Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 514/1571/14-ц : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, що виникають із земельних відносин, з них:; визнання незаконним акта, що порушує право власності на земельну ділянку.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 02.04.2019. Забезпечено надання загального доступу: 02.04.2019.
Дата набрання законної сили: 20.03.2019
Номер судового провадження: 14-552цс18

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		 
		ПОСТАНОВА 
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 
		 
		20 березня 2019 року
		м. Київ
		 
		Справа № 514/1571/14-ц
		Провадження № 14-552цс18
		 
		Велика Палата Верховного Суду у складі:
		судді-доповідача Ситнік О. М.,
		 
		суддів: Антонюк Н. О., Бакуліної С. В., Британчука В. В., Гудими Д. А., Золотнікова О. С., Князєва В. С., Лобойка Л. М., Лященко Н. П., Прокопенка О. Б., Рогач Л. І., Саприкіної І. В., Уркевича В. Ю., Яновської О. Г.,
		 
		учасники справи:
		позивач - ОСОБА_3,
		відповідач - Тарутинська селищна рада Одеської області (далі - Тарутинська селищна рада),
		треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: ОСОБА_4, ОСОБА_5, Відділ Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру України у Тарутинському районі Одеської області
		 
		розглянула в порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Тарутинської селищної ради на рішення Арцизького районного суду Одеської області від 16 березня 2017 року у складі судді Крутової О. М., додаткове рішення Арцизького районного суду Одеської області від 27 квітня 2017 року у складі судді Крутової О. М. та ухвалу Апеляційного суду Одеської області від 10 жовтня 2017 року у складі колегії суддів Сегеди С. М., Комлевої О. С., Кононенко Н. А.
		 
		у справі за позовом ОСОБА_3 до Тарутинської селищної ради, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: ОСОБА_4, ОСОБА_5, Відділ Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру України у Тарутинському районі Одеської області, про визнання недійсним державного акта на земельну ділянку та зобов'язання вчинити певні дії, та
		 
		УСТАНОВИЛА:
		 
		У жовтні 2014 року ОСОБА_3 звернулася до суду з позовом, у якому просила визнати недійсним державний акт серії НОМЕР_3, виданий Тарутинською селищною радою на ім'я ОСОБА_5, на право власності на земельну ділянку площею 0,1205 га з цільовим призначенням - для будівництва та обслуговування житлового будинку та господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), кадастровий номер НОМЕР_1, що розташована за адресою: АДРЕСА_2 зазначити межі відступу від ліній фундаменту будинку АДРЕСА_1.
		 
		Свої вимоги обґрунтовувала тим, що після смерті батька ОСОБА_6 вона успадкувала частину житлового будинку під номером АДРЕСА_1. Власником сусіднього житлового будинку НОМЕР_2 є ОСОБА_5, який у 2009 році без погодження з нею як із власником суміжної земельної ділянки меж земельної ділянки, отримав державний акт на право приватної власності на земельну ділянку. Зазначала, що ОСОБА_5 захопив частину її земельної ділянки, зруйнував відмостку, встановив огорожу та перешкоджає проведенню технічного обслуговування будинку, що призводить до руйнування будинку.
		 
		Рішенням  Арцизького районного суду Одеської області від 16 березня 2017 року, з урахуванням ухвали цього ж суду від 27 квітня 2017 року про виправлення описки, позовні вимоги ОСОБА_3 задоволено частково. Визнано недійсним державний акт серії НОМЕР_3, виданий ОСОБА_5 на право власності на земельну ділянку. Стягнуто з Тарутинської селищної ради накористь ОСОБА_3 судові витрати, пов'язані з проїздом до Арцизького районного суду Одеської області її представника ОСОБА_7 у розмірі 10 083,09 грн; пов'язані з оплатою правової допомоги адвоката у розмірі 2 000,00 грн. У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.
		 
		Додатковим рішенням Арцизького районного суду Одеської області від 27 квітня 2017 року зобов'язано Тарутинську селищну раду змінити існуючі межі землекористування співвласникам будинку АДРЕСА_1 ОСОБА_3 та ОСОБА_4, з урахуванням вимог Державних будівельних норм, для обслуговування житлового будинку НОМЕР_4 на відстані не менше 1 метра від межі суміжної земельної ділянки ОСОБА_5 АДРЕСА_2 У задоволенні іншої частини позовних вимог щодо зміни існуючих меж землекористування будинку АДРЕСА_1 відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат.
		 
		Задовольняючи позов частково, суд першої інстанції керувався тим, що на порушення вимог статті 198 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) ОСОБА_5 видано державний акт на право власності на земельну ділянку без погодження меж земельної ділянки з власниками суміжних земельних ділянок. У Тарутинської селищної ради були відсутні правові підстави для видачі державного акта на право приватної власності на земельну ділянку ОСОБА_5 через наявність накладок суміжних земельних ділянок. Вимоги про зміну існуючих меж землекористування віднесено до компетенції органів місцевого самоврядування.
		 
