Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 533/1001/16-ц : Цивільні справи (до 01.01.2019); Позовне провадження; Спори, що виникають із договорів; Спори, що виникають із договорів купівлі-продажу.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 03.04.2019. Забезпечено надання загального доступу: 05.04.2019.
Дата набрання законної сили: 27.03.2019
Номер судового провадження: 61-28851ск18

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		Постанова                                             
		Іменем України
		 
		27 березня 2019 року 
		м. Київ
		 
		справа № 533/1001/16-ц
		провадження № 61-28851св18
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: головуючого - Стрільчука В. А.,
		          суддів:                            Кузнєцова В. О., Олійник А. С.,
		                                       Погрібного С. О., Ступак О. В. (суддя-доповідач), 
		 
		учасники справи: 
		позивач - ОСОБА_3,
		відповідач - ОСОБА_4, ОСОБА_5, Публічне акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк»,
		третя особа - приватний нотаріус Козельщинського районного нотаріального округу Доценко Андрій Миколайович,
		 
		розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційні скарги приватного нотаріуса Козельщинського районного нотаріального округу Доценка Андрія Миколайовича та Публічного акціонерного товариства Комерційного банку «ПриватБанк» на рішення Козельщинського районного суду Полтавської області       від 05 липня 2017 року у складі судді Лизенко А. В. та ухвалу Апеляційного суду Полтавської області від 15 серпня 2017 року у складі колегії суддів: Кривчун Т. О., Дряниці Ю. В., Пилипчук Л. І.,
		 
		ВСТАНОВИВ:
		 
		Короткий зміст позовних вимог і рішень судів
		У листопаді 2016 року ОСОБА_3 звернулася до суду із позовом до ОСОБА_4, ОСОБА_5., Публічного акціонерного товариства Комерційного банку «ПриватБанк» (далі - ПАТ КБ «ПриватБанк»), третя особа - приватний нотаріус Козельщинського районного нотаріального округу Доценко А. М., про визнання недійсними договору купівлі-продажу та договору іпотеки.
		 
		Свої вимоги обґрунтовувала тим, що вона та ОСОБА_5 із 30 серпня 2003 року до теперішнього часу перебувають у шлюбі.
		 
		На підставі рішення Козельщинської селищної ради Полтавської області від 05 червня 2007 року позивачу із земель комунальної власності передано у власність земельну ділянку для будівництва та обслуговування житлового будинку, а згодом виданий Державний акт на право власності на земельну ділянку серії НОМЕР_2                   від 16 серпня 2007 року. На вказаній земельній ділянці вона разом із ОСОБА_5 збудувала житловий будинок, на який 01 жовтня 2007 року на ім'я ОСОБА_5 видане свідоцтво про право власності. 28 березня 2008 року нею наданий дозвіл на продаж будинку. Після розрахунку покупця за будинок вона мала намір укласти з покупцем договір купівлі-продажу земельної ділянки. ОСОБА_5 повідомив її, що договір так і не уклав, кошти не отримав, а тому вона 18 жовтня 2014 року зареєструвала право власності на земельну ділянку у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.
		 
		З Інформаційної довідки з цього реєстру від 25 жовтня 2016 року, вона дізналась, що 28 березня 2008 року приватний нотаріус Козельщинського районного нотаріального округу Доценко А. М. вніс до Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна записи про обтяження житлового будинку та земельної ділянки.
		 
		У подальшому, вона ознайомилась із матеріалами нотаріальної справи та довідалась, що 28 березня 2008 року між її чоловіком ОСОБА_5 та ОСОБА_4 укладений договір купівлі-продажу будинку та земельної ділянки. Вважає, що цей договір є недійсним, оскільки правом продажу товару володіє лише його власник, у свою чергу, вона не уповноважувала ОСОБА_5 на продаж земельної ділянки від її імені. Крім того, 28 березня 2008 року ОСОБА_4 уклав із ЗАТ КБ «ПриватБанк» договір іпотеки вказаного будинку та земельної ділянки, що порушує її право на вільне користування та розпорядження земельною ділянкою. Оскільки договір купівлі-продажу житлового будинку та земельної ділянки є недійсним, то недійсним є і договір іпотеки цього майна. 
		 
