Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 918/740/18 : Господарські справи (до 01.01.2019); Майнові спори; Виконання договору кредитування; Інший спір про виконання договору кредитування.
Надіслано для оприлюднення: 01.04.2019. Зареєстровано: 02.04.2019. Забезпечено надання загального доступу: 03.04.2019.
Дата набрання законної сили: 20.05.2019
Результат оскарження 20.05.2019 Північно-західний апеляційний господарський суд: повернуто апеляційну скаргу
Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД РІВНЕНСЬКОЇ ОБЛАСТІ
		33013 , м. Рівне, вул. Набережна, 26А
		 
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 
		РІШЕННЯ 
		 
		25 березня 2019 р. м. Рівне Справа № 918/740/18 
		 
		Господарський суд Рівненської області у складі судді Марач В.В. при секретарі Коваль С.М., розглянувши у загальному позовному провадженні справу
		за позовом Акціонерне товариство комерційний банк "Приватбанк" 
		до відповідача ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю "Барсервіс" 
		 
		про стягнення заборгованості в сумі 107 634 469,70 грн. 
		 
		За участю представників сторін:
		від позивача: представник ОСОБА_2 
		від відповідача: представник ОСОБА_3 
		 
		Статті 42, 46 Господарського процесуального кодексу України сторонам роз'яснені.
		Відводи з підстав визначених статтею 35, 37 ГПК України відсутні. 
		 
		ВСТАНОВИВ:
		 
		Акціонерне товариство комерційний банк "Приватбанк" (далі по тексту Позивач, ОСОБА_4, Приватбанк) звернувся в господарський суд Рівненської області з позовом до ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю "Барсервіс" (далі по тексту Відповідач, ТОВ "Барсервіс") в якому просить стягнути з останнього заборгованість за договором фінансового лізингу №4Б 16061ЛИ від 15.08.2016 року в розмірі 86543968,99 грн. (37 720 566,41 грн. - прострочена заборгованість по сплаті лізингових платежів в рахунок вартості майна; 35 978 111,74 грн. - прострочена заборгованість з винагороди за користування майном; 12 845 290,84 грн. - пеня за порушення грошового зобовязання).
		Свої вимоги Акціонерне товариство комерційний банк "Приватбанк" мотивує наступним.
		15.08.2016 р. між ПАТ КБ ПРИВАТБАНК, правонаступником якого є АТ КБ ПРИВАТБАНК та ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю БАРСЕРВІС (Лізингоодержувач) було укладено договір фінансового лізингу №4Б16061ЛИ відповідно до п. 1.1. якого банк передає лізингоодержувачу майно, а лізингоодержувач приймає майно від банка в платне користування, а після сплати всієї суми лізингових платежів у власність, у визначені даним договором строки, на умовах фінансового лізингу. АТ КБ ПРИВАТБАНК свої зобовязання за ОСОБА_4 виконало в повному обсязі, передавши відповідне майно Лізингоодержувачу, що підтверджується актом приймання-передачі майна від 15.08.2016 року (Додаток №3 до ОСОБА_4). Вищевказані договір фінансового лізингу та акт приймання-передачі майна були підписані з використанням електронного цифрового підпису, про що сторони домовились в угоді про використання електронного цифрового підпису з посиленим сертифікатом ключа від 26.01.2016 року.
		Відповідно до п. 6.2.11. ОСОБА_4, в редакції додаткової угоди від 22.08.2016р. Лізингоодержувач зобовязався сплачувати банку: винагороду за відкриття рахунку Фінансовий лізинг (оренда); лізинговий платіж (суму, що відшкодовує при кожному платежі частину вартості майна); відсоткову винагороду за користування майном; інші витрати банка, безпосередньо повязані з цим договором. Пунктом 6.2.8. ОСОБА_4 на Лізингоотримувача було покладено обовязок не зменшувати суму лізингових платежів, а також не затримувати виплату чергового лізингового платежу, якщо дані зміни не погоджені сторонами та не передбачені договорами про внесення змін до цього договору. Розмір, структура, строки сплати лізингових платежів встановлюються Додатком №2 (п. 1 ОСОБА_4). За змістом п. 2.3.2. ОСОБА_4 Лізингоодержувач сплачує банку винагороди на рахунок зазначений у п. 1.4. ОСОБА_4, зокрема, відсоткову винагороду за користування майном у розмірі 12% річних від суми залишку несплаченої вартості майна, виходячи з фактичної кількості днів користування майном, та 360 днів у році, щомісяця в період з 25-го числа місяця по останній день місяця, а так само в термін сплати останньої суми лізингового платежу, який зазначений у Додатку №2. Відповідно до Додаткової угоди від 03.11.2016 року починаючи з 07.11.2016 року відсоткова винагорода становить 10,5% річних.
		Позивач зазначає, що Відповідач не належним чином виконує свої зобов'язання за договором фінансового лізингу №4Б16061ЛИ і загальний розмір прострочених зобовязань Лізингоодержувача перед банком складає 86 543 968,99 грн., з яких:
		- 37 720 566,41 грн. - прострочена заборгованість по сплаті лізингових платежів в рахунок вартості майна за період з 15.08.2016 р. по 12.10.2018 р.;
		- 35 978 111,74 грн. - прострочена заборгованість з винагороди за користування майном за період 15.08.2016р. по 31.08.2018 р.;
		-12 845 290,84 грн. - пеня за порушення грошового зобовязання за період з 27.09.2017 р. по 28.09.2018р..
