Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 910/4055/18 : не визначено.
Надіслано судом: 01.04.2019. Зареєстровано: 02.04.2019. Забезпечено надання загального доступу: 03.04.2019.
Дата набрання законної сили: 01.04.2019
Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		УХВАЛА
		 
		01 квітня 2019 року 
		м. Київ
		 
		Справа №  910/4055/18 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
		Сухового В.Г. - головуючого, Берднік І.С., Міщенка І.С.,
		розглянувши матеріали касаційної скарги Київської міської ради на постанову Північного апеляційного господарського суду від 18.02.2019 (головуючий суддя Коротун О.М., судді Михальська Ю.Б., Чорногуз М.Г.) та рішення Господарського суду міста Києва від 20.09.2018 (суддя Пінчук В.І.) у справі № 910/4055/18
		за позовом Київської міської ради
		до 1) Товариства з обмеженою відповідальністю "Упроваджувально-виробнича фірма "Дністер", 2) Приватного підприємства "Церера Л.Т.Д."
		про звільнення самовільно зайнятої земельної ділянки,
		 
		ВСТАНОВИВ:
		14.03.2019 Київська міська рада подала безпосередньо до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Північного апеляційного господарського суду від 18.02.2019 та рішення Господарського суду міста Києва від 20.09.2018 у справі № 910/4055/18.
		Перевіривши матеріали касаційної скарги Київської міської ради, колегія суддів Касаційного господарського суду дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає поверненню з огляду на таке.
		Відповідно до частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
		Приписами частини 3 статті 311 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.
		Таким чином процесуальний закон покладає на скаржника обов'язок зазначати про неправильне застосування яких конкретно норм матеріального та/або порушення норм процесуального права припустилися суди нижчих інстанцій при прийнятті оскаржуваних судових рішень, а також обґрунтування того, в чому саме полягає таке порушення або неправильне застосування і яким чином воно вплинуло на прийняття цих рішень.
		Разом з цим особи, що звертаються до Верховного Суду з касаційними скаргами, мають враховувати, що Верховний Суд є судом "права, а не факту", а тому посилання у касаційній скарзі на недоведеність обставин справи чи на перевагу одних доказів над іншими не допускається.
		Всупереч наведеному, касаційна скарга Київської міської ради зазначеним вимогам не відповідає, оскільки скаржником в тексті касаційної скарги не зазначено підстави касаційного оскарження.
		В касаційній скарзі скаржник зазначає, що Київська міська рада не погоджується з висновками судів, та вважає, що рішення Господарського суду міста Києва від 20.09.2018 та постанова Північного апеляційного господарського суду від 18.02.2019 у справі № 910/4055/18 мають бути скасовані, оскільки прийнятті з неправильним застосуванням норм матеріального права, з не повним з'ясуванням усіх обставин справи. 
		При цьому, зміст касаційної скарги зводиться до викладення обставин справи, заперечення проти висновків покладених в оскаржуваних судових рішеннях, цитування загальних норм права, які регулюють спірні правовідносини та повноваження міської ради в галузі земельних правовідносинах, проте, скаржником не зазначено, порушення або неправильного застосування яких конкретно норм матеріального та/або процесуального права припустилися, на думку скаржника, суди попередніх інстанцій і яким чином це вплинуло на прийняття оскаржених судових рішень у даній справі. 
		Під виглядом касаційної скарги скаржником завуальовано скаргу апеляційну, адже доводи, що наведені у ній не стосуються питань права та правозастосування, хоча формально скарга і містить посилання на норми матеріального права без зазначення їх неправильного застосування судами попередніх інстанцій.
		Саме лише посилання на неповноту з'ясування всіх обставин справи, які мають значення для її вирішення, невідповідність окремих висновків обставинам справи, цитуванням окремих норм законів, а також посилання лише на факт порушення норм матеріального права, не є належним виконанням зазначеного вище положення Господарського процесуального кодексу України.
		Суд зазначає, що в силу приписів частини 2 статті 300 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази, а тому всі доводи скаржника про недоведеність обставин справи та про необхідність додаткової оцінки доказів Судом не приймаються.
		Зазначення суті порушення або неправильного застосування норм матеріального чи процесуального права полягає в тому, що скаржник повинен у касаційній скарзі вказати, які саме норми порушено чи застосовано неправильно, і в чому саме полягає це порушення або неправильне застосування.
		Подана касаційна скарга фактично зводиться до спроби переконати Суд у необхідності втрутитися у фактичну складову рішень, ухвалених судами попередніх інстанцій, однак Верховний Суд не може ставити під сумнів законність рішень судів попередніх інстанцій тільки через те, що такі рішення оскаржено і скаржник вважає їх незаконними.