		Ухвалою Апеляційного суду Одеської області від 10 жовтня 2017 року рішення суду першої інстанції та додаткове рішення цього ж суду залишено без змін.
		 
		Ухвала апеляційного суду мотивована тим, що рішення суду першої інстанції та додаткове рішення цього ж суду є законними та обґрунтованими.
		 
		У листопаді 2017 року Тарутинська селищна рада звернулася з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судами норм процесуального права, просила скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій, ухвалити нове рішення про відмову в позові. 
		 
		Доводи, наведені в касаційній скарзі
		 
		Касаційну скаргу мотивовано тим, що висновок судів, що ОСОБА_5 видано державний акт на право власності на земельну ділянку без погодження меж земельної ділянки з власникамисуміжних земельних ділянок не відповідає дійсності. Крім того, позивач не довів належними доказами, що при формуванні земельної ділянки ОСОБА_5 порушені його права, як користувача суміжної земельної ділянки.
		 
		Також у касаційній скарзі зазначено, що судами при розгляді справи порушено правила предметної юрисдикції. Зокрема наведено посилання на постанову Пленуму Вищого адміністративного суду України від 20 травня 2013 року № 8 «Про окремі питання юрисдикції адміністративних судів», що земельні спори фізичних чи юридичних осіб з органом місцевого самоврядування як суб'єктом владних повноважень, пов'язані з оскарженням його рішень, дій чи бездіяльності, належать до публічно-правових спорів, на які поширюється юрисдикція адміністративних судів. Оскільки позивачка оспорює неправомірні дії органу місцевого самоврядування, справа підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.
		 
		Ухвалою судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 05 грудня 2017 року відкрито касаційне провадження у справі. 
		 
		15 грудня 2017 року розпочав роботу Верховний Суд і набрав чинності Закон України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», яким Цивільний процесуальний кодекс України (далі - ЦПК України) викладено в новій редакції.
		 
		Згідно із частиною третьою статті 3 ЦПК України в редакції цього Закону провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
		 
		У травні 2018 року справу передано до Верховного Суду.
		 
		Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 25 жовтня 2018 року справу призначено до судового розгляду, а ухвалою від 07 листопада 2018 року справу передано на розгляд Великої Палати Верховного Суду з посиланням на частину шосту статті 403 ЦПК України, яка передбачає, що справа підлягає передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду в усіх випадках, коли учасник справи оскаржує судове рішення з підстав порушення правил предметної чи суб'єктної юрисдикції.
		 
		Ухвалою ВеликоїПалати Верховного Суду від 04 грудня 2018 року справу прийнято для продовження розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними в ній матеріалами, у порядку письмового провадження.
		 
		Позиція Великої Палати Верховного Суду
		 
		Велика Палата Верховного Суду, заслухавши доповідь судді, перевіривши наведені в касаційній скарзі доводи та матеріали справи, вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.
		 
		Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставою касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
		 
		Статтею 213 ЦПК України (у редакції, чинній на час розгляду справи в судах першої й апеляційної інстанцій) передбачено, що рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
		 
		За приписами статті 214 ЦПК України (у вказаній редакції) визначення характеру спірних правовідносин відповідно до установлених обставин у справі, а також визначення правової норми, яка підлягає застосуванню, належить до обов'язків суду.
		 
		ОСОБА_3, з урахуванням уточнених позовних вимог, заявила такі вимоги: визнати недійсним державний акт серії НОМЕР_3, виданий ОСОБА_5; вирішити її з ОСОБА_5 земельний спір судовим рішенням, визначивши межі земельної ділянки, а саме: від місця стику титульних вуличних заборів межа має проходити на відстані 0,48 м від лінії фундаменту будинку (ЛФБ); за 1 м від ближньої вулиці бічної стіни межова лінія перпендикулярно відхиляється на 1,02 м вліво в бік сусіда та йде довжиною 26 м паралельно ЛФБ на відстані 1,5 м від неї; потім межа на віддалі 1 м від дальньої від вулиці бокової стіни перпендикулярно відхиляється вправо в бік домоволодіння позивачки на 1,02 м та повертається знову на рівень відхилення 0,48 м від ЛФБ і так прямує до кінця ділянки; стягнути з відповідача на її користь 4 000,00 грн судових витрат на правову допомогу адвоката, 9 883,06 грн витрат, пов'язаних із явкою до суду (т. 2, а. с. 158?160).
		 
		Вирішуючи питання юрисдикційності спору, у зв'язку з чим справу передано на розгляд ВеликоїПалати Верховного Суду, слід зазначити таке.
		 