		17 грудня 2018 року представник Позивача подав заяву про збільшення позовних вимог в якій зазначає, що загальний розмір прострочених зобовязань Лізингоодержувача станом на 06.12.2018 р. перед банком складає 107 634 469,70 грн., з яких:
		 43 710 653,54 грн. - прострочена заборгованість по сплаті лізингових платежів в рахунок вартості майна за період з 01.07.2016 р. по 06.12.2018 р.;
		 45 510 512,84 грн. - прострочена заборгованість з винагороди за користування майном за період з 15.08.2018 р. по 30.11.2018 р.;
		 18 413 303,32 грн. - пеня за порушення грошового зобовязання за період з 27.09.2017 р. по 06.12.2018р., і просить стягнути з Відповідача вищевказану суму.
		Відповідач надав суду відзив на позов в якому проти вимог Позивача заперечує посилаючись при цьому на наступне.
		Згідно ст. 2 Закону України «Про фінансовий лізинг» відносини, що виникають у зв'язку з договором фінансового лізингу, регулюються положеннями Цивільного кодексу України про лізинг, найм (оренду), купівлю-продаж, поставку з урахуванням особливостей, що встановлюються цим Законом.
		Згідно ч. 1 ст.806 Цивільного кодексу України за договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобов'язується передати другій стороні (лізингоодержувачеві) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі).
		Згідно ч. 2,3 ст.806 Цивільного кодексу України до договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених цим параграфом та законом. До відносин, пов'язаних з лізингом, застосовуються загальні положення про купівлю-продаж та положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом.
		Згідно ст. 793 Цивільного кодексу України договір найму будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини) укладається у письмовій формі. Договір найму будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини) строком на три роки і більше підлягає нотаріальному посвідченню.
		Згідно ст. 220 Цивільного кодексу України у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним.
		Таким чином, з огляду на те, що договір фінансового лізингу № 4Б16061ЛИ від 15.08.2016 року нотаріально не посвідчено, Відповідач вважає, що останній є нікчемним та не створює наслідків від моменту укладення договору. Відповідач вважає, що таким чином будь-які стягнення позивачем з відповідача коштів по нікчемному правочину є неможливим.
		Також Відповідач стверджує, що позивач не обґрунтував якою умовою ОСОБА_4 у відповідача передбачено виникнення зобовязання зі сплати процентів та пені, так як з додатків до позовної зави ці обставини ним не вбачаються.
		До завершення підготовчого провадження представник Відповідача подав клопотання про призначення судово-економічної експертизи, в якому для визначення дійсного розміру заборгованості просить суд призначити судову економічну експертизу. 
		Відповідно до ч. 1 ст. 99 ГПК України, суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи призначає експертизу у справі за сукупності таких умов: для з'ясування обставин, що мають значення для справи, необхідні спеціальні знання у сфері іншій, ніж право, без яких встановити відповідні обставини неможливо; жодною стороною не наданий висновок експерта з цих самих питань або висновки експертів, надані сторонами, викликають обґрунтовані сумніви щодо їх правильності, або за клопотанням учасника справи, мотивованим неможливістю надати експертний висновок у строки, встановлені для подання доказів, з причин, визнаних судом поважними, зокрема через неможливість отримання необхідних для проведення експертизи матеріалів.
		Відповідно до статті 1 Закону України "Про судову експертизу", судова експертиза - це дослідження на основі спеціальних знань у галузі науки, техніки, мистецтва, ремесла тощо об'єктів, явищ і процесів з метою надання висновку з питань, що є або будуть предметом судового розгляду.
		За таких обставин суд зазначає, що судова експертиза призначається лише у разі дійсної потреби у спеціальних знаннях для встановлення фактичних даних, що входять до предмета доказування, тобто у разі, коли висновок експерта не можуть замінити інші засоби доказування.
		З огляду на зазначене, клопотання про призначення експертизи не підлягає до задоволення, оскільки суд може самостійно встановити фактичні обставини справи за результатами оцінки наявних у справі доказів, зокрема, встановити достовірність та правильність розрахунків здійснених АТ КБ "Приватбанк".
		Крім того, суд зазначає, що Відповідач не позбавлений права самостійно здійснити перевірку правильності розрахунків, здійснених АТ КБ "Приватбанк". Однак ні Відповідач, ні його представник не надали суду будь-яких контррозрахунків, які би свідчили про протилежне розрахункам Позивача.
		Також до завершення підготовчого провадження представник Відповідача подав заяву про застосування строку позовної давності посилаючись на те, що Позивач звернувся до суду з пропуском такого строку, що є підставою для відмови в позові.
		Ухвалою суду від 06 лютого 2019 року закрито провадження у справі та призначено справу до судового розгляду по суті на 26.02.2019 року.
		26 лютого 2019 року представник Відповідача надав суду лист в якому зазначає, що ТОВ «БАРСЕРВІС», вважаючи наявність обєктивних підстав для задоволення позовних вимог, щодо визнання недійсним договору фінансового лізингу №4Б 16061ЛИ від 15.08.2016 року звернулося з позовною заявою до Господарського суду м. Києва від 20.02.2019 року. Дані обставини підтверджує копією позовної заяви №20/02/740 від 20.02.2019 року, описом відправлення та фіскальним чеком №3302404494683 від 20.02.2019 року а також інформацією з офіційного сайту Судової влади https://court.gov.ua/fair/, щодо стадії розгляду справи №910/2233/19 за позовом ТОВ «БАРСЕРВІС» до AT «ПРИВАТБАНК» про визнання недійним договору фінансового лізингу.
