Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 910/1168/19 : не визначено.
Надіслано для оприлюднення: 08.04.2019. Зареєстровано: 09.04.2019. Забезпечено надання загального доступу: 09.04.2019.
Дата набрання законної сили: 27.03.2019
Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		   ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		м. Київ
		27.03.2019Справа №  910/1168/19за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Гранд Спорт» (03151, м. Київ, вул. Народного Ополчення, буд. 1)
		до Київської міської ради (01044, м. Київ, вул. Хрещатик, буд. 36)
		про визнання незаконним та скасування рішення,
		     Суддя Данилова М.В.    
		                         Секретар судового засідання Бордунова К.Е.
		Представники сторін: 
		від позивача: Іванченко О.П.,    ,    адвокат;
		від відповідача: Самелюк К.О.
		від третьої особи, Клекоцюк Р.Р
		вільний слухач, ОСОБА_4
		В судовому засіданні 27 березня 2019 року, відповідно до положень    ст.ст. 233, 240 Господарського процесуального кодексу України, було оголошено вступну та резолютивну частину рішення, повідомлено представників сторін, що повне рішення буде складено 08.04.2019 року.
		 
		 
		ВСТАНОВИВ :
		 
		Рух справи
		 
		01 лютого 2019 року до Господарського суду міста Києва від Товариства з обмеженою відповідальністю «Гранд Спорт» (позивач) надійшла позовна заява б/н від 01.02.2019 року до Київської міської ради (відповідач) про визнання незаконним та скасування рішення Київської міської ради № 207/6258 від 20.11.2018 року «Про розірвання договору оренди земельної ділянки в урочищі Чорторий у Деснянському районі м. Києва від 15.04.2004 року № 62-6-00126». 
		Позовні вимоги обґрунтовані тим, що оскаржуване рішення Київської міської ради №207/6258 від 20.11.2018 року є незаконним та прийняте з порушенням норм чинного законодавства, оскільки дії позивача були спрямовані на здійснення забудови земельної ділянки та не порушували умови договору оренди земельної ділянки, укладеного між сторонами, а отже, у відповідача були відсутні підстави для одностороннього розірвання зазначеного договору.       
		Ухвалою Господарського суду міста Києва від 07.02.2019 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, ухвалено розгляд справи №910/1168/19 здійснювати у порядку загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 27.02.2019 року.
		Ухвалою Господарського суду міста Києва від 18.02.2019 року повідомлено сторін, що судове засідання у справі призначене на 27.02.2019 року не відбудеться, у зв'язку з направленням судді Данилової М.В. на підвищення кваліфікації до Національної школи суддів України, судове засідання призначено на 06.03.2019 року.
		05.03.2019 року через канцелярію суду від Відповідача надійшов відзив на позовну заяву №08/230-392 від 04.03.2019 року, в якому відповідач просить суд відмовити в задоволенні позовних вимог повністю.
		Представник Позивача в підготовчому засіданні 06.03.2019 року повідомив суд, що не отримав відзив на позовну заяву, на даний час заперечення відсутні, позов підтримав. 
		Представник Відповідача в підготовчому засіданні 06.03.2019 року заявив клопотання №08/230-б/н від 05.03.2019 року «Про залучення третьої особи», а саме третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - Департамент земельних ресурсів Виконавчого органу Київської міської ради, оскільки в оскаржуваному рішенні саме на Департамент земельних ресурсів Виконавчого органу Київської міської ради покладено обов'язок вчинити відповідні дії щодо державної реєстрації припинення іншого речового права (права оренди) земельної ділянки. 
		Розглянувши в підготовчому засіданні 06.03.2019 року клопотання № 08/230-б/н від 05.03.2019 року «Про залучення третьої особи», дослідивши позовні матеріали в цілому, суд дійшов висновку задовольнити клопотання Київської міської ради № 08/230-б/н від 05.03.2019 року «Про залучення третьої особи» та залучити до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - Департамент земельних ресурсів Виконавчого органу Київської міської ради (01601, м. Київ, вул. Хрещатик, 32 А), як сторону, на яку відповідно до оскаржуваного рішення покладено обов'язок вчинити відповідні дії щодо державної реєстрації.
		 
		25.03.2019 року через канцелярію суду від Позивача надійшла відповідь на відзив б/н від  22.03.2019 року, в якій Позивач просить суд позовні вимоги задовольнити повністю.
		27.03.2019 року через канцелярію суду від третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача надійшли письмові пояснення, у яких просить суд відмовити в задоволенні позовних вимог повністю.
		У судовому засіданні 03.04.2019 року  Представник позивача позовні вимоги підтримав повністю. Представник Відповідача та третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача проти задоволення позовних вимог заперечили та просили відмовити у їх задоволенні.
		Короткий зміст позовних вимог 
		 
