Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 905/120/15 : Господарські справи (до 01.01.2019); Майнові спори; Виконання договору кредитування; Інший спір про виконання договору кредитування.
Надіслано для оприлюднення: 08.04.2019. Зареєстровано: 09.04.2019. Забезпечено надання загального доступу: 10.04.2019.
Дата набрання законної сили: 02.04.2019
Номер судового провадження: 536 Д

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
		проспект Незалежності, 13, місто Харків, 61058
		 
		ПОСТАНОВА
		 
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		"02" квітня 2019 р. Справа № 905/120/15 
		 
		Колегія суддів у складі:
		головуючий суддя Тихий П.В., суддя Гетьман Р.А. , суддя Россолов В.В. 
		при секретарі судового засідання Довбиш А.Ю.
		за участю представників сторін:
		позивача  ОСОБА_1 (довіреність №09/12/508 від 20.11.2018, свідоцтво ДН №5250 від 31.10.20108);
		відповідача  не зявився;
		третьої особи  ОСОБА_2 (посвідчення №5231 від 31.10.2018, довіреність б/н від 03.01.2019);
		розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Східного апеляційного господарського суду апеляційну скаргу ОСОБА_3 акціонерного товариства Корум Україна (вх.№536Д/1-43) на рішення господарського суду Донецької області від 17.01.2019 (колегія суддів у складі: головуючий суддя Г.Є. Курило, суддя Матюхін В.І., суддя Огороднік Д.М., повне рішення складено 24.01.2019) у справі №905/120/15,
		за позовом Публічного акціонерного товариства Акціонерний комерційний промислово - інвестиційний банк, м. Київ
		до Товариства з обмеженою відповідальністю Корум Донецькгірмаш, м. Донецьк
		за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача ОСОБА_3 акціонерного товариства Корум Україна, м.Донецьк 
		про звернення стягнення на предмет застави, -
		 
		ВСТАНОВИЛА:
		 
		Позивач, Публічне акціонерне товариство Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк, м. Київ звернувся до господарського суду Донецької області з позовом до відповідача, Товариства з обмеженою відповідальністю Корум Донецькгірмаш, м. Донецьк про звернення стягнення на предмет застави, а саме в рахунок погашення заборгованості ОСОБА_3 акціонерного товариство Корум Україна перед Публічним акціонерним товариством Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк, м. Київ за кредитним договором про відкриття кредитної лінії № 15-93/19-8/13 від 30.05.2013 року у розмірі 179 226 883, 22 руб. та 1 402 419, 24 грн., в тому числі заборгованість по кредиту  157 846 000,00 рос. руб., заборгованість по відсоткам за користування кредитними коштами в розмірі 21 380 883,22 рос. руб., у тому числі нараховані проценти за період з 01.05.2015 по 18.05.2015 у сумі 1 453 899,25 рос. руб., заборгованість по сплаті комісійної винагороди розмірі 186 476,10грн., у тому числі нарахована комісійна винагорода за період з 01.05.2015 по 18.05.2015 в сумі 13 512,74грн., пеня за несвоєчасну сплату відсотків за користування кредитом у розмірі 1 190 424,36грн., пеня за несвоєчасну сплату комісійної винагороди у розмірі 25 518,78грн. (з урахуванням пояснення позивача від 19.04.2016, які надійшли до суду 19.04.2016), звернути стягнення на майно, що передано в заставу відповідно до договору застави товарів в обороті № 15-94/19-130/13 від 27.12.2013 та договору застави №15-94/19-77/13 від 30.05.2013.
		В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на невиконання ОСОБА_3 акціонерним товариством Корум Україна своїх зобовязань за кредитним договором про відкриття кредитної лінії № 15-93/19-8/13 від 30.05.2013, у звязку з чим позивач звертає стягнення на предмет застави, власником якого є відповідач.
		Рішенням господарського суду Донецької області від 17.01.2019 у справі №905/120/15 (колегія суддів у складі: головуючий суддя Г.Є. Курило, суддя Матюхін В.І., суддя Огороднік Д.М.) позов Публічного акціонерного товариства Акціонерний комерційний промислово - інвестиційний банк, м. Київ до відповідача, Товариства з обмеженою відповідальністю Корум Донецькгірмаш, за участю третьої особи без самостійних вимог на стороні відповідача ОСОБА_4 акціонерне товариство "Корум Україна" м. Донецьк про звернення стягнення на предмет застави задоволено частково. 
		В рахунок погашення заборгованості ОСОБА_3 акціонерного товариства Корум Україна, м. Донецьк (83005, м. Донецьк, вул. Івана Ткаченко, 189, код ЄДРПОУ 25332714) перед Публічним акціонерним товариством Акціонерний комерційний промислово - інвестиційний банк, м. Київ (01001, м. Київ, пер. Шевченко, 12, код ЄДРПОУ 0039002) за кредитним договором про відкриття кредитної лінії №15-93/19-8/13 від 30.05.2013 яка складається з заборгованості за кредитом в розмірі 157846000,00рос.руб., заборгованості по відсоткам за користування кредитними коштами в розмірі 21 380 883,22 рос. руб., заборгованості по сплаті комісійної винагороди розмірі 186 476,10 грн., пені за несвоєчасну сплату комісійної винагороди у розмірі 25 518,78 грн. звернуто стягнення на майно, що передане в заставу відповідно до договору застави №15-94/19-130/13 від 27.12.2013, та знаходиться за адресою: м.Донецьк, вул. Івана Ткаченко, 189, та належить на праві власності Товариству з обмеженою відповідальністю Корум Донецькгірмаш (83005, м. Донецьк, вул. Івана Ткаченко, 189, код ЄДРПОУ 37790003), шляхом продажу його на прилюдних торгах в процедурі виконавчого провадження, передбаченої Законом України Про виконавче провадження, за початковою ціною, визначеною на рівні заставної вартості, згідно умов договору застави, а саме 14500000,00грн. 
		В іншій частині позовних вимог відмовлено.
		Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю Корум Донецькгірмаш (83005, м. Донецьк, вул. Івана Ткаченко, 189, код ЄДРПОУ 37790003) на користь Публічного акціонерного товариства Акціонерний комерційний промислово - інвестиційний банк, м. Київ (01001, м. Київ, пер. Шевченко, 12, код ЄДРПОУ 0039002) судовий збір в розмірі 73080,00 грн. 
		ОСОБА_4 акціонерне товариство Корум Україна з рішенням суду першої інстанції не погодилось та звернулось до Східного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального права, неповне зясування обставин справи, та невідповідність висновків суду обставинам справи, просить скасувати рішення господарського суду Донецької області від 17.01.2019 у справі №905/120/15 та прийняти нове, яким в позові відмовити повністю.