		В зв'язку з зазначеним, враховуючи, що позивач по даній справі вважає, що спірні правовідносини між сторонами виникли на підставі договору фінансового лізингу №4Б16061ЛИ від 15.08.2016 року дійсність або недійсність якого буде встановлена за результатами розгляду справи №910/2233/19 в Господарському суді м. Києва, відповідач вважає, що існує наявність об'єктивної неможливості розгляду цієї справи до вирішення іншої справи, що розглядається в порядку господарського судочинства, що в свою чергу зобовязує суд, в порядку п. 5 ч.1 ст. 227 ГПК України зупинити провадження у справі. 
		Суд зазначає, що вказані вище судження Відповідача не грунтуються на законі та є безпідставними, так як провадження у справі перебуває на стадії її розгляду по суті, а відповідно до ч.3 ст.195 ГПК України провадження у справі на стадії її розгляду по суті зупиняється тільки з підстав, встановлених пунктами 1 - 3 частини першої статті 227 та пунктом 1 частини першої статті 228 цього Кодексу.
		Ухвалами суду від 26.02.2019, 12.03.2019 розгляд справи по суті відкладався. Ухвалою суду від 12.03.2019р. розгляд справи по суті призначено на 25.03.2019 року.
		В судовому засіданні 25.02.2019 року представник Позивача позовні вимоги підтримав з мотивів викладених в позовній заяві та заяві про збільшення позовних вимог.
		Натомість представник Відповідача проти позовних вимог заперечив з мотивів наведених у відзиві та заяві про застосування строків позовної давності.
		Розглянувши документи і матеріали, які подані учасниками судового процесу, заслухавши пояснення представників сторін, з'ясувавши обставини на які учасники справи посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, безпосередньо дослідивши докази у справі, господарський суд прийшов до висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню. При цьому господарський суд керувався наступним.
		Відповідно до ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
		За змістом ч. 1 ст. 174 ГК України господарські зобовязання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.
		Частиною 1 статті 627 Цивільного кодексу України передбачено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
		15 серпня 2016 року між Публічним акціонерним товариством комерційним банком ПРИВАТБАНК (ОСОБА_4), правонаступником якого є Акціонерне товариство комерційний банк ПРИВАТБАНК та ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю БАРСЕРВІС (Лізингоодержувач) було укладено договір фінансового лізингу №4Б 16061ЛИ (далі по тексту Договір, Договір фінансового лізингу) відповідно до п. 1.1. якого банк передає лізингоодержувачу майно, а лізингоодержувач приймає майно від банка в платне користування, а після виплати всієї суми лізингових платежів у власність, у визначені даним договором строки, на умовах фінансового лізингу.
		У пункті 1.2. ОСОБА_4 сторони узгодили, що вартість майна становить 334 634 749,00 грн..
		За змістом п. 3.1. ОСОБА_4 передача банком та прийом Лізингоодержувачем майна в лізинг здійснюється згідно акту прийому-передачі майна зазначеним у Додатку №3.
		АТ КБ ПРИВАТБАНК свої зобовязання за ОСОБА_4 виконало в повному обсязі, передавши відповідне майно Лізингоодержувачу, що підтверджується актом приймання-передачі майна від 15.08.2016 року (Додаток №3 до ОСОБА_4).
		Вищевказані договір фінансового лізингу та акт приймання-передачі майна були підписані з використанням електронного цифрового підпису, про що сторони домовились в угоді про використання електронного цифрового підпису з посиленим сертифікатом ключа від 26.01.20 року, яка підписана уповноваженими представниками позивача та відповідача та скріплена їх печатками.
		Господарський суд не погоджується із доводами відповідача про те, що договір фінансового лізингу, укладений між ним та позивачем, є нікчемним, оскільки його не посвідчено нотаріально, з огляду на таке.
		Господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України (далі по тексту ЦК, ЦКУ) з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів (частина 7 статті 179 Господарського кодексу України (далі по тексту ГК, ГКУ)).
		Господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода (частина 2 статті 180 ГК).
		Господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів (частина 1 статті 181 ГК).
		Позивач та відповідач дійшли згоди про те, що договір набуває чинності з моменту його підписання та скріплення печатками сторін (пункт 9.2 ОСОБА_4).
		Правочин, який вчинений у письмовій формі, підлягає нотаріальному посвідченню лише у випадках, встановлених законом або домовленістю сторін. На вимогу фізичної або юридичної особи будь-який правочин з її участю може бути нотаріально посвідчений (стаття 209 ЦК).
		За змістом статті 806 ЦК за договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобов'язується передати другій стороні (лізингоодержувачеві) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі).
		У частині 2 статті 806 ЦК передбачено, що до договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених цим параграфом та законом.
		Системне тлумачення частини 2 статті 806 ЦК та параграфу 1 Глави 58 ЦК свідчить, що у частині 2 статті 806 ЦК закріплена бланкетна норма, яка відсилає саме до загальних положень про договір найму (параграф 1 Глави 58 ЦК).
		Відповідно до договору лізингу можуть субсидіарно застосовуватися тільки норми параграфу 1 Глави 58 ЦК, а не інші параграфи цієї глави. Особливості окремих видів і форм лізингу встановлюються законом.
		Відтак, враховуючи наведене, господарський суд доходить висновку, що договір, укладений між позивачем і відповідачем, не потребує нотаріального посвідчення, тому немає підстав вважати такий договір нікчемним.
