Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 813/2793/17 : Адміністративні справи (до 01.01.2019); Справи зі спорів з приводу забезпечення сталого розвитку населених пунктів та землекористування, зокрема зі спорів у сфері:; землеустрою; державної експертизи землевпорядної документації; регулювання земельних відносин, у тому числі:.
Надіслано для оприлюднення: 05.04.2019. Зареєстровано: 08.04.2019. Забезпечено надання загального доступу: 09.04.2019.
Дата набрання законної сили: 27.03.2019
Номер судового провадження: 857/3112/18

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		27 березня 2019 рокуЛьвів№ 857/3112/18
		 
		 
		Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
		головуючого судді - Іщук Л. П.,
		суддів - Носа С. П., Онишкевича Т. В., 
		за участю секретаря судового засідання - Джули В. М.,
		 
		розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Рясне-Руської сільської ради Яворівського району Львівської області на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 26 вересня 2018 року у справі № 813/2793/17 (рішення ухвалено судом у складі головуючого судді Кухар Н. А. у м. Львові о 15:28 год) за адміністративним позовом Рясне-Руської сільської ради Яворівського району Львівської області до Головного управління Держгеокадастру у Львівській області, треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору: Львівська міська рада, Товариство з обмеженою відповідальністю «СіТіПарк Львів», про визнання протиправними дій та визнання відомостей неправомірними та недостовірними, 
		 
		                                                              ВСТАНОВИВ:
		 
