Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 695/184/18 : Цивільні справи (до 01.01.2019); Позовне провадження; Спори, що виникають із земельних правовідносин.
Надіслано для оприлюднення: 05.04.2019. Зареєстровано: 07.04.2019. Забезпечено надання загального доступу: 08.04.2019.
Дата набрання законної сили: 06.05.2019
Номер судового провадження: 2/695/89/19

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		Золотоніський міськрайонний суд Черкаської області
		РІШЕННЯ
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		Справа № 695/184/18 
		номер провадження 2/695/89/19
		                       
		27 березня 2019 року                            м. Золотоноша
		Золотоніський міськрайонний суд Черкаської області у складі: 
		головуючого  судді Середи Л.В.,
		за участю: 
		секретаря  Бреуса В.С.,
		представника позивача  ОСОБА_1
		розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Золотоноші цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_2 до Софіївської сільської ради Золотоніського району, про скасування рішення Софіївської сільської ради щодо відмови у затвердженні проекту землеустрою та зобовязання вчинити дії щодо розгляду проекту землеустрою про відведення в оренду земельної ділянки, 
		ВСТАНОВИВ:
		   ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до Софіївської сільської ради Золотоніського району про скасування рішення Софіївської сільської ради щодо відмови у затвердженні проекту землеустрою та зобовязання вчинити дії щодо розгляду проекту землеустрою про відведення в оренду земельної ділянки.
		   Свої вимоги позивач мотивує тим, що відповідно до договору купівлі-продажу частини нежитлової будівлі від 19.12.2014 року він придбав у приватну власність 1232/5000 частин нежитлової будівлі, загальною площею 215 кв.м, що знаходиться за адресою: вул. Радянська (наразі вул. Чумацький шлях), с. Софіївка Золотоніського району Черкаської області. Вказане нежитлове приміщення використовується позивачем як кафе «Таверна», який відокремлений від основного приміщення, має окремий вихід та комунікації. 
		Разом з тим, для повноцінного користування позивачем вказаним приміщенням, йому необхідно вирішити питання користування земельною ділянкою для розміщення та обслуговування нерухомого майна, а тому він звернувся до Софіївської сільської ради Золотоніського району Черкаської області із відповідною заявою про надання йому дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення в оренду землі, площею 0,0906 га, яка знаходиться у комунальній власності.
		Рішенням сесії Софіївської сільської ради від 29.01.2015 року ОСОБА_2 було надано дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення в оренду земельної ділянки, площею 0,0906 га, під розміщення та обслуговування вказаного нежитлового приміщення. На підставі вказаного рішення, за договором позивача та ПП «Землемір» останній розробив проект землеустрою, який містить всі необхідні реквізити земельної ділянки що знаходиться за адресою вул.. Радянська ( наразі вул. Чумацький шлях), с. Софіївка Золотоніського району Черкаської області.
		Після розроблення проекту землеустрою, виготовлення документів щодо кадастрового номеру земельної ділянки позивач звернувся до відповідача з клопотанням щодо погодження вказаної землевпорядної документації та укладення договору оренди земельної ділянки. Однак рішенням Софіївської сільської ради від 23.09.2016 року позивачу було відмовлено у затвердженні проекту землеустрою та рекомендовано виготовити детальний план території під будівлею існуючого кафе.
		Позивач вважає вказане рішення Софіївської сільської ради від 23.09.2016 року протиправним та таким, що порушує майнові права ОСОБА_2, як власника житлового приміщення та користувача земельною ділянкою, а тому звернувся до суду із вказаним позовом.
		Представник позивача в судовому засіданні ОСОБА_1 позовні вимоги підтримав у повному обсязі, та надав суду пояснення, аналогічні поясненням, які викладені у позовній заяві. 
		   Представник відповідача повторно не прибув у судове засідання, із заявами чи клопотаннями про перенесення розгляду справи на іншу дату чи розгляду справи за відсутності представника відповідача не звертався, жодних відомостей про причини своєї неявки суду не надав.
		Суд зважає, що у звязку із неявкою представника відповідача судове засідання вже відкладалось на іншу дату. Так представник відповідача без будь-яких причин не зявився в судові засідання 28.11.2018 року та 14.02.2019 року, що ставало підставою перенесення судових засідань, а відтак і затягування розгляду справи по суті та несвоєчасного вирішення вимог позивача.
		Так представник відповідача був присутнім в судовому засіданні 22.05.2018 року, достеменно знав про суть позовних вимог та докази, якими позивач їх стверджує та надав до суду свої письмові заперечення проти вказаних позовних вимог.