		До того ж за правилами статей 15, 16 ЦК, статті 20 ГК і статті 1 ГПК кожна особа має право на захист, у тому числі судовий, свого цивільного права, а також цивільного інтересу.
		Відповідно до статей 215 та 216 ЦК вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним і про застосування наслідків його недійсності, а також вимога про застосування наслідків нікчемного правочину може бути заявлена як однією із сторін правочину, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненням правочину.
		За змістом статті 215 ЦК підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1- 3, 5 та 6 статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.
		Однак вимога про встановлення нікчемності правочину підлягає розгляду за наявності відповідного спору.
		Суд також зазначає, що у разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування (частина 1 статті 216 ЦК).
		До спірного договору не застосовуються будь-які встановлені ЦК або іншим законом особливості щодо форми його укладання. Загальні правила щодо форми договору визначено статтею 639 ЦК, згідно з якою:
		1. Договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлено законом.
		2. Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для такого виду договорів не вимагалася. Якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі.
		3. Якщо сторони домовились укласти у письмовій формі договір, щодо якого законом не встановлено письмової форми, такий договір є укладеним з моменту його підписання сторонами.
		4. Якщо сторони домовилися про нотаріальне посвідчення договору, щодо якого законом не вимагається нотаріального посвідчення, такий договір є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення.
		Жодних домовленостей між сторонами про нотаріальне посвідчення або державну реєстрацію цього договору не існувало, законодавством для сторін спірного договору такі дії не визнано обов'язковими.
		Суд відхиляє також доводи відповідача про необхідність застосування до спірних правовідносин правової позиції Верховного Суду, викладеної у постанові від 06.08.2018 у справі № 301/1583/16-ц, так як посилання відповідача на неї є хибними, оскільки правовідносини, щодо яких Верховним Судом висловлено правову позицію, виникли на підставі договору фінансового лізингу, предметом якого, по-перше, був транспортний засіб (у даній справі - нерухомість), а по-друге, стороною договору у справі № 301/1583/16-ц виступала фізична особа (у даній справі тільки юридичні особи), тобто правовідносини за спірним договором у справі, що розглядається, не є аналогічними або подібними правовідносинам у справі № 301/1583/16-ц.
		Аналогічна правова позиція закріплена у постанові Верховного суду №915/865/17 від 12.06.2018 року.
		Крім того, суд зазначає, що хибними у даному випадку є і посилання відповідача на те, що договір лізингу підлягає нотаріальному посвідченню, так як це передбачено ч. 2 ст. 806 та ст.657 ЦК України, з огляду на таке.
		Частиною 2 ст. 806 передбачено, що до відносин, пов'язаних з лізингом, застосовуються загальні положення про купівлю-продаж та положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом.
		Відповідно до статті 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму. 
		Однак суд зазначає, що ОСОБА_4 фінансового лізингу №4Б 16061ЛИ від 15.08.2016 року передбачено, що банк передає лізингоодержувачу майно, а лізингоодержувач приймає майно від банка в платне користування і лише після сплати всієї суми лізингових платежів у власність і у визначені даним договором строки. Крім того п. 4.1 ОСОБА_4 встановлено, що протягом усього терміну дії цього договору Майно є власністю Банка. Відповідно до п. 4.3, договору Майно переходить у власність лізингоодержувача за умови сплати Банку всієї суми лізингових платежів, а також інших платежів за договором. За умовами п.4.4 договору у випадку переходу права власності на Майно до лізингоодержувача, здійснюється оформлення всіх необхідних відповідно до чинного законодавства України документів.
		Тобто з огляду на наведене, суд зазначає, що в момент укладення договору фінансового лізингу нерухомого майна не відбувається передача (відчуження) майна у власність лізингоодержувачу, а відтак такий договір в момент укладення не має ознак договору купівлі-продажу, і, відповідно, до нього на стадії укладення не можуть застосовуватися норми статті 657 Цивільного кодексу України.
		Відтак, враховуючи наведене, господарський суд доходить висновку, що договір фінансового лізингу №4Б16061ЛИ, укладений між позивачем і відповідачем, не потребує нотаріального посвідчення, тому немає підстав вважати такий договір нікчемним.
		Як уже зазначалося вище 15 серпня 2016 року між Публічним акціонерним товариством комерційним банком ПРИВАТБАНК (ОСОБА_4), правонаступником якого є Акціонерне товариство комерційний банк ПРИВАТБАНК та ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю БАРСЕРВІС (Лізингоодержувач) було укладено договір фінансового лізингу №4Б 16061ЛИ. 
		Відповідно до п. 1.1. ОСОБА_4 фінансового лізингу №4Б16061ЛИ банк передає лізингоодержувачу майно, а лізингоодержувач приймає майно від банка в платне користування, а після виплати всієї суми лізингових платежів у власність, у визначені даним договором строки, на умовах фінансового лізингу.
		Пунктом 1.4 договору в редакції додаткової угоди від 23.08.2016р. передбачено, що для здійснення Лізингоодержувачем платежів за цим ОСОБА_4 відкриває рахунки:
		- рахунок для сплати вартості предмета лізингу:N 20715050000883;
		- рахунок для сплати винагород: № 20789050001506;
		Розмір, структура, строки сплати лізингових платежів встановлюються Додатком №2 до договору фінансового лізингу.
