Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 813/3379/18 : Адміністративні справи (з 01.01.2019); Справи з приводу адміністрування податків, зборів, платежів, а також контролю за дотриманням вимог податкового законодавства, зокрема щодо; адміністрування окремих податків, зборів, платежів, з них; податку на доходи фізичних осіб.
Надіслано для оприлюднення: 28.03.2019. Зареєстровано: 29.03.2019. Забезпечено надання загального доступу: 01.04.2019.
Дата набрання законної сили: 19.03.2019
Номер судового провадження: 857/346/19

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		19 березня 2019 рокуЛьвів№ 857/346/19
		Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
		судді-доповідача:ОСОБА_1
		суддів:Заверухи О.Б., Старунського Д.М., 
		за участю секретаря судових засідань  ОСОБА_2
		позивача  ОСОБА_3
		представника відповідача  ОСОБА_4
		розглянувши у судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу Головного управління Державної фіскальної служби у Львівській області на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 08 листопада 2018 року (головуючий суддя: Хома О.П., місце ухвалення  м. Львів, дата складення повного тексту рішення  08.11.2018) у справі за адміністративним позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 до Головного управління ДФС у Львівській області про визнання нечинними податкових повідомлень-рішень, рішення про застосування штрафних санкцій, вимог про сплату боргу, 
		 
		встановив:
		 
		ОСОБА_3 30.07.2018 звернувся з позовом до суду, в якому, з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог, просив: визнати протиправною та скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 23.03.2018 № ф-0118921307 на суму 164625, 96 грн; визнати протиправним та скасувати рішення про застосування штрафних санкцій за донарахування своєчасно не нарахованого єдиного внеску від 21.05.2018 № НОМЕР_1 на суму 24267, 09 грн; визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 18.06.2018 № НОМЕР_2 на суму 104794, 29 грн; визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 18.06.2018 № НОМЕР_3 на суму 7277, 40 грн; визнати протиправною та скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 04.06.2018 № ф-2184-17 на суму 167129, 76 грн.
		Обґрунтовує позов тим, що позивачем підтверджено належними первинними документами факт понесення витрат при здійсненні господарських операцій в повному обсязі. Віднесення сідлових тягачів та напівпричепів до основних засобів подвійного призначення не відповідає чинному законодавству. Окрім того, контролюючий орган при визначенні порушень керувався інформацією, викладеною у індивідуальній податковій консультації, яка не має жодного відношення до позивача, а також при винесенні оскаржуваних рішень не врахував результатів оскарження в адміністративному порядку висновків акта перевірки.
		Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 08 листопада 2018 року позов задоволено.
		З цим рішенням суду першої інстанції не погодився відповідач та оскаржив його в апеляційному порядку. Вважає, що рішення прийняте з порушенням норм матеріального і процесуального права, а тому просить його скасувати та постановити нове судове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог.
		Обґрунтовуючи апеляційні вимоги, апелянт посилається на те, що відповідно до пп. 177.4.5 і 177.4.6 п. 177.4 ст. 177 Податкового кодексу України не включаються до складу витрат підприємця, зокрема, витрати на придбання та утримання основних засобів подвійного призначення, визначених цією статтею. Не підлягають амортизації такі основні засоби подвійного призначення, як легкові та вантажні автомобілі (пп. 177.4.6 п. 177.4 ст. 177 Податкового кодексу України). Отже, фізична особа-підприємець на загальній системі оподаткування не має права включати до складу витрат вартість ремонту майна, що використовується в господарській діяльності, зокрема вантажного автомобіля (сідлового тягача та напівпричепа), який належить до основних засобів подвійного призначення.
		Позивач подав відзив на апеляційну скаргу, в якому просив залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення  без змін.
		Представник відповідача  ОСОБА_4 у судовому засіданні апеляційну скаргу підтримав, пояснення надав аналогічні викладеним в апеляційній скарзі. Просить апеляційну скаргу задовольнити, рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.
		Позивач у судовому засіданні апеляційну скаргу не визнав, просив її залишити без задоволення, а судове рішення суду першої інстанції без змін.
		Заслухавши суддю-доповідача, пояснення сторін, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції вважає, що апеляційна скарга задоволеною бути не може з таких мотивів.