		У статті 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.
		 
		Поняття «суд, встановлений законом» включає в себе, зокрема, таку складову, як дотримання усіх правил юрисдикції та підсудності.
		 
		Система судів загальної юрисдикції є розгалуженою. Судовий захист є основною формою захисту прав, інтересів та свобод фізичних і юридичних осіб, державних та суспільних інтересів.
		 
		Судова юрисдикція - це інститут права, який покликаний розмежувати між собою компетенцію як різних ланок судової системи, так і різні види судочинства, якими є цивільне, кримінальне, господарське та адміністративне.
		 
		Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб'єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.
		 
		Важливість визначення юрисдикції підтверджується як закріпленням у Конституції України принципу верховенства права, окремими елементами якого є законність, правова визначеність та доступ до правосуддя, так і прецедентною практикою ЄСПЛ. 
		 
		Судова юрисдикція може бути визначена як компетенція спеціально уповноважених органів судової влади здійснювати правосуддя у формі встановленого законом виду судочинства щодо визначеного кола правовідносин. 
		 
		Відповідно до статті 15 ЦПК України (у редакції, чинній на час подання указаного позову і розгляду справи в судах) суди розглядають в порядку цивільного судочинства справи про захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, а також з інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства. 
		 
		Аналогічна норма міститься й у статті 19 ЦПК України у редакції від 03 жовтня 2017 року.
		 
		У порядку цивільного судочинства може розглядатися будь-який приватноправовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є фізична особа, якщо їх вирішення не віднесено до інших видів судочинства.
		 
		Відповідно до частини другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України; у редакції, чинній на час розгляду справи у судах першої й апеляційної інстанцій) до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій або бездіяльності Конституцією чи законами України було встановлено інший порядок судового провадження.
		 
		Пункт 1 частини першої статті 3 КАС України (у вказаній редакції) визначив справою адміністративної юрисдикції публічно-правовий спір, в якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
		 
		Згідно з частиною першою статті 17 КАС України (у зазначеній редакції) юрисдикція адміністративних судів поширюється на правовідносини, що виникають у зв'язку зі здійсненням суб'єктом владних повноважень владних управлінських функцій.
		 
		Пункт 2 частини першої статті 4 КАС України (у редакції від 03 жовтня 2017 року) передбачає, що публічно-правовим є, зокрема, спір, в якому хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і який виник у зв'язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій.
		 
		Отже, юрисдикція адміністративного суду поширюється на публічно-правові спори, ознаками яких є не лише спеціальний суб'єктний склад (хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції), але й спеціальні підстави виникнення (виконання або невиконання такою стороною зазначених функцій).
		 
		До адміністративної юрисдикції відносяться ті справи, які виникають зі спорів в публічно-правових відносинах, що стосуються цих відносин, коли один із його учасників - суб'єкт владних повноважень, здійснює владні управлінські функції, в цьому процесі або за його результатами владно впливає на фізичну чи юридичну особу та порушує їх права, свободи чи інтереси в межах публічно-правових відносин.
		 
		Слід зазначити, що спір набуває ознак публічно-правового за умов не лише наявності серед суб'єктів спору публічного органу чи посадової особи, а й здійснення ним (ними) у цих відносинах владних управлінських функцій.
		 
		Визначальними ознаками приватноправових відносин є юридична рівність та майнова самостійність їх учасників, наявність майнового чи немайнового, особистого інтересу суб'єкта. Спір буде мати приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням приватного права (як правило майнового) певного суб'єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть і в тому випадку, якщо до порушення приватного права призвели владні управлінські дії суб'єкта владних повноважень.
		 
		Під час вирішення питання щодо компетенції суду слід урахувати суб'єктний склад спірних правовідносин, одним з яких є участь суб'єкта владних повноважень, визначити характер правовідносин, з яких виник спір, і кінцеву мету пред'явлення позову.
		 
		За своїм змістом земельний спір, що виник унаслідок користування та розпорядження органом місцевого самоврядування земельною ділянкою комунальної власності, є складним і комплексним із правової точки зору. Під час прийняття рішення про передачу земельної ділянки у власність ці органи, з одного боку, перебувають у статусі суб'єкта владних повноважень, а з іншого - реалізують право власності на землю територіальної громади. Крім того, таке рішення, як правовий акт індивідуальної дії, є підставою, з якої виникає речове право власності чи користування землею в суб'єктів приватного права.
		 