		Суд звертає увагу і на те, що відповідач по справі, не позбавлений можливості направити до суду іншого свого представника для надання суду пояснень з приводу обставин справи.
		За таких обставин, враховуючи строки розгляду матеріалів справи, з метою забезпечення своєчасного розгляду матеріалів справи та забезпечення права позивача на своєчасне вирішення його позовних вимог, недопущення зловживання учасниками судового процесу їхніми правами з метою затягування розгляду справи по суті, суд приходить до висновку, що неявка представника відповідача є неповажною, а справу можливо розглянути за відсутності відповідача по справі.
		   Суд, заслухавши пояснення представника позивача, вивчивши матеріали справи, приходить до висновку, що позов підлягає до повного задоволення.
		   При цьому суд виходить з наступних підстав.
		Статтями 15 та 16 ЦК України передбачено право особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, визнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутись до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Одним із способів захисту прав, встановлених цивільним законодавством, є, зокрема, його визнання.
		Судом встановлено, що відповідно до договору купівлі-продажу частини нежитлової будівлі від 19.12.2014 року, укладеного із представником Софіївської сільської ради та ОСОБА_2, посвідченого приватним нотаріусом Золотоніського районного нотаріального округу ОСОБА_3 за №5269, позивач придбав у приватну власність 1232/5000 частини нежитлової будівлі, загальною площею 215 кв.м, що знаходиться в с. Софіївка Золотоніського району по вул. Радянська, яка в подальшому перейменована на вул. Чумацький шлях.
		Відповідно до рішення Софіївської сільської ради від 29.01.2015 року №29-10/УІ, ОСОБА_2 надано дозвіл на розробку проекту із землеустрою, щодо відведення земельної ділянки, площею 0,1137 га, для будівництва та обслуговування будівель під існуючим кафе «Таверна» по вул. Радянській, б/н за рахунок земель житлової та громадської забудови в межах с. Софіївка з подальшим правом викупу.
		З матеріалів справи вбачається та сторонами не заперечується, що на виконання вказаного рішення позивач уклав договір із землевпорядною організацією ПП «Землемір», яка розробила проект землеустрою вказаної земельної ділянки та виготовила документи щодо кадастрового номеру земельної ділянки, що стверджується відповідним проектом землеустрою, що міститься в матеріалах справи.
		Після складання вказаної документації позивач звернувся до відповідача із клопотанням про погодження вказаної землевпорядної документації.
		Як вбачається із рішення Софіївської сільської ради Золотоніського району від 23.09.2016 року №9-9/VII у затвердженні проекту землеустрою земельної ділянки пл.. 0,0906 га, що знаходиться в с. Софіївка по вул. Радянська, відмовлено та рекомендовано ОСОБА_2 виготовити детальний план території під будівлею існуючого кафе.
		Заперечуючи проти позовних вимог ОСОБА_2 відповідач у своєму відзиві на позовну заяву, яка отримана судом 19.02.2018 року зазначав, що план зонування території с. Софіївка відсутній, його розробка не передбачена бюджетом Софіївської сільської ради, у звязку з чим необхідно розробити та затвердити детальний план території у відповідності до вимог норм ч. 3 ст. 24 та ч. 4 ст. 24 ЗУ «Про регулювання містобудівної діяльності».
		Також відповідач наполягав, що у висновку управління Держгеокадастру у Золотоніському районі по проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки зазначено, що управління погоджує даний проект та зазначає, що земельна ділянка повинна використовуватись за цільовим призначенням та з дотриманням ст. 24 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності». У висновку відділу містобудування та архітектури Золотоніської РДА вказано, що відділ погоджує проект за умови виконання положень ст. 24 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності».
		У звязку з тим, що ОСОБА_2 не вжито заходів щодо виготовлення детального плану території та надання його на затвердження до сесії Софіївської сільської ради, всупереч вимогам законодавства та висновкам вищевказаних органів, немає підстав вважати, що проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 0,0906 га ФОП ОСОБА_2, в оренду, для будівництва та обслуговування будівель торгівлі (під існуючим кафе «Таверна»), за рахунок земель загального користування в межах с. Софіївка, вул. Радянська б/н, є погодженим у відповідності до ст. 186-1 Земельного кодексу України. Враховуючи вищевикладене, відповідач наполягає, що позовні вимоги ОСОБА_2 є безпідставними та необґрунтованими, а тому не підлягають до задоволення в повному обсязі.
