Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 904/2538/18 : Господарські справи (до 01.01.2019); Майнові спори; Виконання договору кредитування; Інший спір про виконання договору кредитування.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 09.04.2019. Забезпечено надання загального доступу: 09.04.2019.
Дата набрання законної сили: 19.03.2019
Номер судового провадження: 12-263гс18

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		ПОСТАНОВА
		Іменем України
		 
		19 березня 2019 року
		м. Київ
		Справа № 904/2538/18
		Провадження № 12-263гс18
		Велика Палата Верховного Суду у складі:
		головуючого судді  Князєва В. С.,
		судді-доповідача Бакуліної С.В.,
		суддів Антонюк Н. О., Британчука В. В., Гудими Д. А., Золотнікова О.С.,           Кібенко О. Р., Лобойка Л. М., Лященко Н. П., Прокопенка О. Б., Рогач Л. І., Саприкіної І. В., Ситнік О. М., Уркевича В. Ю., Яновської О. Г.,
		за участю секретаря судового засідання Федорченка В. М., учасників справи: 
		позивача - Національного банку України (представники - Самсонович О.А., Амелін А.О., КолосюкС. Л.),
		відповідача - ОСОБА_6 (представник -              ОСОБА_7,
		розглянула у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Національного банку України на постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 16 серпня 2018 року (головуючий Кузнецова І. Л., судді Дармін М. О., Іванов О. Г.) та ухвалу Господарського суду Дніпропетровської області від              22 червня 2018 року (суддя Рудь І. А.) у справі № 904/2538/18 за позовом Національного банку України до ОСОБА_6 про стягнення заборгованості в сумі 503074000,00 грн за кредитним договором.
		 
		1. Короткий зміст позовних вимог 
		1.1. У червні 2018 року Національний банк України (далі - НБУ) звернувся               до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом до             ОСОБА_6 про стягнення 503074000,00грн заборгованості за кредитним договором від 2 жовтня 2014 року № 54, укладеним між НБУ та Публічним акціонерним товариством «Комерційний банк «Приватбанк» (далі - ПАТ КБ «Приватбанк»).
		1.2. Наобґрунтування заявлених позовних вимог НБУ посилався на неналежне виконання відповідачем як поручителем умов договору поруки від 27 травня 2016 року № 54/П/П у частині своєчасної та повної оплати заборгованості ПАТ КБ «Приватбанк» перед НБУ за кредитним договором від 2 жовтня 2014 року № 54.
		2. Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій
		2.1. Господарський суд Дніпропетровської області ухвалою від 22 червня     2018 року відмовив НБУ у відкритті провадження у справі на підставі пункту 1 частини першої статті 175 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України).
		2.2. Мотивуючи своє рішення, суд першої інстанції виходив з того, що спір щодо договору поруки, укладеного для забезпечення виконання зобов'язання, сторонами якого є юридичні особи, відноситься до юрисдикції господарських судів, однак, з урахуванням того, що майно ОСОБА_6 було відчужено 11 та 13 жовтня 2017 року, а місцем його проживання є м. Женева (Швейцарія), суд дійшов висновку, що у господарського суду немає підстав для відкриття провадження у справі, та роз'яснив позивачу про необхідність звернення з таким позовом до суду за місцем проживання відповідача.
		2.3. Дніпропетровський апеляційний господарський суд постановою від                16 серпня  2018 року ухвалу Господарського суду Дніпропетровської області від 22 червня 2018 року змінив у її мотивувальній частині, зазначивши, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про необхідність відмовити позивачеві у відкритті провадження у справі, однак неправильно застосував положення ГПК України, посилаючись на порушення НБУ правил територіальної юрисдикції, визначеної статтями 27-30 ГПК України.
		2.4.Апеляційний господарський суд в оскаржуваній постанові дійшов висновку про те, що в цьому випадку позов не підлягає розгляду за правилами господарського судочинства з огляду на  предмет спору та позовні вимоги до фізичної особи, яка не є підприємцем, а в позовній заяві не об'єднано вимог щодо виконання кредитного договору з вимогами щодо виконання договору поруки, укладеного для забезпечення основного зобов'язання.
