Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 604/835/15-ц : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, що виникають із земельних відносин, з них:.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 02.04.2019. Забезпечено надання загального доступу: 02.04.2019.
Дата набрання законної сили: 20.03.2019
Номер судового провадження: 14-649цс18

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		 
		 
		ПОСТАНОВА 
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 
		 
		20 березня 2019року
		м. Київ
		 
		Справа № 604/835/15-ц
		Провадження № 14-649цс18
		 
		Велика Палата Верховного Суду у складі:
		судді-доповідача Ситнік О. М.,
		 
		суддів: Антонюк Н. О., Бакуліної С. В., Британчука В. В., Гудими Д. А., Золотнікова О. С., Князєва В. С., Лобойка Л. М., Лященко Н. П., Прокопенка О. Б., Рогач Л. І., Саприкіної І. В., Уркевича В. Ю., Яновської О. Г.,
		 
		учасники справи: 
		позивач - ОСОБА_3
		відповідач: Підволочиська селищна рада Підволочиського району Тернопільської області (далі - Підволочиська селищна рада), 
		треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Бюро технічної інвентаризації у Підволочиському районі Тернопільської області (далі - БТІ), Підволочиське районне управління Держгеокадастру у Тернопільській області (далі - управління Держгеокадастру), Кооперативне торгово-виробниче підприємство Підволочиського районного споживчого товариства (далі - КТВП Підволочиського РСТ), Підволочиське районне споживче товариство (далі - Підволочиське РСТ),
		 
		розглянула в порядку спрощеного позовного провадження касаційні скарги Підволочиської селищної ради на рішення Підволочиського районного суду Тернопільської області від 06 квітня 2017 року в складі судді Сташківа Н. Б., додаткове рішення Підволочиського районного суду Тернопільської області від 16 травня 2017 року в складі судді Сташківа Н. Б. та ухвалу Апеляційного суду Тернопільської області від 10 липня 2017 року в складі колегії суддів Бершадської Г. В., Костіва О. З, Хоми М. В., а також ОСОБА_3., Підволочиського РСТ на рішення Апеляційного суду Тернопільської області від 08 вересня 2017 року в складі колегії суддів Фащевської Н. Є., Ходоровського М. В., Загорського О. О.
		 
		у цивільній справі за позовом ОСОБА_3 до Підволочиської селищної ради, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: БТІ, управління Держгеокадастру, КТВП Підволочиського РСТ, Підволочиське РСТ, про припинення права користування земельною ділянкою, визнання права користування земельною ділянкою та визнання незаконною відмови в оформленні права землекористування, та
		 
		УСТАНОВИЛА:
		 
		У липні 2015 року ОСОБА_3 звернувся до суду з указаним позовом, у якому просив: визнати незаконною відмову Підволочиської селищної ради в оформленні права землекористування під об'єктом приватної власності - комплексом будівель і споруд ринку загальною площею 722,90 кв. м на АДРЕСА_1 визнати за ним право користування земельною ділянкою площею 0,215 га за цією ж адресою, припинивши право постійного користування цією ділянкою Підволочиським РСТ.
		 
		На обґрунтування заявлених вимог позивач зазначив, що 01 липня 2014 року на підставі договору дарування він набув право власності на комплекс будівель та споруд, що знаходяться на АДРЕСА_1.
		 
		Вказував, що до нього також перейшло право оренди земельної ділянки, на якій знаходяться придбані ним будівлі та споруди, які перебували у користуванні Підволочиського РСТ, яке припинило право користування цією земельною ділянкою.
		 
		Посилаючись на те, що він неодноразово звертався із заявами до Підволочиської селищної ради з метою укладення договору оренди земельної ділянки, однак постійно отримував відмови, ОСОБА_3 просив позов задовольнити.
		 