		Разом із тим суд не може погодитися із вказаними доводами відповідача.
		Так нормами ч. 1 ст. 377 ЦК України визначено, що до особи, яка набула право власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду, переходить право власності, право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для попереднього землевласника (землекористувача).
		Згідно з ч.1та ч.2ст.120ЗК Україниу разінабуття прававласності нажилий будинок,будівлю абоспоруду,що перебуваютьу власності,користуванні іншоїособи,припиняється правовласності,право користуванняземельною ділянкою,на якійрозташовані ціоб'єкти.До особи,яка набулаправо власностіна жилийбудинок,будівлю абоспоруду,розміщені наземельній ділянці,що перебуваєу власностііншої особи,переходить правовласності наземельну ділянкуабо їїчастину,на якійвони розміщені,без зміниїї цільовогопризначення. Якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об'єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача.
		В обґрунтуванняправомірності своєї відмовивідповідач посилавсяна нормич.3ст.24ЗУ «Прорегулювання містобудівноїдіяльності»,відповідно доякої у разі відсутності плану зонування або детального плану території, затвердженого відповідно до вимог цього Закону, передача (надання) земельних ділянок із земель державної або комунальної власності у власність чи користування фізичним та юридичним особам для містобудівних потреб забороняється, крім випадків: 1) розташування на земельній ділянці будівлі (споруди), що перебуває у власності фізичної або юридичної особи; 2) приватизації громадянином земельної ділянки, наданої йому в користування відповідно до закону; 3) надання земельної ділянки, розташованої на території зони відчуження чи зони безумовного (обовязкового) відселення, що зазнали радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи; 4) надання земельної ділянки для розміщення лінійних обєктів транспортної та енергетичної інфраструктури (доріг, мостів, естакад, ліній електропередачі, звязку); 5) буріння, влаштування та підключення нафтових і газових свердловин за межами населених пунктів; 6) будівництва, експлуатації військових та інших оборонних обєктів.
		Разом з тим, вказаною нормою Закону не зупинено надання дозволів на розроблення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок, в тому числі для розміщення й обслуговування комерційних закладів, які не відноситься до містобудівних потреб.
		Крім цього, законом не передбачена заборона надання дозволів на розроблення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок або складання технічної документації із землеустрою з підстав відсутності на відповідній території плану зонування детального плану території.
		Згідно з ч. 13 ст. 123 ЗК України підставою відмови у затвердженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки може бути лише його невідповідність вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів.
		З наведеної норми права вбачається, що орган, який розглядає питання про затвердження проекту землеустрою, зобов'язаний обґрунтувати своє рішення про відмову його затвердженні та зазначити яку саме невідповідність вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів було виявлено в наданому до затвердження проекті.
		Так відповідач до відзиву надав в якості підтвердження своїх доводів висновки по проекту землеустрою управління Держгеокадастру у Золотоніському районі від 11.02.2016 р. №28-28-0.3-805/2-16 та відділу містобудування та архітектури Золотоніської районної державної адміністрації від 08.02.2016 р. №347/01-10, які не містять жодного застереження щодо необхідності розроблення позивачем містобудівної документації, включаючи детальний план території, а також не вказано прямої заборони на передачу в оренду вказаної земельної ділянки без наявності відповідного детального плану території.
		Відповідно до ст. 19 Конституції України, органи державної влади, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
		Частиною 14 ст. 123 ЗК України передбачено, що відмова органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування у наданні земельної ділянки у користування або залишення клопотання без розгляду можуть бути оскаржені до суду.
		У рішенні Європейського Суду з прав людини від 26 березня 2013 року у справі «Рисовський проти України» зазначено, що державні органи, які не впроваджують або недотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов'язків.
		Абзацом 4 п. 7 Постанови Пленуму Верховного Суду України за №7 від 16 квітня 2004 року «Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ»встановлено, що при розгляді справ за позовами до органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування в разі незгоди з рішеннями з питань, віднесених у галузі земельних відносин до їх компетенції (зокрема, про відмову в передачі земельної ділянки у власність чи користування, у продажі земельної ділянки, в наданні дозволу і вимог на розроблення проекту відведення земельної ділянки тощо), суд за наявності підстав для задоволення позову визнає рішення такого органу недійсним і зобов'язує його залежно від характеру спору виконати певні дії, передбачені його компетенцією (або не вчиняти чи припинити їх), на захист порушеного права, як цього вимагає законодавство, або надає право позивачеві вчинити певні дії для усунення порушень його права.