		Позовні вимоги обґрунтовані тим, що оскаржуване рішення Київської міської ради №207/6258 від 20.11.2018 року є незаконним та прийняте з порушенням норм чинного законодавства, оскільки дії Позивача були спрямовані на здійснення забудови земельної ділянки та не порушували умови договору оренди земельної ділянки, укладеного між сторонами, а отже, у відповідача були відсутні підстави для одностороннього розірвання зазначеного договору.       
		Узагальнені доводи учасників справи
		Позивач в позовній заяві зазначив, що 20 листопада 2018 року Київською міською радою було прийнято рішення № 207/6258 «Про розірвання договору оренди земельної ділянки в урочищі Чорторий у Деснянському районі м. Києва від 15.04.2004 № 62-6-00126 (надалі - Рішення №207/6258), згідно з яким Київська міська рада вирішила: 
		Розірвати договір оренди земельної ділянки від 15.04.2004 № 62-6-00126 площею 1,9989га ( кадастровий номер 8000000000:62:206:0007), укладений між Київською міською радою та ТОВАРИСТВОМ З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «ГРАНД СПОРТ» на підставі пункту 30 рішення Київської міської ради від 10.07.2003 N 638/798 «Про надання і вилучення
		земельних ділянок та припинення права користування землею», для будівництва експлуатації та обслуговування спортивного автокомплексу в урочищі Чорторий у Деснянському районі м. Києва (справа № А-25993).
		 
		В якості підстави для розірвання договору оренди земельної ділянки від 15.04.2004 № 62-6-00126 у Рішенні №  207/6258 зазначається, що «... товариством з обмеженою відповідальністю ГРАНД СПОРТ» не виконуються умови пунктів 3.1 та 4.5 цього договору оренди, а саме: не завершено забудову земельної ділянки протягом трьох років з моменту державної реєстрації цього договору і, як наслідок, земельна ділянка не використовується відповідно до її цільового призначення...».
		 
		09. 03.2004 року між Київською міською радою (надалі - Відповідач) та ТОВАРИСТВОМ З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «ГРАНД СПОРТ» (надалі - Позивач або ТОВ «ГРАНД СПОРТ») укладено договір оренди земельної ділянки (надалі - Договір оренди), який був посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Щербаковим В.З. (реєстровий № 209) та зареєстрований Головним управлінням земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради, про що зроблено запис від 15.04.2004 за № 62-6-00126 у книзі записів державної реєстрації договорів. 
		 
		Згідно з умовами вказаного Договору оренди Відповідач передав Позивачу за актом приймання-передачі в оренду на 25 років земельну ділянку з такими характеристиками:
		місце розташування - урочище Чорторий у Деснянському районі м. Києва;
		розмір - 1,9989 га;
		цільове призначення - для будівництва, експлуатації та обслуговування спортивного
		автокомплексу;
		кадастровий номер - 8000000000:62:206:0007
		 
		З метою проведення забудови земельної ділянки Позивачем було замовлено у Проектного інституту СБ України розроблення проекту на будівництво, за результатами чого вказаним проектним інститутом підготовлено проект на будівництво спортивного автокомплексу (дитячо-молодіжного розважально-навчального картингового центру) в урочищі Чорторий у Деснянському районі м. Києва, який отримав позитивний висновок комплексної державної експертизи від 15.09.2009 № 5138.
		 
		06.10.2006 року Управлінням державного архітектурно-будівельного будівельного контролю м. Києва Позивачу було видано дозвіл на виконання будівельних робіт № 2205- Дс/С відповідно до проектної документації, що була узгоджена та зареєстрована Головним управлінням містобудування, архітектури та дизайну міського середовища за № 007-8178 від 30.09.2005. Згодом вказаний дозвіл було продовжено до 18.12.2008.
		 
		15.01.2009 року Інспекцією державного архітектурно-будівельного будівельного контролю у місті Києві перереєстровано виданий раніше дозвіл № 2205-Дс/С та видано ТОВ «ГРАНД СПОРТ» дозвіл на виконання будівельних робіт № 1103-Дс/с від 15.01.2009.
		 
		Будівництво спортивного автокомплексу розпочалося на підставі укладеного 03 травня 2006 року між Позивачем та ТОВАРИСТВОМ З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «ЖИТЛО-БУД» договору № 3-5 підряду на будівництво спортивного автокомплексу в урочищі Чорторий у Деснянському районі м. Києва.
		 
		ТОВАРИСТВУ З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «ЖИТЛО-БУД» як підряднику Головним управлінням контролю за благоустроєм та зовнішнім дизайном міста Києва було видано ордер № 6030181 на тимчасове порушення благоустрою та його відновлення у зв'язку із встановленням тимчасової огорожі на період будівництва спортивного авто комплексу. У зв'язку з припиненням діяльності підрядника ТОВ «ЖИТЛО-БУД» Позивачем 25.02.2018 року було укладено з ТОВ «ЮКІТІС» Рамкову угоду підряду на капітальне будівництво, згідно якої сторони погодили умови спільної співпраці з реалізації проекту на будівництво спортивного автокомплексу 
		 
		Як стверджує Позивач підстави припинення права користування земельною ділянкою вичерпно закріплені у статті 141 Земельного кодексу України, однак зазначена Відповідачем в оскаржуваному рішенні підстава не відповідає жодній з них. Так, схожою за формулюванням, але відмінною за змістом, є закріплена у вказаній статті така підстава, як використання земельної ділянки не за цільовим призначенням. Окрім того, як випливає зі статті 143 Земельного кодексу України примусове припинення прав на земельну ділянку здійснюється у судовому порядку у разі, серед іншого, використання земельної ділянки не за цільовим призначенням.
		 