		2.5. Крім цього, суд апеляційної інстанції зазначив, що відповідно до пункту 1 частини першої статті 20 ГПК України господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв'язку зі здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема: справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, а також у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов'язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці, тоді як позов у цій справі пред'явлено до фізичної особи ОСОБА_6
		2.6. З огляду на зазначене колегія суддів апеляційного суду дійшла висновку, що позовна заява НБУ не підлягає розгляду за правилами господарського судочинства та у відкритті провадження у справі слід відмовити на підставі пункту 1 частини першої статті 175 ГПК України, оскільки спір у цій справі підлягає розгляду за правилами цивільного судочинства.
		3. Вимоги касаційної скарги та короткий зміст наведених у ній доводів
		3.1. Не погодившись із постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 16 серпня 2018 року та ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 22 червня 2018 року, НБУ звернувся з касаційною скаргою до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, в якій просить скасувати ці судові рішення, а справу № 904/2538/18 направити до господарського суду першої інстанції для вирішення питання щодо відкриття провадження у справі.
		3.2. НБУ у своїй касаційній скарзі посилається, зокрема, на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм процесуального права, які встановлюють юрисдикцію господарських судів, а саме пункту 1 частини першої статті 20 Господарського процесуального кодексу України. Скаржник зазначає, що спір у цій справі про стягнення заборгованості з поручителя - фізичної особи ОСОБА_6 за договором поруки, укладеним для забезпечення виконання господарського зобов'язання, підлягає розгляду за правилами господарського судочинства.
		4. Доводи інших учасників справи
		4.1. Відповідач у своєму відзиві на касаційну скаргу зазначає, що судові рішення є законними та обґрунтованими з огляду на те, що розгляд позову НБУ до фізичної особи ОСОБА_6 про стягнення заборгованості за договором поруки не повинен здійснюватися в порядку господарського судочинства, оскільки загальна норма пункту 1 частини першої статті 20 ГПК України не допускає розгляд у порядку господарського судочинства позовів про виконання договорів з фізичною особою, що не є підприємцем.
		4.2. Крім того, ОСОБА_6 зазначає, що інше тлумачення пункту 1 частини першої статті 20 цього Кодексу можливе з метою об'єднання та спрощення розгляду вимог, заявлених як до юридичної особи - боржника, так і до фізичної особи - поручителя, що не є підприємцем, однак у цій справі НБУ заявлено вимоги лише до фізичної особи, отже, такий спір підлягає розгляду за правилами цивільного судочинства.
		4.3. Також відповідач наголошує на тому, що суд першої інстанції встановив, що ОСОБА_6 не має місця проживання в Україні, натомість воно відоме та знаходиться на території Швейцарії, на яку не розповсюджується юрисдикція господарських судів України та правила господарського судочинства, тому суд першої інстанції обґрунтовано відмовив у відкритті провадження у справі.
		5. Позиція Великої Палати Верховного Суду у справі
		5.1. Оскільки НБУ оскаржує судові рішення у цій справі з підстав порушення судами правил предметної юрисдикції, справа разом з касаційною скаргою була прийнята до розгляду Великою Палатою Верховного Суду на підставі частини шостої статті 302 ГПК України.
		Щодо юрисдикції господарського суду 
		5.2. Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, можуть бути суб'єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.
		5.3. Відповідно до частини першої статті 19 Цивільного процесуального кодексу України  (далі - ЦПК України) суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають із цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.
		5.4. Справи, що відносяться до юрисдикції господарських судів, визначено статтею 20 ГПК України.
		5.5. Так, за змістом пункту 1 частини першої цієї статті господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв'язку зі здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема: справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, а також у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов'язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці.
		5.6. З аналізу наведеної вище норми вбачається, що законодавець відніс до юрисдикції господарських судів справи: 1) у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, та 2) у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов'язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи -підприємці.
		5.7. За змістом частини першої статті 546 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) виконання зобов'язання може забезпечуватися, зокрема, порукою.
		5.8. Відповідно до положень статей 553, 554, 626 ЦК України за договором поруки, який є двостороннім правочином, що укладається з метою врегулювання відносин між кредитором та поручителем, поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. У разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки. Тобто договір поруки укладається кредитором і поручителем для забезпечення виконання боржником основного зобов'язання.
