Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 740/5146/17-ц : не визначено.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 29.03.2019. Забезпечено надання загального доступу: 01.04.2019.
Дата набрання законної сили: 13.03.2019
Номер судового провадження: 14-588цс18

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		 
		ПОСТАНОВА 
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 
		 
		13 березня 2019 року
		м. Київ
		 
		Справа №740/5146/17
		Провадження №14-588цс18
		 
		Велика Палата Верховного Суду у складі:
		судді-доповідача Ситнік О. М.,
		 
		суддів: Антонюк Н.О., Бакуліної С.В., Британчука В.В., Гудими Д.А., Данішевської В.І., КібенкоО.Р., Князєва В.С., Лобойка Л.М., ЛященкоН.П., ПрокопенкаО.Б., РогачЛ.І., Саприкіної І.В., ТкачукаО.С., УркевичаВ.Ю., ЯновськоїО.Г.,
		 
		учасники справи:
		позивач  ОСОБА_1 ,
		відповідач  Державне підприємство «Ніжинський ремонтний завод інженерного озброєння» (далі  ДП«Ніжинський РЗІО»),
		 
		розглянула в порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу  ОСОБА_1 
		 
		на ухвалу Ніжинського міськрайонного суду Чернігівської області від 03 квітня 2018 року у складі судді Ковальової Т. Г. та постанову Апеляційного суду Чернігівської області від 10 травня 2018 року у складі колегії суддів ЛакізиГ.П., ОСОБА_2 , Харечко Л.К.
		 
		у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ДП«Ніжинський РЗІО» про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та компенсації втрати частини доходів у звязку з порушенням термінів виплати заробітної плати і
		 
		УСТАНОВИЛА:
		 
		У грудні 2017 року     ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом, у якому просила стягнути з відповідача середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в сумі 53094,36 грн та 878,54 грн компенсації втрати частини доходів у звязку з порушенням термінів виплати заробітної плати. 
		 
		Вимоги обґрунтовувала тим, що з 20 лютого 1981 року вона працювала на посаді економіста у військовій частині № НОМЕР_1 , правонаступником якої є ДП«Ніжинський РЗІО». 20 березня 2017 року її звільнено на підставі пункту 6статті 36 Кодексу законів про працю України (далі  КЗпП України). Проте заробітну плату у день звільнення, як це передбачено статтею 116 КЗпП України, їй не виплачено. Постановою головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Чернігівській області від18квітня 2017 року відкрито виконавче провадження з примусового виконання посвідчення від 11 квітня 2017 року № 284, виданого комісією по трудових спорах ДП «Ніжинський РЗІО», про стягнення з підприємства на її користь заборгованості із заробітної плати у розмірі 25124,53 грн. Позивачка вказувала, що фактично заборгованість із заробітної плати у повному обсязі роботодавець виплатив 10 листопада 2017 року, тому просила стягнути з нього середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 21березня по 09 листопада 2017 року, а також компенсацію втрати частини доходів у звязку з порушенням термінів виплати заробітної плати.
		 
		Ухвалою Ніжинського міськрайонного суду Чернігівської області від 03 квітня 2018 року провадження у справі закрито на підставі пункту 1 частини першої статті 255 Цивільного процесуального кодексу України (далі  ЦПК України), оскільки справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства. Розяснено позивачці про її право на звернення до господарського суду із цими позовними вимогами.
		 
		Закриваючи провадження у справі, суд першої інстанції керувався тим, що оскільки позивачка заявила майнову вимогу до підприємства, щодо якого відкрито ліквідаційну процедуру, то справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства. Розгляд цього спору відноситься до юрисдикції господарського суду, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство.
		 
		Постановою Апеляційного суду Чернігівської області від 10 травня 2018 року ухвалу Ніжинського міськрайонного суду Чернігівської області від 03 квітня 2018 року залишено без змін.
		 
		Постанову апеляційного суду мотивовано тим, що справи у спорах з майновими вимогами до боржника, стосовно якого відкрито провадження у справі про банкрутство, у тому числі справи у спорах про стягнення заробітної плати, належать до юрисдикції господарського суду. Оскільки провадження у цій справі відкрито у січні 2018 року, то її розгляд підвідомчий господарському суду, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство.
		 