		Переглядаючи справу в касаційному порядку, Верховний Суд, який відповідно до частини третьої статті 125 Конституції України є найвищим судовим органом, виконує функцію "суду права", що розглядає спори, які мають найважливіше (принципове) значення для суспільства та держави. Тим самим Верховний Суд за допомогою загальної правозастосовчої діяльності дозволяє досягнути індивідуального блага.
		Згідно з імперативними вимогами статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" та статті 236 Господарського процесуального кодексу України висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов'язковими для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права; при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду; органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи не можуть приймати рішення, які скасовують судові рішення або зупиняють їх виконання.
		Таким чином, призначення Верховного Суду як найвищої судової установи в Україні - це, у першу чергу, сформувати обґрунтовану правову позицію стосовно застосування всіма судами у подальшій роботі конкретної норми матеріального права або дотримання норми процесуального права, що була неправильно використана судом і таким чином спрямувати судову практику в єдине і правильне правозастосування (вказати напрямок у якому слід здійснювати вибір правової норми); на прикладі конкретної справи роз'яснити зміст акта законодавства в аспекті його розуміння та реалізації на практиці в інших справах з вказівкою на обставини, що потрібно враховувати при застосуванні тієї чи іншої правової норми, але не нав'язуючи, при цьому, нижчестоящим судам результат вирішення конкретної судової справи.
		Забезпечення єдності судової практики є реалізацією принципу правової визначеності, що є одним із фундаментальних аспектів верховенства права та гарантує розумну передбачуваність судового рішення. Крім того, саме така діяльність Верховного Суду забезпечує дотримання принципу рівності всіх осіб перед законом, який втілюється шляхом однакового застосування судом тієї самої норми закону в однакових справах щодо різних осіб.
		Відповідно до прецедентної практики Європейського суду з прав людини, яка є джерелом права в Україні (стаття 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини"), умови прийнятності касаційної скарги, відповідно до норм законодавства, можуть бути більш суворими ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої, а потім судом апеляційної інстанції (рішення у справах: "Levages Prestations Services v. France" від 23 жовтня 1996 року; "Brualla Gomes de la Torre v. Spain" від 19 грудня 1997 року).
		Європейський суд з прав людини неодноразово вказував, зокрема і у справі "Устименко проти України" (заява № 32053/13), що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване пунктом 1 статті 6 Конвенції, повинно тлумачитися у світлі Преамбули Конвенції, відповідна частина якої проголошує верховенство права спільною спадщиною Високих Договірних Сторін. Одним з основоположних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, яка передбачає дотримання принципу res judicata, тобто принципу остаточності рішення, згідно з яким жодна зі сторін не має права домагатися перегляду остаточного і обов'язкового рішення лише з метою повторного слухання справи і постановлення нового рішення. Відхід від цього принципу можливий лише коли він зумовлений особливими і непереборними обставинами (див. рішення у справі "Рябих проти Росії" заява № 52854/99).
		За приписами пункту 4 частини 4 статті 292 Господарського процесуального кодексу України касаційна скарга не приймається до розгляду і повертається судом також, якщо у касаційній скарзі не викладені передбачені цим Кодексом підстави для оскарження судового рішення в касаційному порядку.
		Враховуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку про застосування до поданої касаційної скарги Київської міської ради наслідків, передбачених пунктом 4 частини 4 статті 292 Господарського процесуального кодексу України у вигляді повернення касаційної скарги без розгляду.
		Керуючись статтями 174, 234, 290, 292 Господарського процесуального кодексу України, суд
		 
		УХВАЛИВ:
		1. Касаційну Київської міської ради на постанову Північного апеляційного господарського суду від 18.02.2019 та рішення Господарського суду міста Києва від 20.09.2018 у справі № 910/4055/18 повернути.
		2. Скаржнику надіслати копію даної ухвали разом з копією касаційної скарги та доданими до скарги матеріалами, в тому числі платіжне доручення № 141 від 21.02.2019 на суму 10572,00 грн, а іншим учасникам справи - копію ухвали.
		3. Касаційну скаргу залишити в суді касаційної інстанції.
		 
		 
		Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.
		Головуючий                                                                                  Суховий В.Г.
		Судді                                                                                                     Берднік І.С.
		                                                                                             Міщенко І.С.

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...