Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 914/970/18 : Господарські справи (до 01.01.2019); Інші спори.
Надіслано судом: 01.04.2019. Зареєстровано: 02.04.2019. Забезпечено надання загального доступу: 03.04.2019.
Дата набрання законної сили: 21.03.2019
Результат оскарження 30.08.2019 Верховний Суд: залишено рішення першої та апеляційної інстанції без змін
Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
		79010, м.Львів, вул.Личаківська,81
		_________________________________________________________________________________________________________
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		"21" березня 2019 р. Справа №914/970/18
		 
		Західний апеляційний господарський суд у складі колегії:
		головуючого суддіКравчук Н.М.
		суддівГалушко Н.А.
		ОСОБА_1
		при секретарі судового засідання: Шкребій А.В.
		розглянувшиапеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю Новодім б/н від 03.12.2018 (вх. ЗАГС № 01-05/1684/18 від 26.12.2018)
		на рішення Господарського суду Львівської області від 06.09.2018 (суддя Фартушок Т.Б., повний текст рішення виготовлено та підписано 17.09.2018)
		у справі №914/970/18 
		за позовом: товариства з обмеженою відповідальністю Новодім (надалі ТзОВ Новодім), м. Львів
		до відповідача: товариства з обмеженою відповідальністю Бачинських (надалі ТзОВ Бачинських), с. Бачина, Старосамбірський районн, Львівська область
		про витребування майна з чужого незаконного володіння та визнання права власності 
		ціна позову512 437,21 грн
		 
		за участю учасників справи:
		від позивача: не зявився
		від відповідача: ОСОБА_2  адвокат (Ордер ЛВ № 146853 від 21.11.2018, договір б/н від 23.07.2018)
		 
		ВСТАНОВИВ:
		25.05.2018 ТзОВ Новодім звернулося до Господарського суду Львівської області з позовною заявою до ТзОВ Бачинських про витребування майна з чужого незаконного володіння та визнання права власності; ціна позову 512 437,21 грн.
		Рішенням господарського суду Львівської області від 06.09.2018 у справі №914/970/18 в задоволенні позову відмовлено повністю.
		Приймаючи вказане рішення у справі, місцевий господарський суд встановив, що належних, достатніх та допустимих доказів наявності права власності на спірний обєкт нерухомості позивачем суду не надано, в матеріалах справи такі докази відсутні, відтак, суд дійшов висновку, що позивач не є субєктом, який має право на витребування майна із чужого незаконного володіння. Відповідно відсутні законні підстави для задоволення вимоги про визнання за ТзОВ «Новодім» права власності на будівлі і споруди паливного складу загальною площею 310,5 кв.м, що розташовані за адресою: Львівська область, м. Старий Самбір, вул. Садова, 2-А.
		Не погоджуючись з даним рішенням, ТзОВ Новодім подало апеляційну скаргу, в якій вказує, що судом першої інстанції було порушено норми матеріального та процесуального права, не враховано надані ним докази та аргументи, а відтак, винесено незаконне рішення, просить його скасувати, прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги повністю. Зокрема, скаржник вважає, що ТзОВ Бачинських не набуло права власності на спірне майно, оскільки майно вибуло з володіння власника (ВАТ Облпаливо) не з його волі. Вибуття майна з володіння власника на підставі судового рішення, ухваленого щодо цього майна, але в подальшому скасованого, вважається таким, що вибуло з володіння власника поза його волею. Зазначає, що згідно ст. 190 ЦК України майнові права визнаються речовими правами. Відтак, на думку апелянта, позивач набув право власності на майнове право витребування з чужого незаконного володіння за договором купівлі-продажу від 01.03.2016. 
		Позивач явку уповноваженого представника в судове засідання не забезпечив. 14.03.2019 на адресу суду надійшло клопотання від представника позивача ОСОБА_3 про відкладення розгляду справи, в звязку з перебуванням останнього у відпустці з 16.03.2019 по 29.03.2019 (зареєстроване в канцелярії суду за вх№ 01-04/1653/19).
		Частиною 11 ст. 270 ГПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, стосовно якого немає відомостей щодо його повідомлення про дату, час і місце судового засідання, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки будуть визнані судом поважними.
		Колегія суддів вважає, що дане клопотання не підлягає до задоволення з огляду на таке:
		- знаходження представника позивача у відпустці не є обставиною, яку можна визнати поважною у розумінні статті 202 ГПК України. Крім того, позивач був завчасно повідомлений ухвалою суду від 07.03.2019 про розгляд справи призначеної на 21.03.2019, тобто, ТзОВ «Новодім» не був позбавлений можливості направити для участі у розгляді справи іншого представника;
		- явка представників учасників справи у судове засідання апеляційного господарського суду не визнавалася обов'язковою, а матеріали справи містять обсяг відомостей, достатній для такого розгляду і без участі представника позивача;
		- справа розглядається вже тривалий час.