		Рішенням Козельщинського районного суду Полтавської області від 05 липня          2017 року позов ОСОБА_3.задоволено. Визнано недійсним із моменту вчинення договір купівлі-продажу, укладений між ОСОБА_5 та ОСОБА_4, посвідчений приватним нотаріусом Козельщинського районного нотаріального округу       Доценком А. М. 28 березня 2008 року за реєстровим номером 522. Визнано недійсним із моменту вчинення договір іпотеки, укладений між ЗАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_4, посвідчений приватним нотаріусом Козельщинського районного нотаріального округу Доценком А. М. 28 березня 2008 року за реєстровим номером 529. Вирішено питання розподілу судових витрат.
		 
		Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив із того, що ОСОБА_5, всупереч статті 658 ЦК України, уклав договір купівлі-продажу земельної ділянки, власником якої він не був, а отже, оскільки договір купівлі-продажу будинку не міг бути укладений без включення до нього купівлі-продажу земельної ділянки, як складової частини єдиної складної речі, такий договір є недійсним. ОСОБА_4 не набув жодних прав на вказане майно, і відповідно, таке майно не може бути предметом іпотеки.
		 
		Ухвалою Апеляційного суду Полтавської області від 15 серпня 2017 року рішення суду першої інстанції залишено без змін. 
		 
		Залишаючи без змін рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції виходив із того, що земельна ділянка кадастровий номер НОМЕР_1 перебувала у приватній власності позивача, а тому ОСОБА_5 не мав права продажу майна власником якого він не є, на підставі чого договір купівлі-продажу   від 28 березня 2008 року в частині земельної ділянки є недійсним. При цьому оскільки, договір купівлі-продажу будинку не міг бути укладений без включення до нього купівлі-продажу земельної ділянки, то це тягне за собою визнання цього договору недійсним у цілому. 
		 
		Короткий зміст та узагальнюючі доводи касаційних скарг
		 
		У вересні 2017 року ПАТ КБ «ПриватБанк» подало до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справкасаційну скаргу на рішення Козельщинського районного суду Полтавської області від 05 липня 2017року та ухвалу Апеляційного суду Полтавської області від 15 серпня 2017 року, в якій просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права. Вказує на те, що за загальним правилом, закріпленим у частині другій статті 120 ЗК України, особа, яка набула права власності на будівлю чи споруду стає власником земельної ділянки на тих самих умовах, на яких вона належала попередньому власнику, якщо інше не передбачено у договорі відчуження нерухомості. ОСОБА_3 своєю заявою від 28 березня 2008 року про згоду на продаж її чоловіком ОСОБА_5 будинку також засвідчила свою згоду на продаж земельної ділянки на якій цей будинок розташовано, оскільки за принципом цілісності об'єкта нерухомості із земельною ділянкою, на якій цей об'єкт розташований, перехід права власності на об'єкт нерухомості та права власності на земельну ділянку за договором купівлі-продажу, за умови незмінності розмірів та цільового призначення земельної ділянки, -  відбувається одночасно. 
		 
		У листопаді 2017 року приватний нотаріус Козельщинського районного нотаріального округу Доценко А. М. подав до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу на рішення Козельщинського районного суду Полтавської області від 05 липня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Полтавської області від 15 серпня 2017 року, в якій просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права. Вказує на те, що право приватної власності ОСОБА_3 виникло на земельну ділянку 16 серпня       2007 року. Суди якось спокійно у оскаржуваних рішеннях сприйняли проведення повного обсягу будівельних робіт на протязі трохи більше двох тижнів, що звичайно ж не могло мати місця, тобто, подружжям проводились будівельні роботи на земельній ділянці до моменту її приватизації. Сплив понад восьми років із моменту укладення оспорюваного договору є істотною підставою стверджувати, що ОСОБА_3, як мінімум, мала можливість дізнатись про порушення свого права. Об'єкт нерухомості відчужувався ОСОБА_5 за оспорюваним договором, як співвласником, що діє від імені та за згодою обох співвласників. 
		 
		Рух справи у суді касаційної інстанції
		 
		Ухвалами Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 09 листопада та 20 жовтня 2017 року відкрито касаційні провадження у справі, та надано строк для подання заперечень на касаційні скарги.
		 