		За змістом частини першої статті 374 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) та статті 80 ЗК України суб'єктами права власності на землю є, зокрема, територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування, - на землі комунальної власності.
		Статтею 12 ЗК України передбачено, що до повноважень селищних рад у галузі земельних відносин на території селищ належить: розпорядження землями територіальних громад; передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу; надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу; вилучення земельних ділянок із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу; викуп земельних ділянок для суспільних потреб відповідних територіальних громад міст; організація землеустрою; вирішення інших питань у галузі земельних відносин відповідно до закону.
		У частині першій статті 122 ЗК України визначено, що сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.
		Реалізовуючи вказані вище повноваження, Тарутинська селищна рада діяла як орган місцевого самоврядування, здійснювала свої владні повноваження, набула статусу учасника цивільно-правових відносин з приводу вирішення земельного спору, у тому числі й встановлення межі земельної ділянки, переданої у власність громадянину.
		 
		За змістом статті 96 ЗК України землекористувачі зобов'язані, зокрема, не порушувати прав власників суміжних земельних ділянок та землекористувачів.
		 
		Відповідно до частини першої статті 106 ЗК України власник земельної ділянки має право вимагати від власника сусідньої земельної ділянки сприяння встановленню твердих меж, а також відновленню межових знаків у випадках, коли вони зникли, перемістились або стали невиразними.
		 
		У цьому випадку предметом спору є порушення права користування земельною ділянкою, як складова права власності, та запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення цивільних прав.
		 
		У позивачки виникли відповідні цивільні права, які підлягають судовому захисту в порядку цивільного судочинства. У цьому випадку виник спір про право між фізичними особами щодо порядку набуття права власності на земельну ділянку.
		 
		Якщо особа стверджує про порушення її прав як наслідок рішень, дій чи бездіяльності органу місцевого самоврядування, які вона вважає неправомірними, і ці наслідки призвели до виникнення, зміни або припинення її цивільних прав чи інтересів або пов'язані з реалізацією її майнових або особистих немайнових прав чи інтересів, зокрема щодо оформлення права на земельну ділянку під набутими у власність будинком або спорудою, то визнання таких рішень і їх скасування є способом захисту відповідних цивільних прав та інтересів. 
		 
		Суди правильно розглянули справу в порядку цивільного судочинства. Підстав для висновків про порушення правил предметної чи суб'єктної юрисдикцій Велика Палата Верховного Суду не вбачає.
		 
		Проте суди неповно встановили обставини, які мають значення для правильного вирішення справи.
		 
		Суди установили, зокрема, що рішенням Х сесії ХХІІ скликання Тарутинської селищної ради від 16 січня 1998 року ОСОБА_6 безоплатно передано у приватну власність земельну ділянку для обслуговування житлового будинку і господарських споруд під номером АДРЕСА_1 площею 0,10 га. Тобто ОСОБА_6 набув земельну ділянку у власність під час дії ЗК України у редакції 1990 року, який втратив чинність 01 січня 2002 року, статтею 6 якого передбачалося, що громадяни України мають право на одержання у власність земельних ділянок, зокрема, для будівництва та обслуговування жилого будинку і господарських будівель (присадибна ділянка).
		 
		Після смерті ОСОБА_6, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 року, співвласниками житлового будинку АДРЕСА_1 є ОСОБА_3, ОСОБА_8, ОСОБА_9 у рівних частках, що встановлено рішенням Тарутинського районного суду Одеської області від 23 травня 2007 року. З мотивувальної частини рішення вбачається, що ОСОБА_10 відмовилася від спадщини на користь дочок: ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_9
		 
		На час набуття позивачкою права на спадщину, перехід права на земельну ділянку було урегульовано таким чином.
		 
		За змістом статті 377 ЦК України до особи, яка придбала житловий будинок, будівлю або споруду, переходить право власності на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення, у розмірах, встановлених договором. Якщо договором про відчуження житлового будинку, будівлі або споруди розмір земельної ділянки не визначений, до набувача переходить право власності на ту частину земельної ділянки, яка зайнята житловим будинком, будівлею або спорудою, та на частину земельної ділянки, яка є необхідною для їх обслуговування. Якщо житловий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, наданій у користування, то у разі їх відчуження до набувача переходить право користування тією частиною земельної ділянки, на якій вони розміщені, та частиною ділянки, яка необхідна для їх обслуговування.
		 
		Згідно частин першої, четвертої статті 120 ЗК України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) при переході права власності на будівлю і споруду право власності на земельну ділянку або її частину може переходити на підставі цивільно-правових угод, а право користування - на підставі договору оренди. При переході права власності на будівлю та споруду до кількох осіб право на земельну ділянку визначається пропорційно часткам осіб у вартості будівлі та споруди, якщо інше не передбачено у договорі відчуження будівлі і споруди.
		 
		Зазначена норма закріплює загальний принцип цілісності об'єкту нерухомості із земельною ділянкою, на якій цей об'єкт розташований. За цією нормою визначення правового режиму земельної ділянки перебуває у прямій залежності від права власності на будівлю і споруду та передбачається механізм роздільного правового регулювання нормами цивільного законодавства майнових відносин, що виникають при укладенні правочинів щодо набуття права власності на нерухомість, і правового регулювання нормами земельного і цивільного законодавства відносин при переході прав на земельну ділянку у разі набуття права власності на нерухомість.
		 