		З огляду на викладене, а також на обмеженість процесуальних строків для розгляду спору, суд відхиляє клопотання про відкладення розгляду справи та вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами, без участі повноважного представника позивача, запобігаючи, одночасно, безпідставному затягуванню розгляду спору та сприяючи своєчасному поновленню порушеного права.
		Представник відповідача в судовому засідання проти доводів скаржника заперечив з підстав, викладених у відзиві на апеляційну скаргу (зареєстрований в канцелярії суду за вх№ 01-04/750/19 від 04.02.2019) та у додаткових поясненнях (зареєстровані в канцелярії суду за вх№ 01-04/1715/19 від 18.03.2019), рішення суду першої інстанції вважає законним та обґрунтованим, відтак просить суд залишити його без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.
		Вивчивши апеляційну скаргу, здійснивши оцінку доказів, що містяться в матеріалах справи, заслухавши учасника справи, Західний апеляційний господарський суд встановив наступне.
		19.07.2011 між ВАТ Облпаливо та ТзОВ Світ СР було укладено мирову угоду у справі №6/175(2010), яка 29.07.2011 затверджена ухвалою Господарського суду Львівської області. За вказаною мировою угодою, в рахунок погашення існуючої заборгованості у ВАТ Облпаливо перед ТзОВ Світ СР, останній набуло права власності на спірне нерухоме майно за адресою м. Старий Самбір, вул. Садова 2а, яке належало ВАТ Облпаливо на підставі рішення Старосамбірської міської ради від 26.11.1998 №149, записаного в реєстрову книгу №2 за реєстровим №318, згідно реєстраційного посвідчення, виданого начальником Самбірського бюро технічної інвентаризації серії СК №587329. Договірна вартість майна, яку сторони погодили для мирової угоди становила 512 437,21 грн (а.с. 25-27 том І). 
		Будучи власником вказаного майна, ТзОВ Світ СР 29.09.2011 на підставі договору купівлі-продажу відчужило спірне майно громадянину ОСОБА_4 (а.с. 65 том І).
		В подальшому ухвала Господарського суду Львівської області від 29.07.2011 у справі 6/175(2010) про затвердження мирової угоди була скасована постановою Львівського апеляційного господарського суду від 20.12.2012, яка залишена без змін постановою Вищого господарського суду України від 28.02.2013 у справі №6/175(2010) (а.с. 28-34 том І).
		ТзОВ Світ СР звернулося із заявою до Львівського апеляційного господарського суду про перегляд за нововиявленими обставинами постанови Львівського апеляційного господарського суду від 20.12.2012 у справі №6/175(2010). Проте, ухвалою Львівського апеляційного господарського суду від 17.04.2013 у справі № 6/175(2010) дана заява залишена без задоволення, а постанова Львівського апеляційного господарського суду від 20.12.2012 без змін. Постановою Вищого господарського суду України від 15.07.2013, прийнятою за результатами розгляду касаційної скарги ТзОВ Світ СР, ухвалу Львівського апеляційного господарського суду від 17.04.2013 залишено без змін (а.с. 35-44 том І).
		Відповідно до протоколу №3 аукціону з продажу майна ВАТ Облпаливо від 12.03.2014 проведеного організатором аукціону  ТБ Київська універсальна біржа, 21.03.2014 між ВАТ Облпаливо в особі ліквідатора арбітражного керуючого ОСОБА_5 (продавець) та ТзОВ Індустріальна паливна компанія (покупець) було укладено договір купівлі-продажу, згідно з умовами якого продавець продав, а покупець купив з аукціону майнове право (право вимоги), що виникає з мирової угоди, укладеної між ВАТ Облпаливо та ТзОВ Світ СР 19.07.2011 у справі №6/175(2010), ухвали Господарського суду Львівської області від 29.07.2011, постанови Львівського апеляційного господарського суду від 20.12.2012, постанови Вищого господарського суду України від 28.02.2013, постанови Львівського апеляційного господарського суду від 17.04.2013, постанови Вищого господарського суду України 15.07.2013 (а.с. 22-23 том І).
