Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 761/27364/17 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, що виникають із трудових правовідносин, з них.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 29.03.2019. Забезпечено надання загального доступу: 29.03.2019.
Дата набрання законної сили: 13.03.2019
Номер судового провадження: 14-21цс19

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		 
		ПОСТАНОВА 
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 
		 
		13 березня 2019 року
		м. Київ
		 
		Справа № 761/27364/17
		Провадження № 14-21цс19
		 
		Велика Палата Верховного Суду у складі:
		судді-доповідача СитнікО. М.,
		 
		суддів: Антонюк Н. О., Бакуліної С. В., Британчука В. В., Гудими Д. А., Данішевської В. І., Кібенко О. Р., Князєва В. С., Лобойка Л. М., Лященко Н. П., Прокопенка О. Б., Рогач Л. І., Саприкіної І. В., Ткачука О. С., Уркевича В. Ю., Яновської О. Г.,
		 
		учасники справи:
		позивач - ОСОБА_3,
		відповідач - Ліквідаційна комісія Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Київській області (далі - Ліквідаційна комісія ГУ МВС України в Київській області), 
		 
		розглянула в порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_3 - ОСОБА_4
		 
		на ухвалу Шевченківського районного суду міста Києва від 22 листопада 2017 року у складі судді Піхур О. В. та постанову Апеляційного суду міста Києва від 20 грудня 2017 року у складі колегії суддів Вербової І. М., Головачова Я. В., Шахової О. В.
		 
		у цивільній справі за позовом ОСОБА_3 до Ліквідаційної комісії ГУ МВС України в Київській області про стягнення нарахованої, але невиплаченої заробітної плати, середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, та
		 
		УСТАНОВИЛА:
		 
		У серпні 2017 року ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом, у якому зазначав, що з 05 травня по 22 жовтня 2014 року він проходив службу в органах внутрішніх справ, що підтверджується довідкою ГУ МВС України в Київській області від 12 травня 2015 року. У довідці зазначено, що позивач у період з 04 червня по 21 жовтня 2014 року перебував у службовому відрядженні для виконання особовим складом завдань, визначених Законом України від 20 березня 2003 року № 638-IV «Про боротьбу з тероризмом» (далі - Закон № 638-IV), та несення служби з охорони громадського порядку в районах проведення антитерористичної операції на території Луганської та Донецької областей. ОСОБА_3 є ветераном війни - учасником бойових дій.
		 
		Оскільки за весь період служби в органах внутрішніх справ він не отримав заробітної плати, просив стягнути з Ліквідаційної комісії ГУ МВС України в Київській області нараховану, але невиплачену заробітну плату у розмірі 55 986,05 грн та середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 330 899,14 грн. 
		 
		Ухвалою Шевченківського районного суду міста Києва від 22 листопада 2017 року провадження у справі закрито на підставі пункту 1 частини першої статті 205 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України; у редакції, чинній на момент постановлення ухвали), оскільки справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.
		 
		Постановою Апеляційного суду міста Києва від 20 грудня 2017 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_3 - ОСОБА_4 залишено без задоволення, ухвалу Шевченківського районного суду міста Києва від 22 листопада 2017 року залишено без змін.
		 
		Суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, керувався тим, що позивач проходив службу в органах внутрішніх справ, був звільнений згідно з наказом ГУ МВС України в Київській області, а тому заявлені позовні вимоги повинні розглядатись в порядку адміністративного судочинства, оскільки вони пов'язані з проходженням позивачем публічної служби.
		 
		У січні 2018 року представник ОСОБА_3 - ОСОБА_4 звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій, посилаючись на порушення судами норм процесуального права, просила скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій і передати справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.
		 
		Доводи, наведені у касаційній скарзі
		 
		Касаційну скаргу мотивовано тим, що суди не врахували, якщо орган державної влади та/або орган місцевого самоврядування (суб'єкт владних повноважень) бере участь у справі не на виконання своїх владних повноважень, а з інших правових підстав; не здійснює владних управлінських функцій щодо іншого учасника спору, то залежно від змісту вимог і суб'єктного складу сторін справа підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства відповідно до вимог статті 15 ЦПК України. Зазначено, що не є публічно-правовим і розглядається у порядку цивільного судочинства спір між органом державної влади та/або органом місцевого самоврядування (суб'єктом владних повноважень) як суб'єктом публічного права та суб'єктом приватного права - фізичною особою, в якому управлінські дії суб'єкта владних повноважень спрямовані на виникнення, зміну або припинення цивільних прав фізичної особи. Вважала, що спір є спором про право цивільне, незважаючи на те, що у спорі бере участь суб'єкт публічного права, а спірні правовідносини врегульовано нормами цивільного та адміністративного права. 
		 
		Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного судувід 05 лютого 2018 року відкрито касаційне провадження у справі за вказаною касаційною скаргою.
		 
		Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 05 грудня 2018 року справу призначено до судового розгляду, ухвалою від 19 грудня 2018 року справу передано на розгляд Великої Палати Верховного Суду з посиланням на частину шосту статті 403 ЦПК України, яка передбачає, що справа підлягає передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду в усіх випадках, коли учасник справи оскаржує судове рішення з підстав порушення правил предметної чи суб'єктної юрисдикції.
		 
		Ухвалою ВеликоїПалати Верховного Суду від 21 січня 2019 року справу прийнято до провадження та призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження.
		 
		Позиція Великої Палати Верховного Суду
		 
		Велика Палата Верховного Суду, заслухавши доповідь судді, перевіривши наведені в касаційній скарзі доводи та матеріали справи, вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.
		 
		Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставою касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. 
		 
		У статті 124 Конституції України закріплено, щоправосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.
		 
		За статтею 125 Конституції України судоустрій в Україні будується за принципами територіальності й спеціалізації та визначається законом. 
		 
		За вимогами частини першої статті 18 Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» суди спеціалізуються на розгляді цивільних, кримінальних,господарських, адміністративних справ, а також справ про адміністративні правопорушення.
		 
		Важливість визначення юрисдикції підтверджується як закріпленням у Конституції України принципу верховенства права, окремими елементами якого є законність, правова визначеність та доступ до правосуддя, так і прецедентною практикою Європейського суду з прав людини.
		 
		Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб'єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ. 
		 
		За змістом статті 15 ЦПК України (у редакції, чинній на час подання позову та розгляду справи судом першої інстанції) під цивільною юрисдикцією розуміють компетенцію загальних судів вирішувати з додержанням процесуальної форми цивільні справи у видах проваджень, передбачених цим Кодексом.
		 
		За загальним правилом у порядку цивільного судочинства загальні суди вирішують справи про захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, у яких хоча б одна зі сторін є фізичною особою, зокрема спори, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, а також із інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства. Аналогічна норма закріплена у частині першій статті 19 ЦПК України (у редакції, чинній на час розгляду справи судом апеляційної інстанції).
		 
		Тобто в порядку цивільного судочинства розглядаються справи, що виникають із приватноправових правовідносин.
		 
		Згідно із частиною першою статті 17 КАС України (у редакції, що діяла на час звернення з цим позовом) юрисдикція адміністративних судів поширюється на правовідносини, що виникають у зв'язку зі здійсненням суб'єктом владних повноважень владних управлінських функцій, а також у зв'язку з публічним формуванням суб'єкта владних повноважень шляхом виборів або референдуму.
		 
		За змістом пункту 2 частини другої зазначеної статті спори з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби віднесено до юрисдикції адміністративних судів. 
		 
		Аналогічні положення закріплені у пункті 2 частини першої статті 19 КАС України (у редакції від 03 жовтня 2017 року).
		 
		У пункті 15 частини першої статті 3 КАС України в редакції, що діяла до 15 грудня 2017 року, закріплено, що публічною службою є діяльність на державних політичних посадах, професійна діяльність суддів, прокурорів, військова служба, альтернативна (невійськова) служба, дипломатична служба, інша державна служба, служба в органах Автономної Республіки Крим, органах місцевого самоврядування.
		 
		Відповідно до пункту 17 частини першої статті 4 КАС України (у редакції від 03 жовтня 2017 року) публічна служба - це діяльність на державних політичних посадах, у державних колегіальних органах, професійна діяльність суддів, прокурорів, військова служба, альтернативна (невійськова) служба, інша державна служба, патронатна служба в державних органах, служба в органах влади Автономної Республіки Крим, органах місцевого самоврядування.
		 
		Законодавець урегулював питання, пов'язані з прийняттям (обранням, призначенням) громадян на публічну службу, її проходженням та звільненням з публічної служби (припиненням) спеціальними нормативно-правовими актами.
		 
		Порядок проходження служби особами рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, їх права і обов'язки визначений відповідним Положенням, затвердженим постановою Кабінету Міністрів УРСР від 29 липня 1991 року № 114 (далі - Положення № 114).
		 
		Згідно з пунктом 3 Положення № 114 на службу в органи внутрішніх справ приймаються на добровільних засадах особи, які досягли 18-річного віку (крім випадків, встановлених законодавством), здатні за особистими якостями, освітою і станом здоров'я виконувати покладені на них обов'язки. 
		 
		Відповідно до пункту 2 Положення про порядок видачі посвідчень і нагрудних знаків ветеранів війни, затвердженогопостановою Кабінету Міністрів України від 12 травня 1994 року № 302 посвідчення є документом, що підтверджує статус ветеранів війни та інших осіб, на яких поширюється чинність Закону України від 22 жовтня 1993 року № 3551-XII«Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» (далі - Закон № 3551-XII).
		 
		Згідно зі статтею 4 Закону № 3551-XII ветеранами війни є особи, які брали участь у захисті Батьківщини чи в бойових діях на території інших держав. До ветеранів війни належать: учасники бойових дій, особи з інвалідністю внаслідок війни, учасники війни.
		 
