Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 2/420/1379/15 : не визначено.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 29.03.2019. Забезпечено надання загального доступу: 29.03.2019.
Дата набрання законної сили: 20.02.2019
Номер судового провадження: 61-5111ск18

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		Постанова
		Іменем України
		 
		20 лютого 2019 року
		місто Київ
		 
		справа № 2-690/12
		провадження № 61-5111св18
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
		головуючого - Стрільчука В. А.,
		суддів: Кузнєцова В. О., Погрібного С. О. (суддя-доповідач), Ступак О. В., Усика Г. І.,
		учасники справи:
		позивач - ОСОБА_3,
		відповідачі: ОСОБА_4, ОСОБА_5,
		третя особа - приватний нотаріус Станично-Луганського нотаріального округу Луганської області Галкін СергійАнатолійович,
		розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_5 на рішення Новопсковського районного суду Луганської області від 12 січня 2016 року у складі судді Стеценко О. С. та ухвалу Апеляційного суду Луганської області від 15 червня 2016 року у складі колегії суддів: Яреська А. В., Карташова О. Ю., Борисова Є. А.,
		ВСТАНОВИВ:
		І. ІСТОРІЯ СПРАВИ 
		Стислий виклад позиції позивача 
		ОСОБА_3 у вересні 2012 року звернулася до суду з позовом до ОСОБА_4, ОСОБА_5, просила визнати об'єкт незавершеного будівництва, недобудовану будівлю школи, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_4 та ОСОБА_3; визнати недійсним договір купівлі-продажу 1/2 частки об'єкта незавершеного будівництва, недобудованої будівлі школи, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, укладений 11 жовтня 2011 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_5, посвідчений приватним нотаріусом Станично-Луганського районного нотаріального округу Галкіним С. А., зареєстрований у реєстрі за № 892; зобов'язати ОСОБА_5 повернути ОСОБА_4 1/2 частки об'єкта незавершеного будівництва, недобудовану будівлю школи, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1; зобов'язати ОСОБА_4 повернути ОСОБА_5 5 465, 00 грн.
		Позивач обґрунтовувала заявлені вимоги тим, що ОСОБА_4 без її згоди та не з її відома продав ОСОБА_5 1/2 частки належного ОСОБА_3 та ОСОБА_4 нерухомого майна, яке набуте під час шлюбу. Позивач стверджувала, що згоди на продаж спільно набутого під час шлюбу майна не надавала. Крім того, вважає, що оспорюваний договір не відповідає вимогам статей 203, 215 ЦК України, оскільки нотаріусом у договорі купівлі-продажу не зазначено реєстровий номер, за яким згода позивача була посвідчена, та дату її посвідчення.
		Стислий виклад заперечень відповідача
		Відповідач ОСОБА_4 позов визнав повністю.
		Інші відзиви не надходили.
		Стислий виклад змісту рішень судів першої та апеляційної інстанцій
		Рішенням Новопсковського районного суду Луганської області від 12 січня 2016 року позов ОСОБА_3 задоволено повністю. Визнано об'єкт незавершеного будівництва, недобудовану будівлю школи, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_4 та ОСОБА_3 Визнано недійсним договір купівлі-продажу 1/2 частки об'єкта незавершеного будівництва, недобудованої будівлі школи, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, укладений 11 жовтня 2011 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_5, посвідчений приватним нотаріусом Станично-Луганського районного нотаріального округу Галкіним С. А., зареєстрований у реєстрі за № 892. Зобов'язано ОСОБА_5 повернути ОСОБА_4 1/2 частки об'єкта незавершеного будівництва, недобудовану будівлю школи, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1. Зобов'язано ОСОБА_4 повернути ОСОБА_5 5 465, 00 грн. Вирішено питання про розподіл судових витрат.