		21.03.2014 між сторонами було підписано додаток № 1 до договору купівлі-продажу від 21.03.2014 «Акт прийому-передачі майнового права (права вимоги)», згідно з яким продавець передав, а покупець прийняв, майнове право (право вимоги), а саме: право витребування майна з чужого незаконного володіння, визнання та оформлення права власності на нерухоме майно (будівлі та споруди паливного складу), що знаходиться за адресою: Львівська область, Старосамбірський р-н, м. Старий Самбір, вул. Садова, будинок 2-а, загальною площею 387,4 кв.м., яке виникає зі скасованої ОСОБА_5 угоди, укладеної між ВАТ Облпаливо та ТзОВ Світ СР 19.07.2011 у справі №6/175(2010), ухвали Господарського суду Львівської області від 29.07.2011, постанови Львівського апеляційного господарського суду від 20.12.2012, постанови Вищого господарського суду України від 28.02.2013, постанови Львівського апеляційного господарського суду від 17.04.2013, постанови Вищого господарського суду України 15.07.2013р., з усіма правовими наслідками, передбаченими чинним законодавством України для власника майна без виключень за Товариством з обмеженою відповідальністю Індустріальна паливна компанія (а.с. 24 том І).
		01.03.2016 між ТзОВ Індустріальна паливна компанія (продавець) та ТзОВ Новодім (покупець) було укладено договір купівлі-продажу, згідно з умовами якого продавець передає у власність покупцеві майнове право (право вимоги), а саме, право витребування майна з чужого незаконного володіння, визнання та оформлення за покупцем права власності на нерухоме майно (будівлі та споруди паливного складу), що знаходиться за адресою: Львівська область, Старосамбірський район, м. Старий Самбір, вул. Садова, будинок 2-а, загальною площею 387,4 кв.м, яке виникає зі скасованої ОСОБА_5 угоди, укладеної між ВАТ Облпаливо та ТзОВ Світ СР 19.07.2011 у справі №6/175(2010), ухвали Господарського суду Львівської області від 29.07.2011, постанови Львівського апеляційного господарського суду від 20.12.2012, постанови Вищого господарського суду України від 28.02.2013, постанови Львівського апеляційного господарського суду від 17.04.2013, постанови Вищого господарського суду України 15.07.2013, з усіма правовими наслідками, передбаченими чинним законодавством України для власника майна без виключень, та зобовязується сплатити за нього ціну, визначену на умовах договору (а.с. 19-20 том І).
		Згідно з п.1 акту прийому-передачі майнового права (права вимоги) від 01.03.2016 продавець передав, а покупець прийняв відповідно до договору купівлі-продажу від 01.03.2016 майнове право (право вимоги), а саме: право витребування майна з чужого незаконного володіння, визнання та оформлення права власності за ТзОВ Новодім на нерухоме майно (будівлі та споруди паливного складу), що знаходяться за адресою: що знаходиться за адресою: Львівська область, Старосамбірський район, м. Старий Самбір, вул. Садова, будинок 2-а, загальною площею 387,4 кв.м, яке виникає зі скасованої ОСОБА_5 угоди, укладеної між ВАТ Облпаливо та ТзОВ Світ СР 19.07.2011 у справі №6/175(2010), ухвали Господарського суду Львівської області від 29.07.2011, постанови Львівського апеляційного господарського суду від 20.12.2012, постанови Вищого господарського суду України від 28.02.2013, постанови Львівського апеляційного господарського суду від 17.04.2013, постанови Вищого господарського суду України 15.07.2013, з усіма правовими наслідками, передбаченими чинним законодавством України для власника майна без виключень (а.с. 21 том І).
		Як зазначає позивач, ухвала Господарського суду Львівської області від 29.07.2011 у справі №6/175 (2010), якою було затверджено мирову угоду укладеної між ВАТ Облпаливо та ТзОВ Світ СР від 19.07.2011, хоч і була в подальшому скасована, проте, умови мирової угоди були виконані сторонами (ВАТ Облпаливо та ТзОВ Світ СР), відповідно до п.3 мирової угоди з моменту її затвердження ТзОВ Світ СР стало власником будівель і споруд паливного складу, що розташовані за адресою: м. Старий Самбір, вул. Садова, 2а. 
		29.09.2011 ТзОВ Світ СР відчужило спірне майно ОСОБА_4 на підставі договору купівлі-продажу нерухомого майна. 
		Відповідно до Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно від 18.05.2018 будівлі та споруди паливного складу за адресою: Львівська обл., м. Старий Самбір, вул. Садова, 2-а зареєстровані в реєстрі речових прав на нерухоме майно за ТзОВ Бачинських 11.09.2018. Крім того, з цих же Реєстрів стало відомо, що будівля під літерою Б-1 загальною площею 60,5кв.м та будівля під літерою В-1 загальною площею 16,4кв.м були демонтовані. В результаті, загальна площа будівель і споруд паливного складу, що розташовані за адресою: м. Старий Самбір, вул. Садова, будинок 2-а становить 310,5 кв.м.
