Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 520/12904/15-ц : Цивільні справи (до 01.01.2019); Інші справи.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 02.04.2019. Забезпечено надання загального доступу: 03.04.2019.
Дата набрання законної сили: 28.11.2018
Номер судового провадження: 61-13433ск18

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		ПОСТАНОВА 
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		28 листопада 2018 року
		м. Київ
		 
		справа № 520/12904/15-ц
		провадження № 61-13433св18
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
		головуючого - судді Ступак О. В., 
		суддів: Карпенко С. О. (суддя-доповідач), Кузнєцова В.О., Погрібного С.О., УсикаГ.І.
		 
		учасники справи:
		позивач - Публічне акціонерне товариство «Державний ощадний банк України»,
		відповідач - приватний нотаріус Одеського міського нотаріального округу Комісарова Світлана Олександрівна,
		 
		розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу приватного нотаріуса Одеського міського нотаріального округу Комісарової Світлани Олександрівни, подану її представником Джулаєм Дмитром Олександровичем, на рішення Київського районного суду м. Одеси від 1 лютого 2016 року, ухвалене у складі судді Луняченка В. О., та ухвалу апеляційного суду Одеської області від 23 серпня 2016 року, постановлену колегією у складі суддів: Короткова В. Д., Гончаренко В. М., Калараш А. А.,
		 
		ВСТАНОВИВ:
		 
		У вересні 2015 року Публічне акціонерне товариство «Державний ощадний банк України» в особі філії - Одеського обласного управління (далі - ПАТ «Державний ощадний банк України») звернулось із позовом до приватного нотаріуса Одеського міського нотаріального округу Комісарової С.О. про визнання безпідставною відмови нотаріуса у видачі дубліката та зобов'язання вчинити певні дії.
		 
		Позовні вимоги обґрунтовувало тим, що рішенням Іллічівського міського суду Одеської області від 18 листопада 2014 року звернуто стягнення на предмет іпотеки - квартиру АДРЕСА_1, яка належала ОСОБА_6 на підставі договору купівлі-продажу, укладеного між нею та ОСОБА_7 10 грудня 2007 року, посвідченого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Комісаровою С.О., зареєстрованого в реєстрі за № 9980.
		 
		Вказаним рішенням ПАТ «Державний ощадний банк України» надано право звернення до уповноважених органів та посадових осіб для отримання будь-яких документів, що стосуються предмета іпотеки, право на отримання в будь-яких установах, підприємствах, організаціях та нотаріусів, будь-яких документів (їх копії, дублікати, витягів з державних реєстрів, довідок), необхідних для управління.
		 
		Зазначало, що приватний нотаріус Одеського міського нотаріального округу Комісарова С.О. відмовила ПАТ «Державний ощадний банк України» у видачі дубліката договору купівлі-продажу від 10 грудня 2007 року, укладеного ОСОБА_6 та ОСОБА_7, який необхідний позивачу для проведення реалізації іпотечного майна.
		 
		За таких обставин просило визнати незаконною бездіяльність нотаріуса щодо відмови у видачі дубліката договору купівлі-продажу та зобов'язати нотаріуса видати такий дублікат.
		 
		Рішенням Київського районного суду м. Одеси від 1 лютого 2016 року позов задоволено.
		 
		Визнано незаконною бездіяльність приватного нотаріуса Одеського міського нотаріального округу Комісарової С.О. щодо відмови у вчинення нотаріальної дії - видачі дубліката договору купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1, укладеного ОСОБА_6 та ОСОБА_7 10 грудня 2007 року, посвідченого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Комісаровою С.О. та зареєстрованого в реєстрі за № 9980.
		 
		Зобов'язано приватного нотаріуса Одеського міського нотаріального округу Комісарову С.О. видати ПАТ «Державний ощадний банк України» дублікат вказаного договору.
		 
		Суд мотивував своє рішення тим, що бездіяльність нотаріуса щодо відмови у видачі дубліката договору купівлі-продажу порушує права банку щодо звернення стягнення на предмет іпотеки.
		 
		Ухвалою апеляційного суду Одеської області від 23 серпня 2016 року апеляційну скаргу приватного нотаріуса Одеського міського нотаріального округу відхилено, рішення Київського районного суду м. Одеси від 1 лютого 2016 року залишено без змін.
		 