		Рішенням Підволочиського районного суду Тернопільської області від 06 квітня 2017 року позов ОСОБА_3 задоволено частково. Визнано припиненим право постійного користування Підволочиського РСТ під об'єктом - Підволочиським продовольчим ринком площею 0,221 га на АДРЕСА_1, що надано на підставі державного акта на право постійного користування земельною ділянкою від 01 вересня 1997 року серії НОМЕР_1. Визнано за ОСОБА_3 право користування земельною ділянкою площею 0,2152 га на АДРЕСА_1 для обслуговування набутого ним комплексу будівель та споруд ринку загальною площею 722,90 кв. м, у тому числі: торгового павільйону з адміністративними приміщеннями загальною площею 413,50 кв. м; торгового павільйону зі складськими приміщеннями загальною площею 135 кв. м; вбиральні загальною площею 71,0 кв. м; двох торгових піднавісів загальною площею 103,40 кв. м.У задоволенні інших позовних вимог ОСОБА_3 відмовлено. Стягнуто з Підволочиської селищної ради на користь ОСОБА_3 судові витрати у розмірі 243,60 грн.
		 
		Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що оскільки Підволочиське РСТ відчужило належний йому комплекс будівель та споруд ринку, що знаходяться на АДРЕСА_1, тому підлягає припиненню право постійного користування Підволочиського РСТ земельною ділянкою, наданою під вказані об'єкти нерухомості; ОСОБА_3 як теперішній власник вказаних вище нежитлових об'єктів, згідно з положеннями статті 120 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) має право користування спірною земельною ділянкою для їх обслуговування на тих самих умовах, що й попередній власник площею 2 152,00 кв. м, з огляду на наданий позивачем розрахунок потреби площі; інші розрахунки щодо зменшення чи збільшення площі спірної земельної ділянки, необхідної для обслуговування вказаних об'єктів адміністративно-виробничого призначення відсутні.
		 
		Додатковим рішенням Підволочиського районного суду Тернопільської області від 16 травня 2017 року стягнуто зі ОСОБА_3 у дохід держави судовий збір у розмірі 243,60 грн.
		 
		Ухвалою Апеляційного суду Тернопільської області від 10 липня 2017 року апеляційну скаргу Підволочиської селищної ради відхилено, рішення Підволочиського районного суду Тернопільської областівід 06 квітня 2017 року та додаткове рішення цього судувід 16 травня 2017 року залишено без змін.
		 
		Суд апеляційної інстанції погодився із висновками суду першої інстанції про наявність правових підстав для припинення права користування Підволочиським РСТ спірною земельною ділянкою та визнання за позивачем права користування цією земельною ділянкою у заявленому ним розмірі.
		 
		У липні 2017 року Підволочиська селищна рада звернулася зкасаційною скаргою, в якій просила рішення Підволочиського районного суду Тернопільської області від 06 квітня 2017 року в частині, що стосується задоволення позовних вимог про визнання припиненим права користування земельною ділянкою та визнання права користування земельною ділянкою, додаткове рішення цього ж суду від 16 травня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Тернопільської області від 10 липня 2017 року скасувати і передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
		 
		Доводи наведені у касаційній скарзі Підволочиської селищної ради
		 
		Підволочиська селищна рада у касаційній скарзі, вказувала, що вимога позивача про припинення права суб'єкта господарювання (Підволочиського РСТ) користування земельною ділянкою, яка надана для виробничої діяльності не підлягає розгляду у порядку цивільного судочинства з огляду на положення статті 1 Закону України від 10 липня 2003 року № 1087-IV «Про кооперацію» та пункту 6 частини першої статті 12 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України; в редакції, чинній на момент звернення до суду із вказаним позовом); ОСОБА_3, заявляючи вимоги про визнання за ним права користування земельною ділянкою під комплексом будівель і споруд ринку, також бере участь у спірних земельних відносинах як суб'єкт господарювання - ФОП.
		 
		Також зазначала, що Підволочиська селищна рада не може бути відповідачем, оскільки нею не порушено право ОСОБА_3 на користування спірною земельною ділянкою; судами першої та апеляційної інстанцій, всупереч вимогам статті 11 ЦПК України в редакції, чинній на момент розгляду справи судами попередніх інстанцій, припинено право постійного користування земельною ділянкою Підволочиським РСТ, хоча дійсним її користувачем було КТВП Підволочиського РСТ і таких вимог позивач не заявив; спірна земельна ділянка не може бути об'єктом цивільних прав з огляду на положення статті 79-1 ЗК України та неприсвоєння їй кадастрового номера. 
		 
		Ухвалою судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 09 серпня 2017 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою Підволочиської селищної ради.
		 