		15 грудня 2017 року набрав чинності Закон України від 03 жовтня 2017 року «Про             внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного             процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», за яким судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд (стаття 388 ЦПК України).
		 
		Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. 
		 
		Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
		 
		У травні 2018 року зазначену справу передано до Верховного Суду.
		 
		Ухвалою Верховного Суду від 06 березня 2019 року справу призначено до судового розгляду.
		 
		Станом на час розгляду справи у Верховному Суді від інших учасників справи не надходило відзивів на касаційні скарги. 
		 
		Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400цього Кодексу. 
		 
		За змістом статті 412 ЦПК України підставами для скасування судових рішень             повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. 
		 
		Позиція Верховного Суду
		 
		Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційних скарг, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційні скарги підлягають задоволенню, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій - скасуванню та ухвалення нового рішення про відмову у задоволенні позову ОСОБА_3
		 
		Судом установлено, що згідно з актовим записом № 18 у Книзі реєстрації актів про одруження Відділу реєстрації актів громадянського стану Козельщинського районного управління юстиції Полтавської області, ОСОБА_5 та ОСОБА_8 одружились 30 серпня 2003 року.
		 
		Рішенням 10 сесії 5 скликання Козельщинської селищної ради «Про передачу безкоштовно у власність земельної ділянки гр. ОСОБА_3»         від 05 червня 2007 року позивачу відповідно до статей 118, 121 ЗК України передано безкоштовно у власність земельну діяльну площею 0,0817 га для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд за рахунок земель комунальної власності Козельщинської селищної ради. Право власності на земельну ділянку посвідчено Держаним актом на право власності на земельну ділянку.
		 
		16 серпня 2007 року на підставі вказаного рішення позивачу виданий Державний акт на право власності на земельну ділянку НОМЕР_2, згідно з яким ОСОБА_3 є власником земельної ділянки із кадастровим номером НОМЕР_3, площею 0,0817 га, яка розташована по АДРЕСА_1 для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд. Акт зареєстрований у Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за № 010754500072.
		 
		Відповідно до Інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна від 25 жовтня 2016 року № 71290535, спірна земельна ділянка кадастровий номер НОМЕР_3, площею 0,0817 га, на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 16578319                    від 18 жовтня 2014 року, належить на праві приватної власності ОСОБА_3
		 
		На вказаній земельній ділянці ОСОБА_3 та ОСОБА_5 збудований житловий будинок.
		 
		Згідно зі свідоцтвом про право власності на нерухоме майно від 01 жовтня 2007 року ОСОБА_5 на праві приватної власності належав будинок за адресою: АДРЕСА_1, загальною площею 75,3 кв. м, житловою - 42,9 кв. м, на підставі рішення Виконавчого комітету Козельщинської селищної ради Козельщинського району Полтавської області            від 28 вересня 2007 року номер 142.
		 
		Право власності на вказаний будинок за ОСОБА_5 зареєстроване у КП «Кременчуцьке МБТІ» 01 жовтня 2007 року, що підтверджується Витягом про реєстрацію прав власності на нерухоме майно № 16122753.
		 
		28 березня 2008 року ОСОБА_3 написано заяву, посвідчену приватним нотаріусом Козельщинського районного нотаріального округу Доценком А. М., якою надано дозвіл ОСОБА_5 на продаж вказаного будинку.
		 
		28 березня 2008 року між ОСОБА_5 та ОСОБА_4 укладений договір купівлі-продажу будинку за адресою: АДРЕСА_1, загальною площею 75,3 кв. м, житловою - 42,9 кв. м, та земельної ділянки на якій він розташований, площею 817 кв. м, кадастровий номер    НОМЕР_1. Договір посвідчений приватним нотаріусом Козельщинського районного нотаріального округу Доценком А. М., та зареєстрований у Державному реєстрі правочинів, згідно з Витягом про реєстрацію у Державному реєстрі правочинів від 28 березня 2008 року за № 5683549.
		 
		Цього ж дня ОСОБА_4 уклав із ПАТ КБ «ПриватБанк» договір іпотеки вказаного будинку та земельної ділянки, з метою забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором від 28 березня 2008 року № PLRZGK0000000002.
		 