		Відповідно до п. 2.2 договору лізингові платежі сплачуються на рахунки, зазначені у п.1.4 цього ОСОБА_4.
		За нормами п. 2.3 договору Лізингоодержувач сплачує Банку винагороди на рахунок, зазначений у п.1.4 цього ОСОБА_4:
		2.3.1.Винагороду за відкриття рахунку "Фінансовий лізинг (оренда)" у розмірі 500 (п'ятсот) гривень 00 копійок у день укладення цього ОСОБА_4;
		2.3.2. (в редакції додаткової угоди від 03.11.2016) Відсоткову винагороду за користування Майном у розмірі 10,5 (десять цілих п'ять десятих) % річних від суми залишку несплаченої вартості Майна, виходячи з фактичної кількості днів користування Майном, та 360 днів у році, щомісяця в період з 25-го числа місяця по останній день місяця, а так само в термін сплати останньої суми лізингового платежу зазначений в Додатку 2.
		2.3.3. (в редакції додаткової угоди від 03.11.2016) У випадку порушення Лізингоодержувачем зобов'язань по сплаті лізингових платежів, передбачених цим ОСОБА_4, відсоткова винагорода за користування Майном складає 21 (двадцять один) % річних від суми залишку несплаченої вчасно частини вартості Майна, згідно Додатку №2.
		Підпунктом 2.3.4 п. 2.3 договору(в редакції додаткової угоди від 03.11.2016) встановлено розмір, порядок та умови сплати Лізингоодержувачем Банку на відповідний рахунок, зазначений у п.1.4 цього ОСОБА_4, винагороди за користування майном отриманим в лізинг.
		Відповідно до статті 806 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) за договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобов'язується передати другій стороні (лізингоодержувачеві) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі). Особливості окремих видів і форм лізингу встановлюються законом.
		Частиною 2 статті 1 Закону України Про фінансовий лізинг передбачено, що за договором фінансового лізингу (далі - договір лізингу) лізингодавець зобов'язується набути у власність річ у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов і передати її у користування лізингоодержувачу на визначений строк не менше одного року за встановлену плату (лізингові платежі).
		Згідно із ч. 2 ст. 11 Закону України Про фінансовий лізинг лізингоодержувач зобов'язаний:
		1) прийняти предмет лізингу та користуватися ним відповідно до його призначення та умов договору; 2) відповідно до умов договору своєчасно та у повному обсязі виконувати зобов'язання щодо утримання предмета лізингу, підтримувати його у справному стані; 3) своєчасно сплачувати лізингові платежі; 4) надавати лізингодавцеві доступ до предмета лізингу і забезпечувати можливість здійснення перевірки умов його використання та утримання; 5) письмово повідомляти лізингодавця, а в гарантійний строк і продавця предмета, про всі випадки виявлення несправностей предмета лізингу, його поломок або збоїв у роботі; 6) письмово повідомляти про порушення строків проведення або непроведения поточного чи сезонного технічного обслуговування та про будь-які інші обставини, що можуть негативно позначитися настані предмета лізингу, - негайно, але у будь-якому разі не пізніше другого робочого дня після дня настання вищезазначених подій чи фактів, якщо інше не встановлено договором; 7) у разі закінчення строку лізингу, а також у разі дострокового розірвання договору лізингу та в інших випадках дострокового повернення предмета лізингу - повернути предмет лізингу у стані, в якому його було прийнято у володіння, з урахуванням нормального зносу, або у стані, обумовленому договором.
		Відповідно до п. 6.2.11. ОСОБА_4, в редакції додаткової угоди від 22.08.2016р. Лізингоодержувач зобовязався сплачувати банку: винагороду за відкриття рахунку Фінансовий лізинг (оренда); лізинговий платіж (суму, що відшкодовує при кожному платежі частину вартості майна); відсоткову винагороду за користування майном; інші витрати банка, безпосередньо повязані з цим договором.
		Пунктом 6.2.8. ОСОБА_4 на Лізингоотримувача було покладено обовязок не зменшувати суму лізингових платежів, а також не затримувати виплату чергового лізингового платежу, якщо дані зміни не погоджені сторонами та не передбачені договорами про внесення змін до цього договору.
		Розмір, структура, строки сплати лізингових платежів встановлюються Додатком №2 (п. 1 ОСОБА_4).
		За змістом п. 2.3.2. ОСОБА_4 Лізингоодержувач сплачує банку винагороди на рахунок зазначений у п. 1.4. ОСОБА_4, зокрема, відсоткову винагороду за користування майном у розмірі 12% річних від суми залишку несплаченої вартості майна, виходячи з фактичної кількості днів користування майном, та 360 днів у році, щомісяця в період з 25-го числа місяця по останній день місяця, а так само в термін сплати останньої суми лізингового платежу, який зазначений у Додатку №2.
		Відповідно до Додаткової угоди від 03.11.2016 року починаючи з 07.11.2016 року відсоткова винагорода становить 10,5% річних.
		Згідно виписки про рух кошті №20715050000883 станом на 06.12.2018 р. несплачене відшкодування частини вартості предмету лізингу становить 43 710 653,54 грн. з урахування сплат:
		31.10.2018р. Відповідач здійснив часткову оплату несплаченого відшкодування частини вартості предмету лізингу за фактичний строк користування в сумі 70 000 грн.;
		03.12.2018р. Відповідач здійснив часткову оплату несплаченого відшкодування частини вартості предмету лізингу за фактичний строк користування в сумі 80 000 грн.;
		з розрахунку:
		25.09.2017р. Відповідач мав здійснити лізинговий платіж в сумі 3 070 043,57 грн., проте не здійснив погашення й зазначений борг став простроченим, 28.09.2017 р. погашено 250000 грн. й відповідно 2 820 043,56 грн. стала простроченою заборгованістю з 28.09.2017 р.