		 
		Залишаючи без змін рішення суду першої інстанції, апеляційний суд виходив з того, що нотаріусом у порушення частини четвертої статті 49 Закону України «Про нотаріат» не винесено постанову про відмову у вчиненні нотаріальної дії, однак лист від 24 червня 2015 року фактично є відмовою у вчиненні нотаріальної дії - видачі дубліката, що безпосередньо стосується прав позивача стосовно реалізації права на звернення стягнення на предмет іпотеки, тому підлягає захисту у судовому порядку і без наявності нотаріального акта. Бездіяльність нотаріуса щодо відмови у видачі дубліката договору купівлі-продажу перешкоджає виконанню рішення Іллічівського міського суду Одеської області від 18 листопада 2014 року та порушує права банку щодо звернення стягнення на предмет іпотеки, тому суд першої інстанції дійшов правильного висновку про задоволення позову.
		 
		У вересні 2016 року представник приватного нотаріуса Одеського міського нотаріального округу Комісарової С.О. - Джулай Д.О. звернувся з касаційною скаргою, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій і ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову.
		 
		Касаційна скарга мотивована тим, що ПАТ «Державний ощадний банк України» не є особою, за дорученням якої або щодо якої вчинено договір купівлі-продажу вказаної квартири, тому видача дубліката договору купівлі-продажу позивачу є порушенням вимог статті 53 Закону України «Про нотаріат».
		 
		Вказував, що позивач не звертався у встановленій законом формі до нотаріуса за видачею дубліката документу, тому у даному випадку відсутня відмова у вчиненні нотаріальної дії, а висновки судів про те, що лист нотаріуса можна розцінювати як постанову про відмову у вчиненні нотаріальної є безпідставними.
		 
		Ухвалою судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 20 жовтня 2016 року відкрито касаційне провадження у справі.
		 
		У листопаді 2016 року представник ПАТ «Державний ощадний банк України» - Лисенко К.В. подав заперечення на касаційну скаргу, у яких просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції та ухвалу апеляційного суду без змін.
		 
		Представник вказує, що рішенням Іллічівського міського суду Одеської області від 18 листопада 2014 року, яке набрало законної сили, звернено стягнення на предмет іпотеки та надано ПАТ «Державний ощадний банк України» право вчиняти будь-які юридичні дії відносно предмета іпотеки, в тому числі право звернення до уповноважених органів та посадових осіб для отримання будь-яких документів, що стосуються предмета іпотеки, право на отримання в будь-яких установах, підприємствах організаціях та нотаріусів будь-яких документів (їх копій, дублікатів, витягів з державних реєстрів, довідок). За таких обставин вважає, що відмова нотаріуса у видачі дубліката договору купівлі-продажу предмета іпотеки є безпідставною, а судові рішення ухваленні з правильним застосуванням норм матеріального права та без порушення процесуального права.
		 
		Ухвалою колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 1 березня 2016 року справу призначено до судового розгляду.
		 
		Відповідно до пункту шостого розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про судоустрій і статус суддів» Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діяв в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.
		 
		15 грудня 2017 року набрав чинності Закон України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», за якими судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд (стаття 388 ЦПК України).
		 
		Відповідно до підпункту четвертого пункту першого розділу XIIІ «Перехідні положення» ЦПК України у редакції Закону України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
		 
		Вивчивши матеріали цивільної справи та перевіривши доводи касаційної скарги, суд дійшов таких висновків.
		 
		Відповідно до статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
		 
		Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
		 
		 
		 
		Під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).
		 
		Судами встановлено, що рішенням Іллічівського міського суду Одеської області від 18 листопада 2014 року звернуто стягнення на предмет іпотеки - квартиру АДРЕСА_1 яка належала ОСОБА_6 на підставі договору купівлі-продажу, укладеного між ним та ОСОБА_7 10 грудня 2007 року, посвідченого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Комісаровою С.О. та зареєстрованого в реєстрі за № 9980.
		 
		З вказаного рішення суди встановили, що ПАТ «Державний ощадний банк України» надано право звернення до уповноважених органів та посадових осіб для отримання будь-яких документів, що стосуються предмета іпотеки; право на отримання в будь-яких установах, підприємствах, організаціях та нотаріусів будь-яких документів (їх копії, дублікати, витягів з державних реєстрів, довідок, необхідних для управління).
		 
		Також суди встановили, що 3 червня 2015 року позивач звернувся до приватного нотаріуса Одеського міського нотаріального округу Комісарової С.О. із листом про видачу дубліката договору купівлі-продажу, укладеного між ОСОБА_6 та ОСОБА_7; в обґрунтування підстави отримання дубліката надав копію рішення Іллічівського міського суду Одеської області від 18 листопада 2014 року.
		24 червня 2015 року приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Комісаровою С.О. надано ПАТ «Державний ощадний банк України» письмову відповідь про відмову у видачі дубліката, так як позивач не є стороною договору купівлі-продажу.
		 