		Рішенням Апеляційного суду Тернопільської області від 08 вересня 2017 року рішення Підволочиського районного суду від 06 квітня 2017 року в частині визнання припиненим права постійного користування Підволочиським РСТ під об'єктом Підволочиський продовольчий ринок площею 0,221 кв. м на АДРЕСА_1 та визнання права користування цією земельною ділянкою за ОСОБА_3, та ухвалу Апеляційного суду Тернопільської області від 10 липня 2017 року скасовано і ухвалено в цій частині нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 до Підволочиської селищної ради, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: БТІ, управління Держгеокадастру, КТВП Підволочиського РСТ, Підволочиське РСТ, про припинення права користування земельною ділянкою, визнання права користування земельною ділянкою та визнання незаконною відмови в оформленні права землекористування, відмовлено.
		 
		Рішення суду апеляційної інстанції мотивовано, зокрема тим, що на спірній земельній ділянці площею 0,221 га, що знаходиться на АДРЕСА_1, крім придбаного ОСОБА_3 комплексу нежитлових приміщень, також знаходяться місця для ведення господарської діяльності та торгівлі товарами інших фізичних осіб - підприємців (далі - ФОП), в тому числі й ОСОБА_5, тому, визнавши право користування спірною земельною ділянкою за позивачем, судом вирішено питання про права та обов'язки осіб, які не брали участі у справі.
		 
		Також судом апеляційної інстанції зазначено, що постановою Львівського апеляційного господарського суду від 30 червня 2016 року у позові ФОП ОСОБА_6 про визнання дійсним договору купівлі-продажу комплексу будівель, що на знаходяться на АДРЕСА_1 від 22 липня 2013 року, відмовлено. ОСОБА_3 набув право на нерухоме майно за договором дарування, у якому дарувальником зазначено ОСОБА_6
		 
		У вересні 2017 року ОСОБА_3 та Підволочиське РСТ, кожен окремо, звернулися до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ із касаційними скаргами, в яких, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просили скасувати рішення Апеляційного суду Тернопільської області від 08 вересня 2017 року та залишити в силі рішення Підволочиського районного суду Тернопільської області від 16 травня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Тернопільської області від 10 липня 2017 року.
		 
		Доводи, наведені в касаційних скаргах ОСОБА_3 та Підволочиського РСТ
		 
		Касаційну скаргу мотивовано тим, що попередній власник комплексу будівель, що знаходяться на АДРЕСА_1, набувши їх на підставі аукціону, результати якого не скасовані та не визнані недійсними, правомірно ними розпорядився, відчуживши їх позивачу; рішення господарського суду стосуються іншого предмета спору; суд першої інстанції, з огляду на правові позиції, висловлені Верховним Судом України у постановах від 11 лютого 2015 року у справі № 6-2цс15 та від 12 жовтня 2016 року у справі № 6-225цс16, зробив правильний висновок, що ОСОБА_3 має право користування спірною сформованою земельною ділянкою, яка надана Підволочиському РСТ у користування у 1997 році та на якій розташований належний йому комплекс будівель і споруд для їх обслуговування; з огляду на положення статті 141 ЗК України та неодноразові ухилення Підволочиської селищної ради від надання йому права користування вказаною земельною ділянкою, вимоги про припинення права користування цієї землею попереднім власником є законними.
		 
		Крім того зазначено, що порушення рішенням Підволочиського районного суду Тернопільської області від 06 квітня 2017 року праваОСОБА_5 на здійснення торгівельної діяльності не вбачається, оскільки немає підтверджень здійснення останньою торгівельної діяльності на ринку, що знаходиться на АДРЕСА_1. Не надано договору оренди торгівельного місця, на якому вона здійснює торгівельну діяльність на цій території, а також наявності місць для провадження господарської діяльності інших ФОП на спірній земельній ділянці.
		 
		Ухвалами судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 29 вересня та 04 жовтня 2017 року відкрито касаційне провадження у справі за вказаними касаційними скаргами.
		 
		15 грудня 2017 року розпочав роботу Верховний Суд і набрав чинності Закон України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», яким Цивільний процесуальний кодекс України (далі - ЦПК України) викладено в новій редакції.
		 
		Згідно із частиною третьою статті 3 ЦПК України в редакції цього Закону провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
		 
		У червні 2018 року справу передано до Верховного Суду.
		 
		Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 26 листопада 2018 року справу призначено до судового розгляду.
		 
		Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 19 грудня 2018 року справу передано на розгляд ВеликоїПалати Верховного Суду з посиланням на частину шосту статті 403 ЦПК України, яка передбачає, що справа підлягає передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду в усіх випадках, коли учасник справи оскаржує судове рішення з підстав порушення правил предметної чи суб'єктної юрисдикції, оскільки однією з підстав оскарження судових рішень у касаційній скарзі Підволочиської селищної ради є порушення судами попередніх інстанцій правил предметної та суб'єктної юрисдикції, яке, на думку органу місцевого самоврядування, полягає в тому, що суди безпідставно розглянули справу у порядку цивільного судочинства, через те, що вона має розглядатися за правилами господарського судочинства, враховуючи позовні вимоги про припинення у суб'єкта господарювання (Підволочиського РСТ) права користування земельною ділянкою, яка надана для виробничої діяльності, а також про визнання права користування земельною ділянкою для здійснення господарської діяльності; у спірних правовідносинах ОСОБА_7 виступає як ФОП.
		 
		Ухвалою ВеликоїПалати Верховного Суду від 14 січня 2019 року вказану цивільну справу прийнято для продовження розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
		 
		Позиція Великої Палати Верховного Суду
		 
		Велика Палата Верховного Суду, заслухавши доповідь судді, перевіривши наведені в касаційних скаргах ОСОБА_3 та Підволочиського РСТ доводи та матеріали справи, вважає, що вказані касаційні скарги підлягають частковому задоволенню з огляду на таке.
		 
		Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставою касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
		 
		Суд апеляційної інстанції встановив, що 31 липня 2014 року між ОСОБА_6 та ОСОБА_3 укладено договір дарування, згідно з умовами якого останній прийняв у дар комплекс будівель і споруд ринку, що знаходяться на АДРЕСА_1.
		 
		Відповідно до витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію прав та їх обтяжень, вказане вище нерухоме майно, в тому числі торговий павільйон з адміністративним приміщенням загальною площею 413,5 кв. м, торговий павільйон із складськими приміщеннями загальною площею 135,00 кв. м, вбиральня загальною площею 71,00 кв. м, два торгових піднавіси загальною площею 103,4 кв. м, а всього загальною площею 722,9 кв. м належить ОСОБА_3
		 
		Також суд апеляційної інстанції з'ясував, що попереднім власником вказаного комплексу будівель та споруд ринку було Підволочиське РСТ, якому на підставі рішення Підволочиської селищної ради народних депутатів від 27 серпня 1997 року видано державний акт на право постійного користування землею серії НОМЕР_1 від 01 вересня 1997 року на земельну ділянку площею 0,221 га, що знаходиться на АДРЕСА_1, яка зменшена рішенням органу місцевого самоврядування від 08 грудня 2006 року на 60,00 кв. м.
		 
		Будь-які зміни щодо землекористувача з 1997 року Підволочиською селищною радою не вносились.
		 
		Звертаючись до суду із цим позовом, ОСОБА_3 вказував, що після набуття права власності на перелічене вище нерухоме майно до нього також перейшло право оренди земельної ділянки, на якій знаходяться придбані ним будівлі та споруди, яка перебувала у користуванні Підволочиського РСТ, і яке припинило право користування цією земельною ділянкою.
		 
		Посилаючись на те, що він неодноразово звертався із заявами до Підволочиської селищної ради з метою укладення договору оренди земельної ділянки, однак постійно отримував відмови, позивач просив визнати незаконною відмову Підволочиської селищної ради в оформленні права землекористування під об'єктом приватної власності - комплексом будівель і споруд ринку загальною площею 722,90 кв. м, що знаходиться на АДРЕСА_1 та визнати за ним право користування земельною ділянкою площею 0,215 га за цією ж адресою, припинивши право постійного користування цією ділянкою Підволочиського РСТ.
		 
		Відповідно до статті 318 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) суб'єктами права власності є Український народ та інші учасники цивільних відносин, визначені статтею 2 цього Кодексу, якими є і фізичні особи. Усі суб'єкти права власності рівні перед законом.
		 
		Суб'єктом права власності є фізична особа. ЦК України не містить заборони щодо перебування у власності окремої фізичної особи нерухомого майна нежитлового призначення.
		 