		5.9. Виходячи з аналізу змісту та підстав поданого позову, НБУ як кредитор звернувся до господарського суду з позовом до фізичної особи як поручителя за договором поруки, що укладений на забезпечення зобов'язання за кредитним договором, сторонами якого є юридичні особи. Тобто між позивачем та відповідачем виник спір щодо правочину, укладеного для виконання зобов'язання за кредитним договором, сторонами якого є юридичні особи, що відповідає ознакам спору, який підлягає розгляду в порядку господарського судочинства згідно з наведеними вище приписами ГПК України.
		5.10. Відповідно до положень частини другої статті 4 ГПК України право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням мають, юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування.
		5.11. За статтею 45 ГПК України сторонами в судовому процесі - позивачами і відповідачами - можуть бути особи, зазначені в статті 4 цього Кодексу, у тому числі й фізичні особи, які не є підприємцями. Випадки, коли справи у спорах, стороною яких є фізична особа, що не є підприємцем, підвідомчі господарському суду, визначені статтею 20 ГПК України.
		5.12. Отже, до юрисдикції господарських судів належать справи у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання основного зобов'язання, якщо сторонами цього основного зобов'язання є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці. У цьому випадку суб'єктний склад сторін правочинів, укладених для забезпечення виконання основного зобов'язання, не має значення для визначення юрисдикції господарського суду щодо розгляду відповідної справи.
		5.13. Аналогічний правовий висновок викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 2 жовтня 2018 року у справі № 910/1733/18 (провадження № 12-170гс18).
		5.14. Велика Палата Верховного Суду додатково звертає увагу на те, що положення пункту 1 частини першої статті 20 Господарського процесуального кодексу України пов'язують належність до господарської юрисдикції справ у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання основного зобов'язання, не з об'єднанням позовних вимог до боржника у забезпечувальному зобов'язанні з вимогами до боржника за основним зобов'язанням, а з тим, що сторонами основного зобов'язання мають бути юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці.
		5.15. Відтак висновки судів попередніх інстанцій про відмову у відкритті провадження у справі на підставі пункту 1 частини першої статті 175 ГПК України є необґрунтованими та не відповідають наведеним вище нормам процесуального права, а отже, й оскаржувані судові рішення є такими, що постановлені з порушенням названих норм процесуального права.
		5.16. Окрім цього, помилковим також є висновок суду першої інстанції про необхідність звернення із цим позовом до суду за місцем проживання відповідача у м. Женеві (Швейцарія) з огляду на таке.
		5.17. Відповідно до Закону України від 23 червня 2005 року № 2709-IV «Про міжнародне приватне право» іноземний елемент - ознака, яка характеризує приватноправові відносини, що регулюються цим Законом, та виявляється в одній з таких форм, коли хоча б один учасник правовідносин є громадянином України, який проживає за межами України, іноземцем, особою без громадянства або іноземною юридичною особою.
		5.18. Згідно зі статтею 75 цього Закону підсудність судам України справ з іноземним елементом визначається на момент відкриття провадження у справі, незважаючи на те, що в ході провадження у справі підстави для такої підсудності відпали або змінилися, крім випадків, передбачених у статті 76 цього Закону.
		5.19. Суди можуть приймати до свого провадження і розглядати будь-які справи з іноземним елементом у випадках, якщо сторони передбачили своєю угодою підсудність справи з іноземним елементом судам України, крім випадків, передбачених у статті 77 цього Закону, а також якщо дія або подія, що стала підставою для подання позову, мала місце на території України (пункти 1, 7 частини першої статті 76 згаданого Закону).
		5.20. У силу приписів частини шостої статті 29 ГПК України позови до відповідача, місце реєстрації проживання або перебування якого невідоме, пред'являються за місцезнаходженням майна відповідача чи за останнім відомим зареєстрованим його місцем проживання або перебування чи постійної його діяльності. Аналогічна норма також визначена у частині десятій статті 28 Цивільного процесуального кодексу України, відповідно до якої позови до відповідача, який не має в Україні місця проживання чи перебування, можуть пред'являтися за місцезнаходженням його майна або за останнім відомим зареєстрованим місцем його проживання чи перебування в Україні. Також частиною десятою статті 29 Господарського процесуального кодексу України визначено, що позови до відповідача, який не має в Україні місцезнаходження чи місця проживання, можуть пред'являтися за місцезнаходженням його майна.