		Рішенням Козельщинського районного суду Полтавської області від 29 травня       2009 року позов ВАТ «ПриватБанк» до ОСОБА_4 про дострокове звернення стягнення на предмет іпотеки задоволено частково. В рахунок погашення заборгованості ОСОБА_4 перед ЗАТ «ПриватБанк» звернуто стягнення відповідно до договору іпотеки від 28 березня 2008 року, посвідченого приватним нотаріусом Козельщинського районного нотаріального округу за реєстром № 529 на жилий будинок загальною площею 75,3 кв. м, жилою - 42,9 кв. м із надвірними побудовами і земельну ділянку розміром 0,0817 га, що розташовані у АДРЕСА_1, належні ОСОБА_4 на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого 28 березня 2008 року приватним нотаріусом Козельщинського районного нотаріального округу за реєстром № 522, шляхом продажу вказаних об'єктів іпотеки ЗАТ «ПриватБанк» із укладанням від імені ОСОБА_4 договору купівлі-продажу будь-яким способом з іншою особою - покупцем, із отриманням витягу з Державного реєстру прав власності, а також наданням ЗАТ «ПриватБанк» всіх повноважень необхідних для здійснення продажу без визначення початкової ціни предмету іпотеки надавши пріоритет перед іншими кредиторами боржника. Знято з реєстраційного обліку ОСОБА_4 у Козельщинському відділі у справах громадянства, імміграції та реєстрації фізичних осіб УМВС України в Полтавській області. У задоволенні іншої частини позову відмовлено. Вирішено питання розподілу судових витрат. 
		 
		Звертаючись до суду із позовом, ОСОБА_3 вказувала на те, що її чоловік         ОСОБА_5 відчужив належну їй на праві особистої приватної власності земельну ділянку та незважаючи на те, що вона надала письмовий дозвіл на відчуження будинку за адресою: АДРЕСА_1, він приховав факт його продажу у зв'язку з чим такий договір підлягає визнанню недійсним. Крім того, оскільки ОСОБА_4 після придбання будинку та земельної ділянки передав їх у іпотеку ПАТ КБ «ПриватБанк», такий договір також має бути визнаний недійсним.
		 
		Нормативно-правове обґрунтування щодо вимог про визнання недійсним договору купівлі-продажу земельної ділянки
		 
		Поняття, зміст права власності та його здійснення закріплено у статтях 316, 317, 319 ЦК України, аналіз яких свідчить, що право власності має абсолютний характер, його зміст становлять правомочності власника з володіння, користування і розпорядження належним йому майном. Забезпечуючи всім власникам рівні умови здійснення своїх прав, держава гарантує власнику захист від порушень його права власності з боку будь-яких осіб.
		 
		Право власності та інші речові права на нерухомі речі (земельні ділянки, а також на об'єкти нерухомого майна, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких неможливе без їх знецінення та зміни призначення, а саме: підприємства як єдині майнові комплекси, житлові будинки, будівлі, споруди, а також їх окремі частини, квартири, житлові та нежитлові приміщення), обтяження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації (частина перша статті 182 ЦК України, пункт 1 частини першої статті 4, частина перша статті 5 Закону України         від 01 липня 2004 року № 1952-IV «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»).
		 
		За загальним правилом власник самостійно розпоряджається своїм майном.
		 
		Відповідно до частини першої статті 60 СК України, тут і далі у редакції від 16 січня      2007 року, майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
		 
		Згідно із статтею 61 СК України об'єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту. Об'єктом права спільної сумісної власності є заробітна плата, пенсія, стипендія, інші доходи, одержані одним із подружжя. Якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім'ї, то гроші, інше майно, в тому числі гонорар, виграш, які були одержані за цим договором, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя. Речі для професійних занять (музичні інструменти, оргтехніка, лікарське обладнання тощо), придбані за час шлюбу для одного з подружжя, є об'єктом права спільної сумісної  власності подружжя.
		 