		01 серпня 2017 року Рясне-Руська сільська рада Яворівського району Львівської області (далі - Рясне-Руська сільська рада) звернулася в суд з адміністративним позовом до Головного управління Держгеокадастру у Львівській області, в якому просила: 
		визнати недостовірними дані (відомості) Державного земельного кадастру щодо належності до земель м. Львова кадастрових зон 4610137500:11:015, 4610137500:11:014, 4610137500:11:016, 4610137500:12:003, 4610137500:12:005, 4610137500:12:002, 4610137500:12:004, 4610137500:06:006, 4610137500:06:006 та 4610137500:06:012; 
		визнати протиправними дії щодо внесення змін (виправлення помилок) до кінцевих даних державної статистичної звітності з кількісного обліку земель за формами 6-зем і 2-зем Рясне-Руської сільської ради станом на 01 січня 2016 року та щодо внесення до форм адміністративної звітності з кількісного обліку земель (форми №№11-зем, 12-зем, 15-зем і 16-зем) про склад земель Рясне-Руської сільської ради; 
		зобов'язати відповідача внести зміни (виправити  помилки) до відомостей Державного земельного кадастру, зокрема, Публічної кадастрової карти, до кінцевих даних статистичної звітності з кількісного обліку земель (№№ 6-зем, 6а-зем, 6б-зем, 2-зем) станом на 01 січня 2016 року і адміністративної звітності з кількісного обліку земель (форми №№ 11-зем, 12-зем, 15-зем, 16-зем) щодо структури та кількості земель Рясне-Руської сільської ради на загальну площу 1455,9 га шляхом внесення змін в кадастрове зонування території.
		В обґрунтування позовних вимог зазначила, що відповідач безпідставно відмовив їй у внесенні змін до відомостей Державного земельного кадастру, оскільки на одному з етапів ведення Державного земельного кадастру у Рясне-Руської сільської ради було неправомірно вилучено понад 430 га земель та безпідставно включено їх до кадастрових зон і кварталів Львівської міської ради.
		Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 26 вересня 2018 року в задоволенні адміністративного позову відмовлено.
		Не погодившись із рішенням суду першої інстанції, Рясне-Руська сільська рада подала апеляційну скаргу, у якій, з покликанням на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати судове рішення та прийняти нове - про задоволення позову.
		Вимоги апеляційної скарги обґрунтовує тим, що судом першої інстанції не встановлено, на підставі яких матеріалів чи документів вносились дані до Державного земельного кадастру щодо площі земель Рясне-Руської сільської ради органами Держгеокадастру. Також судом першої інстанції не враховано, що суд вправі застосувати будь-який спосіб захисту, який не суперечить закону з метою забезпечення ефективного захисту порушеного права.
		Львівська міська рада та Товариство з обмеженою відповідальністю «СіТіПарк Львів» (далі - ТзОВ «СіТіПарк Львів») подали відзиви на апеляційну скаргу, в яких її заперечують, покликаються на законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції, просять залишити його без змін.
		В судовому засіданні представник позивача підтримала вимоги апеляційної скарги та просила її задовольнити, посилаючись на викладені в ній доводи.
		Представники відповідача та третіх осіб в судовому засіданні заперечили проти вимог апеляційної скарги, покликаючись на те, що оскаржуване рішення ухвалене з дотриманням норм матеріального та процесуального права, просили відмовити в її задоволенні.
		Заслухавши доповідь головуючого судді, пояснення учасників справи, проаналізувавши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, суд вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення з таких підстав.
		Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що                  16 травня 2017 року Рясне-Руська сільська рада звернулася до Головного управління Держгеокадастру у Львівській області з листом № 379 щодо внесення змін до державної статистичної звітності за формами 6-зем та 2-зем станом на 01 січня 2016 року та форм адміністративної звітності з кількісного обліку земель.
		Листом від 16 червня 2017 року № 18-13-0.2-8516/2-17 Головне управління Держгеокадастру у Львівській області повідомило позивача, що останніми даними про кількісний склад земель, які сформовані відповідно до форм державної статистичної звітності з кількісного обліку земель, є дані станом на 01 січня 2016 року, а тому внесення змін до них неможливе.
		Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції керувався тим, що позовна вимога про визнання недостовірними даних (відомостей) Державного земельного кадастру щодо належності кадастрових зон до земель м. Львова не є способом захисту порушеного права, визначеним Кодексом адміністративного судочинства України; що відповідачем правомірно відмовлено у внесенні змін до статистичної звітності та форм адміністративної звітності з кількісного обліку земель, оскільки чинним законодавством встановлена процедура прийняття відповідних рішень, зокрема, щодо внесення відомостей до Державного земельного кадастру державним кадастровим реєстратором, а тому судом не можуть бути підмінені ні процедура, ні орган, до компетенції якого віднесено прийняття таких рішень.
		Апеляційний суд погоджується з висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.
		Згідно зі статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від            4 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
		За змістом частини другою статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