		Проте, позивач вважає, що у звязку з скасуванням у судовому порядку ухвали суду про затвердження мирової угоди від 29.07.2011 у справі №6/175 (2010), у ВАТ Облпаливо виникло майнове право (право вимоги) про витребування свого майна від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним та визнання права власності на це майно за ВАТ Облпаливо. 
		Як зазначалося вище, в подальшому, вказане майнове право (право вимоги) перейшло до ТзОВ Індустріальна паливна компанія відповідно до протоколу №3 аукціону з продажу майна ВАТ Облпаливо від 12.03.2014 на підставі договору купівлі-продажу від 23.03.2014. В свою чергу, право витребування вказаного майнового права (право вимоги) набуло ТзОВ Новодім за договором купівлі-продажу від 01.03.2016.
		За твердженнями позивач, ТзОВ Бачинських не набуло права власності на спірне майно, оскільки майно вибуло з володіння власника (ВАТ Облпаливо) не з його волі. Вибуття майна з володіння власника на підставі судового рішення, ухваленого щодо цього майна, але в подальшому скасованого, вважається таким, що вибуло з володіння власника поза його волею.
		З наведених підстав позивач просить суд витребувати з чужого незаконного володіння відповідача майно, а саме: будівлі і споруди паливного складу загальною площею 310,5 кв.м, що розташовані за адресою: Львівська область, м. Старий Самбір, вул. Садова, 2-А на користь позивача та визнати за ним право власності на зазначене спірне майно.
		Відповідач проти позову заперечує, вважає його безпідставним та необґрунтованим, просить суд відмовити позивачу в його задоволенні. Зазначає, що при підписанні мирової угоди у справі №6/175 (2010) від 19.07.2011 спірне майно відчужено особою, яка мала право на таке відчуження, оскільки виконувала повноваження керівника ВАТ Облпаливо. Із цих же підстав, таке відчуження відбулося за волею відчужувача, більше того шляхом вираження такої волі через підписання мирової угоди і надання її на затвердження суду. При цьому, згідно умов мирової угоди, така вступає в силу з моменту її підписання та затвердження судом. Ухвалою Господарського суду Львівської області від 29.07.2011 таку мирову угоду було затверджено. На момент набуття ТзОВ Світ СР права власності на спірні приміщення, і мирова угода, і ухвала щодо її затвердження були чинними. При цьому стверджує, що відчуження спірного майна за мировою угодою відбулося в період відсутності процедури банкрутства ВАТ Облпаливо, а отже правомірно.
		ТзОВ «Бачинських» набув спірне майно 08.09.2017 у гр. ОСОБА_4 у якості внеску до статутного фонду товариства, що підтверджується актом прийому-передачі та грошової оцінки майна від 08.09.2017 №1 та Витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності, індексний № 96869683, тобто відплатно (а.с. 69-71 том І).
		Також відповідач вважає, що позивач у справі не наділений правом на витребування майна, яке він хоче витребувати, оскільки ЦК України не передбачено такого окремого майнового права у складі права власності як право на витребування майна. В свою чергу, витребування майна із чужого незаконного володіння передбачено ст.16, 387 ЦКУ виключно як форма захисту права власності, а не як окреме оборотоздатне майнове право. Тобто, таку форму захисту прав неможливо відчужити і вона належить (в силу ст.387 ЦКУ і висновків Верховного Суду) лише і виключно власнику майна, а не будь  якій іншій особі. Проте, позивачем не подано суду на підтвердження у нього будь-якого речового права на спірне майно. Відтак, позивач не є субєктом, який має право на витребування майна із чужого незаконного володіння.
		Окрім того, відповідач звертає увагу на те, що існують розбіжності між умовами договорів, за якими передавалося майнове право. Зокрема, права, що їх було продано від ТзОВ Індустріальна паливна компанія до ТзОВ Новодім не є тотожними тим, що були продані ВАТ Облпаливо ТзОВ Індустріальна паливна компанія. Позивачем, на думку відповідача, змінено правовий статус підстави, з якої вони виникали (мирова угода та скасована мирова угода). Оскільки ТзОВ Новодім не є правонаступником ВАТ Облпаливо, то відповідно позивач не міг набути жодних прав, які випливають зі скасованої мирової угоди.
		Відповідач подав заяву про застосування наслідків спливу позовної давності, зазначаючи, що строк позовної давності щодо витребування майна з чужого володіння сплив ще 20.12.2015. При цьому, на думку відповідача, не має жодного юридичного значення той факт, яка особа володіла в цей час спірним майном (а.с. 146-148 том І).