		У червні 2018 року  ОСОБА_1 звернулася до Верховного Суду зкасаційною скаргою, у якій, посилаючись на порушення судами норм процесуального права, просила скасувати ухвалу суду першої інстанції та постанову апеляційного суду, справу направити для продовження розгляду до Ніжинського міськрайонного суду Чернігівської області.
		 
		Доводи, наведені в касаційній скарзі
		 
		Касаційну скаргу мотивовано тим, що, закриваючи провадження у справі, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й апеляційний суд, неправильно визначив предметну підсудність (юрисдикцію) справи за позовом до боржника, стосовно якого господарський суд порушив справу про банкрутство. Суд не врахував положення пункту 1-1 розділу Х «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 14 травня 1992 року № 2343-XII «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» (далі  Закон №2343-XII) у редакції Закону України від 22 грудня 2011 року № 4212-VI «Про внесення змін до Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» з подальшими змінами, якими встановлено, що справи про банкрутство боржника, порушені господарськими судами до 19 січня 2013 року, не впливають на визначення юрисдикції справ про стягнення з боржника заробітної плати та компенсації втрати частини заробітної плати, і їх слід розглядати у порядку цивільного судочинства, якщо станом на 19 січня 2013 року не було прийнято постанову про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури. До цих справ не застосовуються положення пункту 7 частини першої статті 12 Господарського процесуального кодексу України (далі  ГПК України, у редакції, що діяла до 15грудня 2017 року), що передбачають юрисдикцію господарського суду, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, вирішувати всі майнові спори з вимогами до боржника.
		 
		Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду від06липня 2018 року відкрито касаційне провадження у справі.
		 
		Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 01 листопада 2018 року справу призначено до судового розгляду, ухвалою від 14 листопада 2018 року справу передано на розгляд Великої Палати Верховного Суду з посиланням на частину шосту статті 403 ЦПК України, яка передбачає, що справа підлягає передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду в усіх випадках, коли учасник справи оскаржує судове рішення з підстав порушення правил предметної чи суб`єктної юрисдикції.
		 
		Ухвалою Великої Палати Верховного Суду від 17 грудня 2018 року справу прийнято для продовження розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними в ній матеріалами, у порядку письмового провадження.
		 
		Позиція Великої Палати Верховного Суду
		 
		Велика Палата Верховного Суду, заслухавши доповідь судді, перевіривши наведені в касаційній скарзі доводи та матеріали справи, вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню з огляду на таке.
		 
		Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставою касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
		 
		Суди установили, що  ОСОБА_1 перебувала у трудових відносинах з ДП«Ніжинський РЗІО». 20 березня 2017 року її звільнено згідно з пунктом 6 статті 36 КЗпП України.
		 
		20 грудня 2017 року  ОСОБА_1 звернулася до суду з цивільним позовом до ДП«Ніжинський РЗІО»про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням термінів виплати заробітної плати.
		 
		Вирішуючи питання юрисдикційності цього спору, Велика Палата Верховного Суду керується такими міркуваннями.
		 
		Система судів загальної юрисдикції є розгалуженою. Судовий захист є основною формою захисту прав, інтересів та свобод фізичних і юридичних осіб, державних та суспільних інтересів.
		 
		Судова юрисдикція  це інститут права, який покликаний розмежувати між собою компетенцію як різних ланок судової системи, так і різних видів судочинства  цивільного, кримінального, господарського та адміністративного.
		 
		Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.
		 
		У статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від04листопада 1950 року, яку ратифіковано Законом України від 17 липня 1997року № 475/97-ВР і яка для України набрала чинності 11 вересня 1997року, закріплено принцип доступу до правосуддя. 
		 
		Доступом до правосуддя згідно зі стандартами Європейського суду з прав людини є здатність особи безперешкодно отримати судовий захист до незалежного і безстороннього вирішення спорів за встановленою процедурою на засадах верховенства права.
		 
		У статті 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.
		 
		За статтею 125 Конституції України судоустрій в Україні будується за принципами територіальності та спеціалізації і визначається законом. 
		 
		За вимогами частини першої статті 18 Закону України від 02 червня 2016 року №1402-VIII«Про судоустрій і статус суддів» суди спеціалізуються на розгляді цивільних, кримінальних, господарських, адміністративних справ, а також справ про адміністративні правопорушення.
		 