		Частиною другою статті 2 ЗК України визначено, що суб'єктами земельних відносин є: громадяни, юридичні особи, органи місцевого самоврядування та органи державної влади.
		 
		Земельні ділянки можуть передаватися в оренду громадянам та юридичним особам України, іноземцям і особам без громадянства, іноземним юридичним особам, міжнародним об'єднанням і організаціям, а також іноземним державам (частина друга статті 93 ЗК України).
		 
		Відповідно до статті 377 ЦК України в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, до особи, яка набула право власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду, переходить право власності, право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для попереднього землевласника (землекористувача).
		 
		За змістом частин першої, другої статті 120 ЗК України у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об'єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення. Якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об'єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача.
		 
		За змістом статті 141 ЗК України підставою припинення права користування земельною ділянкою є, в тому числі набуття іншою особою права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, які розташовані на земельній ділянці;
		 
		Отже, за системним аналізом зазначених норм матеріального права, після укладання договору дарування від 31 липня 2014 року між ОСОБА_3 таОСОБА_6 до ОСОБА_3 перейшло право користування земельною ділянкою, на якій розташовані зазначені об'єкти нерухомості та частини земельної ділянки, необхідної для їх обслуговування на тих умовах, що були у попереднього власника, в даному випадку Підволочиського РСТ та без попередньої його згоди, оскільки наступний власник ОСОБА_6 таке своє право не реалізував, відчуживши нежитлові приміщення позивачу.
		 
		Однак, суд апеляційної інстанції не визначив, який розмір земельної ділянки необхідний ОСОБА_3 для обслуговування набутого ним комплексу будівель та споруд ринку загальною площею 722,90 кв. м, що знаходиться на АДРЕСА_1, не з'ясував на яку частину первинної земельної ділянки площею 0,221 га, з урахуванням внесення змін до її площі рішенням Підволочиської селищної ради від 08 лютого 2006 року № 1604, виділеною у користування попередньому власнику вказаних нежитлових будівель - Підволочиському РСТ під весь об'єкт «Підволочиський продовольчий ринок», перейшло відповідне право до ОСОБА_3 із встановленням тих обставин, чи розміщене на спірній земельній ділянці інше нерухоме майно інших власників, які б могли мати право на користування нею і якою саме частиною.
		 
		Крім того, суд апеляційної інстанції, вказуючи, що існує спір щодо належних позивачу комплексу будівель та споруд ринку загальною площею 722,90 кв. м, що знаходиться на АДРЕСА_1 з огляду на постанову Львівського апеляційного господарського суду від 30 червня 2016 року, якою у задоволенні позову про визнання договору купівлі-продажу вказаного нерухомого майна, укладеного 22 липня 2013 року між ОСОБА_6 та Підволочиським РСТ, відмовлено, залишено поза увагою вимоги статті 204 ЦК України щодо презумпції правомірності правочину та той факт, що ОСОБА_3 набув право власності на ці нежитлові приміщення не безпосередньо на підставі вказаного рішення господарського суду чи правочину, про питання законності якого у цьому рішенні йдеться, а на підставі іншого правочину - договору дарування від 31 липня 2014 року, і підтвердження визнання його судом недійсним матеріали справи не містять, як не містять доказів про витребування з володіння ОСОБА_3 об'єктів нерухомого майна. 
		 
		Судом апеляційної інстанції прийнято до розгляду апеляційну скаргу ОСОБА_5, яка не брала участі у справі.
		 
		Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_5 є суб'єктом господарювання - ФОП з 25 серпня 1994 року, місцем провадження господарської діяльності, якої є, в тому числі й ринок, що знаходиться на АДРЕСА_1, а видом такої діяльності - роздрібна торгівля з лотків та на ринках.
		 
		Згідно з договорами оренди від 01 січня 2011, 2012 та 2013 років ОСОБА_5 прийнято від Підволочиського РСТ торгове місце площею 6, 00 кв. м для здійснення торгівельної діяльності на Підволочиському ринку на строки, умовах та в порядку, передбаченому цими договорами.
		 
		За змістом статті 129 Конституції України основною із засад судочинства є, в тому числі й забезпечення права на апеляційний перегляд справи.
		 
		Частиною першою статті 292 ЦПК України в редакції, чинній на момент прийняття апеляційної скарги ОСОБА_5 судом апеляційної інстанції,передбачено, що сторони та інші особи, які беруть участь у справі, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їх права та обов'язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.
		 