		Рішення суду першої інстанції обґрунтовувалось тим, що майно за договором купівлі-продажу від 03 листопада 2004 року, а саме недобудована будівля школи, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, набуте на праві власності ОСОБА_4 під час шлюбу з ОСОБА_3 Отже, недобудована будівля школи, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя ОСОБА_4 та ОСОБА_3
		Щодо відсутності у договорі від 11 жовтня 2011 року посилання на реєстрований номер, за яким згода ОСОБА_3 посвідчена, та на дату її посвідчення, суд дійшов висновку, що такий недолік не є підставою для визнання договору купівлі-продажу майна недійсним, оскільки у самій заяві про згоду зазначено, що вона зареєстрована 11 жовтня 2011 року за № 890.
		Оцінивши докази, суд вважав доведеним той факт, що позивач не надавала згоду на укладення оспорюваного договору, що є підставою для недійсності правочину відповідно до частини першої статті 215 ЦК України.
		Ухвалою Апеляційного суду Луганської області від 15 червня 2016 року апеляційні скарги ОСОБА_5 та його представника відхилено. Рішення Новопсковського районного суду Луганської області від 12 січня 2016 року залишено без змін.
		Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції, додатково зазначив, що доводи заявника про порушення його прав щодо участі у розгляді справи судом першої інстанції спростовані дослідженими матеріалами справи. В частині доводів щодо оцінки висновку судового експерта апеляційний суд зазначив, що експертний висновок є повним, обґрунтованим та відповідає зібраним у справі матеріалам, датований він 21 грудня 2013 року, тобто експертизу виконано ще до початку АТО та втрати контролю українською владою над частиною території Луганської області із містом Луганськом. Під час оцінки доказів судом першої інстанції дотримано правил їх оцінки.
		ІІ. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
		Короткий зміст вимог касаційної скарги 
		У касаційній скарзі, поданій у липні 2016 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, ОСОБА_5 просить скасувати рішення Новопсковського районного суду Луганської області від 12 січня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Луганської області від 15 червня 2016 року, справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції.
		Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу 
		Касаційна скарга обґрунтовується порушенням судами норм процесуального права. Заявник зазначає, що судами першої та апеляційної інстанцій неповно з'ясовано обставини справи, під час розгляду справи не доведено обставини, що мали значення для її вирішення. ОСОБА_5 стверджує, що розгляд справи у Новопсковському районному суді Луганської області здійснено за відсутності заявника, його представника та третьої особи, без належного сповіщення про дату, час та місце розгляду справи, про ухвалення судом першої інстанції рішення у справі стало відомо випадково. Судами не встановлено, чому в судове засідання не з'явився свідок ОСОБА_6 та його секретар, судами не встановлено, хто надав документи позивача до матеріалів правочину. У матеріалах справи відсутні докази, що земельна ділянка належить ОСОБА_4 на праві власності, питання землекористування не вивчено під час розгляду справи. Щодо виконаної у справі судової експертизи заявник зазначає, що судовий експерт не перебуває на підконтрольній Україні території та сама експертиза проведена під час подій захвату органів влади у м. Луганську.
		Узагальнений виклад позиції інших учасників справи
		У відзиві на касаційну скаргу ОСОБА_4 просив відхилити касаційну скаргу ОСОБА_5, оскаржувані судові рішення залишити без змін. Зазначив, що оскаржувані судові рішення є законними і обґрунтованими, ухвалені з додержанням норм процесуального права та правильним застосуванням норм матеріального права.
		ІІІ. ВІДОМОСТІ ПРО РУХ СПРАВИ У СУДАХ КАСАЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ ТА МЕЖІ РОЗГЛЯДУ СПРАВИ СУДОМ
		Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 01 вересня 2016 року відкрито касаційне провадження у справі.
		Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 18 січня 2017 року справу призначено до судового розгляду.
		Згідно зі статтею 388 ЦПК України (в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», що набрав чинності 15 грудня 2017 року, далі - ЦПК України) судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
		Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу ХІІІ «Перехідні положення» ЦПК України касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
		Справу разом із матеріалами касаційного провадження передано до Верховного Суду у лютому 2018 року.
		Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
		З метою визначення меж розгляду справи Верховним Судом підлягають до застосування правила статті 400 ЦПК України, відповідно до яких під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. 
		Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
		Критерії оцінки правомірності оскаржуваних судових рішень визначені в статті 213 ЦПК України (в редакції Закону України від 18 березня 2004 року № 1618-IV, далі - ЦПК України 2004 року), відповідно до яких рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим; законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом; обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
		ІV. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
		Верховний Суд перевірив правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, за наслідками чого зробив такі висновки.
		Обставини, встановлені в рішеннях судів першої та апеляційної інстанцій
		Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що 14 березня 1987 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 укладено шлюб.
		Згідно з договором купівлі-продажу недобудованої будівлі школи від 03 листопада 2004 року, укладеного між Червоножовтневою сільською радою та ОСОБА_4, продавець передає у власність, а покупець приймає у власність недобудовану будівлю школи готовністю 57 % і зобов'язується сплатити за неї обумовлену грошову суму. Предметом цього договору є недобудована будівля школи, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1.
		Відповідно до витягу з реєстру прав власності на нерухоме майно від 10 жовтня 2011 року за ОСОБА_4 зареєстровано право власності на зазначений об'єкт незавершеного будівництва.
		11 жовтня 2011 року між ОСОБА_4 (продавець) та ОСОБА_5 (покупець) укладено договір купівлі-продажу 1/2 частки об'єкта незавершеного будівництва, недобудованої будівлі школи, за умовами якого продавець передає 1/2 частки об'єкта незавершеного будівництва, недобудовану будівлю школи технічною готовністю 57 % у власність покупцеві, а покупець приймає її у власність і зобов'язується сплатити за неї обговорену грошову суму. Предметом цього договору є 1/2 частки об'єкта незавершеного будівництва, недобудованої будівлі школи технічною готовністю 57 %, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1.
		Відповідно до пункту 5.2 цього договору він укладається з витребуванням згоди другого з подружжя продавця, заява якої приєднана до договору. Договір укладається з витребуванням згоди другого з подружжя покупця, заява якої приєднана до договору.
		Судом оглянутий оригінал цього договору.
		До договору додана заява про згоду, згідно з якою ОСОБА_3 надала згоду своєму чоловікові, ОСОБА_4 на продаж ним 1/2 частки об'єкта незавершеного будівництва недобудованої будівлі школи, розташованої за адресою: АДРЕСА_1. Приватним нотаріусом Станично-Луганського районного нотаріального округу Луганської області засвідчено справжність підпису ОСОБА_3
		Відповідно до висновку експерта від 21 грудня 2013 року № 428/2 підпис від імені ОСОБА_3, розташований у графі «Підпис» у заяві про згоду, надану ОСОБА_3 своєму чоловіку ОСОБА_4, на продаж 1/2 частки об'єкта незавершеного будівництва недобудованої будівлі школи, розташованої за адресою: АДРЕСА_1, від 11 жовтня 2011 року виконаний, ймовірно, не ОСОБА_3, а іншою особою. Висновок у ймовірній формі наданий лише у зв'язку з недостатньою кількістю наданого порівняльного матеріалу (відсутність умовно-вільних зразків (заперечення суду на використання умовно-вільних зразків) та вільних зразків за час максимально наближений до часу виконання досліджуваного документу).
		Допитаний у судовому засіданні як свідок відповідач ОСОБА_4 пояснив, що підпис на заяві на згоду замість ОСОБА_3 виконаний ним.
		Відповідно до довідки від 12 березня 2013 року, виданої Комунальним закладом «Дошкільний навчальний заклад освіти ясла-садок «Ромашка» загального типу Нижньотеплівської сільської ради», ОСОБА_3 11 жовтня 2011 року працювала помічником вихователя у закладі з 8:00 год. до 17:30 год. За цей час своє робоче місце не залишала.
		Оцінка аргументів, викладених у касаційній скарзі
		За правилом статті 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
		Зазначені норми закону свідчать про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Ця презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об'єкт, у тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.