		Відповідно до статті 1 Закону України «Про землеустрій» цільове призначення земельної ділянки - це використання земельної ділянки за призначенням, визначеним на підставі документації із землеустрою у встановленому законодавством порядку. Відповідно використанням земельної ділянки не за цільовим призначенням є використання, відмінне від визначеної на підставі документації із землеустрою.
		 
		Разом з цим, як зазначає Позивач, він дотримується свого обов'язку використання землі за цільовим призначення - для будівництва, експлуатації та обслуговування спортивного автокомплексу: як свідчить вище вказана документація, на орендованій земельній ділянці розпочато будівництво об'єкта, який у повній мірі відповідає її цільовому призначенню, а враховуючи загальний строк дії договору оренди земельної ділянки (25 років) незавершеність забудови протягом трьох років з моменту державної реєстрації договору ніяк не може свідчити про використання земельної ділянки не за цільовим призначенням, вона може вказувати на певне недотримання умови в частині строку що Позивачем не заперечується і є результатом впливу об'єктивних чинників. При цьому Позивачем вживались і вживаються всі залежні від нього заходи щодо належного виконання зобов'язання та у повній мірі виконуються інші обов'язки, визначені договором та законодавством.
		 
		Окрім того, за результатами проведення технічної інвентаризації спортивного автокомплексу (дитячо-молодіжного розважально-навчального картингового центру) в урочищі Чорторий у Деснянському районі м. Києва, проведеної інженером ТОВ «ОРЕНТ», було встановлено, що готовність об'єкта незавершеного будівництва (спортивного автокмоплексу) складає: літ. «А» адміністративно-побутовий корпус з кафе 53%; літ. «Б» - технічні бокси 68%; літ. «В» - пост охорони 71 %, що підтверджується довідкою № 2/396 від 10.12.2018 року.
		 
		Таким чином, незавершеність забудови земельної ділянки протягом трьох років з моменту державної реєстрації Договору оренди не є свідченням того, що земельна ділянка не використовується відповідно до її цільового призначення, і, в свою чергу, не може вважатися використанням земельної ділянки не за цільовим призначенням.
		 
		Відтак, не проведення остаточної забудови земельної ділянки відбулося не з вини Позивача, а, отже, не може бути підставою для застосування Відповідачем такого заходу відповідальності до Позивача як розірвання Договору оренди в односторонньому порядку.
		Викладена правова позиція узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 27.06.2018 у справі № 910/4198/16, згідно з якою «...Верховний Суд погоджується із висновками судів попередніх інстанцій щодо відсутності вини позивача у порушенні строків завершення забудови земельної ділянки та, як наслідок, відсутності підстав для застосування цивільно-правової відповідальності у вигляді розірвання договору, оскільки позивачем були вчинені всі необхідні та передбачені законодавством і договором дії, спрямовані на забудову орендованої земельної ділянки, а недотримання визначених п. 8.4. договору строків завершення будівництва сталось через тривалість надання уповноваженими органами технічних умов, розроблення проектно-будівельної документації, її погодження і затвердження вказаними органами, надання позивачу необхідних дозволів, а також протест громадськості проти будівництва, тобто не з вини позивача...».
		 
		Як зазначає Позивач, предметом регулювання Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, зокрема статті 1 Першого протоколу до Конвенції є втручання держави у право на мирне володіння майном. Як відомо, концепція «майна» в розумінні статті 1 Першого протоколу до Конвенції має автономне значення, тобто не обмежується власністю на матеріальні речі та не залежить від формальної класифікації у внутрішньому праві: певні інші права та інтереси, що становлять активи, також можуть вважатися «правом власності», а відтак, і «майном». До таких активів може відноситися і право оренди (рішення у справі «Ісітрідіс проти Греції» від 25.03.1999p., заява №311107/96, п.54).
		 
		У рішенні у справі «Рисовський проти України» від 20.10.2011 (заява № 29979/04, п.70), аналізуючи відповідність цього мотивування Конвенції, Суд підкреслює особливу важливість принципу «належного урядування». Він передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб (див. рішення у справах «Беєлер проти Італії» [ВП] (Beyeler v. Italy [GC]), заява № 33202/96, п. 120, ECHR 2000-I, «Онер'їлдіз проти Туреччини» [ВП] (Oneryildiz v. Turkey [GC]), заява № 48939/99, п. 128, ECHR 2004-XII, «Megadat.com S.r.l. проти Молдови» (Megadat.com S.r.l. v. Moldova), заява № 21151/04, п. 72, від 8 квітня 2008 року, і «Москаль проти Польщі» (Moskal v. Poland), заява № 10373/05, п. 51, від 15 вересня 2009 року). Зокрема, на державні органи покладено обов'язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок (див., наприклад, рішення у справах «Лелас проти Хорватії» (Lelas v. Croatia), заява № 55555/08, п. 74, від 20 травня 2010 року, і «Тошкуце та інші проти Румунії» (Toscuta and Others v. Romania), заява № 36900/03, п. 37, від 25 листопада 2008 року) і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси (див. зазначені вище рішення у справах «Онер'їлдіз проти Туреччини» (Oneryildiz v. Turkey), п. 128, та «Беєлер проти Італії» (Beyeler v. Italy), п. 119).
		 
