Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 810/2405/15 : Адміністративні справи (з 01.01.2019); Справи з приводу адміністрування податків, зборів, платежів, а також контролю за дотриманням вимог податкового законодавства, зокрема щодо; адміністрування окремих податків, зборів, платежів, з них; податку на прибуток підприємств.
Надіслано для оприлюднення: 26.03.2019. Зареєстровано: 28.03.2019. Забезпечено надання загального доступу: 28.03.2019.
Дата набрання законної сили: 26.03.2019
Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		ПОСТАНОВА
		Іменем України
		Київ
		 
		26 березня 2019 року 
		справа № 810/2405/15
		адміністративне провадження №К/9901/37711/18
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: 
		головуючого - Ханової Р.Ф.(суддя-доповідач),
		суддів: Гончарової І.А., Олендера І.Я.,
		розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Дочірнього підприємства «Вікінг» 
		на постанову Київського окружного адміністративного суду від 26 вересня 2016 року у складі судді Волкова А.С.,
		та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 26 січня 2017 року у складі суддів Желтобрюх І.Л., Мамчура Я.С., Бєлової Л.В., 
		у справі №810/2405/15 
		за позовом Дочірнього підприємства «Вікінг» 
		до Вишгородської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Київській області 
		про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,
		 
		У С Т А Н О В И В : 
		 
		08 червня 2015 року Дочірнє підприємство «Вікінг» (далі - Підприємство, платник податків, позивач у справі) звернулося до суду з позовом до Вишгородської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Київській області (далі - податковий орган, відповідач у справі) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень податкового органу від 24 листопада 2014 року № 0004022202, яким позивачу збільшено грошове зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств у загальній сумі 207998,00 грн, з яких 138665,00 грн за основним платежем та застосовані штрафні (фінансові) санкції у сумі 69333,00 грн та  № 0004032202, яким позивачу збільшено грошове зобов'язання з податок на додану вартість з вироблених в Україні товарів (робіт, послуг) у загальній сумі 190389,00 грн, з яких 126926,00 грн за основним платежем та застосовані штрафні (фінансові) санкції у сумі 63463,00 грн, з мотивів безпідставності їх прийняття.  
		 
		Розгляд справи здійснювався судами неодноразово, судові рішення які є предметом цього судового розгляду прийняті на виконання ухвали Вищого адміністративного суду України від 27 липня 2016 року, якою постанову Київського окружного адміністративного суду від 07 вересня 2015 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 28 жовтня 2015 року у справі № 810/2405/15 скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.
		 
		26 вересня 2016 року постановою Київського окружного адміністративного суду, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 26 січня 2017 року, у задоволені позову Підприємства відмовлено, з мотивів того, що Приватне підприємство «Мідуей» та Приватне підприємство «Котедж» послуги позивачу фактично не надавали, а представлені позивачем суду першої інстанції первинні фінансово-господарські документи складені формально задля створення ілюзії здійснення господарських операцій і жодним чином не доводять факту надання послуг (виконання робіт) переліченими контрагентами.
		 
		20 лютого 2017 року Підприємством подано касаційну скаргу до Вищого адміністративного суду України, в якій позивач, посилаючись на неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, недоведеністю обставин, що мають значення для справи, які суди попередніх інстанцій вважають встановленими, невідповідністю висновків судів обставинам справи та порушенням норм    процесуального права, що привело до неправильного вирішення справи, просить скасувати постанову суду першої інстанції та ухвалу суду апеляційної інстанції та ухвалити нове судове рішення, якими задовольнити позовні вимоги в повному обсязі. 
		В обґрунтування касаційної скарги позивач посилається на те, що між ним і його контрагентами фактично здійснені господарські операції, що підтверджується належними первинними документами, що на його думку обумовлює безпідставність   прийняття податковим органом спірних податкових повідомлень-рішень.
		 
		24 квітня 2017 року ухвалою Вищого адміністративного суду України відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою Підприємства, після усунення недоліків наведених в ухвалі цього суду від 23 лютого 2017 року та витребувано справу №810/2405/15 із Київського окружного адміністративного суду.
		 
		Податковим органом заперечення або відзив на касаційну скаргу Підприємства до податкового органу не подавались, що не перешкоджає розгляду касаційної скарги позивача по суті.
		 