		В обґрунтування апеляційної скарги ПрАТ Корум Україна зазначає, зокрема, про таке: 
		- судом незаконно та некоректно визначена початкова ціна продажу заставленого майна  на рівні заставної вартості, згідно умов договору застави, а саме 6022100,00 грн. та 14500000,00 грн. Вважає, що визначення початкової вартості майна має відбуватися не за ціною, визначеною на рівні заставної вартості, зазначеної у договорах застави, а відповідно до приписів ст. 57 Закону України Про виконавче провадження, яка передбачає проведення оцінки майна  визначення його ринкової вартості саме на день визначення вартості майна, а не на день укладення договору застави. Зазначений підхід визначення вартості також кореспондується із висновками, викладеними в постанові ОСОБА_5 Верхового Суду від 15.05.2018р. по справі №902/492/17;
		- судом першої інстанції повністю проігноровано факт втрати відповідачем предмету застави, що є підставою припинення застави, оскільки у серпні 2014р. невідомі озброєні особи з використанням вогнепальної зброї захопили нежитлові приміщення Товариства з обмеженою відповідальністю Укртрансмаш (адреса: м. Донецьк, вул. Івана Ткаченка, 189), почали самостійно керувати та розпоряджатися майном підприємства. До теперішнього часу майно підприємства не повернуто. З цього приводу відповідач 29.08.2014 звернувся до Начальника ГУМВС України в Донецькій області з повідомленням про кримінальне правопорушення. Факт захоплення підприємства та його майна також підтверджується Витягом з кримінального провадження №12014050850001303;
		- місцевим господарським судом не було допитано експерта в судовому засіданні щодо виявлення додаткових можливостей визначення вартості майна, не призначено додаткової експертизи. Неможливість проведення експертизи, неможливість здійснити огляд обєктів оцінки та встановити їх ринкову вартість ніяким чином не може вказувати на те, що їх ринкова вартість є незмінною з моменту укладення договору застави та може бути встановлена та зафіксована у розмірі, визначеному у договорі застави;
		- висновки експерта прямо вказують на те, що під великим сумнівом є існування обєктів застави на даний час взагалі та їх вартість є невідомою. А з огляду на те, що доступ до обєктів обмежений, а територія є непідконтрольною владі України (тобто такою, на якій тимчасово не діють й законодавчі акти України, не можуть бути реалізовані процедури, передбачені нормами чинного законодавства України, у т.ч. продаж майна відповідно до ЗУ Про виконавче провадження), висновки експерта підтверджують втрату предмету застави;
		- розрахунок суми заборгованості за кредитним договором, наданий Банком і визнаний судом в оскаржуваному рішенні, є незрозумілим, викликає сумніви у коректності сум, які в ньому відображені, є таким, що не відповідає умовам Кредитного договору та нормам діючого законодавства;
		- з огляду на те, що Банк звернувся до ПрАТ Корум Україна з вимогою про дострокове повернення заборгованості за кредитним договором 14.11.2014р., з цього моменту він не мав права та був зобовязаний припинити нарахування процентів за кредитом, а, отже Банк здійснив розрахунки всупереч позиціям Верховного Суду, викладених в постановах від 19.09.2018р. у справі №643/16336/16-ц, від 12.09.2018р. у справі №473/825/16-ц, від 12.09.2018р. у справі №186/1974/14-ц та ін., що свідчить про некоректність та невідповідність таких розрахунків нормам діючого законодавства;
		- суд першої інстанції не застосував положення Закону України Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції щодо нарахування позивачем пені за прострочену комісію;
		- судом першої інстанції не надано належної правової оцінки первісному правочину  договору про відкриття кредитної лінії №15-93/19-8/13 від 30.05.2013р. Вказаний договір укладено представником з перевищенням повноважень наданих статутом та без необхідної згоди наглядової ради. У звязку із чим є всі підстави стверджувати, що договір про відкриття кредитної лінії №15-93/19-8/13 від 30.05.2013р. та договір застави товарів в обороті №15-94/19-129/13 є недійсними. 
		15.02.2019 системою автоматизованого розподілу судових справ між суддями для розгляду справи №905/120/15 визначено колегію суддів Східного апеляційного господарського суду у складі: головуючий суддя (суддя-доповідач) Тихий П.В., суддя Гетьман Р.А., суддя Россолов В.В.
		Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 20.02.2019 у справі №905/120/15 у зв'язку з тим, що апеляційна скарга оформлена з порушенням вимог ст. 258 Господарського процесуального кодексу, а саме: апелянтом не надано доказів сплати судового збору, залишено без руху апеляційну скаргу ОСОБА_3 акціонерного товариства Корум Україна на підставі п. 2 ч. 3 ст. 260 Господарського процесуального кодексу та надано апелянту строк для усунення встановлених при поданні апеляційної скарги недоліків протягом 10 днів з дня вручення ухвали про залишення апеляційної скарги без руху. 
		ОСОБА_4 акціонерне товариство Корум Україна подало заяву про усунення недоліків (вх.№2344 від 04.03.2019 року) в якій просить долучити до матеріалів справи оригінал платіжного доручення від 04.03.2019 року №35 на суму 109620,00 грн.
		З огляду на викладене, судова колегія дійшла висновку щодо надання ОСОБА_4 акціонерним товариством Корум Україна належних доказів сплати судового збору за подання апеляційної скарги.
		Крім того, апелянтом подано клопотання про призначення додаткової судової товарознавчої експертизи (вх.№2343 від 04.03.2019).
		На розгляд експерта поставити питання: 
		1. Яка ринкова вартість майна, визначеного в додатку №1 до договору застави товарів в обороті №15-94/19-130/13 від 27.12.2013р., які знаходяться за адресою: м. Донецьк, вул. Івана Ткаченко, 189 станом на дату проведення експертизи? 
		2. Яка ринкова вартість майна, визначеного в додатку №2 до договору застави товарів в обороті №15-94/19-130/13 від 27.12.2013р., які знаходяться за адресою: м. Донецьк, вул. Івана Ткаченко, 189 станом на дату проведення експертизи?
		В обґрунтування клопотання ПрАТ Корум Україна посилається на те, що позивач у позовній заяві просить визначити початку ціну на майно на рівні заставної вартості, згідно умов договорів застави, однак апелянт з цим не погоджується. Зазначає, що оскільки позивач просить звернути стягнення на майно шляхом його продажу на прилюдних торгах в процедурі виконавчого провадження, передбаченої Законом України Про виконавче провадження, то визначення вартості майна має відбутися не за ціною, визначеної на рівні заставної вартості, зазначеної у договорах застави, а відповідно до приписів ст. ст. 54,58,62 Закону України Про виконавче провадження, які передбачають проведення оцінки майна. Апелянт наголошує, що заставна вартість майна визначалася сторонами станом на 2013 рік, на теперішній час рівень інфляції у країні різко зріс, ціни на заставлене майно значно змінилися, стан майна змінився і не відповідають тим, що визначені у договорах. Таким чином, на думку апелянта, для забезпечення прав сторін та справедливий розгляд справи, забезпечення виконання рішення для задоволення заявлених вимог, а не його формального винесення, необхідним є визначення ринкової вартості заставленого майна на теперішній час, для подальшої його реалізації, що неможливо зробити без спеціальних знань у галузі товарознавства. Зазначає, що у висновку експерта №349/350 не встановлено ринкову вартість майна з причини неможливості провести його огляд. Також апелянт наголошує, що первинна експертиза здійснювалась у період проведення активних бойових дій на території м. Донецьк, однак на теперішній у м. Донецьк не ведеться активних бойових дій, ситуація змінилася і є підстави вважати, що існує фізична можливість оглянути місцезнаходження предмета застави та здійснити його оцінку як того потребують сутність справи та вимоги чинного законодавства України. Відтак, оскільки висновок експерта від 01.03.2016 є неповним та неясним, відсутність фактичної оцінки предмету застави є прямою перешкодою для прийняття та виконання законного та обґрунтованого рішення суду, відповідач наполягає на необхідності призначення та проведення додаткової товарознавчої експертизи по справі. 
		Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 11.03.2019 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ПрАТ Корум Україна на рішення господарського суду Донецької області від 17.01.2019 у справі №905/120/15 та призначено її до розгляду на 02.04.2019.
		20.03.2019 позивач надав заперечення стосовно клопотання апелянта про призначення додаткової судової товарознавчої експертизи (вх.№2875) та відзив на апеляційну скаргу (вх.№2876), в якому вважає апеляційну скаргу необґрунтованою та просить залишити рішення суду першої інстанції без змін.
		В судове засідання 02.04.2019 зявився представник третьої особи, який підтримує свою апеляційну скаргу та клопотання про призначення експертизи та просить їх задовольнити. Представник позивача в судовому засіданні заперечує проти задоволення апеляційної скарги та клопотання про призначення експертизи та просить залишити рішення суду першої інстанції без змін.
		Відповідач був належним чином повідомлений про час та місце судового засідання, про що свідчать наявні в матеріалах справи докази, однак, наданим йому процесуальним правом не скористався та в судове засідання не з'явився, свого повноважного представника не направив, про причини своєї неявки суд не повідомив.