		У рішенні у справі «Федоренко проти України» (заява N 25921/02 п. 28, 30) вказано, що втручання має підтримувати "справедливий  баланс"  між  загальними інтересами суспільства  та  вимогами фундаментальних прав окремої особи.  Намагання забезпечити цей баланс відображено  у  структурі статті  1  в  цілому,  включаючи  другий  пункт.  Тому  мають бути витримані  розумні  пропорції   між   використаними   засобами   і досягнутими   цілями.  Більш  того,  в  інших  сферах  соціальної, фінансової та економічної політики національні органи користуються певною  свободою  самостійного  оцінювання  під  час імплементації законів,  що регулюють  власність  та  договірні  відносини  (див. mutatis mutandis,   AGOSI  v.  The  United  Kingdom,  рішення  від 24 жовтня 1986 року, серія А, N 108, п. 52). Суд вважає,  що  державні  органи  неминуче  вступають  у численні   договори   приватноправової   природи   із   звичайними громадянами у ході виконання своїх функцій,  не всі з  яких  мають ознаки важливих публічних відносин.  
		 
		 
		У практиці ЄСПЛ (серед багатьох інших, наприклад, рішення ЄСПЛ у справах «Спорронґ і Льоннрот проти Швеції» від 23.09.1982, «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства» від 21.02.1986, «Щокін проти України» від 14.10.2010, «Сєрков проти України» від 07.07.2011, «Колишній король Греції та інші проти Греції» від 23.11.2000. «Булвес» АД проти Болгарії від 22.01.2009, «Трегубенко проти України» від 02.11.2004, «East/West Alliance Limited» проти України» від 23.01.2014) напрацьовано три усталені критерії, які слід оцінювати щодо сумісності заходу втручання у право особи на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції, а саме, чи є втручання законним; чи має воно на меті суспільний, публічний інтерес; чи є такий захід (втручання у право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям.
		Отже, на думку Позивача, втручання держави у право на мирне володіння майном, зокрема і у право особи користуватися певним майном, є законним лише тоді, якщо здійснюється на підставі закону - нормативно-правового акта, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким та передбачуваним із питань застосування та наслідків дії його норм.
		Водночас втручання Відповідача у мирне володіння та користування Позивачем земельною ділянкою було здійснено з порушенням передбаченої чинним законодавством процедури одностороннього розірвання договору оренди, за відсутності у діях Позивача нецільового використання земельної ділянки, а, отже, оспорюване Рішення № 207/6258 є незаконним та підлягає скасуванню.
		 
		Так, згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка є частиною національного законодавства України згідно із Законом України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»», принцип «належного урядування» має особливу важливість, адже він передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб (див. рішення у справах «Рисовський проти України», заява № 29979/04, «Беєлер проти Італії» [ВП] (Beyeler v. Italy [GC']), заява № 33202/96, n. 120, ECHR 2000-1, «Онер'їлдіз проти Туреччини» [ВП] (Oneryildiz v. Turkey [GC']), заява № 48939 99. n. 128, ECHR 2004-XII, «Megadat.com S.r.l проти Молдови» (Megadat.com S.r.l. v. Moldova), заява № 21151/04, n. 72, від 8 квітня 2008 року, і «Москаль проти Польщі» (Moskal v. Poland), заява № 10373/05, n. 51, від 15 вересня 2009 року). Зокрема, на державні органи покладено обов'язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок (див., наприклад, рішення у справах «Лелас проти Хорватії» (Lelas v. Croatia), заява № 55555/08, n. 74, від 20 травня 2010 року, і «Тошкуце та інші проти Румунії» (Toscuta and Others v. Romania), заява № 36900/03, n. 37, від 25 листопада 2008 року) і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси (див. зазначені вище рішення у справах «Онер'їлдіз проти Туреччини» (Oneryildiz v. Turkey), n. 128, ma «Беєлер проти Італії» (Beyeler v. Italy), n. 119). Державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливості уникати виконання своїх обов'язків.
		Крім того, стосовно судового контролю за дискреційними адміністративними актами суб'єктів владних повноважень Європейський суд з прав людини неодноразово висловлював позицію з цього питання, згідно якої національні суди повинні проконтролювати, чи не є викладені у них висновки адміністративних органів щодо обставин у справі довільними та нераціональними, непідтвердженими доказами або ж такими, що є помилковими щодо фактів; у будь-якому разі суди повинні дослідити такі акти, якщо їх об'єктивність та обґрунтованість є ключовим питанням правового спору (пункт 157 рішення у справі «Сігма радіо телевіжн лтд. проти Кіпру» (Sigma Radio Television ltd. v. Cyprus № 32181/04); пункт 44 рішення у справі «Браіієн проти Об'єднаного Королівства» (Bryan v. the United Kingdom); пункти 156-157, 159 рішення у справі «Сігма радіо телевіжн лтд. проти Кіпру» (Sigma Radio Television ltd. v. Cyprus № 32181/04); пункти 47-56 рішення у справі «Путтер проти Болгарії» (Putter v. Bulgaria № 38780/02).
		З огляду на викладене, переконані, що наданий Відповідачем акт обстеження спірної земельної ділянки № 18-330-03 від 04.10.2018, який складено Департаментом земельних ресурсів виконавчого органу (Київської міської державної адміністрації), не може вважатися допустимим доказом у даній справі.
		 