		При цьому при застосуванні положень статті 120 ЗК України у поєднанні з нормою статті 125 ЗК України слід виходити з того, що у випадку переходу права власності на об'єкт нерухомості у встановленому законом порядку, право власності на земельну ділянку у набувача нерухомості виникає одночасно із виникненням права власності на зведені на земельній ділянці об'єкти. Це правило стосується й випадків, коли право на земельну ділянку не було зареєстроване одночасно з правом на нерухомість, однак земельна ділянка раніше набула ознак об'єкта права власності.
		 
		Тобто за загальним правилом, закріпленим у частині першій статті 120 ЗК України, особи, які набули права власності на будівлю чи споруду стають власниками земельної ділянки на тих самих умовах, на яких вона належала попередньому власнику.
		 
		Така правова позиція висловлена Верховним Судом України у постановах від 12 жовтня 2016 року у справі № 6-2225цс16, від 13 квітня 2016 року у справі № 6-253цс16 та інших, і Велика Палата Верховного Суду не вбачає підстав для відступу від них.
		 
		Відповідно до частини першої статті 86 ЗК України 2001 року, земельна ділянка може знаходитись у спільній власності з визначенням частки кожного з учасників спільної власності (спільна часткова власність) або без визначення часток учасників спільної власності (спільна сумісна власність).
		 
		Право спільної часткової власності на земельну ділянку виникає при прийнятті спадщини на земельну ділянку двома або більше особами; за рішенням суду (пункти «б» і «г») частини першої статті 87 ЗК України 2001 року).
		 
		Згідно з частинами першою, третьою, четвертою статті 88 ЗК України 2001 року володіння, користування та розпорядження земельною ділянкою, що перебуває у спільній частковій власності, здійснюється за згодою всіх співвласників згідно з договором, а у разі недосягнення згоди - у судовому порядку. Учасник спільної часткової власності має право вимагати виділення належної йому частки із складу земельної ділянки як окремо, так і разом з іншими учасниками, які вимагають виділення, а у разі неможливості виділення часток - вимагати відповідної компенсації. Учасник спільної часткової власності на земельну ділянку має право на отримання в його володіння, користування частини спільної земельної ділянки, що відповідає розміру належної йому частки.
		 
		Частинами четвертою та п'ятою статті 89 ЗК України 2001 року встановлено, що співвласники земельної ділянки, що перебуває у спільній сумісній власності, мають право на її поділ або на виділення з неї окремої частки. Поділ земельної ділянки, яка є у спільній сумісній власності, з виділенням частки співвласника, може бути здійснено за умови попереднього визначення розміру земельних часток, які є рівними, якщо інше не передбачено законом або не встановлено судом. 
		 
		Тобто до спадкоємців ОСОБА_6: ОСОБА_3, ОСОБА_8, ОСОБА_9 на підставі положень статей 120 ЗК України та статті 377 ЦК України перейшло право власності на земельну ділянку, яка належала ОСОБА_6, у відповідній частці кожній.
		 
		Відповідно до статті 1278 ЦК України частки кожного спадкоємця у спадщині є рівними, якщо спадкодавець у заповіті сам не розподілив спадщину між ними. Кожен із спадкоємців має право на виділ його частки в натурі.
		 
		Статтею 1297 ЦК України передбачено, що спадкоємець, який прийняв спадщину, у складі якої є нерухоме майно, зобов'язаний звернутися до нотаріуса за видачею йому свідоцтва про право на спадщину на нерухоме майно. Якщо спадщину прийняло кілька спадкоємців, свідоцтво про право на спадщину видається на ім'я кожного з них, із зазначенням імені та частки у спадщині інших спадкоємців.
		 
		Оскільки згідно з частиною першою статті 125, частиною першою статті 126 ЗК України у редакції, чинній на 2007 рік, право власності  на земельні ділянки виникало з моменту одержання державного акта про право власності на землю, у разі переходу у спадщину кількох земельних ділянок останні могли бути оформлені одним свідоцтвом про право на спадщину. Свідоцтво про право на спадщину в даному разі не вважалося правовстановлювальним документом: після одержання свідоцтва спадкоємці повинні були звернутися до органів Державного комітету із земельних ресурсів за одержанням державного акта, який і вважався правовстановлювальним документом.
		 
		Рішенням сесії Тарутинської селищної ради від 14 листопада 2008 року № 405-У ОСОБА_5 надано дозвіл на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право на земельну ділянку на АДРЕСА_2 для будівництва, обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, площею 0,1191 га.
		 