		Під час розгляду справи встановлено, що об'єкт незавершеного будівництва придбано від час перебування ОСОБА_4 у шлюбі, не встановлено, що об'єкт придбаний за особисті кошти чоловіка, а тому суди зробили обґрунтований висновок, що об'єкт незавершеного будівництва є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
		Одночасно Верховний Суд врахував, що спір щодо визнання об'єкта спільною сумісною власністю між сторонами справи відсутній, такі вимоги не підлягають задоволенню в судовому порядку у розумінні статей 3, 15 ЦПК України. Презумпція спільності майна подружжя ніким не заперечується.
		Оцінка аргументів, викладених у касаційній скарзі щодо наявності підстав для визнання правочину недійсним
		Відповідно до частини третьої статті 331 ЦК України (в редакції Закону України від 19 травня 2011 року № 3390-VI, чинній на момент укладення оспорюваного правочину) до завершення будівництва (створення майна) особа вважається власником матеріалів, обладнання тощо, які були використані в процесі цього будівництва (створення майна). У разі необхідності особа, зазначена в абзаці першому цієї частини, може укласти договір щодо об'єкта незавершеного будівництва, право власності на який реєструється органом, що здійснює державну реєстрацію прав на нерухоме майно на підставі документів, що підтверджують право власності або користування земельною ділянкою для створення об'єкта нерухомого майна, проектно-кошторисної документації, а також документів, що містять опис об'єкта незавершеного будівництва.
		Розпорядження об'єктом права спільної власності (часткової чи сумісної) має свої особливості. Так, відповідно до частини першої статті 355 ЦК України майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно).
		Відповідно до вимог частин першої, другої статті 369 ЦК України співвласники майна, що є у спільній сумісній власності, володіють і користуються ним спільно, якщо інше не встановлено домовленістю між ними. Розпоряджання майном, що є у спільній сумісній власності, здійснюється за згодою всіх співвласників, якщо інше не встановлено законом. Згода співвласників на вчинення правочину щодо розпорядження спільним майном, який підлягає нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, має бути висловлена письмово і нотаріально посвідчена. 
		Згідно з частиною третьою статті 65 СК України для укладення одним із подружжя договорів, які потребують нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, а також договорів стосовно цінного майна згода другого з подружжя має бути подана письмово. Згода на укладення договору, який потребує нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, має бути нотаріально засвідчена.
		Відповідно до частини четвертої статті 369 ЦК України правочин щодо розпорядження спільним майном, вчинений одним із співвласників, може бути визнаний судом недійсним за позовом іншого співвласника у разі відсутності у співвласника, який вчинив правочин, необхідних повноважень.
		ОСОБА_3, не будучи стороною оспорюваного правочину, зобов'язана була довести, в чому полягає порушення її прав відчуженням 1/2 частини об'єкта незавершеного будівництва. Належних та допустимих доказів порушення її прав вчиненням оспорюваного правочину суду не надано.
		Додатково Верховний Суд врахував, що між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 відсутній спір про право, відповідач визнав позов у повному обсязі.
		Суди першої та апеляційної інстанцій, покладаючи в основу оскаржуваних судових рішення визнання позову відповідачем ОСОБА_4, застосувавши до спірних правовідносин правило частини першої статті 61 ЦПК України 2004 року, допустили порушення норм процесуального права, не врахував, що обставини, визнані відповідачем ОСОБА_4, мали бути визнані і другим відповідачем - ОСОБА_5 Виключно в такому випадку фактичні обставини справи не підлягали б доказуванню сторонами та з'ясуванню судом.
		Зважаючи на наведене, судами першої та апеляційної інстанції порушено норми процесуального права під час ухвалення оскаржуваних судових рішень, зокрема правила частини першої статті 61 ЦПК України 2004 року.