		З метою якісної та чіткої роботи судової системи міжнародним і національним законодавством передбачено принцип спеціалізації судів.
		 
		Відповідно до частини першої статті 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають із цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства. Суди розглядають у порядку цивільного судочинства також вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав, якщо цей спір підлягає розгляду в місцевому загальному суді і переданий на його розгляд з такими вимогами.
		 
		Можна зробити висновок, що загальні суди не мають чітко визначеної предметної юрисдикції та розглядають справи про захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин у всіх випадках, за винятком справ, розгляд яких прямо визначений за правилами іншого судочинства.
		 
		Критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність у них спору про право цивільне, а по-друге, суб`єктний склад такого спору (однією зі сторін у спорі є, як правило, фізична особа), по-третє, пряма вказівка закону про вирішення спору в порядку певного судочинства.
		 
		Під час вирішення питання щодо можливості розгляду справи в порядку цивільного судочинства необхідно керуватися завданнями цивільного судочинства, передбаченими у статті 2 ЦПК України, якими є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
		При цьому суди повинні враховувати принцип правової визначеності і не допускати наявності проваджень, а отже, і судових рішень, ухвалених у спорі між тими ж сторонами з того ж предмета, але судами різних юрисдикцій.
		 
		Установлено, що ухвалою Господарського суду Чернігівської області від16листопада 2012року порушено провадження у справі № 5028/4/18б/2012 про банкрутство ДП«Ніжинський РЗІО», тобто до звернення ОСОБА_1 з цим позовом до суду.
		 
		Відповідно доЗакону України від 02 жовтня 2012 року №5405-VI«Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо виконання господарських зобов`язань» розділ Х «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №2343-XII доповнено пунктом 1-1, яким визначено, що положення цього Закону застосовуються господарськими судами під час розгляду справ про банкрутство, провадження в яких порушено після набрання чинності цим Законом.
		 
		У зв`язку з набранням чинності 19 січня 2013 року (за винятком окремих положень) Закону України від 22 грудня 2011року №4212-VI«Про внесення змін до Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» Закон № 2343-XII викладено в новій редакції. 
		 
		Згідно з пунктом 7 розділу Х «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №2343-XII статтю 12 ГПК України у редакції до 15 грудня 2017 року доповнено пунктом 7, відповідно до якого до підвідомчості господарських судів віднесено справи у спорах з майновими вимогами до боржника, стосовно якого порушено справу про банкрутство.
		 
		15 грудня 2017 року набрав чинності Закон України від 03 жовтня 2017 року №2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», яким кодексивикладено в нових редакціях.
		 
		Згідно із частиною третьою статті 3 ЦПК України в редакції цього Закону провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
		 
		За пунктом 8 частини першої статті 20 ГПК України у редакції від 03 жовтня 2017 року господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку зі здійсненням господарської діяльності, та інші справи у визначених законом випадках, зокрема справи про банкрутство та справи у спорах з майновими вимогами до боржника, стосовно якого відкрито провадження у справі про банкрутство, у тому числі справи у спорах про визнання недійсними будь-яких правочинів (договорів), укладених боржником; стягнення заробітної плати; поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника, за винятком спорів про визначення та сплату (стягнення) грошових зобовязань (податкового боргу), визначених відповідно до Податкового кодексу України, а також спорів про визнання недійсними правочинів за позовом контролюючого органу на виконання його повноважень, визначених Податковим кодексом України.
		 
		Таким чином, вирішуючи питання про визначення юрисдикції (предметної підсудності) справи у спорах фізичної особи з майновими вимогами до боржника, в тому числі і за позовом про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та компенсацію втрати частини доходів у звязку з порушенням термінів виплати заробітної плати, суди повинні враховувати положення пункту 1-1 розділу Х «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №2343-XII, вимоги статті 19 ЦПК України, статті 20 ГПК України та брати до уваги дату порушення господарським судом провадження у справі про банкрутство боржника.
		 
		Справи про банкрутство боржника, порушені господарськими судами до 19січня 2013 року, не впливають на визначення юрисдикції цих спорів, у тому числі і про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, які слід розглядати в порядку цивільного судочинства.
		 