		 25.10.2017 р. Відповідач мав здійснити лізинговий платіж в сумі 3 070 043,57 грн., проте не здійснив погашення, 31.10.2017р. погашено 200 000 грн. і відповідно 5 690 087,13 грн. стала простроченою заборгованістю з 31.10.2017 р.;
		25.11.2017 р. Відповідач мав здійснити лізинговий платіж в сумі 3 070 043,57 грн., проте не здійснив погашення, 30.11.2017р. погашено 250 000 грн., і відповідно 8 510 130,70 грн. стала простроченою заборгованістю з 30.11.2017 р.;
		25.12.2017 р. Відповідач мав здійснити лізинговий платіж в сумі 3 070 043,57 грн., проте не здійснив погашення, 17.01.2018р. погашено 130 000 грн. і відповідно 11 450 174,27 грн. стала простроченою заборгованістю з 17.01.2018 р.;
		25.01.2018 р. Відповідач мав здійснити лізинговий платіж в сумі 3 070 043,57 грн., проте не здійснив погашення, 31.01.2018р. погашено 100 000 грн.. і відповідно 14 420 217,84 грн. стала простроченою заборгованістю з 31.01.2018 р.;
		25.02.2018 р. Відповідач мав здійснити лізинговий платіж в сумі 3 070 043,57 грн., проте не здійснив погашення, 28.02.2018р. погашено 300 000 грн., і відповідно 17 190 261,41 грн. стала простроченою заборгованістю з 28.02.2018 р.;
		25.03.2018 р. Відповідач мав здійснити лізинговий платіж в сумі 3 070 043,57 грн., проте не здійснив погашення, 30.03.2018р. погашено 200 000 грн.. і відповідно 20 060 304,98 грн. стала простроченою заборгованістю з 30.03.2018 р.;
		25.04.2018 р. Відповідач мав здійснити лізинговий платіж в сумі 3 070 043,57 грн., проте не здійснив погашення, 02.05.2018р. погашено 200 000 грн.. і відповідно 22 930 348,55 грн. стала простроченою заборгованістю з 02.05.2018 р.;
		25.05.2018 р. Відповідач мав здійснити лізинговий платіж в сумі 3 070 043,57 грн., проте не здійснив погашення, 31.05.2018р. погашено 200 000 грн. і відповідно 25 800 392,12 грн. стала простроченою заборгованістю з 31.05.2018 р.;
		25.06.2018 р. Відповідач мав здійснити лізинговий платіж в сумі 3 070 043,57 грн., проте не здійснив погашення, 04.07.2018р. погашено 80 000 грн. і відповідно 28 790 435,69 грн. стала простроченою заборгованістю з 04.07.2018 р.;
		25.07.2018 р. Відповідач мав здійснити лізинговий платіж в сумі 3 070 043,57 грн., проте не здійснив погашення, 31.07.2018р. погашено 100 000 грн., і відповідно 31 760 479,26 грн. стала простроченою заборгованістю з 31.07.2018 р.;
		25.08.2018 р. Відповідач мав здійснити лізинговий платіж в сумі 3 070 043,57 грн., проте не здійснив погашення, 31.08.2018р. погашено 80 000 грн., і відповідно 34 750 522,83 грн. стала простроченою заборгованістю з 31.08.2018 р.;
		25.09.2018 р. Відповідач мав здійснити лізинговий платіж в сумі 3 070 043,57 грн., проте не здійснив погашення, 28.09.2018р. погашено 100 000 грн., і відповідно 37 720 566,40 грн. стала простроченою заборгованістю з 28.09.2018 р.;
		25.10.2018 р. Відповідач мав здійснити лізинговий платіж в сумі 3 070 043,57 грн., проте не здійснив погашення, 31.10.2018р. погашено 70 000 грн., і відповідно 40 720 609,97 грн. стала простроченою заборгованістю з 31.10.2018 р.;
		25.11.2018 р. Відповідач мав здійснити лізинговий платіж в сумі 3 070 043,57 грн., проте не здійснив погашення, 03.12.2018р. погашено 80 000 грн., і відповідно 43 710 653,54 грн. стала простроченою заборгованістю з 03.12.2018 р.;
		Отже, станом на 06.12.2018 р. несплачене Відповідачем відшкодування частини вартості предмету лізингу становить 43 710 653,54 грн., згідно виписки про рух коштів 20715050000883, графіку лізингових платежів та розрахунку про заборгованість.
		Як вже зазначалось вище Лізингоодержувач зобовязався сплачувати нараховану відсоткову винагороду щомісяця у період з 25-го по останній день місяця.
		Однак, як вбачається з виписки по рахунку 20789050001506 станом на 30.11.2018 року несплачена заборгованість Лізингоодержувача по відсотковій винагороді складала 45 510 512,84 грн. (з розрахунку 45 540 512,84 -30 000, де 45 540 512,84 сума нарахованих процентів в останній день місяця 30.11.2018, що підлягали сплаті, 30 000 сума оплачених процентів 03.12.2018 р.), яка не була сплачена останнім до теперішнього часу.