		За змістом вказаної норми правом на апеляційне оскарження судових рішень наділені, зокрема й особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їх права та обов'язки.
		 
		Такі особи можуть подати апеляційну скаргу, якщо рішенням суду безпосередньо вирішено питання про їх права або про їх обов'язки.
		 
		За загальним правилом, у цих осіб відсутні правові підстави для апеляційного оскарження рішень суду, які в майбутньому лише можуть вплинути на права та обов'язки осіб, які не залучалися до справи.
		 
		Отже, особи, які не брали участі у справі, мають право оскаржити в апеляційному порядку лише ті судові рішення, які безпосередньо встановлюють, змінюють або припиняють права або обов'язки цих осіб.
		 
		З апеляційною скаргою ОСОБА_5 звернулася у серпні 2017 року.
		 
		У матеріалах справи відсутні докази існування на момент звернення із апеляційною скаргою ОСОБА_5 чинного права володіння нею як наймачем орендованим майном, зокрема торговим місцем площею 6,00 кв. м для здійснення торгівельної діяльності на Підволочиському ринку, а згідно з наявним у матеріалах справи останнім договором оренди торгового місця (датований 01 січня 2013 року) термін дії оренди встановлювався до 31 грудня 2013 року, при цьому вказаним договором місцезнаходження її торгового місця, з урахуванням відповідних документів (на підставі затвердженого проекту, технічного паспорта та інших документів ринку), чи розрахунковим шляхом, не визначалося.
		 
		Таким чином, висновок суду апеляційної інстанції, що судами вирішено питання права та обов'язки осіб, які не брали участі у справі, зокрема ОСОБА_5, за відсутності чинного на момент звернення із апеляційною скаргою договору оренди торгового місця та підтверджень конкретного місцезнаходження цього торгового місця в межах Підволочиського ринку, є передчасним, оскільки за таких обставин не можна стверджувати, що в результаті визнання за позивачем права користування земельною ділянкою площею 0,2152 га, що знаходиться на АДРЕСА_1 для обслуговування набутого ним комплексу будівель та споруд ринку загальною площею 722,90 кв. м, порушуються права останньої на користування цією земельною ділянкою.
		 
		Суд апеляційної інстанції, не з'ясувавши площі земельної ділянки, право на користування якою перейшло до позивача з урахуванням площі придбаних ним споруд, на якій вони розміщені, а також площі, необхідної для їх обслуговування та факт вирішення судовими рішеннями, що оскаржені, питання про права та обов'язки ОСОБА_8, достатніх і належних доказів (статті 57-59 ЦПК України в редакції, чинній на момент розгляду справи апеляційним судом) того, що цим рішенням були порушені її конкретні майнові права суду останньою не надано, і апеляційний суд їх не встановив, зробив передчасний висновок про відмову у задоволенні позову ОСОБА_3
		 
		За викладених обставин і з огляду на правила статті 411 ЦПКУкраїни, ВеликаПалата Верховного Суду вважає за необхідне рішення Апеляційного суду Тернопільської області від 08 вересня 2017 року скасувати.
		 
		Щодо визначення юрисдикції вказаного спору, то Велика Палата Верховного Суду зазначає наступне.
		 
		Система судів загальної юрисдикції є розгалуженою. Судовий захист є основною формою захисту прав, інтересів та свобод фізичних та юридичних осіб, державних та суспільних інтересів.
		 
		Судова юрисдикція - це інститут права, який покликаний розмежувати компетенцію як різних ланок судової системи, так і різних видів судочинства - цивільного, кримінального, господарського та адміністративного.
		 
		Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства є суб'єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, в якому розглядається визначена категорія справ. 
		 
		У статті 124 Конституції України закріплено, щоправосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.
		 
		За статтею 125 Конституції України судоустрій в Україні будується за принципами територіальності та спеціалізації і визначається законом. 
		 
		За вимогами частини першої статті 18 Закону України від 02 червня 2016року № 1402-VIII«Про судоустрій і статус суддів» суди спеціалізуються на розгляді цивільних, кримінальних, господарських, адміністративних справ, а також справ про адміністративні правопорушення.
		 
		З метою якісної та чіткої роботи судової системи міжнародним і національним законодавством передбачено принцип спеціалізації судів.
		 