		Згідно з рішенням Тарутинської селищної ради № 500-У від 26 травня 2009 року розглянуто заяву ОСОБА_5 про надання дозволу на виготовлення проекту землеустрою без підпису сусідки ОСОБА_10, рекомендовано для вирішення даного питання звернутися до суду.
		 
		Відповідно до акта від 03 серпня 2009 року про встановлення меж земельної ділянки громадянину ОСОБА_5 за адресою: АДРЕСА_2, складеного представником землевпорядної організації, за участю голови Тарутинської селищної ради, начальника відділу Держкомзему у Тарутинському районі, в присутності власника земельної ділянки ОСОБА_5, представників власників суміжних земельних ділянок і землекористувачів: ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_10, погоджено та закріплено, що межі земельної ділянки в натурі проходять по встановлених межових знаках. Усі присутні ознайомлені з ними, претензій при встановленні зовнішніх меж не заявлено. При цьому в акті зазначено, що він не підписаний ОСОБА_10, яка є власником суміжної земельної ділянки, оскільки остання від підпису відмовилась.
		 
		10 листопада 2009 року Тарутинською селищною радою видано державний акт на право власності на земельну ділянку серії НОМЕР_3 на підставі рішення сесії Тарутинської селищної ради від 14 листопада 2008 року № 405-V, згідно з яким ОСОБА_5 є власником земельної ділянки площею 0,1205 га, що розташована на АДРЕСА_2, з цільовим призначенням - для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), кадастровий номер НОМЕР_1.
		 
		Згідно з частиною першою, другою статті116 ЗК України (у редакції, чинній на час отримання ОСОБА_5 державного акта на право власності на земельну ділянку) громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону. Набуття права власності громадянами та юридичними особами на земельні ділянки, на яких розташовані об'єкти, які підлягають приватизації, відбувається в порядку, визначеному частиною першою статті 128 цього Кодексу. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.
		 
		Як передбачено частиною першою статті 122 ЗК України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.
		 
		Верховним Судом у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду 28 березня 2018 року прийнято постанову у справі № 681/1039/15-ц, у якій суд зазначив, що стадія погодження меж земельної ділянки при виготовлення землевпорядної документації є допоміжною. При цьому стаття 198 ЗК України лише вказує, що складовою кадастрових зйомок є «погодження меж земельної ділянки з суміжними власниками та землекористувачами». Із цього не слідує, що у випадку відмови суміжного землевласника або землекористувача від підписання відповідного документа - акта погодження меж - слід вважати, що погодження меж не відбулося. Погодження меж полягає у тому, щоб суміжнику було запропоновано підписати відповідний акт. Якщо він відмовляється це робити, орган, уповноважений вирішувати питання про приватизацію ділянки по суті, повинен виходити не із самого факту відмови від підписання акта, а із мотивів відмови. Якщо такими мотивами є виключно неприязні стосунки - правового значення вони не мають. У разі виникнення спору сама по собі відсутність погодження меж не є підставою для того, щоб вважати прийняте рішення про приватизацію незаконним. Підписання акта погодження меж самостійного значення не має, воно не призводить до виникнення, зміни або припинення прав на земельну ділянку, як і будь-яких інших прав у процедурі приватизації. Непогодження меж земельної ділянки із суміжними власниками та землекористувачами не може слугувати підставою для відмови відповідної місцевої ради в затвердженні технічної документації, за умови правомірних дій кожного із землекористувачів.
		 
		Тобто, при добросовісному виконанні набувачем земельної ділянки обов'язків щодо узгодження меж з користувачами чи власниками суміжних земельних ділянок, у разі, якщо користувач чи власник суміжної земельної ділянки безпідставно ухилився від погодження меж та не підписав акт, сама відсутність такого акта погодження меж не свідчить про незаконність рішення про затвердження проекту землеустрою та про передачу земельної ділянки у власність.
		 
		Рішенням Тарутинської селищної ради від 29 листопада 2013 року № 502 ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_9 надано дозвіл на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у спільну часткову власність для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) на АДРЕСА_1.
		 
		Однак усупереч вимогам статей 212, 213, 214 ЦПК України (у редакції, чинній на час розгляду справи в судах першої й апеляційної інстанцій) суди не врахували, що право власності на житловий будинок у порядку спадкування перейшло до трьох осіб: ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_9 З мотивувальної частини рішення Тарутинського районного суду Одеської області від 23 травня 2007 року вбачається, що ОСОБА_10 відмовилася від спадщини після смерті чоловіка ОСОБА_6 на користь трьох дочок.
		 
