Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 822/2611/15 : Адміністративні справи (з 01.01.2019); Справи з приводу адміністрування податків, зборів, платежів, а також контролю за дотриманням вимог податкового законодавства, зокрема щодо; адміністрування окремих податків, зборів, платежів, з них; плати за землю.
Надіслано для оприлюднення: 04.04.2019. Зареєстровано: 05.04.2019. Забезпечено надання загального доступу: 05.04.2019.
Дата набрання законної сили: 04.04.2019
Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		ПОСТАНОВА
		Іменем України
		 
		04 квітня 2019 року 
		Київ
		справа №822/2611/15
		адміністративне провадження №К/9901/5830/18
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: 
		судді-доповідача - Пасічник С.С.,
		суддів: Васильєвої І.А.,  Юрченко В.П., 
		розглянувши у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Вінницького апеляційного адміністративного суду у складі колегії суддів: головуючого судді Залімсього І.Г., суддів Смілянця Е.С., Сушка О.О. від 06 жовтня 2015 року у справі за позовом ОСОБА_2 до Кам'янець-Подільської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Хмельницькій області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,
		 
		В С Т А Н О В И В:
		 
		У червні 2015 року ОСОБА_2 (далі - позивач, ОСОБА_2.) звернулась до суду із адміністративним позовом до Кам'янець-Подільської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Хмельницькій області (далі - відповідач, Інспекція), в якому просило визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 29 квітня 2015 року №517-17.
		 
		Обґрунтовуючи позовну заяву, зазначала, що Інспекцією порушено норми чинного законодавства і фактично здійснено вихід за межі наданих повноважень шляхом втручання у договірні відносини орендаря та суборендаря земельної ділянки, що не узгоджується із положеннями Податкового кодексу України (далі - ПК України).
		 
		Постановою Хмельницького окружного адміністративного суду від 27 серпня 2015 року позов задоволено; визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення від 29 квітня 2015 року №517-17. Рішення обґрунтовано тим, що згідно положень пункту 288.2 статті 288 ПК України платником орендної плати є орендар земельної ділянки, а не ОСОБА_2, якій передана в суборенду земельна ділянка, у зв'язку з чим оскаржуване податкове повідомлення - рішення, яким визначено позивачу суму грошового зобов'язання по орендній платі за землю, є незаконним.
		 
		Вінницький апеляційний адміністративний суд постановою від 06 жовтня 2015 року скасував рішення суду першої інстанції та ухвалив нову, якою у задоволенні позову ОСОБА_2 відмовив.
		 
		Ухвалюючи таке рішення, суд апеляційної інстанції виходив з того, що позивач є землекористувачем земельної ділянки на підставі договору суборенди, а отже й платником податку згідно статті 269 ПК України та зобов'язаний сплачувати орендну плату за користування землею.
		 
		Не погоджуючись із рішенням апеляційного суду, позивач подав касаційну скаргу, в якій просив його скасувати.
		 
		Обґрунтовуючи касаційну скаргу, посилалась на неправильне застосування апеляційним судом статті 288 ПК України, оскільки цією нормою законодавець поклав обов'язок сплати орендної плати саме на орендаря земельної ділянки, незалежно від того чи передана така в суборенду. Також зазначає, що суд апеляційної інстанції розглянув справу за відсутності позивача, не повідомленого належним чином про дату, час і місце судового засідання, чим позбавив його права на судовий захист, порушив основні принципи адміністративного судочинства та норми процесуального права.
		 
		Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 04 квітня 2016 року відкрито касаційне провадження за вказаною касаційною скаргою.
		 
		У визначені ухвалою строки заперечення на касаційну скаргу не надходили.
		 
		В подальшому справа передана до Верховного Суду, як суду касаційної інстанції в адміністративних справах відповідно до підпункту 4 пункту 1 Розділу VІІ «Перехідні положення» Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).
		 