		За загальним правилом, передбаченим у пунктах 1, 3 частини першої статті 15 ЦПК України (у редакції, чинній на час звернення до суду з цим позовомта розгляду справи судами першої й апеляційної інстанцій) суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи про захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства.
		 
		Частиною першою статті 19 ЦПКУкраїни в редакції від 03 жовтня 2017 року визначено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.
		 
		Тобто в порядку цивільного судочинства розглядаються справи, що виникають із приватноправових відносин.
		 
		При визначенні предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.
		 
		Юрисдикційність спору залежить від характеру спірних правовідносин, правового статусу суб'єкта звернення та предмета позовних вимог, а право вибору способу судового захисту належить виключно позивачеві.
		 
		Статтею 1 ГПК України у редакції, чинній на час звернення до суду з цим позовомта розгляду справи судами першої й апеляційної інстанцій установлено, що підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно з установленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням. У випадках, передбачених законодавчими актами України, до господарського суду мають право також звертатися державні та інші органи, фізичні особи, що не є суб'єктами підприємницької діяльності.
		 
		Господарським судам підвідомчі, зокрема, справи у спорах, що виникають із земельних відносин, у яких беруть участь суб'єкти господарської діяльності, за винятком тих, що віднесено до компетенції адміністративних судів (пункт 6 частини першої статті 12 ГПК України у вказаній редакції).
		 
		Згідно зі статтею 20 ГПК України у редакції від 03 жовтня 2017 року господарські суди розглядають справи у спорах, які виникають у зв'язку зі здійсненням господарської діяльності, а також інші справи у визначених законом випадках, зокрема: справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем; справи у спорах щодо права власності чи іншого речового права на майно (в тому числі землю), крім спорів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем; справи у спорах щодо права власності чи іншого речового права на майно (рухоме та нерухоме, в тому числі землю), реєстрації або обліку прав на майно, яке (права на яке) є предметом спору, визнання недійсними актів, що порушують такі права, крім спорів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, та спорів щодо вилучення майна для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності, а також справи у спорах щодо майна, що є предметом забезпечення виконання зобов'язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) ФОП.
		 
		Згідно із частиною першою статті 42 Конституції України кожен має право на підприємницьку діяльність, яка не заборонена законом.
		 
		Відповідно до статті 42 Господарського кодексу України (далі - ГК України) підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.
		 
		Згідно із частиною першою статті 50 ЦК України право на здійснення підприємницької діяльності, яку не заборонено законом, має фізична особа з повною цивільною дієздатністю.
		 
		Фізична особа здійснює своє право на підприємницьку діяльність за умови її державної реєстрації в порядку, встановленому законом (частина друга статті 50 ЦК України).
		 
		Відповідно до частини третьої статті 128 ГК України громадянин може здійснювати підприємницьку діяльність безпосередньо як підприємець або через приватне підприємство, що ним створюється.
		 
		Згідно із частиною першою статті 128 ГК України громадянин визнається суб'єктом господарювання у разі здійснення ним підприємницької діяльності за умови державної реєстрації його як підприємця без статусу юридичної особи відповідно до статті 58 цього Кодексу.
		 
		За частиною першою статті 58 ГК України суб'єкт господарювання підлягає державній реєстрації як юридична особа чи ФОП у порядку, визначеному законом.
		 
		Правовий статус ФОП надає людині з повною цивільною дієздатністю право займатися підприємницькою діяльністю. Набуття такого статусу не позбавляє людину як учасника суспільних відносин статусу фізичної особи. 
		 
		Статтею 51 ЦК України передбачено, що до підприємницької діяльності фізичних осіб застосовуються нормативно-правові акти, що регулюють підприємницьку діяльність юридичних осіб, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин.
		 
		Таким чином, цивільні права й обов'язки фізичної особи, зокрема право користування (оренди) земельною ділянкою, набуваються та здійснюються у порядку реалізації цивільної дієздатності цієї особи.
		 
		Із наявного в матеріалах справи договору дарування від 31 липня 2014 року вбачається, що ОСОБА_3набув у власність комплекс будівель і споруд ринку, що знаходяться на АДРЕСА_1 саме як фізична особа, вимоги про припинення Підволочиським РСТ права користування спірною земельною ділянкою, на якій розташовані ці об'єкти, а також про визнання за ним права користування цією земельною ділянкою, заявлені останнім не як ФОП, підтвердження наявності у позивача статусу підприємця (державної реєстрації ОСОБА_3 як ФОП), матеріали справи не містять. 
		 