		Враховуючи положення ч.12 ст.270 ГПК України, відповідно до яких неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи, судова колегія вважає за можливе розглянути подану апеляційну скаргу за відсутністю відповідача.
		Розглянувши клопотання ПрАТ Корум Україна про призначення додаткової судової товарознавчої експертизи, колегія суддів відмовляє в його задоволенні, з огляду на наступне.
		Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (ч.1 ст. 79 Господарського процесуального кодексу України).
		Відповідно до ч. 1, ч. 5 ст. 236 Господарського процесуального кодексу України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
		Відповідно до частин 1, 2 ст. 99 Господарського процесуального кодексу України, суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи призначає експертизу у справі за сукупності таких умов: 1) для з'ясування обставин, що мають значення для справи, необхідні спеціальні знання у сфері іншій, ніж право, без яких встановити відповідні обставини неможливо; 2) жодною стороною не наданий висновок експерта з цих самих питань або висновки експертів, надані сторонами, викликають обґрунтовані сумніви щодо їх правильності, або за клопотанням учасника справи, мотивованим неможливістю надати експертний висновок у строки, встановлені для подання доказів, з причин, визнаних судом поважними, зокрема через неможливість отримання необхідних для проведення експертизи матеріалів. У разі необхідності суд може призначити декілька експертиз, додаткову чи повторну експертизу.
		Якщо висновок експерта є неповним або неясним, за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи суд може призначити додаткову експертизу, яка доручається тому самому або іншому експерту (експертам). За наявності сумнівів у правильності висновку експерта (необґрунтованість, суперечність з іншими матеріалами справи тощо) за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи суд може призначити повторну експертизу, доручивши її проведення іншим експертам (ст. 107 Господарського процесуального кодексу України).
		У відповідності до статті 25 Закону України Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень, у разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження в рішенні суду зазначаються, в тому числі початкова ціна предмета забезпечувального обтяження для його подальшої реалізації на публічних торгах у порядку виконавчого провадження. 
		Позивач у позовній заяві просить суд визначити початкову ціну реалізації заставленого майна на рівні заставної вартості, згідно умов договорів застави. Відповідач заперечує проти зазначення заставної вартості та зазначає, що вартість заставленого майна змінилась. 
		З огляду на те, що судова експертиза у даній справі вже призначалась, у висновку експерта зазначено, що не уявляється можливим встановлення ринкової вартості заставленного майна через неможливість проведення огляду обєктів з причини відсутності доступу на територію підприємства відповідача, враховуючи, що на даний час антитерористична операція на території міста Донецька триває, органи державної влади свої повноваження на території міста Донецька тимчасово не здійснюють, апелянтом не надано доказів того, що на теперішній час є реальна можливість огляду обєкту оцінки, колегія суддів не вбачає підстав для задоволення клопотання третьої особи про призначення додаткової товарознавчої експертизи у зв'язку з її недоцільністю.
		В той же час, судова колегія зазначає, що недотримання порядку призначення та проведення судової експертизи має наслідком затягування судового процесу і призводить до порушення вимог статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, учасником якої є Україна, стосовно права кожного на розгляд його справи упродовж розумного строку.
		Згідно із ст.269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
		Судова колегія, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, заслухавши в судовому засіданні уповноважених представників позивача та третьої особи, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, дійшла до висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
		Як вбачається з матеріалів справи, 30.05.2013 між позивачем, Публічним акціонерним товариством Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк (банк) та ОСОБА_4 акціонерним товариством Торгова компанія Гірничі машини (назва позичальника була змінена на ОСОБА_4 акціонерне товариство Корум Україна, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача) був підписаний кредитний договір про відкриття кредитної лінії №15-93/19-8/13 (кредитний договір).
		За своєю правовою природою договір № 15-93/19-8/13 від 30.05.2013 є кредитним договором, згідно якому, за приписами ст. 1054 Цивільного кодексу України, банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 глави 71 Цивільного кодексу України, якщо інше не встановлено параграфом 2 і не випливає із суті кредитного договору (ст.1054 Цивільного кодексу України).
		Відповідно до п.2.1. кредитного договору (в редакції договору про внесення змін та доповнень № 20-2130/2-1 від 28.08.2014 до кредитного договору) банк зобовязується надати позичальнику кредит шляхом відкриття невідновлювальної кредитної лінії у сумі, яка не може перевищувати 158 436 000,00 російських рублів (ліміт кредитної лінії), на умовах, встановлених цим договором, далі кредит або кредитна лінія, а позичальник зобовязується повернути кредит та сплатити проценти, встановлені цим договором.
		У відповідності до Банківської ліцензії Національного банку України № 1 від 22.06.2012 та Генеральної ліцензії Національного банку України № 1 від 05.10.2011 Публічне акціонерне товариство Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк має право на здійснення валютних операцій. 
		Факт видачі кредиту підтверджується платіжними дорученнями № 5358869 від 03.06.2013, № 5221991 від 31.05.2013, № 5407634 від 11.06.2013, банківськими виписками. 
		Кінцевий термін повернення кредиту, відповідно до п. 2.2. Кредитного договору (в редакції договору про внесення змін та доповнень № 20-2130/2-1 від 28.08.2014 до кредитного договору), не пізніше 04 серпня 2015 року. У разі несвоєчасного погашення суми, що перевищує ліміт кредитної лінії, датою остаточного повернення всіх коштів за кредитною лінією є пятий робочий день з дня, у якому сталось таке перевищення. Ліміт кредитної лінії зменшується за наступним графіком: 
		-з 01.10.2014 ліміт встановлюється в сумі 157 846 000,00 рос. руб;
		-з 01.11.2014 ліміт встановлюється в сумі 157 256 000,00 рос. руб;
		-з 01.12.2014 ліміт встановлюється в сумі 155 781 000,00 рос. руб;
		-з 01.01.2015 ліміт встановлюється в сумі 154 306 000,00 рос. руб;
		-з 01.02.2015 ліміт встановлюється в сумі 152 831 000,00 рос. руб;
		-з 01.03.2015 ліміт встановлюється в сумі 151 356 000,00 рос. руб;
		-з 01.04.2015 ліміт встановлюється в сумі 143 686 000,00 рос. руб;
		-з 01.05.2015 ліміт встановлюється в сумі 133 361 500,00 рос. руб;
		-з 01.06.2015 ліміт встановлюється в сумі 123 037 000,00 рос. руб;
		-з 01.07.2015 ліміт встановлюється в сумі 112 712 500,00 рос. руб;
		-з 01.08.2015 ліміт встановлюється в сумі 99 438 200,00 рос. руб;
		-з 05.08.2015 ліміт встановлюється в сумі 0 рос. руб. 
		Позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики (ст. 1048 Цивільного кодексу України).
		Проценти за користування кредитом нараховуються банком, виходячи із встановленої банком процентної ставки у розмірі 18 % (вісімнадцять процентів) річних, починаючи з дати першого списання коштів з кредитного рахунку по день повного погашення кредиту на суму щоденного залишку заборгованості за кредитом. При розрахунку процентів використовується метод факт/360, виходячи із розрахунку фактичної кількості днів у місяці та 360 днів у році. Нарахування банком процентів за користування кредитом здійснюється у валюті кредиту кожного робочого дня на фактичний залишок заборгованості за кредитом на кінець дня. Проценти, нараховані за поточний місяць сплачуються позичальником щомісячно 1 числа місяця, наступного за місяцем, в якому відбулось нарахування процентів та в день остаточного повернення кредиту. Проценти, що нараховуються на прострочену заборгованість за кредитом після настання кінцевого терміну повернення кредиту, що вказаний в п. 2.2., сплачуються позичальником щоденно. При цьому сторони встановлюють, що зобовязання позичальника по сплаті нарахованих процентів не вважаються простроченими до 4 числа місяця наступного за місяцем, в якому відбулось нарахування процентів (кінцева дата сплати процентів). У випадку, якщо кінцева дата сплати процентів припадає на вихідний (субота чи неділя) чи святковий день, позичальник зобовязаний здійснити сплату процентів в останній робочий день напередодні (п. 3.2 кредитного договору з урахуванням договору про внесення змін та доповнень № 20-2130/2-1 від 28.08.2014 до кредитного договору). 