		Судом першої інстанції встановлено, що у період з 01.02.2016 по 31.12.2017 ФОП ОСОБА_3 здійснював господарську діяльність, перебуваючи на загальній системі оподаткування та був платником податку з доходів фізичних осіб від підприємницької діяльності, єдиного внеску, військового збору, податку на додану вартість та здійснював діяльність: вантажний автомобільний транспорт, інша допоміжна діяльність у сфері транспорту.
		ГУ ДФС у Львівській області проведено планову виїзну перевірку ФОП ОСОБА_3 (РНОКПП НОМЕР_4) щодо своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податків і зборів, дотримання законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками, виконання вимог валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2016 по 31.12.2017, правильності нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску на загальнообовязкове державне соціальне страхування за період з 01.01.2016 по 31.12.2017.
		За результатами перевірки оформлено акт від 02.03.2018 № 550/13-01-13-07/НОМЕР_4, яким встановлено порушення: 
		1) ст. 167, ст. 168, п. 177.2, п. 177.4 ст.177 Податкового кодексу України від 02.12.2010 № 2755-VI (із змінами та доповненнями), в частині перекручення даних в поданій декларації про майновий стан і доходи за 2016-2017 роки, що привело до несплати до бюджету податку на доходи фізичних осіб на загальну суму 725 261,30 грн, в тому числі за 2016 рік в сумі 272 626, 20 грн, 2017 рік в сумі 452 635,10 грн; 
		2) ст. 163, ст. 168, ст. 176, пп. 1.2, пп.1.4, пп. 1.6 п.161 підрозділу 10 розділу XX Перехідних положень Податкового кодексу України від 02.12.2010 № 2755- VI зі змінами та доповненнями, в результаті чого занижено військовий збір на загальну суму 60438,44 грн, в тому числі за 2016 рік в сумі 22718, 85 грн, за 2017 рік в сумі 37719, 58 грн; 
		3) п. 4 ч. 1 ст. 4, п. 4 ч. 2 ст. 6, ч. 1 п. 2 ст. 7, п. 11 ст. 8, ст. 9 Закону України від 08.07.2010 № 2464-VІ «Про збір та облік єдиного внеску па загальнообов'язкове державне соціальне страхування» (із змінами і доповненнями), в результаті чого занижено суму єдиного внеску з сум доходу, на який нараховується єдиний внесок за період з 01.01.2016 по 31.12.2017 на загальну суму 164 625,96 грн, в тому числі за 2016 рік в сумі 78 045, 0 грн, за 2017 рік в сумі 86 580,96 грн.
		На підставі цього акту прийнято податкові повідомлення-рішення від 23.03.2018 № НОМЕР_5 та № НОМЕР_6, сформовано та направлено вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 23.03.2018 № Ф-0118921307 на суму 164625, 96 грн, а також рішення про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску від 23.03.2018 № НОМЕР_7.
		ФОП ОСОБА_3 оскаржено в адміністративному порядку висновки акта перевірки та винесені на підставі такого акта перевірки рішення до ДФС України, скарга від 03.04.2018 № б/н, вторинна скарга від 29.06.2018 вих.29/06/18-2.
		Рішенням Державної фіскальної служби України № 6329/Л/99-99-11-02-02-25 від 03.05.2018 про результати розгляду скарги щодо скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 23.03.2018 № Ф-0118921307 та рішення про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску від 23.03.2018 № НОМЕР_7, скаргу ФОП ОСОБА_3 задоволено частково. Вирішено вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 23.03.2018 № Ф-0118921307 залишити без змін, рішення про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску від 23.03.2018 № НОМЕР_7 ГУ ДФС у Львівській області скасувати та вважати відкликаним з дня прийняття цього рішення. Зобов'язано ГУ ДФС у Львівській області винести нове рішення з урахуванням висновків розгляду скарги, згідно вимог чинного законодавства.
		Рішенням Державної фіскальної служби України № 8182/Л/99-99-11-02-01-15 від 07.06.2018 про результати розгляду скарги в частині оскарження податкових повідомлень-рішень від 23.03.2018 № НОМЕР_5, № НОМЕР_6 скаргу ФОП ОСОБА_3 задоволено частково. Скасовано податкові повідомлення-рішення від 23.03.2018: № НОМЕР_6 в частині визначення грошового зобовязання по податку на доходи фізичних осіб за податковим зобовязанням в сумі 655398,44 грн і застосованих штрафних санкцій у розмірі 327699,22 грн та № НОМЕР_5 в частині визначення грошового зобовязання з військового збору за податковим зобовязанням в сумі 54616, 53 грн та застосованих штрафних санкцій в сумі 13654,12 грн, а в інших частинах зазначені податкові повідомлення  рішення залишено без змін.