		Статтею 7 Закону України «Про нотаріат» передбачено, що нотаріуси або посадові особи, які вчиняють нотаріальні дії, у своїй діяльності керуються законами України, постановами Верховної Ради України, указами і розпорядженнями Президента України, постановами і розпорядженнями Кабінету Міністрів України, наказами Міністра юстиції України, нормативними актами обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій. 
		 
		 
		 
		 
		 
		Нотаріуси у встановленому порядку в межах своєї компетенції вирішують питання, що випливають з норм міжнародного права, а також укладених Україною міждержавних угод.
		 
		У частині першій статті 53 Закону України «Про нотаріат» визначено, що у разі втрати або зіпсування документа, посвідченого або виданого нотаріусом чи посадовою особою органу місцевого самоврядування, за письмовою заявою осіб, перелічених у першому реченні частини п'ятої статті 8 цього Закону, видається дублікат втраченого документа.
		 
		Відповідно до частини сьомої статті 8 Закону України «Про нотаріат» довідки про вчинені нотаріальні дії та копії документів, що зберігаються у нотаріуса, видаються нотаріусом виключно фізичним та юридичним особам, за дорученням яких або щодо яких вчинялися нотаріальні дії.
		 
		Пунктом 1.1 глави 22 розділу 2 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України  від 22 лютого 2012 року № 296/5 (далі - Порядок), встановлено, що у разі втрати або зіпсування документа, посвідченого або виданого нотаріусом, за письмовою заявою осіб, за дорученням яких або щодо яких учинялася нотаріальна дія, нотаріусом видається дублікат утраченого або зіпсованого документа.
		 
		З вказаного вбачається, що коло осіб, яким надано право отримати  дублікат утраченого або зіпсованого документа, не підлягає розширювальному тлумаченню.
		 
		При цьому частиною п'ятою статті 38 Закону України «Про іпотеку» встановлено право іпотекодержателя вимагати дострокового виконання основного зобов'язання, а у разі його невиконання - задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, право іпотекодержателя на продаж предмета іпотеки, без необхідності отримання для цього будь-якого окремого уповноваження іпотекодавця.
		 
		Разом з тим, вказані норми Закону не встановлюють право іпотекодержателя на отримання дублікатів правовстановлюючих документів на предмет іпотеки.
		 
		У пункті 2 розділу VI «Прикінцеві положення» Закону України «Про іпотеку» визначено, що законодавчі та інші нормативно-правові акти, прийняті до набрання чинності цим Законом, застосовуються у частині, що не суперечить цьому Закону. 
		 
		 
		 
		 
		 
		Закон України від 5 червня 2003 року № 898-IV «Про іпотеку» набрав чинності 1 січня 2004 року, а Закон України від 2 вересня 1993 року № 3425-ХІІ «Про нотаріат» набрав чинності 1 січня 1994 року.
		 
		Темпоральне правило, згідно з яким «закон наступний скасовує попередній», є правилом застосування норм права, а не нормативно-правових актів.
		 
		Для того, щоб вдатись до темпорального правила правозастосування, слід виявити норму закону, яка набула чинності пізніше іншої норми закону, при чому обидві норми законів повністю або частково повинні співпадати за предметом правового регулювання (мати гіпотези, що співпадають або частково перетинаються за змістом).
		 
		У справі, що переглядається, підстав для застосування темпорального правила немає, оскільки стаття 38 Закону України «Про іпотеку» не містить норм, що стосуються підстав та процедури отримання дублікатів правовстановлюючих документів. 
		 
		Тому приписи статті 38 Закону України «Про іпотеку» не конкурують із положеннями статей 8, 53 Закону України «Про нотаріат», оскільки їх предметні сфери застосування не перетинаються.
		 
		Норми щодо права продажу іпотеки (стаття 38 Закону України «Про іпотеку») та щодо процедури видачі дубліката нотаріально посвідченого документа (статті 8, 53 Закону України «Про нотаріат») мають різну правову природу.
		 
		Оскільки правові норми статті 38 Закону України «Про іпотеку» у повній відповідності до приписів статей 590, 591 ЦК України конкретизують звернення стягнення на предмет іпотеки у певний спосіб, тому належать до норм приватного права.
		 
		Натомість положення Закону України «Про нотаріат» містять норми публічного права, до яких у тому числі належать правила, що регламентують підстави та процедуру видачі нотаріусом дублікатів нотаріальних документів. Зазначена особливість підкреслює відмінність предметних сфер застосування вищезазначених норм права.
		 