		У Рішенні Конституційного Суду України від 14 грудня 2011 року № 19-рп/2011 зазначено, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави (частина друга статті 3 Конституції України). Для здійснення такої діяльності органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи наділені публічною владою, тобто мають реальну можливість на підставі повноважень, встановлених Конституцією і законами України, приймати рішення чи вчиняти певні дії. Особа, стосовно якої суб'єкт владних повноважень прийняв рішення, вчинив дію чи допустив бездіяльність, має право на захист.
		Гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб порушення, про яке стверджує позивач, було обґрунтованим. Таке порушення прав має стосуватися суб'єктивних прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення, а його захист повинен здійснюватись у визначений законом спосіб.
		Європейський суд з прав людини у своїй практиці неодноразово наголошував, що право на доступ до суду, закріплене у статті 6 Конвенції, не є абсолютним: воно може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема щодо умов прийнятності скарг. Такі обмеження не можуть перешкоджати самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (пункт 33 рішення від 21 грудня 2010 року у справі «Перетяка та Шереметьєв проти України»).
		Так, згідно із частиною першою статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист, зокрема, шляхом: 1) визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень; 2) визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; 3) визнання дій суб'єкта владних повноважень протиправними та зобов'язання утриматися від вчинення певних дій. 
		Отже, метою адміністративного судочинства є захист порушеного права, свобод чи інтересів особи у сфері публічно-правових відносин.
		Однією із позовних вимог Рясне-Руської сільської ради є визнання недостовірними даних (відомостей) Державного земельного кадастру щодо належності до земель м. Львова визначених кадастрових зон.
		Правові, економічні та організаційні основи діяльності у сфері Державного земельного кадастру встановлено Законом України «Про Державний земельний кадастр» від 07 липня 2011 року № 3613-VI (далі - Закон №3613-VI).
		Державний земельний кадастр - це єдина державна геоінформаційна система відомостей про землі, розташовані в межах державного кордону України, їх цільове призначення, обмеження у їх використанні, а також дані про кількісну і якісну характеристику земель, їх оцінку, про розподіл земель між власниками і користувачами (частина перша статті 1 Закону №3613-VI).
		Відповідно до частини п'ятої статті 5 Закону №3613-VI внесення відомостей до Державного земельного кадастру та користування такими відомостями здійснюється виключно на підставі та відповідно до цього Закону. Забороняється вимагати для внесення відомостей до Державного земельного кадастру та користування такими відомостями надання документів та здійснення дій, прямо не передбачених цим Законом.
		Згідно з частиною першою статті 9 Закону №3613-VI внесення відомостей до Державного земельного кадастру і надання таких відомостей здійснюються державними кадастровими реєстраторами центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин.
		Частиною четвертою статті 9 Закону №3613-VI державний кадастровий реєстратор: здійснює реєстрацію заяв про внесення відомостей до Державного земельного кадастру, надання таких відомостей; перевіряє відповідність поданих документів вимогам законодавства; формує поземельні книги на земельні ділянки, вносить записи до них, забезпечує зберігання таких книг; здійснює внесення відомостей до Державного земельного кадастру або надає відмову у їх внесенні; присвоює кадастрові номери земельним ділянкам; надає відомості з Державного земельного кадастру та відмову у їх наданні; здійснює виправлення помилок у Державному земельному кадастрі; передає органам державної реєстрації речових прав на нерухоме майно відомості про земельні ділянки.
		Статтею 20 Закону № 3613-VI передбачено, що відомості Державного земельного кадастру є офіційними. Внесення до Державного земельного кадастру передбачених цим Законом відомостей про об'єкти Державного земельного кадастру є обов'язковим.
		Підстави та основні вимоги щодо внесення відомостей до Державного земельного кадастру встановлені статтею 21 Закону № 3613-VI, згідно з якою відомості про межі земельної ділянки вносяться до Державного земельного кадастру: на підставі відповідної документації із землеустрою щодо формування земельних ділянок - у випадках, визначених статтею 79-1 Земельного кодексу України, при їх формуванні; на підставі технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) - у разі встановлення (відновлення) меж земельної ділянки за її фактичним використанням відповідно до статті 107 Земельного кодексу України та у разі зміни меж суміжних земельних ділянок їх власниками; на підставі технічної документації із землеустрою щодо проведення інвентаризації земель - за результатами інвентаризації земель; на підставі проектів землеустрою щодо організації території земельних часток (паїв) - у разі виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв).
		Таким чином, внесення відомостей до Державного земельного кадастру здійснюється державним кадастровим реєстратором центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин на підставі чітко визначеної Законом № 3613-VI документації.