		Відповідно до п. 3.3. кредитного договору (в редакції договору про внесення змін та доповнень № 20-2130/2-1 від 28.08.2014 до кредитного договору), у випадку порушення позичальником строку остаточного погашення одержаного кредиту, встановленого п.п.2.1., 2.2 цього договору, позичальник надалі сплачує з відповідної календарної дати, яка визначена у договорі, як дата виконання зобовязання, до дати виконання такого зобовязання проценти за неправомірне користування кредитом, виходячи із процентної ставки у розмірі 21 процент річних, порядок нарахування та сплати яких встановлюється згідно п.3.2 цього договору.
		Позичальник сплачує банку комісію за управління кредитом у формі кредитної лінії у розмірі 0,5% процентів річних від розміру кредитної лінії, який встановлено на дату нарахування цієї комісії. Комісія за управління кредитом нараховується банком в національній валюті, розрахунок здійснюється щоденно, виходячи із розміру встановленого ліміту кредитної лінії, за період з дати першого списання коштів з кредитного рахунку по останній календарний день місяця та в подальшому за повний календарний місяць, а при остаточному повергненні кредиту  по дату фактичного повернення, із розрахунку фактичної кількості днів у місяці і в році за методом факт/факт. Комісія за управління кредитом, нарахована за поточний місяць, сплачується позичальником в національній валюті щомісячно 1 числа місяця, наступного за місяцем, в якому відбулося нарахування такої комісії (п. 3.4. кредитного договору). 
		Банк має право вимагати від позивальника сплати у повному обсязі заборгованості за кредитом, плати за кредит, в тому числі, у випадку невиконання позичальником у строк свої зобовязання по поверненню кредиту, сплату процентів та інше. Про необхідність дострокової сплати кредиту, плати за кредит з указаних вище підстав банк зобовязаний письмово попередити позичальника не менш ніж за 10 календарних днів до вчинення необхідних дій по примусовому стягненню коштів (п. 4.3.4 кредитного договору). 
		В п. 6.8 кредитного договору встановлено строк дії даного договору  до повного повернення позичальником отриманих сум кредитних коштів, сплати у повному обсязі процентів за користування ним та повного виконання позичальником будь-яких інших грошових зобовязань, прийнятих ним на себе згідно умов цього договору. 
		Договір підписаний представниками обох сторін та скріплений відбитками їх печаток.
		Банк доводить банківськими виписками, а позичальник не спростовує, що позичальник прийняті на себе зобовязання за кредитним договором щодо повернення кредиту з урахуванням встановленого графіку зменшення кредитної лінії та сплати відсотків та комісій належним чином не виконував. 
		В матеріалах справи наявна вимога про усунення порушень № 29-02/330 від 14.11.2014, відповідно до якої позивач вимагав від позичальника достроково погасити суму заборгованості за кредитним договором, у звязку з неповерненням кредитних коштів згідно встановленого у кредитному договорі графіку та несплатою нарахованих відсотків та комісії. Однак, означена вимога була направлена не на юридичну адресу позичальника, а на іншу адресу: м.Київ, вул. Лейпцигська, 15. На підставі чого, суд дійшов висновку, що позивачем не доведений факт письмово попередження позичальника про необхідність дострокової сплати кредиту. 
		До укладання основного договору забезпечення по зобов'язанням за кредитним договором про відкриття кредитної лінії №15-93/19-8/13 від 30.05.2013, позивачем та ТОВ Гірничі машини - Донецькгірмаш(правонаступником якого є ТОВ Корум Донецькгірмаш) підписаний договір застави товарів в обороті №15-94/19-77/13 від 30.05.2013 (Договір застави 1).
		Відповідно до п. 1.2. Договору застави 1, предметом за Договором застави є основні засоби, а саме обладнання: перелік якого викладено в Додатку № 1 до Договору про внесення змін № 20-2124/3-1 від 28.08.2014 до договору застави, який є невідємною частиною Договору застави, яке згідно п. 1.6. Договору застави знаходиться за адресою: Донецька область, м. Донецьк, вул. Ткаченка Івана, будинок 189 (далі  Предмет застави). 
		Відповідно до п. 1.4. Договору застави 1 сторони договору оцінюю предмет договору застави у 14500000,00грн. (Чотирнадцять мільйонів пятсот тисяч гривень 00 копійок).
		Відповідно до п. 5.1. Договору застави 1 Позивач набуває право звернення стягнення на Предмет застави та його реалізацію, зокрема, у випадку, якщо у момент настання строку виконання Позичальником зобовязань за Кредитним договором вони не будуть виконані повністю, а саме: при повному або частковому неповерненні у строки та на умовах, передбачених Кредитним договором суми кредиту; та/або при несплаті або частковій несплаті у передбачені Кредитним договором строки сум процентів за користування кредитними коштами; та/або при несплаті процентів за неправомірне користування кредитними коштами, та/або при несплаті комісійної винагороди, та/або при несплаті або частковій несплаті в строк сум неустойки (пені, штрафу), що передбачені Кредитним договором.
		У випадку звернення стягнення на майно в судовому порядку, майно реалізується в тому числі, шляхом проведення публічних торгів державним виконавцем у порядку передбаченому Законом України Про виконавче провадження (п. 5.2 Договору застави 1).
		Також в забезпечення виконання зобовязань за кредитним договором між Банком та Відповідачем було укладено договір застави товарів в обороті №15-94/19-130/13 від 27.12.2013 (далі - Договір застави 2). 
		Відповідно до п. 1.2. Договору застави 2, предметом за Договором застави 2 є товари в обороті (виробничі запаси сировини, матеріалів, листовий і сортовий металопрокат, злитки, допоміжні матеріали, заготовки та інше) в асортименті на загальну суму 6022100,00грн. (Шість мільйонів двадцять дві тисячі сто гривень 00 копійок), перелік яких викладений у Додатку № 1 до договору застави 2, яке згідно п. 1.4. Договору застави знаходиться за адресою: Донецька область, м. Донецьк, вул. Ткаченка Івана, будинок 189 (далі  Предмет застави 2). 
		Відповідно до п. 4.1. Договору застави 2 Позивач набуває право звернення стягнення на Предмет застави 2 та його реалізацію, зокрема, у випадку, якщо у момент настання строку виконання Позичальником зобовязань за Кредитним договором вони не будуть виконані повністю, а саме: при повному або частковому неповерненні у строки та на умовах, передбачених Кредитним договором суми кредиту; та/або при несплаті або частковій несплаті у передбачені Кредитним договором строки сум процентів за користування кредитними коштами; та/або при несплаті процентів за неправомірне користування кредитними коштами, та/або при несплаті комісійної винагороди, та/або при несплаті або частковій несплаті в строк сум неустойки (пені, штрафу), що передбачені Кредитним договором.
		У випадку звернення стягнення на майно в судовому порядку, майно реалізується в тому числі, шляхом проведення публічних торгів державним виконавцем у порядку передбаченому Законом України Про виконавче провадження (п. 4.2 Договору застави 2).
		Згідно п. 4.3 договору застави 2 за рахунок коштів, що отримані внаслідок реалізації майна, заставодержатель має право задовольнити, зокрема, свої вимоги, що випливають із кредитного договору, у повному обсязі на момент фактичного задоволенні таких вимог: несплачена сума кредиту відповідно до умов, передбачених кредитним договором; несплачені суми процентів за користування кредитом (процентів за неправомірне користування кредитом), комісійної винагороди відповідно до умов, передбачених кредитним договором; несплачені суми неустойки (пені, штрафів), передбаченої кредитним договором.
		Цей договір набирає чинності з моменту його підписання та скріплення печатками сторін і діє до повного виконання заставодавцем зобовязань за кредитним договором (п. 6.2 договору застави 2). 