		Відповідно до статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майї виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
		У відповідності до статті 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
		Частиною 1 статті 193 ГК України закріплено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
		Враховуючи вищенаведене та те, що Відповідач належним чином не виконує свого обовязку щодо сплати лізингових платежів та винагороди за користування майном, передбачених умовами ОСОБА_4 фінансового лізингу №4Б16061ЛИ від 15.08.2016, вимоги Позивача про стягнення з Відповідача 43 710 653,54 грн. простроченої заборгованості по сплаті лізингових платежів в рахунок вартості майна за період з 01.07.2016 р. по 06.12.2018 р. та 45 510 512,84 грн. простроченої заборгованості з винагороди за користування майном за період з 15.08.2018 р. по 30.11.2018 р. грунтуються на договорі та законі, є правомірними та обгрунтованими, а відтак підлягають до задоволення.
		Заперечення представника Відповідача, наведені у відзиві спростовуються всім вищенаведеним.
		Крім того, суд зазначає, що між сторонами 26.01.2016 р. укладено угоду про використання електронного цифрового підпису з посиленим сертифікатом ключа відповідно до п.1 якої представники Сторін на умовах Акредитованого Центру Сертифікації Ключів ПАТ КБ ПРИВАТБАНК (далі за текстом - АЦСК) - свідоцтво про акредитацію центру сертифікації ключів Серії СА №26; атестат відповідності виданий Державною службою спеціального зв'язку та захисту інформації України від 25.03.2011 року за №4262; Експертний висновок № 05/1-2057 від 30.05.2011 року, проходять ідентифікацію та отримують посилений сертифікат відкритого ключа електронного цифрового підпису, посилений сертифікат відкритого ключа електронної цифрової печатки. Сторони при накладанні електронного цифрового підпису (печатки) з посиленим сертифікатом ключа користуються програмним забезпеченням, що надається АЦСК. Відповідно до п. 2 Угоди Сторони засвідчують свою згоду про те, що ведення документообігу, в тому числі підписання правочинів, угод, договорів, додаткових угод (до договорів на паперовому носії інформації/до договорів складених за допомогою електронного цифрового підпису) та інших документів, які будуть укладатися/оформлятися Сторонами може здійснюватися, як шляхом власноручного підписання, так і шляхом накладання електронного цифрового підпису (печатки) з посиленим сертифікатом ключа, який видано АЦСК. 
		Крім того в п. 4 Угоди сторони закріпили, що Електронний цифровий підпис (печатка) АЦСК за правовим статусом прирівнюється до власноручного підпису (печатки), є його аналогом у разі, якщо: електронний цифровий підпис підтверджено з використанням посиленого сертифіката ключа АЦСК за допомогою надійних засобів цифрового підпису; під час перевірки використовувався посилений сертифікат ключа АЦСК, чинний на момент накладення електронного цифрового підпису; особистий ключ підписувача відповідає відкритому ключу, зазначеному у сертифікаті АЦСК (електронний цифровий підпис - вид електронного підпису, отриманого за результатом криптографічного перетворення набору електронних даних, який додається до цього набору або логічно з ним поєднується і дає змогу підтвердити його цілісність та ідентифікувати підписувача. Електронний цифровий підпис накладається за допомогою особистого ключа та перевіряється за допомогою відкритого ключа). 
		Договір фінансового лізингу №4Б16061ЛИ від 15.08.2016, додатки до нього, в тому числі ОСОБА_3 прийому-передачі майна, та додаткові угоди до договору підписані сторонами з використанням електронного цифрового підпису про що свідчать додані до них Позивачем документи перевірок. 
		Таким чином безпідставними є і твердження представника Відповідача про те, що зазначені вище документи є не підписаними.
		Також слід відмітити, що ні сам Відповідач, ні його представник не надали суду будь-яких контррозрахунків, які би свідчили про помилковість розрахунків Позивача стосовно сум заборгованості та пені.
		В пункті 7.1. ОСОБА_4 сторони узгодили, що у випадку порушення Лізингоодержувачем зобовязань по сплаті лізингових платежів, по сплаті винагород, Лізингоодержувач сплачує банку за кожний випадок порушення пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який сплачується пеня, яка розраховується у відсотках річних від суми простроченого платежу за кожен день прострочення платежу.
		У звязку з порушенням Лізингоодержувачем термінів сплати лізингових платежів та винагороди за користування майном, відповідно до п. 7.1. ОСОБА_4 станом на 06.12.2018 р. Позивачем нарахована Відповідачу пеня у розмірі 18 413 303,32 грн., яка обліковується банком на рахунку 80917057037501.
		Згідно із статті 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
		За змістом ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові нacлідки встановлені договором або законом, зокрема, зміна умов зобов'язання та сплата неустойки.
		Відповідно до ч. 1 ст. 216 ГК України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.
		Частиною 1 статті 230 ГК України визначено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
		За змістом частин 1 та 3 статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше , які боржник повинен передати кредиторові у раху порушення зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
		Відповідно до ч. 6 ст. 231 ГК України штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.
		Відтак, з огляду на вищезазначене, вимога Позивача про стягнення з Відповідача пені за несвоєчасне виконання зобов'язань у розмірі 18 413 303,32 грн. є правомірною.
		Відповідно до статей 256, 257 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу, загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. 
		Відповідно до ст. 259 цього ж Кодексу позовна давність, встановлена законом, може бути збільшена за домовленістю сторін. Договір про збільшення позовної давності укладається у письмовій формі. 