		Підставою для скасування вказаних податкових повідомлень рішень, стало те, що за результатами документальної перевірки в акті не викладенні всі суттєві обставини фінансово-господарської діяльності платника податку, які мають відношення до фактів виявлених порушень податкового законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючий орган. Факти виявлених порушень податкового законодавства, не викладені в акті документальної перевірок чітко, об'єктивно та в повній мірі, із посиланням на первинні або інші документи, які зафіксовані за обліком, та підтверджують наявність зазначених фактів. Зокрема, контролюючим органом під час перевірки при розрахунку відстані між пунктами призначення, у повній мірі не враховано фактична відстань маршруту, зокрема пробіг щодо завантаження та розвантаження товару та при визначенні витрат використання палива у повному обсязі не досліджено технічні характеристики автомобілів, що призвело до невірного розрахунку норм витрат використання паливно-мастильних матеріалів та визначення суми оподатковуваного доходу. Списання паливно-мастильних матеріалів здійснювалось підприємцем виходячи з фактичного використання паливно-мастильних матеріалів з урахуванням норм витрат, наведених у наказі Мінтрансу від 10.02.1998 № 43 «Про затвердження норм витрат палива і мастильних матеріалів на автомобільному транспорті». Таким чином, сума завищення витрат за 2017 рік за рахунок включення підприємцем до витрат вартості придбаних запасних частин, становить 388127 гривень.
		ГУ ДФС у Львівській області 21.05.2018 на підставі акта перевірки від 02.03.2018 № 550/13-01-13-07/НОМЕР_4 та рішення ДФС України про результати розгляду скарги від 03.05.2018 №6329/Л/99-99-11-02-02-25 прийнято рішення про застосування до ФОП ОСОБА_3 штрафних санкцій за донарахування своєчасно не нарахованого єдиного внеску № НОМЕР_1 на суму 24267, 09 грн.
		ГУ ДФС у Львівській області 18.06.2018 на підставі акта перевірки від 02.03.2018 № 550/13-01-13-07/НОМЕР_4 та рішення ДФС України від 07.06.2018 № 8182/Л/99-99-11-02-01-15 винесено оскаржувані податкові повідомлення-рішення:
		1) № НОМЕР_3, яким збільшено суму грошового зобовязання за платежем військовий збір на загальну суму 7 277, 40 грн, в тому числі за податковим зобовязанням  5 821, 91 грн, за штрафними (фінансовими) санкціями  1 455, 49 грн;
		2) № НОМЕР_2, яким збільшено суму грошового зобовязання за платежем податок на доходи фізичних осіб, за результатами річного декларування в розмірі 104 794, 29 грн, в тому числі за податковим зобовязанням  69 862, 86 грн, за штрафними (фінансовими) санкціями  34 931, 43 грн.
		ГУ ДФС у Львівській області 04.06.2018 сформовано вимогу про сплату боргу (недоїмки) № Ф-2184-17 на суму 167129, 79 грн. При цьому, до суми заборгованості у вказаній вимозі включено розмір заборгованості, визначений у вимозі про сплату боргу (недоїмки) від 23.03.2018 № Ф-0118921307.
		Рішенням Державної фіскальної служби України № 10272/Л/99-99-11-02-01-14 від 16.07.2018 про результати розгляду вторинної скарги в частині оскарження податкових повідомлень-рішень від 18.06.2018 № НОМЕР_3, № НОМЕР_2, скаргу ФОП ОСОБА_3 залишено без розгляду.
		Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції дійшов висновку, що сідловий тягач та напівпричіп за класифікацією не відносяться до вантажних автомобілів оскільки, кожний окремо не пристосований до перевезення вантажів. Отже, висновки відповідача про безпідставне включення ФОП ОСОБА_5 до складу витрат, повязаних з провадженням господарської діяльності, вартості придбаних запасних частин для сідлового тягача та напівпричіпа на загальну суму 388127,00 грн не ґрунтуються на вимогах чинного законодавства, а тому податкові повідомлення-рішення ГУ ДФС у Львівській області від 18.06.2018 № НОМЕР_3 на суму 7277, 40 грн та № НОМЕР_2 на суму 104794, 29 грн є протиправними та підлягають скасуванню. Як наслідок, та з огляду на встановлені судом фактичні обставини справи, протиправними є та підлягають скасуванню: вимога про сплату боргу (недоїмки) від 23.03.2018 № ф-0118921307 на суму 164625, 96 грн; рішення про застосування штрафних санкцій за донарахування своєчасно не нарахованого єдиного внеску від 21.05.2018 № НОМЕР_1 на суму 24267, 09 грн; вимога про сплату боргу (недоїмки) від 04.06.2018 № ф-2184-17 на суму 167129, 76 грн.