		Відомості про обтяження майна заставою зареєстровані в Державному реєстрі обтяжень рухомого майна, що підтверджено витягом з реєстру від 20.05.2015 Реєстрація звернення стягнення проведена 20.05.2015.
		За своєю правовою природою договори № 15-94/19-130/13 від 27.12.2013 та договору застави №15-94/19-77/13 від 30.05.2013 є договорами застави, правовідносини за якими регулюються параграфом 6 глави 49 Цивільного кодексу України, Законом України Про заставу, Законом України Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень.
		У відповідності до ст. 21 Закону України Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень, застава рухомого майна згідно з параграфом 6 глави 49 Цивільного кодексу України, що виникає на підставі договору, є одним з видів забезпечувальних обтяжень.
		В силу застави кредитор (заставодержатель) має право в разі невиконання боржником (заставодавцем) забезпеченого заставою зобов'язання одержати задоволення з вартості заставленого майна переважно перед іншими кредиторами (право застави) (ст. 572 Цивільного кодексу України).
		З огляду на приписи статті 583 ЦК України, статті 11 Закону України Про заставу, заставодавцем може виступати як сам боржник, так i третя особа (майновий поручитель). Майновий поручитель несе відповідальність перед кредитором за невиконання боржником основного зобовязання виключно в межах вартості предмета застави. 
		У разі невиконання зобов'язання, забезпеченого заставою, заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави. За рахунок предмета застави заставодержатель має право задовольнити в повному обсязі свою вимогу, що визначена на момент фактичного задоволення, включаючи сплату процентів, неустойки, відшкодування збитків, завданих порушенням зобов'язання, необхідних витрат на утримання заставленого майна, а також витрат, понесених у зв'язку із пред'явленням вимоги, якщо інше не встановлено договором (ст. 589 Цивільного кодексу України).
		За приписами ст. 590 Цивільного кодексу України, звернення стягнення на предмет застави здійснюється за рішенням суду, якщо інше не встановлено договором або законом.
		Відповідно до ст. 22 Закону України Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень обтяження може забезпечувати виконання боржником дійсної існуючої вимоги або вимоги, яка може виникнути в майбутньому. Обтяжувач та боржник повинні досягти згоди про максимальний розмір вимоги, яка забезпечується обтяженням. За рахунок предмета обтяження обтяжувач має право задовольнити свою вимогу за забезпеченим обтяженням зобов'язанням у повному обсязі або в частині, встановленій договором. Розмір забезпеченої обтяженням вимоги визначається на момент її задоволення і включає: 1) відшкодування витрат, пов'язаних з пред'явленням вимоги і зверненням стягнення на предмет обтяження; 2) сплату процентів і неустойки; 3) сплату основної суми боргу; 4) відшкодування збитків, завданих порушенням боржником забезпеченого зобов'язання або умов обтяження; 5) відшкодування витрат на утримання і збереження предмета обтяження.
		Відповідно до абз. 4 ст.20 Закону України Про заставу якщо предмет одного договору застави складають дві або більше речей (два чи більше прав), стягнення може бути звернено на всі ці речі (права) або на будь-яку з речей (на будь-яке з прав) за вибором заставодержателя. Якщо заставодержатель зверне стягнення на одну річ (право), він зберігає право наступного стягнення на інші речі (права), що складають предмет застави.
		Відповідно до ст.24 Закону України Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження здійснюється на підставі рішення суду в порядку, встановленому законом, або в позасудовому порядку згідно із цим Законом. Використання позасудових способів звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження не позбавляє обтяжувача права звернутися до суду.
		У відповідності до статті 25 Закону України Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень, у разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження в рішенні суду зазначаються, в тому числі спосіб реалізації предмета забезпечувального обтяження шляхом проведення публічних торгів, початкова ціна предмета забезпечувального обтяження для його подальшої реалізації на публічних торгах у порядку виконавчого провадження. 
		Враховуючи неналежне виконання позичальником своїх зобовязань за кредитним договором щодо сплати кредитних платежів, Публічне акціонерне товариство Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк звернулось до місцевого господарського суду із позовом до Публічного акціонерного товариства Корум Донецькгірмаш про звернення стягнення на предмет застави.
		При розгляді вищевказаних вимог, судова колегія апеляційного господарського суду виходить з наступного.
		Нормами ст. 1050 Цивільного кодексу України передбачено, що в разі, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобовязаний сплатити грошову суму відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України незалежно від сплати процентів, належних йому згідно з вимогами ст. 1048 Цивільного кодексу України. Якщо договором встановлений обовязок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до ст. 1048 Цивільного кодексу України.
		Звернення до суду з вимогою про дострокове повернення всіх сум за кредитним договором, в тому числі шляхом звернення стягнення на предмет застави, у звязку з порушенням умов кредитного договору щодо повернення кредиту згідно встановленого графіку, є наслідком невиконання чи неналежного виконання боржником своїх договірних зобовязань та способом цивільно-правової відповідальності боржника. 
		Тобто, у випадку незаявлення банком до подачі позову вимоги до позичальника про дострокове стягнення всієї суми боргу за кредитним договором, у випадку прострочення позичальником повернення чергової частини позики, банк не втрачає право на звернення до суду з відповідним позовом, в тому числі з вимогами про звернення стягнення на предмет застави. 
		При цьому, судами встановлено, що на теперішній час строк повернення заборгованості за кредитом є таким, що настав.
		Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України зобовязання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
		Згідно зі ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобовязання є його невиконання або виконання із порушенням умов, визначених змістом зобовязання (неналежне виконання).
		Відповідно до ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобовязання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
		Позивач доводить банківськими виписками та розрахунками заборгованості, а позичальник не спростовує, що наявною є заборгованість позичальника станом на 19.05.2015 за кредитом в розмірі 157 846 000,00 рос. руб., заборгованість по відсоткам за користування кредитними коштами в розмірі 21 380 883,22 рос. руб., заборгованість по сплаті комісійної винагороди розмірі 186 476,10 грн.
		Крім того, банком нарахована пеня за несвоєчасну сплату відсотків за користування кредитом у розмірі 1 190 424, 36грн. за період з 10.10.2014 по 18.05.2015, пеня за несвоєчасну сплату комісійної винагороди у розмірі 25 518,78грн. за період з 05.10.2014 по 18.05.2015.
		За несвоєчасну сплату сум кредиту та/або процентів за надання кредиту та/або плати за кредит, та/або процентів за неправомірне користування кредитом, позичальник сплачує пеню, яка обчислюється щоденно за методом факт/факт від суми простроченого платежу, у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діє у період прострочення. За несвоєчасну сплату процентів за користування кредитом, та/або плати за кредит, та/або процентів за неправомірне користування кредитом, що нараховані після настання кінцевої дати повернення кредиту, що вказана у п. 2.2 цього договору пеня не нараховується (п. 5.3 кредитного договору).
		Оскільки кінцева дати повернення кредиту відповідно до п. 2.2 кредитного договору - 04 серпня 2015р., таким чином період нарахування пені встановлений правомірно. 
		У випадку, якщо банком застосована до позичальника неустойка у вигляді пені, остання нараховується банком з дати виникнення обставин, що є підставою для застосування пені, до дати припинення цих обставин включно, та сплачується позичальником у порядку, передбаченому п. 3.2 цього договору (п. 3.5 кредитного договору).
		Відповідно до статті 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог даного Кодексу і інших актів законодавства. Аналогічна за змістом норма міститься у пункті 1 статті 193 ГК України.
		Відповідно до статей 610, 611 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом. Факт порушення Відповідачем умов договору підтверджено матеріалами справи. Позовні вимоги в частині стягнення суми неповернутого кредиту та процентів за користування ним ґрунтуються на нормах чинного законодавства, підтверджені документально і не спростовані відповідачем.
		Статтею 230 ГК України встановлено, що штрафними санкціями є господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
		Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ст. 549 Цивільного кодексу України).
		Відповідно до статті 192 Цивільного кодексу України законним платіжним засобом, обов'язковим до приймання за номінальною вартістю на всій території України, є грошова одиниця України - гривня. Іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.