		Пунктом 7.9 ОСОБА_4 фінансового лізингу №4Б16061ЛИ від 15.08.2016 передбачено, що строки позовної давності по вимогах про стягнення лізингових платежів, винагород, неустойки - пені, штрафів, інших платежів/витрат за цим ОСОБА_4 встановлюються Сторонами тривалістю 15 (п'ятнадцять) років.
		Відтак твердження представника Відповідача про те, що Позивачем при пред'явленні позову пропущено строки позовної давності є безпідставними.
		Крім того суд зазначає, що відповідно до ч. 6 ст. 232 ГК України передбачено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано. 
		Однак у п. 7.10 ОСОБА_4 фінансового лізингу №4Б16061ЛИ Сторони передбачили, що нарахування неустойки за кожний випадок порушення зобов'язання здійснюється протягом 15 (п'ятнадцять) років з дня коли відповідне зобов'язання мало бути виконане Лізингоодержувачем.
		У відповідності до пункту 4 частини 2 статті 129 Конституції України основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведеності перед судом їх переконливості.
		Згідно із ч. 2-3 ст. 13 ГПК України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
		Поняття і види доказів викладені у статті 73 ГПК України, згідно якої доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
		Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. У разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов'язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів (ст. 74 ГПК України).
		Згідно з ст. 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
		Частиною 1 статті 77 ГПК України передбачено, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
		У відповідності до ст. 78 ГПК України, достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.
		Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (ст. 79 ГПК України).
		Відповідно до ст. 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
		Відповідно до ч. 1 ст. 5 ГПК України здійснюючи правосудця, господарський суд захищає права а інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
		Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства (ст. 15 ЦК України).
		Частиною 1 статті 16 ЦК України закріплено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
		За змістом ч. 2 ст. 16 ЦК України способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов'язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.
		Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором і-бо законом чи судом у визначених законом випадках.
		Верховний Суд України за результатом аналізу практики застосування судами ст. 16 ЦК України зазначив, що спосіб захисту у вигляді примусового виконання обовязку в натурі застосовується в зобовязальних правовідносинах у випадках, коли особа зобовязана вчинити певні дії щодо Позивача, але відмовляється від виконання цього обовязку чи уникає його. Стосується він, зокрема, невиконання обовязку сплатити кошти за виконану роботу, надані послуги, передати річ кредитору (за договорами купівлі-продажу, міни, дарування з обовязком передати річ у майбутньому), виконати роботи чи надати послугу за відповідним договором.
		Припинення терміну виконання зобовязання або терміну дії договору не означає звільнення боржника від виконання обовязку в натурі, тому підтримується думка про те, що кредитор винен мати право вимагати виконання обовязку в натурі впродовж того часу, коли існує зобовязання, а не лише впродовж строку виконання зобовязання або строку дії договору. 
		Враховуючи те, що Позивач довів належними та допустимими доказами порушення зобов'язань за ОСОБА_4 фінансового лізингу №4Б16061ЛИ від 15.08.2016 зі сторони Відповідача, а останній вказаного не спростував, то, відповідно, вимоги Позивача підлягають задоволенню.
		На підставі ст.129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати у справі покладаються на Відповідача. 
		Керуючись статями статтями 129, 236-241 Господарського процесуального кодексу України, суд- 
		ВИРІШИВ:
		 
		1.Позов Акціонерного товариства комерційний банк "Приватбанк" задоволити.
		2. Стягнути з ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю "БАРСЕРВІС" (33024, Рівненська обл., місто Рівне, вул. Соборна, будинок 442Д, офіс 103, код ЄДРПОУ 39608228) на користь Акціонерного товариства комерційний банк «ПРИВАТБАНК» (01001, м. Київ, вул. Грушевського, буд. 1Д, код ЄДРПОУ 14360570) заборгованість за договором фінансового лізингу №4Б16061ЛИ від 15.08.2016 року у розмірі 107 634 469 (сто сім мільйонів шістсот тридцять чотири тисячі чотириста шістдесят девять) грн. 70 коп. з яких: 43 710 653 (сорок три мільйони сімсот десять тисяч шістсот пятдесят три) грн. 54 коп. - прострочена заборгованість по сплаті лізингових платежів, 45 510 512 (сорок пять мільйонів пятсот десять тисяч пятсот дванадцять) грн. 84 коп. - прострочена заборгованість з винагороди за користування майном, 18 413 303 (вісімнадцять мільйонів чотириста тринадцять тисяч триста три) грн. 32 коп. - пеня за порушення грошового зобовязання.
		3. Стягнути з ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю "БАРСЕРВІС" (33024, Рівненська обл., місто Рівне, вул. Соборна, будинок 442Д, офіс 103, код ЄДРПОУ 39608228) на користь Акціонерного товариства комерційний банк «ПРИВАТБАНК» (01001, м. Київ, вул. Грушевського, буд. 1Д, код ЄДРПОУ 14360570) судовий збір в сумі 616700 (шістсот шістнадцять тисяч сімсот) грн. 00 коп..
		4. Накази видати після набрання рішенням законної сили.
		 
		Повний текст рішення складено та підписано 01 квітня 2019 року.
		 
		Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
		Рішення суду може бути оскаржено до Північно-західного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня його проголошення через господарський суд, що прийняв рішення або безпосередньо до апеляційного господарського суду. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
		 
		 
		Веб-адреса сторінки на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет, за якою учасники справи можуть отримати інформацію по справі, що розглядається: http://rv.arbitr.gov.ua. 
		 
		 
		Суддя Марач В.В.

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...