		Аналогічний правовий висновок зробила Велика Палата Верховного Суду у постановах від 14 лютого 2018 року у справі № 456/20/16-ц, від31жовтня 2018року у справі № 541/459/17 та інших, і підстав для відступу від нього не вбачається.
		 
		Умови та порядок відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом та застосування ліквідаційної процедури з метою повного або часткового задоволення вимог кредиторів передбачені Законом № 2343-XII.
		 
		Статтею 28 Закону України від 24 березня 1995 року № 108/95-ВР «Про оплату праці» передбачено, що в разі банкрутства підприємства чи ліквідації його у судовому порядку зобов`язання перед працівниками такого підприємства щодо заробітної плати, яку вони повинні одержати за працю (роботу, послуги), виконану в період, що передував банкрутству чи ліквідації підприємства, виконуються відповідно до Закону № 2343-XII.
		 
		Частиною четвертою статті 10 Закону № 2343-XII визначено, що суд, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, вирішує усі майнові спори з вимогами до боржника, у тому числі спори про визнання недійсними будь-яких правочинів (договорів), укладених боржником; про сплату податків, зборів (обов`язкових платежів); стягнення заробітної плати; поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника, а також визнання недійсними рішень державних органів, пов`язаних з майновими вимогами до боржника.
		 
		Оскільки ОСОБА_1 пред`явила позов до ДП «Ніжинський РЗІО», стосовно якого порушено справу про банкрутство до 19 січня 2013 року, суди зробили помилковий висновок про закриття провадження у справі з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 255 ЦПК України, оскільки спір щодо майнових вимог ОСОБА_1 підлягає розгляду у порядку цивільного судочинства.
		 
		Набрання чинності нових редакцій ЦПК України і ГПК України, а також подання позову до суду після набрання чинності вказаних кодексів не впливає на визначення юрисдикції справи у спорах фізичної особи з майновими вимогами до боржника, справа про банкрутство якого порушена до 19 січня 2013 року, однак на вказаний час не розглянута.
		 
		Апеляційний суд зробив помилковий висновок, що з набранням 15грудня 2017року чинності новою редакцією ГПК України провадження у справах про банкрутство, що були порушені раніше, здійснюються за правилами ГПКУкраїни у новій редакції, посилаючись на пункт 9 частини першої розділу ХІ «Перехідні положення» цього Кодексу. Вказану норму не може бути застосовано у цій справі, оскільки провадження у ній порушено після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
		 
		З огляду на викладене суди першої та апеляційної інстанцій помилково вказали, що цей спір підлягає розгляду в порядку господарського судочинства. Спір має розглядатися у порядку цивільного судочинства.
		 
		Частиною шостою статті 411 ЦПК України передбачено, що підставою для скасування судових рішень суду першої та апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є порушення норм матеріального чи процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, що перешкоджають подальшому провадженню у справі.
		 
		Отже, ухвала Ніжинського міськрайонного суду Чернігівської області від03квітня 2018 року та постанова Апеляційного суду Чернігівської області від 10 травня 2018 року підлягають скасуванню, а справа направленню до суду першої інстанції для продовження розгляду, оскільки провадження у справі відкрито 15 січня 2018 року, про що постановлено ухвалу.
		 
		Оскільки розгляд справи не закінчено, питання про розподіл судових витрат не вирішується.
		 
		Керуючись статтями 141, 258, 259, 400, 402, 403, 409, 411, 415, 416, 419ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду 
		 
		ПОСТАНОВИЛА:
		 
		Касаційну скаргуОСОБА_1  задовольнити.
		 
		Ухвалу Ніжинського міськрайонного суду Чернігівської області від 03 квітня 2018 року та постанову Апеляційного суду Чернігівської області від 10 травня 2018 року скасувати, справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції.
		 
		Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною й оскарженню не підлягає.
		 
		Суддя-доповідач  О.М. Ситнік
		Судді: Н.О. Антонюк  Н.П. Лященко
		С.В. Бакуліна  О.Б. Прокопенко
		В.В. Британчук  Л.І. Рогач
		Д.А. Гудима  І.В. Саприкіна
		В.І. Данішевська  О.С. Ткачук
		О.Р. Кібенко  В.Ю. Уркевич
		В.С. Князєв О.Г. Яновська
		 Л.М. Лобойко

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...