		25 травня 2017 року справа №810/2405/15 надійшла до Вищого адміністративного суду України.
		 
		14 березня 2018 року справа №810/2405/15 разом із матеріалами касаційної скарги №К/9901/37711/18 передана до Верховного Суду.
		 
		Згідно з частиною третьою статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.
		 
		Верховний Суд, переглянувши судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, не вбачає підстав для задоволення касаційної скарги.
		 
		Відповідно до частин першої, другої, третьої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. 
		Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
		Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
		 
		Зазначеним вимогам закону судові рішення відповідають.
		 
		Суди першої та апеляційної інстанцій установили, що Підприємство є юридичною особою, включене до ЄДРПОУ за номером 30207208, перебуває на податковому обліку з 01 грудня 1998 року. 
		Податковим органом у жовтні 2014 року проведено документальну позапланову невиїзну перевірку Підприємства з питань дотримання вимог податкового законодавства по взаємовідносинами з Приватним підприємством «Котедж» за період з 01 листопада 2011 року по 30 квітня 2012 року та Приватним підприємством «Мідуей» за період з 01 квітня 2012 року по 31 липня 2012 року, результати якої викладені в акті перевірки від 28 жовтня 2014 року №2245/22-00/30207208 (далі - акт перевірки). 
		Пунктом 2.4.1 акта перевірки вказано про те, що свідоцтво Підприємства, як платника податку на додану вартість від 17 грудня 1998 року 09 червня 2011 року анульовано внаслідок його реєстрації платником єдиного податку.
		24 листопада 2014 року керівником податкового органу прийняті податкові повідомлення-рішення згідно з пунктом 54.3 статті 54 Податкового кодексу України на підставі акта перевірки.
		Податковим повідомленням-рішенням №0004022202 збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток за основним платежем у сумі 138 665 грн, за штрафними (фінансовими) санкціями у сумі  69 333 грн. Правовою підставою збільшення податку наведені положення підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України.
		 
		Податковим повідомленням-рішенням №0004032202 збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість за основним платежем у сумі 126926 грн, за штрафними (фінансовими) санкціями у сумі 63463 грн. Правовою підставою збільшення суми грошового зобов'язання визначені положення пункту 185.1 статті 185, пункту 187.1 статті 187, пункту 188.1 статті 188, пунктів 198.2, 198.3, 198.6 статті 198, пунктів 201.1, 201.10 статті 201, пунктів 209.1, 209.2 статті 209 Податкового кодексу України.
		Підстави застосування штрафних (фінансових) санкцій податковими повідомленнями-рішеннями не визначені, розрахунки застосованих санкцій до матеріалів справи не долучені.
		 
		Судами попередніх інстанцій встановлено, що у 2014 році між позивачем, як замовником та Приватним підприємством «Котедж» і Приватним підприємством «Мідуей», як виконавцями укладались однотипні договори з приводу надання юридичних, бухгалтерських, рекламних послуг з розміщення реклами у мережі Інтернет та розміщення зовнішньої реклами, зокрема договори про надання консультаційних послуг з ведення бухгалтерського обліку, з яких три договори з Приватним підприємством «Котедж» (від 01 листопада 2011 року №18/ОБ, від 01 лютого 2012 року №9 та від 01 грудня 2012 року №42) та один договір з Приватним підприємством «Мідуей» (від 01 травня 2012 року №39).
		 
		Предметом вищеозначених договорів є надання аудиторських послуг, податкових консультацій, здійснення підготовки, складання та здачі фінансової і податкової звітності, перевірки відповідності ведення бухгалтерського обліку та фінансової звітності діючим стандартам, встановлення достовірності порядку здійснення господарських операцій правовій документації, встановлення якості раніше проведених ревізій та інвентаризацій, виявлення помилок при проведенні бухгалтерського обліку, на підтвердження виконання цих послуг позивачем надані до суду акти здачі-прийняття наданих послуг, оцінюючи які суди попередніх інстанцій встановили, що вказані акти не містять відомостей про те, які саме послуги надавалися виконавцями, у якому обсязі, скільки робочого часу витрачено на надання таких послуг, а також вартість таких послуг та порядок ціноутворення та дійшли висновку про те, що в ході судового розгляду справи позивач не надав жодних письмових доказів, які б відтворювали факт надання таких послуг (аудиторського звіту, консультаційного висновку, акта ревізії, тощо). 
		 