		Велика Палата Верховного Суду погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, що ОСОБА_3, набувши як фізична особа у власність нерухоме майно,  у такому ж статусі як фізична особа - суб'єкт земельних відносин звернувся до суду із вказаним позовом за захистом, зокрема права користування земельною ділянкою, у зв'язку із чим зробили правильний висновок, що справа підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.
		 
		Аналогічні висновки висловлені Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 21 листопада 2018 року у справі № 14-372цс18.
		 
		Велика Палата Верховного Суду також не може погодитися з іншими висновками судів попередніх інстанцій по суті спору, викладеними у рішенні Підволочиського районного суду Тернопільської області від 06 квітня 2017 року та ухвалі Апеляційного суду Тернопільської області від 10 липня 2017 року, з огляду на наступне.
		 
		Задовольнивши позов та визнавши за ОСОБА_3 право користування земельною ділянкою площею 0,2152 га, виходячи з розробленого на замовлення позивача розрахунку потреби площі земельної ділянки для обслуговування належних йому комплексу будівель та споруд, що знаходиться на АДРЕСА_1, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, не врахував, що його здійснено, виходячи із забудови на цій земельній ділянці площею 804,00 кв. м, хоча згідно з витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 31 липня 2014 року загальна площа належного позивачу нерухомого майна становить лише 722,9 кв. м.
		 
		Крім того, судами попередніх інстанцій залишено поза увагою, що розрахунок потреби площі цієї земельної ділянки здійснено з огляду на те, що її розмір є нормативно достатнім та не перевищує максимального показника, при цьому також не визначено та не встановлено, який розмір земельної ділянки необхідний позивачу для обслуговування набутого ним комплексу будівель та споруд, чи розміщене на спірній земельній ділянці інше нерухоме майно інших власників, які б могли мати право на користування нею і якою саме частиною, а також залишено поза увагою той факт, що згідно із частиною другою статті 120 ЗК України в разі набуття права власності на будівлю або спорудуна тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача,до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені.
		 
		За таких обставин, не можна погодитися із висновками судів попередніх інстанцій про припинення права користування Підволочиським РСТ земельною ділянкою, саме площею 0,221 га, що знаходиться на АДРЕСА_1, яка була виділена під весь об'єкт - Підволочиський продовольчий ринок та визнання за позивачем права користування цією земельною та для обслуговування набутого ним комплексу будівель та споруд цього ринку загальною площею 722,9 кв. м, у зв'язку із чим рішення Підволочиського районного суду Тернопільської області від 06 квітня 2017 року, додаткове рішення цього ж суду від 16 травня 2017 року та ухвала Апеляційного суду Тернопільської області від 10 липня 2017 року, підлягають скасуванню, а справа - передачі на новий розгляд до суду першої інстанції на підставі статті 411 ЦПК України.
		 
		З огляду на те, що розгляд справи не закінчено, питання про розподіл судових витрат не вирішується.
		 
		Керуючись статтями 258, 259, 400, 402-404, 411, 415, 416, 419ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду,
		 
		ПОСТАНОВИЛА:
		 
		Касаційні скарги ОСОБА_3, Підволочиського районного споживчого товариства задовольнити частково.
		 
		Касаційну скаргу Підволочиської селищної ради Підволочиського району Тернопільської області задовольнити.
		 
		Рішення Підволочиського районного суду Тернопільської області від 06 квітня 2017 року, додаткове рішення Підволочиського районного суду Тернопільської області від 16 травня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Тернопільської області від 10 липня 2017 року, а також рішення Апеляційного суду Тернопільської області від 08 вересня 2017 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.
		 
		Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
		 
		Суддя-доповідач О.М. Ситнік
		Судді:                                    Н. О. Антонюк  Н.П. Лященко
		С. В. Бакуліна О.Б. Прокопенко
		В. В. Британчук Л.І. Рогач
		Д. А. Гудима І.В. Саприкіна
		О. С. Золотніков В.Ю. Уркевич
		В. С. Князєв  О.Г. Яновська
		                                             Л.М. Лобойко

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...