		Переглянувши судові рішення в межах доводів і вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права і дотримання норм процесуального права, касаційний суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення касаційної скарги.
		 
		Так, судами попередніх інстанцій встановлено, що 27 липня 2004 року між Кам'янець-Подільською міською радою та ОСОБА_3 укладено договір оренди земельної ділянки, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, площею 873,0 кв.м, за умовами якого орендну плату вносить орендар виключно в грошовій формі на рахунок місцевого бюджету.
		 
		В подальшому, 20 листопада 2012 року, між ОСОБА_3 та позивачем укладено договір суборенди землі, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, площею 873,0 кв.м. Договір укладений на 10 років, тобто до 26 червня 2022 року.
		 
		Пунктом 4.1 розділу 4 даного договору визначено, що суборендна плата вноситься суборендарем виключно в грошовій формі на рахунок місцевого бюджету і не може бути меншою орендної плати.
		 
		Листом від 29 січня 2015 року за №7/02-14-437 Кам'янець-Подільська міська рада повідомила Інспекцію, що земельна ділянка по АДРЕСА_1 надана у користування фізичній особі - ОСОБА_2 (договір суборенди - орендар ОСОБА_3.) в розмірі 873 кв. м., термін дії договору суборенди землі (із змінами та доповненнями) - до 26 червня 2022 року, нормативна грошова оцінка земельної ділянки складає 244553,49 грн., розмір орендної плати на 2015 рік становить 7336,61 грн.
		 
		29 квітня 2015 року відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення №517-17, яким визначено ОСОБА_2 суму грошового зобов'язання зі сплати орендної плати за земельну ділянку в розмірі 7336,60 грн.
		 
		В аспекті заявлених вимог, з огляду на фактичні обставини, установлені судами, Верховний Суд дійшов висновку про таке.
		 
		Зі змісту Земельного кодексу України та Закону України від 6 жовтня 1998 року №161-XIV «Про оренду землі» (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин; далі - Закон « 161-XIV) вбачається, що користування землею в Україні є платним.
		 
		ПК України відповідно до пункту 1.1 статті 1 регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, і, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.
		 
		За змістом підпункту 14.1.147 пункту 14.1 статті 14 ПК України (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин) плата за землю - обов'язковий платіж у складі податку на майно, що справляється у формі земельного податку та орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності.
		 
		Відповідно до пункту 269.1 статті 269 ПК платниками податку є власники земельних ділянок, земельних часток (паїв) та землекористувачі. Останні ж, як визначає зміст підпункту 14.1.73 пункту 14.1 статті 14 ПК України, - це особи, яким, зокрема, на умовах оренди надані у користування земельні ділянки державної та комунальної власності.
		 
		Орендна плата за земельні ділянки державної і комунальної власності - це обов'язковий платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою (підпункт 14.1.136 пункту 14.1 статті 14 ПК України).
		 
		Справляння плати за землю, в тому числі і орендної плати, здійснюється відповідно до положень розділу XII ПК України.
		 
		Як визначено пунктом 288.1 статті 288 ПК України, підставою для нарахування орендної плати за земельну ділянку є договір оренди такої земельної ділянки, оформлений та зареєстрований відповідно до законодавства.
		 
		Органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування, які укладають договори оренди землі, повинні до 1 лютого подавати контролюючому органу за місцезнаходженням земельної ділянки переліки орендарів, з якими укладено договори оренди землі на поточний рік, та інформувати відповідний контролюючий орган про укладення нових, внесення змін до існуючих договорів оренди землі та їх розірвання до 1 числа місяця, що настає за місяцем, у якому відбулися зазначені зміни.
		 
		У відповідності до пункту 288.2 вказаної статті Кодексу платником орендної плати є орендар земельної ділянки, а об'єктом оподаткування, як визначає пункт 288.3, є земельна ділянка, надана в оренду.
		 