		Згідно із частиною 1 статті 533 Цивільного кодексу України грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях.
		Використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов'язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом (частина 3 статті 533 ЦК України).
		Відповідно до ст. 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.
		За ст. 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" розмір пені, передбачений ст. 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
		Таким чином, максимальний розмір пені пов'язаний із розміром облікової ставки Національного банку України. Оскільки чинне законодавство не передбачає встановлення Національним банком України облікової ставки для іноземної валюти, пеня має обчислюватися та стягуватися за судовими рішеннями лише у національній валюті України - гривні.
		Такий висновок викладений в постанові Верховного Суду України від 01.04.2015 у справі №909/660/14.
		Місцевим судом вірно встановлено, що розрахунок пені за простроченими процентами позивачем зроблено вірно.
		Крім того, Указом Президента України від 14 квітня 2014 року № 405/2014 Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України запроваджено антитерористичну операцію на території України.
		Законом України Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції визначений період проведення антитерористичної операції - час між датою набрання чинності зазначеним Указом Президента України та датою набрання чинності Указом Президента України про завершення проведення антитерористичної операції або військових дій на території України.
		Згідно зі ст. 2 Закону України Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції на час проведення антитерористичної операції забороняється нарахування пені та/або штрафів на основну суму заборгованості із зобов'язань за кредитними договорами та договорами позики з 14 квітня 2014 року громадянам України, які зареєстровані та постійно проживають або переселилися у період з 14 квітня 2014 року з населених пунктів, визначених у затвердженому Кабінетом Міністрів України переліку, де проводилася антитерористична операція, а також юридичним особам та фізичним особам - підприємцям, що провадять (провадили) свою господарську діяльність на території населених пунктів, визначених у затвердженому Кабінетом Міністрів України переліку, де проводилася антитерористична операція.
		У відповідності до ч. 5 ст. 11 Закону України Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції на Кабінет Міністрів України покладено обов'язок у 10-денний строк з дня опублікування вказаного Закону затвердити перелік населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція, розпочата відповідно до Указу Президента України "Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року "Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України" від 14 квітня 2014 року № 405/2014, у період з 14 квітня 2014 року до її закінчення.
		Розпорядженням Кабінету Міністрів України № 1053-р від 30.10.2014 був затверджений перелік населених пунктів, до якого включено м. Донецьк, де проводить свою господарську діяльність відповідач, що підтверджується даними з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.
		05.11.2014 Кабінетом Міністрів України прийнято нове розпорядження № 1079-р, яким зупинено дію розпорядження КМУ від 30.10.2014 № 1053-р Про затвердження переліку населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція.
		Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 26.01.2015 у справі №826/18327/14 за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Тар Альянс до Кабінету Міністрів України визнано нечинним розпорядження Кабінету Міністрів України № 1079-р від 05.11.2014 Про зупинення дії розпорядження Кабінету Міністрів України від 30.10.2014 № 1053-р. Ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 02.04.2015 постанова Окружного адміністративного суду м.Києва від 26.01.2015р. у зазначеній адміністративній справі залишена без змін.
		Ухвалою Вищого адміністративного суду України К/800/19383/15 від 28.07.2015 постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 26.01.2015 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 02.04.2015 скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.
		Таким чином, на дату винесення рішення дія розпорядження Кабінету Міністрів України від 30.10.2014 № 1053-р зупинена на підставі розпорядження Кабінету Міністрів України №1079-р від 05.11.2014, однак вона не скасована і не визнана незаконною.
		Одночасно, відповідно до ст. 1 Закону України Про боротьбу з тероризмом антитерористична операція включає комплекс скоординованих спеціальних заходів, спрямованих на попередження, запобігання та припинення терористичної діяльності, звільнення заручників, забезпечення безпеки населення, знешкодження терористів, мінімізацію наслідків терористичної діяльності. Райони проведення антитерористичної операції визначаються у тому числі керівництвом антитерористичної операції.
		Керівником Антитерористичного центру при СБУ виданий Наказ від 07.10.2014 №33/6/а "Про визначення районів проведення антитерористичної операції та термінів її проведення", відповідно до якого районами проведення АТО визначені Донецька та Луганська області з терміном дії з 07.04.2014.
		Таким чином, проведення антитерористичної операції на території Донецької та Луганської областей з 07.04.2014 визначено компетентним органом у сфері боротьби з тероризмом. Одночасно, проведення антитерористичної операції на території м. Донецьк є загальновідомим фактом.
		Розпорядженням КМУ України від 7 листопада 2014 року № 1085-р затверджено перелік населених пунктів, на території яких органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження та перелік населених пунктів, що розташовані на лінії зіткнення. До переліку пунктів, на території в яких органі влади тимчасово не здійснюють свої повноваження увійшло місто Донецьк.
		Відповідно до ст. 2 Закону України Про судоустрій і статус суддів суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України. Закріплене в ст. 2 Закону України Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції право суб'єкта господарювання, який проводив та/або проводить свою господарську діяльність на території, де проводилась або проводиться антитерористична операція, має бути звільненим від відповідальності за порушення зобов'язань, визначених законом.
		На підставі вищевикладеного, враховуючи приписи Закону України Про боротьбу з тероризмом, прийнятий на його виконання та виконання рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року "Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України" наказ керівника Антитерористичного центру при СБУ від 07.10.2014 № 33/6/а "Про визначення районів проведення антитерористичної операції та термінів її проведення", Розпорядження КМУ України від 7 листопада 2014 року № 1085-р Про затвердження переліку населених пунктів, на території яких органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження, а також усвідомлюючи загальновідомий факт місцезнаходження позичальника в зоні активних бойових дій, місцевий суд вірно застосував до правовідносин між позивачем та позичальником ст. 2 Закону України "Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції" та дійшов вірного висновку щодо неправомірного нарахування банком пені за несвоєчасну сплату відсотків за користування кредитом у розмірі 1 190 424,36 грн. за період з 10.10.2014 по 18.05.2015, нарахованої в період проведення антитерористичної операції.
		Водночас, суд першої інстанції вірно зазначив щодо правомірності нарахування банком пені за несвоєчасну сплату комісійної винагороди, яка не є основною сумою заборгованості із зобов'язань за кредитним договором у розмірі 25 518,78 грн. за період з 05.10.2014 по 18.05.2015.
		Наведені вище обставини свідчать, що у ОСОБА_3 акціонерного товариства "Корум Україна" є обовязок повернути на користь Публічного акціонерного товариства Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк прострочену заборгованості за кредитом в сумі 157 846 000,00 рос. руб, заборгованість по відсоткам за користування кредитними коштами в розмірі 21 380 883,22 рос. руб., заборгованість по сплаті комісійної винагороди розмірі 186 476,10 грн., а також пеню за несвоєчасну сплату комісійної винагороди у розмірі 25 518,78 грн. 
		В той же час, Публічне акціонерне товариство Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк заявило позовні вимоги не до позичальника за кредитним договором, а до майнового поручителя - Товариства з обмеженою відповідальністю Корум Донецькгірмаш, який є заставодавцем за договором застави товарів в обороті № 15-94/19-130/13 від 27.12.2013 та договором застави №15-94/19-77/13 від 30.05.2013.
		За своєю правовою природою договори № 15-94/19-130/13 від 27.12.2013 та №15-94/19-77/13 від 30.05.2013 є договорами застави, правовідносини за яким регулюються параграфом 6 глави 49 Цивільного кодексу України, Законом України Про заставу, Законом України Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень.
		У відповідності до ст. 21 Закону України Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень, застава рухомого майна згідно з параграфом 6 глави 49 Цивільного кодексу України, що виникає на підставі договору, є одним з видів забезпечувальних обтяжень.
		В силу застави кредитор (заставодержатель) має право в разі невиконання боржником (заставодавцем) забезпеченого заставою зобов'язання одержати задоволення з вартості заставленого майна переважно перед іншими кредиторами (право застави) (ст. 572 Цивільного кодексу України).