		Таким чином, оскільки позивач придбав у приватну власність 1232/5000 існуючої (збудованої) частини нежитлової будівлі, загальною площею 215 кв. метрів, що знаходиться в с. Софіївка Золотоніського району по вул. Радянська, б/н (наразі: вул. Чумацький шлях), то в нього відповідно виникло переважне право на відведення в оренду земельної ділянки, необхідної для користування й обслуговування зазначеної частини будівлі, яке не може бути обмежене відсутністю плану зонування у с. Софіївка Золотоніського району.
		Також суд, при розгляді даної справи, на підставі норм ст. 13 ЗУ «Про судоустрій і статус судді» враховує правові висновки зроблені Верховним судом у постанові від 11.10.2018 року по справі №911/179/18. 
		Відповідно до вказаної постанови Верховний суд відхилив доводи скаржника про заборону передачі в оренду земельної ділянки через ненадання ним доказів, затвердження детального плану території та плану зонування території, до складу якої входять земельні ділянки, щодо яких позивач заявляє право вимоги для передачі в оренду. 
		Так увказаній постановісуд зазначив,що у правилівстановленому ч.3ст.24ЗУ «Прорегулювання містобудівноїдіяльності»,встановлений виняток,а саме: встановлена загальна заборона на передачу земельних ділянок із земель державної або комунальної власності чи користування фізичними або юридичними особами для містобудівних потреб у разі відсутності плану зонування або детального плану території, затвердженого відповідно до вимог цього Закону, крім випадку розташування на земельній ділянці будівлі (споруди), що перебуває у власності фізичної або юридичної особи.
		Враховуючи розташування нерухомого майна, що перебуває у власності позивача, на земельній ділянці щодо якої позивачем заявлено відповідачу про намір оформити в оренду земельну ділянку суд погодився із висновками судів нижчих інстанцій про відсутність підстав для відмови відповідачем позивачу у переданні в оренду земельних ділянок на підставі ч. 3 ст. 123 ЗК України, а відповідно і невідповідність оскаржуваного рішення вимогам чинного законодавства.
		Дослідивши матеріали даної справи, судом встановлено, що відповідачем ні в відзиві на позовну заяву, ні у запереченнях наданих до суду щодо доводів позивача не було наведено жодних інших доводів щодо порушення позивачем норм чинного законодавства при розробленні технічної документації для відведення земельної ділянки, дозвіл на розроблення якої було надано самим же відповідачем.
		Таким чином суд констатує, що матеріали справи більше не містять жодних інших доказів щодло невідповідності розробленого ПП «Землемір» проекту землеустрою вимогам земельного законодавства, чи порушення позивачем процедури земельної ділянки.
		Земельна ділянка є сформованою, їй державним земельним кадастровим реєстратором присвоєно кадастровий номер 7121589201:002:0504, а відповідачем не доведено достатніх підстав для необхідності розроблення будь-якої іншої документації.
		Як вбачається із норм чинного законодавства, останній не містить заборони надання дозволів на розроблення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок або складання технічної документації із землеустрою з підстав відсутності на відповідній території плану зонування або детального плану території.
		Посилання ж відповідача на норми ч. 4 ст. 24 ЗУ «Про регулювання містобудівної діяльності» не є виправданими, оскільки в даній норм закону говориться про зміну цільового призначення земельної ділянки та передбачається, що зміна цільового призначення земельної ділянки, яка не відповідає плану зонування території та/або детальному плану території забороняється.
		Щодо клопотання відповідача про закриття провадження по справі оскільки спір має публічно-правовий характер, а сільська рада діє як субєкт владних повноважень та реалізовує саме управлінські функції у сфері земельних правовідносин, суд вважає за необхідне зазначити наступне.
		Нормами ч. 1 ст. 19 ЦПК України визначено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.
		Суди розглядають у порядку цивільного судочинства також вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав, якщо цей спір підлягає розгляду в місцевому загальному суді і переданий на його розгляд з такими вимогами.
		Враховуючи положення ст.,ст. 1, 2, 4 ЦПК та ст.ст. 2, 4 КАС, не є публічно-правовим і розглядається у порядку цивільного судочинства спір між органом державної влади та/або органом місцевого самоврядування (суб'єктом владних повноважень) як суб'єктом публічного права та суб'єктом приватного права - фізичною особою, в якому управлінські дії суб'єкта владних повноважень спрямовані на виникнення, зміну або припинення цивільних прав фізичної особи. У такому випадку це спір про право цивільне, незважаючи на те, що у спорі бере участь суб'єкт публічного права, а спірні правовідносини врегульовано нормами цивільного та адміністративного права.