		Пунктом 288.4 статті 288 ПК України встановлено, що розмір та умови внесення орендної плати встановлюються у договорі оренди між орендодавцем (власником) і орендарем.
		 
		Плата за суборенду земельних ділянок не може перевищувати орендної плати (пункт 288.6 статті 288 ПК України).
		 
		За змістом статті 21 Закону №161-XIV розмір, умови і строки внесення орендної плати за землю встановлюються за згодою сторін у договорі оренди (крім строків внесення орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності, які встановлюються відповідно до ПК України).
		 
		Згідно статті 8 Закону №161-XIV орендована земельна ділянка або її частина може передаватися орендарем у суборенду без зміни цільового призначення, якщо це передбачено договором оренди або за письмовою згодою орендодавця. Умови договору суборенди земельної ділянки повинні обмежуватися умовами договору оренди земельної ділянки і не суперечити йому.
		 
		Наведені положення у їх системному зв'язку дають підстави стверджувати, що об'єктом орендної плати є земельна ділянка, надана в оренду, а суб'єктом сплати даного платежу є орендар земельної ділянки. Орендна плата за землю є обов'язковим платежем у складі податку на майно, порядок адміністрування та сплати якого, визначені ПК України, у той час як плата за суборенду земельної ділянки є платежем в межах договірних відносин (суборенди), яка, в свою чергу, законодавчо обмежується орендною платою.
		 
		Таким чином орендар земельної ділянки державної і комунальної власності зобов'язаний вносити орендну плату у розмірі та на умовах, визначених договором оренди й законодавством, незалежно від того, чи передана земля у суборенду та умов такої передачі. Суборендар же земельної ділянки у відповідності до положень ПК України такого обов'язку немає.
		 
		Аналогічна правова позиція щодо застосування зазначених норм матеріального права вже була висловлена Верховним Судом у постанові від 12 лютого 2019 року (справа №822/3241/15).
		 
		Наведене в контексті змісту встановлених фактичних обставин у цій справі свідчить про неправильне застосування апеляційним судом згаданих норм матеріального права та помилкове скасування законного рішення суду першої інстанції.
		 
		Водночас Верховний Суд не вбачає порушень судом апеляційної інстанції норм процесуального права при ухваленні судового рішення у зв'язку із розглядом апеляційної скарги за відсутності позивача, адже згідно частини четвертої статті 196 КАС України (в редакції, чинній на момент апеляційного розгляду) неприбуття у судове засідання сторін або інших осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про дату, час і місце апеляційного розгляду, не перешкоджає судовому розгляду справи. Матеріалами ж справи підтверджується повернення поштового відправлення із повісткою, яка не вручена позивачу з незалежних від суду причин, а тому в силу приписів частини одинадцятої статті 35 КАС України така повістка вважається врученою належним чином, а позивач таким, що повідомлений про апеляційний розгляд.
		 
		Згідно статті 352 КАС України (в редакції, чинній на момент ухвалення даної постанови) суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.
		 
		З урахуванням того, що висновок суду апеляційної інстанції не ґрунтується на правильному застосуванні норм матеріального права та відсутність підстав для направлення справи на новий судовий розгляд, постанова апеляційного суду підлягає скасуванню із залишенням у силі рішення суду першої інстанції.
		 
		Керуючись статтями 341, 345, 349, 352, 355, 359 КАС України, Суд
		 
		П О С Т А Н О В И В:
		 
		Касаційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.
		 
		Постанову Вінницького апеляційного адміністративного суду від 06 жовтня 2015 року скасувати, а постанову Хмельницького окружного адміністративного суду від 27 серпня 2015 року залишити в силі.
		 
		Постанова набирає законної сили з дати її прийняття і оскарженню не підлягає.
		 
		...........................
		 
		...........................
		 
		...........................
		 
		С.С. Пасічник
		І.А. Васильєва 
		 В.П. Юрченко ,
		Судді Верховного Суду

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...