		Між позивачем, як замовником та його контрагентами укладено чотири однотипних договори про надання юридичних послуг: один договір з Приватним підприємством «Мідуей» (від 01 квітня 2012 року №34) та три договори з Приватним підприємством «Котедж» (від 01 листопада 2011 року №25, від 01 грудня 2011 року №36 та від 01 лютого 2012 року №15), предметом яких є юридичні послуги щодо юридичного забезпечення підготовки, організації, ведення господарської діяльності, вирішення юридичних питань, що виникають під час її здійснення, на підтвердження факту надання вказаними контрагентами юридичних послуг позивач надав акти здачі-прийняття наданих послуг, однак вказані акти, як і попередні не містять, ані конкретизації наданих послуг, ані даних про виконавців, ані вартості таких послуг.
		 
		За результатами дослідження судами попередніх інстанцій актів здачі-прийняття наданих юридичних послуг вбачається, що вони є неконкретними, відомості про те, які саме юридичні послуги надавалися виконавцями, у якому обсязі, якими особами, скільки робочого часу витрачено, вартість послуг та порядок їх ціноутворення, ні в акті, ні в договорах ні в інших документах не відображено.
		 
		Впродовж усіх судових розглядів позивач не зміг розкрити зміст придбаних юридичних послуг, необхідність їх придбання та пояснити зв'язок з його господарською діяльністю.
		 
		Між позивачем, як замовником, та Приватним підприємством «Котедж», як виконавцем укладено два однотипних договори про надання рекламних послуг від 01 листопада 2011 року №41 та №42, предметом яких є рекламні послуги в банерообмінній мережі Інтернет.
		 
		Між позивачем, як замовником та його контрагентами, як виконавцями, укладено три однотипних договори про надання послуг з розміщення зовнішньої реклами, від 01 квітня 2012 №33, від 01 грудня 2011 року № 52, від 01 березня 2012 року №30,  предметом яких є послуги з розміщення та обслуговування рекламних матеріалів замовника на рекламоносіях відповідно до затвердженої сторонами в актах резервування адресної програми (на 12 рекламних носіях (щитах розміром 3.000х6.000), що розташовані у місті Києві), виконання яких позивач доводить шляхом надання актів здачі-прийняття наданих послуг.
		 
		Оцінюючи спірні правовідносини суди попередніх інстанцій встановили, що Приватне підприємство «Котедж» є юридичною особою, зареєстроване 27 квітня 2004 року (номер запису про державну реєстрацію в ЄДР - 12241200000020252 від 24 листопада 2005 року) за місцезнаходженням м. Дніпро, вулиця Погребняка, буд. 25-А, к. ІV-13, 02 січня 2013 року щодо цього підприємства за заявою ініціюючого кредитора - Приватного підприємства «Мідуей»  відкрито провадження у справі про банкрутство на підставі статті 52 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом». Постановою господарського суду Дніпропетровської області від 10 січня 2013 року по справі № 24/5005/3/2013 Приватне підприємство «Котедж» визнано банкрутом, припинено з 05 вересня 2013 року, функції ліквідатора виконував керівник Приватного підприємства «Мідуей» ОСОБА_1 (громадянин Республіки Молдова).
		 
		Приватне підприємство «Мідуей» є юридичною особою, зареєстровано 20 травня 2011 року за місцезнаходженням: м. Дніпро, вул. Володі Дубініна, буд. 8, засновник і керівник - ОСОБА_1 (громадянин Республіки Молдова).
		 
		Податковими органами України отримана інформація від Національного Інспекторату Розслідувань при ГУ Поліції Республіки Молдова, з якої вбачається, що гр. ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженець м. Каушати Республіка Молдова, проживає за адресою: АДРЕСА_1, та в ході допиту пояснив, що у період 2012 року знаходився в м. Дніпропетровську з приводу працевлаштування та передав незнайомому чоловіку оригінали документів, що посвідчували його особу. У подальшому через декілька днів він підписав якісь документи, складені українською мовою, зміст який йому був невідомий. З приводу видачі та підписання будь-який довіреностей на представництво його інтересів в різних державних органах і відкриття банківських рахунків точної відповіді надати не може, так як підписані документи були складені українською мовою.
		 