		З урахуванням наведених змін до СК України правовий режим приватизованої земельної ділянки змінювався. При цьому лише в період часу з 08 лютого 2011 року до 12 червня 2012 року земельна ділянка, набута внаслідок безоплатної передачі її одному з подружжя із земель державної або комунальної власності, у тому числі приватизації, визнавалась спільною сумісною власністю подружжя; до 08 лютого 2011 року та після 12 червня 2012 року така земельна ділянка належала до особистої приватної власності чоловіка або дружини, яка використала своє право на безоплатне отримання частини земельного фонду.
		 
		Висновки за результатами розгляду касаційних скарг щодо вимог про визнання недійсним договору купівлі-продажу земельної ділянки
		 
		Установивши, що земельна ділянка кадастровий номер НОМЕР_1 площею 0,0817 га, яка розташована по АДРЕСА_1 належала на праві особистої приватної власності ОСОБА_3 внаслідок приватизації, суд першої інстанції, з яким погодився й суд апеляційної інстанції, дійшов правильного висновку про те, що ОСОБА_5 без достатніх на те правових підстав розпорядився земельною ділянкою позивача. 
		 
		Разом з тим, вимоги позивача про визнання недійсним договору купівлі-продажу від 28 березня 2008 року в частині земельної ділянки кадастровий номер                             НОМЕР_1 площею 0,0817 га, яка розташована по АДРЕСА_1 не підлягають задоволенню з огляду на таке.
		 
		Під час розгляду справи судом першої інстанції до ухвалення рішення приватний нотаріус Козельщинського районного нотаріального округу Доценко А. М. звернувся до суду із заявою про застосування позовної давності.
		 
		Відповідно до вимог статті 256 ЦК Українипозовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
		 
		Загальний строк позовної давності відповідно до статті 257 ЦК Українистановить три роки.
		 
		Згідно з частиною четвертою статті 267 ЦК Українисплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
		 
		Згідно з частиною першою статті 8 ЦПК Українисуд вирішує справи відповідно до Конституції України, законів України та міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
		 
		Конвенція про захист прав людини і основоположних свободратифікована Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів №№ 2, 4, 7 та 11 до Конвенції», і набрала чинності для України 11 вересня 1997 року.
		 
		Пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод(далі - Конвенція) встановлює, що кожен має право на розгляд його справи судом.
		 
		Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції), наголошує, що «позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Терміни позовної давності, що є звичайним явищем в національних законодавствах держав - учасників Конвенції, виконують кілька завдань, у тому числі забезпечують юридичну визначеність та остаточність, запобігаючи порушенню прав відповідачів, які можуть трапитись у разі прийняття судом рішення на підставі доказів, що стали неповними через сплив часу» (судове рішення від 20 вересня       2011 року у справі «ВАТ «Нафтова компанія «Юкос» проти Російської Федерації», пункт 570, та судове рішення від 22 жовтня 1996 року у справі «Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства», пункт 51).
		 
		Відповідно до статті 256 ЦК Українипозовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Позовна давність обчислюється за загальними правилами обчислення цивільно-правових строків. Позовна давність установлюється в законіз метою упорядкування цивільного обороту за допомогою стимулювання суб'єктів, права чи законні інтереси яких порушені, до реалізації права на їх позовний захист протягом установленого строку.
		 
		Згідно з частиною першою статті 261 ЦК Україниперебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. За частиною четвертою статті 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові.
		 
		Позовна давність відноситься до строків захисту цивільних прав; при цьому поняття «позовна» має на увазі форму захисту - шляхом пред'явлення позову, необхідною умовою реалізації якої є виникнення права на позов, що розглядається у двох аспектах - процесуальному (право на пред'явлення позивачем позову і розгляд його судом) і матеріальному (право на задоволення позову, на отримання судового захисту). Питання про об'єкт дії позовної давності виникає через відмінності в розумінні категорії «право на позов у матеріальному сенсі» (право на захист) у контексті її співвідношення із суб'єктивним матеріальним цивільним правом як одним з елементів змісту цивільних правовідносин. Набуття права на захист, для здійснення якого встановлена позовна давність, завжди пов'язане з порушенням суб'єктивного матеріального цивільного права. Суб'єктивне матеріальне цивільне право і право на позов відносяться до різних видів матеріального права: перше - регулятивне, друге - охоронне. Змістом права на позов є правомочність, що включає одну або декілька передбачених закономможливостей для припинення порушення, відновлення права або захисту права іншими способами, які можуть реалізовуватись тільки за допомогою звернення до суду.
		 