		Відносини, пов'язані з набуттям та реалізацією громадянами, юридичними особами прав на земельні ділянки (через механізм затвердження проекту землеустрою) та з цивільним оборотом земельних ділянок ґрунтуються на засадах рівності сторін і є цивільно-правовими, а не публічно-правовими.
		Окрім того суд також враховує і правові висновки зроблені Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 04.07.2018 року по справі №826/8018/17, відповідно до якої Верховний Суд зазначив, що загальні суди не мають чітко визначеної предметної юрисдикції і розглядають справи про захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин в усіх випадках, за виключенням, якщо розгляд таких справ прямо визначений за правилами іншого судочинства.
		Критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність у них спору про право цивільне.
		По-друге, таким критерієм є суб'єктний склад такого спору (однією зі сторін у спорі є, як правило, фізична особа).
		З аналізу вимог ЦПК України та КАС України можна зробити висновок, що не є публічно-правовим і розглядається у порядку цивільного судочинства спір між органом державної влади та/або органом місцевого самоврядування (суб'єктом владних повноважень) як суб'єктом публічного права та суб'єктом приватного права, в якому управлінські дії суб'єкта владних повноважень спрямовані на виникнення, зміну або припинення цивільних прав фізичної особи.
		У такому випадку - це спір про право цивільне, незважаючи на те, що у спорі бере участь суб'єкт публічного права, а спірні правовідносини врегульовано нормами цивільного права.
		Оспорювання рішення органу місцевого самоврядування поглинається спором про речове, приватне право, яке як могло належати особі до звернення до органу місцевого самоврядування, так і виникнути в результаті реалізації рішення органу державної влади чи місцевого самоврядування, але захист якого відбувається у порядку цивільного судочинства (стаття 15 ЦПК України) у спосіб, характерний для приватноправових відносин.
		Враховуючи те, що між сторонами виник спір з приводу володіння та користування земельною ділянкою, позивач має майновий інтерес щодо конкретного об'єкта нерухомого майна - земельної ділянки, на якій розташований належне йому нерухоме майно то суд приходить до висновку про існування спору про право цивільне, який не підлягає розгляду у порядку адміністративного судочинства, а тому вказана заява відповідача про закриття провадження по справі також є необґрунтованою та задоволенню не підлягає..
		Суд також вважає, що з відповідача необхідно стягти судові витрати у вигляді сплаченого позивачем судового збору відповідно до вимог ст. 141 ЦПК України, сплата якого стверджуються квитанцією №62 від 22.01.2018 року. 
		                           На підставі зазначеного та керуючись
		                           ст.,ст. 346, 1268 ЦК України та 
		                           ст.,.ст. 76, 264, 265 ЦПК України, суд 
		ВИРІШИВ:
		Позов ОСОБА_2 до Софіївської сільської ради Золотоніського району, про скасування рішення Софіївської сільської ради щодо відмови у затвердженні проекту землеустрою та зобовязання вчинити дії щодо розгляду проекту землеустрою про відведення в оренду земельної ділянки  задовольнити.
		Скасувати рішення Софіївської сільської ради Золотоніського району Черкаської області від 23.09.2016 року №9-9/VII «Про розгляд заяви пп. ОСОБА_2 про затвердження проекту землеустрою земельної ділянки площею 0,0906 га, що знаходиться в с. Софіївка по вул.. Радянська, б/н під будівлею існуючого кафе «Таверна».
		Зобовязати Софіївську сільську раду Золотоніського району Черкаської області повторно розглянути та вирішити заяву ОСОБА_2 про затвердження розробленого ПП «Землемір» проекту землеустрою щодо відведення в оренду ОСОБА_2 земельної ділянки площею 0,0906 га, що знаходиться в с. Софіївка Золотоніського району Черкаської області по вул. Радянська, б/н.
		Стягнути із Софіївської сільської ради Золотоніського району за рахунок бюджетних асигнувань субєкта владних повноважень на користь ОСОБА_2 судовий збір, сплачений за розгляд даної цивільної справи, у сумі 1409 (одна тисяча чотириста девять) гривень, 60 коп.
		Рішення може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції суд протягом 30 днів з дня складання повного тексту судового рішення.
		Суддя:                                     Середа Л.В. 
		 
		Повний текст судового рішення складено та підписано головуючим 05 квітня 2019 року.

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...