		Відповідач проти позовної заяви заперечує, вважає, що не забудова земельної ділянки прямо порушує вимоги умов договору та наносить шкоду Київській міській раді.
		 
		Факт неналежного виконання Позивачем умов Договору підтверджується актом обстеження земельної ділянки №18-330-03 від 04.10.2018, який складено Департаментом земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) на підставі Порядку здійснення самоврядного контролю за використанням і охороною земель м. Києва, затвердженого рішенням Київської міської ради від 25.09.2003 № 16/890 в рамках самоврядного контролю, передбаченого ст. 189 Земельного кодексу України.
		 
		Згідно з вказаним Актом встановлено, що земельна ділянка не використовується за цільовим призначенням - будівництво спортивного автокомплексу не ведеться та не завершено. На земельній ділянці розміщені три об'єкта незавершеного будівництва невстановленого призначення. Територія земельної ділянки огороджена дерев'яним парканом, який частково демонтований, вкрита бур'янами та частково захаращена будівельним сміттям.
		Позивачем на момент прийняття оскаржуваного рішення Київської міської ради будівництво на земельній ділянці не здійснювалось, термін дії дозволу на виконання будівельних робіт № 1103-Дс/С від 15.01.2009 закінчився (відмітки про продовження його дії дозволу після 10.02.2012 відсутні), тобто є всі підстави вважати про неналежне виконання Позивачем умов Договору, що призвело до прийняття оскаржуваного рішення.
		 
		Також не відповідає дійсності твердження Позивача, що підрядник ТОВ «Житло-Буд», з яким Позивач уклав договір підряду на будівництво спортивного автокомплексу в урочищі Чорторий в Деснянському районі м. Києва № 3-5 від 03.05.2007, припинив свою діяльність. Адже згідно відомостей з Державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань зазначене товариство не перебуває в процесі припинення. До того ж згідно зазначеного договору підряду № 3-5 від 03.05.2007 (п. 1.3) вказаний наступний строк виконання робіт: початок робіт - 03.05.2007, закінчення робіт - 31.12.2008.
		 
		Тобто при умові отримання Позивачем та його підрядником дозволу на виконання будівельних робіт, підписанні договору підряду з чітко визначеними строками виконання робіт по договору, не перебування в процесі припинення підрядника та Позивача, Відповідач вважає не доведеним факт того, що Позивач не мав об'єктивної можливості щодо виконання умов Договору оренди.
		 
		Також, Позивач стверджує, що не міг за жодних обставин завершити забудову земельної ділянки протягом трьох років з моменту державної реєстрації Договору оренди, посилаючись при цьому на те, що ним замовлено проект на будівництво спортивного автокомплексу, який отримав позитивний висновок комплексної державної експертизи лише 15.09.2009, дозвіл на виконання будівельних робіт було видано Позивачу від 30.09.2005 (який продовжено до 18.12.2008) та перереєстрований дозвіл на виконання будівельних робіт від 15.01.2009 тощо.
		 
		Відповідач звертає увагу суду, що Позивачем не зазначено та не надано жодного доказу, коли саме Позивачем були розпочаті дії щодо виконання умов Договору оренди, зокрема не вказано, коли був замовлений проект на будівництво спортивного автокомплексу.
		 
		Отримання дозволу на виконання будівельних робіт лише 06.10.2006 не свідчить про добросовісність Позивача та вчинення ним всіх можливих дій для виконання Договору оренди. Адже, по-перше, не зрозуміло, які дії вчиняв Позивач починаючи з 15.04.2004 (з дати реєстрації Договору оренди) протягом майже 2,5 років, по друге, як вже зазначалось вище, орендар за Договором не позбавлений права в установленому порядку звернутися до Київської міської ради як орендодавця з пропозицією продовжити строки здійснення забудови спірної земельної ділянки, доказів здійснення чого Позивачем суду не надано.
		 
		Більш того Позивачем не подано жодного доказу, що з моменту отримання дозволу на виконання будівельних робіт у 2006 році, а потім його перереєстрації в 2009 року, до теперішнього часу Позивачем завершено будівництво об'єкту згідно з цільовим призначенням, визначеним в Договорі, не зважаючи на те що з моменту отримання дозволу на виконання будівельних робіт пройшло вже більше 9 років. При цьому, жодні обставини не звільняють Позивача від виконання належним чином умов Договору
		 
		За приписами статті 32 Закону України «Про оренду землі», на вимогу однієї із сторін договір оренди землі може бути достроково розірваний за рішенням суду в разі невиконання сторонами обов'язків, передбачених статтями 24 і 25 цього Закону та умовами договору, в разі випадкового знищення чи пошкодження об'єкта оренди, яке істотно перешкоджає передбаченому договором використанню земельної ділянки, а також на підставах, визначених Земельним кодексом України та іншими законами України.
		Таким чином, наведене вище правове регулювання не містить заборони для сторін договору оренди земельної ділянки передбачити випадки розірвання договору в односторонньому порядку шляхом вчинення стороною одностороннього правочину, що оформляється прийняттям рішення у встановленому порядку.
		 
