інтерес порушені відповідачем в момент здійснення ним оскаржуваних дій чи рішень.
		Визнання протиправним рішення суб`єкта владних повноважень можливе лише за позовом особи, право або законний інтерес якої порушені цим рішенням.
		Визначаючись щодо того, чи породжують для позивача негативні наслідки оскаржувані у справі постанова та рішення, щодо яких суд дійшов висновку про їх обґрунтованість та правомірність, суд зазначає рішення Окремого контрольно-пропускного пункту "Київ" про відмову в перетинанні державного кордону України іноземцю або особі без громадянства від 19.12.2017, яким відмовлено у перетинанні державного кордону України громадянину ОСОБА_13 вичерпало свою дію фактом свого застосування, тобто 19.12.2017 року і не може породжувати для позивача жодних негативних наслідків.
		Так само і оскаржувана позивачем постанова Окремого контрольно-пропускного пункту "Київ" про заборону в`їзду в Україну від 19.12.2017, якою заборонено громадянину Канади ОСОБА_11 в`їзд в Україну строком на 3 роки, з урахуванням рішення про скорочення позивачу терміну заборони в`їзду в Україну до 30.08.2018 та вилучення 30.08.2018 інформації про громадянина Канади ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , з бази даних осіб, яким органами охорони державного кордону заборонено в`їзд в Україну, - права позивача не порушує. 
		Згідно з частиною першою статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
		Відповідно до вимог статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
		Тобто, ці норми одночасно покладають обов`язок на сторін доводити суду обґрунтованість своїх тверджень або заперечень.
		Позивачем під час розгляду справи не було надано належних та допустимих доказів на підтвердження обґрунтованості позовних вимог, а також не спростовано доводи відповідача.
		Натомість, матеріали справи підтверджують, що позивач здійснював в`їзд та виїзд з тимчасово-окупованої території АР Крим без спеціального дозволу та через закритий пункт пропуску, що на думку суду, свідчить про правомірність та законність прийняття спірних постанови про заборону в`їзду в Україну та рішення про відмову у перетинанні державного кордону України.
		З огляду на зазначене, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що у задоволенні адміністративного позову слід відмовити.
		На підставі викладеного, керуючись статтями 243-246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
		 
		в и р і ш и в:
		 
		У задоволенні адміністративного позову відмовити.
		 
		Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
		Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
		У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
		Відповідно до підпункту 15.5 пункту 1 Розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через Київський окружний адміністративний суд. 
		 
		Повний текст рішення складено 26.03.2019.
		 
		Суддя Кушнова А.О.

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...