		З цими висновками суду першої інстанції, погоджується суд апеляційної інстанції з огляду на таке.
		Спірні правовідносини врегульовані приписами Податкового Кодексу України та нормативними актами, прийнятими на їх виконання, в редакціях, що діяли на час їх виникнення.
		Позивач є платником податку на доходи фізичних осіб відповідно до приписів статті 162 Податкового кодексу України.
		Згідно п. 164.1 ст. 164 Податкового кодексу України, базою оподаткування є загальний оподатковуваний дохід, з урахуванням особливостей, визначених відповідним розділом Кодексу. Загальний оподатковуваний дохід - будь-який дохід, який підлягає оподаткуванню, нарахований (виплачений, наданий) на користь платника податку протягом звітного податкового періоду. У разі використання права на податкову знижку базою оподаткування є чистий річний оподатковуваний дохід, який визначається шляхом зменшення загального оподатковуваного доходу з урахуванням пункту 164.6 цієї статті на суми податкової знижки такого звітного року.
		Базою оподаткування для доходів, отриманих від провадження господарської або незалежної професійної діяльності, є чистий річний оподатковуваний дохід, який визначається відповідно до пункту 177.2 статті 177 та пункту 178.3 статті 178 цього Кодексу.
		Статтею 177 Податкового кодексу України встановлено порядок оподаткування доходів, отриманих фізичною особою-підприємцем від провадження господарської діяльності, крім осіб, що обрали спрощену систему оподаткування. 
		Пунктом 177.2 ст. 177 Податкового кодексу України визначено, що обєктом оподаткування є чистий оподатковуваний дохід, тобто різниця між загальним оподатковуваним доходом (виручка у грошовій та негрошовій формі) і документально підтвердженими витратами, пов'язаними з господарською діяльністю такої фізичної особи-підприємця.
		Законом України від 21.12.2016 № 1797-УІІІ «Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо покращення інвестиційного клімату в Україні» з 01.01.2017 внесено зміни у статтю 177 Податкового кодексу України.
		Так, підпунктами 177.4.5, 177.4.6 п. 177.4 ст. 177 Податкового кодексу України передбачено, що не включаються до складу витрат підприємця: витрати, не повязані з провадженням господарської діяльності такою фізичною особою - підприємцем; витрати на придбання, самостійне виготовлення основних засобів та витрати на придбання нематеріальних активів, які підлягають амортизації; витрати на придбання та утримання основних засобів подвійного призначення, визначених цією статтею; документально не підтверджені витрати.
		Зазначені у цій статті підприємці мають право (за власним бажанням) включати до складу витрат, повязаних з провадженням їх господарської діяльності, амортизаційні відрахування з відповідним веденням окремого обліку таких витрат. При цьому амортизації підлягають: витрати на придбання основних засобів та нематеріальних активів; витрати на самостійне виготовлення основних засобів.
		Не підлягають амортизації та повністю включаються до складу витрат звітного періоду витрати на: проведення ремонту, реконструкції, модернізації та інших видів поліпшення основних засобів; ліквідацію основних засобів (у частині залишкової вартості).
		Не підлягають амортизації такі основні засоби подвійного призначення: земельні ділянки; обєкти житлової нерухомості; легкові та вантажні автомобілі.
		Отже, наведеними нормами визначено порядок оподаткування доходів, отриманих фізичною особою-підприємцем від провадження господарської діяльності, які перебувають на загальній системі оподаткування.
		Аналіз положень цих правових норм свідчить про те, що визначальним фактором для формування податкового кредиту фізичними особами - суб'єктами господарювання, які перебувають на загальній системі оподаткування є використання придбаних транспортних засобів, інших основних фондів та товарів в оподатковуваних операціях, у межах їх господарської діяльності та наявність належного документального оформлення та підтвердження відповідних витрат, відображення їх у бухгалтерському та податковому обліку. Підприємці мають право (за власним бажанням) включати до складу витрат, повязаних з провадженням їх господарської діяльності, амортизаційні відрахування з відповідним веденням окремого обліку таких витрат. Однак, не підлягають амортизації та не включаються до складу витрат підприємця, зокрема, витрати на придбання та утримання основних засобів подвійного призначення, до яких відносяться: земельні ділянки; обєкти житлової нерухомості; легкові та вантажні автомобілі.