		З урахуванням вказаного, відсутні підстави для застосування темпорального правила щодо співвідношення положень статті 38 Закону України «Про іпотеку» та статей 8, 53 Закону України «Про нотаріат».
		 
		Таким чином, приватний нотаріус, вирішуючи питання про видачу дубліката нотаріального документа, повинен керуватися положеннями Закону України «Про нотаріат», зокрема положеннями статей 49, 50, 53 цього Закону, та дотримуватися порядку збереження і розкриття нотаріальної таємниці, до якої згідно із вказаними правовими нормами належить й інформація, що міститься у дублікаті втраченого нотаріального документа.
		 
		Отже, стаття 53 Закону України «Про нотаріат» визначає підстави видачі дубліката нотаріального документа (втрата або зіпсування документа, посвідченого або виданого нотаріусом чи посадовою особою органу місцевого самоврядування), а також осіб, які мають право на його отримання, - це особи, перелічені у першому реченні частини п'ятої статті 8 цього Закону (фізичні та юридичні особи, за дорученням яких або щодо яких вчинялися нотаріальні дії. У разі смерті особи чи визнання її померлою - спадкоємці померлого).
		 
		Надання дубліката документу іншим особам призведе до порушення нотаріальної таємниці (зобов'язання її зберігати викладені у статті 8 Закону України «Про нотаріат»).
		 
		Аналогічний правовий висновок викладений у постанові Обєднаної Палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного суду від 21 листопада 2018 року у справі № 743/7935/16-ц (провадження № 61-18384сво18).
		 
		З вказаного вбачається, що у випадку звернення до нотаріуса за отриманням дубліката нотаріального документа з інших підстав, ніж передбачені статтею 53 Закону України «Про нотаріат», зокрема у зв'язку з отриманням права звернути стягнення на предмет іпотеки шляхом його продажу, у нотаріуса відсутні правові підстави для видачі банку дубліката нотаріально посвідченого документа.
		 
		Суди попередніх інстанцій у порушення вимог статей 214, 215, 315 ЦПК України в редакції Кодексу, чинній на час ухвалення судових рішень, на вказані норми права уваги не звернули, не застосували їх до спірних правовідносин та дійшли помилкових висновків про задоволення позову.
		 
		За таких обставин касаційний суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги ПАТ «Державний ощадний банк України» про визнання безпідставною відмови у видачі дубліката договору купівлі-продажу та зобов'язання вчинити певні дії задоволенню не підлягають.
		 
		Враховуючи викладене, касаційний суд приходить до висновку про скасування судових рішень судів попередніх інстанцій і ухвалення нового судового рішення про відмову у задоволенні позову.
		 
		Підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню (стаття 412 ЦПК України).
		 
		Зважаючи на те, що у справі не вимагається збирання або додаткової перевірки чи оцінки доказів, обставини справи встановлені судом повно, але допущено неправильне застосування норм матеріального права, судові рішення судів першої та апеляційної інстанції в частині вимог до поручителя підлягають скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову в задоволенні позовну в цій частині.
		 
		Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанцій, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
		 
		Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України у постанові суду касаційної інстанції має бути зазначено про розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.
		 
		Враховуючи викладене, з ПАТ «Державний ощадний банк України» підлягають стягненню понесені приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу КомісаровоюС.О. судові витрати - судовий збір за подання апеляційної скарги у розмірі 1 339 грн та судовий збір за подання касаційної скарги у розмірі 1 461,60 грн
		 
		Керуючись статтями 141, 400, 409, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
		 
		ПОСТАНОВИВ:
		 
		Касаційну скаргу приватного нотаріуса Одеського міського нотаріального округу Комісарової Світлани Олександрівни, подану її представником Джулаєм Дмитром Олександровичем, задовольнити.
		 
		Рішення Київського районного суду м. Одеси від 1 лютого 2016 року та ухвалу апеляційного суду Одеської області від 23 серпня 2016 року скасувати і ухвалити нове рішення.
		 
		У задоволенні позову Публічного акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» до приватного нотаріуса Одеського міського нотаріального округу Комісарової СвітланиОлександрівни про визнання безпідставною відмови нотаріуса у видачі дубліката та зобов'язання вчинити певні дії відмовити.
		 
		Стягнути з Публічного акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» на користь приватного нотаріуса Одеського міського нотаріального округу Комісарової СвітланиОлександрівни сплачений судовий збір у сумі 2800,60 грн.
		 
		Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.
		 
		Головуючий                                                                                                О. В. Ступак 
		Судді:                                                                                                            С. О. Карпенко 
		В. О. Кузнєцов
		С.О. Погрібний
		Г.І. Усик

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...