		Враховуючи викладені правові норми, апеляційний суд вважає за необхідне зазначити, що визнання недостовірними даних Державного земельного кадастру, внесених на виконання своїх повноважень суб'єктом владних повноважень, не відповідає встановленому порядку внесенню змін до відостей Державного земельного кадастру.
		Більше того, як правильно зазначив суд першої інстанції, обраний позивачем спосіб захисту шляхом визнання недостовірними даних не узгоджується з можливими способами захисту порушеного права, визначеними Кодексом адміністративного судочинства України, а тому прийшов до правильного висновку про відмову в задоволенні вказаної позовної вимоги.
		Що стосується позовної вимоги про визнання протиправними дій відповідача, викладених у листі від 16 червня 2017 року № 18-13-0.2-8516/2-17 щодо внесення змін (виправлення помилок) до кінцевих даних державної статистичної звітності з кількісного обліку земель та форм адміністративної звітності обліку земель, апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції, що така задоволенню не підлягає з огляду на таке. 
		Порядок ведення державної статистичної звітності з обліку земельних ділянок та заповнення статистичних форм врегульовано наказом Державного комітету статистики України від 05 листопада 1998 року № 377 «Про затвердження форм державної статистичної звітності з земельних ресурсів та Інструкції з заповнення державної статистичної звітності з кількісного обліку земель (форми №№6-зем, 6а-зем, 6б-зем, 2-зем)».
		Згаданий наказ втратив чинність з 01 січня 2016 року на підставі наказу Державної служби статистики від 19 серпня 2015 року № 190 «Про визнання таким, що втратив чинність, наказу Державного комітету статистики України від 05 листопада 1998 року № 377 «Про затвердження форм державної статистичної звітності з земельних ресурсів та Інструкції з заповнення державної статистичної звітності з кількісного обліку земель (форми №№ 6-зем, 6а-зем, 6б-зем, 2-зем)».
		Наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово - комунального господарства від 30 грудня 2015 року № 337 було затверджено форми адміністративної звітності з кількісного обліку земель (форми №№ 11-зем, 12-зем, 15-зем, 16-зем) та Інструкції щодо їх заповнення. Вказаний наказ набрав чинності з 01 березня 2016 року.
		Як зазначає відповідач, звітність, передбачена цим наказом, станом на 01 січня                2017 року не формувалась. 
		Відтак, враховуючи, що позивач звертався із заявою про внесення змін до форм статистичної звітності №№6-зем, 6а-зем, 6б-зем, 2-зем, які були скасовані, а звітність по формах №№ 11-зем, 12-зем, 15-зем, 16-зем ще не формувалась, в задоволенні такої заяви правомірно було відмовлено.
		Щодо позовної вимоги Рясне-Руської сільської ради про зобов'язання відповідача внести зміни (виправити  помилки) до відомостей Державного земельного кадастру, зокрема Публічної кадастрової карти, до кінцевих даних статистичної звітності з кількісного обліку земель (№№ 6-зем, 6а-зем, 6б-зем, 2-зем) станом на 01 січня 2016 року і адміністративної звітності з кількісного обліку земель (форми №№ 11-зем, 12-зем, 15-зем, 16-зем) щодо структури та кількості земель Рясне - Руської сільської ради Яворівського району Львівської області на загальну площу 1455,9 га шляхом внесення змін в кадастрове зонування території, слід зазначити наступне.
		Порядок виправлення помилок, допущених при веденні Державного земельного кадастру, визначений статтею 37 Закону № 3613-VI, відповідно до якої у разі виявлення фізичною або юридичною особою у витязі, довідці з Державного земельного кадастру, викопіюванні з картографічних матеріалів Державного земельного кадастру технічної помилки (описка, друкарська, граматична, арифметична чи інша помилка), допущеної органом, що здійснює ведення Державного земельного кадастру, заінтересована особа письмово повідомляє про це центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин, який перевіряє відповідність відомостей Державного земельного кадастру інформації, що міститься в документах, які стали підставою для внесення цих відомостей. Якщо факт невідповідності підтверджено, орган, що здійснює ведення Державного земельного кадастру, безоплатно виправляє допущену помилку в день надходження повідомлення та не пізніше наступного дня повідомляє про це заінтересованих осіб.
		Виправлення технічних помилок, допущених у відомостях Державного земельного кадастру внаслідок наявності технічних помилок у документах, на підставі яких були внесені такі відомості, здійснюється після виправлення помилок у зазначених документах.
		Виправлення інших помилок, допущених у відомостях Державного земельного кадастру внаслідок помилки у документації із землеустрою, оцінки земель, здійснюється після внесення змін до такої документації.
		Виправлення помилок у відомостях про земельну ділянку може здійснюватися також на підставі технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельних ділянок у натурі (на місцевості) або матеріалів інвентаризації земель чи рішення суду.