		Ураховуючи, що метою встановлення у законіпозовної давності є забезпечення захисту порушеного суб'єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу в межах певного періоду часу, тобто тимчасове обмеження отримати захист за допомогою звернення до суду, слід дійти висновку, що об'єктом дії позовної давності є право на позовний захист (право на позов у матеріальному сенсі), що є самостійним правом (не ототожнюється із суб'єктивним матеріальним правом і реалізується в межах охоронних правовідносин), яким наділяється особа, право якої порушене.
		 
		Відповідно до статті 257 ЦК Українизагальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Зазначений трирічний строк діє після порушення суб'єктивного матеріального цивільного права (регулятивного), тобто після виникнення права на захист (охоронного).
		 
		Порівняльний аналіз термінів «довідався» та «міг довідатися» дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов'язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо.
		 
		Встановивши, що договір купівлі-продажу від 28 березня 2008 року укладений з порушенням вимог закону та є недійсним, оскільки ОСОБА_5 відчужив належну позивачу на праві приватної власності земельну ділянку без її згоди, Верховний Суд приходить до висновку про застосування до вказаних вимог ОСОБА_3 строку позовної давності, у зв'язку з тим, що перебіг строку позовної давності почався з моменту укладення спірного договору купівлі-продажу, тому, звертаючись у листопаді 2016 року до суду із цим позовом, позивач пропустила трирічний строк звернення до суду. При цьому суд враховує і те, що у цивільних правовідносинах прийнято вважати, що власник майна, як добрий господар, який є зваженим, передбачливим і розсудливим, має знати та дбати про свою власність.
		 
		Доводи ОСОБА_3 про поважність причин пропуску строку для звернення до суду із цим позовом є безпідставними, з огляду також і на те, що належна їй земельна ділянка і будинок, що розташований на ній відчужений у 2008 році, тобто протягом 8 років ОСОБА_3 не цікавилася належним їй майном, враховуючи також презумпцію цивільного права про те, що власність зобов'язує. Крім того, саме позивач повинна довести поважність причин пропуску строку позовної давності та факт своєї необізнаності щодо укладення спірного договору купівлі-продажу земельної ділянки. При цьому особа, здійснюючи право власності на належне їй майно (особливо нерухоме), має діяти відповідально, зокрема проявляти турботу щодо цього майна, бути обізнаним про його стан, тощо. При цьому суд також враховує і те, що           ОСОБА_3 28 березня 2008 року надавала нотаріально посвідчену, згоду на продаж ОСОБА_5 будинку за адресою: АДРЕСА_1, який збудований на земельній ділянці, що належала їй на праві особистої приватної власності.
		 
		Нормативно-правове обґрунтування щодо вимог про визнання недійсним договору купівлі-продажу будинку
		 
		Розпорядження об'єктом спільної власності (часткової чи сумісної) має свої особливості.
		 
		Відповідно до частини першої статті 355 ЦК України майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно).
		 
		За вимогами частин першої, другої статті 369 ЦК України співвласники майна, що є у спільній сумісній власності, володіють і користуються ним спільно, якщо інше не встановлено домовленістю між ними. Розпоряджання майном, що є у спільній сумісній власності, здійснюється за згодою всіх співвласників, якщо інше не встановлено законом. Згода співвласників на вчинення правочину щодо розпорядження спільним майном, який підлягає нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, має бути висловлена письмово і нотаріально посвідчена.
		 
		Згідно з частиною третьою статті 65 СК України Для укладення одним із подружжя договорів, які потребують нотаріального посвідчення і (або) державної  реєстрації, а також договорів стосовно цінного майна, згода другого з подружжя має бути подана письмово. Згода на укладення договору, який потребує нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, має бути нотаріально засвідчена. 
		 
		Відповідно до частини четвертої статті 369 ЦК України правочин щодо розпорядження спільним майном, вчинений одним із співвласників, може бути визнаний судом недійсним за позовом іншого співвласника у разі відсутності у співвласника, який вчинив правочин, необхідних повноважень.
		 
		Відсутність згоди одного із співвласників - колишнього подружжя - на розпорядження нерухомим майном є підставою визнання правочину, укладеного іншим співвласником щодо розпорядження спільним майном, недійсним.
		 