		При цьому, в ході опрацювання вищевказаної інформації податковими органами  встановлено, що ОСОБА_1 значиться керівником 40 суб'єктів господарювання, у тому числі й Приватного підприємства «Мідуей», які задіяні в схемах незаконного формування податкового кредиту з ПДВ на користь третіх осіб.
		 
		Висновуючись на сукупності оцінки доказів, суди попередніх інстанцій дійшли до висновку про те, що позивачем не доведено реальності надання/отримання, заявлених послуг, у зв'язку з чим податковим органом правомірно збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток та податку на додану вартість за такими господарськими операціями, що, відповідно, свідчить про відсутність підстав для скасування оскаржуваних податкових повідомлень-рішень.
		 
		Суд погоджується з висновком судів попередніх інстанцій та вважає необхідним зазначити про наступне.
		 
		Посилання позивача на наявну у його контрагентів загальну правоздатність є прийнятною, разом із цим це є однією із підстав доведеності права формування витрат та податкового кредиту за наслідками здійснення господарських операцій та не є єдиною та достатньою підставою для такого формування.  
		 
		Специфіка понесених витрат полягає у тому, що вони належать до витрат пов'язаних з операційною діяльністю регулюються пунктами 17-19 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 16 «Витрати», затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 31 грудня 1999 року №318 (зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 19 січня 2000 року за №27/4248) є нормативно - правовим актом в розумінні статті 117 Конституції України, підлягали застосуванню на час вирішення справи судами попередніх інстанцій відповідно до статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, яка діяла до 15 рудня 2017 року), є джерелом права на час вирішення справи судом касаційної інстанції відповідно до статті 7 цього кодексу, в редакції, яка діє з 15 грудня 2017 року.
		 
		Жодних доказів віднесення позивачем понесених цих витрат відповідно до вимог цього стандарту, доказів використання їх у власній господарській діяльності Підприємства в оподаткованих операціях позивачем не надано.
		 
		Суд визнає те, що дослідженнями акта перевірки та долученими до матеріалів справи відповідними первинними документами не підтверджений рух придбаних позивачем  послуг та їх використання позивачем у межах господарської діяльності. 
		 
		Суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про відсутність у позивача відповідних первинних документів як підстав для бухгалтерського обліку господарських операцій, якими зафіксовані факти їх здійснення, відповідно до частини першої та другої статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».
		 
		Відсутність реального характеру господарських операцій позивача з його контрагентами встановлено судами попередніх інстанцій та доводить безпідставність формування позивачем витрат і податкового кредиту, що обумовлює правомірність збільшення податковим органом грошового зобов'язання з податку на прибуток та податку на додану вартість спірними податковими повідомленнями-рішеннями. 
		 
		Здійснюючи касаційний перегляд, Суд приймає доводи позивача про персоніфіковану відповідальність кожного платника податку та зазначає, що саме на підставі встановлення складу податкових правопорушень позивача притягнуто до належної відповідальності.
		 
		Суд погоджується із правилами оцінки доказів по їх сукупності, яка здійснена позивачем за правилами частини третьої статті 86 Кодексу адміністративного судочинства України, в редакції, яка діяла на час розгляду справи судами попередніх інстанцій (до 15 грудня 2017 року).
		 
		Позивач касаційною скаргою просить про переоцінку, додаткову перевірку доказів стосовно здійснення господарських операцій із контрагентами позивача, що знаходиться за межами касаційного перегляду встановленими частиною другою статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України.  
		 
		Верховний Суд визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права чи порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень, внаслідок чого касаційна скарга позивача залишається без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанції - без змін.
		 
		Керуючись статтями 341, 343, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд
		 
		П О С Т А Н О В И В:
		 
		Касаційну скаргу Дочірнього підприємства «Вікінг» залишити без задоволення.
		 
		Постанову Київського окружного адміністративного суду від 26 вересня 2016 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 26 січня 2017 року у справі №810/2405/15 залишити без змін.
		 
		Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
		 
		Головуючий                                                                                           Р.Ф. Ханова 
		 
		Судді:                                                                                                     І.А. Гончарова
		 
		                                                                                                    І.Я. Олендер

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...