		Згідно п. 161 підрозділу 10 розділу ХХ Перехідних положень Податкового кодексу тимчасово, до набрання чинності рішенням Верховної Ради України про завершення реформи Збройних Сил України, встановлюється військовий збір у розмірі 1,5 відсотків об'єкта оподаткування, визначеного підпунктом 1.2 цього пункту.
		Відповідно до п.п 161.1.1 п. 161 Податкового кодексу України платниками збору є особи, визначені пунктом 162.1 Податкового кодексу, а саме фізична особа - резидент (нерезидент), яка отримує доходи з джерела їх походження в Україні; податковий агент.
		Крім того, п.п. 161.1.5 п. 161 Податкового кодексу передбачено, що відповідальними за утримання (нарахування) та сплату (перерахування) збору до бюджету є особи, визначені статтею 171 Податкового кодексу України.
		Апеляційна скарга податкового органу підлягає перегляду в межах її доводів та вимог, відповідно до частини першої статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України.
		Судом першої інстанції встановлено, що фактичний вид діяльності позивача - надання послуг з перевезення вантажів автомобільним транспортом та інша допоміжна діяльність у сфері транспорту. 
		Суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність у позивача відповідних первинних документів, як підстав для бухгалтерського обліку господарських операцій, якими зафіксовані факти їх здійснення, відповідно до частини першої та другої статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», чого не заперечили в судовому засіданні сторони під час розгляду справи судом апеляційної інстанції, у звязку з чим не надається оцінка первинним документам по зазначених вище господарських операціях. 
		Однак, склад податкового правопорушення доводиться контролюючим органом висновком про заниження податку на доходи фізичних осіб та військового збору, оскільки ФОП ОСОБА_3 завищено витрати за 2017 рік, за рахунок включення до складу витрат, повязаних з провадженням господарської діяльності, витрати на утримання основних засобів подвійного призначення, зокрема, вантажних автомобілів до яких відноситься сідловий тягач та вантажний напівпричіп, а саме вартості придбаних запасних частин на загальну суму 388 127,00 грн (без ПДВ).
		Для правильності вирішення спірних правовідносин необхідно зясувати, чи відноситься сідловий тягач та вантажний напівпричіп до вантажних автомобілів у розумінні Податкового кодексу України.
		Причому вирішальним фактором при віднесенні транспортного засобу до відповідної категорії є його технічні умови, сфера застосування та призначення.
		Закон України «Про автомобільний транспорт» від 05.04.2001 № 2344-ІІ (далі - Закон № 2344-ІІІ), визначає засади організації та діяльності автомобільного транспорту.
		Відповідно до ст. 1 Закону № 2344-ІІІ автомобіль  колісний транспортний засіб, який приводиться в рух джерелом енергії, має не менше чотирьох коліс, призначений для руху безрейковими дорогами і використовується для перевезення людей та (чи) вантажів, буксирування транспортних засобів, виконання спеціальних робіт.
		Автомобільний транспортний засіб - колісний транспортний засіб (автобус, вантажний та легковий автомобіль, причіп, напівпричіп), який використовується для перевезення пасажирів, вантажів або виконання спеціальних робочих функцій.
		Автомобіль вантажний - автомобіль, який за своєю конструкцією та обладнанням призначений для перевезення вантажів.
		Напівпричіп - причіп, вісь (осі) якого розміщено позаду центра мас транспортного засобу (за умови рівномірного завантаження) і який обладнано зчіпним пристроєм, що забезпечує передачу горизонтальних і вертикальних зусиль на інший транспортний засіб, що виконує функції тягача. 
		Аналіз положень наведених норм дає підстави для висновку, що напівпричіп за своєю конструкцією призначений для використання з сідловим тягачем і частина повної маси якого передається на цей тягач через сідлово-зчіпний пристрій.
		Напівпричіп призначений для з'єднання з автомобілем таким чином, щоб його частина обпиралась на автомобіль і останній ніс на собі значну частину ваги напівпричепа та ваги його вантажу. 
		Однак, у статті 1 Закону № 2344-ІІІ відсутнє визначення «сідловий тягач».