		Висновки за результатами розгляду касаційних скарг щодо вимог про визнання недійсним договору купівлі-продажу будинку
		 
		Установивши, що ОСОБА_3 28 березня 2008 року, тобто в день вчинення правочину щодо відчуження будинку за адресою: АДРЕСА_1 надала нотаріально посвідчену, згоду на його продаж ОСОБА_5, суд першої інстанції, з яким погодився й суд апеляційної інстанції, дійшли помилкового висновку про наявність підстав вважати такий договір у частині продажу будинку недійсним, оскільки при укладені договору щодо відчуження належного ОСОБА_3 та ОСОБА_5 на праві спільної сумісної власності подружжя дотримані вимоги закону щодо надання одним із подружжя - ОСОБА_3 згоди на укладення такого договору. При цьому суди, вказуючи на те, що цей договір не міг бути укладений без включення до нього купівлі-продажу земельної ділянки, оскільки вказаний будинок та земельна ділянка є садибою в розумінні статті 381 ЦК України, тобто єдиним об'єктом права власності, а будинок та земельна ділянка, яка відведена спеціально для його будівництва та обслуговування є нерозривно пов'язаними, складовими частинами єдиної складної речі, неправильно застосували норми матеріального права, у зв'язку з тим, що ОСОБА_3, надаючи свою згоду на відчуження будинку, повинна була розуміти, що відповідно до статті 120 ЗК України у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об'єкти. Принцип цілісності об'єкта нерухомості із земельною ділянкою при відчужені такого об'єкта також втілений у статті 377 ЦК України згідно з якою до особи, яка набула право власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду, переходить право власності, право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для попереднього землевласника (землекористувача).
		 
		Таким чином, Верховний Суд приходить до висновку про безпідставність та необґрунтованість вимог ОСОБА_3 щодо визнання недійсним договору купівлі-продажу будинку, оскільки вона надала свою письмову нотаріально завірену згоду на вчинення її чоловіком цього оспорюваного правочину.  
		 
		Наведене свідчить, що ухвалюючи рішення, судами першої та апеляційної інстанції порушені норми матеріального права.
		 
		Узагальнюючи викладене, Верховний Суд дійшов висновку про скасування рішення суду першої та апеляційної інстанцій про задоволення позову та ухвалення нового рішення про відмову у задоволенні позову ОСОБА_3
		 
		Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. 
		 
		Отже, з ОСОБА_3 на користь приватного нотаріуса Козельщинського районного нотаріального округу Доценка А. М.та ПАТ КБ «ПриватБанк» підлягає стягненню судовий збір у розмірі по 2 535,52 грн кожному за подання апеляційної та касаційної скарги. 
		 
		Керуючись статтями 141, 409, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
		 
		ПОСТАНОВИВ:
		 
		Касаційні скарги приватного нотаріуса Козельщинського районного нотаріального округу Доценка АндріяМиколайовича та Публічного акціонерного товариства Комерційного банку «ПриватБанк»задовольнити.
		 
		Рішення Козельщинського районного суду Полтавської області від 05 липня            2017 року та ухвалу Апеляційного суду Полтавської області від 15 серпня 2017 року скасувати та ухвалити нове рішення.
		У задоволенні позову ОСОБА_3 до ОСОБА_4, ОСОБА_5, Публічного акціонерного товариства Комерційний Банк «ПриватБанк», третя особа - приватний нотаріус Козельщинського районного нотаріального округу Доценко Андрій Миколайович, про визнання недійсним договору купівлі-продажу та договору іпотеки відмовити.
		 
		Стягнути з ОСОБА_3 на користь приватного нотаріуса Козельщинського районного нотаріального округу Доценка АндріяМиколайовича та Публічного акціонерного товариства Комерційного банку «ПриватБанк» судовий збір у розмірі по 2 535,52 грн кожному.
		 
		Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.
		 
		Головуючий                                                                 В. А. Стрільчук
		 
		Судді:                                                                           В. О. Кузнєцов
		 
		                                                                                     А.С. Олійник
		 
		                                                                                                           С.О. Погрібний
		 
		                                                                                     О.В. Ступак

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...