		Крім того, суди не звернули увагу на те, що саме ОСОБА_10, а не ОСОБА_3, не підписала акт про встановлення меж, з підстав чого судами був визнаний державний акт на право власності на земельну ділянку недійсним. Суд першої інстанції не визначив склад сторін та осіб, які повинні брати участь у справі, оскільки рішенням суду безпосередньо вирішуються питання про права та обов'язки інших спадкоємців-співвласників земельної ділянки, на якій розташований вказаний будинок, які не залучені до участі у справі.
		 
		Необхідно зазначити, що належними відповідачами у таких справах є особа, яка є власником чи користувачем суміжної земельної ділянки та отримала оскаржуваний державний акт на право власності на земельну ділянку, а також орган місцевого самоврядування, який вирішив питання про передачу у власність чи у користування суміжну земельну ділянку та комісією якого було визначено межі земельної ділянки.
		 
		Крім того, апеляційний суд, залишаючи без змін рішення суду першої інстанції, не звернув уваги та не виправив допущенні порушення судом першої інстанції норм процесуального права. А саме, рішенням суду першої інстанції у задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 про зміну меж земельної ділянки відмовлено. Тоді як додатковим рішенням цього ж суду зобов'язано Тарутинську селищну раду змінити існуючі межі землекористування співвласників будинку, чим порушено статтю 220 ЦПК України (у редакції, чинній на час розгляду справи у суді першої інстанції), оскільки додатковим рішенням суду фактично змінено рішення суду у частині висновків.
		 
		Суди не звернули уваги, що при вирішенні земельних спорів потрібно відрізняти позовні вимоги про встановлення та вимоги про відновлення меж земельної ділянки.
		 
		Межі земельної ділянки в натурі (на місцевості) закріплюються межовими знаками.
		 
		Механізм встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) та їх закріплення межовими знаками визначено Інструкцією про встановлення (відновлення) меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) та їх закріплення межовими знаками, затвердженої наказом Державного комітету України із земельних ресурсів від 18 травня 2010 року № 376, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 16 червня 2010 року за № 391/17686 (далі - Інструкція).
		 
		Пунктом 107 Порядку ведення Державного земельного кадастру, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 жовтня 2012 року № 1051 (далі - Порядок), передбачено, що державна реєстрація земельної ділянки здійснюється під час її формування у встановленому порядку та до прийняття рішення про її затвердження органом державної влади або органом місцевого самоврядування (у разі коли згідно із законом така документація підлягає затвердженню таким органом) шляхом відкриття Поземельної книги на таку земельну ділянку відповідно до пунктів 49?54 цього Порядку.
		 
		Після прийняття органом державної влади чи органом місцевого самоврядування рішення про затвердження документації із землеустрою, яка є підставою для державної реєстрації земельної ділянки, та надання Держгеокадастру або його територіальному органові відповідно до компетенції засвідченої копії такого рішення Державний кадастровий реєстратор протягом двох робочих днів з моменту її отримання вносить відповідні відомості до Поземельної книги в електронній (цифровій) та паперовій формі (пункт 112 Порядку).
		 
		Відповідно до положень статті 55 Закону України від 22 травня 2003 року № 858-IV «Про землеустрій» у редакції, чинній на час звернення з позовом до суду, встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) проводиться відповідно до топографо-геодезичних і картографічних матеріалів, здійснюється на основі технічної документації із землеустрою, якою визначається місцеположення поворотних точок меж земельної ділянки в натурі (на місцевості). Документація із землеустрою щодо встановлення меж житлової та громадської забудови розробляється у складі генерального плану населеного пункту, проектів розподілу територій і є основою для встановлення меж земельних ділянок в натурі (на місцевості). Власники та землекористувачі, у тому числі орендарі, зобов'язані дотримуватися меж земельної ділянки, закріпленої в натурі (на місцевості) межовими знаками встановленого зразка.
		 
		Пунктом 3.12 Інструкції передбачено, що закріплення межовими знаками меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) здійснюється виконавцем у присутності власника (користувача) земельної ділянки, власників (користувачів) суміжних земельних ділянок або уповноваженою ним (ними) особою.
		 
		Згідно пункту 1.3 Інструкції виконавець - юридична особа, що володіє необхідним технічним і технологічним забезпеченням та у складі якої працює не менше двох сертифікованих інженерів-землевпорядників або фізична особа-підприємець, яка володіє необхідним технічним і технологічним забезпеченням та є сертифікованим інженером-землевпорядником.
		 
		Тобто встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) не є компетенцією суду.
		 
		Відновлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) здійснюється при повній (частковій) втраті в натурі (на місцевості) межових знаків, їх пошкодженні, яке унеможливлює використання межових знаків, а також при розгляді земельних спорів між власниками (користувачами) суміжних земельних ділянок (пункт 4.1 Інструкції).
		 