		Судами помилково залишено поза належною увагою те, що у висновку експерта не надано стверджувальна відповідь щодо того, що підписання згоди ОСОБА_3 на відчуження частки у спільному майні здійснено не позивачем, а іншою особою. Експерт у висновку зазначив лише про ймовірність виконання підпису не ОСОБА_3, а іншою особою. Висновок експерта у такому випадку має досліджуватись у системному аналізі із іншими письмовими доказами, зібраними у справі. Визнання відповідачем ОСОБА_4, що цю згоду підписав він замість дружини, також не має правового значення для суду, оскільки такі твердження заперечені другим відповідачем - ОСОБА_5
		Надана суду копія довідки про перебування позивача у день укладення оспорюваного договору на роботі не може підтвердити неможливість позивача з'явитися того ж дня для надання згоди на відчуження спільного майна. Оригінал довідки судами першої та апеляційної інстанцій у судовому засіданні не оглядався.
		Іншими належними та допустимими доказами позивач не довела обґрунтованість позовних вимог у цій справі. Висновки, викладені в рішеннях судів першої та апеляційної інстанцій, ґрунтуються на припущеннях, за відсутності належним чином встановлених обставин справи, суди були позбавлені процесуальної можливості зробити зазначені висновки.
		Відповідно до частин третьої та четвертої статті 10 ЦПК України 2004 року кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Суд сприяє всебічному і повному з'ясуванню обставин справи: роз'яснює особам, які беруть участь у справі, їх права та обов'язки, попереджає про наслідки вчинення або не вчинення процесуальних дій і сприяє здійсненню їхніх прав у випадках, встановлених цим Кодексом.
		Застосовуючи принцип диспозитивності, що закріплений у статті 11 ЦПК України 2004 року, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Отже, саме позивач, як особа, що на власний розсуд розпоряджається своїми процесуальними правами на звернення до суду за захистом порушеного права, визначає докази, якими підтверджуються доводи позову та спростовуються заперечення відповідача проти позову.
		Доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 57 ЦПК України 2004 року).
		Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування (стаття 58 ЦПК України 2004 року).
		Статтею 59 ЦПК України 2004 року передбачено, що суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
		Відповідно до частин третьої та четвертої статті 60 ЦПК України 2004 року доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
		Згідно з частиною першою статті 179 ЦПК України 2004 року предметом доказування під час судового розгляду є факти, які обґрунтовують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для вирішення справи (причини пропуску строку позовної давності тощо) і підлягають встановленню під час ухвалення судового рішення.
		Позивач, посилаючись як на фактичні підстави позову на те, що придбаний її чоловіком об'єкт незавершеного будівництва є спільною власністю подружжя, а також на те, що вона не надавала згоду на відчуження частки спільного майна, не довела належними та допустимими доказами, що оспорюваний правочин порушує її права та інтереси. Судами першої та апеляційної інстанцій зроблено необґрунтовані висновки про недійсність правочину, укладеного без згоди другого з подружжя, що ґрунтуються на припущеннях, не підтверджені належними та допустити доказами у справі.
		Щодо порушення норм процесуального права судом першої інстанції
		Наведені у касаційній скарзі доводи про неповідомлення ОСОБА_5 про розгляд справи у суді першої інстанції відхилені Верховним Судом.
		На виконання вимог Закону України «Про здійснення правосуддя та кримінального провадження у зв'язку з проведенням антитерористичної операції» та розпорядження Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 02 вересня 2014 року № 2710/38-14 цивільна справа, що переглядається, передана зі Станично-Луганського районного суду Луганської області до Новопсковського районного суду Луганської області.
		Справа прийнята до провадження Новопсковського районного суду Луганської області та призначена до розгляду.