		Стосовно поданої відповідачем заяви про застосування наслідків спливу позовної давності позивач вказує, що перебіг строку позовної давності за позовом ТзОВ Новодім до ТзОВ Бачинських про витребування майна з чужого незаконного володіння почався з 19.05.2018, тобто з дня, наступного за днем встановлення особи, яка стала набувачем майна, що є предметом позову. 
		При винесенні постанови колегія суддів керувалася наступним.
		Статтею 319 ЦК України передбачено, що власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.
		Власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном (ст. 391 ЦК України).
		Захист порушеного права особи, що вважає себе власником майна, яке було відчужене, можливо шляхом пред'явлення віндикаційного позову до набувача цього майна з підстав, передбачених ст. 387 та ст. 388 ЦК України.
		Таким чином, предмет "віндикаційного" позову становить вимога не володіючого майном власника до незаконно володіючого цим майном невласника про повернення індивідуально-визначеного майна з чужого незаконного володіння.
		Підставою віндикаційного позову є обставини, які підтверджують правомірність вимог позивача про повернення йому майна з чужого незаконного володіння (це факти, що підтверджують право власності на витребуване майно, вибуття його з володіння позивача, перебування його в натурі у відповідача та ін.). 
		Важливою умовою звернення з віндикаційним позовом є відсутність між позивачем і відповідачем зобов'язально-правових відносин.
		Відповідно до статті 387 ЦК України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.
		Статтею 330 ЦК України встановлено, що в разі, якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває права власності на нього, якщо відповідно до статті 388 ЦК України майно не може бути витребуване у нього.
		Тобто, витребування майна внаслідок віндикації застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема, якщо між власником і володільцем майна немає договірних відносин і майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником договору, однак він набув право власності на майно добросовісно.
		Добросовісним набувачем є особа, яка не знала і не могла знати про те, що майно придбане у особи, яка не мала права його відчужувати.
		Добросовісність набуття в розумінні ст. 388 ЦК України полягає в тому, що майно придбавається не безпосередньо у власника, а в особи, яка не мала права його відчужувати.
		Недобросовісний набувач, навпаки, на момент здійснення угоди про відчуження спірного майна знав або міг знати, що річ відчужується особою, якій вона не належить і який на її відчуження не має права.
		Від недобросовісного набувача майно може бути витребувано в будь-якому випадку. Від добросовісного лише у випадках передбачених ст. 388 ЦК України.
		Відповідно до ч.1 ст. 388 ЦК України, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.
		Якщо майно за відплатним договором придбано в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у випадках, передбачених частиною 1 статті 388 Цивільного кодексу України, 
		У разі коли відчуження майна мало місце два і більше разів після недійсного правочину, це майно може бути витребувано від особи, яка не є стороною недійсного правочину, від добросовісного набувача на підставі частини 1 статті 388 Цивільного кодексу України.
		Витребування майна від добросовісного набувача у такому випадку залежить від наявності волі на передачу цього майна у власника майна - відчужувача за першим договором у ланцюгу договорів. Таким чином, наявність у діях власника майна волі на передачу цього майна виключає можливість його витребування від добросовісного набувача.
		Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 23.01.2019 у справі №916/2130/15. 
		Суд зазначає, що під час розгляду позову про витребування майна відповідач згідно з ст. 388 ЦК України має право заперечити проти позову про витребування майна з його володіння шляхом подання доказів відплатного придбання ним цього майна в особи, яка не мала права його відчужувати, про що він не знав і не міг знати (добросовісний набувач). У такому разі пред'явлення зустрічного позову про визнання добросовісним набувачем не вимагається і, крім того, не є належним способом судового захисту (стаття 16 ЦК), оскільки добросовісність набуття - це не предмет позову, а одна з обставин, що має значення для справи та підлягає доказуванню за позовом про витребування майна. Під час розгляду позову власника про витребування майна, переданого як вклад до статутного (складеного) капіталу господарського товариства, суд має враховувати, що отримання майна як вкладу до статутного (складеного) капіталу є відплатним придбанням, оскільки в результаті передання вкладу особа набуває права учасника господарського товариства.
		Також суд зазначає, що набувач визнається добросовісним, якщо при вчиненні правочину він не знав і не міг знати про відсутність у продавця прав на відчуження майна, наприклад, вжив усіх розумних заходів, виявив обережність та обачність для з'ясування правомочностей продавця на відчуження майна. При цьому в діях набувача не повинно бути і необережної форми вини, оскільки він не лише не усвідомлював і не бажав, а й не допускав можливості настання будь-яких несприятливих наслідків для власника.