		З огляду на приписи статті 583 Цивільного кодексу України, статтi 11 Закону України Про заставу, заставодавцем може виступати як сам боржник, так i третя особа (майновий поручитель). Майновий поручитель несе відповідальність перед кредитором за невиконання боржником основного зобовязання виключно в межах вартості предмета застави. 
		У разі невиконання зобов'язання, забезпеченого заставою, заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави. За рахунок предмета застави заставодержатель має право задовольнити в повному обсязі свою вимогу, що визначена на момент фактичного задоволення, включаючи сплату процентів, неустойки, відшкодування збитків, завданих порушенням зобов'язання, необхідних витрат на утримання заставленого майна, а також витрат, понесених у зв'язку із пред'явленням вимоги, якщо інше не встановлено договором (ст. 589 Цивільного кодексу України).
		За приписами ст. 590 Цивільного кодексу України, звернення стягнення на предмет застави здійснюється за рішенням суду, якщо інше не встановлено договором або законом.
		Відповідно до ст. 22 Закону України Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень обтяження може забезпечувати виконання боржником дійсної існуючої вимоги або вимоги, яка може виникнути в майбутньому. Обтяжувач та боржник повинні досягти згоди про максимальний розмір вимоги, яка забезпечується обтяженням. За рахунок предмета обтяження обтяжувач має право задовольнити свою вимогу за забезпеченим обтяженням зобов'язанням у повному обсязі або в частині, встановленій договором. Розмір забезпеченої обтяженням вимоги визначається на момент її задоволення і включає: 1) відшкодування витрат, пов'язаних з пред'явленням вимоги і зверненням стягнення на предмет обтяження; 2) сплату процентів і неустойки; 3) сплату основної суми боргу; 4) відшкодування збитків, завданих порушенням боржником забезпеченого зобов'язання або умов обтяження; 5) відшкодування витрат на утримання і збереження предмета обтяження.
		Відповідно до абз. 4 ст.20 Закону України Про заставу якщо предмет одного договору застави складають дві або більше речей (два чи більше прав), стягнення може бути звернено на всі ці речі (права) або на будь-яку з речей (на будь-яке з прав) за вибором заставодержателя. Якщо заставодержатель зверне стягнення на одну річ (право), він зберігає право наступного стягнення на інші речі (права), що складають предмет застави.
		Відповідно до ст.24 Закону України Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження здійснюється на підставі рішення суду в порядку, встановленому законом, або в позасудовому порядку згідно із цим Законом. Використання позасудових способів звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження не позбавляє обтяжувача права звернутися до суду.
		У відповідності до статті 25 Закону України Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень, у разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження в рішенні суду зазначаються, в тому числі спосіб реалізації предмета забезпечувального обтяження шляхом проведення публічних торгів, початкова ціна предмета забезпечувального обтяження для його подальшої реалізації на публічних торгах у порядку виконавчого провадження. 
		Як вбачається з матеріалів справи, з метою визначення початкової ціни предмета застави за договорами застави №15-94/19-77/13 від 30.05.2013 та №15-94/19-130/13 від 27.12.2013, місцевим господарським судом було призначено судову товарознавчу експертизу у справі №905/120/15.
		На адресу господарського суду Донецької області від Донецького науково-дослідного інституту судових експертиз повернулися матеріали справи №905/120/15 з висновком експерта №349/350 від 01.03.2016, в якому зазначено, що у звязку з неможливістю провести огляд об'єкта оцінки, і відповідно з тим провести встановлення фактичного фізичного стану і зносу, а також ідентифікацію обєктів оцінки, встановити ринкову вартість на дату проведення дослідження товарів в обороті, не уявилося можливим. 
		Як вже зазначалось вище, пунктом 1.2. договору №15-94/19-77/13 від 30.05.2013 застави визначено, що його предметом є основні засоби, а саме обладнання на загальну суму 14500000,00 грн.
		Пунктом 1.2. договору №15-94/19-130/13 від 27.12.2013 застави визначено, що його предметом є товари в обороті (виробничі запаси сировини, матеріали, листовий і сортовий металопрокат, злитки, допоміжні матеріали, заготовки і ін.) в асортименті на загальну суму на загальну суму 6022100,00 грн.
		Зважаючи на те, що в договорах застави сторони оцінили предмети застави в розмірі 14500000,00 грн. та 6022100,00 грн. відповідно, а судова експертиза не встановила іншу ринкову вартість, відповідно, сторонами не доведений інший розмір продажу предмета застави, судова колегія апеляційного господарського суду погоджується із висновком місцевого господарського суду щодо встановлення початкової ціни продажу предмету застави на рівні його заставної вартості в розмірі 14500000,00 грн. та 6022100,00 грн., тобто в розмірі, що встановлений сторонами в договорах застави №15-94/19-77/13 від 30.05.2013 та №15-94/19-130/13 від 27.12.2013.
		При цьому, заставна вартість предметів застави в розмірі 14500000,00 грн. та 6022100,00 грн. є єдиною вартістю, яка визначена сторонами договорів застави, яка була встановлена шляхом їх вільного волевиявлення під час укладання договорів, у звязку із чим є обґрунтованим її встановлення як початкову вартість продажу предметів застави. 
		До того ж, навіть у відповідача відсутня реальна можливість проведення інвентаризації предметів договорів застави №15-94/19-77/13 від 30.05.2013 та №15-94/19-130/13 від 27.12.2013, яка б дозволила встановити дійсну ринкову вартість такого майна на теперішній час.
		Апеляційний господарський суд зазначає, що основною метою здійснення правосуддя в світлі приписів ст.ст. 15, 16 Цивільного кодексу України, ст. 20 Господарського кодексу України, ст.4 Господарського процесуального кодексу України є захист та відновлення порушеного права ї особи, яка звернулась до суду із відповідною позовною заявою.
		Згідно статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення
		На думку колегії суддів апеляційної інстанції, на теперішній час відсутня будь-яка інша ефективна можливість захисту порушеного права Публічного акціонерного товариства Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк в даному спорі, ніж шляхом звернення стягнення на предмет договору застави №15-94/19-77/13 від 30.05.2013 та №15-94/19-130/13 від 27.12.2013 із встановленням початкової ціни продажу предмету застави на рівні їх заставної вартості в розмірі 14500000,00 грн. та 6022100,00 грн., яка передбачена вказаними договорами, оскільки на теперішній час бойові дії на території м. Донецька продовжуються, органи державної влади на цій території не функціонують, визначення ринкової вартості предметів застави, на підставі відповідної експертизи, є неможливим, до моменту закінчення вищевказаних обставин.
		При цьому, апеляційний господарський суд враховує ту обставину, що строк закінчення проведення бойових дій на території Донецької та Луганської області є невизначеним, а ставлення можливість задоволення позовних вимог у вказаній справі в залежність від наявності проведеної товарознавчої експертизи предмету застави, яка безпосередньо повязана із закінченням проведення бойових дій в м. Донецьку, є неприпустимим, незаконним та таким, що не сприяє захисту порушеного права або охоронюваного законом інтересу.
		Крім того, реалізація предметів договорів застави №15-94/19-77/13 від 30.05.2013 та №15-94/19-130/13 від 27.12.2013 буде здійснюватися державним виконавцем в межах відповідного виконавчого провадження із врахуванням приписів Закону України Про виконавче провадження, під час якого державним виконавцем буде здійснено опис, арешт майна, встановлено реальну кількість майна, що буде передана на реалізацію та інші дії, направлені на реалізацію заставленого майна.
		Апелянтом було зазначено, що судом першої інстанції повністю проігноровано факт втрати відповідачем предмету застави, що є підставою для припинення застави. В обґрунтування доводів про втрату заставодавцем предмету застави, Товариством з обмеженою відповідальністю Корум Донецькгірмаш зазначено, що у серпні 2014р. невідомі озброєні особи з використанням вогнепальної зброї захопили нежитлові приміщення, які знаходяться на території Товариства з обмеженою відповідальністю Укртрансмаш (адреса: м. Донецьк, вул. Івана Ткаченка, 189), почали самостійно керувати та розпоряджатися майном підприємства. До теперішнього часу майно підприємства не повернуто. З цього приводу відповідач 29.08.2014 звернувся до Начальника ГУМВС України в Донецькій області з повідомленням про кримінальне правопорушення. 