		Апеляційним судом встановлено, що судом першої інстанції вжито заходів для повідомлення сторін. Відповідно до клопотання адвоката Березовського Ю. В., представника відповідача ОСОБА_5, заявнику було відомо про розгляд справи у Новопсковському районному суді Луганської області, про час та місце призначеного судового засідання ОСОБА_5 повідомлявся у зв'язку з перебуванням на непідконтрольній території Україні за допомогою SMS на номер телефону НОМЕР_1 Розгляд справи 20 серпня 2015 року відкладено саме за його письмовим клопотанням, виклик на 14 вересня 2015 року здійснено судом, у тому числі і шляхом відправлення SMS на той самий номер телефону НОМЕР_2, що належав ОСОБА_5, який не повідомляв суд про зміну свого місця проживання чи зміну номеру засобів зв'язку. У наступні судові засідання, що відбувались 28 вересня 2015 року, 12 жовтня 2015 року, 09 листопада 2015 року, 30 листопада 2015 року, 14 грудня 2015 року, 12 січня 2016 року, суд неодноразово викликав відповідача ОСОБА_5 та його представника. 
		Зважаючи на наведене, апеляційний суд зробив обґрунтовані висновки про дотриманням судом першої інстанції вимог щодо сповіщення заявника про розгляд справи. 
		Таким чином, право ОСОБА_5 на участь у судових засіданнях порушено не було, він мав можливість у суді апеляційної інстанції надати пояснення, заявити клопотання тощо.
		Втім, дотримання формальних вимог норм процесуального права не стало передумовою ухвалення справедливого та законного рішення, а також належного вирішення спору, оскільки обставини, що могли бути підставами для задоволення пред'явленого позову, судами встановлено не було.
		Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
		Верховний Суд зробив висновок, що судами неправильно застосовано норми матеріального права до спірних правовідносин. Наведене дає підстави для висновку, що касаційна скарга ОСОБА_5 підлягає задоволенню, а судові рішення судів першої й апеляційної інстанцій - скасуванню з ухваленням нового рішення в цій частині про відмову у задоволенні позову.
		Відповідно до пункту 3 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд.
		Згідно з частинами першою, другою та третьою статті 412 ЦПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення лише за умови, якщо це порушення призвело до ухвалення незаконного рішення. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.
		Розподіл судових витрат
		Згідно з підпунктами «б», «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України резолютивна частина постанови суду касаційної інстанції складається, в тому числі, із нового розподілу судових витрат, понесених у зв'язку із розглядом справи у суді першої інстанції та апеляційної інстанції, у разі скасування рішення та ухвалення нового рішення або зміни рішення; розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.
		За правилом частини першої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
		Враховуючи, що Верховний Суд зробив висновок про задоволення вимог касаційної скарги ОСОБА_5, скасування оскаржуваних судових рішень та ухвалення нового рішення про відмову у задоволенні позову ОСОБА_3, судові витрати, понесені у зв'язку із розглядом справи у суді першої інстанції, покладаються на позивача, а у зв'язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій - підлягають відшкодуванню позивачем на користь заявника.
		Керуючись статтями 389, 400, 409, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
		ПОСТАНОВИВ:
		Касаційну скаргу ОСОБА_5 задовольнити.
		Рішення Новопсковського районного суду Луганської області від 12 січня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Луганської області від 15 червня 2016 року скасувати в частині вирішення позовних вимог про визнання недійсним договору купівлі-продажу, застосування наслідків недійсності правочину, ухвалити нове рішення.
		У задоволенні позову ОСОБА_3 до ОСОБА_4, ОСОБА_5 про визнання спільною сумісною власністю, визнання недійсним договору купівлі-продажу, застосування наслідків недійсності правочину відмовити.
		Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_5 судові витрати, понесені у зв'язку із розглядом справи у суді апеляційної інстанції, у розмірі 606, 32 грн.
		Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_5 судові витрати, понесені у зв'язку із розглядом справи у суді касаційної інстанції, у розмірі 292, 32 грн.
		Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
		 
		 
		Головуючий                                                                                                 В. А. Стрільчук
		 
		 
		Судді                                                                                                              В. О. Кузнєцов
		 
		 
		С. О. Погрібний
		 
		 
		О. В. Ступак
		 
		 
		                                                                                                                        Г. І. Усик

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...