		5.21. Господарський суд Дніпропетровської області зазначив, що ОСОБА_6 був зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1. Його знято з реєстрації 23 березня 2017 року. Суд першої інстанції також установив, що місцем проживання ОСОБА_6 є м. Женева (Швейцарія), оскільки його прийнято на тимчасовий консульський облік у консульському відділі Посольства України у Швейцарській Конфедерації з             27 січня 2016 року до 1 липня 2020 року. Крім того, суд першої інстанції встановив, що майно ОСОБА_6 (АДРЕСА_2 відчужене 11 та 13 жовтня 2017 року.
		5.22. З огляду на викладене, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що за правилами територіальної юрисдикції (підсудності) цей позов має розглядатися у Господарському суді Дніпропетровської області, тобто за останнім відомим зареєстрованим місцем проживання чи перебування в Україні відповідача.
		5.23. Слід також зазначити, що суд першої інстанції не надав оцінки доводам позивача щодо пункту 8 договору поруки, в якому, як зазначено у позовній заяві, сторони визначили, що спори, які випливають з цього договору, вирішуються відповідно до законодавства України. У пункті 9 договору поруки кредитор та поручитель погодили, що у випадку якщо на момент пред'явлення кредитором письмової вимоги до поручителя про виконання зобов'язання за цим договором поручитель перебуватиме за межами України, справи про стягнення кредитором заборгованості з поручителя розглядатимуться в судах України відповідно до законодавства України.
		5.24. Отже, вирішуючи питання про відкриття провадження у справі, суду першої інстанції необхідно надати оцінку усім доводам позивача, які викладені в позовній заяві.
		Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
		5.25. Згідно з пунктом 2 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд.
		5.26. Відповідно до частини шостої статті 310 ГПК України підставою для скасування судових рішень першої та апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є порушення норм матеріального чи процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, що перешкоджають подальшому провадженню у справі.
		5.27. Ураховуючи викладене, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що касаційна скарга НБУ підлягає задоволенню, а прийняті у справі ухвала та постанова - скасуванню з направленням справи до Господарського суду Дніпропетровської області для вирішення питання щодо відкриття провадження у справі.
		Щодо судових витрат
		5.28. Оскільки Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про направлення справи на розгляд до Господарського суду Дніпропетровської області, розподіл судових витрат буде здійснено за результатом розгляду спору.
		Висновок щодо застосування норм права
		5.29. За змістом статті 20 ГПК України до юрисдикції господарських судів належать справи у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання основного зобов'язання, якщо сторонами цього основного зобов'язання є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці. У цьому випадку суб'єктний склад сторін правочинів, укладених для забезпечення виконання основного зобов'язання, не має значення для визначення юрисдикції господарського суду щодо розгляду відповідної справи.
		 
		Керуючись статтями 306, 308, 310, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Велика ПалатаВерховного Суду
		П О С Т А Н О В И Л А:
		1.   Касаційну скаргу Національного банку України задовольнити.
		2.   Постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 16 серпня 2018 року та ухвалу Господарського суду Дніпропетровської області від 22 червня 2018 року у справі № 904/2538/18 скасувати.
		3.   Справу направити до Господарського суду Дніпропетровської області для вирішення питання щодо відкриття провадження у справі.
		Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною й оскарженню не підлягає.
		 
		Головуючий суддя                                           В.С. КнязєвСуддя-доповідач                                                               С.В. Бакуліна  Судді:                                        Н. О. Антонюк                                        Н.П. Лященко                                                  В.В. Британчук                                      О.Б. Прокопенко                                                  Д.А. Гудима                                      Л.І. Рогач                                                  О.С. Золотніков                                      І.В. Саприкіна                                                  О.Р. Кібенко                                         О.М. Ситнік                                                  Л.М. Лобойко                                      В.Ю. Уркевич                                       О.Г. Яновська

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...