		Як вбачається з матеріалів справи, при підписанні мирової угоди у справі № 6/175(2010) від 19.07.2011 спірне майно було відчужено особою, що мала право на таке відчуження, оскільки виконувала повноваження керівника ВАТ Облпаливо. Згідно умов мирової угоди, така вступає в силу з моменту її підписання та затвердження судом. Ухвалою Господарського суду Львівської області від 29.07.2011 таку мирову угоду затверджено. На момент набуття ТзОВ Світ СР права власності на спірні приміщення, і мирова угода, і ухвала щодо її затвердження були чинними.
		Крім того, з акту прийому-передачі та грошової оцінки майна від 08.09.2017 №1, Витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності вбачається, що відповідач набув спірне майно 08.09.2017 у якості внеску до статутного фонду ТзОВ Бачинських.
		У статті першій Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованого Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97?ВР Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції, зазначено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
		Щодо спростування відповідачем у загальному порядку обставин, встановлених у постанові Львівського апеляційного господарського суду від 20.12.2012, а саме факту відчуження спірного майна в період проведення процедури банкрутства ВАТ Облпаливо, суд зазначає, що такі обставини, спростовуються ухвалами Господарського суду Львівської області від 19.07.2011 у справі №5015/3520/11 про припинення провадження у справі про банкрутство ВАТ Облпаливо та ухвалою Господарського суду Львівської області у справі від 11.08.2011 у справі №5015/4546/11 про порушення провадження у справі про банкрутство ВАТ Облпаливо (а.с. 139-143 том І).
		Відповідно до ч. 5 ст. 75 ГПК України обставини, встановлені стосовно певної особи рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, можуть бути у загальному порядку спростовані особою, яка не брала участі у справі, в якій такі обставини були встановлені.
		Зокрема, з матеріалів справи випливає, що постановою Львівського апеляційного господарського суду від 20.12.2012 у справі №6/175(2010) було скасовано ухвалу про затвердження мирової угоди у справі № 6/175(2010) з огляду на те, що мирова угода від іменні ВАТ Облпаливо та ТзОВ Світ СР була укладена під час дії мораторію на задоволення вимог кредиторів, так як ухвалою Господарського суду Львівської області від 25.06.2011 у справі №5015/3520/11 порушено справу про банкрутство ВАТ Облпаливо.
		19.07.2011 ухвалою Господарського суду Львівської області у справі №5015/3520/11 за заявою ТзОВ Світ СР було припинено провадження у справі про банкрутство ВАТ Облпаливо.
		19.07.2011 підписано мирову угоду між ВАТ Облпаливо та ТзОВ Світ СР. 29.07.2011 вказана мирова угода була затверджена ухвалою Господарського суду Львівської області у справі №6/175(2010).
		11.08.2011 ухвалою Господарського суду Львівської області у справі №5015/4546/11 було порушено провадження у справі про банкрутство ВАТ Облпаливо.
		Відтак, оскільки внаслідок укладання мирової угоди мало місце волевиявлення ВАТ Облпаливо (власника) на вибуття спірного майна з його володіння, суд приходить до висновку, що спірне майно вибуло з володіння власника не поза його волею, відповідно відсутні підстави до витребування такого майна в порядку ст.388 ЦК України.
		При цьому суд наголошує, що право на витребування спірного майна в порядку ст.388 ЦК України має виключно власник.
		Окрім того, витребування майна із чужого незаконного володіння передбачено ст.16, ст.387 ЦК України виключно як форма захисту права власності, а не як окреме оборотоздатне майнове право.
		Позивач стверджує, що він набув право власності на майнове право витребування з чужого незаконного володіння за договором купівлі-продажу від 01.03.2016.
		Частина 4 ст. 12 ЦК України передбачає, що особа може за відплатним або безвідплатним договором передати своє майнове право іншій особі, крім випадків, встановлених законом.
		За змістом ч.2 ст. 190 ЦК України майнові права є неспоживною річчю. Майнові права визнаються речовими правами.
		Проте, колегія суддів звертає увагу на те, що майнове право  це обмежене речове право, за яким власник цього права наділений певними, але не всіма правами власника майна.
		Тобто, майнові права це будь-які права, пов'язані з майном, відмінні від права власності, у тому числі права, які є складовими частинами права власності (права володіння, розпорядження, користування).
		Згідно зі ст. 317 ЦКУ, право власності складається з права володіння, права користування і права розпорядження.
		При цьому право власності та інші речові права на нерухомі речі, обтяження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації (ч.1 ст. 182 ЦК України).