		Пунктами 4.2, 4.3 Інструкції встановлено, що власник земельної ділянки має право вимагати від власника сусідньої земельної ділянки сприяння встановленню твердих меж, а також відновленню межових знаків у випадках, коли вони зникли, перемістились або стали невиразними. Відновлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) здійснюється на підставі раніше розробленої та затвердженої відповідно до статті 186 ЗК України документації із землеустрою. У разі відсутності такої документації розробляється технічна документація із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості). 
		 
		Частинами першою - третьою статті 158 ЗК України передбачено, що земельні спори вирішуються судами, органами місцевого самоврядування та центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин. Виключно судом вирішуються земельні спори з приводу володіння, користування і розпорядження земельними ділянками, що перебувають у власності громадян і юридичних осіб, а також спори щодо розмежування територій сіл, селищ, міст, районів та областей. Органи місцевого самоврядування вирішують земельні спори у межах населених пунктів щодо меж земельних ділянок, що перебувають у власності і користуванні громадян, та додержання громадянами правил добросусідства, а також спори щодо розмежування меж районів у містах.
		 
		У разі незгоди власників землі або землекористувачів з рішенням органів місцевого самоврядування, центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин, спір вирішується судом (частина четверта, п'ята статті 158 ЗК України).
		 
		Отже, за умови, що межі земельної ділянки ОСОБА_3 були визначені, але оскаржуваним рішенням ради порушені чи змінені, суд у межах заявлених позовних вимог зобов'язаний ухвалити рішення по суті таких вимог - а саме про поновлення межі земельної ділянки позивачки із зазначенням ідентифікуючих ознак - розміру і поворотних точок та іншого, чи відмовити у позові у разі, якщо порушення, на які вказувала позивачка, не знайдуть свого підтвердження.
		 
		Встановивши, що позивачка не надала згоди на погодження меж земельної ділянки ОСОБА_5, суди попередніх інстанцій зробили помилковий висновок про порушене право ОСОБА_3, зазначивши, що ОСОБА_5 видано державний акт на право власності на земельну ділянку з порушенням вимог статті 198 ЗК України, виходячи лише з факту відсутності підпису ОСОБА_3 на акті узгодження меж і без дослідження, яким чином порушені права позивачки як землевласника.
		 
		У матеріалах справи відсутні докази на підтвердження, що право ОСОБА_3 порушене, оскільки для таких висновків мають бути надані належні та допустимі докази, які б беззаперечно вказували, яка саме земельна ділянка перебувала у власності позивачки, де проходить її межа, чи порушена межа її земельної ділянки відповідачем. Такі докази зазвичай можуть підтверджуватися висновками експерта чи спеціаліста. 
		 
		Підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо: суд не дослідив зібрані у справі докази; або суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів, або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи; або суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів. 
		 
		Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції (частини третя, четверта статті 411 ЦПК України у редакції від 03 жовтня 2017 року).
		 
		Обов'язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти і об'єктивності з'ясування обставин справи та оцінки доказів.
		 
		Всебічність та повнота розгляду передбачає з'ясування усіх юридично-значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв'язків, відносин і залежностей. Всебічне, повне та об'єктивне з'ясування обставин справи забезпечує, як наслідок, постановлення законного і обґрунтованого рішення.
		 
		Оскільки суди належним чином не визначилися з характером спірних правовідносин, не звернули достатньої уваги на предмет і підстави поданого позову, не встановили належним чином складу осіб, які беруть участь у справі, неповно встановили обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, чим порушили норми процесуального права, то наявні підстави для скасування оскаржуваних рішень судів та направлення справи на розгляд до суду першої інстанції.
		 
		Зважаючи на викладене, Велика Палата Верховного Суду частково задовольняє касаційну скаргу Тарутинської селищної ради, скасовує ухвалені у справі рішення судів першої й апеляційної інстанцій та направляє справу на новий розгляд до суду першої інстанції. У такому випадку розподіл судових витрат не здійснюється.
		 
		Керуючись статтями 141, 259, 268, 400, 409, 411, 415, 416, 419 ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду 
		 
		ПОСТАНОВИЛА:
		 
		Касаційну скаргуТарутинської селищної ради Одеської області задовольнити частково.
		 
		Рішення Арцизького районного суду Одеської області від 16 березня 2017 року, додаткове рішення Арцизького районного суду Одеської області від 27 квітня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Одеської області від 10 жовтня 2017 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.
		 
		Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною й оскарженню не підлягає.
		 
		Суддя-доповідач О.М. Ситнік
		Судді:                                    Н. О. Антонюк  Н.П. Лященко
		С. В. Бакуліна О.Б. Прокопенко
		В. В. Британчук Л.І. Рогач
		Д. А. Гудима І.В. Саприкіна
		О. С. Золотніков В.Ю. Уркевич
		В. С. Князєв О.Г. Яновська
		Л.М.Лобойко

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...