		Згідно з пунктом 138 Порядку ведення Державного земельного кадастру, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 жовтня 2012 року № 1051, помилками у Державному земельному кадастрі є: 1) технічна помилка (описка, друкарська, граматична, арифметична чи інша помилка), допущена органом, що здійснює ведення Державного земельного кадастру; 2) технічна помилка (описка, друкарська, граматична, арифметична чи інша помилка), допущена не з вини органу, що здійснює ведення Державного земельного кадастру (в тому числі технічна помилка у документах, на підставі яких внесені відомості до Державного земельного кадастру); 3) помилка, допущена у відомостях Державного земельного кадастру внаслідок помилки у документації із землеустрою та оцінки земель (в тому числі виявлена після перенесення інформації про земельні ділянки з державного реєстру земель та відомостей про інші об'єкти Державного земельного кадастру, що містяться в документації із землеустрою та оцінки земель, затвердженій та переданій до 1 січня 2013 р. до Державного фонду документації із землеустрою); 4) помилка, допущена у відомостях Державного земельного кадастру, внесених до нього з інших кадастрів та інформаційних систем у порядку інформаційної взаємодії; 5) технічна помилка, допущена у відомостях Державного земельного кадастру внаслідок перенесення до Державного земельного кадастру відомостей про земельну ділянку, яка не була зареєстрована в державному реєстрі земель; 6) помилка, допущена у відомостях Державного земельного кадастру під час державної реєстрації земельної ділянки; 7) помилка у застосуванні систем координат для земельних ділянок, які були зареєстровані до 1 січня 2013 р. та перенесені до Державного земельного кадастру.
		Вказаним вище Порядком також регламентовано порядок і спосіб інформування органу Держгеокадастру про виявлення помилки в даних Державного земельного кадастру.
		Згідно з пунктом 158 цього ж Порядку помилки, допущені у відомостях Державного земельного кадастру, внесених до нього з інших кадастрів та інформаційних систем у порядку інформаційної взаємодії, підлягають виправленню у Державному земельному кадастрі після їх виправлення у відповідних кадастрах та інформаційних системах.
		Таким чином, внесенню змін до Державного земельного кадастру повинна передувати визначена законом адміністративна процедура. Виправлення помилок без необхідних дій заявника та суб'єкта владних повноважень в межах адміністративної процедури не гарантує забезпечення прав позивача у передбачений законом спосіб.
		З огляду на викладене, апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції, що суд не може підміняти собою органи виконавчої та законодавчої влади, а лише на підставі закону у встановленому процесуальним законом порядку вирішує справи.
		Посилання позивача на те, що дані Державного земельного кадастру не відповідають встановленим межам адміністративно-територіальних одиниць, а саме м. Львова та с. Рясне-Руське, суд вважає безпідставними, оскільки відповідно до вимог Земельного кодексу України та Закону України «Про землеустрій» межі населеного пункту встановлюються, змінюються відповідними компетентними органами у відповідності до положень земельного законодавства та законодавства про містобудівну діяльність, яке діяло на час утворення населеного пункту або зміни його меж. При цьому, межі населеного пункту вважаються встановленими, а органи місцевого самоврядування набувають права розпоряджатися земельними ділянками, які відповідно до розроблених проектів щодо встановлення меж відповідної сільської, селищної, міської ради включаються до їх територій, після встановлення (винесення) меж території населеного пункту в натуру (на місцевість), закріплення меж території межовими знаками та внесення відомостей про земельну ділянку до державного земельного кадастру, якщо межі населеного пункту не були встановлені/змінені у іншому порядку, передбаченому законодавством, яке діяло на час утворення населеного пункту його розбудови та/ або зміни меж.
		Отже, суд першої інстанції зробив правильний висновок про відсутність підстав для задоволення позову.
		Апеляційний суд при перегляді рішення Львівського окружного адміністративного суду у даній справі враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.
		При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
		Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29).
		За наведених обставин, суд вважає, що доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку про порушення судом першої інстанції норм матеріального або процесуального права або про нез'ясування (невстановлення) обставин, що мають значення для справи, що відповідно до статті 316 Кодексу адміністративного судочинства України є підставою для залишення апеляційної скарги без задоволення, а рішення суду - без змін.
		З огляду на результат апеляційного розгляду та відсутність документально підтверджених судових витрат, понесених учасниками справи у зв'язку з переглядом справи в суді апеляційної інстанції, відповідно до частини шостої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України розподіл судових витрат судом не змінюється.
		Керуючись статтями 139, 310, 315, 316, 321, 322, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
		 
		                                                           ПОСТАНОВИВ:
		 
		Апеляційну скаргу Рясне-Руської сільської ради Яворівського району Львівської області залишити без задоволення, а рішення Львівського окружного адміністративного суду від 26 вересня 2018 року у справі № 813/2793/17 - без змін.
		Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови. 
		 
		 
		 
		Головуючий суддя Л. П. Іщук судді С. П. Нос   Т. В. Онишкевич      Повне судове рішення складено 05 квітня 2019 року.

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...