		Відповідно до ч.4 ст.334 ЦК України права на нерухоме майно, які підлягають державній реєстрації, виникають з дня такої реєстрації відповідно до закону.
		Згідно з п.1 ч.1 ст. 4 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень право власності підлягає державній реєстрації.
		Тобто, в першу чергу, на підтвердження наявності в позивача суб'єктивного матеріального права на витребування майна з чужого незаконного володіння, він повинен надати суду відповідні належні докази, що підтверджують його право на зазначене майно.
		Проте, суд звертає увагу на те, що належних, достатніх та допустимих доказів наявності (в тому числі переходу від ВАТ Облпаливо, як від власника спірного майна) права власності на спірний обєкт нерухомості станом на час розгляду справи по суті позивачем суду не надано, в матеріалах справи такі докази відсутні.
		За змістом ст.392 ЦК України вбачається, що власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.
		Тобто, стаття 392 ЦК України, в якій йдеться про визнання права власності, не породжує, а підтверджує наявне в позивача право власності, набуте раніше на законних підставах, у тому випадку, якщо відповідач не визнає, заперечує або оспорює наявне в позивача право власності, а також у разі втрати позивачем документа, який посвідчує його право власності.
		В той же час договором купівлі-продажу від 01.03.2016, як і за договором від 21.03.2014, право власності на спірне майно не відчужувалось та позивачем не набувалось, предметом даного договору виступало майнове право (право вимоги) витребування майна з чужого незаконного володіння, визнання та оформлення права власності за ТзОВ Новодім на нерухоме майно (будівлі та споруди паливного складу), що знаходяться за адресою: що знаходиться за адресою: Львівська область, Старосамбірський район, м. Старий Самбір, вул. Садова, будинок 2-а, загальною площею 387,4кв.м., яке виступає способом захисту права власності та є з ним нерозривним, не може бути здійснене окремо від права власності, відтак, не може здійснюватись іншою особою та не в інтересах власника, яким позивач не є.
		Проаналізувавши вищенаведене, колегія суддів вважає, що витребування майна із чужого незаконного володіння та визнання права власності в даному випадку не є окремою правомочністю власника та оборотоздатним правом власника, яке може відчужуватись в порядку ст. 656 ЦК України на користь інших осіб, а є виключно формою захисту його права власності на майно та не може бути відчужене без самого права власності.
		В даному випадку, як встановлено вище, позивач не є субєктом, який має право на витребування майна із чужого незаконного володіння, відтак дана вимога до задоволення не підлягає. З цих же підстав не підлягає задоволенню позовна вимога про визнання за позивачем права власності на спірне майно.
		З приводу строку позовної давності суд зазначає наступне.
		Як зазначалося вище, відповідачем подано до суду заяву, у якій просить суд застосувати до правовідносин, які виникли між сторонами, наслідки спливу строку позовної давності. Зокрема, заявник стверджує, що право вимоги, яке начебто набуте позивачем від ТзОВ Індустріальна паливна компанія, виникло з моменту винесення постанови Львівським апеляційним господарським судом від 20.12.2012. Саме з цього часу і почався перебіг строку позовної давності за вимогами позивача.
		Також, відповідач зазначає, що як станом на момент винесення постанови Львівським апеляційним господарським судом (20.12.2012) так і станом на момент подання позовної заяви до суду не передбачено спеціальних (довших) строків позовної давності, аніж ті, що встановлені ЦК України. Аналогічно, не є підставою до переривання перебігу строку позовної давності передача прав вимоги іншій особі, адже раніше позивач звертався до відповідача із позовом про витребування майна.
		Таким чином, відповідач робить висновки, що станом на момент укладення між ТзОВ Індустріальна паливна компанія та ТзОВ Новодім договору купівлі-продажу від 01.03.2016 позовна давність за вимогами про витребування майна вже минула, а відтак, набуття позивачем права вимоги не поновлює строку позовної давності за нею. Окрім того, відповідач зазначає, що строк позовної давності минув 20.12.2015, а відтак, не має жодного юридичного значення той факт, яка особа володіла в цей час спірним майном, оскільки вказані факти не змінюють початку перебігу строку позовної давності та не поновлюють його.
		В свою чергу позивач спростовує необхідність застосування до правовідносин, які виникли між сторонами наслідки спливу строку позовної давності, з огляду на те, що судове рішення (постанова ЛАГС від 20.12.2012 у справі №6/175(2010)) про скасування укладеної 19.07.2011 та затвердженої ухвалою Господарського суду Львівської області від 29.07.2011 у справі №6/175 (2010) мирової угоди тривалий час переглядалось судами. З підстав наведеного позивач робить висновки про помилковість тверджень відповідача про те, що перебіг строку позовної давності розпочався 20.12.2012.