		На думку відповідача аналогічні висновки містяться у постанові Вищого господарського суду України від 10.11.2015 у справі №910/27023/14. від 26.10.2016 у справі № 910/28532/15. від 25.05.2017 у справі № 910/17554/16. від 10.05.2017 у справі № 910/17556/16.
		 
		Оскільки моменту, з якого необхідно обраховувати початок спливу трьохрічного строку невикористання земельної ділянки для забудови, законом не встановлено, то навіть у випадку розширеного тлумачення цих норм, а саме - момент спливу вказаного строку починається з моменту отримання дозволу на виконання будівельних робіт, а не з моменту реєстрації права користування земельною ділянкою (з моменту реєстрації Договору оренди).
		 
		Таким чином, дозвіл на виконання будівельних робіт є безумовною правовою підставою для початку будівельних робіт.
		 
		Зазначена правова позиція міститься в постанові Верховного Суду від 21.03.2018 у справі № 910/5963/17 та в постанові Верховного Суду від 04.04.2018 по справі № 910/8011/17.
		 
		Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача надала письмові пояснення, що термін дії дозволу на виконання будівельних робіт від 15.01.2009 року № 1103-Дс/С закінчився 15.01.2010 року. Інших документів дозвільного характеру, які дають право на виконання будівельних робіт Позивачем не надано
		Департаментом земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) проведено обстеження земельної ділянки в урочищі Чорторий у Деснянському районі міста Києва, в результаті якої було встановлено, що станом на 04.10.2018 року ТОВ «Гранд Спорт» будівництво не завершено, а земельна ділянка не використовується за цільовим призначенням, про що Департаментом складений відповідний акт обстеження № 18-1330-03 від 04.10.2018 року.
		Джерела права й акти їх застосування
		Конституція України
		Стаття 9. Чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.
		Укладення міжнародних договорів, які суперечать Конституції України, можливе лише після внесення відповідних змін до Конституції України.
		Закон України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»
		 
		Стаття 17. Суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
		 
		Земельний кодекс України
		Стаття 3.  Земельні відносини регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.
		Стаття 9. До повноважень Київської і Севастопольської міських рад у галузі земельних відносин на їх території належить:
		а) розпорядження землями територіальної громади міста;
		б) передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу;
		 
		в) надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу;
		г) вилучення земельних ділянок із земель комунальної власності в порядку, передбаченому цим Кодексом;
		ґ) викуп земельних ділянок для суспільних потреб міста;
		д) припинення права користування земельними ділянками у випадках, передбачених цим Кодексом;
		е) прийняття рішення щодо звільнення самовільно зайнятих земельних ділянок;
		є) підготовка висновків щодо вилучення (викупу) та надання земельних ділянок із земель державної власності, що проводяться органами виконавчої влади;
		ж) встановлення та зміна меж сіл, селищ, районів у містах;
		з) організація землеустрою;
		и) координація діяльності місцевих органів земельних ресурсів;
		і) здійснення контролю за використанням і охороною земель комунальної власності, додержанням земельного та екологічного законодавства;
		ї) обмеження, тимчасова заборона (зупинення) чи припинення використання земельної ділянки громадянами та юридичними особами в разі порушення ними вимог земельного законодавства;
		й) інформування населення щодо надання, вилучення (викупу) земельних ділянок;
		л) вирішення земельних спорів;
		м) вирішення інших питань у галузі земельних відносин відповідно до закону.
		Стаття 116. Громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.
		Стаття 93.  Право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності.
		2. Земельні ділянки можуть передаватися в оренду громадянам та юридичним особам України, іноземцям і особам без громадянства, іноземним юридичним особам, міжнародним об'єднанням і організаціям, а також іноземним державам.
		9. Відносини, пов'язані з орендою землі, регулюються законом.
		Стаття 102-1 Право користування чужою земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис) і право користування чужою земельною ділянкою для забудови (суперфіцій) виникають на підставі договору між власником земельної ділянки та особою, яка виявила бажання користуватися цією земельною ділянкою для таких потреб, відповідно до Цивільного кодексу України.
		6. Право користування чужою земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис) та право користування чужою земельною ділянкою для забудови (суперфіцій) припиняються в разі:
		4) невикористання земельної ділянки для забудови в разі користування чужою земельною ділянкою для забудови протягом трьох років;
		Стаття 141. Підставами припинення права користування земельною ділянкою є:
		г) використання земельної ділянки способами, які суперечать екологічним вимогам;
		ґ) використання земельної ділянки не за цільовим призначенням;
		є) використання земельної ділянки у спосіб, що суперечить вимогам охорони культурної спадщини.
		Стаття 143. Примусове припинення прав на земельну ділянку здійснюється у судовому порядку у разі використання земельної ділянки не за цільовим призначенням;
		Закон України «Про місцеве самоврядування в Україні»
		 
		П. 34 ч.1 Статті 26. Виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються такі питання вирішення відповідно до закону питань регулювання земельних відносин. 
		          