		Згідно з Української класифікації товарів зовнішньоекономічної діяльності (далі - УКТЗЕД), затвердженої Законом України «Про Митний тариф України» від 19.09.2013 № 584-VII, сідловий тягач належить до товарної позиції трактори колісні для напівпричепів (код 8701 20). При цьому трактор не відноситься ні до вантажних, ні до легкових автомобілів.
		Крім цього, згідно з визначенням поняття «сідловий тягач», наведених у Правилах перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 14 жовтня 1997 р. № 363, таким є автомобіль, який за своєю конструкцією та обладнанням призначений для буксирування напівпричепа. 
		З огляду на зазначене вище, напівпричепи та сідлові тягачі, згідно чинного законодавства, не відносяться до основних засобів подвійного призначення, а є транспортними засобами спеціального призначення.
		Доводи контролюючого органу, що сідловий тягач в поєднанні з напівпричіпом відносяться до категорії вантажних автомобілів, суд апеляційної інстанції не приймає до уваги, оскільки ці два транспортні засоби зареєстровані, як окремі види транспорту, що підтверджується свідоцтвом про реєстрацію транспортного засобу (а.с. 238-239 т. 1) та кожний окремо не пристосований до перевезення вантажів. 
		Підпунктом 4.1.4 пункту 4.1 статті 4 ПК України визначено, що презумпція правомірності рішень платника податку в разі, якщо норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або якщо норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу.
		За змістом указаної норми, за умови подання платником податків усіх належним чином оформлених документів, передбачених податковим законодавством, дані податкового обліку вважаються сформованими платником податків правомірно (обґрунтовано).
		Презумпція добросовісності платника податків означає, що подані платником контролюючому органу документи податкової звітності є дійсними, повно та об'єктивно відтворюють господарські операції, що є об'єктом оподаткування та/або фінансові показники яких впливають на податковий обов'язок платника податків, якщо інше не буде доведено контролюючим органом. 
		У площині процесуального регулювання презумпції добросовісності платника податків відповідає обов'язок доведення контролюючим органом правомірності прийнятого рішення в судовому процесі, порушеному за позовом платника податків про скасування рішення як неправомірного (частина 2 ст. 77 КАС України). У разі надання контролюючим органом доказів, які спростовують дійсність чи повноту даних поданої платником податків податкової звітності, платник податків відповідно до встановленого частиною 1 ст. 71 КАС України обов'язку кожної сторони довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення (крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу), повинен довести наявність законних підстав, для врахування задекларованих в податковому обліку даних при визначені суми його податкового обов'язку.
		Обов'язок суду встановити дійсні обставини справи при розгляді адміністративного позову безвідносно до позиції сторін випливає з офіційного з'ясування обставин справи як принципу адміністративного судочинства, закріпленого нормами частини 4 ст. 9 КАС України. 
		Вказане свідчить про протиправність висновків контролюючого органу щодо віднесення напівпричепів та сідлових тягачів до основних засобів подвійного призначення та необґрунтованість їх ототожнення з легковими або вантажними автомобілями, які віднесені податковим законодавством до засобів подвійного призначення.
		Враховуючи вищенаведене, суд апеляційної інстанції вважає обґрунтованим висновок суду першої інстанції, щодо правомірності включення ФОП ОСОБА_5 до складу витрат, повязаних з провадженням господарської діяльності, вартості придбаних запасних частин для сідлових тягачів та напівпричепів на загальну суму 388127,00 грн (без ПДВ), та визнання протиправним та скасування податкових повідомлень-рішень ГУ ДФС у Львівській області від 18.06.2018 № НОМЕР_3 та № НОМЕР_2.
		Суд апеляційної інстанції зазначає, що обчислення єдиного внеску є похідним від встановленого порушення контролюючим органом у акті перевірки та збільшення позивачу грошового зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб від зайняття підприємницькою діяльністю за порушення положень статті 167, статті 168, пунктів 177.2, 177.4 статті 177 Податкового кодексу України.
		Законом України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» від 08.07.2010 № 2464-VI (далі  Закон № 2464-VI) визначаються правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку.
		Частиною 1 ст. 4 Закону № 2464-VI визначено, що платниками єдиного внеску є фізичні особи - підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування. 
		Згідно п. 1 ч. 2 ст. 6 Закону № 2464-VI, платник єдиного внеску зобовязаний своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок.
		Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 7 Закону № 2464-VI, єдиний внесок нараховується, для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб  підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування) та 5 частини першої статті 4 цього Закону,  на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску за місяць, у якому отримано дохід (прибуток). 