		Вищевказані доводи апелянта не приймаються судовою колегією апеляційного господарського суду, зважаючи на наступне:
		- повідомлення до правоохоронних органів та жодні документи за фактом відкритого кримінального провадження №12014050850001303, не підтверджують втрату відповідачем свого майна та відсутність заставного майна відповідно договорів застави №15-94/19-77/13 від 30.05.2013 та №15-94/19-130/13 від 27.12.2013, оскільки будь-які процесуальні дії правоохоронними органами не здійснювались через непідконтрольність та відсутність доступу до території проведення АТО, а вказане повідомлення до Начальника ГУМВС України в Донецькій області із повідомленням про кримінальне правопорушення не є належними доказами втрати заставленого майна ;
		- відповідно до статті 593 Цивільного кодексу України, право застави припиняється у разі, зокрема, втрати предмета застави, якщо заставодавець не замінив предмет застави. У відповідності до ч.ч. 1, 2 ст. 587 Цивільного кодексу України, особа, яка володіє предметом застави, зобов'язана, якщо інше не встановлено договором: вживати заходів, необхідних для збереження предмета застави; утримувати предмет застави належним чином; негайно повідомляти другу сторону договору застави про виникнення загрози знищення або пошкодження предмета застави. Заставодавець, який володіє предметом застави, у разі втрати, псування, пошкодження або знищення заставленого майна з його вини зобов'язаний замінити або відновити це майно, якщо інше не встановлено договором. 
		Згідно п. 3.2.1 договору застави, у випадку загибелі, втрати або пошкодження майна з будь-якої причині протягом 48 годин з моменту настання цього випадку заставодавець зобовязаний письмово повідомити про це заставодержателя і протягом 3 робочих днів з моменту надіслання повідомлення замінити майном іншим, належним заставодавцю на праві власності майном за згодою заставодержателя.
		В той же час, відповідачем, в порушення умов п. 3.2.1 договору застави, ст. 587 Цивільного кодексу України не надано доказів направлення заставодержателю відповідного повідомлення про втрату заставленого майна, а також не здійснено заміну втраченого майна.
		При цьому, відповідачем не надано жодних належних та допустимих доказів, які б свідчили про втрату, знищення, інформацію про реальний стан заставного майна, а сам по собі факт проведення антитерористичної операції на території, де знаходиться майно заставодавця, та обставини захоплення виробничих потужностей товариства невідомими озброєними особами, не є тією обставиною, з якою закон пов'язує можливість припинення застави.
		В реаліях сьогодення, за відсутності доступу у правоохоронних органів доступу на території проведення АТО, без встановлення у кримінальній справі фактів вчинення кримінального правопорушення, в т. ч. викрадення, пошкодження чи знищення заставного майна та притягнення винних осіб до відповідальності, об'єктивно не є можливим встановити реальну відсутність заставного майна та товарів в обороті у відповідача в натурі, а не лише відсутність до нього доступу.
		Враховуючи наведене, ОСОБА_3 акціонерним товариством Корум Україна не надано належних та допустимих доказів в розумінні ст.ст. 76-77 Господарського процесуального кодексу України, які б свідчили про втрату предмету договорів застави №15-94/19-77/13 від 30.05.2013 та №15-94/19-130/13 від 27.12.2013 .
		Твердження апелянта, що судом першої інстанції не надано належної правової оцінки факту оспорювання дійсності кредитного договору, відхиляються апеляційним господарським судом, з огляду на те, що жодним із учасників судового процесу не надано судового рішення, яке набрало законної сили та яким було б визнано недійсним договір про відкриття кредитної лінії №15-93/19-8/13 від 30.05.2013.
		Посилання апелянта, що розрахунок суми заборгованості за кредитним договором, наданий Банком і визнаний судом в оскаржуваному рішенні, є незрозумілим, викликає сумніви у коректності сум, які в ньому відображені та таким, що не відповідає умовам Кредитного договору та нормам діючого законодавства, не приймаються судовою колегією, оскільки правомірність здійснених розрахунків перевірено судами обох інстанцій та встановлено їх арифметичну вірність та відповідність положенням Закону. Крім того, апелянтом ані під час розгляду справи в суді першої інстанції, ані під час апеляційного провадження, не надано контррозрахунку заявлених позовних вимог.
		Інші доводи апелянта були спростовані в даній постанові апеляційного господарського суду, крім того, судова колегія апеляційної інстанції зазначає, що Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
		У справі "Трофимчук проти України" Європейський суд з прав людини також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод.
		У справі "Руїз Торіха проти Іспанії", ЄСПЛ вказав, що відповідно до практики, яка відображає принцип належного здійснення правосуддя, судові рішення мають в достатній мірі висвітлювати мотиви, на яких вони базуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Межі такого обов'язку можуть різнитися залежно від природи рішення та мають оцінюватися у світлі обставин кожної справи.
		З огляду на вищевикладене, місцевий господарський суд дійшов вірного висновку, щодо часткового задоволення позовних вимог Публічного акціонерного товариства "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк" до Товариства з обмеженою відповідальністю Корум Донецькгірмаш та звернення стягнення на предмет застави в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором №15-93/19-8/13 від 30.05.2013, що складається із заборгованості по кредиту в розмірі 157 846 000,00 рос. руб., заборгованості по відсоткам за користування кредитними коштами в розмірі 21 380 883,22 рос. руб., заборгованості по сплаті комісійної винагороди в розмірі 186 476,10 грн. та пені за несвоєчасну сплату комісійної винагороди у розмірі 25 518,78 грн. шляхом продажу його на прилюдних торгах в процедурі виконавчого провадження, передбаченої Законом України Про виконавче провадження, за початковою ціною, визначеною на рівні заставної вартості, згідно умов договору застави №15-94/19-77/13 від 30.05.2013 в розмірі 14500000,00 грн., а договору застави №15-94/19-130/13 від 27.12.2013 в розмірі 6022100,00 грн..
		Колегія суддів, з урахуванням меж перегляду апеляційної скарги, зазначає, що доводи третьої особи, викладені в апеляційній скарзі, спростовуються наявними в матеріалах справи документами та поясненнями представника позивача наданими в судовому засіданні.
		Отже, на думку колегії суддів, під час розгляду справи її фактичні обставини були встановлені судом першої інстанції на підставі всебічного, повного і об'єктивного дослідження поданих доказів; висновки суду відповідають цим обставинам, юридична оцінка надана їм з вірним застосуванням норм матеріального та процесуального права, що свідчить про відсутність підстав для скасування або зміни оскаржуваного рішення.
		Враховуючи, що колегія суддів дійшла висновку про відмову в задоволенні апеляційної скарги, судові витрати понесені третьою особою, у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції відшкодуванню не підлягають в силу приписів статті 129 Господарського процесуального кодексу України.
		Керуючись статтями 129, 269, п.1, ч.1 ст.275, 276, 282, 284 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів Східного апеляційного господарського суду, -
		ПОСТАНОВИЛА:
		 
		Апеляційну скаргу ОСОБА_3 акціонерного товариства Корум Україна залишити без задоволення.
		Рішення господарського суду Донецької області від 17.01.2019 у справі №905/120/15 залишити без змін.
		 
		Дана постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня складення повного тексту до Верховного Суду у порядку, встановленому Господарським процесуальним кодексом України, через Східний апеляційний господарський суд або безпосередньо до Верховного Суду.
		 
		Повний текст постанови складено 08.04.2019.
		 
		Головуючий суддя П.В. Тихий
		 
		Суддя Р.А. Гетьман 
		 
		Суддя В.В. Россолов

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...