		Також, позивач звертає увагу суду на те, що в силу приписів ст.261 ЦК України перебіг строку позовної давності розпочинається з моменту, коли особа довідалась або могла довідатись про порушення свого права, або особу, яка його порушила.
		З підстав наведеного позивач вважає, що перебіг строку позовної давності за позовом ТзОВ Новодім до ТзОВ Бачинських про витребування майна з чужого незаконного володіння почався з 19.05.2018, тобто з дня, наступного за днем встановлення позивачем особи, яка стала набувачем майна, що є предметом позову. 
		Верховний Суд у постанові від 10.07.2018 по справі №5019/2862/11 розяснює, що подібність правовідносин означає, зокрема, тотожність об'єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин).
		У постанові Верховного суду України від 29.03.2017 №520/7194/13-ц зазначено, що у разі скасування судового рішення, на підставі якого набуто право власності на майно, перебіг позовної давності починається з моменту скасування такого судового рішення.
		Верховний Суд у постанові від 21.05.2018 у справі №911/1967/17 зазначає, що відповідно до статті 262 ЦК України заміна сторін у зобов'язанні не змінює порядку обчислення та перебігу позовної давності.
		Статтею 256 ЦК України встановлено, що позовна давність  це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
		Приписами статті 257 ЦК України встановлено, що загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
		Частиною 5 ст. 261 ЦК України встановлено, що за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.
		За змістом ч. 1 ст. 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.
		Згідно приписів ч.3 ст.267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Відповідно до ч.4 названої статті сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
		З підстав наведеного суд дійшов висновків про те, що перебіг строку позовної давності за вимогами про витребування майна з чужого незаконного володіння розпочав перебіг з 21.12.2012, тобто з дня наступного за днем, коли особа (ВАТ Облпаливо) дізналась про порушення свого права.
		З врахуванням приписів Цивільного кодексу України щодо загального строку позовної давності, а також відсутності належних, достатніх та допустимих доказів продовження сторонами такого строку суд дійшов висновків, що строк позовної давності за позовними вимогами сплив 21.12.2015.
		Водночас, з підстав відсутності належних, достатніх та допустимих доказів в підтвердження факту порушення прав позивача, в суду відсутні правові підстави для застосування наслідків пропуску строку позовної давності, відтак суд відхиляє заяву відповідача про застосування наслідків спливу позовної давності.
		Враховуючи вищенаведене, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком місцевого господарського суду про необґрунтованість та безпідставність заявлених позовних вимог, в звязку з чим вони до задоволення не підлягають.
		Таким чином, матеріали справи свідчать про те, що, приймаючи рішення про відмову у задоволенні позову, місцевий господарський суд всебічно, повно і об'єктивно дослідив матеріали справи в їх сукупності, дав вірну юридичну оцінку обставинам справи та прийняв рішення, яке відповідає вимогам закону та обставинам справи.
		Твердження скаржника про порушення і неправильне застосування господарським судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення не знайшло свого підтвердження, в зв'язку з чим підстави для зміни чи скасування законного та обґрунтованого судового рішення відсутні.
		Приписами ст. 13 ГПК України визначено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Дана норма кореспондується зі ст. 46 ГПК України, в якій закріплено, що сторони користуються рівними процесуальними правами.
		Згідно зі ст. ст. 73,74,77 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
		Частиною 1 ст. 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, обєктивному та безсторонньому дослідженні наявних у справі доказів.
		Однак, апелянтом всупереч вищенаведеним нормам права, не подано доказів, які б підтвердили факти, викладені в позовній заяві, а доводи, наведені в апеляційній скарзі, не спростовують правомірність висновків, викладених в оскаржуваному рішенні суду першої інстанції.
		В свою чергу відповідачем належним чином підтверджено свої доводи.
		З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції вважає, що рішення місцевого господарського суду слід залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.
		Керуючись, ст.ст. 269, 275, 276, 282, 284 Господарського процесуального кодексу України, Західний апеляційний господарський суд -
		ПОСТАНОВИВ :
		1.Рішення Господарського суду Львівської області від 06.09.2018 у справі № 914/970/18 залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.
		2.Витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на скаржника.
		3.Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку в строки передбаченні ст.288 ГПК України.
		4.Справу повернути до Господарського суду Львівської області.
		 
		Веб-адреса Єдиного державного реєстру судових рішень, розміщена на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет: http://reyestr.court.gov.ua/.
		 
		 
		Головуючий суддяН.М. Кравчук 
		судді Н.А. Галушко 
		ОСОБА_1

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...