		Учасниками бойових дій є особи, які брали участь у виконанні бойових завдань по захисту Батьківщини у складі військових підрозділів, з'єднань, об'єднань всіх видів і родів військ Збройних Сил діючої армії (флоту), у партизанських загонах і підпіллі та інших формуваннях як у воєнний, так і у мирний час (стаття 5 Закону № 3551-XII).
		 
		Відповідно до частини першої статті 20 Закону України від 20 грудня 1990 року № 565-XII «Про міліцію» представник міліції є представником державного органу виконавчої влади, а тому його служба є публічною.
		 
		Із матеріалів справи вбачається, що згідно з довідкою ГУ МВС України в Київській області від 12 травня 2015 року № 3/Х-394 ОСОБА_3 з 05 травня по 22 жовтня 2014 року проходив службу в органах внутрішніх справ. З 04 червня по 21 жовтня 2014 року він перебував у службовому відрядженні для виконання особовим складом завдань, визначених Законом № 638-IV, та несення служби з охорони громадського порядку в районах проведення антитерористичної операції на території Луганської та Донецької областей (а. с. 14).
		 
		Відповідно до записів у трудовій книжці ОСОБА_3 05 травня 2014 року його прийнято на службу в органи внутрішніх справ (наказ ГУ МВС України в Донецькій області від 05 травня 2014 року № 163 о/с), 22 жовтня 2014 року - звільнено з органів внутрішніх справ (наказ ГУ МВС України в Київській області від 21 жовтня 2014 року № 1013 о/с) (а. с. 15).
		 
		15 липня 2015 року ОСОБА_3 видана довідка Управління фінансового забезпечення та бухгалтерського обліку ГУ МВС в Київській області № 451 для пред'явлення до Міністерства оборони України, якою підтверджено, що позивач працював у ГУ МВС України в Київській області і отримував заробіток за 2014 рік: червень - 12 704,20 грн, липень - 7 971,48 грн, серпень - 13 193,55 грн, вересень - 7 938,12 грн, жовтень - 8 795,70 грн, листопад - 5 383 грн (а. с. 16).
		 
		22 січня 2016 року ОСОБА_3 видано посвідчення, що надає право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни - учасників бойових дій (а. с. 17).
		 
		Оскільки ОСОБА_3 проходив службу в органах внутрішніх справ, перебував у службовому відрядженні для виконання особовим складом завдань, визначених Законом № 638-IV, та несення служби з охорони громадського порядку в районах проведення антитерористичної операції на території Луганської та Донецької областей, отримав посвідчення ветерана війни - учасника бойових дій, що підтверджує проходження позивачем військової служби, суди першої й апеляційної інстанцій зробили правильний висновок, що заявлені позовні вимоги повинні розглядатись в порядку адміністративного судочинства, оскільки вони пов'язані з проходженням позивачем публічної служби.
		 
		Тобто за правилами адміністративного судочинства розглядаються спори, пов'язані з проходженням публічної служби, одним з різновидів якої є служба в органах внутрішніх справ. Ці спори можуть стосуватися як порядку проходження такої служби, до якого включається і виплата заробітної плати, так і пов'язані зі звільненням з публічної служби, до яких належать і спори про стягнення середньої заробітної плати за час затримки розрахунку при звільненні.
		 
		Згідно із частиною першою статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
		 
		Ухвалу суду першої інстанції та постанову апеляційного суду прийнято з додержанням норм процесуального права, а тому відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України оскаржувані судові рішення необхідно залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.
		 
		Наведені в касаційній скарзі доводи не спростовують висновків судів та не дають підстав вважати, що судами першої й апеляційної інстанцій порушено норми процесуального права щодо визначення юрисдикційності цього спору.
		 
		Оскільки касаційна скарга залишається без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін, то розподіл судових витрат не проводиться.
		 
		Керуючись статтями 141, 259, 265, 400, 402, 409, 410, 416, 417, 419 ЦПК України, ВеликаПалата Верховного Суду 
		 
		ПОСТАНОВИЛА:
		 
		Касаційну скаргу представника ОСОБА_3 - ОСОБА_4 залишити без задоволення.
		 
		Ухвалу Шевченківського районного суду міста Києва від 22 листопада 2017 року та постанову Апеляційного суду міста Києва від 20 грудня 2017 року залишити без змін.
		 
		Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною й оскарженню не підлягає.
		 
		Суддя-доповідач О.М. Ситнік
		Судді:                                    Н. О. Антонюк  Н.П. Лященко
		С. В. Бакуліна О.Б. Прокопенко
		В. В. Британчук Л.І. Рогач
		Д. А. Гудима  І.В. Саприкіна
		В. І. Данішевська О.С. Ткачук
		О. Р. Кібенко  В.Ю. Уркевич
		В. С. Князєв О.Г. Яновська
		                                              Л.М. Лобойко

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...