		Ч. 10 Статті 59. Акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування з мотивів їхньої невідповідності Конституції або законам України визнаються незаконними в судовому порядку.
		Закон України «Про оренду землі»
		Стаття 1. Оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності.
		Стаття 13. Договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов'язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов'язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.
		Стаття 31. Договір оренди землі може бути розірваний за згодою сторін. На вимогу однієї із сторін договір оренди може бути достроково розірваний за рішенням суду в порядку, встановленому законом.
		Розірвання договору оренди землі в односторонньому порядку не допускається, якщо інше не передбачено законом або цим договором.
		Стаття 32. На вимогу однієї із сторін договір оренди землі може бути достроково розірваний за рішенням суду в разі невиконання сторонами обов'язків, передбачених статтями 24 і 25 цього Закону та умовами договору, в разі випадкового знищення чи пошкодження об'єкта оренди, яке істотно перешкоджає передбаченому договором використанню земельної ділянки, а також на підставах, визначених Земельним кодексом України та іншими законами України.
		У разі розірвання договору оренди землі з ініціативи орендаря орендодавець має право на отримання орендної плати на землях сільськогосподарського призначення за шість місяців, а на землях несільськогосподарського призначення - за рік, якщо протягом зазначеного періоду не надійшло пропозицій від інших осіб на укладення договору оренди цієї ж земельної ділянки на тих самих умовах, за винятком випадків, коли розірвання договору було обумовлено невиконанням або неналежним виконанням орендодавцем договірних зобов'язань.
		У разі розірвання договору оренди землі за погодженням сторін кожна сторона має право вимагати в іншої сторони відшкодування понесених збитків відповідно до закону.
		Перехід права власності на орендовану земельну ділянку до іншої особи (у тому числі в порядку спадкування), реорганізація юридичної особи-орендаря не є підставою для зміни умов або припинення договору, якщо інше не передбачено договором оренди землі.
		Цивільний кодекс України
		 
		Стаття 1. Відносини, що регулюються цивільним законодавством
		1. Цивільним законодавством регулюються особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників.
		2. До майнових відносин, заснованих на адміністративному або іншому владному підпорядкуванні однієї сторони другій стороні, а також до податкових, бюджетних відносин цивільне законодавство не застосовується, якщо інше не встановлено законом.
		Стаття 2. Учасники цивільних відносин
		1. Учасниками цивільних відносин є фізичні особи та юридичні особи (далі - особи).
		2. Учасниками цивільних відносин є: держава Україна, Автономна Республіка Крим, територіальні громади, іноземні держави та інші суб'єкти публічного права.
		Стаття 11. Підстави виникнення цивільних прав та обов'язків
		1. Цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.
		2. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є:
		1) договори та інші правочини;
		3. Цивільні права та обов'язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства.
		4. У випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов'язки виникають безпосередньо з актів органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим або органів місцевого самоврядування.
		Стаття 21. Суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.
		2. Суд визнає незаконним та скасовує нормативно-правовий акт органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.
		Стаття 169.  Територіальні громади діють у цивільних відносинах на рівних правах з іншими учасниками цих відносин.
		Стаття 172. Територіальні громади набувають і здійснюють цивільні права та обов'язки через органи місцевого самоврядування у межах їхньої компетенції, встановленої законом.
		Стаття 214.  Особа, яка вчинила односторонній правочин, має право відмовитися від нього, якщо інше не встановлено законом. Якщо такою відмовою від правочину порушено права іншої особи, ці права підлягають захисту.
		2. Особи, які вчинили дво- або багатосторонній правочин, мають право за взаємною згодою сторін, а також у випадках, передбачених законом, відмовитися від нього, навіть і в тому разі, якщо його умови повністю ними виконані.
		3. Відмова від правочину вчиняється у такій самій формі, в якій було вчинено правочин.
		4. Правові наслідки відмови від правочину встановлюються законом або домовленістю сторін.
		Стаття 416. Право користування земельною ділянкою для забудови припиняється у разі:
		2. Право користування земельною ділянкою для забудови може бути припинене за рішенням суду в інших випадках, встановлених законом.
		Стаття 611. Правові наслідки порушення зобов'язання
		1. У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема:
		1) припинення зобов'язання внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору;
		2) зміна умов зобов'язання;
		3) сплата неустойки;
		4) відшкодування збитків та моральної шкоди.
		Стаття 614. Особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом.
		Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання.
		2. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання.
		Стаття 626.  Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
		Стаття 651. Зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.
		2. Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом.
		Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.
		3. У разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є відповідно розірваним або зміненим.
		Стаття 654.  Зміна або розірвання договору вчиняється в такій самій формі, що й договір, що змінюється або розривається, якщо інше не встановлено договором або законом чи не випливає із звичаїв ділового обороту.
		Стаття 876. Власником об'єкта будівництва або результату інших будівельних робіт є замовник, якщо інше не передбачено договором.
		Господарський кодекс України
		Стаття 8.  Господарська компетенція органів державної влади та органів місцевого самоврядування реалізується від імені відповідної державної чи комунальної установи. Безпосередня участь держави, органів державної влади та органів місцевого самоврядування у господарській діяльності може здійснюватися лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України.
		Стаття 175. Майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
		Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
		2. Суб'єктами майново-господарських зобов'язань можуть бути суб'єкти господарювання, зазначені у статті 55 цього Кодексу, негосподарюючі суб'єкти - юридичні особи, а також органи державної влади, органи місцевого самоврядування, наділені господарською компетенцією. Якщо майново-господарське зобов'язання виникає між суб'єктами господарювання або між суб'єктами господарювання і негосподарюючими суб'єктами - юридичними особами, зобов'язаною та управненою сторонами зобов'язання є відповідно боржник і кредитор.
		Стаття 188. Зміна та розірвання господарських договорів в односторонньому порядку не допускаються, якщо інше не передбачено законом або договором.
		Висновки суду
		Суд відхиляє доводи Відповідача, щодо автоматичного припинення права землекористування у випадку невикористання земельної ділянки для забудови протягом трьох років підряд, з огляду на наступне.
		Ані стаття 416 Цивільного кодексу України, ані стаття 102-1 Земельного кодексу України не вказують момент, з якого необхідно обраховувати початок спливу трьохрічного строку невикористання земельної ділянки для забудови. Дозвіл на виконання будівельних робіт є безумовною правовою підставою для початку будівельних робіт. 
		 