		Нарахування єдиного внеску здійснюється в межах максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом (ч. 3 ст. 7 Закону № 2464-VI). 
		Відповідно до ч. 5 ст. 8 Закону № 2464-VI єдиний внесок для платників, зазначених у статті 4 цього Закону, встановлюється у розмірі 22 відсотки до визначеної статтею 7 цього Закону бази нарахування єдиного внеску.
		Обчислення єдиного внеску здійснюється на підставі бухгалтерських та інших документів, відповідно до яких провадиться нарахування (обчислення) або які підтверджують нарахування (обчислення) виплат (доходу), на які відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок (ч. 2 ст. 9 Закону № 2464-VI). 
		Згідно ч. 3 ст. 9 Закону № 2464, обчислення єдиного внеску здійснюється на підставі актів перевірки правильності нарахування та сплати єдиного внеску.
		Відповідно до ч. 8 ст. 9 Закону № 2464-VI, платники єдиного внеску, зазначені у пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону, зобов'язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний рік, до 10 лютого наступного року, крім фізичних осіб  підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування, які сплачують єдиний внесок, нарахований за календарний квартал, до 20 числа місяця, що настає за кварталом, за який сплачується єдиний внесок. 
		Сума єдиного внеску, своєчасно не нарахована та/або не сплачена у строки, встановлені Законом № 2464 є недоїмкою та стягується з нарахуванням пені та застосуванням штрафів.
		Відповідно до ч. 4 ст. 25 Закону № 2464-VI, орган доходів і зборів у порядку, за формою та у строки, встановлені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, надсилає платникам єдиного внеску, які мають недоїмку, вимогу про її сплату.
		Вимога про сплату недоїмки є виконавчим документом.
		Відповідно до п. 11 ч. 3 Закону № 2464-VI, орган доходів і зборів застосовує до платника єдиного внеску такі штрафні санкції за донарахування територіальним органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску накладається штраф у розмірі 10 відсотків зазначеної суми за кожний повний або неповний звітний період, за який донараховано таку суму, але не більш як 50 відсотків суми донарахованого єдиного внеску.
		Суд апеляційної інстанції зазначає, що вимога про сплату боргу (недоїмки) від 23.03.2018 № Ф-0118921307 сформована на підставі картки особового рахунку платника податків - ФОП ОСОБА_3, відомості у яку внесено на підставі висновків контролюючого органу, викладених у акті перевірки від 02.03.2018 № 550/13-01-13-07/НОМЕР_4, згідно з якими позивачем занижено суму єдиного внеску з сум доходу, на який нараховується єдиний внесок за період з 01.01.2016 по 31.12.2017 на загальну суму 164625,96 грн.
		Рішенням про застосування штрафних санкцій за донарахування своєчасно не нарахованого єдиного внеску від 21.05.2018 № НОМЕР_1 до позивача застосовано штрафні санкції в розмірі 24267, 09 грн, виходячи із суми чистого оподатковуваного доходу, що є базою нарахування єдиного внеску за 2016 рік, 2017 рік на загальну суму 164625,96 грн.
		При цьому сума 164625,96 грн була нарахована контролюючим органом виходячи із такої суми податку на доходи фізичних осіб як 725261, 30 грн, яка зазначена у пункті 1 розділу ІІІ акту перевірки від 02.03.2018 № 550/13-01-13-07/НОМЕР_4.
		За результатами розгляду скарг ФОП ОСОБА_5 та їх часткового задоволення відповідач зменшив на 655 398, 44 грн суму несплаченого позивачем податку на доходи фізичних осіб (725 2671, 30 грн - 655398, 44 грн = 69882,86 грн) та прийняв оскаржуване податкове повідомлення-рішення № НОМЕР_2, яким збільшив суму грошового зобовязання за платежем податок на доходи фізичних осіб за результатами річного декларування в розмірі 104794, 29 грн, в тому числі за податковими зобовязаннями  69862, 86 грн, за штрафними (фінансовими) санкціями  34931, 43 грн.
		Іншим оскаржуваним податковим повідомленням-рішенням № НОМЕР_8 відповідач зменшив суму грошового зобовязання за військовим збором, визначивши 5821,91 грн  за податковим зобовязанням, 1455,49 грн - за штрафними (фінансовими) санкціями, всього  7277,40 грн.