		Зазначена правова позиція міститься в постанові Верховного Суду від 21.03.2018 у справі № 910/5963/17 та в постанові Верховного Суду від 04.04.2018 по справі № 910/8011/17.
		 
		Відповідно до Акту обстеження земельної ділянки №18-330-03 від 04.10.2018, який складено Департаментом земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) земельна ділянка не використовується за цільовим призначенням - будівництво спортивного автокомплексу не ведеться та не завершено. На земельній ділянці розміщені три об'єкта незавершеного будівництва невстановленого призначення. Територія земельної ділянки огороджена дерев'яним парканом, який частково демонтований, вкрита бур'янами та частково захаращена будівельним сміттям. Однак даний Акт не містить інформації щодо строку, протягом якого на зазначеній земельній ділянці не ведеться будівництво.
		З аналізу вищезазначених норм вбачається, що підставою для розірвання договору в разі використання земельної ділянки не за цільовим призначенням, є встановлення факту такого використання. Судом встановлено, що цільовим призначенням земельної ділянки є будівництво, експлуатація та обслуговування спортивного автокомплексу . При цьому Позивачем подано докази, які підтверджують, що ним вчинено дії, спрямовані на здійснення забудови земельної ділянки (договір підряду, акт приймання виконаних підрядних робіт, дозволи на виконання робіт, рамкова угода підряду на капітальне будівництво, довідку про готовність об'єкту), та вчинення ним дій, спрямованих на виконання Договору оренди. У зв'язку з цим спірне Рішення, спрямоване на припинення правовідносин, пов'язаних з реалізацією суб'єктивних та охоронюваних законом інтересів на землекористування, не відповідає вимогам чинного законодавства.
		При цьому посилання Відповідача на порушення Позивачем протягом тривалого часу положень Договору оренди, не мають правового значення при вирішенні цього спору, оскільки його предметом є визнання недійсним Рішення, прийнятого з питання, яке Відповідач не мав повноважень вирішувати. Зазначені доводи можуть бути підставою для відповідного позову про розірвання Договору оренди.
		Зазначена правова позиція міститься в постанові Верховного Суду від 04.12.2018 у справі № 923/262/18 
		Разом з тим, суд погоджується з твердженням Відповідача, щодо об'єктивної можливості розірвання договору в односторонньому порядку у випадках, передбачених у п. 7.3. зазначеного договору, а саме в разі використання земельної ділянки способами, які суперечать екологічним вимогам, не за цільовим призначенням, систематичної несплати орендної плати (протягом двох місяців поспіль) та невиконання Орендарем інших умов  цього договору . Але у  даному, конкретному  випадку відсутні дані, які б свідчили про недотримання Орендарем зазначених умов договору.
		Враховуючи викладені судом обставини та факти, позовні вимоги є обґрунтованими та такими, що підлягають повному задоволенню, а саме визнання незаконним та скасування рішення Київської міської ради № 207/6258 від 20.11.2018 року «Про розірвання договору оренди земельної ділянки в урочищі Чорторий у Деснянському районі м. Києва від 15.04.2004 року № 62-6-00126». 
		Розподіл витрат
		 
		Судові витрати позивача по сплаті судового збору в сумі 3842,00 грн. відповідно до положень статті 129 Господарського процесуального кодексу України покладаються на відповідача.
		 
		Керуючись ст.ст. 73, 86, 129, 219, 233, 236, 238, 241 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -
		 
		ВИРІШИВ:
		1. Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Гранд Спорт» задовольнити.
		2. Визнати незаконним та скасувати рішення Київської міської ради № 207/6258 від 20.11.2018 року «Про розірвання договору оренди земельної ділянки в урочищі Чорторий у Деснянському районі м. Києва від 15.04.2004 року № 62-6-00126». 
		3. Стягнути з Київської міської ради на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Гранд Спорт» судовий збір у розмірі 1      921 грн.
		 
		4. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
		 
		Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. 
		 
		Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
		 
		Повне рішення складено 08.04.2019 року.
		 
		Суддя                                                                                                                     М.В. Данилова

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...