		Аналогічно підлягав до перерахунку контролюючим органом єдиний внесок, однак, як встановлено судом першої інстанції, відповідачем не було проведено такого перерахунку. 
		Отже, суд першої інстанції правильно дійшов висновку, щодо протиправності вказаної у вимозі про сплату боргу (недоїмки) від 23.03.2018 № Ф-0118921307 суми недоїмки зі сплати єдиного внеску 164625, 96 грн, яка не відповідає висновкам контролюючого органу за результатами розгляду скарг ФОП ОСОБА_5 
		Оскільки, судом першої інстанції правильно встановлено протиправність вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 23.03.2018 № Ф-0118921307, то і протиправним є рішення про застосування штрафних санкцій за донарахування своєчасно не нарахованого єдиного внеску від 21.05.2018 № НОМЕР_1, яким до позивача застосовано штрафні санкції в розмірі 24267, 09 грн, виходячи із суми 164 625,96 грн.
		Станом на 31.05.2018 загальна сума заборгованості ФОП ОСОБА_3 збільшилась. Вимога про сплату боргу (недоїмки) від 04.06.2018 № Ф-2184-17 на суму 167129, 79 грн сформована ГУ ДФС у Львівській області шляхом збільшення на суму заборгованості суми недоїмки, визначеної у вимозі від 23.03.2018 № Ф-0118921307.
		З огляду на протиправність вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 23.03.2018 № Ф-0118921307, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про протиправність вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 04.06.2018 № Ф-2184-17 на суму 167129, 79 грн.
		Отже, позовні вимоги в частині оскарження вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 23.03.2018 № Ф-0118921307, рішення про застосування штрафних санкцій за донарахування своєчасно не нарахованого єдиного внеску від 21.05.2018 №0195521307 та вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 04.06.2018 № Ф-2184-17 також є обґрунтованими і підлягають до задоволення.
		Відповідно до ч. 2 ст. 6 Кодексу адміністративного судочинства України, суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.
		Відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини», суди при розгляді справ, практику Європейського Суду з прав людини, застосовують як джерело права.
		Отже, суд апеляційної інстанції враховує правову позицію Європейського суду з прав людини (далі - Суд), викладену, зокрема, в рішенні від 14 жовтня 2010 року у справі «Щокін проти України» (заяви № 23759/03 та № 37943/06), де Суд визначив концепцію якості закону, зокрема з вимогою, щоб він був доступним для заінтересованих осіб, чітким та передбачуваним у своєму застосуванні. Відсутність у національному законодавстві необхідної чіткості й точності порушує вимогу «якості закону». В разі коли національне законодавство припустило неоднозначне або множинне тлумачення прав та обов'язків осіб, національні органи зобов'язані застосувати найбільш сприятливий для осіб підхід.
		Тобто, норми законодавства, які допускають неоднозначне або множинне тлумачення, завжди трактуються на користь особи.
		Суд враховує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану в пункті 58 рішення у справі "Серявін та інші проти України" (заява N 4909/04 від 10 лютого 2010 року): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v.) від 09 грудня 1994 року, серія A,303-A, п. 29).
		Здійснивши системний аналіз долучених до справи доказів та правильно застосувавши під час розгляду справи норми матеріального права що регламентують спірні правовідносини, зокрема, положення статей 167, 168, 177 Податкового Кодексу України, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, щодо обґрунтованості заявленого адміністративного позову, оскільки висновки контролюючого органу щодо порушення фізичною особою - підприємцем ОСОБА_3 вимог податкового законодавства спростовано під час розгляду справи.
		Апеляційна скарга ГУ ДФС у Львівській області не спростовує правильність доводів, яким мотивовано судове рішення, зводиться по суті до переоцінки проаналізованих судом доказів та не дає підстав вважати висновки суду першої інстанції помилковими. 
		Згідно приписів ст. 139 КАС України підстав для стягнення судових витрат не має.
		З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції вважає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, тому відповідно до ст. 316 КАС України, апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, рішення суду без змін. 
		Керуючись ст. ст. 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд 
		 
		постановив:
		 
		апеляційну скаргу Головного управління ДФС у Львівській області залишити без задоволення, а рішення Львівського окружного адміністративного суду від 08 листопада 2018 року у справі № 813/3379/18  без змін.
		Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення, шляхом подання до Верховного Суду касаційної скарги.
		 
		 
		Головуючий суддя ОСОБА_1 судді ОСОБА_6   ОСОБА_7  Повне судове рішення складено 28.03.2019.

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...